Реферати українською » Философия » Філософія і наука про причини релігійної діяльності людей


Реферат Філософія і наука про причини релігійної діяльності людей

Страница 1 из 2 | Следующая страница

>ФІЛОСОФІЯ ТА НАУКА ПРОПРИЧИНИРЕЛІГІЙНОЇДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДЕЙ

>філософія причинарелігія діяльністьтворчість


>Хочшляхи,якими людиприходять дорелігії, неоднакові, в їхньогорозмаїтті можнавиявитизагальне.Потреби, щоспонукають людей дорелігійної творчости, можнарозділити надвігрупи –потребинадіндивідуальні,суспільні (системні) –потреби врегулюваннівідносинміж людьми, тапотребиіндивідуальні,потреби всаморегулюванніповедінки, врозраді,компенсації свогобезсилля.

>Навітьсьогодні, нарівнібуденноїсвідомості,поширеніспробипояснитивиникнення таіснуваннярелігіїобмеженістю знаньвіруючих, їхнінеуцтвом.Прибічники такихпоглядів нерозуміютьсвоєрідності такогосуспільногоявища якідеологія,різновидомякоїєрелігія.Потреби таінтереси людей незводяться допізнавальних. В частности,існуютьінтересиорганізаційні,емоційні.Релігіястворюється людьми зовсім не скільки длязадоволенняпізнавальних потреб йінтересів, стільки длявиправдання чизапереченнясуспільнихпорядків,задоволенняорганізаційних таемоційних потреб йінтересів.Уявитисобі, щотакеідеологія, можна нарядіприкладів ізісторіїсуспільної думи. Землякидавньогрецькогофілософа булиздивовані таобурені тім, щофілософмавнахабствозаперечуватиіснуваннябогіввсупереч бомавможливість настінах храмупрочитатичисленніпрізвища тихий,хтодякувавБогові запорятунок под годинуаварійкораблів.Якою бувреакціяфілософа?Вінлишепоцікавився: “А депрізвища тихий,хтоблагав Бога пропорятунок, але й потонувши?”.Переконаноговіруючого така постановка запитання неприголомшить.Віруючийможевідповісти: “>Потонулисаме тих, кого Бог невважавнеобхідним рятува-а-ти,хтопорушував його волю,грішив”.Ідеологіявзагалі,релігійназокрема, навідміну від науки витратило ненамагаєтьсяузагальнити всювідомусукупністьфактів.Вонарозподіляєфакти накорисні йшкідливі.Першіприймає доуваги,узагальнює,другі непомічає,ігнорує чидаєїмтакуінтерпретацію, щовідповідаєінтересамтворця чиприхильниківідеології.Ідеологіяасимілює,успадковує ізнакопиченогосуспільствомзнаннялише ті, щоїйкорисно,відповідно –відкидає ті, щовступає упротиріччя ізїїінтересами.Ідеологіянамагаєтьсяобмежити свободунаукового чифілософськогодослідження,якщо їхньогорезультатизачіпаютьїїінтереси.

Засповідальнимвизнанням Канта: “>Ніхто непримусить менесказатипротилежне бо гадаю, але й я - ненаважусьсказати все, що гадаю”,приховується не лишеобережність, а йусвідомлення, що свобода –це несвавілля, але й тутбезумовноє йобережність.Вміннявичекати, допевного години “>триматиязика за зубами” –цеполітична,ідеологічна, а чи ненауковацінність.Якби Лютерзісвоїмиантикатолицькимитезами “>висунувся”трохираніше,він не ставши біідеологом новогорелігійного напрямі, його бзнищилаінквізиція.ВідомийвислівТертуліана: “Нам после Христа непотрібнаніякадопитливість (>тобтофілософія – М.А.), послеЄвангелія –ніякідослідження.Філософи –патріархиєретиків”яскравовисвітлюєпрірвуміжідеалами науки таідеології,вказує напринциповувідмінність їхньогосоціальнихфункцій.Соціальнафункціябудь-якоїідеології,зокремарелігійної,полягає, навідміну від науки витратило не скільки впізнанні,дослідженнісуспільства, стільки в забезпеченню його практичногофункціонування тарозвитку.Потрібнедодатковенауковедослідження у тому,щобвиявитипізнавальнийзмістідеології.Істиною відеологіїпроголошується ті, щокорисне.Особливістьідеологічногорозуміння істинияскравовисловивФ.Ніцше. Дляньогоістинарабів –це брехня, а брехняпанів –цеістина,істинаобґрунтовується авторитетом,почуттямбільшої влади.Погляд нарелігію якпомилку впошуках істини нездатнийзясувати,чомурелігія тацерквазберігаються й будутьзберігатися умайбутньомувсуперечпрогресу урозвиткунаукових знань про природу йлюдину,всуперечпроцесудеміфологізаціїрелігії.

>Причинирелігійної творчости людейтребашукатиперш на уміжлюдськихстосунках, унеобхідності їхньогорегулювання,компенсаціївласногобезсилля.Зіткненняінтересів людей Веде доформуванняоцінних зрозуміти: добра – зла,справедливості –несправедливості,тобтоморалі, а ізвиникненнямполітичної влади – зрозуміти закону –злочину,тобто права. Моральпокликаназахиститиспочаткуколектив та особу, акінцевомурахункулюдинувзагалі відсвавілляіншоїлюдини. Уборотьбі людейміж собоюнароджуєтьсяусвідомлення того, що безсуворого,безумовногодотриманняпевних нормповедінки наджиттям людейзависаєзагроза,небезпекасамознищення.Такінормипроголошуютьсянепорушними,тобтосакралізуються (від латів.sacer –священний).Сьогоднісакралізація –це діяльність,спрямованаперш на набезумовневиконанняінтегруючихсоціальних норм,ідеалів,формуваннянезаперечності авторитетусоціальноїорганізації, влади,осіб, що їхніперсоніфікують,ідеологій, щовисловлюють їхньогоінтереси.Історичнопершиминосіями сакрального булилюдські дії,родиннізв’язки таприродніявища.Сакралізаціяприроднихявищ уминулому (води та вогню,Сонця таМісяця,тварин,птахів,рослин) бувтакожвиразомвпевненості у їхнівиключномужиттєвомузначенні.Існує прямапропорційна залежністьміжрівнемцентралізації тарівнемсакралізаціїсоціальноїорганізації.Сакралізаціяпередбачаєсуворуколективну та особисту відповідальність за замах тих, щопроголошуєтьсясвященним.Типи влади –традиційна, харизматичною,легітимнарозрізняютьсяміж собоюзокрема тім, щосамепостаєоб’єктомсакралізації –уособлюванатрадиція – системаміфів,почуттів,дій,авторитетів; харизматичноюособистість, щоздатназламати самітрадиції йвстановитинові;врешті-рештдеперсоналізованібезособовісоціальнінорми (>правові,моральні,наприклад, “>приватна влада священна танедоторкана”).Самесакралізаціяє духомрелігійної творчости.Спробарозкритизмістпоняття “>обожнення” приводити допоняттясакралізація.Процесформуваннябудь-якоїрелігійноїідеології –цеодночасно й процесформуванняпевного типуорганізації, влади та їхньогопоступовоїсакралізації.Наприклад, впроцесіформуванняхристиянствапростежуються три напрямисакралізації:сакралізація особиниІсуса,перетворенняІсуса в Христа,людини в Бога;намагання вперманентнійзапеклійборотьбірізнихтечійстворитиєдинуорганізацію, забезпечитиїїмонолітнуєдність,незаперечний авторитет (>сакралізаціяорганізації);формуваннясакралізованоюорганізацією –церквою (не бездопомогиорганізаціїполітичної – державної влади)обов’язкової для всіхвіруючих єдиноїідеології. Один ізпроявівпроцесусакралізаціїідеології –формуванняБіблії.СьогодніБібліяналічуєлишечотириЄвангелія, тоді як упервісномухристиянстві їхньогокількістьперевищувала три десятки.КудиподілисяЄвангелія, котріцерква незнайшламожливимивключити уБіблію?Їх незберігала, азнищувалацерква.Їхспіткаласумна часткатворівкритиківхристиянства, щотеж булизнищені. Зідеалами наукице несумісно.Якбихто-небудь із насзнайшовсьогодніранньохристиянськийтвір, невідомийнауці, йогоім’яувійшло б уісторіюнауковогодослідженняхристиянства.Кожентакийтвірдозволяєвідтворитивтраченекільце уланцюгуформуванняпервісногохристиянства.Якбихристиянство сталодержавноюрелігієюраніше ніж у

IV ст., йбіблійний канон був бісформований тасакралізованийраніше. Навідміну відхристиянства процесформування буддизму довиникненняламаїзму непривів допоявицентралізованоїорганізації. Основабуддистськоїорганізації –самостійнічернецькіобщини. Алі й тутоб’єктомсакралізаціїпостають особаБудди, йоговчення,чернецькіобщини (“тридорогоціннікошики”). Про ті, щорелігіявиростає не лише знезадоволених потребокремоїлюдини, аперш на із потребрегламентаціїсуспільнихвідносин, потребфункціонування,існуванняпевнихсоціальних систем,свідчить й ті, щосакралізаціявідбувається врелігії, а й заїї межами – вполітичномужитті.Більшовицька владавихваляласьсвоєювойовничоюантирелігійністю. Це незаважалоїй бути болеесакральною ніж та, якої воназнищила.Тоталітарнаполітична системабільшовиківтрималась на такихсакральнихстовпах, як однагіперцентралізованапартія, однаідеологія, один Вождь.Незаперечнийсакральний авторитет Вождя, партії,системиформувався уперманентнійміж– тавнутрішньопартійнійборотьбі, упеклісвідоморозпалюваноїперманентноїгромадянськоївійни, шляхомстворення “орденамеченосців” – партії “нового типу”.Таємницюцієї “>новизни” було брозкритоГ.В.Плехановимще тоді, колибільшовицьке дитяперебувало уколисці.Ленінську модельпобудови партіївіноцінив як “>партію жаб начолі ізЦентральним журавлем”. Не лишерелігія, а й право, мораль тутдесакралізуються,проголошуються “волеюпануючого класу” (на самом деле, волею тихий,хтоцю уладовіуособлював, воля Вождяєвищий закон),презумпціяневинності – “>буржуазниммотлохом”.Одночасностворюються свояцерква –партія,своє “>міністерстволюбові” – служба безпеки,свійіндексзаборонених книжок.Своєрідністьрелігійноїсакралізації впорівнянні ізсакралізацієюполітичноюполягає у бо врелігіїповиннісакралізуватисьперш наідеали,моральнінорми,нормисаморегулюванняповедінки,тобто ті, що винне бути, інші ж, щоіснує, щозуміло собіреалізувати вборотьбі (влада, особини, щоперсоніфікують уладові).Саме в цьомуполягавсенсрозрізнення Кантомідеалів таідолів,розумного танерозумного врелігії.

>Навітьбуденнасамосвідомістьвіруючихвіддаєсобізвіт у борелігіявиростає із морального напрямі думок, ізнебажанняпримиритися з злом,кривдою.Уявлення просвяте,священне,виникають ізпротиріччяміж тім, щовідбувається,існує, та тім, що зауявленнямивіруючих винне бути,між справжнім таналежним,бажаним,ідеалами тареальноюдійсністю, ізусвідомленнязагрозижиттю якокремоїлюдини, то йіснуваннюсоціальнихспільнот вумовахсваволі,уседозволеності, коли правити бал голифізична, чиполітична сила.Самеусвідомленнянеобхідностівідповідальностіколективної, азгодоміндивідуальної завласнуповедінкустворюєуявлення,віру в Божий суд, пекло, рай, карму. світ злапороджуємрію про добро,ідеал добра,справедливості. “Нешвидкоздійснюється суд надпоганимисправами, тому й не страшитисясерцесинівлюдськихтворити зло”, –скаржиться автор. Для пророкаІсайі Бог –цееталон,ідеалправосуддя,справедливості,вірності.Ісайяобіцяє, що Бог “якщосудитибідних заправдою”, а справстраждальціввирішувати “заістиною”.Вінзапевняєвіруючих у тому, чогоблагають смердоті сам – Богвідвертається відзлочинців, коли смердотіпростягають донього свої “>наповненікров’ю” руки.Звертаючись доможновладців,багатіїв,пересічнихвіруючих,Ісайя кличі: “>Відкиньте зло вашихвчинків..., перестаньте лагодителихе!Навчітьсячинити добро;правосуддяжадайте; карайтеграбіжника; рятуйтепригнобленого;захищайте сироту; за вдовузаступайтесь!”.Наочнеуявлення пронапрямок думок тапочуттіввіруючихдаєвірш Лермонтова “Смертьпоета”.Віруючі, як й авторвірша,бажають,щобкрім продажного земного судуіснувавще й суд Божий,який, навідміну від земного, був бінепідкупним, “>недоступнимдзвону злата”. Узалежності відособистостівіруючих, від того, якскладається їхні життя, самі із нихсподіваються тих, що Бог вибачити їхнігріхи,інші – щопомститься за їхні горі,страждання, “>кожнусльозу із очейїхніхзітре”. Колі аз. Павлозакликав: “Немстіть за собі,улюблені, але й дайтемісцегнівуБожому,бо написано: “>Мені (>належить)помста. Явідплачу…”, –вінвказував наодне ізджерел морального йодночаснорелігійного напрямі думок. УАпокаліпсисідушіубієнних за слово Боже,звертаючись до Бога,волають: “Аж доки,владикосвятий таправдивий, небудешсудити й немститимеш тім,хтоживе наземлі, за притулок нашу?”. Коли смердотічують увідповідь? Богпропонуєзаспокоїтись, “>іщетрохиспочити”, аж докикількістьвбитих недосягневідомогоБогові числа.Моральнаспрямованістьрелігійного напрямі думок,масовоїрелігійноїсвідомостіполягає у бо смерть,страждання, горірозглядаються як кара загріхи, ащастя яквинагорода, щорелігіявзагалі,віра в Богазокрема,необхіднопов’язані ізнадією тих, що рано чипізно зло якщопокаране, а добро –нагороджене,пов’язані ізусвідомленнямвідповідальності людей упродовж свогоповедінку, ізвірою вкінцевуперемогусправедливості.Якою бнаївною не був такавпевненість, вонагіднаповаги, а чи неглузування, вонприродна, а чи ненадприродна,оскількивідсутніреальніможливостіпокласти край злу.Теза: “>Релігія –втеча відсвободи,спробазняти відповідальність із собі таперекластиїї наінших”єабстрактною,односторонньою, невраховуєякіснівідмінностіміжрізними типамирелігійності йрізними типамивіруючих.

Дорелігійної творчости людизвертаються й бонаслідки,результати їхнідіяльностівиходять із под їхнього контролю йпочинаютьпанувати з них. Уфілософіїцеявищездобулоназвувідчуження.Відчуженнямаємісце у всіх сферахлюдськоїдіяльності – уматеріальномувиробництві (неречі для таких людей, а люди – для промов), уполітико-правовійдіяльності (не держава длялюдини, а людина для держави), у сферіідеології та науки.Чудовий образ длявиразурелігійноговідчуженнязнайшовІсус: “Не людина длясуботи, асубота длялюдини”. Пропроявполітичноговідчуження танеобхідність йогоподолання

До. Маркс писавши: “Свободаполягає у тому,щобперетворити державу з органу, щостоїть надсуспільством, направляти до органуцілкомйомупідконтрольний”. Алі довтілення цогоідеалу удійсністьщедуже далеко.Реальністюєякразпротилежне –безсилля тапочуття страху передполітичноювладою. Не лише передстихієюприроди, а й передвласнимтворінням –Левіафаном, людинаможевідчувати собі нулем чичерв’яком.ЗгадаємовіршМ.Некрасова “Роздуми у парадного під'їзду”, його рядки про одного ізможновладців: ”Не страшні йому громи небесні, а земні він тримає до рук…”. Там, де правоіснуєлише напапері,політична влададозволяєїїволодарю однихрозчавити, іншихоблагодіяти.Тоталітарніполітичнісистеми, де влада не обмежена законами,дозволяютьодній “>людині”знищити десяткимільйонів.Релігія якмрія про добро йсправедливістьнеобхідназокрема бо реальнаполітична владанічогоспільного ізцимиідеаламиможе не матір,перетворюватись узграюшахраїв тарозбійників.РозповсюдженнювченнягалілейськоготесляраІсуса нагігантських теренахРимськоїімперії,перетвореннювченняоднієї особини усвітовурелігіюбезумовносприяло упершучергуперетворенняримської держави утакузграю.Проголошенацієювладоювійнахристиянствулишесприяла в очах масзростанню його авторитету, йогоперемозі. Політична системаможепред’являтипопит як нааморальність,підлість, бутирозсадникоммерзоти, то йпопит нависокіморальніякості.Релігіянайбільшпотрібнасаме тоді, колинавкруги всемерзотно.Тоді владастаєрозсадникомрелігійності,навіть коли вонапроголошуєвійнурелігії.

>Антагонізм уміжлюдськихвідносинахдосягає апогею увійнах,серед якігромадянськієнайжахливішими.Війни –цереальне пекло,створене людьми,владою.Війнизавждизагострювалирелігійніпочуття, котріможуть бути як протестомпротинасильствалюдини надлюдиною, то йпороджуватинасильство,виправдовувати його (>наприклад,настанова: “>Багатобожжя – гірше ніжвбивство”).Більшість людейпішла із життя, невичерпавшисвоїхбіологічних йтворчихможливостей.Їхню смертьприскорювали не лише голод,хвороби, а і люди.

>Відчуженняміжсуспільством таособистістюзаважає чивзагаліробитьнеможливимреалізаціюїїцілей. Результатдіяльностіособистостізалежить не лише віднеї,їївласнихякостей, а й від цього уякомурозгортаєтьсяїї діяльність.Наявність уособистостінезвичайнихздібностей негарантує їхньогореалізацію, аотже йщастя.Найталановитішуособистість сус-пільствоможерозчавити яккомаху.Тисячоріччями люди ставилися до вогню із “забобонним трепетом”.Першоюлюдиною, що даланауковувідповідь тих, щотакевогонь,розкрила йоготаємницю бувгеніальнийфранцузькийхімік А.Лавуаз’є.Під годинуякобінськоготерору йогостратили.Друзінамагалися урятувати його життя, але й на їхнізверненні чиновникнакреслив: “>Республіка надхіміках”. Частку свого друга,проголошеноговладоюбожевільним,О.Пушкінставив упряму залежність відособливостейспільноїїм Батьківщини. “Він Римі було б Брут, в Афінах –Периклес, а він тут – офіцергусарский”. КоліС.Єсенінскаржився: ”Моя поезія тут большє нє потрібна, та й мабуть сам більше не потрібен", непотрібен був не лишевін та його поєзія. Устані «>ворогів народу»опинились дворянство,буржуазія,офіцерство, козацтво,куркульство,духівництво, ”>буржуазна інтелі-генція”.Будь-якуособистість можнапорівняти ізіскрою.Якщоіскравпаде накаміння, воназгасне.Інша справа, колиіскравлучить увибухівку.Саме коли “>іскра”падає на “>каміння”, “>іскрі”потрібенспіврозмовник,рятівник,помічник йце “>каміння”стає умасовійсвідомостіоб’єктивнимзмістомуявлень пронезалежну відздібностейлюдини частку,стаєпідставою,щобпливти потечії, вести собі так, як усі,зняти із собі відповідальність зазробленийвибір йперекластиїї частку, Бога, уладові. Утакійситуаціїрелігіястаєвтечею відсвободи.

>Середсуспільнихвідносин, котріпороджуютьрелігійність,слідвиокремити ставлення,пов’язані ізпрагненням, пошукамиособистогощастя,відносини, котріскладаються усім’ї. Культуравзагалі,релігійна культуразокрема,перетворюєтварину улюдину. Цеперетвореннятриває усє життя шкірного із нас.Починатисьцеперетворення винне усім’ї, дедитинанавчаєтьсярозмовляти,працювати,виконуватисоціальніролі,норми.Сім’я, як й кохання, –це продукт культури,бовідносини, щоскладаються усім’ї,повиннірегулюватись не лише й не скількибіологічними,фізіологічнимипотребами, стількиморальними нормами.Саме культура,зокрема мораль,релігія, право,матеріальневиробництвопокликаніперетворититваринне,тобтофізіологічніпотреби, улюдськіпотреби,почуття. Мистецтво упевніймірізобов’язане своїмвиникненням,існуваннямодночасно йвиразу,оспівуванню йформуванню не сексу, алюдськогопочуття кохання.Коханняможедатилюдинікрила, статіджереломнатхнення,впевненості, творчости. Устанізакоханостінароджувалисятакішедевримистецтва як “Пригадую чудесна мить”Пушкіна, “запрошення доподорожі” Ш. Бодлера, “>Вальс-фантазія” М.Глінки, “>Місячна соната” Бетховена, “>Сікстинська мадонна”Рафаеля, “Даная” Рембрандта, МавзолейТаджМахал –цезастигле умармуріпочуттялюбовічоловіка дожінки.Тільки тих,хтовідчувнасолоду, красу кохання, моглистворити диво –фільм “Чоловік тажінка”. Музика, поєзія,парфуми, квіти, косметика,мистецтвоодягатись,щобсподобатись, –цеповітря, мова кохання. Ухристиянствібілосніжневбраннянареченої –цесвідоцтво, знак, символїїангельськоїчистоти. Укоханні людинавіддає,щоботримати,живе дляіншого йодночасно для собі (>згадаємозворушливеоповіданняО’Генрі “>Дариволхвів”), двасамостійнідуховнісвітизливаються у один йкожен іззакоханихвідчуваєзворушливуувагу до собі, “побожну боязкість” (Д.Мережковський).Закохані невідчувають собісамотніми.Релігію йлюбовможепоєднуватибажання бутикращим, ніжтиє, потяг доідеалу,ідеалізація того, коготикохаєш.Любов, кохання,сім’я далеко ще не всіхроблятьщасливими.Український Орфей –О.Олесь – писавши: “>Від рукинайніжнішоїранизаживають вмогиліодній.”Біль,викликанаблизькими,коханими,рідними,переживаєтьсянайгостріше,найболючіше.Невдалоскладенеособисте життя,розпадсім’ї,єоднією ізнайпоширеніших причинрелігійностіжіноксьогодні.Навпаки,щасливесімейне життяпослаблюєінтенсивністьрелігійногопочуття, хоч самвіруючіможуть цого й неусвідомлювати. Урізнихрелігіяхставлення до кохання,сім’їрізне.Індуїзмпідноситьчуттєву,фізіологічну бік кохання,він, навідміну відхристиянства, незнаєніяких “>подвигів…виснажуванняплоті.”Буддійськеставлення до кохання,сім’їближче дохристиянського. І буддизм, йхристиянствопротиставляютьтілесні тадуховніпотреби,проголошують примат інших надпершими.Їмобомчужаідеягармоніїтіла та духу,свідоцтвом чогоєінститутчернецтва. З одного боці,любов та добропроголошуються законамиВсесвіту, ізіншого –любов дожінки,дітей,батьківопиняються наоднійплощині ізжадобою влади,багатства йоцінюються якперешкода на шляхудосягненняідеалуповноїнезалежності та душевногоспокою –нірвани.Християниможутьпишатись тім, щоІсусототожнив Бога ізлюбов’ю йзвівзмістістинноїрелігії долюбові до Бога таближнього, де подостаннімрозумієтьсябудь-яка людина,здатна налюбов й добро,незалежно відїїнаціональності. ДляІсуса Чоловік тажінка – один дух йоднетіло.Ісус не лишепідтримуєосудперелюбу, щопорушуєосновний законморалі: ”>Усе, чого лишебажаєте,щоб лагодили вам люди, тісаме лагодитиїм й ві”, а ужепогляд нажінку ізпожадливістю (прагненням – ріс.)прирівняє доперелюбу.Такиймаксималізмпояснюється тім, що йІсус, й Будда уможливостіподолання свогопочуття дожінкибачатьпроявсвободи,здатності не бути рабомсвоїхпочуттів,здатності їхнірегулювання. У очах якБудди, то йІсусачернецьвищесім’янина. ІІсус, й Буддарозглядалиродинніобов’язки як ті, щозаважає,перешкоджає їхнісправі –створеннюновоїрелігії. Вісьвимоги, котрі,зокрема,висувавІсуспродовжувачамсвоєї справ (вгрекомовномусередовищіпізніше їхнього будутьіменувати апостолами): “Коліхто приходити до мене й незненавидить свого батька таматері, йдружини йдітей, йбратів й сестер, а доти й самого життя свого, – тієї неможе бутиучнемМоїм!…Кожен з вас,який незречетьсяусього, щомає, неможе бутиучнемМоїм”. (>Лк, 14, 26, 33). У очах аз. Павла й дарпророкувати, йнеосяжнізнання, йздатнапересувати міськівіра –ніщо,якщо людина нездатналюбити.Любовзбережетьсянавіть,якщомовизамовкнуть,зникнуть, азнанняскасується. Аліякийзміствкладає Апостолцепоняття? Дляньоголюбов –цеперш на…терпіння!.Релігіясприялазбереженню,зміцненнюсім’ї,оскількизасуджувалаперелюб якгріх,формувалавідчуттявідповідальності,обов’язку усімейнихстосунках.Одночаснорелігія тацерквавиправдовувалинерівність усім’ї. І вміфі про Адама таЄву, й вкнизіЕклезіяставідчутнаантифеміністичнатенденціяБіблії.

Урелігіїзнаходитьсвійпроявсуспільна природалюдини.Потреба вспілкуванні улюдинимає не лишебіологічну, а й уздебільшогосоціальну природу,бо людина не лише продуктприроди, а йствореної нею самою культури. Алі колиблагання продопомогузалишається непочутим, ”гласомволаючого упустелі“, коли люди й недопомагають, азнищують один одного,використовують якзасіб,отруюють життя один одному,принижують, чи вартодивуватися бо смердотістворюютьуявногопомічника,співрозмовника,рятівника.Релігія –це діяльність,спрямована наподоланняпочуттясамотності,відчуженняміжлюдиною тасуспільством. “Усвоїх молитвах ярозмовляю із Богом як із іншому й нашеспілкуванняповненасолоди.Вінзавждивідповідає Мені“, – взахоплюючихвиразахописуєсвійдосвідспілкування із Богомвіруючий.Потреба вспілкуваннізадовольняється врелігії вмолитві, вуявленні, але й й реально, вповсякденних контактахєдиновірців,однодумців. Віськрасномовнесвідченняпересічноївіруючої,свідчення, щозаслуговує наувагу шкірного,хтоцікавитьсяшляхами,якими людиприходять дорелігії, тавідмінностямирелігії від науки: ”>Менібайдуже,є Бог чи немає його.Навітьякщо його і немає, тим одне будувірити.Адже яку у мене життя? Я одна, синіодружились, Чоловік помер. До кого Менійти? Досусідів? Таксусіди – людичужі, недуже моюбідурозуміють.Візьмуувечері,викладу душу перед Богом.Чуєвін мене чи ані,хто його тамзнає, а явірю, щовінє…”.

>Релігія –це діяльність,спрямована накомпенсацію,надолуженнябезсиллявіруючих передвладою,суспільством,природою,цеспробаподолати своювласнунеспроможність,закликати надопомогу й таким чиномздобутивпевненості,сили. ”>Усі минулі йнабуваємозначення, колипопередустоїтьодиниця –Ісус Христос”.Релігія –це благання,благаннядопомогти, йнавіть укласичномубуддизмі, де бажана позначка – стан душевногоспокою йповнанезалежність відусьогооточуючогодосягаєтьсявиключновласнимизусиллями, безбудь-якоїзовнішньоїдопомоги, рольпомічника,рятівника пересічнувіруючогоберуть у собі Будда та йогоучні –ченці, щовідмовляються віддосягненняособистогоспасіння зазаради того,щобдопомогти тім,хто цогопотребує.

Передкожноюлюдиною життя рано чипізно ставити запитання: “Чимає життясенс, чи вартоїмдорожити?”.Шекспірбачивсенс життя удружбі, творчости,закоханості. Длянього “Любов – над бурею піднятий маяк, немеркнущий в темряві і тумані, любов – зірка, якою моряк визначає місце у океані...”.Розлучуючись зжиттям,Архімедвстигвимовити: “Неторкаймоїкреслення!” Колі за станомздоров’я Кант уже взмозіпрацювати, життя ставньоготягарем,втратилосенс. Длянього жити – означалопрацювати. Упограничнійситуації, передбезоднею,прірвоюнебуття,підсумовуючирахунки прожитого, Б.Пастернакцінність життявбачав уможливості,здатностітворити (>вінпорівнювавцюздатність ізрозмахомрозправленогокрила птаха упольоті),можливостінасолоджуватиськрасоюлюдини,природи, уможливості кохання,співчуття,переживання (“зм'якши останньої ласкоюженскою мені гіркоту фатального години”). якскладаються ставленняособистості ізіншими людьми,приносять смердотіїйщастя чистраждання, йвідповідно, как онаоцінюєсвоє життя – яктаке, щомаєсенс чибезглузде –залежить й від того, чиє унеї справа, вякій вонздатнареалізувати своїздібності,завоювати,здобути людивизнання,пошану, чи,навпакивикликатизаздрість,зневагу, ненависть.Працяздатна якнадатисенсжиттюлюдини, то йзробити йогобезглуздим. Зякоюшанобливістю ми б не ставилися доБіблії якунікальноголюдськоготворіння,котреакумулюваломоральнийдосвідлюдства, усе жтребавизнати, що колиБібліяоцінюєпрацю якпрокляття, що Бог відправивши не лише Адаму йЄві заїхнєгріхопадіння, а іусьомулюдству, усімїхнімнащадкам, вонаорієнтується не так на тихий, комупраця –умоваформування йіснуваннялюдства,передумова йогосвободи, але в тихий, комуможливість непрацюватирозцінюється якщастя, якрайський стан.Зарадиоб’єктивностітребавизнати, що вБіблії можназнайти йпротилежнуоцінкуролі роботи: “>Усе, щоможе рука твояробити, посиліроби, бо вмогилі,кудитийдеш, немає ані роботи, аніроздуму,анізнання,анімудрості”. ТутБібліяще недійшла до ідеїбезсмертядуші. Аліпраця –це не лише шлях досвободи.Працяможевиснажуватифізично (“тамматір добру моюще молоду – у могилу потреба тапраця поклала...”) (Т. Шевченка) таотупляти духовно.Примусовапраця –цезасібпоневолення. Гасло на воротахфашистськихконцтаборів: “>Arbeitmachtfrei” (>працяробитьвільним) бувдодатковимзасобомзнущання надпоневоленими.Самепраця, щонездатна статісенсом життя,постає одним ізджерелрелігійності й хочіудео-християнське тамусульманськеуявлення про райєпомилковим,бо незалишаємісця головного вжиттілюдини – роботи, воно та адекватновисловлюєставлення до роботилюдини, що неєвільною.Лише вільна людинаможезнаходити у роботисенс свогобуття йпрацювати уповну силу. Не усі людимаютьбажанняшукатисенс життя усімейномущасті, упізнавальній,мистецькій,фізичнійдіяльності, не усіподіляютьпогляд: “>Бажаєш жити для собі, живи дляінших”, “>Приємнішестворити одного, ніжзнищити десяток”. Одним ізпроявівсвавілля,несвободи, рабстваєспрагапринижувати,володарювати,ґвалтувати,вбивати,руйнувати. “Пристрасть до руйнації – творча пристрасть”, –вважавсаме тієї,хтомріяв про годину “народноїрозправи ізмішурно-освіченоюсволотою” –М.Бакунін. “Пафосреволюції” можназнаходити у тому,щоб беззайвоїсудовоїтяганини “поставити до стінки”черницю чи митрополита, на очах увіруючихпорубатисокироюікону йкинути увогнище, чивисадити до храму й фото йогоруїниумістити наобкладинці популярноготижневика.Скільки замозакоханості,самовдоволеності,насолоди відусвідомленнясвоєївсемогутності,безкарностінахабнодемонструють собі увизнаннінаціонал-соціалістичної “>надлюдини”: “ Колі я чую слово “культура”, я спускаю курок свогобраунінга”.Релігіяможе бути яквтечею відтакоїогидноїдійсності, то йсприятиствореннютакоїдійсності.

>Безжалісний науковий тафілософськийвисновок, щонічоговічного уприроді неіснує, що все, щомає вушко, винне матір йкінець, що смерть – необов’язково кара загріхи, априродне,неминучеявище,по-перше, допевного годинизалишаєтьсяневідомимвіруючим,по-друге, далеко ще не всіхздатнийзадовольнити. Не усімаютьмужність,бажання ізцимпогодитись.Трагізмлюдськогобуття – вусвідомленні йогосмертності,скінченності,абсурдності.Абсурдністьцяполягає в бо людипрагнуть одного, адосягаютьзовсіміншого,навітьпротилежного, а й у бо влюдськомужитті, як й вжиттіприроди,безцільнавипадковістьвідіграє неменшу роль, ніжбіологічні тасоціальнізаконифункціонування йрозвиткуокремоїлюдини тасуспільства вцілому.Кожен день життялюдиниможе статі тімостаннім днем, коли

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація