Реферати українською » Философия » Вчення Аристотеля про душу. Розум і волю


Реферат Вчення Аристотеля про душу. Розум і волю

Певні корективи вносить Аристотель й у платонівське вчення про душу. Вважаючи душу початком життя, він надає типологію різних “рівнів” душі, виділяючи рослинну, тваринну і розумну душі. Низшая душа - рас-тительная - відає функціями харчування, розвитку і розмноження, загальними всім взагалі одушевлених істот. У тваринної душі до цих функцій прибавля-ется відчуття, а разом із і можливість бажання, тобто прагнення приємному і уникнення неприємного. Розумна ж душа, яку має із усіх тварин лише людина, крім перелічених функцій, загальних в людини з рослинами і тваринами, наділена вищої з здібностей - рассу-ждением і мисленням. У Аристотеля немає властивого Платона представ-ления про нижчому, тілесному початку (і нижчих, рослинної і тваринної, душах) як джерело зла. Аристотель розглядає матерію, тіло як нейтральний субстрат, службовець підвалинами вищих форм життя. Сам розум, проте, відповідно до Арістотелеві, залежить від тіла. Будучи вічним і незмінним, тільки він здатний до розуміння вічного буття й становить сущ-ность вищий з аристотелевских форм, геть вільному від матерії, саме вічного двигуна, що є чисте мислення та яким рухається і живе у світі. Цей вищий розум Аристотель називає діяльним, сози-дательным і його від пасивного розуму, лише сприймає. По-следний переважно притаманний людині, тоді як діяльний розум - лише дуже малій мірі. Намагаючись дозволити труднощі, що виникла у Платона у зв'язку з вченням про “трьох душах” і викликану прагненням пояснити возмож-ность безсмертя індивідуальної душі, Аристотель дійшов висновку, що у людині безсмертний лише її розум: по смерті тіла він зливається з вселен-ским розумом.

Арістотелем завершується класичний період у розвитку грецької фи-лософии. Принаймні внутрішнього розкладання грецьких полісів поступово сла-беет та його самостоятельностъ. У період еллінізму (1У століття до зв. е. - V століття зв. а.), під час спочатку македонського завоювання, та був підпорядкування грецьких міст Риму змінюється світоглядна орієнтація філософії: її інтерес дедалі більше зосереджується на житті кожної окремої людини. Мотиви, предвосхищающие такий перехід, при уважному читанні можна відмітати вже у етики Аристоте-ля. Та особливо віра характерні цьому плані етичні вчення стоїків і эпи-курейцев. Соціальна етика Платона або Ньютона поступається місце етики инди-видуальной, що безпосередньо відбиває реальний стан людини позд-ней античності, жителя великий імперії, не пов'язаного більше тісними узами зі своїми соціальної громадою і що може, як раніше, приймати непосред-ственное участь у політичному життя свого невеликого міста.

Під час підготовки даної праці були використані матеріали із сайту http://www.studentu.ru

Схожі реферати:

Навігація