Реферати українською » Государство и право » Трудові права білоруських громадян за кордоном (Німеччина)


Реферат Трудові права білоруських громадян за кордоном (Німеччина)

Страница 1 из 3 | Следующая страница

>КУРСОВАЯ РОБОТА

з дисципліни: Міжнародне приватне право

на задану тему

Трудові права білоруських громадян там (Німеччина)


>Оглавление

Запровадження

1Международно-правовое регулювання праці

1.1 Правове регулювання праці рамках ООН

1.2 Правове регулювання праці рамках МОП

1.3 Регіональні угоди з питанням праці

2 Трудові права білоруських громадян, у ФРН

2.1 Загальна характеристика

2.2 Окремі інститути трудового права

Укладання

Список використаних джерел


Запровадження

Невід'ємним елементом сучасного етапу розвитку міжнародних відносин є процес глобалізації, до складу якого у собі інтернаціоналізацію господарському житті, посилення процесів міграції населення, ускладнення міждержавних політичних відносин, зростання кількості багатонаціональних підприємств. Сьогодні інтеграційні процеси однією з головних факторів світової економічногоразвития[1]. Необхідність регулювання вищевказаних елементів обумовлює необхідність прийняття норм, які визначають уніфіковані правила організації праці певних областях й у певних категорій працівників, запровадження мінімальних стандартів у сфері праці за захистом трудових і соціальних правами людини, ускладнення системи міжнародного права, поява нових галузей, включаючи міжнародне трудове право.

Питання міжнародного трудового права піднімалися у радянській й зарубіжної літературі протягом багато часу, проте глибокого теоретичного аналізу проблеми визначення поняття міжнародного трудового права, і навіть його ролі й місця у системі міжнародного права нині несуществует[2]. Проте, кількість трудових правовідносин,осложненних іноземним елементом, невпинно зростає, з'являються нові питання, які потребують врегулювання саме у рамках міжнародного трудового права, що визначає актуальність досліджуваної мною теми.

Робота має дві основні мети: по-перше, вивчення міжнародно-правових стандартів праці, і, по-друге, розгляд трудових прав, наданих білоруським громадянам там, з прикладу трудового законодавства ФРН.

Структура роботи така: першому розділі буде надано характеристика джерел міжнародно-правового регулювання праці рамках Організації Об'єднаних Націй, у межах Міжнародної організації праці, зачіпатимуться також існують деякі регіональні стандарти праці. У другій главі розглядатимуться безпосередньо трудові права, надані іноземних громадян, зокрема громадянам Республіки Білорусь у, у Німеччині.

У своїй роботі я спиратимуться на спеціальну літературу, що стосується даній темі, підручник з міжнародного приватному правуТихини В. Г., монографію Іванової Ю.І. «>Международно-правовое регулювання праці», і навіть на білоруське і німецьке законодавство ще йИнтернет-источники.

У результаті буде зроблено спробу визначити специфіку правового становища білоруських працівників у Німеччині, виявити існуючі нині вади на міжнародно-правовому регулюванні цієї сфери між Німеччиною й Республікою Білорусь.


1Международно-правовое регулювання праці

1.1 Правове регулювання праці рамках ООН

Відповідно до ст. 8 Трудового кодексу Республіки Білорусь у, «Республіки Білорусь визнає пріоритет загальновизнаних принципів міжнародного правничий та забезпечує відповідність їм законодавства про працю. Якщо міжнародним договором Республіки Білорусь у чи конвенцією Міжнародної організації праці, учасницею якої є Республіки Білорусь, встановлені інші правила, ніж законодавством про працю Республіки Білорусь у, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору чи конвенції».

Говорити про взаємозв'язку правовим регулюванням міжнародних взаємин держави і трудового права за двох площинах. По-перше, приймаючи до уваги сферу міжнародних угод (т. е. орієнтуючись безпосередньо на міжнародне публічне право). По-друге, розглядаючи законодавство тієї чи іншої держави, що регулює конкретні трудові правовідносини,осложненние іноземним елементом, і навіть область конфліктів, виникають у сфері застосування національного, іноземного, міжнародного законодавства (т. е. сфера дії міжнародногоправа)[3]. Розглядаючи акти ООН, що регулюють питання трудових відносин, доводиться казати про регулюванні трудових відносин саме у рамках міжнародного публічного права.

Специфіка нормативних актів ООН у тому, що мені закріплені основні прав людини, в т. год. у сфері праці, які мають утримуватися у законодавстві будь-якої сучасної держави.

Комплекс трудових прав,провозглашенних ООН,закреплен у двох основних документах: у Загальної Декларації правами людини 1948 року і Міжнародному пакті про економічні, соціальних і культурних правах 1966 року.

У ст. ст. 23 – 34 Загальної Декларації правами людини міститься пакет основних трудових правами людини, що є невід'ємними і невідчужуваними, саме:

1) декларація про працю;

2) декларація про вільний вибір роботи;

3) декларація про захисту від безробіття;

4) декларація про справедливі і сприятливі умови праці;

5) декларація про рівну плату за рівний працю було без будь-якої дискримінації;

6) декларація про справедливе та задовільний винагороду, що забезпечує гідне людини існування йому та його сім'ї та доповнене за необхідності іншими засобами соціального забезпечення;

7) право створювати професійні спілки і розпочинати них захисту своїх інтересів;

8) декларація про відпочинку і дозвілля, включно з правом на розумне обмеження робочого дні й на оплачуваний періодичний відпустку.

У розділі ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальних і культурних правах закріплює декларація про працю.

Відповідно до ст. 8 зазначеного Пакту держави визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, включаючи, зокрема:

1) винагороду, що забезпечує, принаймні, всім трудящим справедливу зарплатню і однакову винагороду за працю рівної цінності; задовільні умови існування до працівників та їх сімей;

2) умови роботи, відповідальні вимогам безпеки і гігієни;

3) однакову всім можливість щодо роботи відповідні вищі щаблі виключно виходячи з виробничого стажу і кваліфікації;

4) відпочинок, дозвілля та розумне обмеження робочого дня і оплачуваний відпустку, як і винагороду за святкові дні.

У ст. 8 говориться про визнання права кожної людини щодо участі у діяльності профспілкових організацій; права на страйки.

УПакте трудові права сформульовані докладніше, ніж у Декларації, і коло цих прав ширше.

 

1.2 Правове регулювання праці рамках МОП

У правовому регулюванні міжнародних трудових відносин є нормотворча діяльність Міжнародної організації праці. Конвенції МОП встановлюють мінімальні стандарти трудових відносин. Нині у межах МОП прийнято 185 конвенцій.

Існує вісім фундаментальних конвенцій МОП. До них віднесено: Конвенція №29 «Про примусовому чи обов'язковому праці», Конвенція №105 «Про скасування примусової праці», Конвенція №87 «Про свободу об'єд-нань і захисту права об'єднуватись у профспілки», Конвенція №98 «Про застосування принципів права на організацію та влитися висновок колективних договорів», Конвенція №100 «Про рівному винагороду чоловіків і жінок за працю рівної цінності», Конвенція №111 «Про дискримінації у сфері праці та занять», Конвенція №138 «Про мінімальному віці прийому працювати», Конвенція №182 «Про заборону і негайних заходи з викоріненню найгірших форм дитячого праці». Республіки Білорусь у є учасницею зазначених конвенцій, тому які у них становища знаходять своє свій відбиток у білоруському законодавстві.

Конвенція №29 зобов'язує держави прийняти необхідні заходи, створені задля усунення всіх форм примусової праці. Відповідно до ст. 2 під примусовим чи обов'язковим працею розуміється «всяка робота чи служба, необхідна від якогось високого посадовця під загрозою будь-якого покарання, до виконання якій це обличчя не запропонувало своїх послуг добровільно». Однак цей поняття не включається робота чи служба, необхідна з законів про обов'язкове військової служби; що є частиною звичайних цивільних обов'язків громадян; необхідна від імені внаслідок вироку; необхідна за умов надзвичайних обставин; і навіть дрібні роботи общинного характеру.

Застосування обов'язкового праці в сьогодні можливо, але за умови дотримання передбачених Конвенцією обмежень.

Конвенція №105 розширює коло зобов'язань держав з усунення примусової праці. Так було в ст. 1 сказано, що «держави зобов'язуються усунути примусовий чи обов'язковий працю й не вдаватися до якоїсь формі як засіб політичного впливу; методу мобілізації робочої сили в; кошти підтримки трудовий дисципліни; кошти покарань що у страйках; заходи дискримінації».

У законодавстві Республіки Білорусь у зазначені становища відбито у ст. 13 Трудового кодексу, в якому йшлося, що «примусову працю забороняється».

Згідно з положеннями, закріпленим в Конвенції №87, «працівники та роботодавці, без хоч би не пішли відмінності, заслуговують створювати свій вибір організації, і навіть право розпочинати такі організації». Держави «зобов'язуються прийняти усі необхідні відповідні заходи з єдиною метою гарантувати працівникам і роботодавцям вільне здійснення права на об'єднання».

У Республіці Білорусь декларація про об'єднання належить до жодного з основних прав працівників (ст.11 Трудового кодексу) і наймачів (ст.12 Трудового кодексу).

Конвенція №98 присвячена колективному договірному регулювання праці. Не допускається «обмеження свободи асоціацій у сфері найму працювати», «втручання організацій трудящих, і підприємців із боку одне одного у створення умов та діяльність організацій корисною і управління ними», і навіть «необхідно прийняти заходи, які сприятимуть розвитку апарату на переговори між підприємцями чи його організаціями та організаціями трудящих з регулювання умов праці шляхом укладання колективних договорів».

У Республіці Білорусь ті накреслення закріплені в ст. ст. 11-12 Трудового кодексу (як основні права працівників і наймачів).

Згідно з положеннями Конвенції №100 держави «заохочують і забезпечують застосування щодо всіх працівників принципу однакового винагороди чоловіків і жінок за працю рівної цінності».

У цьому Конвенції використовується поняття «працю рівної цінності», що має ширше значення, ніж «рівний працю». При застосуванні останнього поняття можлива дискримінація жінок на відношенні розміру зарплати, оскільки жіночий працю не дорівнює чоловічому.

У ст. 14 Трудового кодексу Республіки Білорусь у сказано, що «дискримінація залежно від статі… забороняється».

У Конвенція №111 термін «дискримінація» розуміється у сенсі і включає «всяке відмінність, недопущення чи перевагу, проведене за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, національного походження чи соціального приналежності, що веде до приниженню чи порушення рівності можливостей чи звернення до області праці та занять».

У розділі ст. 14 Трудового кодексу Республіки Білорусь у забороняє дискримінацію у залежність від статі, як уже зазначалося вище, а й «залежно від раси, національного походження, мови, релігійних чи політичних поглядів, участі чи неучасті в профспілках чи інших сус-пільних об'єднаннях, майнового чи службове становище, недоліків фізичного чи психічного характеру, не що перешкоджають виконання відповідних трудових обов'язків».

Конвенція №138 зобов'язує держави «здійснювати національної політики, має метою забезпечити ефективне скасування дитячого праці та підвищення мінімального віку для прийому працювати рівня, відповідного якомога повному фізичному і розумовому розвитку підлітків». Конвенція встановлює мінімальний вік в 15 років, але держави, «чиї економіка і системи освіти не досить розвинені, можуть… встановити вік в 14 років як мінімальний». «Може допускатися прийом працювати осіб у віці від 13 до 15 років на легкої роботи», а «мінімальний вік для прийому працювати, яка може зашкодити здоров'ю, безпеки чи моральності підлітка, ні бути нижчою 18 років».

У Республіці Білорусь за загальним правилом «висновок трудового договору допускається з особами, досягли 16 років».

Конвенція №182 під «найгіршими формами дитячого праці» розуміє: всі форми рабства чи практику, подібну з рабством; використання дитини щоб займатися проституцією або заради виробництва порнографічної продукції; використання дитини щоб займатися протиправній діяльністю; роботу, яка може зашкодити здоров'ю, безпеки чи моральності дітей. До обов'язків держав входить вжиття заходів, необхідні усунення зазначених форм праці.

У Республіці Білорусь санкції використання про найгірших форм дитячого праці встановлюються кримінальним законодавством.

 

1.3 Регіональні угоди з питанням праці

У межах регіональних організацій приймається дуже багато нормативних актів, вкладених у регулювання праці. Нижче розглядатимуться лише стандарти Ради Європи - й Співдружності Незалежних Держав. Вибір зумовлено тим, що ці міжнародних організацій безпосередньо причетні до роботи.

Основні європейські трудові стандарти закріплені в Європейської конвенції про захист людини та основних свобод 1950 року і Європейської соціальної хартії 1961 року.

У Європейської конвенції трудовим правам присвячені ст. 4, що забороняє примусовий чи обов'язковий працю, і стаття 11, закріпляюча свободу асоціацій, включно з правом створювати профспілки і розпочинати них захисту своїх інтересів.

Основні трудові права,провозглашенние в Європейської соціальної хартії, можна згрупувати за змістом у наступні основні групи:

1) декларація про працю й забезпечення зайнятості;

2) декларація про справедливі умови праці;

3) декларація про безпечні є і здорові умови праці;

4) декларація про справедливе винагороду;

5) декларація про об'єднання;

6) право представників працівників;

7) право працівників і для підприємців на колективні дії;

8) декларація про колективні переговори;

9) охорона праці молоді;

10) права вагітних жінок Сінгапуру й жінок-матерів;

11) декларація про орієнтацію;

12) декларація про професійне навчання;

13) права інвалідів;

14) правоработников-мигрантов допоможе та гарантувати захист;

15) право працівників на інформації і консультації;

16) право працівників брати участь у визначенні і поліпшення умов праці та виробничого середовища;

17) право працівників право на захист від своєї гідності під час роботи;

18) право працівників з сімейними обов'язками.

У Хартіїзакреплен основний масив європейських норм, регулюючих трудові відносини, тому їх можна умовно назвати кодексом основних соціальних і трудових прав працівників.

У межах СНД основними нормативно-правовими актами у сфері трудових правовідносин виступають такі:

1) Угоду про гарантії прав громадян держав-учасників СНД на області пенсійного забезпечення 1992 року, покликане врегулювати питання пенсійного забезпечення у в рамках СНД;

2) Угоду про співробітництво у сфері трудову міграцію та соціального захистутрудящихся-мигрантов 1994 року, яке регулює основних напрямів співробітництва держав-учасників СНД на області трудової діяльності й соціального захистуработников-мигрантов і членів їхнім родинам.

У межах СНД діє також кілька двосторонніх і багатосторонніх угод про співробітництво у сфері охорони праці, про порядок розслідування нещасних випадків з виробництва, що сталися з працівниками під час перебування їх поза державою проживання, і взаємне визнання прав отримати відшкодування шкоди,причиненного працівникам каліцтвом, професійним захворюванням чи іншим ушкодженням здоров'я, що з виконанням трудових обов'язків.


2 Трудові права білоруських громадян, у ФРН

 

2.1 Загальна характеристика

Сьогодні самої поширеноїколлизионной прив'язкою у сфері трудових відносин є закон країни місця роботи. За загальним правилом під терміном «закон країни місця роботи» розуміється закон країни місця перебування підприємства, де працюютьтрудящийся[4]. У результаті обсяг прав білоруських громадян, котрі займаються трудовий діяльністю там, визначається відповідно до законодавства практиці тих

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація