Реферати українською » Биология и химия » Етапи розвитку та парадигми природознавства


Реферат Етапи розвитку та парадигми природознавства

Страница 1 из 6 | Следующая страница

Баширов Р.И., Бакинский державний університет, Азербайджан.

Природа у системі світогляду.

Поняття природа одна з субстанціональних категорій філософії. За вмістом воно ємне і всеохопне: елементарні частки, атоми, молекули, світло далеких зірок, моря, річки, лісу, виверження вулканів землетруси та т. буд. - усе це явища і об'єкти природи. До природі також і нескінченне розмаїтість живих істот землі. Поняття природа дуже близько до поняттю матерія, яка охоплює всі, навіть нескінченну Всесвіт.

У широкому значенні слова природа – це матерія і звичайна реальність, взяті разом із різноманітними зв'язками, відносинами, атрибутами. У дещо вузькому значенні слова природа- сукупність всіх природних умов необхідні існування й розвитку чоловіки й суспільства.

Щоб детально з'ясувати сенс поняття природи, можна порівняти його з протилежним йому до того ж час разом із що становить протилежність поняття культура.

Культура – це освоєння під час практичної діяльності предмети, видозмінені до форми доцільних коштом цієї діяльності, своєю чергою природа – це сукупність речей, існуючих з урахуванням об'єктивних законів. Інакше кажучи, культура – це змінена людським і освоєна частина природи, у сенсі людська діяльність – процес перетворення природного у культурну, штучне. Людина, протиставляючи себе природі у вигляді свого свідомого і доцільною діяльності, залишається частиною величезної матерії- природи, її високим освітою. Один із мудрих висловлювань До. Маркса підтверджує, що українці фізична, а й духовне життя, ідеї, й світ думок людини пов'язані з дикою природою. Людина завдяки природі живе і творить. Говорячи образно, природа – це тіло людини. А, ніж померти, жити й творити людина разом із тілом- природою має перебувати у тіснішому зіткненні, зв'язку й спілкуванні. Проте природа залишається як природним умовою існування, важливою областю практичного спілкування, і перетворюючої діяльності, з урахуванням цього співвідношення народжуються і розвиваються інших форм відносин чоловіки й природи. Це насамперед усвідомлене ставлення людини до природи, реалізоване в суспільстві до форми математично-природничої грамотності. Природа – інтелектуальний об'єкт, одне із важливих джерел наших знань. Пізнання людиною природи – це природничо-наукові знання, що зародилися і ті з урахуванням гносеологічних відносин, і навіть математично-природничої грамотності (фізики, хімії, біології, астрономії, геології тощо. буд. )

По-друге – це аксеологическо–оценочное ставлення, виражене людиною стосовно природі у вигляді таких понять, як добро, зло, краса, високе, користь тощо. буд.

І, нарешті, по-третє - це вперше у історії сучасної людини проникшее до області практичної роботи і з допомогою продуктивних сил суспільства ще більше розвивається виду в природних сил почуття відповідальності. Європейські й російські дослідники одностайно заявляють, що почуття відповідальності за історію теоретичного освоєння природи в людини з'явилася лише в $ 20 столітті як велика досягнення, а минулих століттях нібито цього відчуття в людини був, і не ніс відповідальності за вроду й пишноту природи. Дослідникам, хто стоїть на помилковою позиції історичного підходи до відносинам «людина- природа» можемо привести рядки великого Нізамі, який 850 років тому я вже закликав порядок:

Ця природа - наша мати, любити її приємно

Після матір'ю душа дитини виявиться гідної!

Як кажуть, Нізамі закликав як нести за природу, а й любити природу як мати, бути уважним і чесним стосовно ній.

Отже, «людина», «суспільство» і «культура» - поняття протилежні поняттю «природа» й те водночас входить у зміст цього поняття. За історію існування культури людства таке суперечливе ставлення людини до природи було з різними позиціями у сфері відносини людини до природи. Ці позицією не важко згрупувати так.

1) Природа зі свого розвитку відстає від культури та не правильно сформованої непритомною дійсністю. Таке ставлення до природи побудоване ідеї про залежності природи від чоловіка і позиції людину, як повелителя природи.

2) Природа як уособлення завершеності та совершенности, вона стоїть вище людини, суспільства, культури та розумілася як дійсність, що займає щабель переваги в порівнювати з ними. Відповідно до цю позицію людина має навчатися в природи й слідувати всім її вказівкам.

3) Природа – стихійні сили, панування хаосу, дійсність, що регулює розсудливість людини.

4) Природа – дійсність вірних законів, панування природною неминучості, дійсність, яка за межі чинних законів. Ставлення людини до природи різні періоди культури людства було з існуванням різних позицій щодо чоловіки й природи.

У системі античного мислення природу розглядали як, яка б пов'язала, рухливу, мінливу завершеність й у духовному сенсі людина стосовно природі сприймається як його складова частина. Як повідомили нас вже відомо, античні філософи пов'язували поняття «природи» з визначенням «космосу», розуміли їх у загальному як знання, досягнуте людським розумом й у протилежність хаосу, нескінченності розуміли її як сформовану, досконалу, не разрушаемую дійсність. Створену подібно природі й підпорядковану її законам життя в Землі античні філософи вважали ідеалом. Рішення проблем сприйняття з допомогою значеннєвих поєднань у межах натурфілософії – ідея античних мислителів, що також цілком збігалася з поглядами на природу. Одне слово, в античний період людина вважався повноправним господарем природи.

У середньовічній християнської культурі ставлення до природи від початку змінилося. По християнському богослов'я навколишня чоловіки й суспільство природа створена Богом, проте за ступеня розвитку вона стояла нижче чоловіки й в такий спосіб, дух божественного початку перебував над природі, а людині. Як джерелом темних і руйнівних сил, більшість яких випадків призводили до знищення природи чи підпорядковували волі людини, були землетрусу, виверження вулканів, цунамі тощо., і у життя відбувалася боротьба духу божественного почала з гріховним початком – тілом. Загалом, і в християнській культурі середньовіччя природа розумілася як нежива дійсність, конфронтуюча людини й суспільству.

У період Відродження люди з'явилася нова форма ставлення до природи. Людина стверджував красу та досконалість довкілля та на противагу туманному аскетизму середньовіччя роздивлявся природу із яким почуттям радості, і щастя, вважаючи себе у повному розумінні слова її господарем і власником.

З часом у філософії і романтичної естетиці природа розглядалася, як виходу із негативних ситуацій, які народжуються людської цивілізацією. Видатний представник романтизму Жан-Жак Руссо у період вважав першопричиною всіх нещасть людини її перехід із природної на соціальну форму.

У період встановлення промислового капіталізму зародився новим типом відносини людини до природи, й у системі «людина-природа» природа розглядали як об'єкт інтенсивної перетворюючої діяльності; виникло уявлення у тому, можливість досягнення чогось в інтересах суспільства є невичерпною скарбницею. Френсіс Бекон у період стверджував, головна ідея науку й філософії допомагала людині опанувати великими силами природи, і він писав: «Наука – сила».

Розглядаючи наш час, у якому живемо, слід зазначити поступове обмеження стихійних елементів у ставленні до природі; безупинне посилення ролі свідомого, організованості; інакше кажучи, йдеться у тому, що заснований на науці, кмітливості, розсудливості взаємовпливи природи й суспільства носить більш гуманний характер.

Узагальнюючи вищесказане про мінливому з часом відношенні людини до природи, можна назвати 2 головного етапу:

1) Період екстенсивного ставлення до природи, що тривав незалежності до середини сучасності. Аналізуючи цей етап, спостерігається, мало впливав особи на одне природу: масштаб і кількість матеріалу, набутого людиною у природи малі. Найбільш риса етапи у тому, що природа розглядали як саморегулююча і самовідтворювана матеріальна система.

2) Період інтенсивного ставлення до природи, який розпочався з середини сучасності. Кількість взятого у природи матеріалу і дуже велике. Коли першому етапі щодо «людина-природа» людина залежав від природи, другого етапу цього стосунки вже природа залежить від чоловіка. Однією з характерних рис цього етапу і те, у цьому разі природа як саме регулюється, а й регулюється людиною. У зв'язку з виникненням інтенсивного відносини суспільства до природи значно збільшувалася область взаємозв'язку із дикою природою, але це своєю чергою призвела до збільшення масштабу проблем, що з виникненням цього взаємовпливу. Які йому це проблеми?

Щоб точно сформулювати і зрозуміти ці проблеми потрібно чітко уявити структуру рівні природи.

Сучасна наука у структурі природи виділяє кілька рівнів, що у діалектичній взаємозв'язку друг з одним. Це такі рівні:

1) Геосфера (гео – земля, сфера – область) – вся поверхні Землі; області, де живе і живе людина. До геосфері теж належать ландшафт Землі, рельєф і атмосфера і клімат, підземні надра, підземні і надземні води (річки, озера, моря, океани тощо.).

2) Біосфера (біо – життя, сфера – область) – і всі організми, що у річки й озера, океанах Землі, лежить на поверхні Землі, у землі й у атмосфері, їх середовище проживання і продукти, які забезпечують їхню життєдіяльність. Вперше розроблене академіком В.И.Вернадским вчення про біосфері включало у собі тонкий живої пласт які і розмножуються лежить на поверхні Земний сфери. Область проживання живих істот – біосфера утворює певну частину атмосфери. Біосфера – високорозвинена частина гідросфери і літосфери. До кожного їх характерний процес обміну матерією і енергією. Біосфера – ціла система властивих їй законів існування й розвитку.

Вплив мали на той чи іншого чужі елементи біосфери призводить до змін в усій своїй системі.

3) Ноосфера – буквальний переклад «область розуму». Це визначається областю природи, що відбиває розумову діяльність людини, тобто. інтелектом людини. Наукове розуміння ноосфери передбачає такий рівень гармонійного розвитку взаємозв'язку природи з нашим суспільством, де продуктивна діяльність людини стала головним чинником у розвитку як природи, а й суспільству.

4) Космосфера – простір, близький до Землі; точніше ті простори доступними людині; простір, куди він посилає космічні ракети, космічні кораблі; туди, де зараз його побував сам; простір, що він інтенсивно досліджував; космічні простору, де у найближчим часом він зможе побувати (Місяць, Марс, Венера тощо.).

5) Нарешті, до цього списку необхідно включити техносферу, що допомагає пояснити походження і характеру глобальних проблем сучасного періоду. До техносфере, що включає у собі все створені людиною феномени і сукупність процесів своєї діяльності, ставляться міста, дороги, кораблі, штучні супутники Землі, шахти, зрошувальних систем і канали, штучні озера, електричні мережі, побутові і промислові інструменти, витвори мистецтва, комунікації лічильні машини тощо. Вже від цього неповного списку стає зрозуміло те, що техносферу разом з усіма своїми пунктами перетинається з гео-, біо- і космосферой й у перекрещивании містяться істинний таємниця й причина багатьох глобальних проблем, властивих сучасному періоду.

Взаємозв'язок чоловіки й природи знаходить своє вираження в понятті «довкілля». У навколишньому середовищі необхідно розрізняти природні і штучні форми. Поняття «природне оточення» відбивало довкілля суспільства в все періоди. Проте, у розвитку людства змінювалося оточення і змістом цього поняття. Поняття «природного довкілля», оточуючої суспільство, на сучасний період охоплює гео- і біосферу, інакше кажучи всі матеріальні системи «які у не стоїть осторонь людини» й існуючі незалежно від цього. У зв'язку з розвитком космічної техніки і космічних польотів велика частина Сонячної системи також входить у ряд подібних об'єктів. З цього погляду поняття «природне середовище» необхідно відрізняти від розуміння «географічна середовище», має більш вузьке значення. До останнього стосується лише поверхні Землі, земна кора, атмосфера, клімат, вода, земної покрив, тваринний і рослинний світ, одне слово все наземні, і підземні багатства. Географічна середовище є суттєвою складовою природного довкілля, до того ж що час цей не єдина полусистема. У наш час поняття природного довкілля близько до географічної середовищі, і навіть охоплює космос, який починає набувати дедалі більших масштабів.

Іншим компонентом довкілля є «штучна середовище» чи як його називав К.Маркс «друга природа». У процесі обміну речовин з дикою природою люди змінюють світ довкола себе, змінюють довкілля відповідно до своїх потребам, інакше кажучи своєї діяльністю вони стоять ніби створюють другу довкілля.

По суті, це означає тому, що у процесі громадського виробництва створюють не ті у природі предмети і тим самим, штучно привносять в природу зміни. Ступінь міцності цю штучну середовища визначається найвищим рівнем соціальних відносин нашого суспільства та культурного розвитку. У зв'язку з розвитком суспільства безперервно зростає роль штучної середовища при цьому розвитку. Створена людським працею маса всіх неживих предметів і живих організмів називається техномасса, всю масу що у природні умови живих організмів називається біомасою. Розрахунки вчених показують, що з рік у наш час людство виробляє 1013 – 1014 тонн техномассы, за ж період кількість виробленої біомаси 1012 тонни. Порівняння цих цифр показує, що нині штучна середовище удесятеро, навіть у 100 раз продуктивніше природного довкілля. Це своє чергу показує поступове переваги штучної середовища над природної середовищем у сфері розвитку науку й виробництва.

Навколишня людини природа, зі своєї якісної характеристиці ділиться живу і неживу. Для вивчення зовнішнього світу, щоб знайти правильну орієнтацію у ньому й у визначення оптимальної взаємозв'язку з нею, з одного боку має значення жива і нежива природа, з іншого боку наука і практика визначення різниці між живими і неживими. У різні

Страница 1 из 6 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація