Реферати українською » Государство и право » Правове регулювання час відпочинку


Реферат Правове регулювання час відпочинку

Страница 1 из 6 | Следующая страница

Міністерство освіти і науки України

Кримський юридичний інститут

Національна академія України від імені Я. Мудрого

Курсова робота

По дисципліни «Трудове право»

на задану тему «Правове регулювання період відпочинку»

Виконала

студенткаЗФО

4 курсу 46 групи

Алексєєва Людмила

р. Сімферополь2010г.


>СОДЕРЖАНИЕ

ЗАПРОВАДЖЕННЯ

ПОДІЛ 1. Поняття й ті види часу відпочинку

ПОДІЛ 2.Отпуска, їх види й порядок надання

2.1 Відпустку, загальну характеристику

2.2 Щорічний основний відпустку

2.3 Щорічні додаткові відпустки та його тривалість

2.4 Творчий відпустку

2.5Отпуска без збереження зарплати

>ЗАКЛЮЧЕНИЕ

>СПИСКОКНОРМАТИВНЫХИСТОЧНИКОВ ІИСПОЛЬЗОВАННОЙ ЛІТЕРАТУРИ


ЗАПРОВАДЖЕННЯ

Мною обрано тема «Час відпочинку: правові питання»

Актуальність теми у питанні відпочинку громадян, у рамках охоплених трудовим правом, мій погляд ось у чому: по-перше, цього права закріплено як нормами трудового права, а першу черга у Основному Законі держави – Конституції. Організація праці та відпочинку у підприємствах різної форми власності, на жаль, який завжди відповідає нормам зазначених у законі. На погляд, особливо що це стосується підприємств, які входять у сферу приватних. Відсутність належного контролем із боку адміністрації, відсутність комісії з трудових суперечкам в організаціях.Ненадлежащая робота з ознайомленню працівників зі своїми правами відпочивати ведуть як щодо порушень цих прав, до серйознішою наслідків (виробничий травматизм, професійні захворювання тощо.)

Через великого об'єму законодавства про час відпочинку і особливо про відпустки, незібраності правових норм різноманітні актам, наявності окремих галузей, застосовуваних за практиці, члени профспілкових комітетів,профактива, профспілкових працівників, адміністрації підприємств, установ, організацій нерідко виникають труднощі під час вирішення конкретних проблем.

У українському трудовому праві часом відпочинку визнається не та частина календарного часу, протягом якого працівники звільняються й від виконання трудових обов'язків і може використати його на власний розсуд.

Отже, поняття часу відпочинку охоплює собою як час власне відпочинку, протягом якого відновлюються фізичні і духовні сили, а й час, затрачуване людиною на соціально-культурне розвиток, громадської діяльності, навчання, наукове, технічне й художня творчість, фізкультурні вправи і спортом тощо. буд. Це відповідає визначенню вільного часу.

По трудового законодавства у складі вільного з посади часу різняться: перерви протягом робочого дня, щоденний (>междусменний) відпочинок, щотижневий відпочинок, святкові дні, додаткові позбавлені роботи дні, відпустки (окремі, своєю чергою, поділяються сталася на кілька видів).

Правове регулювання часу відпочинку здійснюється Конституцією України, Кодексом законів про працю, Закон України «Про відпустки» тощо.

Метою згаданої роботи є підставою аналіз нормативно – правова база, що регулює період відпочинку.

Мета роботи передбачає розкриття наступних завдань:

· Аналіз поняття і деяких видів часу відпочинку;

· Розгляд особливостей відпусток, їх видів тварин і порядку передачі.

Об'єктом дослідження даної праці є відносини, які творяться у сфері забезпечення часу відпочинку трудящих.

Предметом дослідження є система правових норм, що регулюється її трудовим правом.

>Методологический інструментарій дослідження виходить з наукових методах, як-от історичний,конкретно-социологический, порівняльно-правовий.

Ця тема була досліджували такими авторами:Беляцкий З., Геращенко Л,Зубковский У., Венедиктов У., Прилипко З. І т.ін.

Робота структурована відповідно до поставленими цілями і завданнями і складається з запровадження, двох розділів, виведення і списку нормативних джерел постачання та використаної літератури.


ПОДІЛ 1. Поняття і різноманітні види часу відпочинку

Час відпочинку - це частина календарного періоду, протягом якого працівник відповідно до Закону необхідно звільнити від виконання трудових обов'язків і який може використовувати на власний розсуд задоволення своїх і відновлення.

Законодавством встановлено такі види часу відпочинку:

- перерви протягом робочого дня (зміни);

- щоденний відпочинок (>междусменний перерву);

- вихідні (щотижневий відпочинок);

- святкові і неробочі дні;

- відпустки.

Відповідно до ст. 66 КзпПр перерву на відпочинок і продукти харчування надається тривалістю трохи більше дві години. Такий перерву має надаватися, зазвичай, через чотири години від початку роботи. Час початку будівництва і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. На підприємствах, де за умовам виробництва перерву встановити неможливо, працівникам повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого дня. Перелік таких робіт, лад і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженою їм органом з дозволу профспілкового комітету. Перерви на відпочинок і приймання їжі не входять у робочий час і оплачуються.

Окремим категоріям працівників надається додаткові перерви під час робочого дня, які входять у робочий час і регулюються спеціальними нормативними актами:

- перерви на відпочинок на навантажувально-розвантажувальних роботах. Правила щодо умов праці вантажників при навантажувально-розвантажувальних роботах, затвердженіНКТ СРСР 20 вересня 1931г.предусматривают, крім обідньої перерви, спеціальні перерви на відпочинок, що входять до робочий час. Тривалість і Порядок надання таких перерв визначаються правилами внутрішнього трудового розпорядку;

- перерви для обігрівання. Правилами на роботу на свіжому повітрі в холодну пору року, затвердженими обов'язковим постановоюНКТ СРСР від 11 грудня 1929 р., встановлено, що з роботи свіжому повітрі в холодну пору року застосовуються перерви для обігрівання.

Питання про кількість і тривалості перерв про устрої місць обігрівання вирішуються окремих підприємств чи груп в залежність від місцевих умов із угоді роботодавця з профспілкою;

- перерви для годівлі дитини. Жінкам, які мають дітей до півтора року, крім загального всім працівників перерви на відпочинок і приймання їжі, надаються перерви для годівлі дитини. Такі перерви надаються не раніше як за 3 години від початку роботи тривалістю щонайменше тридцяти хвилин. За наявності двох і більше немовлят тривалість такого перерви повинна бути упродовж як мінімум години. Терміни і Порядок надання перерв встановлюються власником підприємства з урахуванням побажання матері. Перерви для годівлі дитини входять у робочий час і оплачуються (ст. 183 КзпПр). Правом на перерву для годівлі дитини користуються жінки, працюючі неповне робочий час. За бажання жінки, має дітей, і залежно від тривалості її робочого дня (зміни) допускається: приєднання перерви для годівлі дитину до обіднього перерві; перенесення однієї чи в сумарному вигляді двох перерв для годівлі дитини наприкінці робочого дня, тобто понад раннє закінчення роботи з порівнянню з тривалістю робочого дня, встановленого трудовим договором.

До додатковим перервам під час робочого дня,включающимся у час, також можна віднести: перерви на роботах з шкідливими умовами праці, перерви на фізкультурні паузи або заради виробничої гімнастики, і навіть інші перерви, передбачених законодавством.

>Еженедельний безперервний відпочинок (вихідні) – це перерва у роботі між закінченням робочого дня (зміни) та початком наступного дня (зміни). Його тривалість мусить бути щонайменше сорока дві години (ст. 70 КзпПр). При п'ятиденної робочої тижню працівникам надається два дні вихідних на тиждень, зазвичай, поспіль - у суботу та неділю. При режимі шестиденної робочої тижню працівникам надається вихідний день. Спільним вихідним днем є неділю. Другий вихідного дня при п'ятиденної робочої тижню визначається, зазвичай, графіком роботи підприємства, узгоджених із профспілковим комітетом і, зазвичай, надається разом із загальним вихідним днем. На безупинно діючих підприємствах чи підприємствах, де робота може бути перервана у єдиний вихідного дня у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї та т.п., вихідні встановлюються місцевими Совітами (ст. 68 КзпПр). Відповідно до ст. 69 КзпПр на підприємствах, зупинка яких неможлива по виробничо-технічним умовам чи у із необхідністю безперервного обслуговування населення, і навіть на навантажувально-розвантажувальних роботах, пов'язаних із роботою транспорту, вихідні видають у різні дні тижня по черзі кожної групі працівників у відповідність до графіком змінності. Працівники, перебувають у відрядженні, працюють, і користуються вихідними днями за заданим режимом підприємства, куди вони відряджені.

Що стосується, якщо працівник перебуває у відрядженні в вихідного дня, йому після повернення з відрядженні у порядку надається наступного дня відпочинку.

У історичному аспекті цікаво нагадати, що у Декреті 1917 року «Про8-часововом робочому дні» разом із встановленням загальної тривалості робочого дня 8 годинників та 6 годині у суботу, встановлювався вихідний день була в тиждень. У цьому був зазначено, що це має бути саме неділю. Рішення звідси мала прийняти місцева влада разом з профспілками. Два дні вихідних було встановлено цк кпрс, Радою Міністрів СРСР від 7 травня 1967 року.

Відповідно до ст. 71 КзпПр робота у вихідні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у такі дні можливе з згоди профспілкового комітету на наступних виняткових випадках:

1) задля унеможливлення громадського чи стихійного лиха, виробничої аварії, і негайного усунення наслідків;

2) задля унеможливлення нещасних випадків, загибель чи псування державного або громадського майна;

3) до виконання невідкладних, заздалегідь не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить надалі робота підприємства, установи, організації у цілому, або його окремих підрозділів;

4) до виконання невідкладних навантажувально-розвантажувальних робіт для запобігання чи усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів в пунктах відправлення та призначення.

У цих ситуаціях залучення до роботи в вихідного дня оформляється письмовим наказом (розпорядженням) власника чи уповноваженого їм органу.

Праця у вихідного дня компенсується, за згодою працівника і власника, наданням іншого дні перепочинку чи грошової форми у розмірі (ст. 72 КзпПр). До праці у вихідного дня не залучаються неповнолітні працівники (ст. 192 КзпПр), вагітним жінкам і вони, які мають дітей до трьох років (ст. 176 КзпПр).

Правило про неприпустимість залучення до роботи у дні щотижневого відпочинку застосовується до працівникам безупинно діючих підприємств, і навіть тих підприємств, установ, які мають обов'язково працювати саме уобщеустановленний день відпочинку (наприклад, музеї, театри й т.п.). На таких підприємствах щотижневий відпочинок надається або у відповідність до графіками змінності, або у одну спільну день тижня, не співпадаючий з загальновстановленим (неділю) днем відпочинку.

Законодавством України передбачено такі святкові дні, робота у які виробляється:

1 січня - Адже;

7 січня - Різдво Христове;

8 березня - Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих;

9 травня - Дня перемоги;

28 червня - День українській конституції;

24 серпня - незалежності України.

Робота теж виробляється у дні релігійних свят:

7 січня - Різдво Христове;

одного дня (неділю) - Великдень (>Великодень);

одного дня (неділю) - Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих у Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, сповідують відповідні релігії, близько трьох днів відпочинку у протягом роки святкування їх великих свят, з відпрацюванням впродовж останніх днів.

У дані дні допускаються роботи, припинення яких не можна по виробничо-технічним умовам (безупинно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення. Цими самими днями допускаються роботи з допомогою працівників у випадках і як, передбачених статтею 71 КзпПр.

Законодавство не встановлює будь-яких вимог щодо порядку залучення до роботи у святкові та неробочі дні, але слід зазначити, що притягнення працівників до роботи у святкові дні і неробочі дні має оформлятися наказом тільки у разі, якщо вихід працівників працювати не передбачено графіком змінності (графіком виходу роботу).

Компенсація до праці у святкові та неробочі дні виробляється у відповідності зі ст. 107 КзпПр.

УДополнениях до Генеральному угоді між Кабінетом Міністрів України та Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об'єднаннями на 1999-2000 рр. передбачено, Кабінет Міністрів України зобов'язується розробити проект закону України «Про внесенні змін у статтю 71 КзпПр для встановлення порядку залучення працівників до роботи у святкові дні».


ПОДІЛ 2.Отпуска, їх види й порядок надання

2.1 Відпустку, загальну характеристику

Відпустку одна із найважливіших видів часу відпочинку, що вже знайшло себе у українській конституції.

Відпустку – цей час відпочинку, яке обчислюється у календарних днях і надається працівникам зі збереженням місця праці та зарплати.

Право на відпустку мають усі громадян України, які перебувають у відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду і галузевої спеціалізації, і навіть особи, які працюють за трудовому договору у фізичної особи. Нарівні з громадянами України на відпустку мають іноземним громадянам й обличчя без громадянства, які працюють у Україні (ст. 2 закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року).

Закон України «Про відпустки» передбачені такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

- основний відпустку (стаття 6 Закону);

- додаткова відпустка до праці з шкідливими і з тяжкими умовами праці (стаття 7 Закону);

- додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону);

- інші додаткові відпустки, передбачених законодавством;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 Закону);

3) творчий відпустку (стаття 16 Закону);

4) соціальні відпустки: відпустку у зв'язку з вагітністю і пологами (стаття 17 Закону); відпустка для догляду дитину до їм трьох років (стаття 18 Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (стаття 19 Закону);

5) відпустки без збереження зарплати (статті 25, 26 Закону).

Насправді цей перелік не вичерпний. Колективним договором (угодою), трудовим договором можуть встановлюватися решта видів відпусток. З іншого боку, відповідно до ст. 9-1 КзпПр і ч.6 ст.69 Господарського Кодексу України підприємства, установи, організації у межах своїх повноважень і завдяки власні кошти можуть встановлення додаткових проти законодавством трудові і соціально-побутові пільги до працівників. Це стосується випадків надання щорічних відпусток більшу тривалість. Такі додаткові пільги слід визначити трудовими і колективними договорами.

Право на відпустку забезпечуються: по-перше, гарантованим наданням відпустки певної тривалості зі збереженням з його період місця роботи (посади), зарплати (посібники) у разі, передбачених Закон України «Про відпустки»; по-друге, забороною заміни відпустки грошової компенсацією, крім випадків, передбаченихст.24 закону України «Про відпустки».

Слід зазначити, що з Закон України «Про відпустки»

Страница 1 из 6 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація