Реферати українською » География » Характеристика паливно-енергетичної бази Китаю


Реферат Характеристика паливно-енергетичної бази Китаю

Предыдущая страница | Страница 2 из 2
атомної енергетики у Китаї почалося порівняно недавно. Наприкінці 1991 р. на захід від Шанхая було запроваджено експлуатацію перша група у країні АЕСЦзиньшань, побудована китайськими фахівцями з власному проекту. Потім було побудовано ще кілька АЕС, в т. год. дві (>Ляньмунчан іТяньвань) – з допомогою Росії. У 2008 р. на АЕС працювали 11 реакторів загальної потужністю 8,6 млн кВ та виробленням 50 млрдкВтч (близько двох % загальнокитайської). Проте за таку ж дату на стадії будівництва перебували ще 6 реакторів (5,5 млн кВт), на стадії проектування – 29 реакторів (31 млн) й у стадії прогнозування – 86 реакторів (68 млн кВт). Отже, йдеться про воістину грандіозні плани розвитку галузі.

Нетрадиційні джерела почали залучити до Китаї давно, але місцевим потреб. У Тибеті та інших районах працюють невеликіГеоТЭС. Почалося використання вітроустановок і сонячних батарей. Невеликі приливні установки діють у прибережних районах.

Становище з експортом і імпортом енергоносіїв у Китаї й не залишалося незмінним. Зі збільшенням видобутку вугілля країна одержала можливість розпочати його, який зросла з 30 млн тонн на 1995 р. до 90 млн тонн на 2001 р.; вугілля вивозять головним чином Японію й у Республіку Корея. Бистре розвиток нафтової промисловості призвела до того, що Китай став експортувати нафту. Але коли його темпи зростання цій галузі сповільнилися, в 1993 р. він став її нетто-імпортером. З Індонезії, Малайзії, країн Перської затоки Китай ввозить 150 млн тонн на рік.

З усього сказаного випливає, що попри великі досягнення паливно-енергетичний комплекс Китаю зазнав і продовжує відчувати свого розвитку чимало труднощів. І це сильне технічне відставання вугільної промисловості, і зростаючий недолік нафтопродуктів, та повільний розвиток галузі. Необхідно враховувати також, що, хоча Китаю і посідає друге місце у світі за обсягу виробництва палива й енергії, з їхньоїдушевому виробництву він відстає більшості країн світу. Та його показник подушного виробництва електроенергії (близько 2300кВтч) нижче середньосвітового. Промовистий і на такому факті: наприкінці 1990-х рр. 100 млн жителів Китаю ще жили без електрики. До всього цього можна додати низьку й енергооснащеність виробничих процесів, слабке розвиток енергозбереження (на одиницю ВВП Китай витрачає у 3—10 разів більше енергії, ніж великі держав з розвиненою економікою), вкрай негативний вплив енергетики на довкілля.

З урахуванням інтересів усіх цих обставин і складалися прогнози розвитку галузі до 2010, 2015 і 2020 рр. Відповідно до китайським даним, всі галузі ПЕКу продовжать зростати. Ще більше стане загальне (і душове!) виробництво палива й енергії. Ще зросте видобуток вугілля, газу, вироблення електроенергії. А потужність АЕС до 2030 р. повинна досягти 36 млн кВт (цей показник значно перевищує сучасну потужність АЕС Росії або Німеччини). Але, мабуть, довгострокова стратегія розвитку китайської енергетики в особливо значною мірою спрямовано першочергове використання найбагатших гідроенергетичних ресурсів. У 2000р. побував у Китаї стадії будівництва перебувало понад 100 гідровузлів з греблями вище 60 метрів і вищий 100 м. Відповідно намічається збільшити встановлену потужність ГЕС країни до 125 млн кВт в 2010 р. і 150 млн кВт в 2015 р., що дозволить освоїти близько сорока % гідроенергетичного потенціалу. У цьому, проте, Китай орієнтуватиметься як на вітчизняні паливно-енергетичних ресурсів, а й у імпорт енергоносіїв, передусім нафти і газу. У зв'язку з цим великий інтерес представляє ознайомлення з вже розробленими чи розробляються проектами споруди міжнародних магістральних трубопроводів.

>Рис. 3. Нафтопровід Східна Сибір – Тихий океан

Перспектива збільшення постачання російської до Китаю, соціальній та інших країнах АТР пов'язані з спорудою нафтопроводу Східна Сибір – Тихий океан (ССТО), який часто називають «будівництвом № 1». Цей нафтопровід будується на два черги. Перша їх повинна з'єднати р.Тайшет наТранссибе з р.Сковородино, такожТранссибе, а друга палата буде прокладено відСковородино до Знахідки (рис. 99). Проектна потужність ССТО становить 80 млн тонн на рік. З Китаєм віддавна узгоджений питання про будівництво відгалуження від ССТО трасоюСковородино – Дацин завдовжки близько 1000 км з пропускною здатністю, принаймні, 15 млн тонн на рік. Воно почалося 2009 р. і відбувається китайської підрядній організацією. До завершення будівництва російську нафту вступає у Китай по залізниці.

Проектів магістральних газопроводів є кілька. Здебільшого вони розраховані про поставки газу до Китаю із Росії. Найбільш розробленим можна вважати проект газопроводу завдовжки близько 3100 кілометрів відКовиктинского родовища північ від Іркутської області у район Пекіна. Вони повинні пройти або на території Монголії, або довшим шляхом, через Північно-Західний район Китаю. Його пропускну здатність становитиме від 20 млрд до 30 млрд м3 на рік. Керівництво Китаю покладає нею великі надії. Воно сподівається завдяки йому розширити газифікацію країни й перевести деякі ТЕС з вугілля на природний газ. Росії ж вона означає додаткові валютні надходження до бюджету країни. Прогнозується також, що далі морським шляхом частину акцій цього газу спрямовуватиметься у скрапленому вигляді у Японію та республіки Корея. Є й проекти транспортування до Китаю газу з шельфових родовищ Сахаліну, з Якутії, із Західного Сибіру.

Друга країн СНД, планує згодом розпочати поставки газу до Китаю, – Туркменія. Тут розроблений проект магістрального газопроводу довжиною 6700 км, який повинен відбутися територіями Узбекистану й Казахстану є. Він вміщує 30 млрд м3.


Література

>1.Сажбурова О.Н., Медведєва А.А. Китай / У серії «У карти світу». – М.: Думка, 1991.

>2.Энциклопедия нового Китаю. – М.: Прогрес, 1989.

>3.Дикарев А.Д., Лукін А.В. Три мандри Китаю. – М.: Молода гвардія, 1989.


Предыдущая страница | Страница 2 из 2

Схожі реферати:

Навігація