Реферати українською » Государство и право » Організація (пристрій) місцевого самоврядування


Реферат Організація (пристрій) місцевого самоврядування

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Організація (пристрій) місцевого самоврядування


 

>СОДЕРЖАНИЕ

 

1. Організація (пристрій) місцевого самоврядування

1.1 Загальні принципи організації місцевого самоврядування

1.2 Представницький орган місцевого самоврядування

1.3 Виконавчий орган місцевого самоврядування

1.3.1 Модель «рада – слабкий мер»

1.3.2 Модель «рада – сильний мер»

1.3.3 Модель «рада – управляючий»

1.3.4Комиссионная система місцевого самоврядування

1.3.5 Інші моделі

Список використаних джерел

 


1. Організація (пристрій) місцевого самоврядування

 

1.1 Загальні принципи організації місцевого самоврядування

 

Теорія місцевого самоврядування виділяє кілька моделей організації місцевої влади: англосаксонську, континентальну,иберийскую, радянську. Проте реально існуючі системи місцевого самоврядування різних держав, навіть, якщо їх побудовано за однією теоретичної моделі, мають значну різницю. Вони обумовлені особливостями законодавства кожної держави, його національними, релігійними та інші традиціями. Через це у світі є велика розмаїтість організаційних форм місцевого самоврядування. У багатьох держав поодинокі регіони використовують різноманітні форми організації місцевого самоврядування. Наприклад, у Росії кожен суб'єкт федерації має власний закону про місцеве самоврядування, що визначає систему місцевого самоврядування регіону, порядок її формування та функціонування.

Головним формальним ознакою, яким відрізняються одна від друга моделі місцевого самоврядування, є кількість органів первинної компетенції. Це дає можливість окреслити три основних типи моделей органів місцевого самоврядування:

- моністична модель, коли він всю повноту первинної компетенції зосереджена одному органі (напр., сході односельців), проте інші органи мають лише делегованими повноваженнями і/або наділяються разовими дорученнями;

- дуалістична модель, коли він первинна компетенція розподілено між двома головними органами (напр., між мером, і представницьким зборами);

-триалистическая модель, коли він первинна компетенція розподіляється між трьома органами (напр., між бургомістром, представницьким зборами і створити т.зв. магістратом, тобто. «малим радою»).

Використання управлінських моделей моністичного типу означає необхідність жорсткого вибору між «>всевластьем колегіального органу» (наприклад, сходу) і «>всевластьем одноосібного органу» (напр. старости). У сучасну епоху зростаючого ускладнення соціальних зв'язків настільки жорстка альтернатива дуже дискусійна. Проте, англо-американської школі місцевого самоврядування вдалося саме у сучасну епоху розробити задовільний варіант управлінської моделі моністичного типу (т.зв. комісійна модель управління). Але, зазвичай, концептуальне осмислення і інституціоналізація органів місцевого самоврядування передбачає застосування дуалістичної моделі управління.

Для систем місцевого самоврядування більшості країн є характерною поділ місцевої влади на дві основні елемента:

- до представницького органу;

- виконавчий орган.

У системі місцевого самоврядування, побудованої по дуалістичної моделі, може виділятися іще одна елемент – головне посадова особа місцевого самоврядування. Головне посадова особа представляє все місцеве співтовариство. Він може обиратися всім населенням, або представницьким органом влади. В нього може бути широкі і найвужчі повноваження, найрізноманітніші найменування – залежить від конкретної країни й від цього, як у цій країні складалося самоврядування. Глава може бути завершений і главою виконавчої, і главою представницького органу, і навіть поєднувати обидва цих посади.

Конкретна форма організації місцевого самоврядування державі чи регіоні визначається поєднанням ряду факторів:

- наявністю і засобом формування представницького і виконавчого органів;

- розподілом повноважень між органами місцевого самоврядування (представницьким, виконавчим, контрольним та інших.);

- характером взаємодії між органами місцевого самоврядування;

- способом приходу на посаду і обсягом повноважень вищої посадової обличчя і ін.

Загальні принципи внутрішнього устрою органів місцевого самоврядування країнах європейського співтовариства формулюються в Європейської хартії місцевого самоврядування (ст.6, 7) і дружина мають дотримуватися незалежно від конкретної і моделі самоврядування.

Вирізняють три базових принципу устрою самоврядування:

1) структура самоврядування має відповідати завданням, що розв'язуються місцевим співтовариством;

2) місцеве співтовариство повинен мати право самостійно визначати структуру органів самоврядування;

3) працівники органів місцевого самоврядування повинен мати особливий статус, відмінний статусу державного службовця.

1.2 Представницький орган місцевого самоврядування

Представницький орган (рада, збори, асамблея, дума тощо.) покликаний приймати рішення з найважливішим місцевим питанням. Він зазвичай обирається шляхом саме таких виборів населенням відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Депутати – «непрофесіонали» у сфері муніципального господарства і це з двом причин.

По-перше, оскільки з їхньою обирають визначений термін, це справді дає деяку гарантію від корупції.

По-друге, їх головним завданням – представляти інтереси усіх прошарків населення, більшість якого, природно, перестав бути професіоналами у створенні господарську діяльність того суспільства.

Кількісний склад представницького органу, зазвичай, залежить від кількості жителів адміністративно-територіальної одиниці. У Франції, наприклад, муніципальні поради можуть налічувати від 9 до 69 членів, у Болгарії – від 9 до 65, Білорусі від 11 до 60, Бельгії – від 5 до 55, Італії – від 15 до 80, Голландії – від 7 до 45, Норвегії – від 13 до 85. У муніципальні поради зазвичай нечисленні, загалом 6–7 людина. У Японії навпаки, склад місцевих рад величенький – від 40 до 120 членів.

Термін повноважень представницьких органів інших може складати рік (канадські провінціїНью-Брансуик, Онтаріо, Саскачеван), два (Болівія, канадські провінції Квебек, Манітоба, Мексика), три (Малаві, Швеція, Естонія), чотири (Білорусь, Угорщина, Данія, Норвегія, Польща, Японія), п'ять (Кіпр, Туреччина) чи шість (Бельгія, Франція, Люксембург) років. Невеликий термін повноважень ради дозволяє електорату здійснювати досить суворий контролю над своїх обранців. Більше термін діяльності рад економічніше з думки і дозволяє його членам не думати постійно про своє переобранні.

Формування представницьких органів, зазвичай, здійснюється шляхом саме таких виборів населенням. На виборах можуть бути різні різновиду пропорційної і мажоритарної виборчих систем. Найчастіше переобирається весь склад ради, хоча у цілях забезпечення наступності своєї діяльності можливо переобрання лише певної його частину.

Крім виборних у складі рад можна включати і призначувані члени. Наприклад, у Великій Британії існує інститут призначуваних членів –олдерменов. Нині практика призначення членів рад поширена переважно у країнах «третього світу». У багатьох країн певну кількість місць резервується за особами, виражають різні соціально-економічні інтереси (Марокко, Сенегал), і навіть до жінок. Місця у місцевих радах можуть резервуватися по представників відсталих верств населення.

Основний формою роботи місцевих представницьких органів є сесії. Залежно від рівня рад національні законодавства країн встановлюють періодичність скликання чергових сесій. У низових адміністративно-територіальних одиницях звичайно збираються частіше (щокварталу, щомісяця), ніж у вищих (2-4 разу ніяк).

Крім чергових сесій можуть скликатися позачергові, надзвичайні. Там, зазвичай, розглядаються лише питання, на вирішення що вонисозиваются.

Свою організаційну структуру представницькі органи, зазвичай, визначають самі. У межах своєї компетенції можуть утворювати комісії (комітети), які бувають постійними і тимчасовими, обов'язковими і факультативними, і навіть галузевими, функціональними і територіальними.

Постійні комісії (комітети) зазвичай формуються першою засіданні Ради і функціонують або протягом всього терміну їхніх повноважень ради, чи якогось фіксованого терміну (наприклад, один рік, як у Великобританії).

Тимчасові чи спеціалізовані комісії (комітети) створюються за необхідності на вирішення чи вивчення певною конкретною ж проблеми і розпускаються після виконання свого завдання і її уявлення раді відповідного доповіді.

Обов'язкові комісії (комітети) призначаються відповідно до вимогами законодавства тій чи іншій країни. Так, шведські муніципалітети повинні формувати комітети за освітою, навколишньому середовищі охороні здоров'я, будівництва, соціальному добробуту, і навіть з виборів.Муниципалитети Чехії зобов'язані утворювати лише фінансовий контрольний комітети. Формування більшості комітетів місцевих рад носить факультативний характері і здійснюється за розсуду самого ради з урахуванням можливостей реалізовувати ті чи інші функції.

Галузеві («вертикальні») комісії (комітети) створюються з якого- або конкретному напрямку муніципальної діяльності (охорону здоров'я, освіту й т.п.), тоді, як функціональні («горизонтальні») виконують обслуговуючі функції відношення до іншим комітетам ради і його вирішують комплексні, спеціальні питання (юридичний, фінансовий та інших. комітети).

Територіальні комісії (комітети) об'єднують членів ради ніхто, обраних від якогось певного району й визначають його загальне розвиток. Крім цього, поради можуть створювати різні консультативні комісії, до складу яких входять як муніципальні радники, а й представники населення.

Члени комісій (комітетів), найчастіше, обираються на засіданні Ради. Однак у муніципалітетах країн практикується їх призначення чи формування складу комітетів згідно з рекомендаціями спеціального комітету з питань кадрам. Більшість членів комітетів би мало бути членами місцевих рад, хоча часом припускається і кооптація ззовні. Окремі комітети мають розгалужену структуру підкомітетів, що детальніше розглядають конкретні проблеми, чи окремі їх аспекти.

У країнах із континентальної моделлю місцевого управління компетенція комітетів найчастіше обмежується підготовчими і контрольними функціями. У державах англосаксонського права комісії можуть наділятися і розпорядчими функціями.

самоврядування первинний компетенція

1.3 Виконавчий орган місцевого самоврядування

«Непрофесіоналізм» депутатів змушує територіальне співтовариство формувати різними шляхами (загальним голосуванням населення, обирати сесія, наймати) виконавчий орган місцевого самоврядування – орган професіональних управлінців, здатний організувати технічно грамотне виконання замовлень населення.

Виконавчий орган (виконком, мер, бургомістр та інших.) є складовою місцевого самоврядування, покликаний здійснювати повсякденне управління місцевими справами, реалізацію рішень представницьких органів. На виконавчий орган може бути покладено певні державні функції.

У світовій практиці можна назвати різні моделі формування та функціонування виконавчих органів на місцях.

 

1.3.1 Модель «рада – слабкий мер»

Використовується у деяких муніципалітетах США, Великобританії, Німеччини, Австрії, Данії, Чехії, Іспанії, Угорщини, Італії, Мексики, Єгипту, Тунісу інших країн.

Модель «рада – слабкий мер» передбачає обрання населенням представницького органу місцевого самоврядування – ради, що з свого склад обирає мера.

Компетенція і відповідних повноважень розподілені між радою і мером вкрай асиметрично. Реальна влада зосереджена виборному раді, що здійснює управління місцевими справами у основному системою галузевих комітетів. Мер виконує лишеоперативно-исполнительние функції, може пропонувати раді прийняття тих чи інших нормативних актів, і навіть головує у раді. Слід зазначити, що «слабкий мер» в разі потреби є і «слабким головою», тобто. переважно є лише координатором процесу засідання без якихось значних адміністративних повноважень. Муніципальний рада володіє первинними повноваженнями у сфері місцевого господарства, місцевих фінансів України й вирішує кадрових питань.

Рада з питань своєму розсуду може звільнити мера з посади.

Термін повноважень ради часто перевищує термін повноважень мера, причому, число можливихпереизбраний однієї й тієї самі обличчя посаду мера може обмежуватися.

Ця модель організації системи органів місцевого самоврядування є у спосіб реалізації на локальному рівні принципу представницької демократії. З певними допущеннями такої системи можна як реалізацію принципів парламентської республіки на місцевому рівні.

У межах аналізованої моделі місцева влада організується на засадах колегіальності і координації. Принципи єдиноначальності і субординації ослаблені, оскільки необхідно спочатку обмежені повноваження їх носія, тобто. мера.

«Слабкість» мера носить як інституціональний характер, обумовлена як тим, що обирають не населенням, а членами муніципального ради зі складу. «Слабкий мер» може обиратися так і безпосередньо населенням, та його адміністративні повноваження значно обмежені.

Серед таких небагатьох достоїнств даної системи може бути:

- прозорість роботи і підконтрольність виконавчого органу («слабкого мера») виборному раді;

- як політичну, а й адміністративної відповідальності депутатів ради за стан справ у своєму муніципалітеті.

До вад слід віднести:

- структурно зумовлену слабкість виконавчого органу, фактичний вакуум виконавчої, бо тут як загальне керівництво контроль над діяльністю виконавчого апарату, а й оперативне управління з багатьох питань місцевої життя зосереджено руках представницького органу;

- надмірна політизованість, «тиск» політичних інтересів на самих рішення управлінських запитань і, як наслідок, негативний вплив фракційної боротьби членів ради ніхто на ефективність адміністративної роботи.

Система «рада – слабкий мер» може щодо успішно працювати тільки за умов невеликих громад та практично непридатна значних муніципалітетів.

 

1.3.2 Модель «рада – сильний мер»

У великих муніципалітетах США, Німеччини, Канади, Японії і низки інших країнах мер обирається безпосередньо населенням. Це, зазвичай, визначає її досить сильні позиції з системі місцевого управління.

На думку ряду дослідників, зокрема А.І. Черкасова, дана модель виникла, як упущення моделі «рада – слабкий мер» і, наприклад, США поступово витісняє її, починаючи з другої половини в XIX ст. «Сильний мер» мав стати політичним і адміністративним лідером муніципалітету, відповідальних його загальний політичного курсу й розробку програм міського розвитку.

У межах моделі «рада – сильний мер» значно обмежені повноваження виборних посадових осіб, у користь призначуваних мером фахівців. Первинна компетенція тут також розподілено вкрай асиметрично, але вже користь виконавчого («сильний мер») органу.Избираемий населенням мер може бути звільнено з посади радою. Вона має право вето щодо рішень ради, яке найчастіше то, можливо подолано лише кваліфікованим більшістю голосів членів останнього. Мер підготовляє рекомендації у межах нормотворчої компетенції ради, відпо-відає розробку й виконання муніципального бюджету, одноосібно призначає звільняє муніципальних чиновників, розподіляє повноваження між муніципальними департаментами, здійснює їх реорганізацію, самостійно вирішує поточних питань управління. Будучи політичним лідером муніципалітету, мер представляє інтереси того суспільства зовні, у відносинах центральним урядом.

Система «рада – сильний мер» відповідає умовам великих муніципалітетів з неоднорідним населенням, складність управління яким диктує необхідність концентрації владних повноважень і персональної відповідальності тільки в руках. Система містить у собі певні характеристики президентської форми управління, тому проектує на місцевий рівень як позитивні, і негативні риси останньої.

Серед достоїнств аналізованої моделі слід назвати:

- реалізація «сильним мером» основних адміністративно-управлінських функцій за принципами єдиноначальності і субординації;

- персональна відповідальність мера усім стадіях управлінської діяльності;

- посилення ролі кадрового й фахової елемента у персональний склад всіх підрозділів системи місцевого самоврядування.

Недоліки даної моделі в разі потреби є продовженням її достоїнств. Тут слід виокремити такі структурні слабкості:

- суміщення в одноособовому виконавчому органі політичних лідеріва і адміністративні функції, що передбачає – мер мусить бути водночас та гарним політичним лідером, і вмілим, компетентним адміністратором, проте що цими якостями які завжди може бути суміщені щодо одного людині;

- у

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація