Реферати українською » Биографии » Аксьонов Василь Павлович


Реферат Аксьонов Василь Павлович

Дата народження: 20.08.1932

Народився Казані сім'ї партійних працівників (батьки репресовані наприкінці 30-х рр.), у дитинстві кілька років у Магадані, куди була заслана мати Євгена Гінзбург (автор згодом написаної і що отримала поширення книжки "Крутий маршрут"). Закінчив 1956 р. Ленінградський медичний інститут, до 1960 р. працював лікарем у лікарнях. Печатается з 1959 р. Популярність письменнику принесла повість "Колеги" (1960), багаторазово переиздававшаяся, отримавши також втілення на сцені й на екрані. Ця структура і за нею що з'явилися повісті "Зоряний квиток" (1961) і "Апельсини з Марокко" (1963), роман "Час, друже мій, час" (1964) усталили за Аксьоновим славу однієї з лідерів "молодий прози", котра заявила про себе межі 1950—60-х рр. (А. Гладилин, А. Кузнєцов, Еге. Ставский). Твори Аксьонова викликали у критиці бурхливу полеміку, позаяк у них загострювалося увагу до проблемах періоду "відлиги" і — на споконвічному конфлікті поколінь, який знаходив особливо різкі форми за умов властивого на той час процесу заперечення тоталітарного минулого. Не можна більш відповідали тодішньої духовного життя нашого суспільства та исповедальный характер прози Аксьонова, переважний — співчутливе — увагу письменника внутрішнім світом, з психології та навіть сленгу покоління: тим часом він працює однією з активно друкуються авторів журналу "Юність", протягом кілька років як член його редколегії. Поява 1968-го р. повісті "Затоваренная бочкотара" свідчить про зміну напрями естетичних пошуків письменника, що виходить тепер, за його словами, до тотальної сатири: тут відкривається дивовижна безглуздість світу, де живуть персонажі повісті, названої Аксьоновим "сюрреалістичною річчю".

Зміна творчої позиції Аксьонова свідчило як про власне художніх пошуках письменника, відмовлялася нині у про свої твори від принципу правдоподібності, воліючи йому зображення "ілюзії дійсності"; самі ці зміни були викликані міцніючим у письменника переконанням у цьому, що "дійсність так абсурдна, що, використовуючи метод абсурдизации і сюрреалізму, письменник не вносить абсурду на свій літературу, а, навпаки, цим методом він би намагається гармонізувати разваливающуюся, як помийна яма, дійсність...". Відтоді критик у адресу Аксьонова та її творів стає дедалі різкій і навіть нищівної, коли він звучала із різних вуст керівників партії і держави (наприклад, М. З. Хрущова). Нападки викликала навіть форма, до котрої я звертається тепер Аксьонов, сприйнята як несоветская і ненародная: так оцінили, зокрема, поставлена театрі "Сучасник" п'єса Аксьонова "Завжди у швидкому продажу", що свідчить про переході її автора на авангардистські позиції з мистецтві. Становище Аксьонова ще більше ускладнилося, коли (в 1977—1978 рр.) його твору почали з'являтися там (насамперед у США). Тоді ж, 1979 р., Аксьонов разом із А. Битовым, Вик. Єрофєєвим, Ф. Искандером та О. Поповим виступив упорядником і автором альманаху "Метрополь", що об'єднало письменників, отмежевавшихся від соціалістичного реалізму. Так не виданий радянської підцензурної друку, альманах тоді видано США. Він негайно було піддано критиці, його автори було з Спілки письменників, а сам Аксьонов 22 липня 1980 р. виїхав у навіть невдовзі позбавили радянського громадянства. У Вашингтоні виходять які він у Росії, але вперше опубліковані лише після від'їзду письменника, у Америку романи "Опік" (1968—1969, 1980), "Острів Крим" (1977, 1981), "Золота наша залізка" (1980), "Паперовий пейзаж" (1983), "Право острова" (1983), "Скажи родзинки" (1985), "У пошуках сумного бебі" (1986). У 1993—1994 рр. у Росії опубліковано його "Московська сага" у трьох книгах. Невдовзі по переїзду США Аксьонов водночас починає викладати російську літературу у одному з вашингтонських університетів. Після повернення то 1990 р. громадянства Аксьонов часто приїжджає з Росією, його твору (крім названих вище, "Мій дедушка—памятник", 1991; "Рандеву", 1992) друкуються тут (зокрема у журналі "Юність"), виходить збори його творів. Але переселятися там Аксьонов не збирається.

Аксьонов починав з зображення скептично налаштованої стосовно тодішньої радянської дійсності молоді з дуже характерною нею нігілізмом, стихійним почуттям свободи, інтересом до західної музиці й літератури — з усім, що протистояло вироблених старшим поколінням духовним орієнтирам. На середину 60-х рр. посилюється філософська насиченість прози Аксьонова, роздумуючи про причини невдачі "відлиги", про нестійкості психології людини, саме з ним що зв'язував свої кращі надії. Звернення до такої особистості сприяло перебудові індивідуальної творчої манери письменника, поєднує нині у межах твори реальне і ірреальне, повсякденне і високе. Особливо майстерно різні плани з'єднуються в програмному на той час творі Аксьонова романі "Опік"— найвдалішою спробі письменника повномасштабно зобразити життя російської інтелігенції зламі 60—70-х рр. Герої роману, кожен із яких одержимий своєю творчої ідеєю, нині напівживі трагічного розладу з яка у країні системою: прагнення сховатися від нього виявляється марною. Образ і поведінку героїв роману визначаються їх протистоянням породженої цієї системою натовпі, якої чуже все високе, світле. Вихід їм письменник бачить у устремлінні до Бога, в духовному прозрінні. Гіпотетичну ситуацію розглядає Аксьонов у романі — явно обладающем ознаками антиутопії —"Острів Крим", де піддається перевірці модна ідея про месіанської ролі Росії в: ідея ця доводиться тут до завершення, що оголює її жахливий сенс. Твори, які він в еміграції (і найбільше — "Московська сага"), переконують, що таке життя своєї країни, що у ній продовжує залишатися у центрі чию увагу: виїхавши з Росії, Аксьонов залишається письменником істинно російським.

Список літератури

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту http://www.russianculture.ru/

Схожі реферати:

Нові надходження

Замовлення реферату

Реклама

Навігація