Реферати українською » » Презумпція невинності


Реферат Презумпція невинності

Страница 1 из 22 | Следующая страница

1. ПРЕЗУМПЦИЯ

НЕВИНОВНОСТИ,

ЇЇ СУТНІСТЬ І

ПРИЗНАЧЕННЯ

Ставлення до презумпції невинності як одному із принципів кримінального судочинства склалося давно. У ухваленій у період французької буржуазної революції Декларації правами людини і громадянина (1789 р.) це поняття було висловлено так: "Оскільки кожна людина передбачається невинним, поки його оголосять винним (у суді), то разі потреби арешту всяка строгість, яка є необхідною задля забезпечення (в віданні суду) її особистість, повинна суворо каратися законом" (ст.9).

Приблизно таку ж формулювання зустрічаються й у теоретичних роботах дореволюційної Росії. "Поруч із усіма, можуть бути і викликуваними на суд, - писав М. У. Духовский, - в особливе становище ставиться підсудний. У колишньому процесі це безправний об'єкт дослідження. Нині це, доки її винуватість не доведено, передусім, повноправний громадянин країни. Тому якщо необхідність, і повинна змусити застосувати до нього в попередньому слідстві заходи сорому, вони повинні бути обмежені межами нагальну необхідність"1 "Praesumptio juris іде у користь підсудного, він передбачається невинним, доки не доведено гидке", - писав Л. Є. Владимиров2. "Сучасний процес виходить із припущення невинності (praesumptio boni viri)", - стверджував І. Я. Фойницкий3.

Проблема презумпції невинності постійно лежить у зору та їхніх представників науки радянського кримінального процесу саме. Протягом тривалого часу вона переставала бути предметом дискусії. "Безглуздя цієї формули (мають на увазі формула презумпції невинності - І. І.), - писав роки активний противник презумпції невинності До. А. Мокичев, - є очевидною. У насправді, адже цієї формули слід, що прокурор, слідчий, обличчя, котра здійснює дізнання, та й суд, поки судовий вирок не вступив у чинність закону, починають працювати з обличчям невинним..."4

Безперечно, немає більшої провини перед людиною, ніж необгрунтоване залучення його до кримінальної відповідальності держави і незаконне його осуд. І сьогодні, аналізуючи судову практику, доходиш єдиному висновку - необхідно з наростаючою активністю домагатися суворого дотримання у діяльності правоохоронних органів принципу презумпції невинності, точного прямування всім іншим демократичним засадам судочинства.

Із початком перебудови Верховний Суд СРСР почав віддавати значно більшої уваги скаргам не незаконне осуд за особливо небезпечні державні злочину за 30 - в 40-ві роки. З 1986 по 1989 рік Верховний Суд СРСР реабілітував у справах близько 400 людина.

Безперечно, останніми роками суди стали вимогливо належить для оцінювання матеріалів попереднього слідства, фактів порушень та судових помилок поменшало, отже, поставлено завдання мінімізувати їх.

З цією метою необхідно, насамперед, правильно трактувати презумпцію невинності, найголовніше, довести її правильність в законодавчі акти в точної формулюванні. Тільки після цього зможемо вимагати від правоохоронних органів точного дотримання принципу презумпції невинності, а разі ігнорування її - залучати до відповідальності осіб, пренебрегающих презумпцією невинності.

Конституцією СРСР 1977 р. було вперше закріплено основне становище принципу презумпції невинності: "Ніхто може бути визнаний винним у скоєнні злочину, і навіть піддана кримінальному покаранню інакше, як у вироку суду й відповідно до законом" (ст.160).

Після ухвалення Конституції СРСР 1977 р. питання презумпції невинності привернула до собі пильна увага. У політико-правовому коментарі Конституції СРСР зазначалося, що ст.160 передбачається "важливе демократичне положення про презумпції невинності"5.

Законодавче закріплення формулювання презумпції невинності завжди був настійної необхідністю. Уточнення формулювання презумпції невинності і його закріплення у відповідній законодавстві стає необхідної особливо прийняття Конституції Російської Федерації 1993 року, тобто появи у ній ст.49. Однак у законодавстві потрібно закріпити настільки досконалу, повну і вичерпну формулювання презумпції невинності, яка, охоплюючи все елементи цього принципу, виключала б різночитання.

Поняття принципу презумпції невинності формулюється в визнаних РФ авторитетних міжнародних документах.

У Загальної Декларації правами людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., презумпція невинності сформульована так: "Кожна мисляча людина, обвинувачуваний у скоєнні злочину, проти неї вважатися невинуватим до того часу, коли його винність нічого очікувати встановлено законним порядком шляхом гласного судового розгляду, у якому йому забезпечуються всі можливості захисту" (п.2 ст.11).

У Міжнародному пакті про громадянських і політичні права, прийнятому Генеральної Асамблеєю ООН 18 грудня 1966 р. й ратифікованому СРСР 18 вересня 1973 р., записано: "Кожен обвинувачуваний у вчиненні ніякого кримінального злочину проти неї вважатися невинуватим до того часу, коли його винність нічого очікувати доведено відповідно до Закону" (п.2 ст.14).

Тут виникає низка питань.

По-перше, навіщо потрібна у процесі така презумпція? Чому не можна обмежиться вимогою, щоб органи слідства й суд встановлювали у кожному даному випадку обставини справи оскільки вони мали місце у дійсності, відмовляючись від усіх презумпцій, від будь-якої упередженості й дотримуватися повну об'єктивність під час розслідування і розгляді справ?

По-друге, хто ж саме відповідно до презумпції невинності, вважається невинуватим? Якщо пам'ятати людини взагалі, то чимось цілком очевидним, що провину у скоєнні злочину треба, звісно ж, поки винна доведено, не можна стверджувати, що людина винен. Якщо ж пам'ятати не людини взагалі, саме та особа, щодо якої зібрані достатніх доказів, дають підстави для пред'явлення обвинувачення у скоєні злочину, то здається безглуздим і протизаконним залучати до кримінальної відповідальності того, кого вважають невинним.

По-третє, на вступає чи презумпція невинності що суперечило з життям, з дійсністю, маю на увазі, що презумпція невинності обвинувачуваного, який, швидше за все, винен в більшості випадків судом визнається винним, не підтверджується, а спростовується практикою? Якщо ж це, навіщо нам потрібна така презумпція, що на відміну з інших типових презумпцій представляється фікцією?

По-четверте, тоді як відповідність до презумпцією невинності обвинувачуваний вважається невинуватим, то ми не так уже нелогічний висновок, що "вбачати у реформі звинувачуваного можливого злочинця - отже керуватися не презумпцією невинності, саме презумпцією винності, що, звісно, неспроможна не накласти відомого відбитка на відносини слідчого та суддів до обвинувачуваному..."6 Та хіба суперечить принципам законності і охорони прав громадян притягнення до кримінальної відповідальності людини, у якому ні слідчий, ні суддя на бачать "можливого" злочинця? Перелічені, як та інших труднощі й сумніви викликали у минулому різкі розбіжності серйозні коливання серед процесуалістів у питанні про його ставлення до презумпції невинності.

Якщо якось класифікувати сказані у літературі погляди про презумпції невинності, можна виокремити такі чотири групи:

1) Найбільш крайню позицію займають ті, на думку яких презумпція невинності мусить бути відкинута з тієї причини, що "... безвинно саме даного конкретної особи у цій конкретному факту може бути ні слідства, ні дізнання, ні судового розгляду".7 Інакше кажучи, обвинувачуваний винен, він не залучався б кримінальної відповідальності. Тут ідеться не про презумпції винності, йдеться про безумовною винності кожного залучуваного до кримінальної відповідальності особи. Ця думка перебуває у явному суперечності з гарантіями інтересів особистості кримінальному судочинстві і одностайно був підданий різкій критики на юридичної друку.

2) Автори другий погляду виступають проти презумпції невинності, виходячи речей, що провини немає слідства, та якщо з те, що обвинувачений має довести свою невинність як і суспільство і державу доводять її винуватість. Інакше кажучи, обличчя, привлекаемое до кримінальної відповідальності, презумпируется винним, і на нього країна тягар доведення свою невинність.8

3) Прихильники третьої погляду вважають, що необхідно відмовитися від всілякої упередженості щодо залученого до кримінальної відповідальності, з те, що "... обвинувачуваний у процесі на презумпируется ні винним, ні невинним".9

Такі гарантії інтересів обвинувачуваного, як суду винести повністю реабілітуючий підсудного вирок у разі недоведеність обвинувачення, на думку зазначеної погляду, необов'язково виводити з презумпції невинності, оскільки "його з настільки ж успіхом можна (це має) вивести ринок із завдань кримінального судочинства..." Так само покладати на обвинувачуваного обов'язок доводити свою винність неприпустимо "не що це випливає з презумпції невинності, а й просто оскільки таке пряма вимога закону..."10

Це, звісно, розв'язання питання: "уже тому, що таким є пряма вимога закону" не пояснює, а чому таке, а чи не інше. А таким ця потреба є оскільки законодавець виходить із принципу презумпції невинності.

4) Прибічники четвертої погляду виходять під час вирішення питання про значення презумпції невинності у кримінальній судочинстві з специфіки судового дослідження, у на відміну від наукового процесу пізнання. Це - відмінність не у цьому, що судове дослідження є ненауковим, суть у тому, що наукове дослідження то, можливо завершено пізнавальним результатом, або (у разі, поки що) безрезультатно. Судове ж дослідження будь-коли завершується без юридичного результату у частині, у якій обвинувачення зірвалася ні підтвердити, ані заперечити. І вже підставу процесу породило питання кримінальної відповідальності, то мета процесу у тому, щоб (крім випадків припинення справи через відсутність передумови процесу) дати це питання позитивний чи негативна відповідь. Це завдання можна впорається, якщо вдасться позитивно встановити або винність, або невинність залучуваного до кримінальної відповідальності особи. Але, на жаль, умови судової та слідчої практики такі, що у окремих випадках вдасться достеменно встановити ні винність, ні невинність обвинувачуваного. У цих ситуаціях, коли винність обвинувачуваного лише імовірна (і навіть максимально імовірна), коли залишаються неустранимые сумніви щодо винності обвинувачуваного, слідчий і суд зовсім не можуть питання винності залишити відкритим, заявивши обвинувачуваному: ми встановили, що ви винні, але ми ніколи невпевнені у тому, що ви невинні. Факт Вашої винності залишається під сумнівом.11 І на такі випадки органи слідства й суд зобов'язані дати ясний, недвозначний відповідь: так, винен! Або - немає, невинний!12 А дати відповідь при зазначених умовах можуть з те, що або обвинувачуваний вважається невинуватим, поки її провина нічого очікувати доведено (презумпція невинності), або обвинувачуваний вважається винним, поки що не доведено його невинність (презумпція винності). І законодавець упевнено висловився за гуманного принципу презумпції невинності.

Серйозною теоретичної розробці зазнала проблематика презумпції невинності і який із нього правила про тлумаченні сумнівів щодо користь підсудного на роботах У. П. Нажимова. Автор обгрунтовано заперечує розуміння правила про тлумаченні сумнівів щодо користь якого у тому сенсі, що "за наявності в суду сумнівів чи іншому факті суд зовсім не повинен виходити із цього факту як безсумнівного" (такий висновок випливає з принципу об'єктивної істини). Стисло суть цього правила автор вбачають у тому, що й "встановлені факти (наявні докази) дозволяють зробити один, а кілька належних їх них висновків, варто робити лише те висновок, котрий понад сприятливий обвинувачуваному".13

На думку У. П. Нажимова, презумпція невинності "випливає з ст.13 КПК, встановлює, визнання провини у скоєнні злочину... може з'явитися не інакше, як у вироку суду" (с.30). Такий висновок випливає і з принципу об'єктивної істини, за яким стверджувати можна лише те, що доведено. Значить, поки суд зовсім не встановив доведеності винності, обличчя винним бути визнано неспроможна. Що ж до норм чинного кримінально-процесуального закону, у найбільш чітко вказано дію презумпції невинності, слід, передусім, виділити норму, що встановлює, що обвинувальний вирок ухвалюється за умови, тоді як процесі судового розгляду винність підсудного у скоєнні злочину доведено, а вирок суду то, можливо обвинувальним чи виправдувальним (ст.30 КПК РРФСР; надалі - КПК). Суть цієї норми не у цьому очевидному факті, що й вина підсудного доведено, його потрібно засудити, і якщо підтвердиться його невинність, він підлягає виправданню. З статей закону слід інше, саме те, що нашому процесу невідомий інститут залишення підсудного в підозрі, оскільки за недоведеністю провини виноситься виправдувальний, повністю реабілітуючий підсудного вирок. На цьому, насамперед і полягає принцип презумпції невинності і що з нього правило про тлумаченні сумнівів щодо користь підсудного. Для з'ясування суті Доповнень і значення презумпції невинності дуже важливо точно визначити, хто вважається невинуватим - обвинувачуваний (підсудний), підозрюваний чи всякий громадянин.

Ряд авторів, вбачаючи у терміном "обвинувачуваний" тільки обличчя, притягнуте до кримінальної відповідальності у якості звинуваченого, вважає, що у визначення презумпції невинності необхідно включити як обвинувачуваного, а й підозрюваного. (Петрухін І. Л, Касумов Ч. З.)

Здається, що сферу дії цього інституту годі було обмежувати зазначенням конкретної процесуальної постаті (обвинувачуваний, підсудний, підозрюваний).

І з урахуванням сказаного за доцільне, щоб переважна більшість формули презумпції невинності включала у собі таке зміст:

"Кожна молода людина, обвинувачуваний у вчиненні ніякого кримінального злочину, проти неї вважатися невинуватим до того часу, коли його винність нічого очікувати доведено відповідно до Закону забезпечивши йому всіх можливостей за захистом".

Отже, презумпція невинності - одне з найважливіших принципів демократичного кримінального процесу саме, має самостійне призначення та виконує особливу, лише йому відведену службову роль.

2. Про СООТНОШЕНИИ ПРИНЦИПІВ ПРЕЗУМПЦИИ НЕВИНОВНОСТИ І ОБ'ЄКТИВНОЇ ІСТИНИ

Презумпція невинності у її об'єктивної трактуванні є важливим регулятором кримінально-процесуальних відносин, визначальних процесуальне становище обвинувачуваного, правничий та обов'язки органів, провідних боротьбу з злочинністю. У такій трактуванні презумпція невинності означає "не суб'єктивну думку учасника процесу щодо винності обвинувачуваного, а об'єктивне правове становище: закон вважає обвинувачуваного невинним, поки ті, хто вважає обвинувачуваного винним, не доведуть, що він справді".14 Справді, закон нічого не гарантував, якщо він наказав слідчому чи судді бачити або вбачати у реформі звинувачуваного можливого злочинця, думати скоріш про ньому однак, припускати ту чи іншу, і навпаки, важливим регулятором кримінально-процесуальних

Страница 1 из 22 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація