Реферати українською » Ботаника и сельское хоз-во » Аграрні революції в Україні в контексті переломів політичних епох: витоки і сутність


Реферат Аграрні революції в Україні в контексті переломів політичних епох: витоки і сутність

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Зміст

Запровадження

1. Аграрні революції" у україні у тих переломів політичних епох: джерела та сутність

1.1 Вступні зауваження

1.2 Співвідношення еволюційного й революційної у розвитку сільського господарства

1.3 Переломи політичних епох як базова основа для аграрних революцій

1.4 Найбільш суттєві риси й особливо політичних переломів і аграрних революцій України

1.5 Найбільш суттєві риси й особливо політичних переломів і лобіювання відповідних їм аграрних революцій України

Висновки

Список використаних джерел


Запровадження

>Эволюционное у своїй основі, з періодичними об'єктивно необхідними реформами, розвиток сільського господарства за XX в. доповнилося глибоко преосвітніми, революційної сутності громадськими явищами несільськогосподарського походження. Одне стала наслідком більшовицького перевороту царської Росії у 1917 р., друге - результатом прийняття політичної незалежності 1991 р. Що стосується сільському господарству й його соціальній першооснові - селянству, і навіть всьомуаграрно-продовольственному сектору економіки нашої країни вони придбали зміст і характер аграрних революцій - відповідно, першої та другої, зі своїми неоднозначними громадськими, соціально-економічними та інші характеристиками, особливостями і наслідками.

Діяльність розглянута сутність, найзагальніші особливості і характеристики аграрних революцій України як похідних від зламів політичних епох внаслідок більшовицького перевороту царської Росії у 1917 р. існискание Україною політичної незалежності 1991 р.


1. Аграрні революції" у україні у тих переломів політичних епох: джерела та сутність

1.1 Вступні зауваження

Відомо, що Україна зовсім історично сформувалася якхлеборобская країна. Багатовікова, ще віддавна, історія її сільського господарства охоплює велику сукупність громадських, соціальних, виробничих, економічних пріоритетів і інших процесів і явищ безпосередньо галузевого призначення. Одночасно воно постійно перебувало, залишається і завжди буде під безпосереднім чи опосередкованим впливом більш загальних (зокрема суспільно-політичних) впливів, які мали й продовжують з'явитися у державі. Світові інтеграційні і глобалізаційні процеси висувають нові, небачені досі вимоги до господарства, зумовлюючи цим відповідні зміни до його громадському, соціально-економічному, організаційному та інше розвитку. Однією із найскладніших для системного вирішення питань цьому плані є традиційна недооцінка (ігнорування) визначального місця у становленні сільськогосподарській артілі українського селянства як (окрім іншого) основи нації. Маючи глибокі історичне коріння і придбавши пагубні форми і наслідки втручання у радянські часи, це явище і сьогодні продовжує виявлятися в загрозливих як як на сільського господарства, сіла і селянства, але й країни загалом масштабах, з відповідними сучасними і стратегічно віддаленими громадськими структурами і соціально-економічними випливають, та їхпоследействием.

Мабуть, єдино правильну оцінку тому, про що цієї роботи йтиметься далі, може дати історична наука - як і в усьому іншому, що з минулим становлення людства, розвитку країн і народів. Лише вона, безпосередньо чи єдність із іншими (передусім, економічними) науками, здатна виробити істинно наукові бачення з оцінкою минулого з позицій кожної конкретної історичного періоду, процесу чи явища.

Системні чи навіть трохи наближені до них узагальнення з цього приводу автора статті невідомі. У певної міри такий прогалину заповнюють два видання Інститутом історії України НАН історії українського селянства. Перше їх3 було у 60-ті роки уже минулого століття. Відповідно до тодішнім традиціям, він був надмірно (зокрема ортодоксально) заполітизовано, проте у ті обставини у ньому було багато науково цікавого, важливого і сьогодні. Друге, позбавлене однобічним трактуванням партійно-радянського типу, видання, хоч і належить, за оцінкою У. Смолія [>т.1,с.5], до системного дослідженню тих головних аспектів історії селянства, які наскрізь проходять крізь ці епохи й притаманні всім історичним землям України, а є збірник окремих нарисів, у кожному у тому числі висвітлюється той чи інший коло проблем відповідної історичної епохи, усе-таки має настільки високий, істинно академічний науковий рівень, що переоцінити його неможливо.

Щось (а тодішнього періоду - багато) речей, що у певній ступеня єнаучно-историческое пізнання вітчизняного сільського господарства, то, можливо взяте з його радянських часів, хоча, найімовірніше, та історія був і валяється далеченько не кращою з пережитого українським селянством у своїй багатовіковому бутті. Але - навіть за умови самого критичного ставлення до того, що сталося у період сільському господарстві, в селі і з селянством, - це все-таки історія, наш спільний історія, історія нашої сільськогосподарській артілі й нашого селянства. Тому її треба вивчати й берегти у своїй пам'ять про тих, хто, будучи його основним суб'єктом, стала об'єктомпартийно-большевистскихпроизволов стосовно ним. Важливо тільки сприймати її політично перекрученою, як це було все партійно-радянські роки (втім, дехто з його ортодоксальних апологетів робить це сьогодні, коли всесильноїкомпартийно-политической власті вже немає), а передусім, або навіть виключно такий, яким він насправді був у громадському і соціально-економічному відносинах, зокрема з позицій її громадської результативності, і навіть впливу нинішню й усю подальшу історію сільськогосподарської (агропромислової) сфери національної економіки та положення у ній селянства.

Один із особливостей ту історію в тому, що тодішня епоха винятково внаслідок політичних обставин не стала послідовно творчої. Навпаки, у ній була стільки руйнівного і нищівного (зокрема, або навіть насамперед із села і селянству), що, коли настане час (тобто виникне наукова потреба) всебічно осмислити її, тим, хто робитиме, буде важко. Однак у цьому разі основним не це, а виключно те що, що, багаторазово, під різним кутом зору,описанная-переписанная, та історія ні з жодному разі не стосувалася більш стародавньої історії творення вітчизняного сільського господарства, і якщо й вбачала у ній щось, лише те, як колись (до компартійного ладу) знущалися над селянами як їм добре жилося комуністів. Отже, доводиться зважати на те, що історія найдавнішої і найважливішої Україні галузі сталанаучно-национальним надбанням, і сподіватися, що таки настануть часи, коли пострадянські історична ні економічна науки зможуть спільно розпочати підготовку історії вітчизняного сільського господарства.

Поки що ж виправдано обмежитися пошуками відповіді деякі питання, що у наукові дослідження (як у нашому разі) щодо місця та ролі переломів політичних епох останні майже сто років.


1.2 Співвідношення еволюційного й революційної у розвитку сільського господарства

У найбільш загальному контексті вірша це співвідношення ось у чому: сучасне сільське господарство України сформувалося внаслідок багатовікових еволюційних у своїй основі перетворень, удосконалень, змін, котрі супроводжували його становлення всіх етапах - від перших витоків до сьогодні, - з одночасним проявом (проходженням) у ньому різноманітних преосвітніх процесів і явищ, зокрема радикальних (революційних).

>Зародившись внаслідок пошуку людиною джерел харчування в дикої (первісної) природі, сільському господарстві минуло шлях поступового збагачення ресурсів рослинного й тваринного походження,ресурсно-технологического оснащення, вдосконалення технологій, структури, організації та ін. Найважливішим результатом таких безперервних удосконалень дедалі очевидніше ставало те, що разом з збільшенням обсяги виробництва сільськогосподарської продукції та її структурним збагаченням зростав стратегічно необхіднийпродовольственно-ресурсний потенціал країн, народів, планети. Людство навчилося як формувати, а й підтримувати і нарощувати такий потенціал, надавати понад скоєні суть і стала структуру, перетворювати на потужнішу продуктивну силу. Загальновизнаним цьому плані є також те, що з давнини одна з які панують місць у відповідної європейської процесах (або навіть поза ними) займалохлеборобство біля нинішньої України. Сьогоднішню втрату нею такого місця можна вважати тимчасової.

Узагальнення науково-історичних, соціально-економічних так і безпосередньо практичних (прикладних) даних створює підстави виділення становлення сільського господарства як галузі трьох груп (типів) еволюційних процесів.

Перші їх обумовлювалися їх виключно природним походженням і протіканням й уявляли собою одна з відображень еволюції чоловіки й людства загалом.

Друга сукупність еволюційних змін і перетворень охоплювала такі, що виникали і продовжує породжуватися сучасними (кожному за наступного етапу) і майбутніми потребами хліборобською сфери розвитку. За природою є результатом усвідомлено цілеспрямованих потреб людинам об'єктивно потребують безперервних технологічних, організаційних й інші вдосконалення, які, матеріалізуючись, своєю чергою, викликають подальші, досконаліші, перетворення. Один із особливостей (яку можна вважати визначальною) такого процесу у цьому, що це давні різнопланові йразнофункциональние вдосконалення дедалі більше (а сьогодні її вже фактично повністю лише таким чином) діють у чітко об'єктивному напрямі, по створюваному людиною сценарієм, підлеглому стратегічним потребам країн, народів, людства загалом.

Нарешті, до третьої групи змін у сільське господарство ставляться такі, котрі прийнято вважати реформами. На відміну від попереднього (зокрема усвідомлено цілеспрямованих) змін, які вирішують хоч і лише важливі, проте переважно часткові, однак відособлені з інших змін, потреби, цільовим призначенням реформ є радикалізація системного рішення назрілих проблем нетрадиційними способами і механізмами. Найбільш істотна особливість цих реформ у тому, що вони живуть від початку до завершення мають громадське (громадсько-політичний) походження і з цього, повинен мати відповідні йому кошти та механізми практичного втілення (досягнення цієї мети).

Ще одне зі особливостей цих реформ у тому, що, навіть здійснюючи еволюційно, без порушення чинного в кожних умовах суспільного устрою (устрою), вони тією мірою надають здійснюваним з їхньої основі змін глибоко перебудовчу сутність. На підтвердження цього звернімося до найвідомішим реформам території України у її перебування у складі царської Росії - царя Олександра ІІ і Столипінської. Перша їх скасувала кріпацтво в селі, друга - зруйнувала сільську громаду і відчинила простір перекладу розвитку сільського господарства на принципи підприємництва і капіталізму. Це був перетворення в селі, небачені доти за царської Росії (отже - й України), але дуже такі, що потрібні насамперед тодішнім політичним і владним силам їхнього самозбереження створення та зміцнення (причому виграти від нього лише певною мірою змогла частина селян). Як наслідок, ці перетворення як не похитнулицарско-имперскую сутність тодішнього суспільного устрою (устрою) в селі, а навпаки - від початку замислювалися і здійснювались у інтересах її зміцнення.

Залежно від обставин реформи охоплювали соціальні, організаційні, правові норми й інші питання по-різному співвідношенні і з різною глибиною. Тому виправдано вважати, що історія сільського господарства є одночасно історією реформування аграрних відносин, зокрема їх земельної складової. Сьогодні прийнято, що став саме земельні інтереси є визначальною мотивом всієї сукупності аграрних реформувань. Як наслідок, поза увагою залишається системно недооцінюється (і якщо точніше - ігнорується) очевидність те, що все реформи, у сільське господарство стають необхідними, передусім, у зв'язку з загостренням соціальних проблем в селі, які, накопичуючись, можуть отримувати (знаходять) політичну сутність з її земельної складової, яка селянам завжди є важливим. А ці проблеми, з базування сільського господарства землі, зумовлюють необхідність реформування земельних відносин. Тому, на переконання, єдино правильно виходити із те, що в усій подальшої аграрної політики держави визначальним має стати її соціальна складова. Доведення до завершення (передусім, у частині всебічної позитивної результативності) аграрних і земельних реформувань покликане придбати значення своєрідних громадських основ їхньогосело/крестьянино-центристской підпорядкованості. Ймовірнадискуссионность таких трактувань має перешкодити виведення соціальних аспектів розвитку сільськогосподарській артілі на чільне місце.

З огляду на історично відомих причин радянські часи питання першості інтересів селянства в аграрної політики (тим паче - в загальноекономічному і громадського відносинах) як не ставився, але й міг переносити. Як наслідок, селянство майже всі радянські часи перебувало "на задвірках" інтересів тодішньої країни. Лише наприкінці свого існування вона частково повернулася до інтересів селянства, й встигла щось зробити на такому випадку. Позаяк тоді Радянський Союз перед досяг найбільших за історичні підвалини обсяги виробництва сільському господарстві, це є багато підстав вважати, що ні останню роль цьому зіграв саме такий чинник. Проте був задіяний так пізно, а доти стосовно селянству було зроблено стільки несправедливості, що така країна якісними показниками розвитку сільського господарства й знову сіла (у продуктивності праці та його оплату,социально-коммунальному облаштування сіл) кількаразово відставала економічно розвинених держав.

Під той час виправдано вважалося, у цьому відношенні кращої була України. Причому робилися посилання те щоб неї припадала майже на чверть (не більше 22-24%) сільськогосподарської продукції, виготовлялася у тодішньому союзній державі. Проте за насправді всі було цілком інакше. Несподіваними, свого часу що викликало сумнів доцільність і навіть заперечення, виявилися результатимежреспубликанского аналізу розвитку сільського господарства України. Вони засвідчили хронічне, протягом кількох останніх радянських п'ятирічок, відставання вітчизняного сільського господарства від цього галузі інших союзних республік (Білорусі, Молдавії, Латвії, Литви та Естонії) - за темпами приросту продукції, із виробництва із першого га сільськогосподарських угідь й у розрахунку 1 жителя, по техніко-технологічної оснащеності, оплаті в колгоспах, тощо.

Після прийняття політичної незалежності проблеми вітчизняного сільського господарства (і навіть сіла і селянства) ускладнювалися тим, що у міжгалузевому балансі по таким самим критеріям воно значно поступалося промисловості. За даними У.Гейца, останні радянські часи в сільськогосподарському виробництві використовувалося понад чверть основних фондів народного господарства, а кількість працівників була більше. Однак у галузі створювалося менш 20% валового суспільного продукту і тільки 12-13% національного доходу, тоді як і промисловості відповідні показники становили 66-67 і 50-53%. До того ж у сільське господарство частка заробітної плати інших грошових виплат у структурі чистої продукції (національного доходу) зберігала чітку тенденцію до значного зменшенню.

На етапі ситуація у вітчизняному сільське господарство ускладнюється, окрім іншого, тим, що сьогодні практично для самого поганого, що спостерігалося сільському господарстві і селі у минулому, місце як "знайшлося" у пострадянській аграрної політики нашої держави, а йприумножилось, зокрема в небачено загрозливих форми і масштабах. Наслідки від надання

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація