Реферати українською » » Планета Венера


Реферат Планета Венера

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Венера

   Венеру - досить часто називають сестрою землі через її подібність за розміром та близкості до землі в сонячній системі.         
  Поверхня Венери огорнута кислотними хмарами, котрі переміщуються зі одразу ж на захід зі швидкістю 370 км/год. За допомогою радара дослідного супутника Magellan ми маємо нагоду оглянути поверхню планети.

 

Характеристика Венери

Середня відстань від Сонця - 0.723 AU, 108.200.000 км;

Орбіта - 0.72 орбіти землі;
  Орбітальний період - 224.7 Земних дня;
  Оберт довкола осі - 243 Земних дня (ретроградний);
  Нахил осі - 178 градусів;
  Ухил орбіти - 3.39 градуси;
  Середній радіус - 0.95 радіуса землі;
  Середній діаметр - 12104 км;
  Маса - 4.87 x 10^24 кг (0.815 маси землі);
  Середня густина - 5250 кг/м^3;
  Поверховий тиск - 90 атмосфер;
  Середня температура - 453 З;
  Найвища точка планети - Maxwell Montes.
  Атмосфера: окис вуглецю - 96 %,
            азот - 3 %,
            водяна пара - 0.1 %. 

     Друга усе своєю чергою від Сонця планета - Венера. У протилежність Меркурію, знайти її на небі дуже легко. Кожному траплялося помічати, якраз увечері на зовсім ще світлому небі загоряється "вечірня зірка". У міру того як гасне зоря, Венера стає все яскравішою , а коли зовсім стемніє й з'явиться багато зірок, вон різко виділяється серед них. Алі світить Венера недовго. Проходити година-друга, й вона заходити. У середині ночі вона не з'являється ніколи, але й заті буває годину, коли її можна бачити зранку, перед світанком, в ролі "ранкової зірки". Вже зовсім розвидніється, давно зникнуть усі зірки, а красуня Венера все світить й світить на яскравому фоні ранкової зорі. По силі блиску Венера третє світило неба, якщо першим вважати Сонце, іншим - Місяць. Не чудово, що її можна іноді побачити й усунь - у вигляді білої крапки над небі. Орбіта Венери лежить всередині земної орбіти, й вона оббігає навколо Сонця за 224 дні, чи, 7.5 місяців. У бо Венера ближче до Сонця, ніж Земля, й криється причина особливостей її видимості. Подібно Меркурію, Венера може відійти від Сонця лише на певну відстань, Яка не перевищує 46 градусів. Тому вона заходити не пізніше, ніж через 3-4 години после заходженню Сонця, й сходити не раніше, ніж за 4 години до настання ранку. Вже в найслабший телескоп видно, що Венера не точка, а лантуха, один бік якої освітлюється Сонцем, у тому годину як інша навантажена у темряву. Стежачи за Венерою із дні, у день, можна помітити, що вон, подібно Місяцю й Меркурію, проходити всю зміну фаз. Венеру звичайно легко роздивитися в польовий бінокль. Бувають люди із таким гострим зором, що смердоті бачать серпик Венери навіть неозброєним оком. Це відбувається по двох причинах: по-перше, Венера порівняно велика, вона лише трохи менша земної кулі; по-друге, вон у відомих положеннях підходить до землі близько, так що відстань до неї знижується із 259 до 40 млн. км. Це саме близьке до нас велике небесне тіло после Місяця. У телескоп Венера здається дуже великою, набагато більшою, ніж Місяць для неозброєного ока. Здавалося б, на ній можна розглянути багато будь-яких подробиць, наприклад міські, долини, моря, ріки. Направду це негаразд. Скільки не роздивлялися астрономи Венеру, їхні завжди осягало розчарування. Видима поверхня цієї планети завжди біла, одноманітна, й на ній нічого немає, крім невизначених тьмяних плям. Чому це так? Відповідь на це запитання давши великий російський вчений М. У. Ломоносов. Венера ближча до Сонця, ніж Земля. Тому іноді вон проходити між Землею й Сонцем, й тоді її можна побачити на фоні сліпучого сонячного диска у вигляді чорної точки. Щоправда, це буває дуже рідко. У останній раз Венера проходила перед Сонцем в 1882 р., а наступний раз це якщо 2004-го р.. Проходження Венери перед Сонцем в 1761 р. спостерігав в числі багатьох інших вчених М. У. Ломоносов. Уважно стежачи в телескоп за тім, як темний гурток Венери з'являється на вогненному фоні сонячної поверхні, він помітив нове, доти нікому невідоме явище. Колі Венера покрила диск Сонця більше, ніж на мостину свого поперечника, навколо іншої частини кулі Венери, що перебувала ще на темному фоні неба, раптом з'явився вогненний обводок, тонкий, як волосина. Таке ж було б видно й тоді, коли Венера сходила із сонячного диска. Ломоносов прийшов до висновку, що вся справа в атмосфері - шарі газу, який оточує Венеру. У цьому газі сонячні промені заломлюються, огинають непрозору кулю планети й з'являються для спостерігача у вигляді вогненного обводка. Підводячи підсумки своїм спостереженням, Ломоносов писавши: "Планета Венера оточена знатною повітряною атмосферою..." Це було б дуже важливим науковим відкриттям. Коперник довів, що планети подібні землі по своєму руху. Галілей першими спостереженнями в телескоп встановив, що планети - це темні, холодні кулі, на які буває день й ніч. Ломоносов довів, що на планетах, як й на землі, може бути повітряний океан - атмосфера.Повітряний океан Венери багато в чому відрізняється від нашої, земної атмосфери. В Україні бувають похмурі дні, коли в повітрі плаває суцільне непрозоре простирадло хмар, але й буває й зрозуміла погода, коли крізь прозоре повітря усунь світить Сонце, а вночі видно тисячі зірок. На Венері ж завжди похмуро. Її атмосфера раз в раз затягнута білим хмарним простирадлом. Його ми й бачимо, коли розглядаємо Венеру в телескоп. Тверда ж поверхня планети виявляється недоступною для спостережень: вона переховується за щільною хмарною атмосферою.А що ж знаходиться под цим хмарним простирадлом, на самій поверхні Венери? Чи є там материки, моря, океани, міські, ріки? Цього ми ще не знаємо. Хмарне простирадло не дає можливості помітити які-небудь подробиці на поверхні планети й з'ясувати, як швидко смердоті переміщаються через обертання планети. Тому нам невідомо, із якою швидкістю обертається Венера навколо осі. Про цю планету ми можемо лише сказати, що на ній дуже тепло, набагато тепліше, ніж на землі, бо вона ближче до Сонця. І ще встановлено, що в атмосфері Венери багато вуглекислого газу. Стосовно решти, то розказати про це зможуть лише майбутні дослідники.

     У центрі Сонячної системи знаходиться наша денна зірка - Сонце. Навколо нього разом із своїми супутниками обертаються 9 великих планет: Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун й Плутон.

     Вік Сонячної системи був визначений вченими на основі лабораторного ізотопного аналізу земних скельних порід, а також метеорів й доставлених на Землю космічними апаратами зразків місячного грунту. Виявилося, що найбільш старі із них мають вік біля 4,5 млрд. років. Тому вважається, що усі планети сформувалися приблизно до одного годину - 4,5 - 5 млрд. років тому. 

     Венера, друга по близькості до Сонця планета, майже такого ж розміру, як Земля, а її маса понад за 80 % земних мас. Розташована ближче до Сонця, ніж наша планета, Венера отримує від нього удвічі рази понад світла й тепла, ніж Земля. Проте із тіньової сторони на Венері панує мороз понад за 20 градусів нижче нуля, оскільки сюди не попадають сонячні промені в течії дуже довгого години. Вона має дуже щільну, глибоку й дуже хмарну атмосферу, що не дозволяє нам побачити поверхню планети. Атмосферу - газову оболонку, на Венері, відкрив М. У. Ломоносов, в 1761 році, що так саме показало схожість Венери із Землею. 

     Середня відстань від Венери до Сонця 108,2 млн. км; вона практично постійна, оскільки орбіта Венери ближче до кола, ніж у будь-якої іншої планети. Часом Венера підходить до землі на відстань, меншу 40 мільйонів км. 

     Древні греки дали цій планеті ім'я своєї кращої богині Афродіти, римляни ж потім переіменували по - своєму й назвали планету Венерою, що, загалом, одне й ті ж. Однак трапилося це не відразу. Година вважалось, що в небі знаходиться відразу дві планети. Точніше, тоді ще зірки, одна - сліпуче яскрава, був видно вранці, інша, така ж - увечері. Їх навіть називали по - різному, поки халдійські астрономи после довгих спостережень й ще более довгих роздумів не прийшли до висновку, що зірка - то ми все - таки єдине, що робить їм честь як великим фахівцям. 

     Світло Венери так яскраве, що якщо на небі немає ані Сонця, ані Місяця, воно та примушує предмети відкидати тіні. Однак, дивлячись в телескоп, Венера розчаровує, й не чудово, що до останніх років її вважали “планетою таємниць“. 

     У 1930 році про Венеру з'явилася деяка інформація. Було встановлено, що її атмосфера складається, в основному, із вуглекислого газу, який здатний діяти як свого роду простирадло, затримуючи сонячне тепло. Були популярні дві картини планети. Одна малювала поверхню Венери майже повністю покритою водою, в якій могли розвиватися примітивні форми життя, - як це було б на землі мільярди років тому. Інша представляла Венеру як розжарену, суху й запорошену пустелю.

     Ера автоматичних космічних зондів почалася в 1962 році, коли американський апарат “ Марінер - 2 “ пройшов поблизу Венери й передавши інформацію, Яка підтвердила, що її поверхня дуже гаряча. Було встановлено також, що період обертання Венери навколо осі - тривалий, біля 243 земних діб, - більше, ніж період обертання навколо Сонця ( 224, 7 діб ), тому на Венері “доба“ довша за рік й календар абсолютно незвичайний. 

     Тепер відомо, що Венера обертається в зворотньому напрямку - зі одразу ж на захід, а чи не з заходженню на схід, як Земля й більшість інших планет. Для спостерігача на поверхні Венери Сонце сходити на заході, а заходити на сході, хоч на самом деле хмарна атмосфера повністю закриває небо. 

     Слідом за “Марінером - 2“ був здійснена м'яка посадка на поверхню Венери декількох автоматичних апаратів, що спускаються на парашуті через щільну атмосферу. При цьому був зареєстрована максимальна температура біля З, й тиск у поверхні майже в 100 раз більший, ніж атмосферний тиск на рівні моря на землі. 

     “Марінер - 10“ наблизився до Венери 1974-го року й передавши Перші знімки верхнього кулі хмар. Цей апарат лише одного разу пройшов біля Венери - його основною метою був сама внутрішня планета - Меркурій. Однак знімки були високої якості й показали смугасту структуру хмар. Вони також підтвердили, що період обертання верхнього кулі хмар всього лише 4 доби, так що будова атмосфери Венери не так на земну. 

     Тім годиною американські радіолокаційні дослідження показали, що на поверхні Венери є великі по розміру, але й дрібні кратери. Походження кратерів невідоме, але й, оскільки в такій щільній атмосфері винна бути сильна ерозія, по “геологічних“ стандартах смердоті навряд чи можуть бути дуже старими. Причиною виникнення кратерів може бути вулканізм, тому гіпотезу про тобі й маєш Венері відбуваються вулканічні процеси, поки не можна виключити. Також на Венері знайдено декілька гірських областей. Самий великий гірський район - Іштар - по площі вдвічі перевищує Тібет. У центрі його на висоту 11км підіймається гігантський вулканічний конус. Було виявлено, що в хмарах міститься велика кількість сірчаної кислоти ( можливо, навіть фтористо - сірчаної кислоти ). 

     Наступний важливий крок був зроблений в жовтні 1975 року, коли два радянських апарати - “Венера - 9“ й “Венера - 10“ - здійснили керовану посадку на поверхню планети й передали на Землю знімки. Знімки були ретрансльовані орбітальними відсіками станцій, що залишалися на навколопланітной орбіті на висоті порядку 1500 км. Це був тріумф радянських вчених, навіть Незважаючи тих, що й “Венера - 9“ й “Венера - 10“ вели передачі не було за годину, поки не перестали раз й назавжди діяти через дуже високі температури й тиск.

     Виявилося що поверхня Венери був обсипана гладенькими скельними уламками, за складом схожими на земні базальти, багато із які малі біля 1 метрів за перерізі. Поверхня був добро освітлена: по опису радянських вчених, світла було б скільки, стільки буває в Москві в хмарний літній напівдень, так і не був потрібен прожектор апарату. Виявилося доти ж, що атмосфера не володіє надміру високими заломлюючими властивостями, як очікувалося й усі деталі ландшафту були чіткими. Температура на поверхні Венери дорівнювала З, а тиск в 90 раз перевищував тиск у поверхні землі. Було виявлено, крім того, що кулю хмар закінчується на висоті біля 30 км. Нижче знаходиться область гарячого їдкого туману. На висотах 50 - 70 км розташовуються могутні хмарні шари й дмуть ураганні вітри. У поверхні

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Схожі реферати:

  • Реферат на тему: Планета Венера
    108,20 мільйонів км Экваториальный діаметр 12104 км Період вращения(звёздные добу) 243,01 земних
  • Реферат на тему: Планета Земля
    Зміст Планета Земля Внутрішнє будова Землі Теплова енергія планети Тектоніка плит Еволюція Землі
  • Реферат на тему: Сонячна система
    року міністерство освіти Російської Федерації Санкт-Петербурзька академія сервісу і економіки
  • Реферат на тему: Чорні діри
    Изложены новітні дані про визначенню мас чорних дір у рентгенівських подвійних зоряних системах. На
  • Реферат на тему: Типи Галактик. Наша Галактика - Чумацький Шлях
    Доповідь учениці 11 "Б" порівн. школи № 1257 Масоловой Олени. Типи Галактик. Наша

Навігація