Реферати українською » Государство и право » Характер і рівень диференціації права й соціального регулювання в Великобританії


Реферат Характер і рівень диференціації права й соціального регулювання в Великобританії

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Запровадження

Розмаїття форм організації життя суспільства, його правовим регулюванням, встановлення норм поведінки членам суспільства зумовило розбіжність у підходах до формування систем правничий та лише у системах права. Ми розглядаємо жодну з правових систем – англосаксонську правову систему.

Найяскравіше англосаксонське право було розглянуто французькимкомпаративистом Р. Давидом. Саме вчення Р. Давида ми можемо побачити особливості розвитку англійської системи права, її функціонування та відмінності.

У основі його класифікації англійського права лежать два критерію: ідеологічний і критерій юридичної техніки, причому обидва мають бути використані «не ізольовано, а сукупності».

Класифікація Р. Давида дуже популярний і її переважно використовують із вивчення такого правового інституту, як сукупність правових систем.

У реальному житті право Англії різниться великим різноманіттям, специфікою, унікальністю.

Разом про те при різноманітті характеристик, факторів, і шляхів розвитку англійської системи, істотне те, що відправні моменти його розвитку пов'язані з характером і їх рівнем диференціації правничий та соціального регулювання в Англії.

Оскільки правова система відбиває соціально-економічне, політичне розвиток виробництва і рівень соціальної культури народу, їх вивчення дозволяє відновити поняття про громадських відносинах, зрозуміти механізм суспільства Англії.

Вивчаючи англосаксонську систему права, має значення мету й завдання нашого дослідження.

По-перше, щодо історії формування англосаксонської системи права, можна аналізуючи чинники, її визначили, виявити якусь закономірність розвитку даної системи права.

По-друге, вивчаючи систему англійського права, визначити її правову базу та шляхи її її подальшого розвитку.

По-третє, вивчаючи це питання необхідно визначити підхід до формування правова база, в підході до форми, методам, принципам закріплення конкретних інститутів права.

Для позначених цілей у теорії держави й права є безліч засобів і методів вивчення систем права: це - історичний, хронологічний, метод синтезу, аналізу, метод компаративістики (метод порівняльного правознавства) і ще. Під час вивчення систем права складається радий знань, що формуєнаучно-юридическую основу на дослідження права різних народів. Використовуючи це ще ми проаналізуємо англосаксонську систему права.

Отже, позначивши предмет, метод і цілі вивчення час торкнутися вивченню нашої роботи.


1. Особливості розвитку англосаксонської системи права

 

1.1 Етапи формування англосаксонської системи права

Рене Давид пропонує виділити історія англійського права чотири основнихпериода[1]. Перший період передував нормандському завоюванню 1066; другий, від 1066 року по встановлення династії Тюдорів (1845 рік), – становлення загального права, як його стверджується, долаючи опір місцевих звичаїв. Умови цієї періоду надали на правову систему вплив,ощущаемое й у час. Третій період, з 1485 до 1832 року, – розквіт загального права, але він вимушений піти на компроміс з додатковою правової системи, що вже знайшло свій вияв у «нормах справедливості». Четверте період –с1832 року й донині, – коли загальне право трапилося з небаченим розвитком законодавства, і мало пристосуватися до суспільства, де постійно посилюється значення державної адміністрації. Розглянемо докладніше зазначені періоди.

>Англосаксонский період (до 1066 року)

Є дата, що є основної історія англійського права – це 10066 рік, коли Англія була завойовананормандцами. Період, що передував цьому році, в Англії називають періодом англосаксонського права. Після римського панування, що тривало чотири століття – від імператора Клавдія на початок V століття, різні племена німецького походження – сакси,англи, юти, датчани – зайняли чільне положення в Англії. Саме цю епоху Англія була в християнство місією святого Августина Кентерберійського (595 рік).

Право англосаксонської епохи залишається маловідомим. Після звернення до християнство закони складалися як і, як й у в континентальній Європі, із тією лише відзнакою, що писалися де вони латиною, але в англосаксонському мові. Як і інші варварські закони, вони регулювали лише надзвичайно обмежені аспекти тих громадських відносин, куди поширюється сучасна концепція права.

Становлення загального права (1066–1485 рр.)

У 1066 року нормани під керівництвом Вільгельма I в битву біляГастингсе завдали англосаксам нищівної поразки і цим створили передумови для поступового підпорядкування у наступні роки своєму повного панування британських островів.

До великим досягненням Вільгельма I та його наступників належить створення однорідної, жорсткої та чітко упорядкованим системи васалітету на чолі з королем. Жорстка, яка за ієрархічному принципу пірамідальна конструкція централізованої державної влади та блискучі організаторські здібностінорманнов, створили передумови задля її подальшого зосередження управлінських функцій до рук королівської адміністрації. Треба сказати, що це спільне право в 1066 року ще було. Збори вільних людей, зване Судом графства (>CountryCourt), та його підрозділ Суд сотні (>HundredCourt) здійснювали той період правосуддя з урахуванням місцевих звичаїв за умов якнайсуворішого формалізму з допомогою способу доказів, які навряд можна назвати раціональними. Після завоювання суди графств і сотень поступово замінені феодальної юрисдикцією нових типів (суди баронів,минорские суди й т.п.), які судили на основі звичайного права. У сфері дії церковної юрисдикції, створеної після завоювання, застосовувалося канонічне право, загальне для християнства.

Після нормандського завоювання королівські суди для Англії або не мали універсальної компетенції. Суперечки передавалися, зазвичай, у різні перелічені раніше суди. Король здійснював лише «вищий суд». Він втручався в суперечки у виняткових випадках: якщо існувала загроза світу королівстві або якщо обставини справи були такі, що його не міг дозволити у звичайному порядку.

Загальне право – право англійське й загальне для всієї Англії – було створено виключно королівськими судами. УXII–XIII століттях королівська юрисдикція поступово розростається з судового установи зі спеціальним компетенцією у вирішенні суперечок з участю держави у загальну юрисдикцію з широкі повноваження. Це спричинило з того що Королівська курія згодом трансформувалася на три постійних судна з професійними суддями. Ці суди засідали за відсутності короля, їх постійним місцезнаходженням був Вестмінстер, а компетенція, якому вони мали, лишалася незмінною плоть до XVIII століття.

Юрисдикція Судна казначейства спочатку обмежувалася фінансовими спорами між підданими і короною. Пізніше Суд поширив свою юрисдикцію на суперечки між підданими. Поруч із Судом казначейства функціонував Суд загальногромадянських позовів, які служили ролі контролюючого і касаційного органу традиційних судів нижчих інстанцій, якими ще з 1066 року керували королівські чиновники – шерифи. Третій суд – Суд королівської лави – навчався основному справами, мають особливо важлива політичне значення.

З іншого боку, з XII століття королі починають посилати у провінцію роз'їзних королівських суддів. Судді заміняю шерифів посаді голів судів і участі здійснюють судочинство від імені короля. Цим було покладено початок розвитку процесу, що протягом наступних століть призвів до сильної централізації юстиції і стимулював уніфікацію права Англії.

Паралельно йшов процес поступового витіснення місцевих норм звичайного права, решти ще з англосаксонських часів. Формально цього права будь-коли скасовувалося. Але в міру того, як зростає роль права, застосованих королівськими суддями, значення звичайного права зменшується.

Слід зазначити, що спільне право проголошувало вкрай формалістичний принцип, яким позивачі мали слідувати процедурам, формулам і різноманітним методам уявлення доказів.

Суперництво з правом справедливості (1485–1832 рр.)

НаприкінціХШ століття підйом у діяльності королівських судів починає поступово падати. Недоліки загального права полягали у жорсткості доктрин і неповноті засобів захисту, що застосовуються у судах загального права. Найбільшим недоліком було, звісно, те, що матеріальне право повністю чого залежало від процесу.Законотворчество – основний сучасний двигун реформ у середні віки майже застосовувалося. Отже, вимагалося нове той засіб внесення поправок на загальне право. Це спричинило розвитку другого головного джерела англійського права – права справедливості.

Вже XIV столітті будучи невдоволеною результатом справи сторона могла звертатися зі проханням до короля, закликати гидку бік королівським велінням до гідного поведінці. Поступово ці чолобитні стали спрямовуватися лорд-канцлеру – вищому посадової особи короля. За підсумками їхніх рішень з часом викристалізувався ціле пасмо спеціальних правових норм, регулюючих цю проблему. Починаючи з 15 століття, і з сьогодні, цей комплекс норм називаютьequity – право справедливості. Протягом усього 15 століття лорд-канцлер, приймаючи рішення, діяв на власний розсуд. У цій у тих рішеннях був елемент релігійного суб'єктивізму, властивого вищого особи церковної ієрархії країни. Але по тому як і 1529 року Томас Мор призначили першим світським лорд-канцлером, практика застосування права справедливості дедалі більше починає слідувати зразком загального права. Йде процес створення і доктрин. І хоча спочатку він має невизначений і розпливчастий характер, лорд-канцлер вдається до допомоги у разі спірних ситуацій.

Іноді норми права справедливості були наслідком визнання нових правил, не повністю визнаних до судів загального права (виняткова юрисдикція), або обдарування нових засобів захисту, яких немає мало загальне право (паралельна юрисдикція).

Суд канцлера за самою природою юрисдикції, яку проводив, вимушений був розпочинати конфлікти з судами загального права. Коли право доповнювало загальне право, він надто вже заважала юристам загального права, оскільки йшло у розріз зі своїми повноваженнями. Проте ситуація була інакша, коли право справедливості виправляло загальне право. У разі відбувалися прямі сутички між судами загального правничий та канцлером, наприклад, канцлеррасторгал чи виправляв формулювання документа, а суди загального права примусово наводили у виконанні відповідно до початковою умовам. Згодом у тому, щоб забезпечити своє панування, Суд канцлера випускав загальні заборонні накази, які, хоч і адресувалися зазвичай особистотяжущимся, а чи не до судів загального права. Проте, обмежували юрисдикцію загального права.

Згодом більшість і принципів права справедливості змогло вже утвердитися також міцно, як та принципи і норми загального права, і саме право справедливості фактично перестало повинна розвиватися у ролі корективи до спільного праву. Причиною цього було доктрина обов'язковості прецеденту, хоча, безперечно, консерватизм суддів теж зіграв своєї ролі.

Сучасний період (з 1832 р.)

Період, який хронологічно визначається 1832 роком, триває і по нашого часу. Цей період характеризується значною трансформацією, як державної механізму, і правової системи Англії. У 1832,1833,1852, роках сталися радикальні реформи та модернізацію права. На той час англійське право розвивалося в процесуальних рамках, котрі собою різноманітні форми позовів.

У 1873–1875 роках організація судів також було значно модифікована. Усі англійські суди отримали право застосувати і норми загального, і норми права справедливості. Проте закони про судоустрій уніфікували лише порядок здійснення правосуддя за загальним права й праву справедливості. Не злили норми матеріального права. При колізії норм загального правничий та норм права справедливості щодо однієї й тієї ж самого питання, перевагу надають нормам права справедливості. Слід зазначити, що у зв'язки й з домінуючою роллю прецедентного права англійське законодавство до початкуХIХ століття перебуваючи на других ролях, була «дедалі більшу збори неупорядкованих, погано узгоджених між собою і злочини навіть прямо суперечать одні іншим статусів, які приймала починаючи зХШ століття поблизу найрізноманітніших обставинах і часто продовжували діяти у цілком змінених історичнихусловиях»[2]. Різка активізаціяправотворческой діяльності англійського парламенту, уначалеXIX століття, обумовлена економічними (бурхливий ріст промислового виробництва й торгівлі), політичними (реформа виборчої системи 1832) й іншими причинами, безсумнівно, сприяла підвищенню ролі статусного права, швидкому зростання кількості що ухвалює парламент актів і усвідомлення потреби їх систематизації та уніфікації. Як слідстві цього, у Великобританії на початку ХІХ століття стали видаватися звані консолідовані акти,вбиравшие до тями упорядкованому вигляді, стосовно різним правових інститутів, норми, що містилися в раніше виданих парламентських актах.

Нині крім активного взаємодіїстатутного і прецедентного права, відзначається також зближення континентальної і англосаксонської правових систем: «Нині можливо говорити про формування єдиної правової системи західного права. У державах системи загального права зросла роль закону, хоча б теоретично і історично він ж виконує функцію «другий скрипки» проти правом, створенимсудами»[3].


1.2Рецепция римського права

Стало поширеним, майже хрестоматійним, становище, що Англія практично уникнула рецепції римського права. Наводячи це положення, зазвичай зазначають, що у перших етапах рецепція римського приватного права у країні відбувалася без особливих відхилень: в XII в. в Англії можна говорити про захоплення римським правом, з континентальної Європи запрошували викладачів, вивчали їх у університетах тощо., а згодом перемогла опозиція застосуванню римського права у судовій практиці, і переваги віддали англійської загальному праву.Специфичность англійського права пояснюють географічної особливістю країни, історичними традиціями, особливостями політичного і охорони культурної розвитку.

ХаритоновЕ.О. вважав ці докази непереконливими і пише зокрема: «Хіба інші західноєвропейські країни, де булореципировано римське права, або не мали своїх історичних традицій і особливості культури? Або патріотизм їх жителів був меншим? Або, нарешті, Шотландія, де відбулася рецепція в «класичному» розумінні, менш віддалена від Риму, як Англія?».

Звісно ж, що теза про неприйнятті Англією римського права з'явився результатом спрощеного розуміння рецепції, відомості її тільки в практичному, безпосередньому застосуванню норм римського права, як і відбувалося у середньовічної Німеччини.

Але рецепція полягає, передусім, в сприйнятті духу римського права, його основних принципів, ідей положень. З іншого боку, існує розмаїття форм рецепції, що реалізуються залежність від конкретних цивілізаційних, історичних і географічних особливостей.

Базуючись такому розумінні рецепції римського приватного права, ХаритоновО.Е. робить висновок, що рецепція мала місце Англії, але у менш звичних формах.

Слід зазначити, які самі англійські дослідники серед видів прав, які переважають в Англії, називають поруч із англійським загальним, місцевим, звичайним,статутним правом, правом справедливості, міжнародним, торговим, канонічним, правом Європейського співтовариства, ще й римське право, зазначаючи у своїй, що останні існує у університетах, тобто. забезпечує формування юридичногомировоззрения[4].

>Уолкер Р.Виделяет як один з історичних

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація