Реферати українською » Биографии » Костянтин Дмитрович Воробьёв


Реферат Костянтин Дмитрович Воробьёв

(1919-1975)

ВОРОБЬЕВ, КОСТЯНТИН ДМИТРИЕВИЧ (1919–1975), російський письменник. Народився 24 вересня 1919 в з. Нижній Реутец Медвенского району Курській обл. у багатодітній селянській сім'ї. Закінчив сільську школу-семилітку, курси кіномеханіків. У 1935 став літературним консультантом районної газети р. Медвенка, де з років публікував нариси і вірші. Як літературного консультанта пропрацював недовго: за вірш На смерть Кірова був із комсомолу і звільнений. Приводом послужила знайдена в нього книга про Вітчизняної війні 1812, яку партійні ідеологи вважали свідченням «схиляння перед царськими генералами».

У 1937 переїхав до Москви, закінчив вечірню школу і став співробітником заводський газети. Під час термінової служби до армій (1938–1940), співпрацював в армійської газеті. Після повернення з армії кілька днів працював у газеті Військової академії їм. М.В.Фрунзе, потім направили навчання в Вище піхотне училище. У 1941 Воробйов разом з іншими кремлівськими курсантами захищав Москву. Під Клином потрапив до полону і опинився у фашистському концтаборі Литва. У 1943 втік з табору й навіть організував партизанську групу, які потім увійшла до складу великого партизанського сполуки. У тому ж року, перебувають у фашистському тилу, Воробйов написав свою першу повість Дорога в батьківська хата (опубл. в 1986 під назвою Це, Боже!). У повісті описані страшні події, які мені довелося пережити автору: фашистський катівню, концтабір, розстріли товаришів.

Після звільнення Радянської Армією Шяуляя Воробйов був у Запоріжжі начальником штабу ППО. Демобилизовавшись в 1947, до 1956 працював у торгових організаціях Вільнюса, писав прозу. Його перше оповідання Ленька (1951) опублікований міліцейської газеті. У розповідях кінця 1940-х – самого початку 50-х років й у повісті Одним диханням (1948) переважно йшлося про буднях литовської села.

Після виходу друком першого збірника оповідань Пролісок (1956) Воробйов став професійним літератором, але незабаром за матеріальними причин вимушений був знайти роботу – до 1961 завідував відділом літератури і мистецтва газети «Радянська Литва».

На початку 60-х років з'явилися на світ повісті, які принесли автору Воробьеву популярність: Сказання про моє ровесникові (ін. назва Олексій, син Олексія, 1960), Убиты під Москвою (1963), Крік (1962). Дія повісті Сказання про моє ровесникові відбувався за 1920–1930-е роки у російської селі. Головні герої – дід Митрич і Алешка-матросенок – ставали свідками трагічного зламу селянське життя.

Повість Убиты під Москвою першою твором Воробйова з розряду тих, які були критиками «лейтенантської прозою». Воробйов розповідав про ту «неймовірною яви війни», якої сам став свідком під час боїв під Москвою взимку 1941.

Трагедія головний герой повісті Крік – загибель від вибуху його улюбленій дівчини – ставала символом трагедії поява цілого покоління, юність якого збіглася з війною. Манеру, у якій було написана ця і наступні з ним повісті Воробйова, критики назвали «сентиментальним натуралізмом».

У творах середини 60-х років Воробйов прагнув розповісти «правду про загибель російської села». Це прагнення втілилося в повістях Почому в Рокитному радості (1964) і Друг мій Момич (1965). Через невідповідність офіційним ідеологічним настановам повість Друг мій Момич за життя автора не повністю публікувалася; скорочений варіант було опубліковано під назвою Тітка Егориха (1967). Герой повісті Почому в Рокитному радості все життя вініл себе через те, що яка написана ним, мальчиком-селькором, газетна замітка спричинилася до арешту його рідного дядька. Через багато років жив дядько і племінник зустрілись у сталінському таборі, куди колишній селькор потрапив після фашистського полону. Воробйов проводив важливу йому думка, що трагедії села, війни" та полону мали спільне коріння: руйнація моральних та соціальних основ життя за Сталіна. Герої «лейтенантських» і «сільських» повістей Воробйова, і навіть його оповідань (Німець в валянках, 1966, Уха без солі, 1968, та інших.) після страшних випробувань виявлялися здатні на духовний злет, через душевну біль доходили катарсису.

Воробйов жадав тому, щоб спроможність до духовному злету зберегли у собі герої тих Шевченкових творінь, які відбувався за сучасної йому дійсності, – повістей Ось прийшов велетень... (1971) і До того ж роду твоєму (1974, не завершено). Письменник розумів, що герої цих повістей живуть під час, коли «Герасимчука особистості, індивідуальності», і вже цим ускладнюється їх моральна завдання.

Незадовго до його смерті письменник працював над романом Крік, що був стати продовженням однойменної повісті. Визначаючи його сюжет, він писав, що це «просто життя, просто любов, і відданість російського людини землі своєї, його доблесть, терпіння і віра».

Помер Воробйов у Вільнюсі вже 2 березня 1975. Посмертно визнаний гідним премії Олександра Солженіцина (2000).

Схожі реферати:

Навігація