Реферати українською » Государство и право » Окремі питання Отримання за кордоном доказів у цівільніх та комерційніх справах


Реферат Окремі питання Отримання за кордоном доказів у цівільніх та комерційніх справах

>ОКРЕМІПИТАННЯОТРИМАННЯ ЗАКОРДОНОМДОКАЗІВ УЦИВІЛЬНИХ ТАКОМЕРЦІЙНИХСПРАВАХ

Не в всіхвипадкахсторони судновогопроцесумаютьдокази,необхідні длявстановленняфактів,якимиобґрунтовуються їхньоговимоги тазаперечення.Процесвиявлення тазбору необходимих длярозгляду справдоказів незавждиобмежується рамкамискладанняпозовної заяви тапопередньоїпідготовки справ дорозгляду.Значноюмірою практикадоказовоїдіяльності уцивільних тагосподарськихсправахстикається із моментами, колинеобхідні длявирішення справ чиобґрунтуванняправовоїпозиціїдоказиперебувають затериторіальними йюрисдикційними межами України. При цьому процесотриманнядоказів успорі, щовключаєіноземнийелемент,єзначноскладнішим йздійснюється череззадіянняспеціальногоміжнародно-правовогомеханізму,якийбазується наміжнароднихконвенціях.Йдеться,перш на, проГаазькуконвенцію проотримання за кордономдоказів уцивільних чикомерційнихсправах від 18березня 1970 р. (далі —Конвенція), щоєчинною для України.

На шкода, увітчизнянійлітературіпроблематиціотримання за кордономдоказів напідставізастосуваннямеханізмівзгаданоїКонвенціїприділялосянедостатньоуваги йвідповіднихспеціальнихнауковихдоробок практично немає.Зазначена проблемазачіпалась уконтекстідослідженняінститутудоказів тадоказування вміжнародномуцивільномупроцесі.

>Докази, засвоєюприродою, у силуоб'єктивних чисуб'єктивнихобставин,можутьзнаходитись як умежахтериторіального округу конкретного суду, то й поза такими, до тогочислі й на територїінших держав, у зв'язку ізчимнабуваєгостроти запитаннящодообраннямеханізмівотримання такихдоказів.Альтернативнихваріантівєдекілька. З одного боці, суд,ігноруючи «феномен»національнихкордонів,може у межахреалізаціївідповіднихпроцесуальних процедурзобов'язати біксамостійноздобутивідповіднийдоказ Незважаючи на йогомісцезнаходження таюридичніпроблеми йогоотримання. Однак укінцевомурезультатіцейпевнийнігілізмможепризвести доконфліктусуверенітетів держав. Зіншого боці,відповідна процедураотриманнядоказівможездійснюватися іздотриманнямвстановленихпорядків тасуверенітетів держав засідкахвзаємодопомоги ізвикористаннямнаціональнихмеханізмівзборудоказовоїбази.Ефективність державногоапарату, наякийпокладаєтьсяобов'язоквиконаннявідповіднихзапитів таклопотаньіноземнихорганівщодозборудоказів,значнозростає припереході віддобровільного доюридичнообов'язковогопідґрунтя такихвідносин**.

Отже, усвітовійпрактицісклалися дваосновнихспособиотриманнядоказів за кордоном: 1)судовий,пов'язаний ізбезпосередньою чиопосередкованоюучастюсудовихорганів двох держав, уздійсненнідіяльності,спрямованої наотриманнядоказів та 2)позасудовий, коли самсторонивласними силамиорганізовуютьпошук йзбірдоказів тадоказовоїінформації та територїіншої держави.

разом ізцим,збірдоказів за кордоном самим судом чи за йогопосередництвом (>судовийспосіб)здійснюється, як правило, ізвикористаннямміжнародно-правовогомеханізму,передбаченогодвосторонніми чибагатостороннімиміжнародними договорами.

>Головнемісце в цьомумеханізмі, насьогодні,посідаєКонвенція,ратифікованаУкраїною згідно з Законом України «Проприєднання України доКонвенції проотримання за кордономдоказів уцивільних чикомерційнихсправах» від 19жовтня 2000 р.

>ЗазначенаКонвенціяратифікована более як 40країнами світу, а томудеякідослідникиговорять пронабуття неюуніверсального характеру,зазначаючи, що вонаміститьпевнийзагальновизнаний стандарт (модель).

>Перш на вартовідзначити, щоКонвенція, щодієзамістьконвенцій ізпитаньцивільногопроцесу від 17 июля 1905 р. та 1березня 1954p., вякостіосновної метимаєвстановлення увідносинахдержав-учасницьспрощеного порядкуотриманнясудовихдоказів за кордоном.

>Говорячи про предметрегулюванняцієїКонвенції,слідзважати тих, що, навідміну від,наприклад,БрюссельськоїКонвенції від 27вересня 1968 р. пропідсудність привиконаннісудовихрішень поцивільнихсправах, Якаміститьпереліквідносин, щовиключенізісфериїїзастосування,ГаазькаКонвенція 1970 року непередбачаєспеціальнихположеньщодо предметногообмеженнясфериїїзастосування. Отже, можнадійтивисновку, щокожна державамає декларація провласнийрозсудтлумачитизміст зрозуміти «>цивільна» та «>комерційна справа».

>Вартотакожвідзначити, щовиключністьзастосуванняКонвенції у сферіотриманнядоказів за кордоном поцивільних такомерційнихсправахможе матірмісцелише до тоговипадку, колидержави-учасниціодночасновідмовляються відсвоєїкомпетенціїпоширювативласнеправоверегулювання надану сферу задопомогоюрізноманітнихвнутрішніхзасобів.Наприклад, уразі колиКонвенціялишенадаєюридичноїобов'язковостіпевнимдіям,виконання якіранішеґрунтувалося на правилахміжнародноїввічливості, то ми неможерозглядатися як така, щомаєвиключний характер. У такомувипадкузастосування процедур,передбаченихКонвенцією дляотриманнядоказівіз-за кордону, якщорозглядатися якдодатковийспосіботриманнядоказів посправі.

>АналізуючиположенняКонвенції, щовизначають сферуїїзастосування, вартовідзначити, щоїї ст. 1визначає предметом судновогодоручення «>отримання поцивільних такомерційнихсправахдоказів чивиконанняіншоїпроцесуальної дії». Однак,якщо ізпоняттям «>отриманнядоказів»ситуаціябільш-меншзрозуміла,тобто вартовиходити ззаконодавстваlegefori (>законодавства країни суду)запитуваної держави, якуміститьвичерпнийперелікпроцесуальнихзаходів, то,стосовнопоняття «>іншихпроцесуальнихдій»залишається низькапитань.

>Можемолишеприпустити, що вційситуаціїрозробникиКонвенціїнамагалисяуникнутиконфліктівміж правомзапитуваного суду та суду,якийнаправляєзапит,використаннямобмеженоїкваліфікації «>заходів,спрямованих наотриманнядоказів».Адже суд,якийнаправляєзапит,можевикористовуватилишедокази,отримані врезультатідій,аналогічнихпередбаченим уlexforiprocessus (>процесуальний закон суду, вякомурозглядається справа).Іншими словами, подпоняттям «>іншіпроцесуальні дії»,закріпленим уКонвенції,необхіднорозумітиособливі,характерні длязапитуваної держави,повноваження суду, щовизначаютьсявідповідно до закону чи практикиправозастосування у сферівиявлення таотриманнядоказів йдоказовоїінформації.

>Розглядаючи сферузастосуванняКонвенції, вартовідзначити, щоостанняпоширюється не так на тихвідносини, котрівиникають под годину «>процесу, що ужепочався», але ввідносини, щовиникають із приводузборудоказів на територїіншої держави для суду,який лишеплануєтьсярозпочати, чи заКонвенцією — суду,який «>намічається».Саме у межахреалізації процедур,передбаченихКонвенцією, можназібратидокази як задопомогою суду — до тогоразі, коли справа ужеперебуває упровадженніостаннього, то й задопомогоюпозасудовихзасобів тамеханізмів, щотакож здобуливідтворення уположенняхКонвенції,зокрема,отриманнядоказів удосудовийперіодспірнихвідносин.

>Зупинимось надеяких аспектахюридичногомеханізмуотриманнядоказів,передбаченогоположеннямиКонвенції, Якавстановлює системуміждержавногоспівробітництва угалузіотриманнядоказів за кордоном.Власне,поняття «>отриманнядоказів за кордоном»охоплюєрізніспособизбору таотриманнядоказів.

>Міжнароднеспівробітництво у цьомуаспектіполягає ворганізації,перш на,судовоївзаємодопомоги, щоґрунтується натехніці судновогодоручення (>commissionrogatoire),тобтоотриманнядоказів за кордоном задопомогою суду (>судовийспосіб).Водночас,Конвенціяпередбачаєможливістьзборудоказівдипломатичними таконсульськими агентами, атакож такзванимикомісарами (>commissaries),тобто,іншими словами,передбачаєквазі-судовийспосіб.

>Розглядаючисудовийспосібзборудоказів за кордоном, вартовідзначити, щоКонвенціявстановлюємеханізмсудовоївзаємодопомоги,тобтопередачі однимсуддеюіншомусвоїхповноваженьщодо скоєннявідповіднихпроцесуальнихдій.Порівняно ізіншимигаазькимиконвенціями,присвяченимиміжнароднійсудовійвзаємодопомозі, системапередачісудовихдоручень,встановленаКонвенцією 1970 року,передбачаєстворення вкожнійдержаві-учасниціспеціального органу.

>Наприклад,відповідно в Україну «Проприєднання України доКонвенції проотримання за кордономдоказів уцивільних чикомерційнихсправах» від 19жовтня 2000 р.відповіднимцентральним органом УкраїниєМіністерствоюстиції.

Отже,судовідорученнянаправляютьсябезпосередньо такому центральному органувідповідної держави безпосередництваіншихорганівцієї держави (год. 2 ст. 2Конвенції). При цьомуКонвенціязалишаєвідкритим запитання, чи винен суд,якийнаправляєвідповіднийзапит, дляпередачівідповідногозапитузвертатися до такого центрального органусвоєї держави? Томудержави-учасницівирішуютьце запитання навласнийрозсуд,враховуючивизначенийнаціональнийвнутрішній порядоквзаємодіїдержавнихорганіввиконавчої тасудової влади.

>Певнівимогивисуваються,зокрема, й доформи тазмістувідповідного судновогодоручення. Так,останнє винне матірдекількаобов'язковихелементів, асаме:відомості просторони, короткийзміст спору йдій,стосовно які спрямованевідповіднийзапит; аразінеобхідності — болеедетальнуінформацію проосіб, якінеобхіднодопитати;відомості про запитання, котрінеобхідноз'ясувати; продокументи, котрінеобхіднооглянути, тощо (ст. 3Конвенції).

Уразі коликомпетентнийцентральний органвважає, що недотримано умівщодоформи чизмістунаданого судновогозапиту чидоручення,віннегайноповідомляє процекомпетентнийцентральний орган держави,який спрямувавшивідповіднесудоведоручення (>запит).Стаття 12Конвенціїміститьтакожзастереження, щокомпетентний орган держави, доякого спрямованевідповіднесудоведоручення,можевзагалівідмовитись відвиконанняостаннього уразіякщодійдевисновку, щовиконаннявідповідногодоручення не входити досфери діїКонвенції.Відповіднавідмовамає бутимотивована. Упринципі, усіпроблеми такого родувирішуються шляхомдвосторонніхпереговорівміжкомпетентними органами таких держав (ст. 5Конвенції).

>Наступниметапоммеханізмузбору таотриманнядоказів за кордоном, згідно ізположеннямиКонвенції,єбезпосереднєвиконаннявідповідного судновогодоручення.Виконанняостаннього, упринципі,здійснюється увідповідності допроцесуальних форм тапорядків, згідно ізякимидієсудовий орган держави, доякої спрямованезапит (год. 1 ст. 9Конвенції).Власне,йдеться прозастосування принципукомпетенціїlexfori упроцесуальнійгалузі.

>Конвенціяпередбачаєтакожможливістьвиконання судновогодорученнявідповідно допроцесуальногозаконодавства суду,який спрямувавшицедоручення (>запит). Однаквідповідний порядокможе бутиреалізованолише до тоговипадку, колизастосуванняіноземногопроцесуальногозаконодавства привиконаннінаправленого судновогодоручення несуперечитьзаконодавству держави, вякійвиконуєтьсятакедоручення (год. 2. ст. 9Конвенції).

>Відповідно до год. 3 ст. 9Конвенціїсудоведоручення винне бутивиконанонегайно.Звичайно навряд чи тутйдеться пропріоритетрозглядувказаногодорученнящодомісцевихсудовихсправ,однакзначноюміроюслідпокладатися настаранністьсудовихорганівщодовиконання цогодоручення.Швидкістьвиконанняостаннього,безумовно,залежить відбагатьохфакторів,наприклад відможливостей особини, якоїнеобхіднодопитати,надативідповіднідокази чипояснення, чистроківрозглядувідповіднихзвернень унаціональних органах тощо.

>Вартовідзначити, щооднією із проблемвиконання судновогодорученняєвідсутністьвідповіднихповноважень у судузапитуваної державищодо скоєнняпевного родупроцесуальнихдій.Дійсно, запитаннятлумаченняобсягукомпетенції конкретного суднового чиіншого органузапитуваної державивирішуєтьсябезпосередньо самоюзапитуваною Державою чивідповідним судом.

То ввиконаннідорученняможе бутивідмовлено й увипадку, колицепризведе дозаподіянняшкоди чиствореннязагрозинаціональнимінтересам тасуверенітетузапитуваної держави (год. 1 ст. 12Конвенції).

>Безумовно,передбачений ст. 12Конвенціїперелікпідставвідмови відвиконання судновогодорученняєвичерпним й неможе бутипідданийрозширеномутлумаченню внаціональномузаконодавстві.

>Збірдоказів реальнозакінчується над момент їхньогоотримання судом, щовиконуєвідповіднесудоведоручення, алише при їхні «>включенні» допроцедуриfor, щоможевикликатизначнобільшіпроблеми, ніжвласнефактичнеотриманнядоказовоїінформації за кордоном. Посуті,йдеться проюридичну «>адаптацію»отриманихматеріалів донаціональнихдоказових тапроцесуальнихстандартів. Отже,розглянемонаведені запитання более детально.

як вжезазначалосявище,лише суд, щовиконуєсудоведоручення, зазагальним правиломкомпетентнийрегулювати процедуру таметоди скоєннязапитуванихпроцесуальнихзаходів (>дій),спрямованих наотриманнядоказів. У тієї ж годинуlexforiprocessus (закон суду, вякомурозглядається справа посуті)передбачаєвласніпроцесуальні порядкивстановлення тадослідженнядоказів, аотже,виникаєзапитання,яким ж чиномнадатидоказовоїсилиотриманим за кордономдоказам у рамкахнаціональногопроцесу? Завідсутностівідповідногоетапуюридичної «>адаптації»отриманих за кордономдоказів, донаціональногопроцесудокази, котрііснують де-факто, неможуть набути внаціональномусудівідповідногозначення тасили де-юре.

Упроцесіздійсненняпроцедуризборудоказів за кордоном задопомогою судновогодоручення перед судом,який спрямувавшивідповіднедоручення,постають дваважливих запитання: 1) Чи буливчиненівиконуючим судом заходь, щоспрямовані наотриманнядоказів,реалізовані учіткійвідповідності доlexforiexecutionis (закон суду,якийвиконуєсудоведоручення)? 2) Чиможуть їхнірезультати, безбудь-якогододаткового контролю,цілкомінтегровані до порядкуfor?

>Перше запитаннястосуєтьсяможливості «>запитуючого» судуконтролюватизаконністьпроцесуальнихдій «>виконуючого» суду із точкизоруlexforiexecutionis.Ранішесудова практикаприпускаламожливість такої можливостінаціонального суду,однак насьогодніподібневирішення цого запитаннявиявляєтьсяневірним.

>Проводячипаралель ізвизнанняміноземнихсудовихрішень (>exequatur),звернемося досудової практики,наведеної влітературі. В частности, усправіMunzer,окрімінших уміввизнаннядійсностііноземного судновогорішення,Касаційний СудФранціївизначив йзаконністьпроцедурирозгляду справіноземним судом.Відповіднаумовасприймаласяостаннім якнеобхідністьдотримання привинесеннірішення посутіпроцесуальних нормвідповідного правопорядку.

>Протезазначенетлумаченнязаконностіпроцедури вподальшійсудовійпрактиці було бвідкинуто усправіBachir, упостанові поякійзапропонованооцінитизаконністьіноземноїсудовоїпроцедуривиключно у межахпоняттяміжнародногопублічного порядку, атакожвиходячи із принципудотримання права на захист.

>Іншимпередбаченим главою IIКонвенції способомотриманнядоказів за кордономєодержаннядоказівдипломатичнимислужбовцями,консульськими агентами тауповноваженими. УЗаконі проратифікаціюКонвенції Україназробилазастереженнящодовиключеннязастосуванняположеньглави IIКонвенції, завинятком статей 15, 20, 21, 22. Таким чином,використання цого способуотриманнядоказів на територї Україниєзначнообмеженим.

>Зазначенийспосіботриманнядоказів за кордоном, порівняно зсудовимдорученням,єдругорядним — над силу порядкувикладення у межахКонвенції, стільки із причинбільшоїзалежності відрозсуду держави, на територїякоїзнаходятьсявідповіднідокази чизбираєтьсядоказоваінформація.Численнізастереження, щосупроводжуютьвикористання такого способуотриманнядоказів,значнознижують йогоефективність. В частности, за год. 2 ст. 15Конвенціїдоговірна Державаможезаявити, щодоказиможутьзбиратисядипломатичнимислужбовцями чиконсульськими агентами,лишеякщозгода наценадана напідставіїхніхзвернень чизвернень відїхньогоімені довідповідного органу,визначеногоДержавою, Якаробитьтаку заяву.

>Проте, Незважаючи нанаявністьзначногоперелікуперешкод увикористанніданого способуотриманнядоказів за кордономрозглянемо порядок йогореалізації напідставіположеньКонвенції.

>Перш на вартовідзначити, щозвернення доконсульськихагентів дляотриманнядоказів за кордоном було б передбачене уже вгаазькихконвенціях ізпитаньцивільногопроцесу 1905 та 1954 років.Конвенція 1970 рокуістотно незмінила їхнього роль,проте бувзробленаспробапосилитиефективністьдоказовоїдіяльності такихсуб'єктів. Уцілому,корисністьзастосування «>консульського» способуотриманнядоказів за кордономподвійна:по-перше,консульський агент привиконаннідорученьнаціонального судувикористовує процедуруfor, а,по-друге,цейспосібхарактеризуєтьсявідсутністювитрат (чи їхньогонезначнимрозміром), щотакожєдоситьсуттєвим. При цьомуповноваженняконсульського агента поотриманнюдоказів на територїіноземної державиобумовлені, із одного боці, рамкамидоручення,одержаного ним від свогонаціонального суду, а ізіншого —відсутністю в йогодіяхпримусу танаявністю «>пасивного» чи «активного»дозволукомпетентнихорганів державимісцяотриманнядоказів.

>Дещоіншимє запитанняотриманнядоказів за кордономуповноваженими особами.Введенняінститутуостанніх,середіншихмеханізмівотриманнядоказів за кордоном,єнововведеннямКонвенції у зв'язку ізпобажаннями США.

Так, ст. 28 (b)Федеральних правилцивільногосудочинства СШАдозволяє суду,якийрозглядаєсправу посуті,призначити заклопотаннямоднієї зсторінбудь-яку особу ізметоюотриманнядоказів як на територї США, то й за їхнього межами.

>Конвенція практично ані необмежуєвикористанняданогоінститутудодатковимиумовами.Вона неміститьяких-небудьобов'язкових нормстосовновимог докваліфікації таякісних характеристикуповноважених, які судиобирають завласнимрозсудом, ізурахуваннямклопотаннясторін.

>Наприкінці вартовідзначити, щобезперечноюзручністювикористанняінститутууповноваженихосіб длякраїнзагального права, убільшості якіпроцесуальне правопередбачаєтакуможливість,є, як й увипадку ізконсульськими тадипломатичними агентами,спрощеністьадаптаціїрезультатів,отриманихуповноваженими особами призбираннідоказів за кордоном, до національноїпроцедури.Звісно,уповноважені особини усвоїйдіяльностікеруються правомforprocessus, щовиключаєможливіконфлікти із правом держави, на територїякоїздійснюютьсявідповідні діїщодоотриманнядоказів.Відсутністьпримусу в їхньогодіяльностівиключаєтакожнеобхідністьдотриманняуповноваженимпроцесуальнихобмежень, щопередбачені вдержаві «>виконання». В частности, нанього непоширюютьсяімперативніприписищодоімунітетусвідків увипадку, коли правоforprocessusприпускаєотриманняпоказаньсвідків у конкретномувипадку, аостаннізгодні їхнінадати.

>Дослідженняосновнихмеханізміввиявлення тазборудоказів за кордоном,передбачених уГаазькійконвенції, невичерпуєвсієї проблематики,зокрема,актуальнимизалишаються запитаннявиключностіКонвенції,співвідношення ізнаціональнимизасобамиотриманнядоказів. Однаквикористаннязазначенихмеханізмів насьогоднівидається практичноєдинимефективним способомофіційногозбору за кордономдоказовоїінформації.


>Література:

1. Штефан М.Й.Цивільнепроцесуальне право України. — До., 2005;Проблеми науки громадянськогопроцесуального права / У. У. Комаров, У. А.Бигун, У. У.Баранкова; Під ред. проф. У. У. Комарова. — X.: Право, 2002.

2. Молчанов У. У. Збирання доказів у цивільному процесі. — М., 1991;

3.Решетникова І. У.Доказательственное право у цивільному судочинстві — Єкатеринбург, 1997;

4.Треушников М. До. Судові докази — М, 1997. — З. 37—38;

5. Медведєв І. Р. Письмові докази на приватному праві Росії і близько Франції. — СПб.: Юридичний центр Пресс, 2004. — З. 266—276.

6.Нешатаева Т. М. Міжнародне приватне право і відомий міжнародний цивільний процес: Навчальний курс у трьох частинах. — М.: ВАТ «Видавничий будинок «Городець», 2004. — З. 501.


Схожі реферати:

Навігація