Реферати українською » Философия » Філософські подивися Г.С. Сковороди


Реферат Філософські подивися Г.С. Сковороди

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Київ 2000


тема: «Філософські подивися Р. З. Сковороди»


Зміст.


  1. ВСТУП……………………………………………………………………..………....3

  2. ШЛЯХ ГРИГОРІЯ САВИЧА СКОВОРОДИ ДО ФІЛОСОФІЇ……….…………..4

  3. ФІЛОСОФСЬКА СИСТЕМА СКОВОРОДИ……………………………..………..6

  4. ЗВ'ЯЗОК ФІЛОСОФСЬКОЇ СПАДЩИНИ СКОВОРОДИ З СУЧАСНІСТТЮ..10

  5. ВИСНОВОК………………………………………………………………………...12

  6. ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………….13


ВСТУП.


Ім'я українського філософа й поета-байкаря Григорія Савича Сковороди (1722 - 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів. На думку автора даної наукової роботи, його філософська система має не лише оригінальна, але й й досить сучасна.

Вибір філософських поглядів Сковороди як тими контрольної роботи зроблений автором цілком свідомо. Багато положень в цих поглядах автор розділяє й загострює увагу на тихий моментах, котрі вважає для собі дуже важливими. Тематично робота складається із трьох частин. У першій частині стисло викладаються біографічні дані й предфілософський шлях Р. З. Сковороди. У другій - власне філософська система Сковороди, а третій - зв'язок філософської спадщини Сковороди із сучасністю.


Шлях Григорія Савича Сковороди в Філософію.


Шлях Р. З. Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в 70-80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги, трактати, притчі й, мандруючи по Україні, ставши проповідувати своє філософське вчення. А шлях майже в 50 років був лише підготовкою до цієї мандрівки в образі "старця" - бродячого філософа-наставника.

З чого ж складався цей предфілософський шлях?

Григорій Савич Сковорода народився на Полтавщині в сім'ї малоземельного козаки. Декілька років (із перервами) він вчився в Києво-Могилянській академії. Потім перебував в придворній капелі в Петербурзі. У складі посольської місії був декілька років в Угорщині. Після Повернення працював викладачем - спочатку в Переяславській семінарії (викладав поетику), а Харківському колегіумі (читавши курс лекцій по етиці). З Харківського колегіуму він був вигнаний за прочитаний ним курс "християнської гречності", концепція якого не співпадала із офіційно-церковною. За рокта, витрачені на навчання й викладання, у нього не лише нагромаджувався життєвий досвід, але й і формувалося усвідомлене ставлення до світу, його проблем.

Придбання життєвого досвіду й формування світогляду відбувалося под дією поєднання двох взаємодоповнюючих й навіть сприятливих чинників: його багатосторонньої обдарованості, із одного боці, й соціальної обстановки, що різко міняється - із іншої. Біографи зазначають, що у Сковороди був глибокий розум, феноменальна пам'ять, поетичні здібності, виключно музичний слух й голос; він писавши вірші, складав музику, грав на декількох інструментах, мав здібності до малювання.

Своєрідність історичного моменту полягала до того, що це був годину звільнення від феодального гніту й первинного накопичення капіталу, що супроводився моральним розтлінням, користолюбством, пожадливістю, розпустою, владою промов, духовною зпустошеністтю.

Особливість творчої поведінки Григорія Сковороди (котра потім відбилася й на характері його філософського вчення) полягала до того, що при негативному відношенні до світу, що грузнув в користолюбстві, він обрав таку позитивну форму боротьби зі злом, при якій центр тягаря із області критики політичних відносин в суспільстві був переміщений до сфери освіти, культури та моралі.

Причому його власний образ життя повністю співпадав із тім вченням, яку він сам проповідував.

У 50-60 рокта XVIII віку Сковорода створює в основному літературні твори. Він написавши біля 50 пісень й віршів, створив цикл байок под назвою "Байки Харківські", зробив перекази ряду античних мислителів. У своїх творах в противагу моралі, заснованої на багатстві, золоті й владі, Григорій Сковорода прославляє людину "малих бажань" й обмежені матеріальні потреби. Байки Сковороди за своїм ідейним змістом служать як бі прелюдією до його філософської творчости. Вже в байках звучить один із його головних філософських принципів. Його суть складається у визнанні законними й природними лише тихий потреб й прагнень людини, котрі відповідають природній, а чи не соціальній відмінності людей. Мораль його байок часто перевищує їхні безпосередній сюжет.

Необхідність переходу від творіння байок безпосередньо до філософської творчости особливо явно відчувається в моралі байки №19: "…Світло і пітьма, тління й вічність, віра й безчестя - складають світло цей й потрібні одне на одне. Хто пітьма – ганьби якщо пітьмою, а сін світла - ганьби якщо світлом. Від плодів їхніх розпізнаєте їхнього.…".1

Ос-кільки тема роботи має філософську спрямованість, то обмежимо предфилософский період вказаними фактами й перейдемо безпосередньо до аналізу філософської системи Сковороди.

Філософська Система Сковороди.

"Світ ловив мене, але й не піймав"

Р. З. Сковорода


Формально філософська система Сковороди укладається до одного ряд. Основа цієї системи полягає в існуванні "двох натур" й "трьох світів". Розшифровка існування "двох натур" слідує безпосередньо із трактату "Про Бога":"…Весь світло складається із двох натур: одна - видимою, друга - невидима. Видима натура зветься тварюко, а невидима - Бог. ... у стародавніх [людей] Бог звався “розум всесвітній”. Йому у яких були різні імена: натура, буття промов, вічність, годину, частка, необхідність, фортуна та ін. На християн найвідоміші йому імена такі: дух, Господь, цар, отець, розум, істина. ... Коли ж до видимої натури, то їй також не одне ім'я, наприклад: речовина чи матерія, земля, плоть, тінь та ін. …".2

Питання про Бога, який складає першооснову усього сущого - "вищу всіх причин причину", внутрішню причину розвитку всього світу, є одним із основних питань в філософській системі Сковороди. Своїм уявленням про Бога він поставивши собі у опозицію по відношенню до церкви, що дотримується біблійної легенди про створення світу Богом протягом шести днів. На відміну від церковного, його Бог - вічний вушко - невловимий й невидимий, оскільки він, "будучи присутнім у усім, не є ані частиною, ані цілим, не має міри, часової й просторової характеристики". Таке розуміння Бога, що ототожнюється із природою, отримало в філософії назву пантеїзму. Сам термін "пантеїзм" був уперше уведень англійським філософом Джоном Толандом, хоч уявлення про тотожність Бога й природи були закладені ще нідерландським філософом Бенедіктом Спінозою.

Представлення Сковороди не можна віднести ані до чистого ідеалізму, ані до чистого матеріалізму. У нього Бог й матерія співіснують поряд, хоч невидима натура завжди первинна - тобто у Сковороди позначка розвитку матерії задана Богом. Ос-кільки будь-який розвиток світу розуміється Сковородою як здійснення мети, то розвитком управляють внутрішні закони, котрі визначають можливі кордони саморозвитку. Ці кордони саморозвитку задані Богом й від людей не залежать. Творчість ж можлива лише у межах відведених Богом - природними законами - кордонів.

Розберемо тепер, що ж переховується под існуванням "трьох світів", кожний із які також володіє двома натурами - видимою й невидимою.

Першим й головним світом у Сковороди є весь Всесвіт - макрокосм. Макрокосм включає у собі все народжене в цьому великому світі, складеному із паралельних незліченних світів. У цьому світі немає ані початку, ані кінця - він вічний й безмежний. Метою пізнання цого світу є не опис окремих предметів, а розкриття їхнього невидимої натури - збагнення їхнього внутрішнього значення, бо через внутрішню суть окремих промов можна осягнути "таємні пружини розвитку всього Всесвіту". При цьому Сковорода вважає, що внутрішня невидима суть промов завжди пов'язана із видимою через зовнішню форму, котра визначається мірою, ритмом, симетрією, пропорцією.

Іншим із "трьох світів" є малий світло - мікрокосм - світло людини. Звернемося до трактату под назвою "Симфонія, названа книга АСХАНЬ, про пізнання самого собі". У цьому трактаті від імені одного із дійових осіб - "Друга" - задається запитання із подальшою на нього відповіддю:"…А що ж таке людина? Коли б воно та не було б: чи діло, чи дія, чи слово - всі ті марнота, якщо воно та не отримало свого здійснення в самій людині. ...вся ця різновида плоть, уся незмірна незліченність й видимість сходитися в людині й пожирається в людині. …".3

Отже, згідно із представленнями Сковороди, все, що здійснюється в світі - макрокосмі, знаходить своє завершення в людині - мікрокосмі. З позицій вчення Сковороди можливості пізнання світу людиною нічим не обмежені. Прагнення людини до пізнання ототожнюється із прагненням людини до Бога без посередників, бо Богом є саму природу, а людина - її витвір, - пізнаючи Бога - пізнає самого собі. У цьому значенні Сковорода заперечує агностицизм - вчення про непізнаваність світу.

Дуже тонким моментом в теорії пізнання Сковороди є тієї факт, що він не зв'язує множення людиною своїх пізнань з зростанням матеріальних потреб, задовільнення які розуміється як досягнення людського щастя. Швидше навпаки: чим краще людина пізнає саму собі й оточуючий її світло, тім розумніше й скромніше повинні бути її потреби.

Ця думка особливо яскраво виражена в "Притчі, названій "Еродій":

“…Вмій малим ти вдовольняться. За великим не женися,

Сіті кинуто на лови, їхнього ти вельми бережися.

Я каджу вам, що в розкошах жити,

На таких, каджу, повсюди розпинають сіті.

Триста впало у неволю із пристрасті в цім часі,

Шістсот плачуть у хворобах – дуже були ласі. …”.4

Коли ж до щастя, то як якщо показано нижче, воно та пов'язане не з задоволенням все зростаючих матеріальних потреб, а із радістю роботи.

Існуючий ж світло Сковорода характеризував в одному трактаті як: "світло є бенкет скажених, торжище що хитаються, море що хвилюються, пекло що мучитися", а іншому, як: "світло є море що топляться, країна є виразкою прокажених, огорожа лютих левів, острог приваблених, торжище блудних, піч, роспаляюча пристрасті, бенкет скажених, хоровод п'яно-навіжених, й не протверезяться, поки не втомляться, стисло сказати, сліпі за сліпим в безодню грядущі".

Можливість подолання людиною моральних вад Сковорода зв'язує не з зовнішніми обставинами, а із внутрішніми якостями людини. Взагалі науку про людину Сковорода вважає вищою із всіх наук. Людське щастя він розглядає лише через призму внутрішньої натури людини. З філософії Сковороди слідує, що внутрішня натура, в кінцевому результаті, виражається через взаємодію із певним виглядом роботи. Тема "спорідненої роботи" - ця одна із самих найважливіших тим, що розвиваються Сковородою. Ця тема перейшла із його байок в філософію й досягла такої висоти, що придбала значення загального принципу, що визначає не лише людське щастя, але й навіть значення людського буття.

Третім - із існуючих "трьох світів" - є символічний світло, що ототожнюється Сковородою із Біблією. Біблії також приписується існування двох натур - зовнішньої й внутрішньої. Сковорода вважає, що представлені в Біблії легенди - це фантазія, обман, фальсифікація, небилиці, брехня, із одного боці, але й у яких закладене таємниче значення, корисне й повчальне знання - із іншого.

Сковорода й сам написавши декілька притч із вигаданими образами, але й із глибоким внутрішнім значенням. Тому й Біблію він розглядав як інструмент збагнення прихованої таємниці. Збагнення внутрішньої натури Сковорода зв'язує із пізнанням краси. Він вважає, що зовнішня форма - це випадкове, явище, що вноситися в природу, а внутрішня натура - це істинне джерело краси.

Застосовуючи філософію двох натур й трьох світів до людини, Сковорода робить висновок, що людина здійснює прекрасні вчинки й счастливое лише тоді, коли вон перегодити свою поведінку й образ життя зі своїми природними схильностями.

Зв'язок філософської спадщини Сковороди із сучасністю.

У філософському вченні Сковороди не лише сама сильна й яскрава, але й й сама важлива для сучасності є теза про щастя людини й людства загалом. У попередніх розділах вказувалося, що у вченні Сковороди щастя людини не зв'язується із все более повнішим задовільненням її потреб.

У Сковороди розуміння щастя має более глибоке коріння. Суть щастя він зв'язує із чином життя самої людини. Найбільш повно ця суть розкривається через вислів Сократа: "…Інший живе у тому, щоб їсти, а я - їм у тому, щоб жити. …"5 - яким Сковорода відкриває свій трактат под назвою "Ікона Алкивіадська". Своїм розумінням щастя Сковорода як бі захищає людську "природу" від примітивного її зведення до споживання й користі. Сам він обрав такий образ життя, який із його слів допомагав йому "не жити краще", а "бути краще". Прагнення "бути краще" він зв'язував із поняттям "чистої совісті": "краще годину чесно жити, чим споганювати цілий день".

Найбільшої глибини теза про щастя досягає на тому моменті, коли Сковорода визначає саму суть "чесного життя, і "чистої совісті". Виявляється ця суть розкривається через трудову діяльність людини. У Сковороди не всяка праця Веде до чесного життя, і чистої совісті. У нього праця - це не обов'язок, не борг, не примушення (як сус-пільство вважає сьогодні), а, навпаки, вільний потяг людини. Процес роботи розглядається як насолода й відчуття щастя навіть незалежно від його результатів. Такій роботи Сковорода дає визначення "споріднена". Розділення людей, що займаються "спорідненою" й "неспорідненою" працею - це й є сама глибока думка, на якої можна спиратися при розв'язанні сучасних проблем людства. Думка про ті, що щастя людини полягає в роботи, й що вон зробила мавпу людиною, відвідувала багатьох філософів й раніше. Алі визначення роботи із позицій джерела свободи й щастя, чи джерела страждання й нещастя людей зустрічається досить рідко. У Сковороди

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація