Реферат Підприємницький право

Страница 1 из 2 | Следующая страница

ГОСУДАРСТВЕННОЕ ОБРАЗОВАТЕЛЬНОЕ УЧРЕЖДЕНИЕ

ВИЩОЇ ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО ОСВІТИ

МОСКОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІКИ, СТАТИСТИКИ І ІНФОРМАТИКИ

Бузулукское представництво

Контрольна робота

за курсом: «Підприємницький право»

Варіант №

СТУДЕНТ:

ГРУПА №

СПЕЦИАЛЬНОСТЬ: «Юриспруденція»

ВИКЛАДАЧ: ____________________

ДАТА ПЕРЕВІРКИ:______________________

ОЦІНКА: ________________________

ПОДПИСЬ ПРЕПОДАВАТЕЛЯ:____________

НОРМОКОНТРОЛЬ: _____________________

2009 р


 

Зміст

1. Постачання товарів, робіт, послуг для державних потреб.

2. Підстави відповідальності порушення зобов'язання під час здійснення підприємницької діяльності.

Література.


1. Постачання товарів, робіт, послуг для державних потреб

З прийняттям та з нового Федерального закону від 21 липня 2005 р. N 94-ФЗ "Про розміщення замовлення на поставки товарів, виконання робіт, надання послуг для державних підприємств і муніципальних потреб" з'ясувалося, що його зміст не одержало однозначно оцінки як і наукових колах, і серед практичних працівників. Десь на сторінках тих видань триває активна полеміка, що стосується практично всіх новел в знову ухваленим законом.

Серед обсуждающихся проблемних питань автор хотілося б докладніше розглянути становища, що стосуються правовим регулюванням способів розміщення замовлень про поставки товарів (робіт, послуг) для державних потреб.

До прийняття нового Федерального закону існувало три основних процедури (способу) розміщення замовлень: запит котирувань цін, проведення конкурсу, закупівля єдиний джерела.

Найбільшу популярність у державних замовників практично користувався запит котирувань цін (що дуже обгрунтовано, оскільки незначний обсяг закупівель ні оформлятися з допомогою громіздкою процедури).

При значних потреб у тій чи іншій продукції проводилися конкурси (переважно відкриті), широко поширили закупівля єдиний джерела (зокрема, під час закупівлі комунальних послуг в).

Всі ці способи розміщення замовлень досить чітко регламентувалися як у федеральному рівні, і лише на рівні суб'єктів Федерації, що дозволяло досить чітко досягати ефективності освоєння бюджетних коштів. Звісно, прогалини у законодавстві існували, що стало зрештою причиною прийняття нового Федерального закону про розміщення замовлення для державних потреб.

Проте ухвалений нормативний акт містить у собі деякі положення, які, на думку автора, невиправдано ускладнюють процедуру держзамовлення. Зупинимося ними докладніше.

Відповідно до ст. 10 Федерального закону "Про розміщення замовлення на поставки товарів, виконання робіт, надання послуг для державних підприємств і муніципальних потреб" розміщення замовлення може здійснюватися:

1) шляхом проведення торгів формі конкурсу, аукціону, зокрема аукціону в електронній формі;

2) без проведення торгів (запит котирувань, єдиний постачальника (виконавця, підрядчика), на товарних біржах).

З тексту видно, крім дотеперішніх способів розміщення державних замовлень (нині істотно змінених за змістом), з'явилися нові процедури, саме: аукціон (відкритий, закритий, електронний) і розміщення замовлень на товарних біржах. Не можна відзначити однозначно позитивного характеру зазначених законодавчих новел. Про це свідчить з порівняльного аналізу кожного із засобів розміщення замовлень для державних підприємств і муніципальних потреб.

Запит котирувань цін. Досить проста раніше процедура у світі закону набула рис громіздкого і ускладненого процесу. Законодавець фактично поставив запит котирувань поряд з конкурсами і аукціонами, зобов'язавши державного замовника безкоштовно розміщувати у офіційних періодиці і офіційному сайті уповноваженого органу, у зв'язку з ніж процедура закупівлі для державних замовників значно ускладнилася практично.

Тут не "рятує ситуацію" навіть новела про про микрозакупках, оскільки, вивівши такі закупівлі для державних потреб у сумі менш 60000 рублів зі сфери дії Закону N 94-ФЗ, законодавець не регламентував докладно, як часто можна до таких микрозакупкам (однойменної продукції) вдаватися - чи на рік, чи разів на тиждень.

Конкурси. Що ж до проведення відкритого конкурсу, то нова його процедура не заслуговує, з погляду автора, статусу позитивної новели, оскільки кваліфікаційного відбору постачальників, поява початкову ціну торгів (недоцільне поява, оскільки встановлювати ціну повинен постачальник, а чи не замовник), відсутність права замовника на відхилення всіх заявок (насамперед на стадії оцінки й зіставлення заявок), жорсткі обмеження термінів розгляду (10 днів) з оцінкою (10 днів) які поступили заявок, і навіть ліквідація розриву у часі між закінченням терміну подачі заявок та його розтином значно ускладнюють процедуру і наповнюють потенційними можливостями плутанини в правильному застосуванні такого способу розміщення замовлення для державних підприємств і муніципальних потреб.

З іншого боку, з нового Федеральному законі відсутні норми, котрі закріплюють конфіденційність роботи конкурсну комісію, що негативно б'є по об'єктивності прийнятих прийняття рішень та не сприяє додаткової "прозорості" процедури розміщення державного замовлення.

Аукціон. Новий спосіб розміщення замовлень для державних підприємств і муніципальних потреб, не предусматривавшийся раніше які діяли законодавством, має низку вад, до котрих віднести такі.

По-перше, цей фактичний завищення початкову ціну замовником у зв'язку з тим, що гра з аукціону ведеться "на зниження". У результаті замовник змушений спочатку робити початкову ціну значно вищий сформованій ринкової, і переможцем може стати претендент, який запропонував ціну хоч і найменшу серед усіх інших, але завищену проти реальної ринкової ціною.

Як наслідок - мета економії бюджетних коштів досягається.

По-друге, тому що в правил проведення аукціону багато з правилами проведення конкурсу, він одночасно включає у себе та істотні недоліки, які були викладено автором під час аналізу конкурсу як засобу розміщення держзамовлення.

Закупівля в єдиного постачальника. З одного боку, виключивши необхідність узгодження що така закупівель з уповноваженим органом і закріпивши всі випадки можливість застосування як і процедури, з іншого боку, законодавець не увімкнув у проект закону досить чітких критеріїв. Відсутність такої чіткості в критеріях веде до значним складнощам у практичному застосуванні чинного законодавства, що, своєю чергою, вимагає його вдосконалення шляхом внесення зміни й доповнення.

Що ж до розміщення замовлень на товарних біржах, то цю процедуру поки що "мертвої нормою", оскільки механізм його реалізації відсутня. Практика застосування зазначеного способу має показати повною мірою її доцільність, але до видання відповідних нормативних актів казати про позитивних і негативних сторони зазначеної процедури неможливо.

Крім вищевикладеного слід також порушити питання про електронні формах розміщення держзамовлення.

Оскільки існує електронний аукціон, оскільки дуже багато інформації проведення конкурсів і запитів котирувань цін потрібно розміщувати на відповідних офіційних сайтах, необхідно вирішувати якомога швидше здійснити детальну регламентацію порядку такого розміщення. Практического досвіду розміщення держзамовлення у цій формі ми маємо.

Насправді виникне складність розміщення замовлень навіть у через брак доступу до глобальної Інтернету багатьох обласних бюджетних установ. Нормативні акти, що доповнюють Федеральний закон N 94-ФЗ, ще прийнято, а потім уже з початку 2006 р. процедура закупівлі має відповідати новим законодавством. У зв'язку з цим практичні працівники неминуче зіштовхнуться з численними труднощами у реалізації закону.

Підсумовуючи, треба сказати, що ухвалений Федеральний закон від 21 липня 2005 р. N 94-ФЗ "Про розміщення замовлення на поставки товарів, виконання робіт, надання послуг для державних підприємств і муніципальних потреб" хоча й носить прогресивний характер, багато в чому відповідає вимогам сьогодні, але ще далекий до досконалості і вимагає подальшої доопрацювання з участю наукових установ та практичних працівників.

Лише такий підхід дозволить забезпечити необхідний високий рівень цін та якість розміщення замовлень про поставки для державних підприємств і муніципальних потреб, сформувати позитивну практику ефективного освоєння коштів бюджетів всіх рівнів, досягти цілей знову прийнятого Федерального закону.

2. Підстави відповідальності порушення зобов'язання під час здійснення підприємницької діяльності

Відповідальність порушення договірних зобов'язань у сфері підприємництва (підприємницька договірна відповідальність) як вид цивільно-правову відповідальність є санкцію порушення договірного зобов'язання.

Основний формою відповідальності порушення договірних зобов'язань у сфері підприємництва є відшкодування збитків. Відповідно до п. 1 ст. 393 ДК боржник зобов'язаний відшкодувати кредитору збитки, завдані невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до п. 2 ст. 15 ДК під збитками розуміються витрати, які обличчя, чиє право порушено, справило чи має зробити на відновлення порушеного права, втрата чи ушкодження її (реальних збитків), і навіть неотримані доходи, які та людина одержала б при умовах громадянського обороту, якби право був порушено (втрачений вигода). Якщо порушення права принесло особі, допустившему це порушення, доходи, втрачений вигода особи, право якого порушено, має визначатися у вигляді не меншому, ніж такі доходи.

Відшкодування збитків ніж формою цивільно-правову відповідальність характеризується такими особливостями. По-перше, відшкодування збитків завжди носить майновий характер. По-друге, відшкодування збитків при невиконанні чи неналежне виконанні договору — це відповідальність сторін договору друг перед іншому. По-третє, відшкодування збитків носить завжди компенсаційний характер.

Відповідно до п. 1 ст. 15 ДК обличчя, право якого порушено, може вимагати повного відшкодування заподіяних йому збитків, якщо законом чи договором не передбачено відшкодування збитків меншому розмірі.

Отже, боржник, порушив свої зобов'язання в договору, повинен відшкодувати кредитору фактичні витрати останнім збитки у обсязі. Право на повне відшкодування збитків може бути обмежене законом (обмежена відповідальність) або за окремих видів зобов'язань, або за зобов'язанням, що з певним родом діяльності. Наприклад, транспортні статути і кодекси обмежують відповідальність перевізника розміром дійсною вартості втраченого чи відсутнього вантажу, а разі ушкодження чи псування вантажу — тієї сумою, яку знизилася його. Прикладом обмеження відповідальності за зобов'язаннями, що з певним родом діяльності, може бути відповідальність страхових організацій за зобов'язаннями, пов'язаних із страхуванням.

Обмежена відповідальність порушення договірних зобов'язань у сфері підприємницької діяльності може бути встановлена законом. Так було в відповідності зі ст. 547 ДК сторона, що порушила зобов'язання щодо договору енергопостачання зобов'язана відшкодувати заподіяний цим лише реальна шкода, т. е. понесені витрати і вартість ушкодженого чи втраченого майна.

Відшкодування збитків меншому розмірі може бути передбачене як законом, а й договором (п. 1 ст. 15 ДК). Разом про те укладену заздалегідь угоду про усунення чи обмеження відповідальності за навмисне порушення зобов'язання мізерно (п. 4 ст. 401 ДК). У разі, коли договір приєднання укладено громадянином і тоді договір включено угоду про виключення чи обмеження відповідальності боржника — комерційної організації порушення зобов'язання, така угода у разі, передбачених п. 2 ст. 400 ДК, є незначним.

Правила, якими обчислюються збитки, встановлено п. 3, 4 ст. 393 ДК РФ. Постановою Пленуму Верховного Судна РФ і Пленуму Вищої Арбітражного Судна РФ №618 від 1 липня 1996 р. роз'яснили, що «під час розгляду справ, що з відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язань, необхідно враховувати, що, згідно зі ст. 15 підлягають відшкодуванню як понесені на момент пред'явлення позову збитки, і витрати, які сторона має понести на відновлення порушеного права. Тому, якщо порушене право може бути відновлене в натурі шляхом придбання певних речей (товарів) чи виконання (надання послуг), вартість відповідних речей (товарів), робіт чи послуг має визначатися за правилами п. 3 ст. 393 й у випадках, коли на даний момент пред'явлення позову чи винесення рішення фактичні витрати кредитором ще зроблено».

Порушення зобов'язань у сфері підприємництва нерідко тягне у себе як відшкодування боржником завданих збитків, а й сплату неустойки, встановленої законом чи договором.

Відповідно до ст. 330 ДК неустойкою визнається певна законом чи договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору у разі невиконання чи належного виконання зобов'язання, зокрема у разі прострочення виконання. Отже, основою стягнення неустойки визнається порушення боржником своїх зобов'язань.

Що стосується, коли законом чи договором встановлено неустойка, у разі порушення відповідного зобов'язання і застосування у зв'язку з цим відповідальності співвідношення призначені до сплати неустойки і збитків визначається за правилами ст. 394 ДК. Відповідно до ній, за загальним правилом, збитки відшкодовуються у частині, не покритою неустойкою. Але це правило носить диспозитивный характер, тому законом чи договором можуть передбачатися випадки: коли допускається стягнення лише неустойки, але з збитків (це для договорів перевезення); коли з вибору кредитора може бути стягнено або неустойка, або збитки; коли збитки може бути стягнуто на повної сумі понад неустойки. Останній випадок (так звана штрафна неустойка) характеризує жодну з особливостей відповідальності порушення підприємницьких договорів, коли, використовуючи невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань стягуються у розмірі збитки і понад збитків — неустойка.

Разом про те на вимогу про сплату неустойки кредитор зобов'язаний доводити заподіяння йому збитків, т. е. неустойка стягується за сам собою факт порушення зобов'язання, коли відсутня необхідність доводити наявність збитків, заподіяних таким порушенням. Тому неустойка не тільки масштабно застосовуваним способом забезпечення виконання зобов'язань у сфері підприємництва, а й формою відповідальності порушення договірних зобов'язань.

У підприємницької діяльності особливе значення має тут виконання грошового зобов'язання і — відповідальність за невиконання такого зобов'язання (ст. 395 ДК).

Обов'язок боржника сплатити відсотки користування чужими грошима встановлено всім випадків їх неправомірного утримання, відхилення від повернення, інший прострочення у тому сплаті або неосновательного отримання чи заощадження рахунок іншого особи.

Відсотки, передбачені п. 1 ст. 395 ДК, підлягають сплаті незалежно від цього, отримані чи чужі кошти у відповідність до договором або за відсутності договірних відносин. Як користування чужими грошима слід кваліфікувати також прострочення сплати боржником грошових сум за передані йому товари, виконані роботи, надані послуги.

Стосовно збитків відсотки, як і і неустойка, носять заліковий характер. За наявності підстав підлягають відшкодуванню боржником кредитору збитки сплачуються лише у частини, перевищує суму відсотків користування чужими грошима (п. 2 ст. 395 ДК).

Розмір відсотків, призначені до сплати користування чужими грошима, визначається яка у місці проживання кредитора-гражданина (місці перебування юридичної особи) облікової ставкою банківського відсотка на день виконання грошового зобов'язання. Нині відносин між організаціями

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація