Реферати українською » Философия » Релігійна віра і раціональність


Реферат Релігійна віра і раціональність

Страница 1 из 5 | Следующая страница

>А.В.Кураев,В.И.Кураев

Гносеологічний аспект

1. Тема взаємовідносини релігійної ще віри і раціональності залишається однією з центральних у такому активно обговорюваної нині проблемі місця та можливостей раціональності у сучасній культурі. У цьому сенсі можна сказати, що цю тему є сучасної лікувальної іостроактуальной. Разом про те безсумнівно і те, що вона належить до вічних, традиційних тим філософії. Щоправда, виступала вона, так найчастіше й ще виступає, за іншими термінологічних одязі: взаємовідносини знання справжнього і мнимого, міфу і логосу, містики і, релігії, і науки, раціонального і ірраціонального тощо. До того і самі поняття раціональності і неоднозначні. Одне з найвідоміших дослідників проблеми раціональності німецький філософ Ганс Ленг виділяє не мало 21 значення поняття раціональності (є вагомі підстави вважати, що ні менш різноманітно і вживання терміна віра). Тому є розумним колись, ніж розпочати викладу істоти справи, зрозуміло, у найзагальнішому і попереднє порядку, визначитисятерминологически. Почати з поняття "раціональність". Під раціональністю ми розумітиме однакстандартизируемую інормализуемую у вигляді формулювання і перспективи використання щодо стійких і поділюваних тим чи іншим співтовариством людей, наприклад, учених, сукупність правил, і стандартів діяльності розуму як теоретичного, наприклад, у сфері пізнання, і практичного. Залежно від цього, трактується ця сукупність і правил як собі загальна абстрактнавнекультурная і позаісторична характеристика, або, навпаки, підкреслюєтьсясоциальноисторическая культурна детермінованість, отже, і відносність норм, стандартів, і правил, ми маємо справу або з так званим класичним європейським раціоналізмом, сформованим в в Новий час, або з різними моделями некласичного раціоналізму чинеорационализма. У статті ми не матимемо залежить від основному з класично витлумаченої раціональністю, особливо з наукової раціональністю як його вищим досягненням, хоча, зрозуміло, врахують і пояснюються деякі підходи і ідеї, сформульовані ході спроб переосмислення іпереобоснования класичногорационализма1. Тепер кількапредваряющих зауважень поняття релігійної віри. Перше. Ми зосередимо свою увагувияс-____________________ 1 Докладніше про історичні долі раціоналізму, про специфіку і взаємних відмінностях класичного і некласичного раціоналізму див.: АверинцевС.С. Дві історичні форми європейського раціоналізму // Зап. філософії. 1990. N 2;Автономова М.С. У пошуках нової раціональності // Зап. філософії. 1981. N 3;

>ГайденкоП.П. Проблема раціональності наприкінці XX в. // Зап. філософії. 1991. N 6.

75нении суті релігійної віри як гносеологічного феномена. Решта аспекти цієї проблеми, самедогматическибогословские, психологічні, хоч і будуть частково бути присутня, але неминуче побіжно і неповно. Друге.

>Развиваемое у статті розуміння релігійної віри як гносеологічного феномена у низці відносин відмінно від традиційного її тлумачення, одночасно він намагається утримати усе те позитивне, що він утримувалося.

Історично склалося так і закріпилося (це й зараз є найпоширенішим) розуміння релігійної віри як особливого типу гіпотетичного знання. Суть віри загалом і релігійної віри особливо полягає, стверджує, наприкладВ.С.Соловьев, "визнання чогось істинним з такою рішучістю, яка перевершує силу зовнішніх фактичних іформально-логическихдоказательств"2. Інакше кажучи, передбачається, що релігійна віра є таке своєрідне духовне стан, у якому згодні визнавати, вважати достовірним, стверджувати як щось таке, що саме не очевидно, може бути посвідчено, навіщо не можна привести переконливих підстав, крім посилання будь-які тексти чи свідоцтва, авторитет яких дуже високий, що вони мають просто безумовно прийняти (Святе письмо, висловлювання засновників релігії, і т.п.). Маючи традиціїпатристической думки, писання і висловлювання низки православних просвітителів, праці деяких видатних російських релігійних філософів, православних мислителів ХХ століття, ми намагаємося показати, що релігійна віра не євера-предположение чивера-авторитет, а особливий тип достовірного знання, спирається на живої релігійний досвідчеловека3.

Нерідко вважається, що релігійна віра - невід'ємний компонент релігії, І що скрізь, де маємо працювати з релігією, вона неодмінно наявна. Насправді це зовсім так.

Попри те що, що "віра" вважається синонімом релігії, лише християнство починає характеризувати себе словом "віра".

>Язичество не вірить у богів і духів, а прагне розібратися у їхньому світі, щоб підпорядкувати духовний світ собі і привабливий своїм інтересам, покладаючись у своїй на магічну техніку своїх ритуалів і заклинань. Навіть у пізньоантичний час релігійне почуття римлян, якА.Ф.Лосев, "дуже обережне,малодоверчивое.Римлянин й не так вірить, скільки не довіряє. Він подалі від богів. Настрій і душевного стану взагалі гралималозначительную роль ____________________ 2 Соловйов В.С. Віра // Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона.Спб., 1896. Т. 6. З. 98.

3 Передусім тут слід назвати праці чудового російського релігійного мислителяС.Л.Франка - "Предмет знання", ">Непостижимое", "Світло у темряві", "Реальність і достойна людина". Після цього ми будемо неодноразово посилатися на висновки та спостереженняС.Л.Франка. Саме там дадуть і бібліографічні дані про ці працях.

76 цієї релігії. Треба було вміти виконати форму культу, треба було знати, якому Богу, коли як молитися - і слава Богу було не надати допомоги, він юридично зобов'язаний був допомагати. Бог зобов'язаний діяти, якщо дотримано всі правиламолитви4. На Сході віра теж ототожнювалася з сутністю релігійного шляху. Останній тут воліютьосмислять як ">гнозис", знання. Знання вищих законів світобудови, знання таємниці порятунку - ось які пропонують своїм послідовникам релігійні системи Сходу - від даосизму до гностицизму. Старий Завіт зближує суть релігійному житті з "законом". "Закон" і "Заповідь" - категорії, які згадує іудей, розмірковуючи про своє релігійномусвоеобразии5.

Іслам основу своєї чужий містичних злетів і падінь те, які релігій, й усе акцент робить на "вірність", на відданістьПророку та її вченню.

І лише християнин (або людина, виріс у сфері християнського впливу культуру) скаже: не "я вмію", "мені відомо", "я виконую" чи "я слухаюся", але "я вірю, вірую". 2. Саме такою чином християнин встановлює свої відносини з істиною. Що це що означає, ми постараємося показати далі, що відзначимо, що з цим не слід зовсім інша ставлення між суб'єктом і об'єктом пізнання, ніж те, яке фіксується класичним раціоналізмом.

Найхарактерніші риси гносеології класичного раціоналізму обумовлені особливостями наукової практики на той час, саме - несформованого експериментального природознавства. Осмислення цих особливостей спиралося певні загальфілософські ідеї про природу, людині й сутності пізнання. Зокрема, передбачалося, що на фундаменті пізнавального відносини лежить якась домірність, однотипність природи йпознающего мислення, їх глибинне кревність, що уможливлює як саме пізнання, а й забезпечити достовірність її результатів. Суб'єктом ж пізнання постав не живої конкретна людина із його особливостями і схильностями, а скоріш якийсь абсолютний розум.Приписиваемие йому механізми сприйняття й мислення, природно, витлумачувалися як абсолютні, загальні і універсальні, а саме пізнавальне ставлення суб'єкта об'єкта трактувалосясозерцательно. Декарт, наприклад, уподібнює пізнання променям світла: як сонцю однаково, що висвітлюють його промені, і розуму одно доступні всі сфери ____________________ 4ЛосевА.Ф.Эллинско-римская естетика I - II століть.

М., 1979. З. 35-37.

5 УПятикнижии слова "віра" взагалі немає, а вперше у Старому Заповіті воно з'являється тільки у сьомій книзі - кн. Суддів, які (9, 15-16). Втім, у російському перекладі цього терміну немає й тут. Річ у тім, що у єврейському мові віра - ">аман" (звідси амінь) - означає скоріш твердість, впевненість. На грецьку мову це слово перевели двома як ">пистис" і ">алетейя". Звідси російський переклад ввійшли два низки біблійних текстів, одні у тому числі говорять про вірі, інші - про істину. У кожній оказії половина сенсу, отже, випадає.

77бития6. Загалом, це суто механічний образ. І невдалий: бо сонце висвітлює лише поверхню, нездатна поринути у затінені області. І хоча Декарт ще до його сумніви видав аванс довіри розуму, не відповів на основне питання: вся чи всесвіт маєmodemathematico? І якщо краще людський розум - достатній інструмент для пізнання зовнішнього світу, чи достатньо хороший для пізнання себе та світу людини? Чи є у світ і людину затінення або всі зрозуміло і прозоро? Як ми знаємо, наступний досвід показав, що з допомогою ясного й жодного певного мислення досягається лише уявна, відвернена достовірність, але з екзистенційна надійність.

УДекартовом порівнянні нічого немає нового, специфічно "раціоналістичного" - пізнання давно уподібнювалося "світу природного розуму". Новизна випливала речей, що було вмонтоване в контекст принципово нового - проти античністю і середньовіччям - розуміння взаємовідносини чоловіки й природи й яке витікає звідси нового розуміння ролі знання на людської життєдіяльності. Сформувалося механістичне світорозуміння,изображавшее світ знає як величезний конгломерат механічно взаємодіючих тіл іпревращавшее в непотрібний мотлох усе те, що пов'язаний із здоровим глуздом і розумінням. Натомість людині ставилося обов'язок вловити, зафіксувати каузальні, причинно-наслідкові стосунки між речами, постаратися їх собі на службу; раціональність, й у першу чергу наукова раціональність, перетворюватися на технологію оволодіння природою, підпорядкування її потреб і запитамчеловека7. Ця перетворююча,конструктивно-манипулирующая діяльність оголошувалася і критерієм істини: істинно чи, що це чи інакше дано, бо, що зроблено нами. Тільки та, що створив власноручно, та інформаційний процес конструювання у мене можу контролювати, може мати якостями істини і справжньою достовірності.Фаустовский дух проганяє Логос: "Що знати, можна взятируками"8. Чи дивно, у світіконструируемости однією з центральних тим філософських рефлексій стало осмислення наростаючого почуття безглуздості людського буття. Технологічна думку руйнує найголовніше у людині - тверду переконаність у своїй потреби і необхідності, у своїй унікальності і незамінності. Адже душа людини нетехнологична, не "конструктивна", тому й "практичні рекомендації": або вщент і назавжди відмовитися від рівня цього поняття, або спробуватитехнологизировать її; особливо активні зусилля до цього додаються в наші дні.

____________________ 6 Див.: Декарт Р. Правила керівництво розуму.

Правило 1.

7 Докладніше див.: Мамардашвілі М.К. Класичний і некласичний ідеали раціональності. Тбілісі, 1986.

8 ГетеИ.-В. Фауст.Соч.: у вісім т. М., 1976. Т. 2.

З. 418. Проте саме Гете не співчуває цьому духу тотальноїконструируемости.

78

Зважаючи на це, необхідно рішуче стати право на захист людини, бо все дозволено робити з його душею і між людиною. І тому, звісно, треба змиритися про те, що не у світі конструктивно, що є такі області й сфери, де закінчуються "проблеми" вулицю й розпочинаються таємниці. Для такого смиренності потрібно мужність, мужність визнати і прийняти, що не у світі остаточно пізнавано, що не вирішується і переборно, що не залежить ми. Наприклад, наша смертність, наша схильність хворобам і страждань. Тому хоча й культурний прогрес, за влучним зауваженнямВ.Соловьева, не можна порушувати занадто високо.

>Ж.Маритен якось правильно помітив: ">Ложна всяка метафізика, якщо вона вимірюється не таємницею те, що є, а станом позитивної науки на той чи іншогомомент"9. Людина потребує над ще більше повному оволодінні природою, а гармонії із ній, чого він повинен духовно іаксиологически "подорослішати". У його світі має знайтися місце таким цінностям, які просто задовольняли б якісь його, за якими він був готовий служити сам, був готовий б любити дітей і оберігати їх. І що це стосується речей як "піднесених", але переважно випадків і повсякденних. Візьмемо, наприклад, хліб. Здається очевидним і природним, що вона потрібна лише тим, щоб задовольняти якісь потреби людей. Але Сент-Екзюпері як справжній художник,метафизик і теолог зумів зрозуміти, що українці в Писанні хліб може більше ніж смертна їжа смертних людей: "люди, - пише Екзюпері, - приходять додому цілком переможені і годуються хлібом. Але не цьому в людини головна суть речей: у тому серце їх годує чи, що вони мають від хліба, бо, що які самі хлібу дають "10. Зрозуміло, такі відносини людини з річчю чи цінністю неможливо подібні володіння, панування, неможливо вписуються вони у рамки побіжно окресленої вище схеми відносин між суб'єктом і об'єктом пізнання, запропонованої класичним раціоналізмом. Її обмеженість особливо чітко можна знайти, ми звертаємося до досвіду релігійного пізнання.

Як у гносеології класичного раціоналізму, реальність постає чимось пасивне. Вона має секрети (але з таємниці!), і до цих хитромудрим секретів людина має підібрати щонайменше хитромудрі відмички. Дослідник, починаючи з Галілея, не учень у храмі природи, а суддя і кат. Суддя він що саме він тепер вирішує, що є і чого немає, а чого може бути ніколи. Кордони реальності встановлюються людиною, сама реальність тотожна про те, що рахує таким позитивна наука, і є саме це.Палачом ж із відношенню до природи людина опиняється (саме у методологічної, а чи не екологічної перспективі), оскільки, прагнучи знайти цікавить його властивість об'єкта, не зупиняється ____________________ 9Маритен Ж. Метафізика і містика // Шлях. 1926.

N 2. З. 56.

10 Сент-Екзюпері А. Твори. М., 1986. З. 193.

79 перед його руйнацією. Галілей порівнював проведений експеримент із "іспанським чоботом", куди людина утискає природу, щоб примусити її дати потрібний йому відповідь.

У сфері духовного пізнанняманипулирующая активність суб'єкта змінюється насамораскривающуюся активність об'єкта. І чим вищий онтологічний рівень предмета пізнання, тим паче скований волюнтаризм дослідника, тим більше коштів успіх пізнавання залежить від згоди "об'єкта" розкритися. Майже безмежна активністьпознающего у світі фізичному.

Але вже пізнання світу живого накладає певні обмеження. І зовсім в усіх дозволено" до вивчення людського світів. Тут ми можемо лише терпляче чекати, поки інший сам розкриється нам, що можна у разі лише у відповідь підтвердження нашої неагресивність. Не можемо спровокувати реальність для відкриття нам її вищих духовних властивостей. Відчуття гармонії

Страница 1 из 5 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація