Реферати українською » Государство и право » Принципи цивільного процесуального права


Реферат Принципи цивільного процесуального права

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Зміст:

1. Запровадження. Поняття засад громадянського процесуального права

2. Поняття і значення принципу диспозитивності у цивільному процесуальному праві

3. Прояв принципу диспозитивності у виробництві суду 1 інстанції

4. Укладання

5. Література

1.      Запровадження. Поняття засад громадянського процесуального права

У науці громадянського процесу користуються поняттями,опре поділами, категоріями, виробленими за тривалий час теоретично громадянського процесуального права. До таких правових категорій ставляться принципи громадянського процессуального права.

Поняття "принцип" має латинське походження й уперево де російською мовою означає "основа", "першооснова".

З етимологічного значення цього терміну,принципами громадянського процесуального права (процесу) називають фундаментальні її положення, основні правові ідеї, закріплені в нормах права найбільш загального характеру.

Принципи є підстави системи норм громадянського процессуального права, центральні поняття, стрижневі початку всієї системи процесуальних законів.

Проблема принципів будь-якій галузі права зумовлена тим, що відбивають суть, характері і, основні риси цій галузі.

>А.Ф.Клейнман під принципами громадянського процесуального права розумів корінних основ громадянського процесуального права. На думкуК.С.Юдельсона під принципами громадянського процесуального права маються на увазі теоретичні становища, які висловлюють необхідність визначення засобів і форм регулювання громадських відносин державою, обумовлених об'єктивними закономірностями у суспільному розвиткові. Н.А.Чечина зводить принципи громадянського процесуального права до основним ідеям, положенням, керівним засадам з питань здійснення правосуддя у справах, що закріплені нормами цієї галузі.

Принципи громадянського процесуального права виражаються як і окремі норми найбільш загального змісту, і у цілий ряд процесуальних норм, у яких містяться гарантії реалізації практично загальних правових розпоряджень. Безгарантирующих норм принципи перетворюються на заклики, гасла. Оскільки принципи громадянського права здійснюються у процесуальної діяльності, остільки вони лише принципи права, а й принципи громадянського процесу

Принципи будь-якій галузі права, зокрема громадянського процесуального, тісно взаємозв'язані й утворюють однулогико-правовую систему. Тільки взяті разом у ролі системи, вони характеризують громадянське процесуальне право якфундаментальную галузь правничий та визначають публічний характер громадянского судочинства, побудованого на засадах, передусім законності, змагальності і диспозитивності.

Порушення одного принципу, наприклад безпосередності дослідження доказів, наводить, зазвичай, донарушению іншого принципу — законності чи всією ланцюга принципів. Одні принципи у цій системі так можна трактувати вкачестве гарантій реалізації інших.

Отже, принципи визначають зазвичай як корінних основ, керівні становища. Термін «принцип» у перекладілатинского мови означає «основу», «першооснова». Тож у будь-якому з наведених раніше тлумачень цього терміна є зерна рації. Однак кожна їх саме не зовсім точний або недостатньо повно висловлює суть даного унікального правовогоявления.

Історично принципи виникають раніше, ніж відповідна галузь права, як ідеї, уявлення, якими повинні бути суд, правосуддя у цьому суспільстві. Далі вони закріплюються в нормах права. У результаті нормативного закріплення вони стають концентрованим відображенням дійсності і об'єднують норми права в органічне ціле, цементують в цілях єдності правовим регулюванням; визначають характер судочинства і позначаються на громадському правосвідомості; визначають перспективи розбудови громадянського процесуального права, оскільки є стабільнішими, ніж конкретна норма права, явищем менш, схильною до змін, ніж уся галузь права.

З урахуванням викладеного можна дійти невтішного висновку, що принципами громадянського процесуального права є основні ідеї, ставлення до суді, тож правосудді, що закріплюються в нормах громадянського процесуального правничий та як наслідок стають його основними положеннями, якісними особливостями, визначальними характер процесуального права, порядок йогоосуществления і її подальшого розвитку.

Значення засад громадянського процесуального права визначається, передусім, їх впливом на нормотворчу діячность. При внесенні різних змін у законодавство нормотворчі органи нічого не винні допускати протиріччя нових норм права чинним його принципам.

Велике значення принципів процесуального правничий та для правозастосовчої діяльності; вони сьогодні визначають основні форми та художні засоби діяльності правосуддя у справах, сутність процесуальної форми громадянського судочинства.

Під класифікацією принципів розуміється розподіл їх складу деякі групи з якомусь ознакою, званому підставою класифікації засад громадянського процесу. Принципи громадянського процесуального права діляться за їх змісту і сфері поширення (загальправові,межотрасле шиї, галузеві принципи та принципи окремих правових інститутів).

>Общеправовие принципи — це принципи, властивих всіх галузях права, зокрема і громадянському процесуально му праву. Ними є демократизм, гуманізм і "законність.

>Межотраслевие принципи — це принципи громадянського процесуального, кримінально-процесуального та інших відраслей права. До них слід зарахувати принципи здійснення правосуддя лише судом, рівність усіх громадян перед законом і судом, незалежність суддів і підпорядкування їх слід тільки закону, колегіальності у відкритому розгляді справ, національного мови судочинства, гласности, об'єктивної істини, участі.

Галузеві принципи — це принципи, притаманні лише цивільному процесуальному праву (диспозитивність,состязательность, процесуальне рівноправність сторін). Галузеві принципи громадянського процесуального права закріплені у його нормах права, які регулюють суспільні відносини, які під час розгляді та вирішенні цивільних справ, перегляді судових рішень, і навіть у виконанні судових чи інших постанов в виконавче провадження.

Принципи окремих правових інститутів — це процесуальні принципи, властиві, наприклад, лише інститутусудебно го розгляду цивільних справ (безпосередність,устность).

>Треушников М.К. теоретично процесуальних галузей права (громадянського, арбитражного) класифікує по підставі, як об'єкт правовим регулюванням:

У цій ознакою (підставі) весь склад принципівгражданского процесуального права ділиться на великі групи: принципи >организационно-функциональние, т. е. що визначають пристрій судів і участі процес одночасно, та принципи >функциональние, що визначають лише процесуальну діяльність суду й інших учасників громадянського процесу. До таких принципам ставляться: принцип законності, принцип диспозитивності, змагальності, рівноправності сторін тощо.

Ці дві групи принципів перебувають у взаємній зв'язку, причому нерідко і той ж принцип виступає як іорганизационно-функциональний, як і функціональний. Тому вірним є затвердження В.М. Савицького, що немаєпринци заговорили українською у лише організаційних або тільки функціональних. Справіние принципів на дві групи до певної міри умовно.

До основних засад громадянського процесуального права належить принцип диспозитивності. Він характеризуєтся тим, що якого є найбільш специфічним принципом громадянського процесуального права.

2. Поняття і значення принципу диспозитивності у цивільному процесуальному праві

Принцип диспозитивності (від латів.Dispono - розпоряджаюся) головне принципом громадянського процесуального права, оскільки визначає механізм виникнення, розвитку та закінчення їла. Тому його зазвичай називають рушійним початком громадянського судочинства. Право громадян звернення до суду для захисту і судову захист закріплено в статтях 20, 26 Конституції Республіки Молдова, тому принцип диспозитивності спирається на конституційну основу.

Будь-яке суб'єктивне право передбачає вільне розпорядження таким і встановлену законом захист. Громадяни мають право судову захисту від зазіхання на честь гідність, життя і здоров'я, на особисту волю і майно. Для захисту порушеного права учасникам процесу має бути забезпечене безперешкодне користування наданими законом правовими можливостями. Можливість цього права залежить, передусім, від самої громадянина. Звернутися в суд для захисту порушеного чиоспоренного права чи що охороняється законом інтересу можуть бути підприємства, організації та установи, які наділені правами юридичної особи. Можливість вільно розпоряджатися власними суб'єктивними матеріальними процесуальними правами це і є принцип диспозитивності, котрий обіймає найбільш суттєве та значиме місце у системі основних ідей громадянського процесуального права.

Попри те що, що громадський процес – ця судова виробництвочастноправового характеру, здебільшого, залежить від волі що у ньому сторін, процес поступового відродження колишніх приватноправових процесуальних принципів, і загальновизнаних стандартів розпочався тільки наприкінці 80-х – початку 90-х років, з початком демократичних перетворень у галузі політики й економіки СРСР. Внаслідок цього застосування принципу диспозитивності у цивільному процесі істотно розширилося.

Слід зазначити, що принцип диспозитивності зараховували до безумовним початкам судочинства ще на початку сучасності, але вже настав тоді цивільні процесуалісти розуміли, що - повна свобода розпорядження процесуальними правами, попри характер судочинства, здебільшого потягне порушення прав інших, що у справі. Тож у ролі золотий середини було визначено позиція, відповідно до якої право вільного розпорядження сторін у процесі суворо окреслено визначеними межами, всередині яких свобода цього права абсолютна.

Принцип диспозитивності полягає у наданні зацікавленим особам, які беруть участь у справі (ст. 31, 35) можливості вільно здійснювати своїх прав (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, створені задля порушення, розвиток виробництва і припинення справи в самісінький суді, і навіть використовувати інші процесуальні засобу з метою захисту суб'єктивних майнових та особистих немайнових правий і охоронюваних законом інтересів, державних та громадських інтересів. Сенс принципу диспозитивності розкривається у юридичної літературі неоднозначно.

Так, О.Т. Боннер стверджує, термін «розпорядження» можна застосувати до таких правам, як право відмовитися від позову, визнати позов, закінчити справа світовим угодою тощо., а стосовно праву порушити справу, подати касаційне подання та інших., правильніше говорити про проведення права. Звісно ж, такі затвердження спірні, оскільки здійснення права відмовитися від позову, визнати позов, укласти мирову угоду, як і здійснення права порушити справу, подати касаційне подання, - це розпорядження суб'єктивними правами і водночас здійснення суб'єктивних прав. Ці поняття, як надається, не є протилежними, а різноплановими.

Принцип диспозитивності виявляється віднаходить своє нормативне закріплення стосовно всім стадіям громадянського судочинства і стосовно до дедалі видам виробництва.

Відповідно до ст.4 ЦПК будь-яка фізична чи юридична особа має право ефективне поновлення у правах компетентними судовими інстанціями у разі порушення його прав, свобод і законних інтересів. Це становище процесуального закону надає зацікавленій особі право процесуально ініціативи порушити справу у суді. Відповідно до даним принципом ця процесуальна ініціатива тягне за процесуальної результат (у разі – порушення цивільної справи) лише за наявності розпорядницького дії судді – постанову визначення про порушення громадянського справи. Суддя у цій процесуальної ситуації перевіряє наявність права на процесуальну ініціативу (права на пред'явлення позову чи заяви), і навіть дотримання порядку здійснення і допомагає зацікавленій особі здійснити її.

Свобода дій сторін, але у закону, в регулятивних відносинах визначає і сутність диспозитивності громадянського процесу.

>Диспозитивностью визначаються також інших, що у справі. Треті особи, заявляють самостійні вимоги щодо спору, користуються усі права і несуть все обов'язки позивача (ст. 39 ЦПК). Прокурор може відмовитися від поданого їм заяви або змінити їх (ст. 44 ЦПК). Органи управління, профспілки, державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські організації та окремі громадяни, які захищають права інших, користуються правами сторін, крім закінчити справа світовим угодою (ст. 45, 46 ЦПК). Зміст принципу диспозитивності закріплено у деяких правах осіб, що у справі. Особи, що у справі, повинні користуватися відповідними процесуальними правами сумлінно, не завдаючи ними шкода іншим особам, державним чи громадським інтересам.

Принцип диспозитивності дуже впливає на правове становище осіб, що у справі, саме у стадії підготовки справи до судового розгляду. Відповідно до принципом диспозитивності, учасникам спірного правовідносини при зверненні на суд забезпечується широка можливість вільно розпоряджатися як предметом спору,субъектним матеріальним правом, і правами, спрямованими виникнення, розвиток виробництва і припинення самої діяльності з захисту суб'єктивних прав. З огляду на можливість вільно використовувати своїх прав, особи, що у справі, на стадії підготовки можуть заявляти клопотання, заяву щодо вжиття заходів щодо забезпечення позову.

Відповідно до принципом диспозитивності боку у вигляді виробництва та у будь-якій стадії процесу можутьраспоряжать ся поруч процесуальних прав: ознайомитися з матеріалами справи, робити їх виписки; отримувати копії рішень, визначень, посадиновлений, інших документів, наявних у справі; брати участь у судові засідання, заявляти клопотання і відводи тощо. Особливе місце серед прав сторін займають суб'єктивні права, здійснення яких впливає рух справи, — право позивача змінитиоснование чи предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог чи відмовитися від позову. Відповідач проти неї визнати позов в цілому або частково. Сторони можуть закінчити справа світовим угодою у будь-якій стадії процесу, вимагати виконаннярешения, визначення, постанови суду (ст. 35 п.1 ЦПК).

У касаційному виробництві боку погоджується з принципом диспозитивності розпоряджаються широким колом прав, головними серед яких є права, які впливають в розвитку виробництва. Відповідно до ст. 306 ЦПК сторона, що подала касаційне подання,имеет право відмовитися від нього. Однак це відмова приймається касаційним судом тільки тоді ми, якщо він суперечить Закону або нарушает чиїхось правий чи охоронюваних законом інтересів. З іншого боку, позивач проти неї відмовитися від позову, а обидві сторони — укласти мирову згоди на касаційному виробництві, тобто після подачі касаційної скарги чи подання (ст. 166 ЦПК).

Свобода розпорядчих дій сторін має й певні межі, тобто. обмеження, зумовлені у сфері принципу законності.

Прояв і дію принципу диспозитивності всудебно-надзорном виробництві кілька обмежені, оскільки це особливий вид перегляду — перегляд рішень, які почали чинність закону. Сторони і особи, що брали що у цій справі, немає права порушувати наглядове виробництво.

Отже, принцип диспозитивності у цивільному судочинстві виявляється діє головним чином трьох основних напрямах:

1. Здійснення зацікавленими особами прав, що з порушенням та розвитком процесу (подача заяви, касаційної скарги тощо);

2. Здійснення прав зі зміни процесу (заміна неналежною боку за згодою позивача, зміна підстави чи
предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, і таке інше);

3. Здійснення прав після закінчення процесу (відмови від позову, відмови від примусового виконання, мирову угоду).

3.     Прояв принципу диспозитивності у виробництві суду 1 інстанції

Провадження у справі у суді першої інстанції, як вважають, є основним, центральної стадією громадянського процесса. Значення стадії для громадянського судочинства залежить від того, що тут вирішуються

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація