Реферати українською » Государство и право » Сучасні типи праворозуміння


Реферат Сучасні типи праворозуміння

Страница 1 из 3 | Следующая страница

ІНСТИТУТПРАВОВЕДЕНИЯ І ПІДПРИЄМНИЦТВА


До У Р З Про У А Я Р А Б Про Т А

За теорією держави й права

На тему “ СУЧАСНІТИПЫПРАВОПОНИМАНИЯ”

                                                                           >Виполнил: студент 512 грн.

                                                                          

                                                                            Перевірив:д.ю.н., професор,

                                                                            РомашовР.А.

>Санкт-Петербург-Пушкин

2001

П Л А М
Запровадження

1.   Розмаїття підходів розуміння сутності права.

2.   >Позитивистскоеправопонимание.

2.1.Легистское поняття права.

2.2. Соціологічнеправопонимание.

3.   >Непозитивистский підхід права.

3.1Этическоеправопонимание.

3.2Либертарноеправопонимание.

4. Правове держава через призму співвідношення законом і права.

Укладання
Література

 

                                                                  “ …Чим вища людина піднімається

                                                                   знаннями, тимпространнейшие

                                                                                  відкриваються йому види”

                                                                                         О.Н.Радищев


У У Є Д Є М І Є

Прийняття рішень – особливий вид цілеспрямованої діяльності, що полягає у виборі одній з наявних альтернатив. Обираючи тему курсової роботи із запропонованих викладачем, студент вирішив вибрати таку, яка найповніше висвітлювала предмет “Теорія держави й права”. Вивчивши відповідну літературу, студент дійшов висновку, більшість тим, однак, вбираються розумінням феномена права, типомправопонимания.

Право – об'єкт вивчення різних наук як юридичного, і неюридичного характеру. Будучи складним, багатогранним іразноуровневим громадським явищем, право потрапляє у зору і соціології, і правознавства, і антропології і багатьох інших наук. Кожна їх наближається до праву по – своєму, виходячи з власної природи й характеру. Звідси – проблема різноманіття наук на право, як наслідок,правопониманий.

Визначення (дефініція) поняття є логічна операція, яка розкриває зміст поняття або встановлює значення терміна. З допомогою визначення поняття права ми явною формі указуємо на сутність розкритих в понятті явищ, розкриваємо зміст поняття і тим самим відрізняємо коло визначених явищ з інших.

Актуальність теми курсової роботи незаперечна. Право завжди був на вістрі світової життя. У виконанні вітчизняної правової історії спостерігається його складна еволюція. З часом змінюються ставлення до праві, теорії та концепції. Наприкінці XIX – початку XX в. вчені юристи пов'язували з правовому переважно примусове вплив держави, усвідомлення його залежність від влади. О 20-й – x роках ХХ століття формується розуміння права як громадського відносини, як фактичного правового порядку, що відбивало створення нової, соціалістичного права. У 30-40-х роках виробляється нормативне визначення права. Однак у 50-і роки знову розвиваються ширші ставлення до праві, у якому крім норм виділяються правовідносини і правосвідомість.

Корінні зміни суспільного устрою нашій країні 90-х років призводить до зміни поглядів на право. З одного боку, поруч із позитивним правом чітко виділяються початку природного правничий та виробляється відмінність правничий та закону. З іншого, зберігається збагачується старе,нормативистское уявлення проправе.[2.С.104] Суспільство і держави – феномени, не збіжні друг з одним. Суспільство породжує норми природного права (приватного) і вимагає захисту з боку держави. Публічне право, ототожнене із державою, має творити умови на дію права приватного, обмежити сама держава як осередок політичної влади, здатної використовувати як в інтересах, і на шкоду суспільству. Суспільство і держави, – правові феномени.

Об'єктивно, позаправопонимания, існує якесь абстрактне правового поля. Поступово пізнаючи закономірності правовим полем, людська думку пропонує різні підходи до розуміння пізнаного. У цьому світлі як і концепції, держава, як суб'єктивний продукт у суспільному розвиткові – посудину, наповнюваний правом, наповненість якого визначає тип держави. Якщо законотворча діяльність держави входить у конфлікт за об'єктивним (природним) правом, то така просто відторгається правовим полем, як чужа матерія. Сила відторгнення правом держави призводить до соціальним катаклізмів, революційним потрясінь. У результаті, “державне” (позитивне) право піднімається на щабель пізнаного об'єктивного права. Еволюція держави й права – ступінчаста, причому держава більш статична явище (підхід студента до розуміння права, можливо, не коректний, але він має бути).

1. Розмаїття підходів розуміння сутності права.

У історії людську думку найхарактернішими є пояснення права з погляду його природною природи, включаючи абсолютну міру справедливості, незмінні початку гуманності, яких мають слідувати норми позитивного права, створеніправотворческой діяльністю держави (теорія природного права); інший підхід розглядає право з позиції розвитку суспільства, визрівання правових почав у історичної життя кожної народу вигляді звичаїв,воплощающихся потім у законі (історична школа права); поширене виведення права з психологічних особливостей особистості, виражених у ролі інтуїції, чуття, переживань, психічних установок, які забезпечують пізнання державно-правових інститутів як відображення психіки індивіда (психологічна школа права). [10.С.5]

Право, як і держави, є історичне явище, освічене у результаті природного розвитку суспільства. Проте донедавна зв'язок права із державою розумілася однобічно. Так, відоме ленінське вираз, що “право є ніщо без апарату, здатного примушувати до дотриманню норм права”, І що, який був встановлено владою держави, воно перетворюється на “порожній струс повітря порожній звук”, оцінювалося дуже виразно і дослівно, саме, що без держави – ніщо, тому що виступає непросто як опікун права, гарант його життєдіяльності, бо як творець права, його творець. З огляду на усталеного розуміння співвідношення держави й права склався своєрідний стереотип на користь “визнання примату держави”, а глибинні процеси виникнення права пояснювалися як похідні від реальних процесів становлення політичною системою, тобто котрі під впливом причин, викликали виникненнягосударства.[4.С.124]

Тим більше що розкладання родової організації, те що під впливом економіки та своєю чергою що призвело до появі приватної власності, зовсім на безпосередньо викликало становлення державної організації населення. Навпаки, закріплення за умов родового суспільства циклів виробництва та обміну спочатку лише на рівні звичаїв, тобто елементарних, простих правил поведінки, із ускладненнями цих циклів потребує інші форми, втілених у законі. Нові правил поведінки не у змозі забезпечити лише добровільним виконанням, їхнього дотримання потрібно примусова сила, яку дає держава.

Отже, виникнення права відбувається під впливом економічних відносин; держава ж не як творець, бо як опікун права, службове засіб забезпечення, зокрема і примусової силою влади. Тим самим було процес походження держави й права може бути виражений схемою: економіка – право – держава. Зовнішнє прояв цього процесу може бути інакше: державна влада видає закони та цим хіба що породжує право. Але його, у – перших, стоїть економічна потреба, що з юридичним вираженням (у законі) відносин, у – других, закон, який видає державна влада, це ще право, а лише зовнішня форма права. Правонесводимо до законів.

Саме поняття права є неоднозначним, що у різних правових системах склалися різні підходи до визначення суті Доповнень і ознак права.

У існувало й є безліч різних теорій правничий та теорій держави, вивчаючи державно-правові явища різнобічно. Всі ці теорії мають різні предмети свого дослідження – право, закони, судових рішень. Політичну влада, держава й т.д. Також все теорії правничий та теорії держави мають у своєму основі різні підходи до свого предмета, різне розуміння термінів “право” і “держава”, різні типиправопонимания.

Поняття – це розумове вираз сутності явища. Предмет зовнішнього світу чи об'єкт пізнання позначається терміном. Один і хоча б термін може позначати хоч і різні, але по суті пов'язані друг з одним предмети, родинні поняття. Аналогічно є кілька понять права, що відбивають різні, але взаємозалежні предмети. Правом називаються і суб'єктивні права, і правові норми (правила) життєдіяльності покупців, безліч закони (нормативні правові акти), в судові й адміністративні рішення, у яких встановлюються суб'єктивні правничий та юридичні обов'язки конкретних осіб. Маючи єдину правову сутність, окреслені предмети і явища висловлюють чи захищають свободу людей суспільстві.

Різні поняття права (різне уявлення на право) позначають терміном “право” різні предмети. Але тільки одна з цих понять є адекватним природному вживання слова “право”,виражающим сутність саме тих явищ, які мають називатися правом.Отождествляя право і закон, підміняють поняття, відбивають явища, які мають інші назви і повинні називатисяправом.[логика]

Поняття права розкривається через його визначення, у якому перераховуються ознаки права, на думку автора що є основними для права. Одне і те поняття можна буде розкрити через різні визначення. Різні визначення можуть ставитися і до найрізноманітніших поняттям. Існують формальні й змістовні визначення. Формальні розкривають явище через опис його форми.Содержательние – через зміст.

Усі концепції, автори яких прагнуть пояснити співвідношення законом і права, можна розділити втричі групи: які ототожнюють сутність законом і права; розглядають сутність права через призму інших явищ (економічний устрій, психіка чоловіки й таке інше) вже, з сутності цих явищ, вирішують проблеми співвідношення правничий та закону; розглядають сутність права як самостійного не обумовлений сутностями інших явищ і процесів.

Існує дві типуправопонимания – позитивістський інепозитивистский.[13.С.11]

Право у сенсі позитивістів – закони, судових рішень, акти структурі державної влади незалежно від змісту.Позитивисти ототожнюють право і закон. Прибічники позитивізму пропонують формальні визначення права, тобто. сутність явища розкривається через ознаки форми, а зміст форми має значення поняття права.Позитивисти заперечують право поза законом, заперечують природне право. Допозитивистскому типуправопонимания ставлятьсялегистское і соціологічне поняття права.

>Непозитивистский типправопонимания розрізняє право і закон, пояснюючи пріоритет права перед законом, стверджуючи, що за змістом можуть і неправовими. Прибічникинепозитивизма пропонують змістовний підхід до визначення права через зміст правових явищ. Унепозитивистскомправопонимании різняться етичне і лібертарний поняття права.

2.ПОЗИТИВИСТСКОЕПРАВОПОНИМАНИЕ

2.1.Легистское поняття права.

 

Назва “>легистское” походить від латинськогоlex –iegis (закон). Не зайве зауважити, що “право” – це латинськеius, те що, швидше за все, від санскритськогоiu, що означало “в'язати”, “пов'язувати”. Правом вважають норми законів і підзаконних нормативних актів незалежно від своїх змісту. Творцілегистского позитивізму – в Англії – Д. Остін, у Німеччині – П.Лабанд, у Росії – Р. Ф.Шершеневич. Вони стверджували, що тільки законодавчі тексти, закони - доступні явища науці і наука може вивчати право лише як доступне пізнання. Тожлегисти роблять висновок, що у науковому розумінні – це закон. Для поняття права й не важливі розпорядження норм, головне – норми встановлено чи санкціоновані державою. З позиції позитивістів право – те, що наказує держава, право продукт законодавчу діяльністьгосударства.[3.С.7]

Отже, влегистском позитивізмі поняття права визначається через поняття держави, якого з позиції прибічників подібногоправопонимания може бути і право. Держава первинне, право вдруге. Закон і міська влада можуть розв'язати будь-які громадські ж проблеми і, більше, законодавець встановлює суспільні відносини, наказуючи як усе повинно бути. Так,легисти визнають, що реальні відносини перебувають у суспільстві доі крім закону, але де вони хаотичні і лише застосування до цих відносинам правовим регулюванням перетворює в правові відносини, зміст яких то, можливо змінено законодавцем.

>Легисти ототожнюють право силі, насильству. Нормативні акти суперечать закону, на думкулегистов, усе є правовими актами і діятимуть до їх скасування, адже ними стоїть примусова сила держави.

Заперечуючи природні і невідчужувані прав людини (прав людини стосовно державі),легисти визнають основні правничий та свободи громадян, встановлені державою. Причому те держава,даровавшее правничий та свободи, може їх й скасувати будь-якої миті, оскільки він дотримується їх за доброї волі. Держава неспроможна порушення прав громадянт.к. він зобов'язане дотримуватися.

Будучи різновидомлегистскогоправопонимания, марксизм – ленінізм визначає своє розуміння його права через поняття держави. Держава тлумачать як політична організація панівного у суспільстві класу. Право – це воля панівного класу, відбита у держава. До класичномулегистскомуправопониманию марксизм – ленінізм додає лише те, що висловлюють соціально – економічно зумовлену волю панівного класу, хоча “істинні”легисти викидали з поняття права, що став саме висловлюють закони. Але принцип колишній – воля панівного класу, незалежно від змісту, вважається правом, оскільки він виражена у законі. Є верховна влада, і будь-яка її нормативний наказ є право,т.к. він має формузакона.[9.С.242]

Родоначальником та є найбільшим представникомлегистского неопозитивізму, що у першій половині ХХ століття, був австрійський юрист ГансКельзен (1881 – 1973).Кельзен автор значної частини робіт з загальної теорії правничий та держави, за конституційним і міжнародного права. Якщо позитивізм пояснював поняття права через поняття держави, тобто. чимось вторинне стосовно верховної влади, то неопозитивізм пояснював право “в чистому вигляді”. Під чистої теорією праваКельзен розумів доктрину, з якої усунуто всі елементи, чужі юридичної науці.Кельзен був переконаний, що юридична наука покликана займатися не соціальними передумовами чи моральними підставами правових установлень, а специфічно юридичним (нормативним) змістом права.Кельзен визначає право як сукупність норм, здійснюваних в примусовому порядку. У цьому не піддавалася сумніву, що “як є” – це закони та інші, офіційно видані акти незалежно від своїх змісту, норма закону може бути “хорошою” чи “поганий”. По вченнюКельзена, право старше держави. Воно виникло ще первісну епоху, коли суспільство встановило монополію застосування сили у цілях забезпечення колективної безпеки все. Згодом правова спільнота переростає на державу, де функції примусу здійснюються централізованим шляхом, спеціально створеними органами влади. З утворенням таких органів децентралізовані способи примусу зберігаються за рамками держави – у сфері міжнародних відносин. Сучасне правоКельзен розглядає як сукупність державнихправопорядков і децентралізованого міжнародного права. У національних правових системах норми узгоджені між собою і злочини розташовуються сходами, створюючи ієрархію як піраміди. На вершині цієї піраміди перебувають норми конституцій які наказують дотримання законів. Закони суперечать конституції також має виконуватися до їх скасування порядку передбаченоїпроцедури.[3.С.6]

2.2 Соціологічнеправопонимание

 

Формування соціологічного напрями у сучасної теорії правничий та держави почалося наприкінці ХІХ століття, коли соціологія виділилася на самостійну галузь знань і його методи отримали стала вельми поширеною у суспільнихдисциплинах.[9.С.242] Соціологічнеправопонимание складалося шляхом поширення соціологічних методів знання з юриспруденції. До складу соціології

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація