Реферати українською » Философия » Ученье Гербера Спенсера про еволюцію


Реферат Ученье Гербера Спенсера про еволюцію

МОСКОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.В.ЛОМОНОСОВА

                        

                 УЧЕНИЕ ГЕРБЕРТА СПЕНСЕРА ПРО ЕВОЛЮЦІЮ.

                                          Реферат філософією

                                          студента ? курсу ? фа-

                                          культета ? кафедри

                                          Іванова

                           Москва 1996


                             - 2 -

  Герберт Спенсер (1820-1903) - англійський філософ і соціолог,

 одне із родоначальників позитивізму, засновник "органічної"

 школи соціології.

  Спочатку кілька слів про позитивізмі. Позитивізм намагається розв'язати

 конкретні наукових досліджень, але стверджує непізнавану

 сутність явищ. Власне, филосфская позиція яким стверджується

 скрытость ноуменів для познающего суб'єкта називається феномено-

 логизмом. Позитивізм ж передбачає реальність досвідчених даних

 і можливість дослідника влять перебіг подій, заявляючи ис-

 тинность лише позитивних формулювань. Інакше кажучи, від-

 рицательный відповідь про істинності якоїсь моделі, отриманий

 досвіді, - для позитивіста не відповідь. Постановка досвіду повинна

 припускати розумні висновки щодо моделі незалежно від ис-

 перебіг подій.

  Позитивізм Спенсера - агностицизм і феноменологизм у питаннях

 філософії світогляду плюс стихійно матеріалістичний підхід

 до науки. Ось, наприклад як Спенсер порушує питання співвідношенні

 релігії, і науки. Основний постулат тут: "знання неспроможна мо-

 нополизировать свідомість" - пише він у своїх "Основних Началах"

 про підстави поширення вірувань. Про науку Спен-


                             - 3 -

 сірий каже так: "наука - вище розвиток громадського знання;

 безглуздість забобону спрямований проти неї тому,

 що, відкидаючи науку, можна відкинути з нею і все знання".

 Не скажеш, де закінчуються вказівки здорового глузду і начи-

 наются узагальнення науки. Практика - переконливе свідчення

 її істинності. Якщо і релігія, і наука мають підстави у

 справжнє становище речей, то з-поміж них має істота-

 вать основне згоду. Найбільш відвернена істина в релігії, і

 така у науці повинні прагнути бути тим, у яких обидві сторони згодні.

 Це є кінцевим факт нашого пізнання.

  Головна установка філософії - примирити віру і чітке знання грунті

 агностицизму. Визнання неможливості відповіді основне питання

 буття ні з боку науки, ні з боку релігії примиряє їх.

 У кінцевому підсумку пізнання вичерпується феноменологією. Як на мене-

 нию Спенсера, сфера пізнаваного - прояв невідомої абсо-

 лютной сили, тому найбільш загальні істини в галузі загальної фі-

 лософии, повинні формулюватися з поняттями речовини, енергії,

 руху, сили. Отже, ми підійшли до головного для фило-

 софії Спенсера питання про эволюционизме, його місце теоретично

 систем й у спенсеровской "органічної теорії суспільства".

  Звертаючись до викладу філософії Спенсера Г.Коллинзом, далі ми

 дотримуватимемося послідовного розгляду постулатів

 Спенсера про еволюцію, у тому чи іншою мірою оформляющихся в

 законченые ідеї.


                             - 4 -

  1. "Всюди, загалом та часткове, перерозподіляється матерія і

рух."

  2. "Це перерозподіл - еволюція, коли переважають интег-

 рація матерію та розсіювання руху; - розкладання, коли - пог-

 лощіння руху, і дезынтеграция матерії."

  Те, що Спенсер тут називає еволюцією близько до поняття са-

 моорганизации у сучасній фізики й біології. Йдеться про

 еволюції окремо взятому системи, чи виділеної підсистеми

 (якщо ставити акцент на слові виділеної, як цього разі

 доктрина методу може визначати висновки - занадто явно), а

 не про ансамблі систем взятих у однакових зовнішніх умов при

 умови підозри існувати сильних взаємодій між-

 ду ними.

  3. "Еволюція проста - процес інтеграції не ускладнений іншими

процесами."

  4. "Еволюція складна - поруч із первинними змінами від бесс-

 вязного стану до зв'язков, існують вторинні зміни,

 викликані відмінністю вагітною різних частин агрегату."

  Інакше висловлюючись, перерозподіл ролей, що загалом разі

 залежить тільки від якихось направляють, зовнішніх по отноше-

 нию до системи сил, а й від "взаємної домовленості" частин

 системи: рівноправні по початку частини, користуючись однаковими


                             - 5 -

 алгоритмами поведінки, можуть з різних, якісно раз-

 ным шляхах розвитку, надалі спрямовуючи одне одного. Тут

 постає досі невирішене наукою питання соотношеннии ролей

 випадкових і детерменированных процесів в останній момент втрати симмет-

 вдз і питання повної оборотності того що відбувається.

  5. "Побічні зміни роблять перетворення однорідної в

різнорідне."

  6. "Інтеграція у приватному і загальному соединенена з дифференциаци-

 їй. Це зміна не переходом від однорідності до по-різному-

 родности, але від невизначеною однорідності до визначеної раз-

 нородности. Зростання визначеності супроводжує зростання

 різнорідності скрізь і в усьому."

  Це теза про єдність інтеграції і диференціації в природний-

 нонаучной інтерпретації цих понять. Про невизначеності одне-

 родности хотілося б уголос зауважити, що однорідне стан облада-

 ет вищої симетрією.

  7. "Перерозподіл збереженого руху (як і перераспре-

 розподіл матерії) теж стає більш певних захворювань і більш

 різнорідним."

   З сучасної погляду - воно стає більш самооп-

 ределнным, що ні означає - певним нам. Знаючи усі про

 зіткненні молекул, ми тим щонайменше користуємося для термодина-


                             - 6 -

 мических розрахунків моделлю газу, де зіткнення передбачаються

 повністю хаотичним процесом. Термодинаміка каже у цьому

 цьому випадку всі у тому, як система поводиться загалом і нічого про

 тому, що відбувається всередині.

 

  8. Причини, які роблять "неминучим це перерозподіл, однієї

 з фаз якого є еволюція (це теза про неминучість)",

 такі:

  9. "Нестійкість однорідної." Превращения, звідси вытекаю-

щие, такі:

 10. "Розпад наслідків. Кожна частина маси поділяє і

 диференціює діючу її у силу, а кожна викликана цим

 зміна дає початок новим змін. Їх розмноження стає

 то більше вписувалося, ніж разнороднее стає агрегат."

  Але переходити до структурообразованию, слід зазначити, новий

 порядок вимагає інших критичних умов, тому багато хто "пере-

 міни" якомусь етапі будуть релаксировать, про що буде розповіді-

 але далі.

 11. Цим причин зростання диференціації сприяє то,

 що Спенсер назвав "поділом", - "процес, прагне разъ-

 единить різнорідні одиниці, і з'єднати однорідні, постійно

 загострюючи і роблячи більш визначеною диференціацію." Йому, в з-


                             - 7 -

 вестной мері, цього вже торкнулися, протистоїть те, що

 Спенсер назвав "рівновагою".

 12. "Рівновага - кінцевий результат перетворень, які долають

 малорозвинутим агрегатом. На шляху до остаточному рівноваги

 процес може пройти через перехідний стан уравновешиваю-

 щих рухів, але стан спокою для неорганічних тіл і

 смерть для органічних - необхідний межа всіх змін, сос-

 тавляющих еволюцію."

  Не слід сприймати як відмінність неорганічної світу

 від органічного, скоріш, це свідчить про їхній спільній происхожде-

 нии, універсальність законів природи, у тому другому випадках.

 13. "Розпад - процес зворотних змін, яким подверга-

 ется кожен що розвивається агрегат. Через неврівноваженості

 зовнішніх сил, исчерпаемости середовища кожна система то, можливо раз-

 рушенна укладеної ній рухом."

  Навіть протони коли-небудь розпадуться.

 

 14. "Цей ритм еволюції вічна й всеобщ. Кожна з які чергуються

 фаз панує в відомий той час у одному місці ми, в відомий,

 й інші."

  Здається, що це пункт цілком надлишковий у системі. Як

 нам тоді ставитися до еволюції всесвіту в цілому? Существу-

 ют чи тоді інші вселенные, "іншому місці" чи інше


                             - 8 -

 час, також знімає питання про існування еволюції понад-

 всесвіту, що їх об'єднує. Доведеться тоді можу погодитися з

 тим, що всесвіт - те, що бачимо, тобто те, що

 має значний вплив друг на одного й нічого (це і називається

 замкнутість). Тоді залишається питання: чи може у Всесвіті співаючи-

 витися щось, чого був відомо заздалегідь, до народження все-

 ленній, - але це стосується й нашим думкам неї.

 15. "Усі явища суть неминучі наслідки збереження сили у

 її формах руху, і матерії."

  Треба сказати існують і інші прояви "сили" - симетрія,

 наприклад.

 16. "Те, що залишається кількісно незмінним, але вічно змінює

 свою форму під чуттєвими проявами, то перевершує чоло-

 веческое пізнання й розуміння це і є незнаемая і непізнавана

 сила, яку ми повинні вважати безмежній у просторі і

 яка ні кінця жодного початку у часі."

  Маю на увазі закони природи, котрим, зрозуміло, простий-

 ранство та палестинці час - лише допоміжні поняття, і то

 в формулюваннях цих законів. Саме останньому сенсі

 слід сказати про їхнє "непізнаваності", тому, що не

 метод пізнання передбачає метафізичну доктрину, яка,

 часом заперечуючи декларація про самосумніву познающего, заздалегідь опреде-

 ляет висновки.


                             - 9 -

  Після знайомства з філософією еволюції Спенсера відразу ж потрапити віз-

 никает багато запитань. По-перше, Спенсер має на увазі мик-

 роэволюцию - еволюцію системи всередині самої системи. Ми з удив-

 лением не знаходимо в нього розвитку настільки модних після Дарвіна

 ідей про роль конкуренції (внутревидовой і міжвидовий) в еволюції

 видів. Слід визнати, що Спенсер перший ввів цей "новий

 язик у натурфілософію - мову мікроеволюції, що зараз в еру

 Пригожина називається синергетикою (від грецьк. "спільне дейс-

 твие" - термін придуманый Хакеном). Саме розвиваючи цей "новий

 мову Спенсер зміг сказати дуже багато нового для свого часу.

 Але розмовляє мові математики, тому знадобилося

 час щоб наукова думку змогла виходити цей рівень

 і уточнити багато, сказане Спенсером. Можна навіть сказати, що

 спенсеровский еволюціонізм перед сучасної наукою виглядає

 як дитячий дзига поруч із циклотроном. Не применшує заслуг

 Спенсера перед філософією. Вносячи свій внесок у створення мови

 філософії сучасності, Спенсер відкрив новий його джерело на полі

 математично-природничої грамотності.

  Інше питання, який мав бути відкладений нами при про-

 ращению до Спенсеру як до філософу, - це питання про місце законів

 природи у його картині світу. Чи мають власну еволюцію?

 Справді, основні моменти переходів між етапами эволю-

 ции по Спенсеру, їх швидкість, і навіть основні питання внутрен-

 ній стійкості проміжних станів визначаються поза межами


                             - 10 -

 еволюційних законів Спенсера (перед Спенсером таких цілей не

 стояло), а законами природи. Звідси виникає запитання, що саме

 є філософія Спенсера як і спроба дізнатися нове про закони

 природи, залучаючи їх побудувати філософської системи, користь-

 ясь таким властивістю філософської системи як прагненням до логи-

 ческой закінченості, користуючись цим як методом пізнання. І

 таку можливість - заслуга філософії і його внесок у природно-

 науковий метод пізнання.

  Філософія Спенсера звісно претендував те що щоб фізики

 обговорювали закони природи їхньому мові, а чи не мовою математики,

 а біологи використовували структуру її планів еволюції для постро-

 ения принципів таксономії чи описів живих співтовариств. Але з-

 циологические науки відразу ж почали на еволюціонізм

 як у метод в соціології, користуючись його широко заявленої все-

 спільністю. В.С.Соловьев звертаючись до Канту як до засновнику тео-

 ретического підходу в моральної філософії у роботі

 "Моральний сенс усього життя у його попередньому понятті" по

 проблемі усеєдності добра називав спенсеровский метод аналізу

 моральних даних не інакше як "емпіричні ускладнення нату-

 ральных фактів".

  "Органічна" теорія суспільства Спенсера не вирізнялася особливою

 оригінальністю, спекулюючи на вкрай ідеалістичному розумінні

 сил у суспільному розвиткові, визнаючи, що така складний орга-

 низм як суспільство "живе не хлібом єдиним", фактично будувала


                             - 11 -

 всю теорію за образом еволюції "агрегатів", якими для Спенсе-

 ра були неорганічні тіла, і прості живі організми, вважаючи в

 тому випадку рушійними силами не закони природи, а загадкові

 сверхестественные сили. Агрегатами ж мали бути общест-

 венні класи й інститути влади, взаємодіючі подібно репетування-

 ганам в живий організм, визначаючи та розвитку одне одного, і

 смерть всієї системи. Спенсер вважав соціальні революції необ-

 ходимым і природним процесом зміни фаз розвитку суспільства.

 Узагальнення ж подібного погляду вимагатиме відмовитися від ідеї

 свободи волі у житті. Справді, процес "диффе-

 ренциации" тут може поступово захоплювати дедалі більше приватні

 аспекти життя, рівновагу ж, наступаюче наприкінці, скасовує

 свободу волі повністю.

  Просте перенесення ідей Спенсера до пояснень всього сучасно-

 го соціуму звісно неможливий. Це тільки одне із мов,

 одне із рівнів розгляду, і в своєму рівні - це надзвичайно

 сильний язик у ніж заслуга Спенсера як філософа. Сила в фило-

 софії - дуже добре знання своїх кордонів. Проте, можливо

 пояснення деяких макросів економічної системи. Необыкно-

 венно далекоглядний геній Спенсера, як людина стоїть у ис-

 струмів сучасного природничонаукового мови, не ставив перед

 собою завдання створення певного сверхобъемлющего метамови для

 описи еволюції систем взагалі. Хто знає, може наша уселений-

 ная відкрита стосовно привнесеному у ній ззовні змісту,

 тоді створення такого метамови - нерозв'язна завдання, уселений-


                             - 12 -

 ная знань може бути критичною до такої постановки питання

 у межах позитивізму.

 

  ЛІТЕРАТУРА:

  1. Г.Коллинс "Філософія Г.Спенсера"

  2. Зібрання творів В.С.Соловьева. Спб.,1903.т.7,стр.5-20

  3. Стислі нариси з історії філософії. М.1989

Схожі реферати:

Навігація