Реферати українською » Банковское дело » Банки і банківські системи


Реферат Банки і банківські системи

Страница 1 из 5 | Следующая страница

Зміст

Зміст 2

Вступ 3

1. Види банків та їхні основні функції. 5

2. Комерційні банки в кредитно-грошовій політиці. 8

3. Комерційні банки. 10

4. Банківська система України. 13

4.1. Кредитні відносини банків й підприємств. 13

4.2. Розрахункові операції банків. 15

5. Ринок цінних паперів. 18

5.1. Сучасні тенденції в функціонуванні ринку цінних паперів. 20

5.2. Економічний зміст цінних паперів. 22

Висновки 29

Список використаної літератури. 32

Вступ


Після того як в древні часи почали використовувати при купівлі-продажу золото, стало очевидним, що як покупцям, то й продавцям незручно та небезпечно перевозити, важити та провіряти на чистоту золото. Тому в практику ввійшло правило віддавати золото на зберігання ювелірам, котрі малі підвали, чи спеціальні місця, котрі були готові за певну плату надати їхнього. Отримавши золотий внесок, ювеліри видавали квитанцію. Невдовзі товари почали обмінювати на квитанції ювелірів, й квитанції перетворились в ранню форму паперових грошей. Алі ювеліри, побачивши, що люди готові приймати квитанції в якості паперових грошей, почали видавати квитанції под неіснуючий золотий запас. Так зародилася банківська система (система часткових резервів).

У такій системі банки можуть створювати гроші. Хоча золото тепер не використовується для підтримки грошової пропозиції, банківське кредитування сьогодні обмежується кількістю резервів, котрі банк вважає за необхідне чи зобов’язується в юридичному порядку утримувати.

Банки, котрі діють на основі часткових резервів вразливі перед банківською панікою чи “напливу” вимог. Убеспечення від “напливу” вимог в банку – основна причина жорсткого контролю банківської системи.

Банківська справа – це специфічна підприємницька діяльність. Банки – це кредитно-фінансові установи, головне призначення які акумулювати тимчасово вільні грошові кошти підприємств, населення та бюджетних установ й надавати їхнього у кредит своїм кліємтам та обслуговувати грошовий обіг.

Банки існували у середні віки в Італії (слово banko із італійської означає “лавка”, “конторка”, за якою працювали міняйли грошей). Сучасні банки набули поширення у всьому світі. Вони є переважно акціонерними товариствами. Їх власний капітал служити основою для здійснення фінансових операцій, але й основним джерелом кредитів є кошти клієнтів, що зберігаються на рахунках у банках. З того години, як банки почали роздавати кредити переважно за рахунок коштів вкладників, розвинулося банківське підприємництво. Безпосередньою метою їхні діяльності є отримання прибутку від своїх операцій, основним джерелом якого є банківський відсоток. Першоосновою відсотка є додатковий продукт, створений у виробництві, але в поверхні прибуток банків виступає переважно як різниця між сумою процентів, отриманих банком за наданіі кредити й виплачених по внесках клієнтів. Роль банків виявляється в їхні функціях.

Банківська система України знаходиться в стані формування та пошуку оптимальних форм роботи. в Україні існує система комерційних банків, Яка контролюється центральним банком країни – Національним Банком. Комерційні банки України працюють із фізичними та юридичними особами, надають кредити, проводять операції на фінанових ринках, та ринках цінних паперів, виступають посередниками при розрахунках між підприємствами та державами. Стабільність банківської системи України визначає стабільність та ріст не лише кредитно-фінансової системи, але й і економіки вцілому.

Саме тому ця робота є актуальною. Я намагатимусь висвітлити основні тенденції розвитку банківської системи України, показати переваги та недоліки існуючої кредитно-фінансової системи та основні види діяльності комерційних банків. Основним методами аналізу діяльнсті роботи комерційних банків України є: статистичний, індуктивно-логічний. При написанні роботи вткористовувалась періодика, наукові роботи українських та зарубіжних економістів, підручники.


1. Види банків та їхнього основні функції.


Комерційні банки виконують певні економічні функції по забеспеченню кредитної політики та копійчаного обігу. До основних функцій банків належати:

кредитування підприємств, держави, приватних осіб та операції із цінними паперами;

регулювання копійчаного обігу;

залучення тимчасово вільних грошових коштів, нагромаджень й перетворення їхнього у позич ковий капітал;

здійснення грошових розрахунків та платежів у господарстві;

випуск кредитних засобів обігу (депозитно-чекова емісія);

консультації й надання економічної та фінансової інформації.

Особливо важлива функція банків — їхня здатність «робити гроші», інакше кажучи — розширювати кредитні ресурси народного господарства. Банки називають «фаб риками кредиту». Праворуч у бо кредит відбиває рух позичкового капіталу (Р — Р"), який відокремлюється від кругообігу промислового капіталу (Т'— Р') й набуває са мостійного руху. Надаючи позичку под боргові зобов'язан ня своїх клієнтів (забезпечені товаро-матеріальними цін ностями, котрі не є грішми) банк зараховує її на рахунок позичальників й тім створює можливість надходження в обіг нових торб грошей. Якщо кожен окремий банк може видати позичку, що перевищує розмір обов'язкового резер ву (наприклад, при вкладі 100 дол.: 100—20=80), то вся банківська система на основі внеску 100 дол. може видати позичок на суму у кілька разів більшу (за принципом мультиплікатора), оскільки позички, отримані в одному банку, у ході народногосподарського кругообігу ресурсів потрапляють до банку у вигляді вкладів й знову виступають джерелом надання кредитів. Отже, дуже важ лива роль шкірного окремого банку, а ще важливіша — всієї банківської системи.

За сучасних умів спостерігається два протилежні про цеси — універсалізація банків й поряд із нею їхні спеціаліза ція. У їхні основі лежати концентрація виробництва (й відпо відно банківського обслуговування) та паралельне утво рення малих, спеціалізованих підприємств.

Банки можна поділити на:

а) центральні емісійні;

б) комерційні депозитні;

в) інвестиційні;

р) ощадні;

буд) банки спеціального призначення (наприклад, іпотечні, зовнішньо торговельні, страхові, пенсійні фонди).

У сукупності усі види банків складають кредитну систе му як взаємозв'язок фінансово-кредитних установ. Для неї за сучасних умів характерні концентрація та злиття із промисловим капіталом, а також інтернаціоналізація та створення міжнародних банківських систем. Кредитна сі стема характеризується конкуренцією як між різними виду ми банків та інших кредитних установ, то й між банку ми одного виду (наприклад, комерційними), що позитивно впливає на кредитне й розрахункове обслуговування держ подарств.

Серцевиною кредитної системи є центральні (національні) банки. Вони чи із самого початку виникали як державні, чи були націоналізовані, переважно после кризи 30-х років чи после другої світової війни. У США феде ральна система банків й у Швейцарії національні банки формально вони не належати державі. Проте смердоті суворо дотри муються інструкцій державних органів щодо регулювання копійчаного обігу. Національні банки у суверенних тримаючи вах, що утворилися на базі колишнього СРСР, створюють ся после проголошення їхні незалежності на базі Державного банку колишнього СРСР.[7]

Функції центральних (національних) банків істотно відрізняються від функцій комерційних (чи спеціалізова них). Основні із них такі: 1) емісія кредитних грошей та вилучення грошей із обігу; 2) акумуляція та збереження касових резервів інших кредитних установ; 3) збереження офіційних золото-валютних резервів; 4) надання кредитів й виконання розрахункових операцій для урядових органів; 5) здійснення розрахунків й перевідних операцій для до мерційних банків; 6) грошово-кредитне регулювання еко номіки; 7) контролю над діяльністю кредитних установ; 8) надання ліцензій на операції з зарубіжною валютою; 9) обслуговування державного боргу країни.

Отже, центральні емісійні банки у більшості країн виконують роль емісійного, відповідального за грошове господарство, й кредитного центру, а також роль касира держави й «банку банків». Вони є «кредиторами» останньої інстанції, тобто перед тим комерційні банки звертаються по допомогу у тому випадку, коли вичерпані усі інші способи мобілізації кредитних ресурсів. З підприємствами та фір мами центральний банк в операції не вступає.


2. Комерційні банки в кредитно-грошовій політиці.


Основна форма надання центральним банком кредитів комерційним банкам — скуповування вони цінних паперів та переоблік (дисконт) векселів, виданих підприємствами й прийнятими на облік (для забезпечення кредиту) комер ційними банками. При цьому центральний банк регулює процентну ставку.

Грошово-кредитна політика центральних банків — це сукупність заходів, спрямованих на зміну грошової маси в обігу, обсягів кредиту і емісії, чи на їхнього обмеження — за лежно від стану економіки. Емісія здійснюється, коли потрібно подолати спад в економіці, а її обмеження — под годину промислового піднесення, щоб не допускати «перегрі ву» економіки.

Мета грошово-кредитної політики центрального бан ку, — створити сприятливі умови для зайнятості робочої сили, стримування інфляції, регулювання темпів економічного зростання та збалансованості народного господарства й платіжного фонду.

Серед методів грошово-кредитної політики важливе міс це посідає дисконтна політика, пов'язана із купівлею вексе лів. Це найстаріший метод кредитного регулювання. Зни ження дисконтної ставки центрального банку стимулює комерційні банки розширювати кредитування підприємств, а підвищення — навпаки. Продажів цінних паперів цент ральним банком означає зменшення торб на резервних рахунках й звуження кредитування комерційними банками своїх клієнтів.

Грошово-кредитна політика центральних банків за збавлена суперечностей. Адже коли для підвищення ділової активності банк піднімає дисконтну ставку, щоб сприяти припливу копійчаного капіталу з-за кордону, то подорожчання кредиту гальмує зростання виробництва й пожвавлення внутрішньої ділової активності.

Центральний банк впливає на процес кредитування у народному господарстві також шляхом відкриття спеці альних резервних рахунків комерційних банків, на які смердоті зобов'язані розміщати депозити (вклади). Розміри останніх (у %) залежать від того, котрі вклади своїх клієнтів мобілізував комерційний банк. Ці депозити є резервом для розширення кредитування, якщо цого потребує кон'юнк туру розвитку народного господарства, й страховим фон будинок для комерційних банків від банкрутства.

Центральний банк не може бути конкурентом комер ційних банків. Його головна позначка — забезпечувати стабіль ність копійчаного обігу та регулювати кредитні відносини. Заслуговує на увагу досвід взаємозв'язку із комерційними банками у Великобританії. Банк Англії переносити до своїх банків із турботою, але й і вимогливо. Його керуючий кожно го тижня зустрічається із президентами різних кредитних, промислових й торговельних асоціацій. Отже, центральні банки застосовують й адміністративні санкції (різні обме ження) до комерційних банків, але й впливають на їхнього кре дитну політику переважно економічними методами — чого рез процентні ставки та регулювання копійчаного обігу.

3. Комерційні банки.


Комерційні банки є основою-кредитної системи. Вони утворюються як акціонерні товариства чи на пайових засідках й є кредитними установами універсального характеру. Їх часто називають «фінансовими універмагами» чи «супермаркетами кредиту». Вони пов'язані із усіма сфера ми та фазами відтворення. Характерна рису комерційних банків — повна самостійність підприємств у сфері торгівлі позичковим капіталом. Вони не обмежені централізовано виданими інструкціями із кредитування та проведення ін ших операцій, проводять кредитну політику на свій страх й ризик, що сприяє оперативному впливу банків на економіку. Однак це не означає, що комерційні банки діють безконтрольно. В частности, США комерційні банки належати до найбільш контрольованої сфери підприємницької діяльності. Основою такого контролю є спеціальне законодавство і антимонопольні закони. Щоб обмежити створення великої кількості «слабких» банків, котрі можуть легко банкрутувати й викликати «ланцюгову реакцію банкрутств» серед своїх клієнтів, держави встановлюють до сить високі квоти на їхні статутний капітал. Крім того, центральний банк визначає для комерційних банків розмір обов'язкових резервів, котрі у більшості випадків зберігають ся у центральному банку, розмір межового ризику однієї позичальника (встановлюється певний відсоток від загальної суми власних коштів банку). Так забезпечується ліквідність комерційного банку, тобто його здатність у кожен певний момент задовольнити вимоги вкладників на готівку. Уряд, центральний банк й страхові компанії (за допомогою спеціального страхування) гарантують, що комерційні банки забезпечать збереження коштів своїх клі єнтів.[10]

Кошти комерційних банків складаються із власних, залучених й імітованих. Власні - це акціонерний капітал, мобілізований шляхом продаж акцій на ринку цінних паперів, й резервний капітал, що утворюється із відрахувань від поточного прибутку. Резервний капітал призначе ний для покриття непередбачених збитків та втрат від падіння курсів цінних паперів. Крім того, у комерційних банках є рахунок нерозподіленого прибутку, який згодом якщо чи розподілений серед акціонерів у формі дивідентів, чи зарахований у резерв.

Основні ресурси комерційного банку - це залучені кошти, депозити (вклади) клієнтів. Клієнти вносять свої кошти у вигляді депозитів до вимоги чи строкових. Останні часто оформляються у вигляді сертифікатів. В частности, США смердоті випускаються вартістю від 100 тис. дол. й більше.[2]

Емітовані фонди як джерело ресурсів комерційного банку утворюються при акцепті (згоді) банку на оплату грошових документів та при авалі - гарантії платежу, який застосовує банк у випадку банкрутства платника. Акцептовані та авальні суми у виглялі вимоги до платника й є ресурсом комерційного банку для кредитування.

Кредитні операції комерційних банків поділяються залежно від їхнього забезпечення, рядок, на який видані позички (коротко-, середньо- й довгострокові), а також від методу стягнення відсотка (при видачі, при погашенні позички чи рівними частками). Позички поділяються також залежно від категорії позичальників: на поповнення обігового капіталу; представникам фондової біржі для бір жових операцій; на кінцеве споживання - споживчий кре дит под заставу житлового фонду, на придбання товарів у кредит, сільськогосподарські позички, іпотечні (на ка піталовкладення) й короткострокові на тимчасові по треби.

Фондові операції банків - це різні операції із цінними паперами, придбання цінних паперів для банків, первинне розміщення випущених цінних паперів, вторинний обіг цінних паперів (купівля та продажів за дорученням клієн тів), розміщення державних позик та операцій із облігаціями.

Комерційно-посередницькі операції - це операції, за допомогою які банк за дорученням своїх клієнтів отримує гроші. Це насамперед інкасові

Страница 1 из 5 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація