Реферати українською » Философия » Співвідношення держави, права, закону и людини у філософії


Реферат Співвідношення держави, права, закону и людини у філософії

Страница 1 из 2 | Следующая страница

                     

 

>Реферат на задану тему

 

>Співвідношення держави, права, закону

йлюдини уфілософії.


ПЛАН

1. Право й закон

2.Людина й право

3.Правова держава уфілософії.

4.Використаналітература.


1. Право й закон

 

>Обов'язковість іоднаковістьправових нормдосягаєтьсядією закону якусталеного зв'язкуміждіями йвчинками людей та їхнінаслідками.Саме закон, слова Ж.-Ж. Руссо,єнеобхідноюумовоюгромадянськоїасоціації таспівжиття.Адже право нелишегарантуєрів нумірусвободи,справедливості, але й інакладає на людейзобов'язання,виконання якінеобхідне для забезпечення правінших, щодосягаєтьсядією закону. Упроцесі задонодавства правонабуває статусу закону (>позитивується),тоб тойомунадається формазагальності івизначеності. Тому закон непростовзаємопов'язаний з правом, аєнеобхід ниюзагальнообов'язковоюформою йогооб'єктивації, ві разу й дії всуспільномужитті.

Закон й право, напереконанняукраїнськогофілософа Михайла Драгоманова,євираженнямволі народу, й лише на цьомумає бутипобудований закон. Тому право частовизначається яквладназагальнообов'язковість того, щоофіційновизнається йвстановлюється як закон уконкретний одну годину на конкретномусуспільномупросторі. Затакоїтотожності права й законувживаєтьсяпоняття «позитив не право».

Закон, навідміну від права, якуз'являється спонтанно уході природногоплинулюдськогобуття,формуєтьсялюдь мисвідомо іцілеспрямовано. Аможе невідображатикорисливихінтересівзаконодавця. Законможе бутизнаряддямреалізації права, аможе йсуперечити праву, бутиповністю чичастковоформоюофіційного візнання,нормативноїконкретизації йзахисту як права, то йнеправовихвимог,дозволів чизаборон.Недаремно Гегельзазначав, щозаконодавствоможеспотворитизміст права: «ті, щоє закон,може бутивідмінним від того, щоє право всобі». Вісьчому вполітицірозрізняютьзакони правові танеправові,авторитарні, котріє лишезаконодавчооформленимсвавіллям.Стаєзрозумілим,чомуприйняття задонівє предметомгостроїполітичноїборотьби,безпосередньопов'язаної ззмаганнямирізнихкорпоративних сил за державну уладові, за доля вїїздійсненні. Алі забудь-якихобставиндієвість таефективністьприйнятих законів як сі чидотриманнявстановленого порядку ісправедливостібу дезалежати від того,наскільки смердотіадекватні праву. якправовеявище законвиступає лише уформіоб'єктивнообумовленихвластивостей права.Тільки за такихобставин законстаєправовим законом,тобто правом, що здобулоофіційну формувизнання,конкретизації ізахисту.

>Правовий закон —адекватневираження права в йогоофіційно мувизнанні,загальнообов'язковості,визначеностіконкретності.

>Набуття законом такого статусуєскладнимпроце сом.Вінпередбачає нелишеврахуванняоб'єктивних владивостей йвимог права, щоєпершою йнеобхідноюумовою, ізалежить відбагатьохіншихоб'єктивних йсуб'єктивнихсоціальних,економічних,політичнихчинників.Невідповідність закону правуможе бутиспричиненаособливостямисуспільно-політичного ладу, що невизнає право, атакожнеправовоюпозицієюзаконодавця чинизькоюправовою,законодавчоюкультурою тощо.Буває, що усіці чинникивиявляютьсяводночас.

Так, закомандно-адміністративноїсистемидомінувалорозуміння правалише якюридичновизначеноїмірисво боді, яквираження законів державної владипанівних усуспільствіекономічно-політичних,соціальнихінтересіввладноїбюрократії.Такеспотворенеототожнення права і закону породилоілюзіювсесилля закону, йзамістьочікуваногозміцнення законувиявилась йогоширокомасштаб надевальвація,недієвість,правовийнігілізм.

>Нерозрізнення права й закону,переважання закону право сталопідґрунтямполітичного волюнтаризму,напівпараноїчноїтираніїСталіна,систематичноготерору йпородженої ним «>летаргіїпослуху» тощо.Звичайнійсваволі було бнадановидимість закону.

Дляуникненняпояви законів, щопорушують право,людствовиробило і затвердив системуспеціальнихінститутів, процедур й правил якзаконотворчоїдіяльності, то й контролю завідповідністю закону праву.Йдеться про сістемупротиваг увідносинахміжзаконодавчою,виконавчою йсудовоюгілками влади,загальносудовий,конституційно-судовий,прокурорський контролю надправовоюякіс тю закону.

Закон немаєіншоїсутності,крімсутності права. Загальнообов'язковою силоюволодіє лишеправовий закон.Інакшеслід було б бвизнати, щонічоговласне правового неіснує, що запідтримкисили йнасилля можнабудь-якесвавіллявидати за «право» й «>справедливість».Загальнообов'язковість правового законузумовлена йогоправовою природою йєнаслідкомзагальнозначущостіоб'єктивнихвластивостей права,показникомсоціальноїпотреби йнеобхідностідотримання,конкретизації тазахиступринципу івимог права увідповіднихофіційних актах й посадиновах. Не правоєнаслідкомофіційно-владноїзагальнообов'язковості, ацяобов'язковістьєнаслідком права (державно-владна формавиявузагальнозначимогосоціальногосенсу права). Отже,загальнообов'язковість правового за конузумовлюють:

—об'єктивна природа права, щопостає як волязаконодавця (>офіційно-владнеопосередкуванняміжвимогамиправа йформою їхнього конкретногозаконодавчоговираження);

—об'єктивніумови,необхідні дляпояви та дії правових законів,тобтоміразрілостісоціуму.

>Неправовий законпозбавляєправовебуттяоб'єктивнос тих.Йогосутністю й принципамиє лишевладніустановлення уформізагальнообов'язкових норм. Алі і за такихобставин правоіснує: із одного боці, якзапереченняанти-правового закону, а із іншого — як ті, щозаперечуєтьсяцим законом.Аджеофіційнезапереченняоб'єктивної при народи права, хоч й внегативнійформі, але йвизнаєнаявність того, щозаперечується.Заперечення неозначаєусунення того, щозаперечується.Неправовий закон неможе відмінитиоб'єктивнівластивості права.Правовий принципрівності,справедливості тасвободи людей забудь-яких проставинзберігає своюоб'єктивнузагальнозначимість,є основою для критикинаявногонасилля тасвавілля,єдиноправильниморієнтиром добажаноїправовоїперспекти ві — правового закону.

Право чиправовий законмаютьрізніформисвоєїбуттєвості:правовінорми,відносини,свідомість,правосуб'єктність,правовіпроцедури,процесуальніформи тощо.Відмінністьміж нимиє несутнісною, афункціональною.Сутністьєдиного принципуформальноїрівностііснує, напри скарб, управовійнормі — правилахповедінкисуб'єктів права;правовихвідносинах —взаємовідносинахформаль алерівних,вільних йнезалежнихсуб'єктів права; правосвідомості —усвідомленнісенсу йвимог принципу праваучасниками правовогоспівтовариства;правосуб'єктності —визнаннііндивідів та їхніоб'єднань формальнорівни ми,вільними йнезалежнимисуб'єктами правовогоспілкування;правових процедурах —рівному й справедливому порядкунабуття тареалізації прав й обовязківусіма суб'єктами. Отже, правонаявне в всіхправовихформоутвореннях, дебуттєвимє принципформальноїрівності.

>Рівність як принцип правамаєважливезначення й із точкизоруіншихтипівсоціальноїрегуляції —моралі,релігії,естетики тощо. У їхнівзаємодії із принципомрівностіпростежуєтьсяправове початок. як правило,звертаютьувагу на двавзаємопов'язанихаспектитакоївзаємодії: 1) морульне,релігійне,естетичнеставлення (>розуміння,оцінка, застосування) допевного правового принципу; 2)визнання тавтілення управі цогоставлення —домагання (морульного,релігійного тощо) зврахуваннямспецифічнихособливостей тавимог принципуправовоїрівності.

Упершомувипадкуйдеться проморальні,релігійні,естетичніформиусвідомлення права йвідповіднідомагання на їхніправовевизначення.Звідсиберутьвитокиморальне йрелігійне право. У іншому — проправову формуусвідомлення йвираженняцихвидівправодомагань.Сюдивідносятьрізноманітніісторичнозміннінапрями,форми йспосо бі правовоговизнання йзакріплення прав та свобод у сферіморалі,релігії,естетики тощо.

>Особливості іформипоширення принципуправовоїрівності націсфери духовного життя,способи правовогозахистувідповіднихзапитів таінтересів людей, умів для їхнізадоволення належати досуттєвих характеристикісторичнодосягнутоїмежіпрогресу права йсвободи,розвитку формсуспільноїсвідомості тавидівсоціальноїрегуляції.

>Утвердження принципу верховенства правапередбачаєзаконодавчевизнання,закріплення й захист всіхюридич алезначимихаспектівсвободилюдини якдуховної особинистості, яквільного,незалежного і автономногосуб'єкта у сферісуспільного життя.

>Відповіднісучаснівимогищодо цоговтілені в Конституції України (1996), вякійпроголошено, що людина,її життя, іздоров'я, честь йгідність,недоторканність й без пекивизнаються в Українінайвищоюсоціальноюцінніс тю, щоголовнимобов'язком державиєутвердження й забезпечення прав й свободлюдини.Кожномугарантується декларація про свободу думи й слова, навільневираженнясвоїхпоглядів йпереконань,коженмає декларація про свободусвітогляду йвіросповідання, щовключає свободусповідуватибудь-якурелігію чи несповідуватиніякої.Громадяни Українимають декларація про свободуоб'єднання уполітичні партії тагромадськіорганізації дляздійснення йзахистусвоїх прав й свобод тазадоволенняполітичних,економіч них,соціальних таіншихінтересів, котрі непосягають на права йсвободиінших людей.Ніхто неможе бути приймушений довступу вбудь-якеоб'єднаннягромадян чиобмежений у правах заналежність чиненалежність дополітичнихпартій чигромадськихорганізацій.

>Суттєвимщодоконституційно-правовогозакріпленняморальної,релігійної тазагаломдуховноїсвободи іавтономії особиниєположенняКонституції про захист Державоюгіднос тих особини; про декларація про свободу та особистунедоторканність;недоторканністьжитла; прогарантуваннятаємницілистування,телефоннихрозмов,телеграфної таіншоїкореспонденції; про особисту йсімейнутаємницю тощо.

>Такеправовевизначення,закріплення й захистсвободи особини увідповідних сферахсуспільного життяєнеобхідноюумовою нормальногобуття йфункціонування нелишене-правовихсоціальних норм йрегуляторів (>моралі,релігії, єті кі,естетики тощо), але й й самого права узагальнійсистемісоціальних норм йсоціальноїрегуляціїсуспільства.

Право,правовий принцип згодиспівбуття й діїрізнихвидівсоціальних норм (>моралі,етики,релігії то що)здатнінадатицимсоціальним регуляторампевну систем нуєдність.

 

2.Людина й право

Право саме пособі неєдієвим.Діютьвільні люди, котрі усвоїхвзаємовідносинахєсуб'єктами права.Суб'єкт (особа) тому івиступаєправовимсуб'єктом, щоуособлюєправовебуття, принцип права йвиступає йогоносієм йреалізатором.Тожправоздатність йправосуб'єктність людейєправовими характеристикамивільнихіндивідів у їхнівзаємовідносинах, атакожнеобхідними формамиреалізаціїцієїсвободи людей,тобтобуття права.

>Поняття «>правоздатність», «>правосуб'єктність» віражаютьпевнийіндивідуальнийвимір,стосуютьсяфізич нихосіб, а чи ненадособовихоб'єднань чиформувань. Цепринципововажливо,оскільки лише там, девільніфізичні особиниєсуб'єктами права йправовихвідносин,можливі ііншісуб'єкти права («>юридичні особини»),можливі правоварівність й свобода ворганізації,функціонуванні тавзаємовідносинахрізноманітнихспілок,асоціацій,соціально-політичних,національних,державнихутворень.

Право —явищеісторичне.Історизмстосується як буття права, то й форм йоговияву.Становленнясутності права йвиникненняправовихявищ тавідносинвідбуваєтьсяодночасно й вмежах одногопроцесу.Людина хоч йєправовоюістотою, але й такою був вон незавжди.Якби люди булизавждирівними, аотже, йвільними, то й проблемсвободи,рівності,справедливості передлюдством неіснувало б. Алі людина, навідміну відіншихживихістот на землі,здатна,завдякисвоїйінтелектуальній,вольовійприроді, шляхомсамовдосконалення йрозвиткудосягтигіднихсобіполітично-правових форморганізації свого суспільногобуття.Іншаріч, щорізні люди йнародипо-різно мудолають шляхрозвиткусвоєїправовоїприроди.Одні ужедосягливисот свого правовогоспілкування,забезпечившипанування прав й свобод,іншідотепер неможутьвивільнитись віддоправових умів свогосуспільногожиття.Досвідлюдствасвідчить провеличезнітруднощі, котрінеобхідноздолати на шляху Визволення відстереотипівповедінки,породжених рабством, деспотизмом,тоталітаризмом,щобутвердити всуспільномужитті ідеїсвободи,рівності,справедливості,тобто право.

>Еволюціяуявлень про права та їхньогореалізаціюнерозрив алепов'язана ізетапамисоціально-економічноїзрілості кінкретноїсуспільноїорганізації, ізрівнемзагальнокультурногорозвиткулюдства, йогогуманізації.Відобсягуправоздатності,перелікусуб'єктів права урізніепохи можнавизначити, кого із людей йякоюміроюпевна система прававизнаєправочинними.

Так було в античному світіпануваладоволі проста система:вільні люди —суб'єкти права й рабі —об'єкти права. Раб невважавсялюдиною, а бувлише «>річчю», «>здатним домовленнязнаряддям» роботи. Усередньовіччі уже не було бтакоїполяризаціїміжправоздатністювільного й безправ'ям раба. Застаново-ієрархічноїструктуритогочасногосуспільстваз'являються йрозгалуженіші тадеталізованішіструктури правовогоспілкування.Різнийсоціальний статуспевноїгрупи людейзумовлював йрізнірівні прав узагальнійфеодальнійсистемі прав — привілеїв. Принципправовоїрівності ставшипоширюватись нашироке коло людей йвідношень,щоправда, в їхністановійдиференціації іобмеженості. Тому праватогочасноїлюдини булистановими правами. Заповної чичасткової несвободизначноїчастини населення (>кріпаків) право було б правом —привілеєм.Суб'єктом йоговизнавалась нелю динавзагалі (якпредставниклюдського роду), алише привілейована людина — якпредставникпевного роду, стану,групи ізпевнимсоціальнимстановищем йрівнемматеріальногобагатства. Доречі,привілейована людинабуттєва на всіхетапахісторичного шляхулюдства: відвитоківсуспільногобуття й до Сучасноїконцепції правлюдини.Сучасним типомтакоїпривілейованоїлюдиниєгромадянин (людина як членконкретної держави), аостанньоюформою правпривілейованоїлюдиниє права громадянина (в їхньогоспіввідношенні із правамилюдини).

>Становлення йрозвиток правлюдининерозривні ізеволюцієюзмісту самого принципуправовоїрівності урізніепохи й врізнихсуспільнихутвореннях.

>Ідеїзагальноїрівності людейвиниклище вдавнічаси,розвиваючисьзгодом урізних формах йнапрямах,наповнюючись нарізнихісторичнихетапахдосконалішимзміс тому.Подібнаеволюціявластива практичному їхнівтіленню управових актах.Первиннімоделізагальноїрівності мало чистаново-обмежувальний характер.Згодом смердотізазна чимодернізацій шляхомзбагаченнязмісту,поширення наіншісоціальнігрупи і країни.Логікуформуванняюридич них норм йконструкцій у сфері прав й свободлюдинипланети можнапростежити напідставіспадкоємності такихвсесвітньовідомихправовихактів, яканглійські — ВеликаХартіяВольностей (1215),Петиція про права (1628),Декларація прав (1688);американські —Декларація незалежностіСполученихШтатів Америки (1776),КонституціяСІЛА (1787);французькаДекларація правлюдини й громадянина (1789), котрізначноюміроюсприяливиявууніверсального характеру правлюдини, що буливизнані сучаснимсвітовимспівтовариством йзакріплені вЗагальнійдекларації правлюдини (1948),Європейськійконвенції про захист правлюдини йосновних свобод (1950),Міжнародно мупакті проекономічні,соціальні йкультурні права (1966),Міжнародномупакті прогромадянські йполітичні права (1968) йрекомендовані дляутвердження системоюміжнародно-правових норм йзасобів у всіх державах світу.

>Визнання й захист прав та свободлюдини стали можутьнімчинником,орієнтиромпрогресивногорозвиткулюдства в напрямкуспівтоваристваправових держав,критеріємгуманізації їхньоговнутрішньої тазовнішньої політики. Безумовно, віддекларацій про правалюдини до їхньогореалізації —великавідстань, але й, яксвідчитьісторія, без таких декларацій шлях добажаноїправовоїдійсностіщедовший.

 

3.Правова держава уфілософії.

>Розуміння закону як правовогоявищапередбачає наявність уньомуоб'єктивноїзагальнозначимості, Якамає бутивизнаною, нормативноконкретизованою,захищеноюможливістюзастосуванняпримусовихзаходівщодоправопорушників тощо. Бажанаможе набутибуттєвості чише за державноорганізованого життясуспільства,тобтопередбачаєнеобхіднийзв'язок права й держави. Прицьо му держававиступаєправовимінститутом,необхідним длязведеннязагальнозначимого права узагальнообов'язковий закон ізвідповіднимисанкціями дляутвердження йзахис ту правового закону.

За словами М.Бердяєва,людство неможе жити поза Державою, позаонтологічними засідками влади.Воно мусить бутипідпорядковане закону,дотримуватися його.Скасування закону держави длялюдства,ураженого грухом,єповерненням дотваринного стану. Державувін трояндглядав якоб'єднуючу,впорядковуючу таорганізовуючу силу.

Однак такою державаможе бутилише заумови забезпечення прав й свобод своїмгромадянам,тобто коли вон якщоправовою Державою.Термін «правова держава», Незважаючи натривалуісторіютеорії тримаючи ві,запровадилилише у XIX ст.німецькіавтори До.Велькер, Р. Міль, І.Аретин таін. Уангломовнійлітературівін невживається.Йогоеквівалентомєпоняття «>правління права».

>Теоретичніконцепціїправовоїдержавностімають багатуісторію, своїмкоріннямсягаютьантичності. Це,зок рема,ідея справедливоговлаштуванняполісу, його влади й законів,розумногорозподілуповноваженьміжрізнимигілками влади,розрізненняправильних йнеправильних формїїорганізації, верховенство закону ворганізаціївзаємовідносин держави й громадянина тощо.Античному світу буввідомаідея пророзумність йсправедливістьтакоїполітичноїформисуспільного життя людей, заякої право, завдякивизнанню йпідтримці влади,стаєвладною силою,тобтозагальнообов'язковим законом, апублічно-владна сила, щовизнає право йвпорядкована (обмежена) та віправдана ним,стаєсправедливоюдержавноювладою — такою, щовідповідає праву.

>Вчення про державурозвивали Солон йКсенофонт, Протагор й Сократ та чи ненайбільше — Платон йАрістотель.

>Платонівськатеорія,викладена у «>Державі» й «>Законах», бувнормативноютеорієюідеальної («>найкращої») держави,побудованої за принципами добра йсправедливості.Доброчесність —цезнання.Ця фундаментальнаідеяпронизувала «Державу» Платона.Йогоідеальна державазасновується назнанні,оскільки,щобробитидобро,треба знаті добро. Держава станідосконалоюлише тоді, коли до владиприйдутьносіїнайбільшогознання —філософи.Лишеїхнізнання, як основафілософськогомистецтвауправління Державою,даютьїм декларація про уладові. У словах Платона, щосамефілософудоступнезнання про благо, — нехизуваннявсевіданням, аусвідомлення того, щоіснуєпевнеоб'єктивнемірило й щознаннякраще відздогадів.Державнийдіячмаєрозуміти, щосприяєзміцненню держави, а щоослаблюєїї;знати, щотаке благо й щопотрібно длядобробуту держави.Він винен знаті державу ввипадковихїїрізновидах, аїїсправжнійсутності.

На думку Платона,різні людимаютьнеоднаковіздібності, томувиконуютьрізнівиди роботирізноїякості.Вправністьнабуваєтьсялише там, де людиприсвячують собі роботи, доякоїмаютьприроднийхист. Удосконалійдержавікоженмає «>робитисвоє»відповідно досвоїхздібностей.Хтопридатнийвиконувати роботу, а чи некерувати,маєвироблятинеобхідні дляжиттєдіяльностісуспільстваматеріальніпродукти (>ремісники).Хтомає даркерувати, лише под контролем й под дротоміншихповинніохороняти державу (>військо).Хтопокликанийвиконувативищіобов'язки,маютькерувати Державою (>філософи). Зацієюсхемоюфілософ-правитель неєлюдиноювинятковою, його декларація про уладовівиправдовується тім самим принципом, щодіє всуспільстві.

Кожна ізцих групмає свої заподіяння йживе усвоїхумовах,утворюючиокремийсуспільний стан. Отже,ідеальна держава Платонастанова.Трьомздібностямцихстаніввідповідають трижиттєвісили, тричастини, із якіскладається душа,боіснує точнааналогіяміж Державою таіндивідом.Частини держави (>стани)повинні матір тих самчесноти, що ічастинидуші:чеснотоювладарів-філософівємудрість,охоронців —мужність,ремісників — самевладання. Колікожен станробитьсвоє,постаєгармонійнийустрій держави —устрійсправедливості.

>Платонівськаінтерпретаціясуспільногоподілу роботи як принципупобудовиідеальної держави справиланеоціненнийвплив наформуваннятеоріїподілу влади уНовий годину, хоч у Платона такатеоріявідсутня.Йоговладарі-філософимаютьусюсукупністьдержавно-владнихповноважень:почерговозаконотворять,управляють,судять.

>Вагомийвнесок урозвитокантичноїполітико-правової думизробивАрістотель,ідеаломякого було бконституційнеправління, а чи немонархічне,навіть,якщоце було бправлінняосвіченогоцаря-філософа.Арістотельвважав верховенство законуознакоюдосконалої держави. Найо го думку, Платонпомилявся,протиставляючиправліннямудростіправлінню закону.Навітьнаймудріший тримаючивець неможеобійтися без закону,оскільки законвтілюєнеупередженість,якої немаєжодна людинанезалежно відрівня таобширу знань.Політичнівідносини,якщо смердотіпередбачають свободу, неповиннізвільнитипідданих відвідповідальності, ацеможливо, колиправителі іпідданімаютьлегальний статус. Влада й авторитет закону не було заперечуютьповноваженьпевного органууправління, але вдають йогодіяльностітакоїморальноїпереконаності,якої заінших умівйому не матір.Керуючисьтвердженням Платона, що «>довершена людинаєнайкращою ізтварин, але й коли вона недотримується закону й права, вонагірша від всіх»,Арістотельтвердив, що законєнеобхідноюумо виюцивілізованого життя, що при йоготворенніколективнамудрість людей (народна думка)маєбільшуцінність, ніжплід думинаймудрішогозаконодавця. Томузнання народуслідсприймати не якнебажануобставину, а як нормузаконотворчоїдіяльності.

Длярозвиткутеорії та практикиправової держави особливоважливими булисудженняАрістотеля (>пізніше —Полібія, Цицерона) пророзрізнення «>справедливих» (ізпануваннямправових законів) й «>несправедливих» (>деспотичних) формправління.Справедливе правлінняпередбачає благо для всіх (>сюдиАрістотельвідносивмонархію,аристократію таполітію (>помірнудемократію)),несправедливе — благалише дляправлячого класу (>тиранія,олігархія такрайнядемократія, чиправління натовпу).

Уконтекстітеоріїподілу владизаслуговує наувагуконцепціязмішаногоправління,запропонованаПолівієм у роботи «>Загальнаісторія».Вінпроаналізував заговорили українською уноваження «>трьох улад» уримськійдержаві: уладові кінсулів, сенатові й народу, котрівиражаливідповідноцарське,аристократичне йдемократичне початок.Полібійокрес лівусталеніполітичніпроцедури йважелі, іздопомогою якіокреміоргани владиможуть яксприяти один одному, то й занеобхідностіпротистоятипретензіямокремого із них як нановімісце й рольобхід того, що передбачене законом, щозабезпечуєстабільність йміць держави.

УзмішанійформіправлінняПолібіяповноваженняпредставниківрізних улад (як умайбутніхтеоріяхподілу улад) незливаються вєдине початок, невтрачаютьсвоїхспецифічнихособливостей, аєвідносносамостійними,співіснуючи,взаємностримуючи йврівноважуючи одна вмежахєдиного державного ладу. Мета його —досягтитакоїпобудови державної влади, заякоїповноваженняправління незосереджені в одномуцентрі, до рук одного репетування гану, а справедливорозподіленіміжрізними,взаємностримуючими,протидіючими йврівноважуючимискладовимизагальнодержавної влади.

>Істотну роль урозвиткутеоріїправової державивідігралисудження Цицерона про державу якпублічно-пра вовуспільноту. Держава длянього — «справа народу». Народ, напереконанняЦице роно, — «>це не групаосіб, щозгромадиласьабияк, азнач намножина людей,об'єднанихспільноюдомовленістю прозакони й права, атакожпрагненнямкористуватися блага ми навзаємовигіднійоснові».Тобто державапостає не чише яквираженнязагальногоінтересу всіхгромадян, що було б притаманнодавньогрецькоїконцепції, а і як узгодженеправовеспілкуванняцихгромадян, якпевнепра вовіутворення, «>загальний правопорядок».

Цицеронстверджував, що влададелегується народом,тобтопостає ізколективноїсили народу,маєфункціонувати напідставі закону йможе бутивиправдана лишеБожим законом чиморальним чиприродним законом.Ціпринципиорганізації державної владиздобулиповсюдне візнання йвпродовжбагатьохстоліть булизагальновідоми миположеннями втеоріїфілософії права. Але вонипростежуються ідеїреспубліканізму, народногосуверенітету, щоєважливим дляусвідомленняправовоїоснови й правовогосенсудержавності.

>Суттєву роль установленніконцепціїправової тримаючи вівідіграло йвченняШ.-Л.Монтеск'є пророзподіл улад,викладене у його роботи «Дух законів» (1748). Держава, на його думку, маспоєднувати всобінайміцнішіможливігарантії йвеличезноювнутрішньоюєдністю, чого можнадосягтилишеподілом влади назаконодавчу,виконавчу йсудову.Такийподілєзапорукоюсвободи,оскількикожнагілка владиконтролюєтьсяіншою.Вінтакож забезпечуєєдність черезвнутрішнізв'язкигілок влади, котріунеможливлюютьздійсненнябудь-якихповноважень однієюгілкою влади без співпрацю іздвомаіншими:законодавчий орган винензібратися назакликвиконавчого;виконавчийутримує за собою право вето (латів. — заборонено) назаконодавчіакти, азаконодавство винне матірнадзвичайніюридичніповноваження.

Наформуваннятеоріїправової державивагомийвплив малі йфілософськінадбання Т. Гоббса із йогоспецифіч нимтлумаченнямприродисуверенної влади таідеєю «>співдружності»; Дж. Локка із йогодоктриноюсуспільногодого злодію чи «догоди», якназивавїї сам Локк.Суттєва новизна їхньоготеоретичнихпозицій, щонабуларозвитку впрацяхМонтеск'є, Канта, Гегеля таіншихмислителів Новогоча су,полягала в особливомутлумаченніпоняття «свобода».Якщо вантичнічаси подсвободоюрозумілиміру доступугромадян доучасті вдержавнихсправах,тобтоїїполітичнийвплив, тоНовий годину свободурозуміли надїїполітичномувимірі, як вособистісному:громадянськасвободаінтерпретувалась якпевнанезалежність від тримаючи ві.Тобто проблемасвободирозглядалась вже уїївідношеннях як до державного ладу, то й доокремої особини, громадянина. перший аспект,втілений у правовомуоформленніподілутрьох улад (>законодавчої,виконавчої, суднової),єнеобхідноюінституційно-організаційноюформою забезпечення іншого аспектусвободи —громадянських прав й свобод, безпеки особини.

>Теоретичнівисновки проєдністьподілу улад із права ми й свободамигромадян малівирішальнийвплив не чише нановітнітеоретичніуявлення проправову державу, але вдержавно-правову практикуАнглії,Франції,СІЛА наприкінці XVIII ст., щознайшлосвійвияв узгаданихвищеконституційно-правових документах тихийчасів.

>Вагомийвнесок упізнаннядержавноправовоїпроблематикизробив І. Кант,сформувавши принципсвободи улі таморальноїавтономії особини йкатегоричнийімператив: «>Дій так,щобтизавждиставився долюдства й усвоїйособі й вособібудь-когоіншоготакож, як до мети, йніколи неставився б доньоголише як дозасобу». Велика заслуга Канта і уфілософськомуобґрунтуванні тарозвиткуліберальноїтеоріїправової держави.Згідно із ним держава —цеоб'єднаннязначноїкількості людей,підпорядкованих дії правового закону.Перспективи,темпирозвитку державизалежать від того,наскількиїїдержавнийустрій узгоджений зправовим принципом.

>Реалізаціявимог категоричногоімперативу у сфері державностіпостає у Канта як правова організація держави ізподілом влади назаконодавчу,виконавчу йсудову. Зогляду нанаявність чивідсутність такогоподілу Кантвиокремлюєдвіформиправління:республіку йдеспотію,надаючиперевагуреспубліці якеквівалентуправової держави. «>Республіканізм, —зазначаввін, —єдержавний принципвідокремленнявиконавчої влади (уряду) відзаконодавчої; деспотизм — принципсамовладноговиконання державних законів,даних них самих,тожпублічна воля віступає якприватна воля правителя».

>Обґрунтовуючи принципподілу влади йчіткогорозмежуванняповноваженьїїгілок, Кант неподілявідею їхньогорівноваги,визнаючипріоритет йнадаючи верховенство законодавчійвладі яквиразнику народноїволі.Управлінсь ка діяльність йактивиконавчої влади,зазначаввін, завинніпорушувати верховенство закону, аправосуддямаєздійснювати судприсяжних,обраних народом.Визнаючи верховенствозаконодавчої влади,вінусе-такиобмежуєїї діяльність,стверджуючи: ті, чого народ, неможевирішитистосовно самого собі, того йзаконодавець неможевирішитистосовно народу.

Отже, правоватеорія Кантаґрунтувалася на ідеї народногосуверенітету.Згідно із неюрізнігілки влади,виходячи із єдиноїволі народу,маютьдіятиузгоджено й вєдиному напрямку. Волязаконодавця,зазначав Кант,єбездоганною,здатність довиконавства у верховногокерманича —нездоланна, авирок верховного судье —незмінний.Кантівськаконцепціяправової державипостає не якемпіричнареальність, аскоріше якідеально-теоретична модель,якоюслідкеруватися яквимогоюрозуму впрактичнійорганізаціїдержавно-правовогобуття.

>Якщо у Канта правова державаєбажаним феноменом, те в Гегеляправовізакони, правова державапостають як реальнадійсність, як практичнареалізованістьрозуму впевних формахбуття людей. Держава, згідно із Гегелем, —цесутність, владаякоїперевершує все, що

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація