Реферати українською » Философия » Страхов, як метафізик і еволюція його світогляду


Реферат Страхов, як метафізик і еволюція його світогляду

Страница 1 из 5 | Следующая страница

>Страхов якметафизик і еволюція світогляду


1. Еволюція світоглядуСтрахова

страхів німецька філософія світогляд

У виконанні вітчизняної літературі існують різноманітні трактування світоглядуСтрахова. Приміром,Б.В. Яковенко, характеризує його як «видатного філософського публіциста і літературного критика, відзначався глибокими слов'янофільськими симпатіями, працював насамперед у області філософії природи; він теж дав цілісного і систематичного викладу свого світогляду. Найточніше його світогляд можна охарактеризувати якгегелевски оформлений органічний спіритуалізмтеистического напрями»2. Ця красиво сформульована фраза, на жаль, не підтверджується відповідним аналізом і синтезом філософських, своїх наукових та літературних поглядівСтрахова, які були переплетені між собою - і пронизували одне одного.

Докладніше поглядиСтрахова поширювати на світ людини розглянув Н.Я.Грот. «З зробленого нами нарису поглядівСтрахова на відносини духу, і речовини, душі, й тіла, – писав Пауль, – з достатньої ясністю випливає, що погляди ці цілком оригінальними і самостійними, І що підвести їх під жодну з відомих схем філософських навчань на цей предмет навряд чи можливий.Страхов був, безсумнівно, ідеалістом, але зовсім своєрідного виду». І далі: «М.М єскептикоммислителем, похилим до певного особливому, так би мовити, раціональному містицизму, – до визнання, що у цій вищої області знання ми варті обличчям до обличчя знекоторою таємницею, з незбагненним. І він неодноразово говорить про межах «раціоналізму», про неможливість провести його кінця, межі самої науку й із цієї причини М.М.Страхов як цілком вірує в Вище початок, в Бога, і навіть залишається християнином, співчуваючим православ'ю – над вузькому значенні «>церковника-ритуалиста», а широкому філософському сенсі, у якому багато великі мислителі і філософи вважали себе християнами і визнавали особливого сенсу те віросповіданням, який став їм «>национальноюформою» релігійногобогопочитания»1. Характеризуючи практичні погляди мислителя життя людську і його значення, Н.Я.Грот писав: «За такої погляді життя людську, винесеному з життєвого досвіду, а чи не вже з лише теоретичного роздуми, навряд чи хтось засумнівається у цьому, М.М.Страхов мав зовсім законні право спробувати поєднати у своїй світогляді природжений і властивий його розуму світлий раціоналізм зестественною кожному за як серйозно мислячого, а й глибоко відчуває людини вірою в незбагненність корінний основи життя, – філософську тверезість думки і діалектичний метод мислення зискреннею, алесвоеобразноюрелигиозностию»2. Наведені оцінки світоглядуСтрахова мають переважно загальний характер. Важливо також ураховувати, що своєрідний ідеалізмСтрахова узгоджується з визнанням реальності речовинного світу і об'єктивності простору й часу, виступаючих формою його існування. Саме тому В.С. Соловйов звинувачувавСтрахова в матеріалізмі, яке зовсім правомірно.

Питання еволюції світоглядуСтрахова як не з'ясовано з нашого літературі, і навіть не поставлений у всій його повноті. Склалося навіть уявлення, що світоглядСтрахова не відчувала вплив оточуючої соціокультурної середовища. Характерним є висловлювання з цього питання В.В. Розанова, вважало, що протягом майже півстоліття прапор, яке ніс цей письменник, залишалося один і той ж. Він стверджував, що характерною рисоюСтрахова була досконала незмінюваність власної духовної способу життя і непіддатливість літературного становища. Як один винятку він називає ставлення філософа до теорії Ч. Дарвіна. «Потім невеликим виняток, – веде далі В.В. Розанов, – ми бачимо погляди р.Страхова не зміненими протягом півстоліття, і якщо статті свої, написані 20-30 років тому я, видав тепер, лише через те, що вона нічого вони втратили у його очах у своєї істинності; але суспільство, що було несприятливо налаштоване до ухвалення його ідей у моментах появи, змінилося невпізнанно, й жахається «дітей» своїх, в 80-90 рр., із живим увагою вітає письменника, якого хотіло знати від імені «батьків», в 60-70 роки»1. Отже, по В.В.Розанову, світоглядСтрахова залишається такою, а змінилася лише самого суспільства, коли він жив. З цією навряд можна погодитися. Тому потрібні великих зусиль осмислення філософської еволюціїСтрахова, що є дуже складним і суперечливою.

На одній із перших спроб визначення еволюції поглядівСтрахова зробивЭ.Л.Радлов. У літературному діяльності цього мислителя, що тривала близько сорока років, він виділяє три періоду: «Тридцять вісім років надійшло провівСтрахов в літературній діяльності, що можна підрозділити втричі періоду»2. Перший, найбільший період, що він називає часом захоплень, закінчується 1863 р. Саме тоді «>Страхов встиг висловити свої принципи і накреслити загальні основи світогляду, якого він тримався»3. Другий період тривав на початок 80-х. Він виявився завершенням і поповненням першого. У найзагальніших рисах його світоглядСтрахова вже склалося, але вимагалося розібратися з деталями. Третій період пов'язана із зміною течії ідей у світі початку й суспільної думки доСтрахову. Ззовні якого є найщасливішим, оскільки письменник отримав визнання.

За десятиліття безупинної мисленнєвої діяльності світоглядСтрахова, звісно, еволюціонувало. Як Н.Я.Грот, «щоб зрозуміти собі світогляд М.М.Страхова, треба знати коріння»4. У листі Л. Н. Толстому від 29 жовтня 1894 р. він писав: «Пам'ятаю, коли було 13 чи 14 років і це став вже думати, що від нас вимагає релігія, я дійшов думки, що має бути, у неї хто б вірив цілком, не вірив від Христа і по нашого часу. Це мене жахало і дивувало. Якщо ми доведеться з одного боку рай, з другого пекло, то ми не ясно чи, що тільки це треба і думати, що слід усе кинути і рятуватися, як врятувалися самітники, у тому числі інші вірно тільки і врятувалися. Але тоді було б всесвітньої історії, припинилися б всякі праці, війни, держави тощо. А отже жодного з великих людей, яких вихваляє історія, до раю і пекло не вірив. Це було зовсім ясно, але моєї віри не похитнуло; навпаки, почав молитися і постувати до непритомностей. Довго й болісно я боровся, поки не скинув із себе гніту, доки прокинувся від кошмару, і, донесчастию, тоді похитнувся у протилежний бік»5. Це означало початок його переходу відтеоцентризма до пантеїзму іантропоцентризму у сфері світогляду.

Тому надходження природний факультет було з кризою світоглядуСтрахова, а чи не зі спробою вивчити природні науки як доказ буття бога, як і можна говорити про, наприклад, якщо представники неотомізму. Після цього він дотримувався пантеїзму і антропоцентризму, хоча й робив у цьому акценту протягом усієї свого життя. Звідси випливає його «розділова філософія», рух до дуалізму Декарта при зовнішньому збереженні певних чорт поведінки й навіть мислення, властивих російському духовенству.

Зміни відносиниСтрахова до православ'я були до еліпсу. Відчувається близькість до християнства у юності та духовна близькість у його старості, а проміжку – на класичну період – віддалення, яке, проте, Герасимчука таким великим, щоб не міг відчути тонкий флюїд християнських настроїв. Останніми роками житті писав з цього питання з упевненістю. У розділі «Про законі збереження енергії», доданому в 1890 року у роботу «Світ як єдине ціле»,Страхов стверджував, що «дійсне пізнання, що задовольнить усе наше запитам, має виходити із цього різноманітності й необхідно призведе нас до Бога, вкаже, що у ньому є сенс будь-якого буття»1. У цьому глибоку пошану до вченню Христа, яка підняла людини над світом і котре поставило їх у центр цього дивного світу, зберігалося уСтрахова протягом усього його життя.

Торкаючись генези свого світогляду під впливом природознавства і німецької філософії,Страхов зазначає дві основні ідейних джерела. «Джерелом виправдання своїх поглядів, – писав Пауль, – я вважав, по-перше, математичні і цілком природні науки, якими тоді займався, і істинний дух яких засвоїв собі читанням, роздумами і деякими роботами»; «другим джерелом виправдання своїх поглядів я вважав Гегелеву філософію, – але її вчення у якомусь певному різновиді, та її методу, яку визнавав як і тепер визнаю, повним вираженням наукового духу»2.

Становить, з погляду, певний інтерес аналізстраховского пантеїзму С.А. Левицьким, який зазначає, що «у одному з листів Толстой дорікаєСтрахова у паї пантеїзму, властивою його філософії.Страхов, у відповідь це визнає, що під час написання «Миру в цілому» він був пантеїстом, і як виправдовуючись, каже: «ми знаємо інший науки крім пантеїстичної». Проте, потім він додає, що тепер (написано в 1878 року) у центрі його світогляду – не природа, а моральний сенс усього життя, й у з цим, визнається, що він багато чому навчився у Толстого. Ця еволюція світоглядуСтрахова, – від натуралізму (щоправда, й раніше –не-материалистического) до антропологічному моралізму – відбулася, мабуть, не без впливу моральної проповіді Толстого»3.

У 80-ті рокиСтрахов коригує своє розуміння його пантеїзму. У листі Л. Н. Толстому від 11 грудня 1886 р. він стверджував: «Кінець і мета будь-якого розвитку є Бог, той самий, що є держава й його джерело. Усе це в мене ні ясно, хоча крайні точки вже є мені цілком непорушними. Усі з Бога виходить і всі до Бога веде й у Бога завершується. Ми з ньому живемо та рухаємося і існуємо»1. У цьомуСтрахов вважав, новий погляд може бути не нижче й утримувати всю частку істини, що є у колишньому.

Можна ще з упевненістю говорити, що його філософські погляди еволюціонували від гегельянства через пантеїзм Спінози до Канту іДекарту. Звідси й його розуміння часу, як поточного у минуле, до «золотому віці» раціоналізму. Попереду раціоналізму, на думкуСтрахова, пітьма, а й від нього остаточно не можна. Отже, йти вперед, визначаючи його межі, постійно розширювані, й те водночас зберігати ірраціональне, властиве душі. Але визначальна центральна інтенція світу - як цілого та у ньому людину лишалася незмінною.

У період своєї філософської діяльностіСтрахов, як і з вдумливі натуралісти, перебував переважно на позиції пантеїзму. Через самобутності і фундаментальності своїх філософських роздумівСтрахов навряд чи можна було належати до якоїсь одній з традицій. І все-таки треба сказати, під покровом теорії «двоїстої істини» – істини ще віри і істини розуму –Страхов проводив свій пантеїзм. Еволюція його творчості – це еволюція пантеїста з усіма можливими добавками і нашаруваннями. Пригадаємо звернення щодо ньогоАп.А. Григор'єва: «Милий Спіноза!»2. Такий їхній підхід допускав повну свободу дослідження. У листі Л. Н. Толстому від 8 січня 1873 р.Страхов зазначав, що з написанні книжки «Світ як єдине ціле» він «був ревним пантеїстом». «До цього часу проте вже – зазначав він, – я приписую пантеїзму найбільшу важливість, як прямопротивохристианскому руху, яким почуває піднесення все розумовий <рух> розвиток Заходу, що становить душу німецької літератури, яка дала німцям силу, недавно ними виявлену, і зробить ще залишаються величезні наслідки. Корінь пантеїзму глибокий незмірно. Нам невідома друга наука, крім науки пантеїстичної»3. У цьому визнанніСтрахова показано зв'язок йогопантеистических ідей періоду роботи над «Світом як цілим» із німецьким пантеїзмом. Але ці ідеї були характерними дляСтрахова і потім. Про це свідчать лист щодо ньогоК.Н. Леонтьєва, який написав таке: «Невже Ви зупинилися на Православ'ї в культурному сенсі й інших і інтимному пантеїзмі собі?»1.

Саме завдяки своєму пантеїстичному світоглядуСтрахов звертається до буддизму, оскільки там видно дух пантеїзму. «>Пантеизм, – писав свого часу Ф. Шлегель, – це система чистого розуму, і остільки він являє собою перехід від східну філософію до європейської. Він лестить марнославству людини її зашкарублості»2. Натомість рухСтрахова до східну філософію залежало такий вихідної погляду як пантеїзм. Останніми роками життя жінок у розумінніСтраховим святості можна говорити про з'єднання християнства і буддизму. Про це грунтовно писав свого часу О.Л. Волинський: «Ми почали ізСтрахова і скінчимо ним. Паралель між буддизмом і християнством привела нас ось до чого висновку:Страхов зневажив тими висновками, що їх зроблено з християнського вчення про діяльної любові, у тому, що віра склавши руки мертва, з метафізичної ідеї про втілення духовне начало у різні форми життя. МіркуванняСтрахова є міркування на християнську тему під буддійським кутом зору»3.

Що стосується релігійних поглядівСтрахова висловлювалися і про його сучасники. Так,Э.Л.Радлов стверджував, що «не легко встановити засадничі поняття в світогляді М.М.Страхова і це оскільки релігійні свої переконання, котрі посідають дуже чільне місце у його мисленні, не говорив чи говорив лише попутно, ahos»4. Поруч із вважає, що «оскількиСтрахов приймає програму слов'янофілів повністю, то що природно говорити про його догматичної релігійності»5. Навряд чи правомірно, з погляду, цілком і повністю ототожнювати поглядиСтрахова і слов'янофілів. Це як філософських поглядівСтрахова, і літературних його симпатій. По-перше як основи світогляду виступає пантеїзм, Не тільки православ'я; по-друге, він розходиться зі слов'янофілами щодо оцінки творчості О.С. Пушкіна. Характеризуючи своє ставлення до великого російському поетові,Страхов писав: «Нікому втім не таємниця холодність наших слов'янофілів до нашого Пушкіну. Вона заявляється здавна і постійно. Це сумний факт, який ще та ще раз свідчить про безмірною плутанини нашому житті». І далі: Хіба бачимо ми, справді, дивного явища, що неповний поет, Гоголь, визнано слов'янофілами за російського художника, тоді як Пушкін, поет повний, піддався з боку сумніву? Вочевидь щось заважає нам розуміти справжню поезію, і ми зрозуміліше те що піднімається до її ефірної висоти»6.

До сказаного слід додати таке. Попри те що, щоСтрахов часто відносив себе на слов'янофілам, його у світоглядному плані, а й у концепціях середній рівень може бути повністю віднесена до слов'янофільської. Для твердження є,

Страница 1 из 5 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація