Реферати українською » Государство и право » Ліцензування господарської діяльності Як засіб державного регулювання економікі


Реферат Ліцензування господарської діяльності Як засіб державного регулювання економікі


>РЕФЕРАТ

>Ліцензуваннягосподарськоїдіяльності якзасіб державногорегулюванняекономіки

 


>ВСТУП

Уумовахринковихвідносин,заснованих нарозвитку всіх формвласності,об’єктивноюреальністюзалишається діяльністьдержавнихорганівуправління у сферіекономіки.Суб’єкти якприватної, то й державної такомунальноївласності усвоїйгосподарськійдіяльностіорієнтуються наотриманняприбутку,дбають про своїінтереси, котрі незавждиспівпадають ізінтересами держави тасуспільства.Відсутність чинедостатністьрегулювання із боцідержавнихорганівпризводить доможливостіприховуванняприбутків,ввезення натериторію державитоксичнихречовин,запровадженнянебезпечнихвиробничихтехнологій,недобросовісноїконкуренції,безгосподарськогоставлення донавколишнього природногосередовища.

>Ситуація у сферігосподарськоїдіяльності незалишаєсумнівущодонеобхідностіїїрегулювання із боці держави. Невитримує критикипозиція тихий,хто утверждает, щоринокздатний сам всеврегулювати.Помилковість цого доводитисябагатимдосвідомкраїнринковоїекономіки.

>Місце держави вринкових структурахнезамінне: лише вон узмозівпорядкуватихаотичний рух,додавшийомулогічності йзакінченості.Ілюзорносподіватися, що завідсутностібудь-якоговтручання із боці держави, силами однихлишеринковихвідносин, можнадосягтиекономічного йсоціальногорозвитку.

Утеперішніхумовах держава неможеорієнтуватися лише напроцесиринковогосаморегулювання,державніорганиповинніздійснюватицілеспрямовануекономічну йсоціальнуполітику, що ані несуперечитьринковійекономіці.Регулюваннядіяльностігосподарюючихсуб’єктівлишеринком,можепризвести доруйнуваннянавколишньогосередовища,вичерпноговикористаннякориснихкопалин, атакож довтратифінансової тавалютноїстабільності,загостреннясоціальноїнерівності тапринесення на поталудовгострокових потребсуспільства зазарадиреалізаціїмиттєвихможливостей.


1.Ліцензуваннягосподарськоїдіяльності

Зазагальним правилом,втручання в діяльністьгосподарюючихсуб’єктівзаконодавствомзабороняється.Відповідно до ч.4 ст.12 господарського кодексу України від 16 января 2003р.[4]обмеженнящодоздійсненняпідприємницькоїдіяльності, атакожпереліквидівдіяльності, в якізабороняєтьсяпідприємництво,встановлюєтьсяКонституцієюУкраїни[1] та законами.Стаття 6 ДК України одним зпринципівгосподарюванняназиваєзаборону незаконноговтручанняорганів державної влади таорганів місцевого самоврядування, їхніпосадовихосіб угосподарськівідносини.

>Змінилисяпринципи, на якібудуютьсявідносини держави ізсуб’єктамигосподарськоїдіяльності,запроваджується «ефективногодержавнерегулюванняпідприємництва уформі єдиної державноїрегуляторноїполітики»[7].Державнерегулюваннявикористовується вінтересахвсьогосуспільства як дляактивізації необходимих формдіяльності, то й дляобмеження тапридушеннянебажаних формгосподарювання.Воногарантуєрівніумовигосподарювання,стабільність правилекономічноїповедінки,сприяєвиявленнюефективнихсторінринковихвідносин йлімітує їхньогонегативнінаслідки [3].Необхідновраховувати й ті, що не можнарозраховувати назміцненняринку шляхомповногорегулюванняекономічноїдіяльностісуб’єктівгосподарювання. Законом України від 11вересня 2003 р. „Про засади державноїрегуляторної політики у сферігосподарськоїдіяльності”[5],якийвизначаєправові таорганізаційні засадиреалізації державноїрегуляторної політики у сферігосподарювання,встановленіпринципи державноїрегуляторної політикисеред які:доцільність,адекватність,ефективність,збалансованість,передбачуваність,прозорість.

Держава,надавшисуб’єктамгосподарюванняможливістьвільноздійснюватигосподарську діяльність,створюємеханізми, щовраховуютьінтереси держави,юридичних тафізичнихосіб упублічній таприватнійсферах[2].Досвідбагатьох держав світузасвідчує, що не можнапобудуватимогутню державу без опори на доброврегульовану в правовомувідношенніекономіку.Проведення Державоювідповідноїекономічної політикивимагаєдинамічного і адекватногорозвитку тавдосконаленняправовоїсистеми [6].

якзазначається вюридичнійлітературі, “>саме на державу, вособіїїорганів,покладаєтьсяобов’язокзапобігатинегативнихнаслідківдіяльностіприроднихмонополій,захищатиринок,реалізуватипротекціоністськуполітику вціляхрозвиткупідприємництва тазахистуінтересівсуспільства вцілому”[1].

>Необхідністьвтручаннядержавнихорганів вгосподарську діяльністьвизначаєтьсянизкоюоб’єктивних потребохорониінтересівсуспільства. Цемаєздійснюватися для забезпеченнядержавних йсуспільних потреб,пріоритетів векономічному йсоціальномурозвитку,формування державного бюджету,захистунавколишнього природногосередовища йкористуванняприродними ресурсами, забезпечення оборони країни,реалізаціїсвободипідприємництва йконкуренції,дотриманняпевного порядку як увнутрішнійгосподарськійдіяльності то й приздійсненнізовнішньоекономічнихзв’язків,іноземногоінвестування таін.

>Державнийвплив наекономічніпроцеси та порядок такоговпливузалежить відбагатьохфакторівекономічного,політичного,соціального характеру.Підтримкаекономічноїсистемисуспільства вефективномустаніпередбачаєгнучкізасобивпливу держави наекономічніпроцеси[10].

Держава дляреалізаціїекономічної політики,виконанняцільовихекономічних таіншихпрограм йпрограмекономічного йсоціальногорозвиткузастосовуєрізноманітнізасоби ймеханізмирегулюваннягосподарськоїдіяльності (год. 1 ст.12 ДК України).

>Умови,обсяги,сфери та порядокзастосування окремихзасобів державногорегулюваннягосподарськоїдіяльностівизначаються ЦК України,іншимизаконодавчими актами, атакожпрограмамиекономічного йсоціальногорозвитку (год. 3 ст. 12 ДК України).


2. >Державнерегулюванняекономіки йліцензування

>Державнерегулюваннягосподарськоїдіяльністюздійснюється задопомогоюсистемиправовихзасобів регулятивного,нормативно-організаційноговпливу насуб’єктигосподарювання.Такаспецифічна діяльність із боці державиздійснюється задопомогою правовогорегулювання якособливого нормативногоінституційного регулятора.Своєрідністю такогорегулюванняє ті, що воно тамаєцілеспрямований,організований,результативний характер, атакожздійснюється задопомогоюцілісноїсистемиправовихзасобів.

>Державнерегулюваннягосподарськоїдіяльності –цешляхивпливу держави на процесгосподарювання задопомогоюправових норм.Основнимиважелями правовогорегулювання, щовикористовуються Державою у сферігосподарювання,є:

1)дозвіл –наданнясуб’єктамгосподарювання праваздійснюватипевніособистіактивні дії;

2)заборона –покладення научасниківгосподарюванняобов’язкуутримуватися відздійсненняпевнихдій,визначенихправовими нормами;

3)позитивнестимулювання –покладання насуб’єктівгосподарськоїдіяльностіобов’язку доактивноїповедінки.

Длярегулюваннягосподарськоїдіяльності держававикористовуєрізніспособи тазасоби. Уюридичнійлітературіспособи йзасобирегулюваннявизначаютьпоняттям “>методи”[8].

>Методи державногорегулюванняекономіки –цепередбаченізаконодавствомспособивпливу держави наповедінкусуб’єктівгосподарського життя ізметоюотриманнянеобхідного длясуспільстварезультату[2,c.94].Самеметоди державногорегулюваннявиражають характеркерівноговпливу із боці держави на тихпроцеси, щовідбуваються у сферігосподарювання.

Однак,будь-яка ззазначенихкласифікаційобов’язковоміститьподіл їхні наадміністративні таекономічні.Особливийінтересвикликає проблемаспіввідношенняцихметодів упроцесі державногорегулюваннягосподарськоїдіяльності.

>Економічніметоди –цетакіспособивпливу держави наповедінкусуб’єктівгосподарювання, колинеобхіднийсуспільству результатдосягається черезекономічніінтересиучасниківгосподарськогопроцесу.Вониполягають устимулюванніучасниківгосподарювання як черезматеріальнезаохочення, то й задопомогоювідповідальності зарезультатигосподарськоїдіяльності.Саме відповідальністьобумовлюєнадійність діїцихметодів, щостановитьпозитивну їхніякість.Водночасекономічніметодимаютьнегативну бік –повільність їхні дії: результатнаступає череззначнийпроміжокчасу[2].

>Економічніметоди непередбачають прямоговпливу наповедінкугосподарюючихсуб’єктів,однакстворюють їмтакуекономічнуситуацію, Якадиктуєїмповедінку ізметоюдосягненняпозитивнихекономічнихнаслідків,стимулюєекономічнузацікавленість. Цедосягається задопомогоюекономічнихважелів тастимулів[6].

Сутьекономічнихметодівзводиться до свідомішоговикористанняекономічноїзацікавленостісуб’єктагосподарювання тавідповідальності заприйнятірішення.Економічніметодипередбачаютьвплив наповедінкугосподарюючихсуб’єктів не шляхомімперативноговолевиявленнявищестоящого органууправління, а шляхомстворенняпевнихобставин, задопомогою такихекономічнихважелів, якприбуток,ціна, кредит,санкції таін.Економічніметодирегулюванняекономікитіснопов’язані ізадміністративними.

>Адміністративніметоди –цетакіспособивпливу держави, колинеобхіднийсуспільний результатдосягається шляхом прямого наказу компетентного органу, щопідлягаєвиконаннюсуб’єктомгосподарювання,незалежно від того, чивигідноцевиконанняйомуекономічно, чині[3].

Черезадміністративніметоди державаздійснюєпрямийвплив наповедінкусуб’єктівгосподарювання.Адміністративніметодиюридичнозакріплені внормативних актах, котріпередбачаютькомпетенцію окремихорганів державноївиконавчої влади та місцевого самоврядування, щоздійснюютьрегулюваннядіяльностісуб’єктівгосподарювання та вдеякихзаконодавчих актах, котрірегулюютьокремівидигосподарськоїдіяльності. Заходь прямоговпливузастосовуються Державою до тоговипадку, колиекономічніметодинеприйнятні чинедостатньоефективні привирішенні того чиіншого заподіяння.Адміністративніметоди державногорегулюваннягосподарськоїдіяльностівцілюються в життя, до тогочислі, черезтакийзасіб державногорегулювання у сферігосподарювання якліцензування.

Про «>можливістьрегулюванняпідприємництва черезліцензії» було бзакріплено вКонцепції переходуУкраїнськоїРСР доринковоїекономіки, Яка бувзатвердженапостановоюВерхововної Заради УСРР від 1 листопаду1990р.[6].

>Ліцензування якзасіб державногорегулюваннявідносин у сферігосподарюванняз’явилося в Україніодночасно ззакріпленням назаконодавчомурівніпідприємницькоїдіяльності (ч.2 ст.4 Закону України “Пропідприємництво” вредакції від 7 лютого 1991року)[6].

>Розвитокліцензуванняпочався нарубежі 1991/1992 рр. Держава вцихумовах бувзацікавлена вінтенсивномурозвиткупідприємницькоїдіяльності,однакїїіснування позадержавнимрегулюванням неуявлялосяможливим.Назріланеобхідністьвведеннядіючихзасобівзахисту правгромадян таекономічної безпеки, одним з які й ставши методліцензування,який було б введенозазначеним Законом України.

УУказі Президента України від 20травня 1999 р. №539/99 “Провпровадженнядозвільноїсистеми в сферіпідприємницькоїдіяльності”[9]зазначалося пронеобхідністьвживаннязаходівщодовпорядкуваннявстановлених нормативно -правовими актами України правил й порядкуодержаннясуб’єктамипідприємницькоїдіяльностідозволів (>спеціальнихдозволів,ліцензій,сертифікатів тощо) наздійснення окремихвидівпідприємницькоїдіяльності,виходячи із того, щоєдиним документомдозвільного характеру, щодає декларація прозаняттяпевним виглядомпідприємницькоїдіяльності, якупідлягаєобмеженнювідповідно дозаконодавства,єліцензія.

Закон України від 1червня 2000 року „Проліцензуванняпевнихвидівгосподарськоїдіяльності”[7]регулюєзагальний порядокліцензування окремихвидівгосподарськоїдіяльності.Особливостіліцензуваннядеякихвидівдіяльностіпередбаченіокремими законами.

>Ліцензування якзасіб державногорегулювання у сферігосподарювання,спрямований на забезпечення єдиної державної політики у сферігосподарськоїдіяльності тазахистуекономічних йсоціальнихінтересів держави,суспільства та окремихспоживачів,отримавзакріплення у ДК України (>ст.12,14).

>Ліцензуванняявляє собою, ізоднієїсторони,дієвиймеханізмреалізації правгромадян назаняття незабороненими законом видамидіяльності, ізіншої – один зспособів забезпеченнязаконності[5].Ліцензуванняслугуєвстановленнюособливого державного контролю заздійсненням такихвидівгосподарськоїдіяльності, котрімаютьпевніособливості, щопов’язані ізреалізацієюнайбільшважливихпублічнихінтересів. До них перед всімслідвіднести забезпеченнясуспільної,економічної,екологічної безпеки.Цієї метиможе бутидосягнуто як шляхомпопереднього (настадіївидачідозволів), то йнаступного контролю задотриманнямсуб’єктомгосподарювання, щоотримавліцензію, тихий умів, на які вон бувйомувидана.Органи, щоздійснюютьліцензування,маютьзмогу оперативнореагувати надопущеніпорушення шляхомпризупинення чианулюванняліцензії. Цедозволяєвважатиліцензуванняефективнимзасобом державногорегулюванняекономіки.

>Ліцензуваннявиключаєнеобхідність паралельноздійснюватиіншийпливний контролю наддіяльністюгосподарюючогосуб’єкта вчастинідотриманнясуспільнихінтересів. Разом із тім,недостатняреалізація напрактиціконтролюючоїфункціїспеціальногодозволуздатнапозбавитиліцензуванняролі державного регулятора йнадатийомувиключнофіскального характеру.

Засвоєюправовоюприродоюліцензуванняєзасобом прямоговпливу держави нагосподарюючісуб’єкти навідміну,наприклад, від такихекономічнихчинників (>регуляторів), якподатки чимитний тариф, що ненапрямувпливають наповедінку особини черезїїінтереси.Ліцензуваннявстановлюється надінтересах держави, воно танеобхідне длязахистуспоживачів та і самихучасниківпідприємницькоїдіяльності.Дозвільний характерпевнихвидівпідприємницькоїдіяльностівластивий задлякраїн, щоздійснюютьтрансформацію доринковоїекономіки, а і давновідомий державам, деринковаекономікаєрозвинутою[11].

Однакнадмірнакількістьвидівдіяльності, щопідлягаютьліцензуванню,обмежуєможливістьпідприємцівзайматисявідповідноюдіяльністю,ускладнює їхнього доля на конкурентногоринку, тімсаме негативновпливає нарозвитокпідприємництва вцілому.

>Обґрунтовуючинеобхідність державногорегулюваннягосподарськоїдіяльності черезліцензування, можнаназватидекількаосновних причин йзумовлених нимицілей такоговтручання:державнийобліксуб’єктів, щоздійснюютьпевний виддіяльності; захистінтересівгромадян й безпеки держави,інтересівсуспільства вцілому; забезпечення державного контролю заздійсненнямтакоїдіяльності.

>Відноснокритеріїввизначеннявидівгосподарськоїдіяльності такими, щопідлягаютьліцензуванню, те вЗаконі України від 23грудня 1997 р. «Провнесеннязмін в Україну Пропідприємництво»[9]зазначалося, щообмеженню (>ліцензуванню)підприємницькоїдіяльностіпідлягаютьлише тихвидидіяльності, котрібезпосередньовпливають наздоров’ялюдини,навколишнєприроднесередовище й безпечу держави.

>Аналізчинногозаконодавства України проліцензування танауковихджерелдозволяєвизначитикритерії, заякимиокремівидигосподарськоїдіяльностіпідлягаютьліцензуванню,хочаслідзазначити, що в самомуЗаконі проліцензуванняцікритерії незазначені. На нашпогляд, такимикритеріямиє:

·шкідливийвплив наздоров’я населення,навколишнєприроднесередовище;

·належневикористаннявичерпнихкориснихкопалин;

·обмеженнявпливу на сус-пільствонебезпечнихфакторівгосподарськоїдіяльності;

· забезпеченняпевних прав таінтересівгромадян;

· забезпечення безпеки навиробництві прибудівництві таексплуатації окремихоб’єктів;

·надмірновисокаприбутковістьгосподарськоїдіяльності.

>Введення взаконодавчиймеханізмкритеріїв длявизнаннявидівдіяльностіліцензованимимаєпрогресивнітенденції:

>по-перше,цедаєзмогу провестивнутрішнюкласифікаціюліцензованихвидівдіяльності, що дозволити уже одну годинузменшити їхнікількість;

>по-друге, за їхнідопомогою можнавизначати тихвидидіяльності, що неліцензуються, але йпотребуютьліцензування;

по третє,зробитиревізіюіснуючихліцензованихвидівдіяльності, із тим, щоб умайбутньомуприпинити їхніліцензування.

>Критеріївидівдіяльності, котріпідлягаютьліцензуванню,повинні бутивиявлені,науковообґрунтовані,виходячи ізцілейліцензування, йвведені до Закону проліцензування. Цеобмежитьможливість умайбутньомубезпідставнорозширюватиперелікліцензованихвидівдіяльності.

Привирішенні запитаннязастосуванняліцензування до конкретного видудіяльності виннезастосовуватись правило:ліцензуваннязастосовуєтьсялише в тихийвипадках, колиіншізасобирегулювання недадутьналежнихрезультатів.Критерії длявизначеннявидівдіяльностіліцензованимивиступають “>правовим коридором” дляформуванняобґрунтованогоперелікувидівліцензованоїдіяльності.

>Відсутністьзаконодавчовизначенихкритеріїввіднесення окремихвидівдіяльності до таких, щоліцензуються,призвела доти, що за годинузбільшується,іноді бездостатніхпідстав,перелікліцензованихвидівгосподарськоїдіяльності.

Доліцензованихвидіввіднесенінайрізноманітнішівидигосподарськоїдіяльності, йцейперелікпостійнорозширюється. Цевідбувається босоціально-економічнаобумовленістьліцензування окремихвидівгосподарськоїдіяльностізнаходиться за межами нормативно-правовогорегулювання й томуїїважкооцінити.

>Уявляється, що Закон проліцензуваннясліддоповнитистаттею прокритеріївизначеннявидівдіяльності, щомаютьпідлягатиліцензуванню, асаме:

>небезпечністьдіяльності длянеобмеженого колаосіб, котрібезпосередньо неприймаютьучасті уїїздійсненні;

>надзвичайнаприбутковістьдіяльності, узв’язку ізчимщодонеїздійснюєтьсяоподаткування запідвищеними ставками, йцепотребуєособливого контролю танагляду із боцідержавнихорганів;

діяльністьпов’язана іззадоволеннямневід’ємних потреб населення ;

діяльністьпов’язана ізвикористаннямвичерпнихприроднихресурсів чиресурсів, котрімаютьстратегічнезначення для держави;

діяльність, доякоїзалучаєтьсявелике колоучасників, йпов’язана вона ззначнимивитратамиресурсів.

>Крім того нашу думку,необхідноздійснюватидецентралізаціюліцензування. Цеозначає, що назагальнодержавномурівнітреба вобов’язковому порядкуліцензувати лише тихвидигосподарськоїдіяльності, щостосуютьсязагальнодержавнихінтересів. Намісцевомурівніспеціальніпідрозділиобласних тарайоннихорганіввиконавчої влади,органів місцевого самоврядування могли бприйматирішення практичнощодо всіхіншихвидівгосподарськоїдіяльності.

>Ліцензування окремихвидівдіяльностіобмежуєкількістьсуб’єктів, щозаймаються тім чиіншим виглядомдіяльності, тавизначаєумови йвимогищодоїїздійснення. Томудопущені ворганізації роботи поліцензуваннюпрорахункиможутьпризвести до великихекономічних йсоціальнихвтрат,створитиперешкоди на шляхустановлення йвходження наринок новихсуб’єктівгосподарювання.

Зогляду надержавніінтереси,такийзасіб державногорегулювання якліцензування винен, ізоднієїсторони, забезпечити захистсуспільства відшкідливихнаслідківгосподарювання в тихийвипадках, коли даний видгосподарськоїдіяльностівимагаєдотриманняособливих умівїїведення, а ізіншоїсторони – неслужитиперепоною длярозвиткупідприємницькоїдіяльності, по однійобмежуючи доступ наринок, процедурно йфінансовоускладнюючиможливістьрозпочати йздійснювативідповідну діяльність.


>ВИСНОВКИ

>Ліцензування якзасіб державногорегулюваннягосподарськоїдіяльностімає бутиспрямований нареалізаціюінтересів всіхучасників цогопроцесу, асаме,суб’єктівгосподарювання,споживачів, держави йзабезпечувати:

>суб’єктампідприємництва: болеепростийвихід наринок максимальної кількостіпідприємницьких структур;зниження домінімумуліцензійнихзборів таіншихвитрат,пов’язаних ізотриманнямліцензії.

>споживачам:гарантії відпроникнення наринокнебезпечних для життя, іздоров’я,неякіснихтоварів йпослуг.

>державі:розвиток йцивілізованефункціонуванняринку;створенняналежних умівдотримання балансуінтересівсуб’єктівгосподарювання,споживачів,суспільства вцілому;пряме йнепряме збільшенняподатковихнадходжень до бюджету.

На нашу думку, зсфериліцензуванняповинні бутивиключені тихвидидіяльності,державнерегулювання які вповнійміріможе й виннездійснюватисядержавнимиконтролюючими йнаглядовими органами зфункціональнихобов’язків, до тогочислі череззастосуваннядержавнихнормативів йлімітів,державнихстандартів,сертифікації,акредитації,застосуваннямсанітарних,будівельних таінших правил й норм.

>державнеліцензуваннягосподарська діяльність


>Література

>Конституція України.ПрийнятаВерховноюРадою України 28червня 1996 р. // ВВР України. – 1996.– № 30.– У розділі ст. 141.

2. Кодекс законів України проадміністративніправопорушення від 7грудня 1984 р. // ВВР УСРР.– 1984.– № 51.– З. 1122.

3.Цивільний кодекс України від 16 января 2003 р. №435-IV.Цивільний кодекс України //Офіційнийвісник України. – 2003.– № 11.– У розділі ст. 461.

4.Господарський кодекс України від 16 января 2003 р. // ВВР . – 2003. - № 18. – У розділі ст. 144: № 19 – 20. – У розділі ст. 144; № 21-22. –Ст.144.

Закону України від 4грудня 1990 р. «Продержавнуподаткову службу в Україні» // ВВР.– 1991.– № 6.– У розділі ст. 37.

6. Закон України від 7 лютого 1991 р. «Пропідприємництво» // ВВР.– 1991.– № 14.–Ст.168.

7. Закону УСРР від 20березня 1991 «Про банки йбанківську діяльність» // ВВР.– 1991.– № 25.– У розділі ст. 281.

8. Закон України від 27березня 1991 р. «Про підприємства в Україні» // ВВР.– 1991.– № 24.–Ст.272.

9. Закон України від 16 апреля 1991 р. «Прозовнішньоекономічну діяльність» // ВВР.– 1991.– № 29.–Ст.377.

10. Закон України від 23травня 1991 р. «Проосвіту» (вредакції від 23березня 1996 р.) // ВВР.– 1996.– № 21.–Ст.84.

11. Закон України від 18вересня 1991 р. «Проінвестиційну діяльність» // ВВР.– 1991.– № 47.– У розділі ст. 646.

12. Закон України від 15жовтня 1992 р. «Провнесеннязмін йдоповнень в Україну «Пропідприємництво» // ВВР.– 1992.– № 51.–Ст.680.

13. Закон України від 16 листопаду 1992 р. «Проосновимістобудування» // ВВР.– 1992.– № 52.–Ст.683.


Схожі реферати:

Нові надходження

Замовлення реферату

Реклама

Навігація