Реферат Обмін жилих приміщень

Страница 1 из 12 | Следующая страница

>СОДЕРЖАНИЕ

 

ЗАПРОВАДЖЕННЯ

ГЛАВА 1. ІСТОРІЯОБМЕНАЖИЛЫХПОМЕЩЕНИЙ ІПОНЯТИЕ ОБ'ЄКТИОБМЕНА

1.1 Історія регулювання обміни житлових приміщень

1.2 Поняття житлового приміщення

ГЛАВА 2.ПОНЯТИЕОБМЕНА І ЗАХИСТ ПРАВ ГРОМАДЯН ПРИОБМЕНЕЖИЛЫХПОМЕЩЕНИЙ

2.1 Обмін житловими приміщеннями

2.2 Відмінність обміну від заміни житлових приміщень

2.3 Співвідношення обміну і міни житлових приміщень       

ГЛАВА 3. ЗАХИСТ ПРАВ ГРОМАДЯН ПРИОБМЕНЕ

3.1 Захист права власника на нерухомість у російському законодавстві        

3.2 Захист прав громадян при визнання обміну недійсним

>ЗАКЛЮЧЕНИЕ

>БИБЛИОГРАФИЧЕСКИЙ СПИСОК


ЗАПРОВАДЖЕННЯ

Актуальність теми дослідження. Обмін житловими приміщеннями угода поширена радянські часи. Та й у час обмін житловими приміщеннями не втратив своєї актуальності. Особливої виду відносини з приводу обміну такими об'єктами цивільних прав, як житлові приміщення врегульовані нормами російського житлового права.

Обмін житлових приміщень - досить складний інститут житлового права, тісно пов'язані з іншими його інститутами. Наприклад, так можна трактувати його як із елементів суб'єктивного права наймача житлового приміщення - право на обмін. Його можна трактувати як і одне із випадків зміни житлового правовідносини найму житлового приміщення чи його припинення. Обмін не можна цілковито підвести ні під із цих випадків. Звісно ж правильним трактувати обмін житлових приміщень як досить окремий інститут житлового права.

Окрім втолення інтересів сторін договору, обміни житлових приміщень мають великий соціальні значення, оскільки належним чином впливають на зниження попиту житло. По змозі вільного скоєння договорів обміну громадяни, мають житло, часто можуть самостійно розв'язувати свої житлові проблеми: вирішувати сімейні конфлікти, об'єднувати сім'ї, переїжджати на більш зручну частина міста (що, окрім іншого, знижує витрати органів місцевого самоврядування, оскільки, наприклад, у зв'язку з наближенням місцеві роботи послаблює навантаження надотируемий громадський транспорт), виїхати до інший населений пункт тощо. тощо. У цьому, як вірно йдеться у літературі, обмінюватись непотрібен вказувати причину, просити когось дозволу, бо за цьому громадянин реалізує не привілей, а суб'єктивне правомочність на розпорядження житловим приміщенням не більше, встановлених законом.

Актуальність теми даної дипломної праці полягає у тому, що переважна більшість людності стикається з питаннями правовідносин як обмін житлових приміщень. У цьому його треба відмежовувати від міни житловими приміщеннями. Тому важливо знати законодавче регулювання цих питань.

Ступінь наукової розробленість проблеми. Проблемам обміну житлових приміщень займалися авторки якС.С. Алексєєв,Г.Н.Амфитеатров,И.Л. Брауде, Ю.Г.Басин, О.В. Батова,Е.С. Гетьман,Б.М.Гонгало, С.П.Гришаев, Н.В.Грошева,Л.Ю.Грудцина,Б.К. Комаров,Т.Н.Конякина, В.П.Крашенинников, С.Левенсон,Е.А.Максимкина, І.Б.Марткович, П.І.Седугин,М.Ю. Тихомиров, В.Ф.Чигир та інші. Відбуваються зміни до законодавства які прагнуть уваги цієї проблеми.

Нині тема обміну житловими приміщеннями не досить розроблено у науковій літературі, а в минулому багато відомих юристи й науковці присвячували свою працю цієї угоді з нерухомістю.

Об'єктом дослідження є відносини, які з приводу охорони житлових прав громадян під час проведення обміну житлових приміщень, займаних виходячи з договору соціального найму.

Предметом дослідження, у роботі стали норми російського законодавства, регулюючі обмін житлових приміщень, і навіть захист прав громадяни під час проведення обміну.

Метою дослідження є розгляд обміну житловими приміщеннями як інституту житлового правничий та особливостей захисту прав громадян під час проведення цього виду угод.

Завданнями дослідження є:

· розгляд питань з історії розвитку поняття обміну житловими приміщеннями;

· розгляд обміну як житлового правовідносини;

· розгляд поняття житлового приміщення як предмета договору обміну;

· скоригувати поняття обміну з житлового законодавству;

· визначення відмінності обміну від заміни і міни як подібних понять;

· показати громадян під час обміну житловими приміщеннями виявити проблеми захисту цих прав;

· зробити відповідні висновків та пропозицій по досліджуваної темі.

Методи дослідження. Виконане дослідження спирається на діалектичний метод наукового пізнання явищ навколишньої дійсності, який відбиває взаємозв'язок теорії та практики. Обгрунтування положень, висновків, і рекомендацій, які у дипломної роботі, здійснено шляхом комплексного застосування наступних методів соціально-правового дослідження:историко-правового, статистичного ілогико-юридического.

За структурою робота складається з запровадження трьох глав, які у себе сім параграфів, укладання, бібліографічного списку.


ГЛАВА 1. ІСТОРІЯОБМЕНАЖИЛЫХПОМЕЩЕНИЙ ІПОНЯТИЕ ОБ'ЄКТИОБМЕНА 1.1 Історія регулювання обміни житлових приміщень

За наймачем у домі державного устрою і муніципального й суспільного житлового фонду законодавством у межах закріплено право розпорядження займаним їм житловим приміщенням. Однією з найважливіших форм цього права з кращого задоволення потреб у житло є обмін житловий площею. Такий обмін відомий у законодавстві досить давно. Як відомо, перші законодавчі акти, які поклали край початок формуванню цієї правової категорії, ставляться до початку 20-х рр. Постанова Президії Мосради "Про поліпшення житлового справи в самісінький Москві" від 28 липня 1924 р. вперше у історії радянського праваурегулировало складаються відносини з обміну житловими приміщеннями. На рівні регламентація обміну житловими приміщеннями було здійснено вПостановлении ЦВК, і РНК СРСР від 4 січня 1928 р. "Про житловоїполитике"[1] та інших постановах.

Слід зазначити, що з виникнення радянської держави регулювання житлових відносин усім стадіях - від виникнення до припинення - був притаманний імперативного характеру, що пояснювалося, передусім, специфікою об'єкта даних правовідносин - житлового приміщення, не що був предметом вільного обороту. Дефіцит житла, загальна тенденція регулювання громадських відносин переважно адміністративними методами було неможливо не зашкодити тому, як і обмін житловими приміщеннями сформувався в ускладнену юридичну конструкцію.

>Обмену житловими приміщеннями вдома державного, муніципального й суспільного житлового фонду присвячувалася ст. 67 ЖК РРФСР 1983 р. Відповідно до неї наймач житлового приміщення з письмової згоди які проживають що з ним членів сім'ї, включаючи тимчасово відсутніх, міг зробити обмін займаного житлового приміщення з іншим наймачем чи членом житлово-будівельного кооперативу, зокрема з які мешкають іншому населеному пункті.

У цьому ЖК РРФСР додатково вказував, що "обмін житловими приміщеннями виробляється зі взаємної передачею правий і обов'язків, що випливають із договору найму житлового приміщення..." (год. 2 ст. 67 ЖК). Ця формула висловлювала найбільш поширену доктрина переконаність у характері обміну, з якій він розглядався як одночасна поступка вимоги, і перекладдолга[2].

Поруч із цієї думками панувала і інша,расценивавшая обмін як новацію договору, унаслідок чого "старе договірне зобов'язання, де брав участь наймач А., перестає існувати, і виникає нове зобов'язання, у якому бере участь Б. Ця зміна осіб, у зобов'язанні є чинником,новирующимдоговор"[3].

>Спорность зазначених положень, проте, підтверджував аналіз деяких раніше які діяли нормативних актів. Так, ще до його розпаду СРСР, відповідно до п. 12 Правил обміну житловими приміщеннями в Латвійської Республіці обмін житловими приміщеннями не допускали, якщо на мінливим наймачем значилася заборгованість по квартирній платі чи з платежах за комунальних послуг. Правила обміну Естонії та Таджикистану передбачали, щодо погашення відповідної заборгованості заяву про обмін не підлягала розгляду.

Якщо з те, що обмін приміщеннями - це переклад боргу, було б визнати, що наймодавцеві переходить право стягнення відповідної суми з нового наймача.

Як зазначив І.Б.Марткович, "якщо вибувши з обміну з житлового приміщення наймач не справив необхідного ремонту його, ця обов'язок переходить до наймачу, який зайняв приміщення, а наймодавець зберігає відповідне право вимоги, і до цьогопоследнему"[4].

Продовжуючи цю думку, автор, який би розглядав обмін за зміну житлового правовідносини, вказував, що інша кваліфікація привела б до того що, що наймодавець було б зобов'язаний надати наймачу майно може, відповідному умовам договору ЄС і призначенню майна. Зазначене ж стан передбачає повну придатність майна щодо його використання. Отже, житлове приміщення повинно бути відремонтовано наймодавцем, який має право був вимагати ремонтування від вибулого наймача, але з має цього права стосовно новому наймачу.

Проте можна припустити, що це висловлювання ні слід було вимогам закону. Частина 2 ст. 142 ЖК РРФСР передбачала, що наймачі житлових приміщень повинні виробляти власним коштом поточний ремонт житлових приміщень, а після звільнення приміщення - зробити його в стані.

Оскільки ЖК РРФСР не символізував те, що має розумітись під "визволенням" житлового приміщення, цілком можна припустити, що цим терміном охоплюються всі випадки виїзду наймача зі своєї площі - як із розірвання договору найму, і під час обміну наявного житла.

З іншого боку, якщо про те, що обмін житловими приміщеннями - це й зміна житлового правовідносини, то договірподнайма, укладений наобмениваемое приміщення, залишався в силі, і стосовновъезжающему гаразд обміну суб'єкту.

На захист цього припущення можна зустріти висловлювання й у юридичної літературі. Так, І.П. Прокопченка думав, щоподнаниматели, що уобмениваемом приміщенні, може бути виселені лише після закінчення термін дії договоруподнайма[5].

ЖК РРФСР (ст. 80) містив загальний стан, за яким із припиненням договору найму житлового приміщення одночасно припиняється та установчий договірподнайма. Прямого нагадування про те, що таке припинення договору може з'явитися, зокрема, внаслідок обміну житловими приміщеннями, в ЖК не утримувалося, однак було доцільно.

Додатковим аргументом не хочуть, щоб розглядати обмін житлових приміщень як поступку вимоги, і переклад боргу, можна й таке.

У процесі існування житлового правовідносини у громадянина може виникнути такий комплексправомочий, передача що його результаті обміну просто неможлива.

Так, по ЖК РРФСР наймач житлового приміщення міг мати цілу низку прав, які ввъезжающего з обміну особи були відсутні. До до їх числа ставилися, наприклад, декларація про додаткову житлову площа, декларація про пільгову оплату квартири і комунальних послуг в, декларація про бронювання житлового приміщення, з його заміну за станом здоров'я тощо. Зазначені права невіддільні від особистості, нерозривно із нею пов'язані, тому їх "передача" себто ст. 391 ДК РФисключена[6].

Разом водночас і переклад боргу, і поступка вимоги допускаються у разі, коли зміст зобов'язання і за новому боржнику і за новомукредиторе залишається в незмінності. У той самий час очевидно, що володіння наймачем,въезжающим з обміну, іншим комплексом правий і обов'язків веде до висновку іншого за змістом договору з порівнянню з раніше які існували.

У цьому правильно зазначалося, що "за договором обміну взаємно передаються помиляюся й обов'язки за договорами найму, не бажаючи приміщення. Права й обов'язки творяться з нових договорів найму житлового приміщення, укладених на отримані житлові приміщення основі договору обміну, і є підстави зовсім іншими проти колишніми,т.к... залежить від правового становища нового наймача і членів його сім'ї (зарплати, права на додаткову житлову площу і кількість т.п.) і південь від розміру житлового приміщення, отриманого гараздобмена"[7].

Справді, для сторін, йдуть на договір обміну житловими приміщеннями, цікаві насамперед самі об'єкти обміну - їх розмір, місцезнаходження тощо. Отже, об'єктом створених правовідносин виступають помиляюся й обов'язки сторін, а та конкретна житлова площа, що вони вирішили обміняти. З іншого боку, як у літературі, питання, переходять з договорами обміну у якому обсязі правничий та обов'язки наймачів, ними мало обговорюють і в документах, котрі оформляють обмін, нефиксируется[8].

Обсяг повноваженьпереселяющегося з обміну суб'єкта навряд чи був важливим й у наймодавця, який зобов'язаний укласти ним договір житлового найму виходячи з обмінного ордера незалежно від цього, що відсотковий вміст нової угоди буде відмінно від колишнього.

З викладеного, можна дійти невтішного висновку у тому, у результаті обміну житловими приміщеннями договір житлового найму не змінюється, а припиняється. Про це свідчив і те що, що переклад боргу по ст. 391 ДК РФ вимагав обов'язкового згоди кредитора - у разі наймодавця, проте, під час обміну житлових приміщень у будинках муніципального житлового фонду такого згоди не вимагалося. Немає у ньому потребі - і при обмінах відомчої житлової площі як різновиду державного житла (не можна змішувати згоду на обмін відомства від імені адміністрації підприємства з згодою житлово-експлуатаційній організації, з якою полягає договір житлового найму). До того ж відмова організації на обмін міг стати також оскаржений через суд знову.

Викликає й зауваження і пропозицію С.Ландкофа розглядати обмін як новацію договору. Новація, можна вважати, недостатньо поширена у російському праві, а відома її форма, передбачена ст. 414 ДК РФ, використовується, коли відбувається заміна одного зобов'язання іншим між тими ж особами. У той самий час під час обміну житловими приміщеннями відбувається зміна суб'єктів договору.

Кількість авторів, визнають наслідком договору обміну житловими приміщеннями припинення житлового правовідносини, дуже багато. У принципі так поділяє цю думку іЮ.К. Толстой, хоч і із застереженням проправоизменяющем характері з так званого родинногообмена[9].

Деякі автори, розглядають обмін житловими приміщеннями як припинення договору житлового найму, намагаються віднести вказівку закону на взаємну передачу правий і обов'язків його сторонами не всім прав і обов'язків. Вони поширюють його тільки на правничий та обов'язки, які у відповідність доТиповим договором найму житлового приміщення становили зміст будь-якого договору житловогонайма[10].

До до їх числа діючі Типові договори відносили декларація про вселення в займане приміщення у порядку родичів, непрацездатних утриманців чи інших осіб, право вимоги надання житлового приміщення меншого розміру за наявності надлишків житлової площі понад встановлених доз, право розірвання договору найму у час та інших. З іншого боку, наймачі були зобов'язані використовувати житлове приміщення відповідно до його, дотримуватися правил користування нею. Громадянам заборонялося використовувати житлове приміщення з метою особистої наживи, вилучення нетрудових доходів населення і т.д.Нанимателям заборонялося виробляти переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень без згоди наймодавця, вони зобов'язувалися до відшкодування збитків, що з ушкодженням житлового приміщення з вини.

Проте неважко помітити, що це переліченіТиповими договорами найму житлового приміщення правничий та обов'язки сторін передбачалися насамперед законом

Страница 1 из 12 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація