Реферати українською » Философия » Поняття про аргументацію: структура та види


Реферат Поняття про аргументацію: структура та види

Страница 1 из 2 | Следующая страница

>Міністерствоосвіти України

Кафедрафілософії

>РЕФЕРАТ

Злогіки на задану тему:

«>Поняття проаргументацію. Структурааргументації.Видиаргументації»

>Київ, 2010


>Поняття проаргументацію. Структурааргументації.Видиаргументації

>доведення аргумент фактаксіома

>Мисленнялюдинипідкоряєтьсялогічним законам йпротікає влогічних формахнезалежно від наукилогіки.Вонаєлишенаслідкоміснуванняпевногозакономірного стану промов йє йогосистематизоване йупорядкованевідображення. Так як дляфізики причиноюїївиникненняєзакониВсесвіту, таклогіціпередуютьзаконимислення. якфізика, воназнаходиться впостійномустановленні йрозвитку, боможливості й предметїїдослідження йвідображеннябезмежно широкий, й непізнаний.Багато людеймислятьлогічно, не знаючи правиллогіки, так саме як дляпадіння (>комусь чичомусь)необов’язково знатізаконитяжіння чи длярозмови –закониграматики.

>Логіка – наука промислення.Назваїї скидатися відгрецького слова >logos – “думка”, “слово”, “закон” й т.д.Термін “>логіка”вживаєтьсятакож дляпозначеннязакономірностейоб’єктивного світу (>наприклад “>логікафактів”, “>логіка промов” й т.д.); дляпозначеннястрогості,послідовності,закономірностіпроцесумислення (“>логікамислення”, “>логікаміркування”).Закономірний характермисленняєсвоєріднимвідображеннямоб’єктивнихзакономірностей.Логікимисленняєвідображеннялогіки промов (>змістовно). Алі навідміну відінших наук,вивчаючихмисленнялюдини,наприклад,фізіологіївищоїнервовоїдіяльності чипсихології,логікавивчаємислення якзасібпізнання.Логіка, котравивчаєпізнавальнемислення йзастосовується якзасібпізнання,виникла йрозвивалась якфілософська наука й втеперішній годинуявляє собоюскладну систему знань, щовключаєдвівідносносамостійні науки:логікуформальну йлогікудіалектичну (>уснепояснення).

яксамостійна наукалогікасклалася понад двохтисяч років уІV ст. дон.е.Їїзасновникомєдавньогрецькийфілософ Аристотель (384-322 рр. дон.е.). Усвоїхпрацях, котріотрималиназву “>Органон” (>грец. “>знаряддяпізнання”), Аристотельсформулювавосновнізаконимислення:тотожності,протиріччя йвиключеноготретього – описавшиважливілогічніоперації,розробивтеоріюпоняття йсудження,змістовнодослідивдедуктивний (>силогістичний)умовивід.

>Подальшийрозвитоклогікипов’язаний ізіменами такихвидатнихфілософів якР.Декарт,Г.Лейбніц,І.Кант.Р.Декарт (1569-1650)розробив ідеїдедуктивноїлогіки,сформулювавши правиланауковогодослідження.Г.Лейбніц (1646-1716)сформулював закондостатньоїпідстави,висунувідеюматематичноїлогіки. Удругійполовині ХІХ ст. влогіціпочинають широкозастосовуватисяматематичніметодиобчислення.Цейнапрямокрозроблений впрацяхД.Буля,І.С.Джевонсонц,П.С.Порецкього,Г.Фреге,Ч.Пірса,Б.Россела,Я.Лукашевича таін.математиків йлогіків.Теоретичнийаналіздедуктивнихміркувань методами вічислення ізвикористаннямформалізованихмовотримавназвуматематичної, чисимволічноїлогіки.Символічналогікавключає багато “>логік”, таких як:багатозначналогіка,модальналогіка,ймовірнісна йчасовалогіка.Особливезначення дляправознавствамаєдеонтичналогіка, котрадосліджуєструктуримовинаказів (>приписів),тобтовисловлюваньзізначенням “>обов’язково”, “дозволено”, “>заборонено” й т.д., котрі широковикористовуються вюриспруденції.

>Виділяютьщеокрімформальноїлогікидіалектичнулогіку, Якавивчає не самформимислення, амислення в йоговиникненні,зміні,розвитку.

>Впершерозроблена вона був Гегелем (1770-1831).Методологічніпринципи, котріформуються наосновідіалектичногопідходувиявляютьоб’єктивність йвсебічністьрозгляду предмета, принципісторизму,роздвоєнняєдиного напротилежнічастини,сходження від абстрактного до конкретного, принципєдностіісторичного йлогічного йін.Цідвілогікидоповнюють одна одну.

>Мислитилогічно –це означатимислити точно йпослідовно, недопускаючипротиріч всвоїхміркуваннях,вмітивикриватилогічніпомилки.Ціякостімисленнямаютьвеликезначення вбудь-якійобластінаукової йпрактичноїдіяльності, до тогочислі й вроботі юриста, котрапотребуєточностімислення,обґрунтованості з висновками.Міркування, в яківідсутні суворалогіка,непослідовність йпротиріччя,ускладнюютьсправу, йможуть статі причиноюсудовоїпомилки.

Знаннялогікидопомагає юриступідготуватилогічновибудовану, доброаргументованупромову,викритипротиріччя в показахпотерпілого,свідків,звинуваченого,спростуватинеобґрунтованідоведеннясвоїхопонентів,побудуватисудовуверсію,намітитилогічновитриманий планоглядумісцяподії; безсуперечностей,послідовно йобґрунтованоскластиофіційний документ й т.д. Усіцемаєважливезначення вроботі юриста, котраспрямована назакріпленнязаконності й порядку.Крім тогознаннялогікипідвищує культурумислення,виробляєнавикимислити более “грамотно”,розвиваєкритичнемислення досвоїх й чужих думок й тім понад вонапотрібна, ніжпрофесійнішим юристомпотрібно бути.Складання законів,правовихактів,іншого родудокументів, котрімаютьособливезначеннянеможливе беззастосуваннялогіки.Досвідченим юристамневажкознайти “>логічнідірки” законів, щодопомагаєїмопираючись наслабкімісця взаконіуспішно вести своюсправу. Це йнедолік, йпрофесійна удача.Недолікзісторонинедосконалогологічногоскладання законів всуджень йвисловлювань,якими йможескористатися,наприклад,юрист-адвокат.Логікадопомагає широкомузнанню законіввиведення зпевного ряду законів новогопогляду наречі, котрірозглядаються й котрікеруються законом.

Целишедеякіприклади широкогозастосуваннялогіки вроботі юриста й невичерпують собою практичногозастосуваннялогіки вроботі юриста.

>Будь-якесудження,висловлене прощо-небудь,є чиістинним чихибним. Тому у тому,щоб воно та було бсприйняте якістинне,необхіднопереконатися у йогоістинності.Або,навпаки,переконатися у йогохибності й несприймати якістинне.

Уістинностідеякихположень можнапереконатися шляхомбезпосередньогоспівставлення їхнього іздійсністю, упроцесіпрактичноїдіяльності. Алі таким чиномперевіритиістинність того чиіншогоположення можна далеко ще незавжди. Так,наприклад,істинністьсуджень профакти, що малімісцераніше,може бутивстановлена йперевіреналишеопосередковано,логічно,оскільки под годинупізнання такихфактів, смердоті уже наддійсності й тому неможуть бутисприйнятібезпосередньо.

>Доведення -це процес думи, щополягає вобґрунтуванніістинностіякогосьположення задопомогоюіншихположень,істинність яківстановленараніше.

>Наприклад,якщо намнеобхідно довестиістинністьсудження про ті, що “>Ненавмисневбивствоєдіяннясуспільнонебезпечне”, то минаводимо двасудження,істинність яківстановленараніше:

1) -якийзлочинєдіяннясуспільнонебезпечне.

2)Ненавмисневбивствоєзлочин.

І за правилами категоричногосилогізмувиводимоістинністьсудження.

>Доведенняєумовивід. Унаведеномуприкладі воно тапредставлене в однієїумовиводу. Убільшості жвипадківдоведенняєскладними, йскладаються ізбагатьохумовиводів.

>Термін “>доведення”вживається укількохзначеннях:

1.Доведення -цефакти, задопомогою якіобґрунтовуєтьсяістинність того чиіншогоположення.

2.Доведення -позначенняджерелданих профакти,наприклад,літописи,оповідіочевидців,мемуари тощо.

3.Доведення - процесмислення,логічний процесобґрунтуванняістинності одногосудження задопомогоюіншихсуджень.

>Саме у цьомузначеннітермін “>доведення”вживається уформальнійлогіці.Вонавивчаєдоведення як процесмислення.

Неслідплутатитакіпоняття, як “>доведення” й “>судовийдоказ”,якимикористуєтьсясучаснаюридична наука й практика.

>Судовийдоказ -цеспецифічна формапізнання істини под годинурозслідування йрозглядукримінальнихсправ.Судовийдоказ незводиться дологічногодоведення,поняттяці нетотожні.Судовийдоказ -поняттяширше, ніжпоняття “>логічнедоведення”.

>Логічнедоведення -церозумова діяльність,церозумовий процесобґрунтуванняоднієї істини задопомогоюіншихістин. Доти жлогічнедоведеннявідбувається задопомогоюоднієїлишелогіки. Асудовийдоказкористується нелише законамидіалектики, а іпідлягає подюридичнізакони.

І.Тезадоказу.

>Будь-якийдоказприпускаєнаявністьположення (>тези), якунеобхідно довести.Якщовідсутня теза, тонічого ідоводити.Тезаможе бутисформульована як на початкудоказу, то й в останній момент. Упроцесідоведеннятезуможутьпозначати словами “Вісь моя теза”, “вісь мояпозиція”, “>положення, яку ядоводжу,полягає вісь вчому” тощо; аможуть непозначативзагалі.

Частодоведенняєскладним; доводитися неодне, акількаположень. У зграбномудоказіслідрозрізнятиосновнутезу, йпідлеглі,частковітези.

>Основна теза -положення,якомупідлягаєобґрунтування рядуіншихположень.

>Часткова теза -положення, якустаєтезоюлише бо заїїдопомоги доводитисяосновна теза.Часткова теза, будучидоведеною, самастаєпотім аргументом дляобґрунтуванняосновноїтези.

2.Аргументи

Довеститезуозначає навеститакісудження, котрі були бдостатніми дляобґрунтуванняістинності чихибностівисунутоїтези. як аргумент длядоказутезиможе бути наведенавсякаістинна думка,якщо лише вонпов’язана ізтезою,обґрунтовуєїї.

>Основнівидиаргументів:

1. Факт -явище чиподія, щомаютьмісце вдійсності. Факт,який правильновідображений усудженні, служити аргументом удоказі.

>Саміфактимовчать.Їхпояснюють люди. Тієїсамий фактможепояснюватисяпо-різному. А,щобфакти були правильнопояснені,необхіднопідходити перед тимдіалектично,розглядати неізольовано, а й увзаємозв’язку.

>Щобфактивиконували рольаргументів,необхіднобрати неокреміфакти, а всюсукупністьфактів, щостосуютьсярозглядуваного запитання, безбудь-якоговинятку.Всякаодносторонність увідборі ідослідженніфактів приводити донерозуміннясутіфактів, доїхньоговикривлення.

2.Закони -наслідоктривалогопроцесупізнання. До шкірного новогоположення, щоє законом,висуваютьсяособливівимоги, воно тамає бутидоведене як закон йзалучене доактивноїперевіркипрактикою.

Закон науки -цеособливого роду істини; смердотівідрізняються відінших знань як зазмістом, то й заформою їхнівідкриття.Закони наукиєвідображенням законівоб’єктивного світу.Вонивиражаютьзагальні,необхіднізв’язки, щоповторюютьсяміжявищами.

>Посилання на закон наукиєважливим аргументом.

>Юридичнізакони -щобфакти стали аргументами,необхідновизначитиїхнєюридичнезначення, а цогофактимають бутиспівставлені ізнормою права.

3.Аксіоми -положення, котріприймаються бездоведення.

>Істинністьаксіом, щоперебувають восновідоведення, незасвідчуються вкожномуокремомувипадку, боперевіркаїхньоїістинностіпроводиласяраніше йїхняістинністьпідтверджуєтьсябагатовіковоюпрактикоюлюдини.

Усуспільних наукахаксіоми як основадоказумайже незастосовуються.Вони широковикористовуються уматематиці,механіці таіншихгалузяхприродознавства.

4.Визначення зрозуміти -розкриваєзмістпоняття,міститьознаки, щовиражаютьсутністьпредметів.Якщовисунутеположеннянеодмінновипливає знаведеного як аргументвизначеногопоняття, то воно тавизнається доведенням.

Алі аргументомможе бути невсякевизначення.Щобвизначення могло бути використано дляобґрунтуваннятези, воно тамає бутиістинним,загальноприйнятим,утвердженим унауці.Оспорюваневизначення, яку невизнається всіма,потребуєуточнення, неможе бути аргументом;такевизначеннясамемає бутидоведене.

>Також якаргументидоказу широковикористовуються ііншуранішедоведенінауковіположення,теорії,принципи тощо.

3.Демонстрація

>Демонстрація -це неякесьокремесудження,наявне вдоказі,окрімсуджень, у яківиражені теза іаргументи, аспосібзв’язкутези іаргументівдоказу.

>Теза іаргументи сам собою, позалогічнимзв’язкомодне із одним,ще неєдоказ.Аргументинабуваютьпевногозначення длятезилише тоді, коли мививодимо із нихтезу.Процесвиведеннятези ізаргументів йєдемонстрація.Вонавиражаєтьсязавжди уформіумовиводів. Томубудь-якийдоказєумовиводом. Алізвідси невипливає, щодоказ -якийсь видумовиводів, не можнаробитивисновок про ті, щодоказє нова,окрім зрозуміти,суджень й з висновками, формамислення.

>Доказ -цезасібобґрунтуваннязнання ужевідомого, формавиправданнянової істини. Удоказі ми ідемо відтези доаргументів,виборуаргументівпередуєзнання тогоположення, дляякого мипідшукуємопідстави. Упроцесіумовиводу нашаувагазосереджується назапитанні про ті, щовипливає зцихзасновків. удоказі жголовним намєзапитання про ті, чи дійсноцевипливає.

Ос-кількиумовивідможе бути якдедуктивним, то йіндуктивним, то ідоказ за способомлогічногозв’язкутези іаргументівможевідбуватися чи уформі дедуктивного, чи уформііндуктивногоумовиводу.

>Аргументація унайбільш широкомурозумінні слова —це процесобґрунтуваннялюдиноюпевногоположення (>твердження,гіпотези,концепції) ізметоюпереконання в йогоістинності,слушності.

>Обґрунтуванняможездійснюватисярізними способами:

положенняможуть бутиобґрунтовані шляхомбезпосередньогозвернення додійсності (>експеримент,спостереження тощо).Саметакийспосібдуже частозастосовується уприродничих науках;

обґрунтуванняможе бутиздійснене задопомогою ужевідомихположень (>аргументів) шляхомпобудовипевнихміркувань (>доказів). У цьомувипадку людинатакожпевним чиномзвертається додійсності, але й уже небезпосередньо, аопосередковано.Такийспосібпереважнопритаманнийгуманітарним наук.

Уструктуріаргументації іншого типувідрізняють:

тезу;

аргументи;

форму (схему).

>Теза —цеположення, якунеобхіднообґрунтувати.

>Аргументи —цетвердження, задопомогою якіобґрунтовується теза.

Форма, чи схемааргументації, —цеспосіб,якийзастосовується дляобґрунтуваннятези.

>Аргументація заформоюможе бути:

дедуктивною;

недедуктивною (>правдоподібною).

>Дедуктивнааргументація —цеаргументація, Якабудується за схемамидедуктивнихміркувань.

>Дедуктивнааргументація, як правило,будується напідставіаргументів, котрі булиприйнятіраніше.Якщо вамвдалосядедуктивнообґрунтуватитезу, то вонанабуває такого ж статусудостовірності, як йаргументи, із які вонвиводиться.

>Дедуктивнааргументаціяєуніверсальною.її можназастосовувати под годинуобговореннярізноманітних проблем убудь-якійаудиторії. Однак при цьомутребапам'ятативислів Аристотеля: «Неслідвимагати від ораторанауковихдоведень, так саме, як від математика - неслідвимагатиемоційногопереконання».

Хочадедуктивнааргументаціяєдоситьсильним способомпереконання,однакзастосовуватиїїслідцілеспрямовано.Спробапобідуватитакуаргументацію втійобласті чи длятакоїаудиторії, де вон неєпридатною,може привестилише доілюзіїпереконання.Супротивник легкорозкритикуєподібнеобґрунтування .

>Недедуктивна (>правдоподібна)аргументація —цеаргументація, Якабудується за схемаминедедуктивних (>правдоподібних)міркувань.

>Характерноюрисоюправдоподібноїаргументаціїє ті, що теза тутзавждимаєймовірний характер йпотребуєподальшоїперевірки.Істинністьаргументів втакійаргументаціїще негарантуєістинностітези, придетальнішомуаналізі вонаможевиявитисяхибною.

>Приклад: «>Усі синіспадкоємцяє йогонащадками;усінащадкиспадкоємцяєспадкоємцями, котрі неможуть бутипозбавленіспадку;отже, усі синіспадкоємцяє йогоспадкоємцями, котрі неможуть бутипозбавленіспадку».

>Теза — «>Усі синіспадкоємцяє йогоспадкоємцями, котрі неможуть бутипозбавленіспадку».

>Аргументи — «>Усі синіспадкоємцяє йогонащадками»; «>Усінащадкиспадкоємцяє йогоспадкоємцями, котрі неможуть бутипозбавленіспадку».

Форма (схема) —дедуктивнааргументація.

>Поняття «>аргументація»тіснопов'язане ізпоняттям «>суперечка».Саме всуперечкахнайчастішезастосовуютьрізнівидиаргументацій.

>Суперечка —це процесобмінупротилежними думками.

>Обов'язковимиучасникамисуперечки, а,отже, іаргументативногопроцесу,є:

пропонент;

опонент;

аудиторія.

>Пропонент —це тієї,хтовисуває,обстоюєпевнутезу.

Безпропонента неможе бутиані спору,аніаргументативногопроцесу,оскількиспірні запитання невиникають сам собою, смердотіповинні бути кимосьсформульовані йпоставлені наобговорення.Пропонентможевисловлювативласну думку чипредставлятиколективнупозицію із того чиіншого запитання.

>Опонент —це тієї,хтозаперечує,піддаєсумнівуістинність числушністьтези, якоївисунувпропонент.

>Опонентможе бутибезпосередньоприсутнім йособистобрати доля вспорі. Аліможливоюєситуація, колиопонентбезпосередньо небереучасті варгументативномупроцесі.

>Аудиторія —цеколективнийсуб'єктсуперечки. Однак вон неєпасивноюмасою людей,цеколектив,якиймає своїпереконання, своїпозиції, точкизору із приводу запитання, щообговорюється.

>Аудиторіяєосновнимоб'єктомаргументативноговпливу вспорі.

>Можнавиділитикількакласифікаційсуперечок.По-перше,суперечка заформоюможе бути:

дискусією;

диспутом;

полемікою;

дебатами.

>Дискусія (латів.сіізсиззіо —дослідження,розгляд) —цепублічнасуперечка, позначкаякоїполягає уз'ясуванні йпорівняннірізнихточокзору, узнаходженні правильногорішенняспірного запитання.

>Дискусіявважаєтьсяефективнимзасобомпереконання, боїїучасники самприходять допевноговисновку.

Диспут (латів.йізриіаг —міркувати) —цепублічнасуперечка із приводунаукового чисуспільноважливого запитання.

>Спочатку словом «диспут»позначалипублічний захистнауковоготвору,який писали дляотриманнявченогоступеня.

>Полеміка (>грец.роїетісоз —ворожий,войовничий) —цесуперечка, деєконфронтація,протистояння,протиборствосторін,ідей, думок. У зв'язку ізцимїї можнавизначити якборотьбупринциповопротилежних думок ізякогось запитання, якпублічнусуперечку ізметоюзахисту,відстоюваннясвоєї точкизору йспростуванняпротилежної.

З цоговизначеннявипливаєсуттєварізницяміжполемікою, із одного боці, тадискусією й диспутом — ізіншого.

>Якщоучасникидискусії чидиспуту,відстоюючипротилежні думи,намагаютьсядійти консенсусу,якоїсь єдиної думи,знайтиспільнерішення,встановитиістину, то позначкаполемікизовсімінша. Тутпотрібноодержатиперемогу надсупротивником,відстояти йзахистити своювласнупозицію.

>Дебати (франц.йеЬаі —суперечка) —цесуперечки, котрівиникають приобговореннідоповідей,виступів на зборах,засіданнях,конференціях тощо.

>Окрімнаведеноївище,існуютьтакожіншікласифікаціїсуперечок. Так,залежно від мети,розрізняютьтаківидисуперечок:

суперечка зазаради істини;

суперечка зазарадипереконання;

суперечка зазарадиперемоги;

суперечка зазарадисуперечки.

>Суперечка зазаради істини (>діалектичнасуперечка) у чистомувиглядізустрічаєтьсярідко. Утакійсуперечцідужестараннопідбираються тааналізуються доводь тихий,хтосперечається,ретельнооцінюютьсяпозиції та точкизорупротилежнихсторін,тобто, посуті,ведетьсяспільнедослідження істини.Такийспірможливийлишеміжкомпетентними,освіченими вданійпроблемі людьми, котрізацікавлені вїївирішенні. якзазначаввідомийфілософ талогікСІ.Поварнін —цей видсуперечки «>дає,окрімбезперечноїкористі,істиннунасолоду йзадоволення йє на самом деле «>розумовимбенкетом»}

>Завданнямсуперечкиможе бути не лишеперевіркаістинностіякогосьположення, а іпереконанняіншоїлюдини. У цьомувипадкуговорять просуперечку зазарадипереконання. Тутважливозазначити двамоменти.Людинаможепереконуватиіншулюдину чи бо самащировірить у ті, щоє предметомпереконання, чи ж бо «тактреба» ізогляду напевніобставини,хоча вон сама на самом деле неподіляє думку, якоївідстоює.

>Метоюсуперечкитакожможе бути недослідження чипереконання, аперемога. У цьомувипадкуговорять просуперечку зазарадиперемоги.Мотивипроведення такого споруможуть бутирізними. Одинвважає, щовідстоюєсправедливість,інший —захищаєсуспільніінтереси,третійнав'язує свою думку, бо унього великийжиттєвийдосвід йвінзнає, якмає бути, четвертомупотрібносамоутвердження тощо.Головне заподіяння, щостоїть передсперечальниками в цьомувипадку,полягає у тому,щоб «>узяти гору» над «>супротивником» забудь-якуціну,використовуючибудь-якіметоди.Такусуперечкуінодіназиваютьщеєристичноюсуперечкою.

>Досить частозустрічаєтьсятакий вид спору, яксуперечка зазарадисуперечки. Цесвоєрідне «>мистецтво длямистецтва»,своєрідний «спорт». Для людей, котріведутьподібнийспір, все одне про що, із кім й ізякоюметоюсперечатися.Головне їм —перебувати встанісперечання. «>Такий «спортсмен», —пишеСІ.Поварнін, — часто вже нерозбирає, зазаради чогопотрібносперечатися, а зазаради чого непотрібно. Радійсперечатися разом узяте й ізбудь-ким, йчимпарадоксальніша,чимважча думка, якоїобстоюють, тім воніноді дляньогостаєщепривабливішою».2

Закількістюосіб, щоберуть доля вобговоренніпроблемнихпитань,виділяють тривидиспорів:

суперечку-монолог (людинасперечається сама із собою,це так званьвнутрішнійспір);

суперечку-діалог (>сперечаютьсядві особини);

суперечку-полілог (>спірведетьсякількома особами).

У своючергусуперечка-полілогможе бути:

масовою (>усіприсутніберуть доля вспорі);

груповою (>спірне запитаннявирішуєокрема групаосіб уприсутності всіхучасників).

І,нарешті, за способомведенняборотьби думоксуперечкиподіляють на:

усні;

письмові.

>Усна форма спорупередбачаєбезпосереднєспілкуванняконкретнихосіб.Такісуперечки, як правило,обмежені за годиною йзамкнені впросторі:проводяться наконференціях,засіданнях,заняттях тощо.

>Письмова формасуперечкипередбачаєопосередкованеспілкуванняучасників спору.Такісуперечки болеетривалі за годиною, ніжусні.

>Доказовааргументація —це не щоінше, якдоведення.Доведення можнавизначити яквстановленняістинностітези ізвикористаннямлогічнихзасобів задопомогоюаргументів,істинність які вжевстановлена.Формоютакоїаргументації винне бутидедуктивнеміркування.Теза в цьомувипадку —достовірнетвердження.

>Слідзазначити, щотермін «>доведення» улогіці і управімаєзовсімрізнізначення.

>Якщо влогіці «>доведення» —це процесвстановленняістинностітезилогічнимизасобами, топроцесуальномуправіцейтермінзастосовується,принаймні, у двохосновнихзначеннях:

дляпозначенняфактичнихобставин, котріфіксуютьсуттєві характеристикикримінальної чицивільної справ (>наприклад,погрозаобвинуваченого на адресоюпотерпілого;сліди, котрі булизалишені намісці скоєннязлочину тощо);

дляпозначеннявитоківінформації профактичніобставини, щостосуються справ (>наприклад, заявисвідків,письмовідокументи тощо).

Однаквимогаобґрунтованості,доказовостівисуваєтьсятакож й досудочинства:судоверішення ізкримінальної чицивільної справвважатиметьсяправочинним,якщо воно таотрималовсебічне йоб'єктивнеобґрунтування вході судновогорозгляду.Застосування ізцієюметоюлогічнихдоведеньє вдеякихвипадкахдужеефективнимзасобом.

>Іншим виглядомаргументаціїєнедоказовааргументація.

>Виділяють тривидинедоказовоїаргументації:

перший вид:істинністьаргументів,зокрема,деяких із них, невстановлена,тобто усіаргументи чидеякі із нихєдостовірнимитвердженнями, формааргументації —дедуктивнеміркування; теза —правдоподібнетвердження.

Інший вид:аргументиєдостовірнимитвердженнями,тобто їхньогоістинність вжевстановлена; формааргументації —недедуктивне (>правдоподібне)міркування; теза —правдоподібнетвердження.

Третій вид:аргументи неєдостовірнимитвердженнями; формааргументації —недедуктивне (>правдоподібне)міркування; теза —правдоподібнетвердження.

>З'ясуємо видаргументаціїщодоперевиховуваннязлочинцівдавньогрецькогофілософа Платона,якийміркувавприблизно так:

>Накресліть напіску коло.Воно неєдосконалим й,звичайно,відрізняється відідеального кола. Алі ж таким легким шляхом,дивлячись нанього,уявитисобіідеальне коло йпобудуватищодоньоготочну науку.Чому жцей метод,якийєдосить вибачимо, незастосуватитакож й долюдськогосуспільства.Злочинцевітребасказати, щовінзлочинець, йпоказати, щоцедуже зле.Вінодразу жперестане бутизлочинцем й наперший планвийде йогоідеальналюдськаповедінка.

Цеобґрунтування можнавіднести дотретього видунедоказовоїаргументації.

>Його форма —недедуктивне (>правдоподібне)міркування, асаме —аналогіяпредметів;аргументи неєдостовірнимитвердженнями, аотже, й теза, щовисувається,може матіртакож лишеправдоподібний характер.

Прямааргументація —цеобґрунтування ,спрямоване відаргументів дотези.Тезабезпосередньообґрунтовується аргументами.

>Непрямааргументація —цеобґрунтування , вякомуістинністьтезиобґрунтовується шляхомвстановленняхибностіантитези.

>Непрямааргументаціябуває двохвидів:

апагопчнааргументація;

розділовааргументація.

>Апагогічнааргументація

>Апагогічнааргументація —цеобґрунтуваннятези шляхомвстановленняхибностіантитези напідставівиведення зантитези йнаявнихаргументівпротиріччя.

>Хідміркування у цьомувипадкутакий.Требаобґрунтуватидеякутезу (Т).Висуваєтьсятвердження, якуєзапереченнямтези (>не-Т).Вононазиваєтьсяантитезою. Заргументів таантитезививодятьпротиріччя,тобто дватвердження,одне із якієзапереченняміншого. Напідставі цогоробитьсявисновок прохибністьантитези іістинністьтези.

>Розділовааргументація

>Розділовааргументація —цеобґрунтуваннятези, котрає членомпевноїдиз'юнкціївисловлювань, шляхомвстановленняхибності івиключення всіхіншихконкуруючих ізтезоюположень —членівцієїдиз'юнкції.

>Хідміркування увипадкурозділовоїаргументаціїтакий. Упроцесіобґрунтуваннядоводятьбезпідставність всіхчленівдиз'юнкції,окрім одного. Тім самимопосередкованостверджуютьістинністьтези,тобтовисловлювання, щозалишилось.

>Слідзазначити, що урозділовійаргументаціїістинністьтези якщогарантованалише тоді, колидиз'юнктивневисловлювання,якимє один ізаргументів, якщоповним,тобтоякщо уньому будутьвраховані усіможливості. Увипадкурозглядулишедеякихваріантіврішення, методрозділовоїаргументації неможе забезпечитидостовірністьтези.Вона якщо матірлишеправдоподібний характер йпотребуватиподальшоїперевірки.

>Поряд ізприйомамиобґрунтуваннятезиіснуютьтакожприйоми,спрямовані на критикуаргументації.

Критика —цеобґрунтуваннябезпідставностіпроцесуаргументації,якийвідбувсяраніше.

Структурабудь-якої критикискладається із:

тези;

аргументів;

форми.

>Теза —цеположення,хибність чималийступіньправдоподібностіякогонеобхідно довести впроцесі критики.

>Аргументи —цетвердження, задопомогою якікритикується теза.

Форма —цеспосіб,якийзастосовується для критикитези.Окремимвипадком критикиєспростування.

>Спростування —цевстановленняхибностіякогосьположення ізвикористаннямлогічнихзасобів йположень,істинність які доведенозаздалегідь.

Критика неможе бутивизнанаспростуванням утрьохвипадках:

1)якщоаргументи неєдостовірнимитвердженнями;

2)якщо форма критики —правдоподібнеміркування;

3)якщомаємісце як перше, то й одному.

>Розрізняють тривиди критики:

критикутези;

критикуаргументів;

критикудемонстрації.

Критикатези —це вид критики,спрямований наобґрунтуваннябезпідставності (>хибності чи малогоступеняправдоподібності)тези, якоївисуваєпропонент.

>Розрізняють двавиди критики:

пряму;

непряму.

Пряма критикабудується уформіобґрунтування , якуотрималоназву «>зведення до абсурду».

>Непряма критикабудується задопомогоюобґрунтуванняантитези.

>Розглянемо приклад критикитези.Пропонентвисунувтезу «>Будь-якевбивствовимагаєзасудження».Спробуємоїїспростувати,використовуючи метод «>зведення до абсурду».

>Спочаткуприпустимо, щоця теза —істинна. Алі тоді ізнеївипливає, щозабійхудоби таптицітакожзаслуговує назасудження. Отже, йпоїданняїхньогом'ясатребазасудити. Аліце невідповідаєдійсності: багато людейїдятьм'яснівироби і заце їхнініхто незасуджує. Усіцесвідчить про ті, що теза «>Будь-якевбивствовимагаєзасудження»єхибною.

Критикааргументів —це вид критики,спрямований наобґрунтуваннябезпідставності (>хибності чи малогоступеняправдоподібності)аргументів, котрізастосовуєпропонент дляобґрунтуваннятези.

Критикааргументівможеполягати до того, щопропонентнедостатньообґрунтував їхньогодостовірність,дужевільноузагальнивстатистичнідані,результатисоціологічнихдосліджень,опитувань населення тощо.Окрім того,опонентможевисловитисумнів із приводуавторитетностіексперта, на думкуякогоспиравсяпропонент усвоїх аргументах.Ці таіншізауваженнясупротивник неможеігнорувати.Він винен якщо чипідтвердити своїаргументи,ще раз їхньогообґрунтувавши, чивідмовитися від них.

>Сумніви, щовиникають под годину критикиаргументів,переносятьсятакож натезу, Якасаме із них йвипливає. Напідставі цого воноцінюється яксумнівна чималоймовірна.

>Якщо под годину критикиаргументівопонентзможе довестиїхнюхибність, тоді теза якщобеззастережновважатисянеобґрунтованою йпотребувати новогопідтвердження.

>Слідзауважити, щохибністьаргументівще неозначаєхибностітези: тезаможезалишатисяістинною, але й бутинеобґрунтованою. Так,наприклад,інодібуває, що людина неможепідібрати чисформулювативагоміаргументи,щоб довеститезу, якої вонависуває. Аліцяобставина неможезмінитизначенняцієїтези,якщо на самом деле вонаєістинною.

Критикадемонстрації —це вид критики,спрямований наобґрунтуваннябезпідставностіформиаргументації, якоїзастосовуєпропонент.

У цьомувипадкупоказують, що вміркуванніпропонентавідсутнійлогічнийзв'язокміж аргументами йтезою.

>Якщо теза невипливає ззапропонованихаргументів, то вушко йкінецьаргументаціївиявляютьсянескоординованими. У такомувипадкутезуслідвважатинеобґрунтованою йнекоректносформульованою.

>Слідзазначити, що критикадемонстрації, так саме, як критикааргументів, лишеруйнуєаргументацію,наведенупропонентом, але й невстановлюєхибностітези. У цьомувипадку можналишесказати, що теза неспирається нааргументи,між ними немаєпевного зв'язку.

>Аргументуючи чикритикуючи,важливодотримуватисяпевних правил, атакож бутиобізнаним ізнайтиповішимиможливимипомилками, щоможутьзустрічатися в процесіваргументації та критики.

>Відповідно доструктуриаргументації та критикирозрізняють тривиди правил:

правилащодотези;

правилащодоаргументів;

правилащодоформи.

>Дотриманняцих правилдопоможеуникнутивласнихпомилок йвіднайтипомилки тахитрощі, котрізастосовуєопонент.

Правила,помилки йхитрощіщодотези

1.Теза винна бутисформульованачітко і ясно.

Це правиловиражаєголовнуумовуефективностіаргументації й критики.

Ащобз'ясуватиякусьтезу,необхідновирішититакі запитання:

По-перше, чи усітерміни, слова,словосполучення, щозастосовуються втезі,єзрозумілими (>тобто чи можете відатиїмчіткевизначення).

Так,наприклад,якщонеобхідноаргументувати чиспростуватитезу «>Приватизаціяземлі у наше годинунеобхідна»,передусімслідз'ясувати, щоозначаєтермін «>приватизаціяземлі» й якрозуміє його вашопонент.

По-друге, чи можете вівстановити ставленняміжпоняттями, котріскладаютьтезу.

>Іноді людиначебторозуміютьпоняття, щовходять дотези, але й їмважковстановити ставленняміжпоняттями.

По-третє,оскількитезуформулюють увиглядіпевноготвердження,слідвизначити йогокількісну характеристику,тобтоз'ясувати, про якоїкількістьпредметів уньомуйдеться (>тобто про усіпредмети чи про їхньогочастину:більшість чименшість, чиокремий предмет).

>Наприклад,хтось утверждает, що «люди —егоїсти». У цьомувипадкуще незрозуміло, про всіх чи продеяких людеййдеться увисловлюванні.Такітезиважковідстоювати і неменшважкокритикуватисаме черезїхнюневизначеність.

По-четверте,важливезначеннямаєвирішення запитання промодальністьтези: чиє вонадостовірним чипроблематичнимвисловлюванням; чи стансправ, що внійописується,маємісце вдійсності чивінє лишеможливим; тезапретендує налогічну чифактичнуістинність тощо.

Зпершим правиломщодотезипов'язанітакіхитрощі:

«>Вимоганадмірногоуточненнятези»,тобтовимогапоясненняцілкомочевидних промов й зрозуміти.Такеуточненняможепризвести донескінченної низькізапитань йвідповідей. Метациххитрощів —затягування години.

«>Умисненерозуміннятези». У цьомувипадкуопонентзмінюєзначеннятермінів, котрізастосовує всвоїйтезіпропонент. Метациххитрощів — змінусмислутези не так накористьпропонента.

«>Необґрунтованезвинувачення внеясності». Суть такого «>звинувачення»полягає у бо ізтезивисмикуютьсяокремітерміни,фрази,смисл які поза контекстомстаєнезрозумілим; напідставі цоговисуваютьзвинувачення внеясності тазаплутаностівсієїтезипропонента.

«>Нечіткеформулюваннятези». У цьомувипадкупропонентнавмисноформулюєтезунечітко,використовуючи,наприклад,невідоміопонентувислови.

2.Теза винназалишатисьнезмінноюпротягомусієїаргументації чи критики.

Це правиловипливає ізвимог законутотожності.Порушення цого закону впроцесіаргументації/критикипризводить допомилки, котраотрималаназву «>підмінатези».

>Підмінатези —целогічнапомилка, Якамаємісце тоді, колиякесьположеннявисувається як теза, ааргументується чикритикуєтьсязовсіміншеположення, якулише схоже на перше.

>Розглянемотакий приклад: «>Хтосьузявся довести, що 3 рази по 2 якщо не 6, а 4. Для цоговінузявзвичайнийсірник й запросившиприсутніхуважнослідкувати за йогоміркуванням. «>Переламавшисірникнавпіл, — сказавшивін, — будемо матір одного разу по 2.Зробивши тісаме ізоднією із половинок, будемо матірдругий раз по 2.Нарешті,зробивши тісаме ізіншоюполовинкою, будемо матіртретій раз по 2. Отже,узявши три рази дві, миотрималичотири, а чи нешість, якзазвичайдумають».

Уміркуванні чудового математика був допущенапомилка — «>підмінатези».Замість того,щобдоводититвердження «>3x2= 4»,віндоводив, що «>якщоцілеподілитинавпіл, апотімкожну половинку на свійчергуподілитинавпіл, торезультатіотримаємочотиричастини».

>Різновидамипомилки «>підмінатези»єтакож:

«>Підмінатезисильнішимтвердженням».Твердження Аєсильнішим, ніжтвердження У тоді, колитвердження Увипливає ізтвердження А, а чи ненавпаки.

>Щододоведенняцяпомилканазивається «>хто багато доводити, тієїнічого не доводити».

«>Підмінатезислабшимтвердженням».Твердження Аєслабшим, ніжтвердження У тоді, колитвердження Авипливає ізтвердження У, а чи ненавпаки.

>Щодоспростуванняцяпомилканазивається «>хто багатоспростовує, тієїнічого неспростовує».

«>Підмінатезипосиланням наособистіякостілюдини». У цьомувипадкузамість того,щобобґрунтовувати чикритикуватитезу,починаютьхарактеризуватилюдину, котрависунулацютезу, чилюдину, про якоїйдеться втезі.

Так,дуже часто усудіадвокатизамість того,щобдоводитиневинністьпідсудного,обґрунтовують, щовінєтурботливимбатьком,добримчоловіком тощо.

«>Втрататези».Цяпомилкамаємісце тоді, коли впроцесісуперечкинавмисно «>забуваютьпочатковутезу», аінодінавіть темурозмови, йпереходять дообговореннязовсіміншоїтези.

З іншим правиломщодотезипов'язанітакіхитрощі:

«>Послабленнятезиаргументації». У цьомувипадку су противниквисуваєположення, якуважко чинеможливе довести.Потімвінзамінюєйого-наіншетвердження, якуєслабкішим, ніжпопереднє.Опонент, нерозібравшись,намагаєтьсярозкритикуватисаме одномуположення, але й неможе цогозробити.Тодіпропонент наводитизаздалегідьрозроблене йогообґрунтування йбере гору,роблячивигляд, щовіндовів першеположення.

«>Посиленнятези критики». У цьомувипадкупропонентвисуваєтезу,

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація