Реферати українською » География » Рекреаційний комплекс України


Реферат Рекреаційний комплекс України

Страница 1 из 8 | Следующая страница

Національна Академія наук України

Одеський Інститут Дослідження Проблем Ринку і Эколого-Экономических Досліджень


Эколого-экономический механізм розвитку туристично-рекреаційної індустрії в Приморських регіонах України.


Аспірант 1го курсу
Сударкин Олександр
Науковий керівник
к.э.н. Галушкина Т.П.

Одеса 1999 –

Зміст


Запровадження


  1. Законодавчі аспекти туристично-рекреаційної діяльності – с.4

  2. Аналіз стану розвитку економічного потенціалу регіону – с.11

  3. Перспективи розвитку та механізм залучення інвестицій у туристическо-рекреационную індустрію Приморського регіону.

Укладання


Запровадження


Досвід промислово розвинених країн показує, що міжнародний туризм є найвідомішим засобом, що дозволяє в стислі терміни здійснити вступ у країну грошей до національної валюти. Протягом короткого часу туризм зайняв важливе місце у світовій економіці. Нині налічується близько 400 млн. туристів. Середньорічні темпи зростання цей показник становлять 4-5%. Ще іще на високі темпи зростають валютні надходжень від міжнародного туризму. Вони перевищують 11%, які обсяг у цінах 1990 р. перевищує 200 млрд. доларів.

У багатьох країн прибутки від туризму й нині мають важливого значення. Так, надходження Іспанії від міжнародного туристського обміну перевищують на нього майже 7 раз, Туреччини – в 6 раз, Португалії – в 4,8 разу, Греції – 3,5, Італії – вдвічі. Цілком ймовірно, проте, всі ці країни є приморськими державами, і отже, цілком на місці проводити аналогії з Україною.

Іноземний туризм як експортна галузь економіки, займає перше місце державах із середнім рівнем розвитку, як-от Іспанія – 41,7%, Греція – 40,4%, Португалія – 22,%, друге й третє місце у високорозвинених країнах: Австрії – 32%, Швейцарії – 10%, Італії – 9,8%, Данії – 8,7%, Франції – 8,5%.

Активний міжнародний туризм часто постає як стабілізатор в платіжних балансах країн. Приміром, в Угорщини надходжень від іноземного тризма дозволяють нашій країні покривати щорічно майже половину дефіциту платіжного балансу за розрахунками за товари та. У Швейцарії туризм як джерело валютних надходжень слід за другому місці після машинобудування, тобто. перебуває попереду таких традиційних з цією країни галузей економіки, як годинна та хімічна промисловості. У Франції вона обіймає третє місце серед експортних галузей господарства, поступаючись за обсягом надходжень лише автомобілебудуванню й "чорною металургії.

Міжнародний туризм є вигідною формою реалізації товарів та послуг, ніж зовнішня торгівля, оскільки є експорт, здійснюваний у країни. Купуючи різноманітні товари країни відвідин, і оплачуючи в валюті, іноземні туристи вивозять їх межі митних кордонів держави, т.о. збільшуючи обсяг експортованих їм товарів. Такий експорт найчастіше називають «невидимим», чи «прихованим». Нині йому, яка невпинно зростає, доводиться приблизно 25% всієї світової торгівлі.

Активний міжнародний туризм, окрім іншого, є важливим засобом пропаганди національного виробництва там, яку проводять без вкладання до цього будь-яких додаткові засоби.

Якщо позитивні підсумки національного і журналіста міжнародного туризму на економіку регіону загалом очевидні, то негативні результати і наслідки розвитку стали усвідомлюватись і аналізуватися набагато пізніше. Нині вже зрозуміло, що з оцінці соціально-економічного значення туризму годі було впадати у крайності. Не можна розглядати туризм панацеєю від усіх економічних бід, вважаючи, що розвиток туризму автоматично призведе до процвітання держави. Нерідко він дає бажаних результатів для економіки, а часом навіть мати негативні наслідки.

Фахівці у сфері туризму виділяють такі негативні наслідки розвитку.

  1. Соціально-економічні, пов'язані із можливим імпортом інфляції. Є у вигляді ситуація, як у країну, чи регіон прибуває дуже багато іноземних туристів із високим купівельною спроможністю. Це може викликати розлад ринку виробництва і інфляцію, які потім поширюється й інші сектори економіки, викликаючи структурні порушення у соціально-економічної області. Такі наслідки можуть спостерігатися у та розвитку, а й у деяких розвинених країн – Італії, Іспанії, Півдні Франції.

  2. Социально-культурные і психологічні, пов'язані з ефектом наслідування способу життя і поведінці іноземних туристів, що суперечить традиційних цінностей і нормам поведінки.

  3. Екологічні, пов'язані з прискореної індустріалізацією природних ландшафтів, будівництва шляхів і портів, забрудненням водоймищ і пляжів.

Є численні приклади, що підтверджують ті накреслення. Найпоказовішим є цьому плані приклад Тунісу, де програма розвитку з участю іноземного капіталу розроблена ще на початку 1970-х років. Його результати реалізації виявилися невтішними. Кожен готель, побудований країні ситуація з участю іноземних фірм, займає щонайменше 10 га, що призвело відчуження земель, витіснення селян т.д. Лише в з районів курортна зона в 400 га витиснула 1500 малих власників городів, займалися вирощуванням овочів. Почалася спекуляція земельними ділянками. Підйом туризму позбавив для місцевих жителів житла, що було продано іноземцям, або перебудовано в сімейні пансіонати. Постраждала торгівля: одному з островів вартість оренди дрібної крамниці підскочила з 2-4 динарів щодня до 600 динарів. Спостерігається занепад ремесел і жахливий забруднення моря через концентрації узбережжя 1 млн. людина. До 1977 року жоден туристичний об'єкт у відсутності очисних споруд й розташовувався на вигрібних ямах. Синтетичні миття, використовувані при збиранні і пранні і дуже небезпечні моря, порушували традиційне рибальство. Обострилась проблема питної води: туристи споживають у середньому 500 літрів води на добу, місцеві – 10 л.

Цей приклад показує, як небезпечно створювати туристичні об'єкти, не передбачаючи ніяких заходів для їх інтеграції у те середовище, у якій перебувають, не приймаючи до уваги екологічні чинники. Завдання такий інтеграції повинна покладатися на органи, які відають державної туристської політикою.


Глава 1. Законодавчі аспекти туристично-рекреаційної діяльності.


Україна має основним законом, регулюючим діяльність у сфері туризму, є Закон туризм, ухвалений ВРУ 15.09.95. Документ визначає основні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні заходи реалізації державної політики у сфері туризму. Метою Закону є створення правова база становлення туризму як високорентабельної галузі в важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятість населення, збільшення валютних надходжень, захист законних правий і інтересів туристів, і суб'єктів туристичну діяльність, визначення виконання обов'язків та фінансової відповідальності.

Діяльність цього закону поширюється підприємств, установи, організації незалежно від своїх форм власності, фізичних осіб, діяльність яких пов'язане з наданням туристичних послуг, і навіть на громадян, що їх отримують.

закон України туризм визначає державної політики у сфері туризму, вказує державні органи, її регулюючі, і навіть визначає організаційні питання надання туристичних послуг.


Згідно із Законом основними напрямами державної політики є пріоритетними, зокрема:

  • Залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення цільового відпочинку, ознайомлення з культурно-історичним спадщиною, природної середовищем;

  • забезпечення раціонального використання коштів і заощадження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі України, створення ефективну систему туристичну діяльність задля забезпечення потреб внутрішнього й закордонного туризму.

  • створення умов та вдосконалення нормативно-правової бази на у сфері туризму відповідно до існуючого законодавства України, міжнародних норм і правил;

  • створення сприятливого у розвиток туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю;

  • створення економічних умов, стимулюючих розвиток туризму у Україні;

  • залучення національних інтересів та іноземних інвестицій у розвиток туристичної індустрії;

  • підтримка розвитку у регіонах, визначення статусу щодо окремих туристичних центрів, створення умов пріоритетного розвитку туристичної індустрії;

  • розвиток співробітництва з зарубіжними країнами і міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку, розробка й висновок міжнародних двосторонніх і багатосторонніх угод галузі туризму й визначення механізму реалізації.


Проте, треба сказати, що дозволяє детальніше державної політики у сфері туризму описують програми розвитку національному і регіональному рівнях. Такими є, наприклад, Постанова Кабінету міністрів України від 28 червня 1997 року «Про програму розвитку України до 2005 року», Розпорядження одеської обласної державної адміністрації «Про програму розвитку Одеського регіоні до 2005 року», «Про заходи щодо розвитку санаторно-курортної діяльність у в Автономній Республіці Крим» тощо. Такі програми, на відміну Закону, описують конкретних заходів щодо реалізації ідей, закладених законах і підзаконних актах. Так було в тексті «Програми розвитку України до 2005 року» зазначено, що її основна мета є реалізація державної політики у сфері туризму, стимулювання її подальшого розвитку внутрішнього й міжнародного туризму, ефективне використання природного та Всеукраїнського історико-культурного потенціалу створення єдиного сучасного конкурентоспроможного туристичного комплексу.


Центральним органом державної виконавчої влади сфері туризму є Державний комітет у туризмі, повноваження котрої визначаються Закон України «Про туризм» і Указом президента України «Про становище про Державний комітет у туризмі» від 29.12.98.

Відповідно до Указу основними функціями Держкомтуризму є:

  • Прийняття участі у її формуванні та реалізації державної політики у сфері туризму й розвитку туристичної індустрії, захист правий і інтересів у галузі;

  • Визначення перспектив і сучасних напрямів розвитку внутрішнього й закордонного туризму, устрою його матеріально-технічної та соціальній бази;

  • Координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої, і навіть туристичних підприємств, оздоровчі заклади незалежно від форм власності і підпорядкування з питань туризму;

  • Прийняття участі у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань туризму. У межах своїх повноважень розробляє й запевняє нормативні акти, узагальнює практику застосування законодавства і вносить пропозиції щодо його вдосконалення;

  • Організація інформаційної, рекламної та видавничою діяльності з питанням туристичну діяльність;

  • Здійснення планування (видає і позбавляє ліцензії) діяльності суб'єктів підприємництва незалежно від форми власності, які надають туристичні послуги.

Нині реалізується напрям делегувати їм повноваження Державного комітету з питань туризму комітетам у туризмі обласних адміністрацій. Це робиться поліпшення управління та митного регулювання туристичну діяльність на регіональних рівнях. Так було в Распоряжении одеської обласної державної адміністрації «Про програму розвитку Одеського регіоні до 2005 року» внесено пропозицію про делегування права видає ліцензії на туристичній діяльності комітету у туризмі і рекреационному господарству Одеської облдержадміністрації.


Головне завдання розробки вітчизняного законодавства у галузі розвитку туристично-рекреаційної індустрії було створення сприятливих умов саме з розвитку в'їзного («іноземний» до закону) і внутрішнього туризму. Неважко пояснити, чому. Саме в'їзний туризм є експортної діяльністю, тобто приносить у країну валюту. А внутрішній туризм ставить за мету раціональне використання вільного часу громадян, їх оздоровлення, що у своє чергу, сприяє підвищенню продуктивності їх праці.


З законодавства помітні, які конкретних заходів зі стимулювання в'їзного туризму було здійснено українською владою. Приміром, у листі ДПАУ від 14.05.98 про обкладання податком додану вартість туристичних послуг зазначено, що туристичні послуги вважаються експортованими, якщо їх продаж здійснюється поза межами України безпосередньо суб'єктом туристичну діяльність (агентом) через представництво іноземному державі і/або через нерезидента, які надання складає території України.

Згідно із Законом України від 03.04.97 “Про податку додану вартість” встановлений такий нарахування податку додану вартість цих категорій (видів) туристичних послуг:

  1. Відповідно до пункту 6.2.2 закону України «Про податок додану вартість» по нульову ставку оподатковуються операції з надання туристичних послуг території України у випадку їхньої продажу поза межами України безпосередньо чи за посередництвом нерезидентів з допомогою безготівкових розрахунків.

Отже, за умови проведення безготівкової форми розрахунків із суб'єктом туристичну діяльність і лише тоді продажу поза межами України безпосередньо суб'єктом або за посередництві нерезидентів, вартість туристичних послуг території України оподатковується по нульову ставку, оскільки таких операцій є експортними.


Цим досягається подвійна вигода. По-перше, стимулюється розвитку в'їзного туризму у Україну, що, як було зазначено згадано у запровадженні, розвиває «прихований експорт» українських і послуг. По-друге, 50% валюти, отриманої по безготівковим розрахунках, підлягає обов'язковому продажу, що також за великому масштабі наданих туристичних послуг, є важливим припливом валютних засобів у країну.


Проте, ще однією істотною прикладом дій держави за збільшення припливу туристів, і зниження податків і зборів з підприємств туристичної індустрії є указ президента України «Про заходи щодо розвитку санаторно-курортної діяльність у Автономної республіці Крим» у якому встановлюється, що у період до 1 січня 2005 року звільняються й від оподаткування додану вартість операцій із продажу (включаючи продаж нерезидентам) путівок на санаторно-курортне лікування та відпочинок у санаторно-курортних установах, розміщених у в Автономній Республіці Крим.

Однією проблеми, що у зараз у області туристичного законодавства і є відсутність взаємозв'язку між нормами, регулюючими економічну діяльність суб'єктів туристичної індустрії і екологічним законодавством України. Отже, склалася ситуація, у якій законодавство у сфері экоменеджмента існує (див. табл. 1), та його значення в туристично-рекреаційної індустрії втрачається.

Так було в Постановлении Ради УС №1836/93 відзначається, що мету і принципи екологічної політики у ЄС складаються, зокрема, у недопущенні, зменшенні і максимальною ліквідації забруднення, особливо у осередках його освіти, виходячи з принципу «винуватець забруднення розплачується», у забезпеченні управління ресурсами й у використанні екологічно чистою технології, сприяючи тим самовоспроизводящему розвитку суспільства.


Приміром, у Канаді використовується чотири рівні правовим регулюванням:

  • Федеральні закони, регламенти і директиви, які стосуються проблемі національної важливості (океанічні і материкові навігаційні води, національний транспорт, небезпечні відходи тощо.)

  • Регламенты і директиви екологічними проблемам (якість повітря та води, утилізація відходів, управління лісовим господарством, використання пестицидів тощо.) діючі, передусім, у межах десяти канадських провінцій (Ліцензії на діяльність видаються місцевою владою);

  • Муніципальні закони, регулюючі таки показники, як скидання стічні води в каналізаційні системи, шум, використання очищеної води та ін.;

  • Загальні закони, які використовуються з метою оцінки заподіяного, і навіть на вирішення суперечок між сторонами у разі, коли регламенти і підзаконні акти провінцій неможливо знайти застосовані.


Система экоменеджмента України визначається, формується і регламентується Закон України «Про охорону навколишнього природного довкілля», прийнятим ще 1991 року, і навіть іншими законодательно-правовыми актами.


Моніторинг основних нормативно-правових актів України у галузі природокористування

Табл.1

Страница 1 из 8 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація