Реферати українською » » Структура управління


Реферат Структура управління

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Московська Фінансово-

Юридична Академія

 

                                         РЕФЕРАТ

           По предмета: Основи теорії управління і структура

виробничих систем

                                На тему: Структура управління

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                  Выполнена студенткою

                                                                  Групи М 31 із

                                                                  Кукиль Н.Э.

                                                                  Перевірив:

                                                                  Ляменков Віктор

                                                                  Миколайович


                          

                                                                  

                                                                  

                                      Зміст:

 

           I. Організаційні структури управління ............. 3

               1. Поняття та принципи побудови управлінських

                                                   структур .................................... 3

               2. Типи структур управління організацією ..... 7

               3. Види бюрократичних структур управління

                                            організацією .................................. 10

               4. Види органічних структур управління

                                             організацією ................................. 12

               5. Тенденції еволюції організаційних

                                                   структур .................................. 16

                    Додаток № 1 .................................................. 17

                    Додаток № 2 ................................................... 18

                Список використовуваної літератури ....................... 19


I. Організація структури управління

 

1. Поняття та організаційні принципи побудови

управлінських структур


      "Структура управління організацією", чи "організаційну структуру управління" (ССУ) - одне з ключових понять менеджменту, тісно що з цілями, функціями, процесом управління, роботою менеджерів і розподілом з-поміж них повноважень. У межах цієї структури протікає весь управлінський процес (рух потоків інформації та прийняття управлінські рішення), у якому беруть участь менеджери всіх рівнів, категорій та фахової спеціалізації. Структуру можна порівняти з каркасом будинку управлінської системи, збудованим у тому, щоб усе які у ній процеси здійснювалися своєчасно й якісно. Звідси увага, яке керівники організацій приділяють принципам і методам побудови структур управління, вибору їх типів і деяких видів, вивченню тенденцій зміни й художніх оцінок відповідності завданням організацій.

       Під структурою управління розуміється упорядкована сукупність стійко взаємозалежних елементів, які забезпечують функціонування та розвитку організації, як створення єдиного цілого. ССУ визначається як і форма поділу праці й кооперації управлінської діяльності, у межах якій здійснюється процес управління з відповідним функцій, спрямованим влади на рішення поставлених завдань і досягнення поставленої мети. З цих позицій структура управління представляється як системи оптимального розподілу функціональних обов'язків, правий і відповідальності, порядку й форм взаємодії між які входять у її складу органами управління та у яких людьми.

      Ключовими поняттями структур управління є елементи, зв'язку (відносини), рівні й повноваження. Элементами ССУ може бути як окремі працівники (керівники, фахівці, службовці), і служби або органи апарату управління, у яких зайнято ту чи іншу кількість фахівців, виконують певні функціональних обов'язків. Є дві напрями спеціалізації елементів ССУ: а залежність від складу структурних підрозділів організації вычленяются ланки структури управління, здійснюють маркетинг, менеджмент виробництва, науково-технічного прогресу тощо.; б) з характеру загальних функцій, виконуваних у процесі управління, формуються органи, займаються плануванням, організуючі виробництво, працю й управління, контролюючі всі у створенні.

      Стосунки між елементами структури управління підтримуються завдяки зв'язкам, які сьогодні прийнято підрозділяти на горизонтальні і вертикальні. Перші носять характер узгодження та є одноуровневыми. Другі - взаємини підпорядкування. Необхідність у яких виникає при иерархичности побудови системи управління, тобто за наявності різних рівнів управління, кожному у тому числі переслідуються свої цілі.

      При дворівневої структурі створюються верхні ланки управління (керівництво організацією загалом) і низові ланки (менеджери, безпосередньо керівні роботою виконавців). При трьох і більше рівнях в ССУ формується так званий середній шар, який у часи чергу, може складатися з кількох рівнів.

      У структурі управління організацією різняться лінійні і функціональні зв'язку. Перші суть відносини з приводу ухвалення і реалізації управлінських рішень та руху інформації між так званими лінійними керівниками, тобто особами, повністю відповідають за діяльність організації, або її структурних підрозділів. Функциональные зв'язку сполучаються з тими чи інші функціями менеджменту. Відповідно використовується такого поняття, як повноваження: лінійного персоналу, штабного персоналові та функціональні. Повноваження лінійних керівників дають підстави вирішувати питання розвитку підпорядкованих їм громадських організацій і підрозділів, і навіть віддавати розпорядження, обов'язкові до виконання інших членів організації (підрозділів). Повноваження штабного персоналу обмежуються правом планувати, рекомендувати, радити або помагати, але з наказувати інших членів організації виконувати їх розпорядження. Якщо того чи іншому працівникові управлінського апарату надається правом брати рішення та робити дії, зазвичай що їх лінійними менеджерами, то здобуває звані функціональні повноваження.

       Між усіма згаданими вище складовими ССУ існують складні стосунки взаємозалежності: зміни у кожної їх (скажімо, числа елементів і рівнів, кількості й правничого характеру зв'язків та обмеження повноважень працівників) викликають необхідність перегляду решти. Тож якщо керівництвом організації прийняте рішення запровадження у ССУ нової інституції, наприклад, відділу маркетингу (функції раніше хто б виконував), потрібно одночасно з відповіддю ми такі питання: які завдання вирішуватиме новий відділ? кому він безпосередньо підпорядкований? які органи влади й підрозділи організації будуть доводити перед ним необхідну інформацію? яких ієрархічних рівнях буде представлено нову служба? які повноваження наділяються працівники нового відділу? які форми зв'язків необхідно встановити між новим відділом та інші відділами?

      Збільшення кількості елементів і рівнів в ССУ неминуче призводить до багаторазовому зростання кількості і труднощі зв'язків, що виникають у процес прийняття управлінські рішення; наслідком цього нерідко є уповільнення процесу управління, що у сучасних умовах тотожний погіршення якості функціонування менеджменту організації.

       До структурі управління пред'являється безліч вимог, що відбивають її ключове для менеджменту значення. Вони враховуються в принципи формування ССУ, розробці яких неможливо було присвячено чимало робіт вітчизняних авторів в дореформений період. Головні з цих принципів можна сформулювати так.

      1. Організаційна структура управління має передусім відбивати цілі й завдання організації, отже, бути що була провадження й його потребам.

      2. Слід передбачати оптимальне розподіл праці між органами управління й окремими працівниками, що забезпечує творчий характер праці та нормальну навантаження, і навіть належну спеціалізацію.

      3. Формування структури управління слід пов'язувати з визначенням повноважень і відповідальності гілок кожного працівника і органу управління, з впровадження системи вертикальних і горизонтальних перетинів поміж ними.

      4. Між функціями і обов'язками, з одного боку, і повноваженнями і відповідальністю з іншого, необхідно підтримувати відповідність, порушення якого призводить до дисфункції системи управління у цілому.

      5. Організаційна структура управління покликана бути адекватної соціально-культурної середовищі організації, що надає значний вплив щодо рішень відносно централізації та деталізацію, розподілу повноважень і персональної відповідальності, ступеня самостійності масштабів контролю керівників держави і менеджерів. Практично це, що спроби сліпо копіювати структури управління, успішно функціонуючі за іншими соціально-культурних умовах, не гарантують бажаного результату.

     Реалізація цих принципів означає необхідність урахувати для формування (чи перебудові) структури управління безлічі різних  чинників на ССУ.

     Головний чинник, "ставить" можливі контури і параметри структури управління, - сама організація. Відомо, що організації різняться за багатьма критеріям. Велика розмаїтість організацій Російської Федерації визначає множинність підходів побудувати управлінських структур. Підходи ці різні в організаціях комерційних і некомерційних, великих, середніх і малих, що є різних стадіях життєвого циклу, мають різний рівень розділення бізнесу і спеціалізації праці, його кооперування і автоматизації, ієрархічних і "пласких", тощо. Вочевидь, що структура управління великими підприємствами складніша проти тієї, як потрібно невеличкий фірмі, де всі функції менеджменту часом зосереджуються до рук одного - двох членів організації (зазвичай керівника і бухгалтера), де відповідно не потрібно проектувати формальні структурні параметри. В міру зростання організації, отже, і обсягу управлінських робіт, розвивається поділ праці і формуються спеціалізовані ланки (наприклад, із управління персоналом, виробництвом, фінансами, інноваціями тощо.), злагоджену роботу яких вимагає координації та контролю. Побудова формальної структури управління, у якій чітко визначено ролі, зв'язку, повноваження президента і рівні, стає імперативом.

      Важливо звернути увагу до поєднання структури управління з фазами життєвого циклу організації, що, на жаль, нерідко забувають проектанти й фахівці, вирішальні завдання вдосконалення управлінських структур. На стадії зародження організації управління нерідко здійснюється самим підприємцем. На стадії зростання відбувається функціональне розподіл праці менеджерів. На стадії зрілості у структурі управління найчастіше реалізується тенденція до децентралізації. На стадії спаду зазвичай розробляються заходи для вдосконаленню управлінської структури відповідно до потребами і тенденціями у зміні виробництва. Нарешті, на стадії припинення існування організації структура управління чи цілком руйнується (якщо фірма ліквідується), чи відбувається її реорганізація (якщо цю фірму набуває чи приєднує себе інша компанія, приспосабливающая структури управління до тієї фазі життєвого циклу, де вона перебуває).

       На формування структури управління впливають зміни організаційних форм, у яких функціонують підприємства. Так, при входження фірми у складі будь-якого об'єднання, скажімо, асоціації, концерну тощо., відбувається перерозподіл управлінських функцій (частина функцій, природно, централізується), тому змінюється від і структура управління фірми. Втім, навіть якщо підприємство залишається самостійним й незалежною, але стає частиною мережевий організації, об'єднуючою на тимчасової основі ряд взаємозалежних підприємств (найчастіше від використання сприятливою ситуації), мусить вносити на свій управлінську структуру низка змін. Це з необхідністю посилення функцій координації й адаптацію системам менеджменту низки інших компаній, які входять у мережу.

       Важливий чинник формування управлінських структур - рівень розвитку для підприємства інформаційної технології. Загальна тенденція до децентралізації "електронного інтелекту", тобто зростання кількості персональних комп'ютерів і натомість поширення використання рівні підприємства локальних мереж, веде до ліквідації або скорочення обсягу робіт з ряду функцій на середньому і низовому рівнях. Це стосується насамперед до координації роботи підлеглих ланок, передачі інформації, узагальнення результатів діяльності окремих співробітників. Прямим результатом використання локальних мереж то, можливо розширення сфери контролю керівників за скорочення числа рівнів управління для підприємства.

       У цьому контексті слід зазначити, що сучасний розвиток інформаційних систем приводить до формування нових типів підприємств, які у в західній літературі дістали назву "віртуальних" компаній (організацій). Під ними розуміють сукупності незалежних (найчастіше невеликих за величиною) підприємств, є хіба що вузлами на інформаційної мережі, які забезпечують їх тісний контакт. Єдність і цілеспрямованість у роботі цих фірм досягаються завдяки гнучкою електронної зв'язку з урахуванням інформаційної технології, яка пронизує геть усі сфери своєї діяльності. Тому кордони між які входять у них організаціями стають "прозорими", і з них можна розглядати представником компанії, у цілому.

2. Типи структур управління організацією

 

      У сучасному теорії менеджменту виділяються два типу управління організаціями: бюрократичний і органічний. Вони побудовано на принципово різних підставах і мають специфічних рис, дозволяють виявляти сфери їх раціонального використання коштів і перспективи її подальшого розвитку.

     Історично першим сформувався бюрократичний тип. Відповідну концепцію підходу до побудови організаційних структур розробив на початку ХХ століття німецький соціолог Макс Вебер. Запропонував він нормативну модель раціональної бюрократії, кардинально менявшую які раніше діяли системи комунікації, звітності, оплати праці, структури роботи, відносин з виробництва. У основі цієї моделі - уявлення підприємства як про "організованих організаціях", предъявляющих жорсткі вимоги як до людей, і структурам, у межах що вони діють. Ключові концептуальні положення нормативної моделі раціональної бюрократії такі: 1) чіткий поділ праці, використання з кожної посади кваліфікованих фахівців; 2) иерархичность управління, коли він нижчий рівень підпорядковується і контролюється вищим; 3) наявність формальних правив і норм, які забезпечують однорідність виконання менеджерами своїх завдань і управлінських обов'язків; 4) дух формальної знеособленості, властивій виконання офіційними особами своїх зобов'язань; 5) здійснення найму працювати відповідно до кваліфікаційними вимогами до цієї посади, а чи не з суб'єктивними оцінками.

      Головні поняття бюрократичного типу структури управління - раціональність, відповідальність і иерархичность. Сам Вебер вважав центральним пунктом концепції виняток усунення "людини" і "посади", бо склад парламенту й зміст управлінських робіт мають визначатися з потреб організації, а чи не людей ній працюючих. Чітко сформульовані настанови з роботі (що треба робити і яким прийомами) немає місця для прояви суб'єктивізму і індивідуального підходу. У цьому вся принципова різниця бюрократичної структури від історично що передувала їй общинної, де головна роль відводилася партнерству і майстерності.

     Бюрократичні структури управління показали свою ефективність, особливо великих й надвеликих організаціях, у яких необхідно забезпечувати злагоджену чітку роботу великих колективів людей, працівників єдину мета. Ці структури дозволяють мобілізувати людську енергію та кооперувати працю у рішенні складних проектів, у масовій і крупносерийном виробництві. Проте їм притаманні недоліки, особливо помітні у тих сучасних умов і завдань економічного розвитку. Вочевидь передусім, що бюрократичний тип структури не сприяє зростанню потенціалу людей, кожен із яких використовує лише ті частини своїх здібностей, що безпосередньо потрібно характером виконуваної роботи. Зрозуміло: якщо питання стратегії і тактики розвитку організації вирішуються тільки рівні, проте інші рівні зайняті виключно виконанням "спущених згори" рішень, втрачається загальний управлінський інтелект (який сьогодні як важливий чинник управління).

      Ще одна недолік структур бюрократичного типу - неможливість з допомогою управляти процесом змін, вкладених у вдосконалення роботи. Функціональна спеціалізація елементів структури призводить до того, що й розвиток характеризується нерівномірністю різноманітної швидкістю. Через війну виникають протистояння між окремими частинами структури, неузгодженістю у діях і інтересах, що уповільнює прогрес у створенні.

      Другий згаданий - органічний - тип структур управління має порівняно недовгу пам'ятати історію та виник як антипод бюрократичної організації, модель якої перестала задовольняти багато підприємств, які відчувають потреба у більш гнучких і адаптованих структурах. Новий підхід відкидає уявлення про ефективність організації,

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація