Реферати українською » Философия » Религиозно-мистическая філософія «Всеединства» і «Богочеловечества» («Богочело-века») В.С. Соловйова (1853–1900)


Реферат Религиозно-мистическая філософія «Всеединства» і «Богочеловечества» («Богочело-века») В.С. Соловйова (1853–1900)

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Визначну роль розвитку російської у філософській думці ХІХ століття зіграв Володимире Сергійовичу Соловйов, релігійний філософ-містик і львівський поет.  

Він створив в свою оригінальну філософську систему, названа «Філософія Всеединства» і «Вчення про Богочеловечестве». Вона носила яскраво виражений релігійний, містичний характер. У його поезіях також переважали религиозно-мистические, філософські мотиви.

Вихідною ідеєю вчення про Всеединстве є положення у тому, що «Бог є всі, тобто, що всі у позитивному сенсі чи єдність усіх становить предмет власне утримання, предмет чи об'єктивну сутність» [2, з. 109]. Інакше кажучи, Бог є Універсум. З іншого боку, Бог є Абсолютний суб'єкт, все творить з себе і дає зміст всьому існуючому, зокрема та природного світу. Субстанція Бога у тому, щоб бути усім чи єдністю лише у вічному внутрішньому акті» (Бога-субъекта). Сутність Бога за змістом носить ідеальний характер, який дієвим є. Його дієвість у тому, що він скрізь стверджує себе, усуваючи дуалізм идеально-духовной природною реальності. І він єдиний у собі, а й в усьому іншому, що він породжується як Універсальним суб'єктом. У цьому полягає Всеединство Бога [2, з. 114]. «Всеединство» ніде і у яких не розщеплюється, а присутній завжди.

Другий постулат його філософії «Всеединства» у тому, що Бог є першооснова, Перший образ всього наявного, лише його. Як первосущности Бог постає як Батько, як і підкреслює його абсолютне вираження як суб'єкта. Абсолют Бога як суб'єкта (Батька) виражається трояко:

1) думає все (творить), оскільки вона вже має змістом цього акту творіння;

2) саме полагание є здійснення абсолютного змісту Бога як суб'єкта;

3) Бог як Абсолют зберігає й запевняє себе у цьому змісті, яка є результат діяльності Бога як суб'єкта [2, з. 117].

Всеединство Бога насправді проявляється у формі триєдності:

1) як першооснова всього вона є Бог – батько;

2) Бог – слово, яким вирікається Божественна Мудрість, Софія;

3) святої дух (нематеріальна сутність Бога.

Всі ці три іпостасі Бога Абсолюту (Всеединство Бога у собі), як і свого іншого, проявляється через волю як рушійну силу Бога. Закономірно постає у філософії В.С. Соловйова і такий фундаментально значиме питання – що є тілом Бога як Абсолюту? Він дійшов висновку, що таких тілом є Софія. Він помічає: «Софія є тіло Божого, матерія Божества», його ідеальної сутності [2, з. 139].

Бог як Абсолютна Всеединство набуває особливу форму буття як світової душі, що й активна, і самостійна, «можемо сама обирати предмет свого життєвого устремління. Вона всім має, безмежна потенція буття у ній задоволена, але з безумовно і тому не остаточно». Чому ті ж? Тому, що Світова Душа немає у собі власного початку. Щоб справдитися, вона повинна переважно сприйняти божественне початок, що й стає його змістом, хоч і творчо засвоєним. Але щойно Світова Душа намагається відпасти від Божественного усеєдності буття, вона втрачає волю і своєю владою з себе. «Обособляясь, вона віднімає себе в всього, вона перестає об'єднувати всіх» [2, з. 164]. Світовий душі належить важлива роль – об'єднувати всіх навколо цінності Абсолютного Всеединства Бога. Але ж і природа, якщо вона відпадає від Божественного єдності, є «хаосом природних елементів».

Як справжній філософ В.С. Соловйов порушує питання сутності світового процесу. На його думку, «поступова реалізація ідеального усеєдності є власне смислом світового процесу» [2, з. 165], а природа становить необхідну стадію у цьому. Потому, як Світова Душа і объединяемый нею природний світ відпали від Божественної ідеї, й початку спілкування, природа розпалася «силою-силенною ворогуючих елементів». Тобто, втратило єдність всередині себе і єдність із Божественним початком (Всеединством). Щоб втрачене єдність відродилося у вигляді абсолютного організму, у світовій природному процесі має минути і проходять три щаблі:

1) космічна матерія під впливом сил тяжіння затягується на великі космічні тіла – епоха зоряна чи астральна;

2) коли ці тіла стають базисом у розвиток складніших сил (форм світового процесу) – теплота, світло, магнетизм, електрику, хімізм. Складається цілісна гармонійна система;

3) нарешті, третя щабель, завдяки всепроникному ефіру, як чистої середовища єдності, набуває форми буття як життя організму (живої природи).  

Така своєрідна натурфілософія В.С. Соловйова, не позбавлена чорт еволюційності. Він схилявся створення єдності математично-природничої грамотності (що він вивчав і знав), релігію та філософію, котрі за своєму розкривають Всеединство Божественного початку в усьому. Але природа, зокрема жива, лише початок, зовнішня оболонка для Божественної ідеї усеєдності. Лише людині, як тілесному, розумному і духовному суть, Світова Душа вперше внутрішнє сполучається з Божественним Логосом. А свідомість людину, є сфера, де природа переростає себе і до області Абсолютного, можливого досягнення Всеединства. Чому саме у людині і з допомогою людини можливо відновлення втраченого Всеединства? Насамперед оскільки «людина – образ і подоба Божа». По-друге, «свідомість людини містить у собі вічну божественну ідею», «в ідеальному свідомості людина має дух божий. Людина має безумовною, але формальної свободою безмежного людського «Я», оскільки він являє подоба Божа» [2, з. 171]. По-третє, оскільки «людина має таку ж внутрішню сутність життя – всеєдність, які має і Бог». Та найголовніше, що людина як активне, чинне істота, вільний восхотеть мати її як Бог. «Він хоче сам опанувати нею чи засвоїть її» [2, з. 172]. Тобто, людина як свідомо духовне істота потенційно може відродити у собі всеєдність. Але як тілесне істота людина «є посередник між Богом і матерією», є провідником ввсеединящего божественного початку. Людина як творіння Бога, «перша людина» Адам, постає спочатку як цілісне тілесне і духовно-сознательное істота:

1) як тілесне істота постає як стихія матеріального буття (природи), підпорядковується тваринам інстинктам;

2) як свідоме істота він городить у собі розуміння усеєдності, зв'язувальної його з Богом;

3) якого є вільним «Я», здатним визначати себе стосовно двом сторонам свого істоти, утвердити себе у тому або інший середовищі.  

Чому ті ж «перша людина» Адам, як творіння Бога, нездатна висловити, уявити й у собі Всеединство? Оскільки, вважає В. Соловйов, він відпав від Ідеї Бога, від Самого Бога, втратив початкову сутність, причому з власної волі. Втративши єдність із Богом, людина наштовхується з трагедією і розірваністю свого буття. Що й казати стала такого трагічного падіння людини, втрати у собі Всеединства? Адже Бог не примушував, не схиляв до такого падіння. Отпадение Божий та її сутності та є гріх. Що й казати призводить до гріхопадінню чоловіки й людства (увесь світ людський живе у гріху)? Не встановивши причини не усунувши її, неможливо відродити й відновити всеєдність як такий, і всеєдність чоловіки й Бога. На початку своєї історії, в первісному стані, чоловік - ще перебуває у єдність із божественним початком, у єдності життя, оскільки природа підпорядковується теж Божественному початку. Первісна чоловік - ще бездуховний. Але щойно людина стає духовним істотою, наділеним що й волею, його й підстерігає гріхопадіння. Тому, теоретично В. Соловйова, гріхопадіння починається з падіння духу, дух людський стає гріховним, а тому й змінюється характер відносини тілесного та духовної у людині. Адже свідомість і дух першої людини відпадають Божий, а чи не його тіло. Квінтесенцією відокремлення Божий та її Божественної сутності (Святого Духа) є егоїзм, що й стає джерелом зла, претендує на універсальність. Понад те, В.С. Соловйов підкреслює, що джерело егоїзму і зла перебуває всередині людини, а чи не поза нею. Вони народжуються внутрішньої волею суб'єкта, його суб'єктивної свободою. «Зло є вільне твір індивідуальних істот», – підкреслює філософ [2, з. 156]. Причиною гріхопадіння, отже – егоїзму і зла, – є спокуси, яким піддається чоловік і яким він внутрішньо відгукується та приймає. Які ж спокуси, яким не встояв «перша людина»? Першим спокусою є матеріальне благо, що він вважає метою та воліє духовному благу. Життєвим принципом «збіднілої душі» першої людини стає «хлібом єдиним». А інстинктивна, тваринна, тілесна природа найбільш цьому відповідає. Причому, людина добровільно та вільно віддається цьому потягу, не усвідомлюючи, що його веде до егоїзму і зла. Так виникає рабство плоті.

Друга причина гріхопадіння і зла стало «спокуса – зробити своє силу, цю йому Богом, знаряддям самоствердження себе, немов Бога» (Буквально – «Людина загордився себе Богом»). Їм оволоділа гординя, котра, за походженню є «гріхом розуму». Людина хіба що височить над Богом (вона вже не смиренний раб Божий).

Третім, останнім, і найсильнішим спокусою на першому людини з'явився спокуса затвердити «своє панування над світом» у що там що. Досягнення цього можливо єдиним способом – насильством над світом та контроль на інших людей. Соловйов підкреслює, у цьому разі зло сильнішає блага. Це поклоніння початку зла, яке панує над світом. Для людської волі ставиться дилема – «чого вона вірить: силі Божої чи силі зла?». І перша людина, відпалий Божий і сокрушенный спокусами, починає більше вірити силі зла, сподіватися понад насильство, а чи не на миролюбство і любов до ближнього. «Він – занепалий Ангел, але з Ангел, службовець Богу» [2, з. 191]. Після цього акта гріхопадіння, реалізованого через безліч окремих, індивідуальних, особистісних актів, сама людське життя та сама людська історія придбала трагічний характер. І самі люди без нової сили та нового «ідеалу людини» неспроможна її перервати, що неспроможні відновити Всеединство з Богом.

І все-таки В.С. Соловйов вірить у історичний прогрес, метою якого є відновлення та відродження втраченого Всеединства з Богом, що є справжнім здоровим глуздом і мотивом всієї історії. Але це це може стати вирішеною, якщо з'явиться новим типом людини – «Богочеловек», а людство стане «Богочеловечеством», зразки якого та початок ми бачимо у вигляді й особистості Пресвятої Богородиці. Так народжується у В.С. Соловйова концепція «Боголюдину» і «Богочеловечества».

По філософської версії В.С. Соловйова Ісус Христос – особлива особистість. Він втілює у собі риси божественні, і негативні риси людські. Він народжений від непорочного зачаття, «від святого духу». Він син Божий, у якому конкретної, індивідуальної формі втілюється Божественний дух, Божественна воля, Божественна Мудрість, Божественна істина і Слово. Бог у душі І. Христа відроджується як Божественне одкровення в усій чистоті. Понад те, Бог-Логос народжується у душі І. Христа наново, цим ліквідується відпадання Божий.

Але цього, І. Христос із сином людський. Він лише зачатий нехибно, але народжений від жінки Діви Марії. І. Христу як суну людському ніщо людське властиве і. Він також піддається спокусам. Але Божественному духові та Божественної волі він створив їх долає. Він сповідує інший принцип життя – «не хлібом єдиним людина», який допомагає подолати спокуса плоті. Він долає гординю розуму – вона є Богові і людству, силам небесним, він – ангел і «раб божий». Мета його життя – втілення послання Бога, його одкровення, що він вклав у його вуста. Він Богочеловек, сприйняв людську натуру. Він добровільно, «вільно відмежовується від слави Божої», «він швидко приймає він знак раба», «він у власній душі знаходить місце для Бога». Він добровільно підпорядковується служінню істинному Богу [2, з. 189–191].

Вона має особливим самосвідомістю – усвідомленням у собі як суб'єкт, як особистості, Божественного початку. Він почуває у собі місію – допомогти людям повернутися до Бога, подолати відпадання Божий. І тому І. Христос використовує не силу, не насильство, не примус, а силу переконання і любов, спрямовану на людей, які генетично несуть у собі риси «першого Адама». Тому людина наближається до ідеалу Боголюдину, втіленим в лик І. Христа. Але без віри у і вчення І. Христа це пояснити неможливо. В.С. Соловйов проникливо помічає, що це –досяжно, Якщо людина перетворює себе, якщо він просто сприйме вільно ідеї, й вчення І. Христа, але знайде місце для Божественного запрацювала собі у своєї власної душі і лише у душі, а чи не у тілі. Соловйов помічає, що тілом Христовим до його воскресіння не більше земного буття є церква. Що він розуміє під Богочеловечеством? Це – «человечество,воссоединившееся з божественним початком за посередництвом І. Христа» [2, з. 194] в94]. Це – та завдання, яку покликане вирішити людство, щоб зберегти себе, немов таке. Тому В.С. Соловйов вважає, що його філософія і його вчення про Всеединстве, Богочеловеке і Богочеловечестве не умоглядна філософія, а пов'язані з життям, з життям кожного індивіда, бо визначає і розкриває «верховні початку життю».

У Богочеловеке і Богочеловечестве долається протиріччя між Божественним приреченням як об'єктивної необхідністю історичного процесу вільної волею які у ньому суб'єктів. У Богочеловеке і Богочеловечестве здійснюється становлення та своєчасне відновлення Абсолюту (досконалого Божественного початку). Отже, Богочеловечество є плід зусиль не І. Христа, а людей, роду людського, прийняв І. Христа як образец[2, з. 172]., коли

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація