Реферати українською » Государство и право » Особливості іпотечного договору за законодавством Російської Федерації


Реферат Особливості іпотечного договору за законодавством Російської Федерації

Страница 1 из 9 | Следующая страница

Зміст

Запровадження

Глава 1. Досвід іпотечного кредитування у Росії

§ 1.1 Іпотечне житлове кредитування

§ 1.2 Нормативно-правове регулювання іпотечного житлового кредитування

§ 1.3 Роль держави у системі іпотечного житлового кредитування

Глава 2. Договір іпотеки сучасним Російському законодавству

§ 2.1 Поняття, характеристика і форма кредитного договору про іпотеку

§ 2.2 Предмет договору іпотеки

§ 2.3 Права й обов'язки сторін із договору іпотеки

Глава 3. Розгляд арбітражними судами суперечок, що з договором про іпотеку

Укладання

Додаток

Список використаної літератури


Запровадження

Актуальність аналізованої теми у тому, що іпотека протягом десяти останніх сприймається як один із засобів, здатних змінити економічну систему країни у плані створення цивілізованого ринку нерухомості, що є атрибутом сучасного розвиненої держави.Инвестиционно-финансовая діяльність, як до речі, і сучасна економіка загалом, немислима нині безвсепроницающего участі позичкового капіталу (кредитування). У найбільшою мірою на кредитних взаємовідносинах будуються, насамперед, капіталомісткими галузі й види діяльності, наприклад, будівництво. Тому існування у фінансово-економічної системі суспільства стабільно і надійно, функціонуючої підсистеми кредитування будівельної індустрії є сьогодні однією з значимих показників розвитку та запорукою стабільності самого суспільства. Натомість надійність і працездатність будь-яких ринкових моделей перерозподілу фінансових засобів у значною мірою залежить від рівня ризикованості кредитних операцій, яка неминуче збільшуючись зі збільшенням термінів кредитування, то, можливо знижена шляхом тільки створення надійних механізмів забезпечення повернення кредитів. На цій посаді давніх часу і донині найчастіше виступає заставу нерухомого майна, званий також іпотекою.

Метою розвитку системи іпотечного кредитування, є, з одного боку, поліпшення житлових умов населення, з другого стимулювання попиту ринку нерухомості і питання будівництва. Іпотечне кредитування дуже впливає на мотивацію людини, громадські процеси, які у суспільстві.

Ступінь розробленість теми. Досліджувані проблеми було висвітлені у наступних джерелах: на роботахБрагинскогоМ.И.,БугуловаЭ.Р.,Витрянского В.В., Вишневського А.А.,Горемика В.А.,Ема В.С., Сергєєва О.П., СухановаЕ.А.,Садикова О.Н., ТолстогоЮ.К. та інших авторів, у яких розкриваються загальні питання поняття договору іпотеки, його характерні риси, суттєві умови договору, загальні питання державної реєстрації речових, і навіть питання розвитку на Росії системи іпотечного кредитування; коментарів до Федеральним законам «Про іпотеку (заставі нерухомості)» під редакцією І.Дз. Грачова, М Р.Масевич, «Про державну реєстрацію прав на нерухомого майна і операцій із ним» та інших, де міститься тлумачення норм законодавства, визначального правові основи існування інституту застави нерухомого майна; в публікаціях Куликова А.Д., Орлової М.,Скловского До., СухановаЕ.А.,Цибуленко З.,Эрделевского А.М. й інших у наукових збірниках і різних періодичних юридичних виданнях на тему дисертації (журнали «Держава право», «Закон», «Нотаріус», «Правознавство», «Російська газета», «Господарство право», «Юридичний світ» та інших.), визначальних ряд сучасних актуальних проблем поняття підприємства як об'єкта нерухомого майна; в дисертаціях іавторефератах юридичних і власне економічним проблемам іпотеки (>Карлина А.М., Кисельова А.А.,НетишинскойЛ.Ф., Степанова С.А.,ЦарапкинойО.С. та інших.), де розкриваються питання іпотеки як правовідносини, іпотеки як виду застави, проблеми застави нерухомого майна, у літературі про іпотеку у країнах: Англії, німеччини, США, Франції, Швейцарії та інших (роботи таких авторів як:Жамен З,Лакур Л.,Стейнметц Т.,Уитт Ф. та інших.), де розкриваються зміст застави нерухомого майна у країнах, його види, поняття системи державної реєстрації речових прав на нерухомого майна та інших.

Об'єктом дослідження є відносини у сфері іпотечного кредитування і практика реалізації.

Предмет дослідження становить комплекс теоретичних і практичних питань, саме: тлумачення, удосконалювання принципів і застосування норм громадянського права, які регулюють правовідносини по іпотеку.

Мета цієї роботи – розглянути суть іпотеки у цивільному праві Російської Федерації.

У результаті досягнення мети було вирішено такі:

– показано сутність іпотеки і іпотечного кредитування;

– розглянутий договір іпотеки;

– проаналізовані питання правовим регулюванням іпотеки;

– визначено проблеми, у нормативно-правовому регулюванні іпотечного кредитування намічено шляхи їхнього розв'язання.

Методи проведення дослідження.Методологическую основу дослідження становить теорія пізнання, її загальний метод матеріалістичної діалектики. Як загальнонаукових методів дослідження застосовувалися: порівняльно-правовий, формально-логічна і системний методи наукового пізнання.


Глава 1. Досвід іпотечного кредитування у Росії

§ 1.1 Іпотечне житлове кредитування

Що ж до історії організації земельного кредиту, то перше місце хронологічному порядку займає ДержавнийЗаемний Банк, заснований при Єлизавети Петрівни в 1754 року. Його головним операцією була видача позичок під забезпечення рухомого і нерухомого майна.Предписивалась обов'язкова продажобеспечительного предмету задоволення Банку. Що стосується невдалої продажу нерухомості за борги відповідало й інше майно боржника.

При видачі позички Банком передбачалося обов'язкове уявлення поручителя: треті особи ручалися через те, що це маєток, представлене до заставі, справді належало особі,ходатайствующему про видачу позички.

Надалі статут Земельного Банку був перероблюватися, продаж застави як необхідна міра задоволення поширили і вотчини, які залишалися за Банком як орендних маєтків у випадку невдалоїпереторжки.[1]

Повне Збори Законів Російської Імперії за половинуХУШ століття рясніє указами, що передбачають кріпаком установам висилати вЗаемний Банк загальні відомостей про маєтках, які й чи які закладаються, щоб Банк міг навіч переконатися, що маєток, представлене до запоруці, належалозалогодателю і це уникло інших заставних. Головною перешкодою до правильності реального кредиту на той час була фактична негласність багатьох угод, і всі зусилля законодавця були спрямовані на викорінення даного обставини задля досягнення достовірності.. Крім загальних даних про нерухомої власності, які мають зібрані Банком, останній вимагав також від присутствених місць повідомлень щодо вартості окремого маєтку. Ця вартість часом від випадкових моментів, як, наприклад, смертності селянам. Держава у своїй не мало на увазі лише свої господарські міркування, передусім воно охороняв інтереси всього суспільства, про що свідчать узаконення, встановлені Банком.

Із середини 1960-х роківХVIII століття Росії почали з'являтися іпотечні установи, засновані на капіталістичних принципах. Вже до кінця 80-х склалася цілу систему іпотечного кредиту, що складається з станових і земських, взаємних і акціонерних, приватних і введення державних кредитних установ. Іпотечні банки надавали довготермінові позички під заставу приватних в сільській місцевості і будинків у містах. Кошти для видачі позичок банки акумулювали з допомогою випуску акцій від продажу іпотечних облігацій - заставнихлистов[2].

Така система проіснувала до 1917 року.

У основі своїй діяльності іпотечні кредитні інститути керувалися подібними принципами стосовно визначення об'єкта застави, методів оцінки, механізмів рефінансування іпотечних кредитів.

Відповідно до розпорядженням Міністерства фінансів прийому застави акцентувала ставився спроможності давати у протягом всього позики постійний дохід.

Під доходом порузумівались умови віддачі закладеного майна у найм, найняти за землю, контракти, які приносять кошти. Тож іпотечним інститутам не дозволялося видавати позички під заставу фабрик і заводів, лісів, незакінчених будівель.

Відкриття кредиту відбувалося виходячи з звернення про бажання одержати довгострокову позичку.

У підставу оцінок приймалася стала дохідність майна, Значимість оцінки нерухомого майна виявлялася з розробки інструкцій, але й однієї норми, ні максимальних цін був встановлено, кожен банк визначав ціни по-своєму. Оцінка могла здійснюватися або за нормальному, або за спеціальному способу.

Нормальний спосіб оцінки грунтувався на наперед визначеної для відомих місцевостейподесятичной ціні зручною землі і призначався з метою прискорення видачі позичок, тобто прийнята ціна землі для місцевостіумножалась на число десятин. В такий спосіб же не бути визначено справжню вартістьзакладиваемого майна, оскільки його цінність обчислювалася за кількістю конкретної придатної для землеволодіння землі.

Спеціальний спосіб оцінки грунтувався на перевірці представленої опису шляхом докладного огляду цього майна, і базувався обліку всіх якостей маєтку, його дохідності і продажною ціни.

Для кожної місцевості було затверджене іпотечним інститутом зване розкладподесятичних нормальних оцінок. Їх використання рятувало від виробничої необхідності виїзду безпосередньо на ділянку і тим самим прискорювало отримання кредиту. А застосування спеціальної оцінки, дає вигідніші результати, зумовлювало уповільнення отримання позичок.

Земельні акціонерні банки видавали позички переважно під заставу земель, а сума позичок під заставу міського майна обмежувалася 1/3 підсумку непогашеного залишку за всі позичкам. Терміни по видаваним позичкам під заставу земель та міського майна для банків становили від 10 до 66 років залежно від ставкипогашения[3].

Серед основних принципів іпотечного кредитування дореволюційного періоду. У Росії її варто виокремити такі:

- підвищену увагу проведенню оцінки нерухомості, виділення двох методів оцінки: нормальний і спеціальний;

- переважання земельного іпотечного кредиту;

- визначення суми кредиту з урахуванням об'єкту і суб'єкта кредитування уКрестьянскомПоземельном банку;

- обмеження видачі короткострокових і частка довгострокових кредитів, зокрема, для акціонерних земельних банків - 60% оцінної вартості нерухомості;

- розвинена системаперезалогов, додаткових позичок;

- видача позичок допускалася переважно цінними паперами: закладними листами, облігаціями, що б свідчило про рівні надійності цього виду цінних паперів;

- основними способами погашення заставних аркушів були тиражі і купівля біржі має значення сум, які підлягають тиражу;

- забезпечення заставних аркушів створювало великі переваги інвесторів;

- резервування частини запасного капіталу іпотечних інституцій у державних цінні папери (ДКО), зокрема в свідоцтвах СелянськогоПоземельного банку, а міських кредитних товариств - в облігаціях інших міських кредитних товариств (до 50%);

- участь держави у іпотечномупроцессе[4].

Іпотечні інститути підлягали суворому контролю з боку держави. Уповноважені Міністерства фінансів призначалися в усі банки. Вони могли втручатися у діяльність правління банку, ознайомитися з діловодством, системою бухгалтерського обліку, перевіряти касу й матеріальні цінності іпотечного інституту, бути присутніми при зборах акціонерів і правління, ознайомитися з правильністю емісії погашення заставних аркушів.

У радянський період немає підстави появи ринку житла, тому що майже весь житлового фонду було зосереджено до рук одного власника – держави. Наприкінці 1950-х років дійшли усвідомлення, що тільки з допомогою держави житлової проблеми не вирішити. І було залучити до фінансуванню будівництва житла у сільській місцевості, а й у містах заощадження людей, соціальній та широких масштабах кредитувати його. У організації кредитування індивідуального житлового будівництва Держбанком СРСР були окремі елементи, властиві і іпотечної системі. Наприклад, зумовлювалася прив'язка будівництва дому до земельної ділянки, практикувалася захист прав банку над іншими кредиторами як першочергового погашення позики від суми боргу, були й ознаки іпотечногоучета[5]. Попри низку позитивних зрушень, радикально вирішити житлову проблему до початку перебудови зірвалася, тож під кінець її, на жаль, гострота житлової проблеми навіть зросла.

Отже, кооперативний до житлового будівництва було лише незначною сегментом ринкових взаємин у СРСР. На початку 1990-х років уже минулого століття житлово-будівельні кооперативи становили лише 4% житловогофонда.[6] На початку ринкових реформ Росія займала одна з останніх місць серед промислово розвинутих країн за рівнем житлової забезпеченості.

Початком кардинальних реформ житлового сектора економіки в Росії сприйняли вважати закон, ухвалений 4 червня 1991 р. Верховною РадоюРСФСР.[7] Методологічно закон встановив порядок передачі державного устрою і муніципального житла квартиронаймачам у приватну власність.

У сучасному Росії система іпотечного кредитування перебуває на стадії становлення. Запроваджений 1998 року у дію Федеральний закон «Про іпотеку» (заставі нерухомості), як, втім, і ще нових законів, поставив перед учасниками ринку нерухомості, банками, державними органами, громадянами велику кількість питань, яких далеко ще не очевидні.

З погляду сучасної правової доктрини іпотека - це з видів застави майна, але з будь-якого, а виключно нерухомого. Відповідно іпотека - запорука нерухомого майна. Оскільки нерухомого майна завжди є матеріальним об'єктом (річчю), не можна визнати іпотекою, наприклад, заставу права оренди нерухомого майна.

Якраз у такому визначенні слово іпотека увійшло Федеральний закон від 16 липня 1998 року N102-ФЗ «Проипотеке»[8].

У сучасному правової доктрині розрізняють іпотечне комерційне кредитування під заставу житлових приміщень, коли, наприклад, підприємець бере кредит у банку під заставу наявної в нього житла, і іпотечне житлове кредитування для будівництва чи придбання житла, коли позичальник бере позику будівництво чи придбання житловий будинок чи квартири, що передаються банку взалог[9].

§ 1.2 Нормативно-правове регулювання іпотечного кредитування

Основними актами, регулюючими питання іпотеки, є у час Цивільний кодекс Російської Федерації (ред. від 27.12.2009), Закон РФ «Про заставу» від 29 травня 1992 р. N. 2872-1 (ред. від 19.07.2007), Федеральний закон «Про іпотеку (заставі нерухомості)» від 20 липня 1998 р. N.102-ФЗ (зі змінами на 30 грудня 2008), Федеральний закон «Про державну реєстрацію прав на нерухомого майна і операцій із ним» від 21 липня 1997 р. N.122-ФЗ (ред. від 23.11.2007) та інші. Активне нормотворчість ведеться, і лише на рівні суб'єктів РФ, у своїй прийняті там нормативні акти найчастіше суперечать федерального законодавства.

Цивільний кодекс РФ розглядає іпотеку як запоруку нерухомості (п.2 ст.334 ДК). Предметом іпотеки за російським праву може бути будь-який нерухомого майна, до яких належать земельні ділянки, ділянки надр, відособлені водні об'єкти і всі, що міцно пов'язані з землею, тобто. об'єкти, переміщення яких безнесоразмерного шкоди їх призначенню неможливо, зокрема лісу, багаторічні насадження, будинку, споруди. До нерухомим речам ставляться також підлягають державної реєстрації речових повітряні і морські суду, суду внутрішнього водного плавання, космічні об'єкти.

Норми про іпотеку є у актах міжнародного права: наприклад, в Міжнародної Конвенції про морських заставах іипотеках, що була криється у Женеві 06 травня 1993 року (у цій Конвенції бере участь і Росія). У цілому нині, торкаючись коротенько правовим регулюванням іпотеки там, слід зазначити головне: тоді як наше законодавство іпотека сприймається як інститут зобов'язального права, то більшості зарубіжних правових систем (наприклад, мови у Франції) заставу визнається різновидом речових прав. Це спричиняє важливі правові наслідки: наприклад, там (у багатьох країнах) під час банкрутства боржника по зобов'язанню, забезпеченому запорукою, майно, служить предметом

Страница 1 из 9 | Следующая страница

Схожі реферати:

Нові надходження

Замовлення реферату

Реклама

Навігація