Реферати українською » Биографии » Якове Васильовичу Толмачов (1779—1873)


Реферат Якове Васильовичу Толмачов (1779—1873)

Аннушкин У. І.

Будучи сином священика Харківської губернії, початкове освіту здобув в Харківському колегіумі. Як найкращий учень в 1799 р. він був у Київську академію, де була вражений шляхетністю поводження і освіченістю наставників, що навчалися московському університеті, і по закордонах. Ось він багато читав філософські твори, “засновані природному здоровий глузд”, займався древніми мовами. Після закінчення курсу в академії - у 1803 р. було визначено у Харківський колегіум викладачем найрізноманітніших предметів: піїтики, математики, грецького, латинського і французької мови.

У 1809 р. Толмачов була викликана до Санкт-Петербурга призначено викладачем російської в семінарії, та був — в академії, помещавшейся в Олександро-Невському монастирі. Перейшовши на службу Міністерству народної освіти (1814 р.), Я.В. Толмачов згодом призначили ординарним професором Головного педагогічного інституту, а, по перетворення на 1819 р. інституту, у Петербурзький університет зберіг у себе кафедру; в 1826 р. він був обраний деканом історико-філологічного факультету. Як професор інституту Я.В. Толмачов мав успіх; його вечірні лекції вдома відвідувалися слухачами, серед яких були “багато даровитейшие і образованнейшие офіцери гвардії”.

У університеті Я.В. Толмачов читав курси “Критичною історії творів російської словесності”, “Теорію мови і різних пологів прозових творів”, “Про витонченому”, а 1830 р. — “Науку мовознавства”. У 1823—29 рр. перебував викладачем військового стилю у шкільництві гвардійських прапорщиків — з цією школи він становив підручник “Військове красномовство” (1825). Втім, основою першій його частині підручника лягло попереднє твір “Правила словесності, руководствующие від перших почав до вищих досконалостей красномовства” (1815; 2-ге вид. — 1822). При перетворення університету міністром Уваровым в 1832 р. Толмачов звільнили серед кількох професорів, яких вважали “відсталими”.

Розвиток риторики у 20-30-х роках ХІХ ст. призвело до ряду цікавих інтерпретацій термінології словесних наук. При начебто схожості термінології найвпливовіші автори по-своєму інтерпретують і розвивають розуміння сутності та взаємодії як словесних наук, і взаємодії словесності коїться з іншими науками. Так, Я.В. Толмачов, переважно розвиваючий свою теорію у бік, заданому А.Ф. Мерзляковым, поділяє поняття словесність, красномовство і витійство: словесність - “природна, звичайна здатність висловлювати свої і відчування голосом”, - немає “відмітних якостей”; красномовство - “здатність, показує чудове мистецтво висловлювати нього зрозуміло і красиво”; витійство - “здатність ... висловлювати дуже й переконливо”. Здатність виходить людиною від природи, а “мистецтво ... купується наукою: цю науку називають риторикою. Отже, риторика є та наука, що містить правила, руководствующие до красномовству і витийству”. Я.В. Толмачов дає саме стисле визначення риторики: “наука красномовства”, чи: “предметом риторики можна почесть систему правил, що стосуються до красномовства”. Подібно В.К. Тредиаковскому, побільшено який стверджував пріоритет “елоквенції” з усіх науками, Я.В. Толмачов проводить думка про користь “всіх наук, обогащающих розум пізнаннями, особливо наук умоглядних” - особам, “котрі займаються словесністю”. Для цих осіб істотно необхідна “наука слова” - і Я.В. Толмачов пропонує не плутати її з “словесністю”. Предметами “науки слова” є “думки, слова угоду мають однакові з іншими: правильному дії думок вчить логіка; правильному вживання слів граматика; правильному угоді думок зі словом, показуючи відому ступінь мистецтва - у вживанні промови, навчає риторика” [Толмачов 1825: 4]. Логіка й граматика вважаються “попередніми науками” у ставленні до риториці. У цьому необходимою основою для котрі займаються словесностию (вже, певне, у значенні “науки” чи “мистецтва” - А.В.) будуть як загальна, філософська граматика (“спостереження з мови всього роду людського”), і приватна граматика (вивчення мови “будь-якого народу”. Я.В. Толмачов, пізній сучасник А.Ф. Мерзлякова, безсумнівно йшов останньому в визначеннях риторики і красномовства, тим щонайменше, робить главу “Про джерелах винаходи” однією з основних у своїй підручнику (“Правила словесності” 1815 р. ввійшли першої частиною в “Військове красномовство” 1825 р.). “Джерелами винаходи називаються загальних місць, у тому числі письменники беруть думки поширення пропозицій” - що це теза, який викликає їдку іронію К.П. Зеленецкого щодо неможливості шукати думки із місць (див. ст.: Зеленецкий К.П.).

Загальні місця (топи, джерела винаходи) одними риторами у російській традиції оцінюються позитивно (М. В. Ломоносов, Я.В. Толмачов, Н.Ф. Кошанский), іншими - негативно (М.М. Сперанський, А.Ф. Мерзляков, К.П. Зеленецкий). Перші було неможливо не знати аргументацію своїх противників. Вже Ломоносов закликав не слідувати “правилам” механічно. Його послідовники розвинули вчення про джерела винаходи досить своєрідно. Я.В. Толмачов називає такі загальних місць: 1. ціле і завадило частині, 2. пологи й ті види, 3. дії й страждання, 4. якості (приналежності предмета, що дають, який відомий предмет), 5. приналежності (усе те, що приписується предмета), 6. протилежне (ті предмети, які спільно не можуть), 7. місце, 8. час, 9. причини (усе те, що собственною силою справило річ; види причин: 1) головна чи діюча; 2) речовинна; 3) кінцева; 4) службовець знаряддям - інструментальна (порівн. види причин - “вин” в риториках петровского часу у главі 2); 10. обставини (грунтовно описаний той предмет, про яку сказано: він? що він, діє чи, чи страждає? де...? яким посібником...? навіщо...? як... і, нарешті, коли...?); 11. визначення та опис (перше - стисле опис предмета, що показує рід і одні відмітні приналежності, у другому - “обчислені усі його відмітні властивості”).

Найбільш своєрідний Я.В. Толмачов в підручнику «Військове красномовство», де серед душевних доблестей військового витії виділяє «грунтовність і швидкість розуму, твердість і шляхетність духу».

Схожі реферати:

  • Реферат на тему: Єлизавета Петрівна (1709-1761/62)
    Дитинство, освіту, характер. Сходження на престол. Внутрішня політика. Зовнішня політика. Характер
  • Реферат на тему: Ляйбніц Готфрід Вільгельм
    Ляйбніц (Leibniz, Leibnitz) Готфрід Вільгельм (21.VI.1646, Лейпциг - 14.XI.1716, Ганновер) -
  • Реферат на тему: Франческо Корбетта
    Блискучий італійський лютняр, гітарист та найталановитіший композитор, користувався загальної
  • Реферат на тему: Аристотель
    Аристотель [384–322 до христ. ери] — грецький вчений і одна з найбільших філософів всіх часів. Син
  • Реферат на тему: Аретино П'єтро
    Аретино П'єтро [Pietro Aretino, 1492–1556] — італійський письменник. Р. в тосканском містечку

Навігація