Реферати українською » Физкультура и спорт » Олімпійський спорт та фізичне виховання: взаємозв'язок харчування та дисоціації


Реферат Олімпійський спорт та фізичне виховання: взаємозв'язок харчування та дисоціації

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Доктор біології, професор В.К Бальсевич, Російська державна академія фізичної культури

Проблема взаємовідносин олімпійського руху, професійного і аматорського спорту, масового фізичного виховання і спорту для дітей, підлітків й молоді рік у рік здобуває дедалі більшу гостроту. Зрозуміло, на характер дискусій з цієї проблеми впливають найрізноманітніші чинники. Тут і політичні й економічні інтереси, корпоративна і також фахова зацікавленість учасників обговорення цієї проблеми. Тут й емоційні докази людей, відданих вихованим з дитинства шляхетним ідеалам олимпиз-ма, і різкі випади "державників", засуджують владні структури за байдужість для спортивної престижу країни, за слабку матеріальну фінансову підтримку фізичної культури, забуття спортивних інтересів дітей й молоді. Тут багато правди, проте не всієї.

Напевно, можна припустити цілком і справедливим те, багато уваги у її обговоренні приділяється передусім етичний бік проблеми.

Так, академік І.В. Бестужев-Лада [7] вважає, що квазилюбительский, а фактично професійний спорт, характерний всього олімпійського і родинних йому рухів, включає до своєї орбіти людей, формально мають якусь професію, десь працюючих поруч або учнів (псевдостудент, псевдослужащий тощо.). Насправді, вважає він, і фактичний формальний професійний спорт є "видовищним" з тими самими законами купівлі-продажу спортсменів на потіху натовпі.

"Зрозуміло, що з Великим спортом вона і буде масовий спорт любителів - щонайменше, а то й важливіша для фізичної культури людства. Його не можна перетворювати на "концентраційного табору" для відбору майбутніх спортсменів-професіоналів: завеликими моральними втратами обертається такий. Обидва спорту - Великої і масовий - мають бути розділені за своїми функцій, причому має бути визнана повна самоцінність те й інше. Зокрема й іншому повинні прагнути бути особливі змагання, особливі розряди, особливий чемпіонат. Слід рішуче припиняти шахрайські спроби вторгнення масовий спорт професіоналів, щоб потиснути чемпіонські лаври серед любителів. І треба чітко відокремити аматорські атлетика у шкільництві (гри, шейпінг, бодибилдинг тощо.) від добору, і підготовки майбутніх спортсменів-професіоналів" [7, з. 30].

Я навів цю велику посилання однієї з авторитетних представників вітчизняного наукового істеблішменту як вона загалом відбиває настрій нашої академічної наукової громадськості, а й оскільки поділяю цю думку у багато її компонентах. Багатьох, але з всіх.

Не стану тут обговорювати проблему "квазилюбительства" він. Її сутнісно сьогодні вже немає. Підготовка еліти спорту віддавна без будь-яких таємниць переведено професійну основу, і любителям "у цю середу" потрапити неможливо. І тому навіть найбільш талановитим потрібно десять-п'ятнадцять років найсерйознішої професіональною підготовкою майже з повним самовіддачею. На олімпійський п'єдестал здебільшого піднімаються кращі у сенсі люди планети. Так само, як наукового Олімпу досягають лише нобелівські та інші лауреати, але в міжнародних конкурсах балету й музичного виконавства не нагороджуються любителі танцю і музикування у час.

Неоднозначно, очевидно, і "видовище на потіху натовпі". Ну, по-перше, жоден інший "видовище" не збирає таку натовп, як мільярди телеглядачів олімпійських ігор. А "по-друге", в цій натовпу все-таки, не "потіха", а природний інтерес до демонстрації найвищого досконалості людської природи, до напругою пристрастей, з вогню якого виходить переможець - той самий, як ми, людина, але зумівши у цьому бути кращою всіх. Це світло, але є держава й тіні. Грішать атлети і допінгом, і проявами грубості, який завжди безкорисливі судді, багато темних особистостей близько спорту... Але чи безгрішні у тих сенсах інших сфер культури та життя загалом?

А чи завжди безкорисливі звичайні судді чи, наприклад, автоінспектори..? А далі все гаразд з етикою у науці, чи світі мистецтва, чи виробництві? Ми, що вони покінчили з корупцією скрізь, крім спорту? Очевидно, все-таки спорт, і особливо спорт найвищих досягнень, - це тільки одне з областей простору людської культури, у ній відбуваються самі драми, перемагають і програють самі злостиво й добро, самі сильні й слабкі, щасливі і невдачливі, що у інших її областях. Можливо, багато в чому тому спорт і претендує тут на місце у історії як вчитель життя. (Даруйте деяке перекручення сенсу латинської мудрості.)

Але усе це, так би мовити, деталі, а, по великим рахунком І.В. Бестужев-Лада таки правий. Справді, місце спорту культурі людства абсолютно відповідає істинним можливостям цього феномена культури у фізичному, моральному і духовному розвитку величезних мас людей. Справді, багатьом він став відомий лише видовищем, "замилуванням", на яких годі було найчастіше ніяких конкретних особистих дій. Радше навпаки, можна зрозуміти, що зробити це тобі просто неможливо, як той поїзд рушив...

Проте спробуємо поза емоціями розібратися про те, чому це відбувається. Чому величезний культурний потенціал спорту не надає позитивного на особистісний культурний потенціал основної маси людей? Чому шкільна фізична культура, фізичне виховання залишаються у не стоїть осторонь цінностей культури спортивної?

І це і відбувається з нашого Росії чи СРСР. Це воістину світова тенденція. За даними дослідників вікової динаміки фізичної підготовленості дітей і підлітків, оперировавших результатами вимірів її параметрів, проведених у різних країнах із середини уже минулого століття [21], основні характеристики фізичного потенціалу дитячої праці і дорослого за цей понад столітньою період не зазнав змін.

Зовсім інша ситуація зокрема у розвитку рухових здібностей людей, регулярно котрі займаються фізичними вправами в спортивно-тренировочных режимах. Динаміка набутків у про такі види спорту, як гімнастика, легка атлетика, плавання, спортивні ігри, зимові видів спорту, як простежується у вікової історії олімпійського руху Нового часу, а й відчувається кожному за покоління людей. Рекорди, здавалися межею людських можливостей ще нашим бабусям і дідусям, що й багаторазово перекриті.

Мимоволі напрошується висновок, що спортивна культура перетворення фізичного потенціалу людини справді була успішною у розв'язанні цієї проблеми, і, мабуть, десь навіть занадто, а культура фізична, цінності якої розраховані масову споживання людством, весь цей час однак тупцює дома. Те саме відбувається і з фізичною вихованням.

Мало хто стане зараз заперечувати, що коли підвищення ефективності фізичного виховання підростаючого покоління - найважливіше завдання сучасного суспільства. Розв'язати цю завдання намагалися і намагається багато вчених, педагоги, вчителя, керівники найрізноманітніших рангів у багатьох країн світу [17-20, 22, 23] й, звісно, нашій країні [1-3, 6, 7, 9, 10, 12-14, 16]. Проте досі не вдалося здійснити в широких масштабах ніде, а окремі досягнення учителей-энтузиастов залишалися надбанням небагатьох їх вихованців через неможливість масового відтворення непересічної та самобутньою педагогічної практики геніального вихователя. Не принесли бажаної Революції фізичному вихованні і великомасштабні проекти реформування США, Англії, Німеччині та інших країнах [5, 11, 17].

Можна припустити, що причиною вищевказаних невдач інновацій і реформ у сфері фізичного виховання стала загальна для сучасної педагогіки невирішення питання щодо поєднання масовості освіти у переважну більшість навчальних закладів різних типів, що базується на шкільному класі як основний формі організації процесу, і необхідності індивідуалізації процесу навчання, більш наполегливо що заявляє про у суто технологічному сенсі, а й у світлі сучасної загальносвітовій етичної і з правової парадигмі пріоритету особистості, інтересів та потреб її вільного своеобычного і своєрідного розвитку. Тому будь-які квазисистемы тоталітарного, жорстко спрограммированного фізичного виховання, як та інших сфер виховання підростаючого покоління, можуть дати лише тимчасовий, найчастіше лише видиме ефект хорошою організації, але будь-коли витримають перевірки часом через їх повного невідповідності його духу.

Не знаходять позитивних продовжень і технократичні у своїй основі проекти підвищення ефективності фізичного виховання рахунок збільшення кількості годин, які школярі використовують із своїй фізичній активності. І це щоденний "годину здоров'я" і як "самостійні" заняття у внеучебное час, і физкультурно-массовая робота з місця проживання. Мало шансів в більшості школярів, у тих нечисленних, хто відчуває потребу у фізичній активності, проявити себе й одержати можливість проводити дозвілля у дитячій спортивній школі, оскільки ті установи переважно зацікавлені у пошуку спортивних талантів, причому тільки у у тому вигляді спорту, який культивується у її відділеннях. Не кожної дитини і підлітку доступні і платні різних шейпинг-клубов, аэрофитнес-классов, студій бодибилдинга тощо.

У цьому виявляються настійно необхідними пошук і освоєння експериментальна апробація такі форми фізичного виховання у шкільництві, яка б подолати сформовану глухому куті з урахуванням використання позитивного досвіду і впровадження величезного технологічного потенціалу спорту найвищих досягнень.

Досвід розвитку дитячо-юнацького спорту переконливо свідчить про рівні стабільності відносини дітей і підлітків до систематичним занять фізичними вправами. Величезну позитивну роль вихованні особистості грають корпоративні традиції команди, клубу, будь-який різновиду спортивного колективу.

За даними ВНИИФКа, 95% школярів хотів би систематично спорт [8], але це бажання дітей і підлітків штучно стримується нав'язаним думками управлінців спорту, не виправданими нічим, крім брехливо понятих державних інтересів і розширення політичних чи ідеологічних амбіцій, відділенням загальноосвітньої школи від школи спортивної [9]. Історична несправедливість такого антигуманного ставлення до дітям, початкове їх поділ на "таланти" і "бездарності", явна фізкультурно-спортивна дискримінація основної маси дитячого населення повинна, нарешті, поступитись місцем принципу рівних стартових можливостей у фізичному вдосконаленні і активному оздоровленні кожного юного громадянина Росії.

Не треба приводити докази разючої різниці в ефективності традиційного фізичного виховання тоді як якого добре відпрацьованими технологіями спортивної підготовки. Але тут слід наголосити, що Енциклопедія сучасної теорією і з методикою фізичного виховання і спортивної підготовки вже нині нагромаджено що обсяг знання цілеспрямоване фізичному вдосконаленні людини, що з повною переконаністю казати про нашу приреченість на успіх у разі використання хоча б певної частини те, що ми знаємо про шляхах формування фізично здорового, морально стійкого високоорганізованого молодої людини засобами фізичним і спортивної культури.

Питання лише тому, які конкретні форми і технології фізичним і спортивної підготовки прийнятні в етичному, педагогічному, медико-биологическом і організаційному плані питань для реалізації у широкій практиці шкільного фізичного виховання? Які компоненти спортивної ментальності і мотивації будуть корисні використання їх у інтересах масового фізкультурного виховання школярів? Які організаційні перетворення необхідні освоєння які вже довели свою спроможність методів розвитку й удосконалення фізичного потенціалу дитину і підлітка?

Проаналізуємо докладніше характер взаємодії цих двох субкультур, що у розвитку фізичного потенціалу людини, зрозуміло, насамперед та інших сторін людської особистості, супутніх цього процесу.

Друга половина нинішнього століття ознаменувалася суттєвими трансформаціями у світовому фізичним і спортивної культурі. Ці перетворення розвивалися у різних які збігаються і незбіжних напрямах, і темпах. Загальною й у культури фізичним і для спорту найвищих досягнень на початку визначеного історичного періоду була тенденція екстенсивного розвитку.

Для масової фізичної культури та фізичного виховання це призвело до поступове розширенні форм занять фізичними вправами, у збільшенні арсеналу цих вправ, у появі нових видів спорту всім, у розвитку туризму й різноманітних нових форм фізичної рекреації [4].

Для спорту найвищих досягнень поряд зі збільшенням кількості видів олімпійської програми характерним явищем стало зміна змісту процесу багаторічної спортивної підготовки, спочатку у напрямі збільшення обсягів тренирующих впливів, зокрема і цього освоєння методів цілорічної тренування, та був та його інтенсивності, зокрема і цього появи нових технологій стимуляції працездатності атлетів, збільшення обсягів спеціалізованих тренирующих навантажень і широко він різноманітних тренажерних пристроїв [15].

Зміна методів спортивної підготовки, постійно подталкиваемое викликуваним ним зростанням спортивних досягнень, поступово розширювало прірву між масової фізичної культурою, об'єднувала спорт всіх і фізичне виховання, і культурою спортивної, структурно оформилася на самостійну елітарне рух, об'єднана олімпійськими ідеалами [9]. Ця обставина призвели до того, що природне взаємодія фізичного виховання й масового спорту зі спортом найвищих досягнень, коли найбільш обдаровані юні атлети надходила великому спорті зі школи, армії, студентської спортивної команди чи загальнодоступного спортивного клубу, докорінно змінилося [4].

Жорсткі вимоги до завдань етапів багаторічної спортивної підготовки вимагали дедалі більше раннього включення до її орбіту дітей і підлітків, що ні могло б не зашкодити кількості представників підростаючого покоління, мають доступом до вищих цінностей спорту, і високих технологій перетворень фізичного потенціалу, у сфері здоров'я життєвого добробуту.

Однією з найістотніших наслідків цих тенденцій у розвитку спорту найвищих досягнень було створення далекою від гуманістичних ідеалів системи відбору талановитих юних спортсменів, спочатку яка виключає можливість своїх фізичних здібностей і спортивних талантів переважної більшості дітей, підлітків і юнаків. І тут до системи багаторічної спортивної підготовки включалися, та був немилосердно викидалися з спортивних шкіл, зазвичай, лише діти оті, що здавалися талановитими тренеру-селекционеру.

Висунута ми ще в 1965 року [4] ідея фізкультурно-спортивної орієнтації, котра передбачала відбір виду спорту, або за інші форми фізичної активності для дитини на противагу відбору дітей про людське око спорту, довгий час не знаходила адекватних організаційних форм для реалізації, а етична неприйнятність системи відбору спортивних талантів залишалася і залишається однією з найбільш неприємних негативних харак-терстик елітної спортивної практики.

Водночас у останнє десятиліття дедалі помітнішою (по крайнього заходу на феноменологическом рівні) стає тенденція зміни векторів взаємодії фізичного виховання, спорту всіх і спорту найвищих досягнень. Конверсія високих технологій спортивної підготовки у сфері фізичного виховання і спорту всім у сенсі виявляється однією з головних механізмів, які забезпечують початок на зворотний рух фізичним і спортивної культур, які розходилися у різні боки.

Зрозуміло, головним чинником,

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація