Реферати українською » Государство и право » Правовий режим земель сільськогосподарських комерційних організацій і селянських (фермерських) господарств


Реферат Правовий режим земель сільськогосподарських комерційних організацій і селянських (фермерських) господарств

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Варіант 3

Правовий режим земель сільськогосподарських комерційних громадських організацій і селянських
(фермерських) господарств

План:

1. Загальна характеристика земель сільськогосподарських комерційних організацій корисною і селянських (фермерських) господарств...................... 2

2. Підстави виникнення прав на грішну землю сільськогосподарських комерційних громадських організацій і селянських (фермерських) господарств.       5

3. Форми й ті види власності на грішну землю у селян (фермерів), кооперативів, господарських товариств. Їх законодавчо закріпити.    6

4. Оренда земельних ділянок сільськогосподарськими комерційними організаціями та селянськими (фермерськими) господарствами.... 9

5. Використання землі: правничий та обов'язки користувачів.          11

6. Охорона навколишнього природного довкілля у зв'язку з використанням землі........................................................................................................................ 13

7. Відшкодування шкоди при забруднення довкілля та нераціональне використання природних ресурсів: лад і умови.        15

Завдання................................................................................................. 18

Література і нормативні акти........................................... 21

 

1.         Загальна характеристика земель
 сільськогосподарських комерційних громадських організацій і селянських (фермерських) господарств.

Сільськогосподарські організації використав час
основну частину земель сільськогосподарського призначення, яких
ставляться землі, надані потреб сільського господарства чи
призначені цих цілей.

Земля в сільськогосподарському виробництві єнезамени-
>мим чинником з низки особливостей, серед яких може бути
такі: обмеженість (>неизмененность кількості);неперемеща-
>емость;невоссоздаваемость;неуничножаемость; практичнонеисчер-
>паемость продуктивної сили.

Землі сільськогосподарського призначення невипадково ставляться на
місце виділених у законодавстві семи категоріїзе-
мілину земельного фонду країни. Основна їхня призначення —производст-
у сільськогосподарської продукції. Інакше висловлюючись, тут землявисту-
>пает у ролі базису для виробничої діяльності,
а й продуктивної сили, головного засоби виробництва. Тому
при характеристиці даних земель виділяється таке найважливіше їх
властивість, як родючість. За відсутності родючості неможливо про-
>изводство сільськогосподарської продукції.

На відміну від раніше котрий діяв законодавства, що чітко
виділяла дві основні форми сільськогосподарського виробництва —
колгоспи і радгоспи, і досить докладно визначало правової режимзе-
мілину сільськогосподарського призначення, чиннезаконодательст-
у і практика свідчать про наявність багатьох невизначеностей в
цій сфері.

Відсутня міцна нормативна база, визначальна правової
режим земель сільськогосподарських підприємств. Так, УказомПрези-
>дента Російської Федерації від 24 грудня 1993 р. № 2287 “Проприведе-
>нии земельного законодавства Російської Федерації у відповідність
з Конституцією Російської Федерації” скасовані чимало статейЗе-
>мельного кодексу 1991 р., зокрема й ті, які порушують право-
виття режим земель сільськогосподарського призначення, натомість не при-
>няти відповідні акти. У ФедеральномуСобрании Російської Федерації обговорювалися два конкуруючих проекту федерального закону
про землю (них внесений Урядом, а інший — фракцією
Вибір Росії”).

На базі розроблений об'єднаний проект Земельного
кодексу РФ, останній варіант якого прийнятий у травні 1996 р.Государст-
>енной Думою у читанні. Президент РФ наклав на Кодекс вето.

Зблизька конкретних запитань, ми будемо посилатися не
лише з діючі нормативні акти, зокрема нанеотмененние
статті Земельною кодексу 1991 р., а й у наявний проект.

Традиційно інтереси сільського господарства за областіземлепользо-
>вания обставлялися особливими гарантіями. І тепер чиннезаконо-
>дательство, і зазначений законопроект встановлюють пріоритет сель-
>скохозяйственного землекористування, суворо обмежуютьвозмож-
>ность зміни цільового призначення цих земель, зокрема вилучення
їх із сільськогосподарського обороту. Землі, придатнісельскохо-
>зяйственного використання, повинні видаватись передусім на
сільськогосподарських цілей. Інакше висловлюючись, за наявності кількох
претендентів визначений ділянку перевагу має бути заввишки від-
дано тому, хто використовувати ділянку для сільськогосподарських
цілей. Щоправда, при наданні ділянки для сільськогосподарських
цілей закон коштів будь-яких переваг розв'язання тих чи
інших форм ведення господарства. Закон виходить із необхідностіобеспе-
>чения свободи вибору форм використання землі. Тому, зареше-
>нии питання у тому, кому конкретно слід надати ділянку
для сільськогосподарськихделей, за змістом закону слідучити-
>вать не форму ведення господарства, бо обставина, наскільки вміло
і дбайливо використовуватиме ділянку відповідний претендент.

Пріоритет сільськогосподарського землекористування виражається і
у його вимогах, які мають враховуватися при вилучення земель для
несільськогосподарських потреб. Раніше діюче земельнезаконо-
>дательство особливо жорсткий режим охорони земель за її вилучення вуста-
>навливало щодо ріллі, зрошуваних і осушених земель.Дейст-
>вующее законодавство (ст. 24 ЗК РРФСР) стосовно вилученню
земель для державних підприємств і муніципальних (>несельскохозяйствен-
>них) потреб виділяє найпродуктивніші землі два види на інших
ознаками:

1) сільськогосподарські угіддя з кадастрової оцінкою вище середовищ-
нього районного рівня;

2) особливо цінні для даного району продуктивні угіддя (у цьому
числі досвідчені поля).

Вилучення сільськогосподарських угідь з кадастрової оцінкою вище
>среднерайонного рівня з метою їхнього надання длянесельскохозяй-
>ственних потреб допускається тільки у виняткових випадках, пов'язаних
з виконанням міжнародних зобов'язань, розробкоюместорожде-
>ний цінних з корисними копалинами, будівництвом об'єктів культури
історії, охорони здоров'я, освіти, доріг, магістральних трубопроводів , ліній зв'язку, електропередачі, і інших лінійних споруд за відсутності інших варіантів можливого розміщення цихобъек.
тов.

Вилучення особливо цінних для цього регіону продуктивних в
тому числі досвідчених полів (ділянок) науково-досліднихучреж-.
>дений і навчальних закладів, і навіть інших особливо охоронюванихтеррито.
>рий, заборонена. Перелік ділянок таких земель встановлюється
органами влади суб'єктів Російської Федерації.

Що стосується вилучення земель сільськогосподарського призначення для не-
сільськогосподарських потреб, крім збитків, заподіяних такимизъ-
>ятием, відшкодовуються втрати сільськогосподарського виробництва.

Останні відшкодовуються також за обмеження використаннязе-
мілину сільськогосподарського призначення, викликаного діяльністю
будь-яких підприємств і закупівельних організацій.

>Земельное законодавство містить докладний переліксубъек-
тов сільськогосподарського землекористування. Землісельскохозяйст-
венного призначення надаються громадянам і організаціям. У
частковості, громадянам землі надаються для веденнякрестьянско-
го (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства,садоводст-
>ва, тваринництва та інших цілей, що з веденнямсельскохозяй-
>ственного виробництва.

Переважна більшість земель сільськогосподарського призначенняис-
користується підприємствами — колгоспами і радгоспами, якіупоми-
>наются й у проекті Земельною кодексу, іншими державними, до-
оперативними, громадськими підприємствами, акціонернимиобщест-
вами, спільними сільськогосподарськими підприємствами,научно-ис-
>следовательскими установами i навчальними закладами. Як
суб'єктів права сільськогосподарського землекористування можутьвисту-
>пать також несільськогосподарські підприємства, релігійніоргани-
>зации, використовують землі для ведення підсобного сільськогохозяйст-
>ва. Нині форми сільськогосподарських організації при-
водяться у відповідність із новим Цивільним кодексом РосійськоїФе-
>дерации і Федеральним законом від 8 грудня 1995 р. “Просельскохозяй-
>ственной кооперації”, тобто. вони перетворюються на господарські загальне твердження-
>ства (акціонерні, суспільства з обмеженою відповідальністю),това-
>рищества, кооперативи.

 

 

 

2. Підстави виникнення прав на грішну землю
сільськогосподарських комерційних громадських організацій і селянських (фермерських) господарств.

 

Чинне законодавство передбачає декілька тисяч видів
прав, у яких може базуватися використання землісельскохо-
>зяйственними підприємствами: власність, безстрокове (постійне)
користування, тимчасове користування, оренда.

Конституція Російської Федерації (ст. 9, 36) стосується лише
проблему власності на грішну землю, встановлюючи, що “земля та інші природні ресурси можуть міститися у приватної, державної,муни-
>ципальной та інших формах власності”. Залишаючи осторонь спірний
питання понятті “форма власності”, введеному ще Конституцією
СРСР 1936 р., мова йтиме щодо розмаїтті форм, йдеться про безлічі
суб'єктів права власності. Донедавна єдиним
суб'єктом права власності на грішну землю було держава. Нині ви-
>деляется і приватна власності на грішну землю, до якої належить не
лише власність окремих особистостей, а й юридичних. Інакше
кажучи, всяка земельна власність, яка єгосударствен-
іншої чи муніципальної, належить до приватної власності,независи-
>мо від цього, хто є його суб'єктом (громадяни чи юридичних осіб).

Державне сільськогосподарське підприємство неспроможна
мати землю на праві власності, бо в державногопредпри-
>ятия земля може лише державної. Інші, тобто.негосудар-
>ственние сільськогосподарські підприємства, може використати
землю як у праві власності, і на праві безстрокового (>посто-
>янного) користування землею. Власність право безстрокового (>посто-
>янного) користування землею — це дві основні титулу, у яких
грунтується володіння і користування земельними ділянкамисельско-
господарських підприємств. На праві оренди можлива організація
сільськогосподарського виробництва. Насправдісельскохозяйствен-
>ние підприємства беруть в оренду чи у тимчасове користування
зазвичай додатково до тих, які використовують на правісобст-
>венности чи безстрокового (постійного) користування.

Закон “Про сільськогосподарську кооперацію” передбачає, що
при реорганізації сільськогосподарської організації її член вправі
передати свою ділянку чи свою земельну частку у пайовий фондкоопе-
>ратива (з вимогою повернення чи ні такого у разі зкоопе-
>ратива) або передати ділянку кооперативу у найм.

Отже, згідно з законодавством, власникомзе-
>мельного ділянки може бути будь-яка недержавнесельскохозяйст-
венне підприємство. Теоретично таким власником може бути
колгосп. У зв'язку з прийняттям нормативних актів про реформуванняколхо-
поклик і радгоспів (див. указ президента Російської Федерації від 27декаб-
>ря 1991 р. № 323 “Про негайних заходів з здійсненню земельної
реформи, у РРФСР” й ухвала Уряди РосійськоїФеде-
рації від 29 грудня 1991 р. № 86 “Про порядок реорганізації колгоспів і
радгоспів”) почався, й практично переважно завершено процеспреоб-
>разования колгоспів і радгоспів в сільськогосподарські кооперативи,
акціонерні товариства, інші форми господарювання.

Цими актами наказали завершити перетворення зазначений-
>них господарств та привезти їх статус і в відповідність до Закону РРФСР “Про підприємства і підприємницькій діяльності” (нині скасовано) протягом 1992 р. Проте постанову УрядиРоссий-
>ской Федерації від 6 березня 1992 р. “Про хід та розвитку аграрній реформі
Російській Федерації” (п. 6) не виключило чи збереження такої форми
підприємства, як колгосп, з урахуванням колективної форми власності
на грішну землю, якщо цього побажає загальні збори колгоспників.

3. Форми й ті види власності на грішну землю у селян (фермерів), кооперативів, господарських товариств. Їх законодавчо закріпити.

 

Багато колгоспи доки побажали перейти інші формихозяй-
>ствования. Вони залишилися недержавними підприємствами, хоча раніше їх
діяльність базувалася державному землі, яка через
згаданих актів підлягала приватизації. Найпростіший спосіб
приватизації землі міг би бути передача їх у власність перед.
>приятиям. Проте законодавство пішло іншим шляхом.

У недержавних сільськогосподарських підприємствахзаконо-
>дательство передбачив запровадження так званої колективноїсоб-
>ственности. Поняття “колективна власність” було запроваджено ще
союзним Законом про власність, та був законами РРФСР “Про земель-
іншої реформі” і “Про власності в РРФСР”. У ст. 5 нині скасованого
Закону від 23 листопада 1990 р. “Про земельну реформу в РРФСР” булопре-
>дусмотрено право передачі земель сільськогосподарських підприємств
в колективну власність. Поняття “колективна власність”
юридично некоректно, й у принципі ніхто учений назву напоуми-
>тельного його тлумачення.

У Земельний кодекс РРФСР 1991 р. поняття “колективнасобст-
>венность” вживається замість широко які у цивільному
законодавстві терміна “загальна власність”. Щоправда, УказомПре-
>зидента Російської Федерації від 24 грудня 1993 р. № 2287соответст-
>вующие статті Земельною кодексу скасовані. У проекті федерального
закону про землю відповідно до цивільного законодавстваразли-
>чаются чи два різновиди загальної власності: спільна ідолевая.
У проекті Земельною кодексу Російської Федерації передбачено,
що у загальну власність громадян, що мають у відповідність дозаконо-
>дательством частку у праві загальної власності на земельну ділянку
(земельну частку, пай), з земельреорганизуемихсельскохозяйствен-
>них підприємств безплатно передаються сільськогосподарські угіддя в
межахсреднерайонной норми безплатної передачі всобствен-
>ность, помноженою на число зазначених громадян.

Решта після безплатної передачі у загальну власність
сільськогосподарські угіддя відмежовуються в натурі та включаються
до пайового фонду перерозподілу земель.

Указом президента Російської Федерації від 7 березня 1996 р. № 337
“Про конституційні права громадян землю”предусматри-
>вается право власника земельної частки без згоди іншихучаст-
>ников пайовий власності передавати земельну частку понаследст-
ву, використовувати її (із земельної ділянки у натурі) дляве-
>дения селянського (фермерського) й особистого підсобного господарства.
продати, подарувати, обміняти земельну частку майновий паї
чи земельну частку у іншому господарстві; передати її (із земельної ділянки у натурі) у найм селянським (фермерським)хозяй-
>ствам, сільськогосподарським організаціям, громадянам для ведення
особистого підсобного господарства, передати земельну частку чи право
користування цієї часток на статутний капітал чи пайовий фондсельскохо-
>зяйственной організації.

Не всяка форма організації виробництва може базуватися на
загальної власності. Такий формі господарювання, як акціонерне
суспільство, взагалі притаманна така спільнадолевая та спільнесобствен-
>ность. Акціонери відповідно до законодавства про акціонерних
суспільствах заслуговують лише з акції, які можна продати і з-
лучити їхню вартість. Ніяка частка майна акціонера не виділяється
(крім випадку, коли суспільство ліквідується).

Не зовсім зрозуміло, як і природа земельних прав колгоспу,коопера-
>тива, у яких встановлено загальна власність. Якщо підприємствояв-
>ляется самостійним суб'єктом земельних відносин, виникає
питання, як вони виступають, маю на увазі, що власника-
ми є члени (працівники) відповідногосельскохозяйствен-
>ного підприємства. До цього часу державні акти на правособствен-
>ности, безстрокового (постійного) користування видається відповідаю-
>щему сільськогосподарському підприємству із зазначенням у ньому розміру
земель, що у державної влади і пайовий власності,спис-
ка власників і земельної частки кожного їх. Тим самим булогосудар-
>ственний акт видається підприємству як юридичній особі. У той самий
час право власності на земельну частку засвідчується спеці-
>альними документами, у яких вказується розмір земельної частки.
Природно, щодовидела з господарства земельної частки відповідаю-
>щего працівника може бути лише ідеальної, тобто. частка у правісоб-
>ственности. Тому є сенс видачі документа, який засвідчує права
частку, довидела їх у натурі недостатньо ясний. У принципі так було до-
>статочно закріпити у законі положення про те, кожен працівник
(член) підприємства має право частку землі на вигляді встановленого
розміру земельних ділянок, що могла б фіксуватися вземельно-
правової документації відповідного підприємства. Фактично
працівник підприємства може розпоряджатися своєю часткою тільки після
їївидела (крім передачі частки члену тієї самої колективу).
Але у виділено частка перетворюється на конкретну земельну ділянку і,
отже, в самостійний об'єкт права, тобто. якість часткиут-
>рачивается. Що стосується ліквідації сільськогосподарського підприємства
кожен співвласник має право отримання земельної ділянки в
натурі. Відповідно до загальним засадам громадянського законодавства,
загальної власністю співвласники розпоряджаються по взаємному
згоди. Але це положення навряд чи застосовний до підприємств,кото-
>рие базуються на загальної пайовий власності. Принаймні в
законодавстві з цього приводу має бути детальне регулювання від-
ношень загальної земельної власності як нової інституції взе-
>мельном законодавстві.

Якщо сільськогосподарському підприємстві не введена загальнадодр.
>вая власність, то "за ним зберігається право безстрокового (>постоян.
>ного) користування землею, що у державноїсобственнос-
>ти. Нині нові колгоспи, радгоспи, іншісельскохозяйст-
венні підприємства мало виникають, окрімпреоб
>разования одних форм господарювання до інших. Під час створення будь-яких
підприємств земельні ділянки можуть або вноситися як
вкладу засновниками господарського суспільства, або купуватися в
загальному порядку до відповідно до вимог земельного законодавець-
>ства (шляхом надання, купівлі, оренди).

Сільськогосподарські підприємства теоретично можуть повністю відійти
базуватися на орендованій землі, проте, попри практиці оренда землі
носить допоміжний характер. Земельні ділянки на засадах оренди
можуть надаватися як громадянам, і юридичних осіб.Арен-
>додателями земельних ділянок виступають місцевих органів влади (пекло-
>министрация) чи органи місцевого самоврядування. Оренда землі
то, можливо короткостроковій (до 5 років) чи довгострокової (до 50 років).Сель-
>скохозяйственние підприємства, можуть в ролі як оренда-
торів, і орендодавців (якщо є власниками землі).
Тимчасово невикористовувані сільськогосподарські угіддя, які перебувають
в власності сільськогосподарських підприємств, зокремаакци-
>онерних товариств, можуть бути у найм длясельскохозяйствен-
>ного використання. Зараз скасованоимевшееся у законодавстві по-
>ложение у тому. що термін оренди неспроможна перевищувати п'яти, апре-
слушну розмір орендної плати — суми земельного податку зарендуе-
>мих земельних ділянок. Останнє обмеження зводило нанівець оренду
і могло дотримуватися.

4. Оренда земельних ділянок сільськогосподарськими комерційними організаціями та селянськими (фермерськими) господарствами.  

 

                 

Під час земельної та

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація