Реферати українською » Государство и право » Забезпечення виконання зобов'язань


Реферат Забезпечення виконання зобов'язань

Страница 1 из 3 | Следующая страница

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ИСПОЛНЕНИЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

 


План

1 Загальна характеристика коштів забезпечення зобов'язань

2 Класифікація коштів забезпечення зобов'язань

3 Неустойка

4 Поручительство

5 Гарантія

6 Задаток

7 Утримання


1 Загальна характеристика коштів забезпечення виконання зобов'язань

 

У ЦК України 2003 р. цим питанням присвячені окремі розділи — 49 і 51. Отже, загалом збережено підхід, який тривав у ЦК УРСР 1963 р., де існували спеціальні глави 16 («Забезпечення виконання зобов'язань») і 18 («Відповідальність порушення зобов'язань»), розділені при цьому главою 17 («Уступка вимоги, і переклад боргу»).

Казалась б, концепція ЦК України зводиться до того що, що вона досить чітко розрізняє ці дві інституту.

Однак те водночас, у розділі 51 ЦК України йдеться про існування відповідальності у формі припинення зобов'язання, зміни умов зобов'язання, сплати неустойки, відшкодування збитків й моральної шкоди тощо. (ст. 611 ДК).

Отже, сплата неустойки у площині коїться з іншими видами відповідальності, зокрема, зі стягненням збитків (ст. 624 ЦК України).

Натомість, при характеристиці коштів забезпечення зобов'язань, у розділі 49 ЦК України ідеться про «відповідальності». Наприклад, в ст. 554 ЦК України згадується «відповідальність поручителя перед кредитором».

У зв'язку з цим виникла потреба встановлення характеру взаємозв'язку між тими категоріями.

Аналіз їх сутності дозволяє: зробити такі висновки.

І заходи для зобов'язань, встановлені нормами глави 49 ЦК України, й відчуття міри відповідальності, передбачені у розділі 51 ЦК України, переслідують одні й ті ж потреби — стимулювати боржника до виконання зобов'язання і захистити інтереси кредитора.

Тому та інші можна віднести до засобів забезпечення виконання зобов'язань.

У той самий час серед коштів забезпечення зобов'язань слід розрізняти спеціальні кошти забезпечення, передбачені главою 49 ЦК України («кошти забезпечення» у вузькому значенні слова), й відчуття міри відповідальності, передбачені главою 51 та інші ЦК України.

Проте з цією співвідношення між категоріями «відповідальність» і «спеціальні кошти забезпечення» не вичерпуються.

Хоча традиційно як один форму відповідальності розглядається лише неустойка (ст. 611 ЦК України), якщо виходити із визначення відповідальності як правовідносини, зміст якої складають додаткові обов'язки, які покладаються в наявності, винна у вчиненні правопорушення, то логічно в відповідальність вмикати й заставу, і задаток.

Трохи окремо перебувають поручництво гарантія, де негативні наслідки наступають незалежно від провини і протиправності дій особи (поручителя, гаранта). Проте, огляду на те, що ЦК України іменує- покладання стосовно таких осіб санкцій за невиконання зобов'язання «відповідальністю» (ст. 554, ст. 566 ЦК України), очевидно, слід забувати і поруку, і гарантію розглядати, як відповідальність.

Отже, виявляється, що всі спеціальні кошти забезпечення одночасно є заходами відповідальності .

Винятком є утримання (ст. 594-597 ЦК України), які з своїй суті є способом захисту прав кредитора, але з мірою відповідальності боржника, оскільки супроводжується настанням негативних наслідків останнього. Хоча власник утриманої речі втрачає можливість користуватися нею, але це не вважається санкцією порушення, бо не настільки ж ми користується своїми речами орендодавець або приватна особа, яка передала річ у заставу.

Узагальнюючи, можна дійти невтішного висновку, що державні кошти забезпечення договірних зобов'язань можуть виступати у різні форми: неустойки (штрафу), задатку, застави, поруки, відшкодування збитків й моральної шкоди, застосування інших заходів відповідальності держави і т.п.

Усі спеціальні кошти забезпечення мають додатковий (акцессорный) характері і залежить від основного зобов'язання: при недійсності чи припинення основного зобов'язання вони також припиняють свою дію.

Обраний сторонами спосіб забезпечення виконання зобов'язань може бути письмово зафіксовано або у самому зобов'язанні, забезпечення якого він спрямований, або у додатковій угоді.

Відповідно до нормами ст. 547 ЦК України угоду з забезпечення виконання зобов'язання повинна відбуватися в письмовій формах. При недотриманні цієї вимоги така угода визнається незначною.

Деякі із засобів забезпечення не бути лише оформлені письмово, але вимагають що й нотаріального посвідчення, а окремих випадках — також державної реєстрації.

Так, задля забезпечення інтересів заставоутримувача, запобігання несанкціонованих повторних застав закон встановлює жорсткіші вимоги до оформлення застави у випадках, коли майно в должника-залогодателя. Якщо з загальному правилу досить простий письмовій форми домовленості про заставі, то іпотека, заставу товарів у обороті України й переробці вимагають нотаріального посвідчення із наступною державної реєстрацією застави в Книзі записів застав чи Державний реєстр застави рухомого майна.

Загальні умови забезпечення виконання зобов'язання встановлено ст. 548 ЦК України. Вони виглядають в такий спосіб:

1) виконання основного зобов'язання забезпечується додатковим (акцесорним) зобов'язанням, якщо передбачено в договорі чи законом;

2) недійсне зобов'язання заборонена забезпечення;

3) визнання недійсним основного зобов'язання (вимоги) тягне недійсність додаткового (обеспечительного) зобов'язання, якщо інше встановлено ЦК України;

4) недійсність угоди щодо забезпечення виконання зобов'язання не тягне недійсність основного зобов'язання.

2 Класифікація коштів забезпечення зобов'язань

Способи забезпечення виконання зобов'язань може бути класифіковані різноманітні підставах.

Залежно від часу й способу встановлення (виникнення), є підстави поділені на:

1) спеціальні і

2) універсальні.

1) Спеціальні способи забезпечення встановлюються в останній момент виникнення зобов'язання. Через війну кредитор і боржник заздалегідь представляють конкретні наслідки невиконання зобов'язання. До таких способам ставляться: неустойка, задаток, заставу, поручництво, гарантія і утримання. Вони передбачені главою 49 ЦК України 2003 р.

2) Універсальним способом забезпечення зобов'язань є відшкодування боржником збитків, понесених кредитором внаслідок невиконання зобов'язання (ст. 623 ЦК України). Особливістю цього способу і те, що його незалежно від наявності спеціальної домовленості сторін звідси. З іншого боку, розмір збитків то, можливо визначено тільки після невиконання зобов'язань.

Залежно від характеру забезпечення як інтересів кредитора можна розрізняти:

1) зобов'язально-правові і

2) вещно-правовые кошти забезпечення зобов'язань.

Зокрема, собі такий розподіл способів забезпечення зобов'язань був ще у ст. 570 проекту ЦК України від 25 серпня 1996 р. До редакцій ЦК України, прийнятого 16 січня 2003 р., пряма вказівка собі такий розподіл відсутня, проте, попри можливості класифікації по даному підставі це впливає.

1) Обязательственно-правовые способи стимулюють боржника до належному виконання зобов'язання з допомогою можливості пред'явлення щодо нього або до третіх осіб, вступили заздалегідь, у договір, зобов'язального вимоги. До них належать: неустойка, поручництво, гарантія, відшкодування збитків.

2) Вещно-правовые способи характерні тим, що інтереси кредитора забезпечуються з допомогою заздалегідь виділеного майна. Предметом забезпечення є це. До таких способам ставляться: заставу, задаток, утримання. Залежно від пріоритетності цілей встановлення конкретних способів забезпечення, характеру і соціальної спрямованості впливу цих способів забезпечення на боржника розрізняють також способи забезпечення виконання зобов'язань:

1) способи забезпечення, насамперед, стимулюючі боржника до виконання зобов'язання і «попутно» (частково) щоб забезпечити інтереси кредитора (неустойка);

2) котрі переслідують мета, передусім, компенсувати порушений інтерес кредитора, і «попутно» стимулюючі боржника до виконання зобов'язання (відшкодування збитків);

3) щоб забезпечити інтереси кредитора з допомогою заздалегідь виділеного майна з усуненням інших від використання цього майна (заставу, задаток, утримання);

4) мають на меті залучення забезпечувати інтересів кредитора майно інших (поручництво, гарантія).

1) Способи забезпечення, насамперед, стимулюючі боржника до виконання зобов'язання і «попутно» (частково) щоб забезпечити інтереси кредитора. До таких способам належить неустойка. У таких випадках перше місце виступає стимулювання боржника до виконання зобов'язання, яку проводять шляхом на його майнову сферу у разі порушення шляхом стягнення грошової суми чи майна, яка встановлюється, зазвичай, наперед. Застосовувані у разі санкції носять виражений штрафний характер, разом із тим їх розмір сам не завжди виявляється достатнім як компенсація інтересу кредитора.

2) Способи забезпечення, котрі переслідують мета, передусім, компенсувати порушений інтерес кредитора, і «попутно» стимулюючі боржника до виконання зобов'язання. Сутність цього способу забезпечення полягає у покладання боржника обов'язки відшкодування збитків, понесених кредитором, внаслідок невиконання зобов'язань. У цьому заздалегідь розмір що стягуються збитків невідомий і підлягає доведенню кредитором за умови пред'явлення позову.

3) Способи забезпечення, покликані передусім гарантувати задоволення вимог, і порушеного інтересу кредитора, з допомогою заздалегідь відомої частини майна боржника чи іншої особи з усуненням від можливості стягнення її у кредиторів на інших зобов'язанням боржника. Такими способами забезпечення є заставу задаток, утримання. Слід зазначити, що штрафне вплив тут грає другорядну роль, оскільки боржник у разі у виконанні зобов'язання був би понести відповідні витрати. 4) Способи забезпечення, мають метою захистити інтереси кредитора шляхом залучення майна інших.

До них належать поручництво гарантія. Характерною рисою цих способів забезпечення є задоволення інтересів кредитора з допомогою інших осіб, які є в основному зобов'язанні, навіть від провини цих осіб. З цих особливостей способи забезпечення, які стосуються цій групі, немає характеру штрафних санкцій, а виступають, передусім захисту інтересів кредитора. З огляду на наведені вище особливості різних способів забезпечення виконання зобов'язань, аналізованих під тим або іншим кутом зору, розглянемо далі окремі їх види, слідуючи, переважно, за логікою структури глав 49 і 51 ЦК України.

3 Неустойка

Неустойка — це грошова сума чи інший майно, яке боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання (ст. 549 ЦК України). Практично як і визначається неустойка у навчальній і з наукового цивилистической літературі.

Неустойка одна із найпоширеніших способів забезпечення виконання зобов'язань, особливо у договірних засадах з участю юридичних. Привабливість неустойки пояснюється тим, що вона є спрощеним засобом компенсації збитків кредитора, викликаних невиконанням чи неналежним виконанням боржником його обов'язків.

Упрощенность компенсації інтересу кредитора забезпечується такими властивостями неустойки:

1) можливість стягнення неустойки за сам собою факт порушення зобов'язання, без надання доказів про заподіяних збитках та його розмірі;

2) змога сторін із своєму розсуду сформулювати підстави, величину і умови сплати неустойки (крім, так званої, «нормативної» неустойки — ст. 550 ЦК України);

3) змога кредитора оперативно компенсувати збитки, завдані йому невиконанням договору, в зручною йому грошової форми. У зв'язку з цим варто звернути увагу, хоча ст. 549 ЦК України передбачає можливість стягнення з боржника неустойки як майна, проте механізм реалізації такої права поки що ні визначено. Це дозволяє припустити виникнення значних труднощів за будь-яких спроб застосувати практично положення про стягнення неустойки як майна, обчисленні і стягнення такого виду неустойки, розмежування «майнової неустойки» і застави. Існує думка, за якою неустойку як стягнення майна можна називати як «альтернативна неустойка», бо тут для боржника має місце альтернатива: у разі порушення передати кредитору гроші чи інший майно1. Але вона навряд чи може бути визнана прийнятною, що у цивільному праві вже вживаються поняття «альтернативна неустойка» для позначення можливості кредитора вибирати між стягненням неустойки чи стягненням збитків.

Бо у ст. 549 ЦК України згадуються, крім неустойки, що й штраф, пеня, постає питання про їх правовому значенні.

Думка, що це різновиду неустойки, мають свої особливості, має підтримку і нового ЦК України, де міститься визначення цих традиційних для радянського громадянського права (ст. 204 ЦК УРСР 1963 р.) різновидів неустойки. Відповідно до ст. 549 ЦК України штраф — це неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми порушеного зобов'язання. Пеня — це неустойка, що встановлюється у разі прострочення виконання зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми невчасного виконаного грошового зобов'язання. Такий їхній підхід, проте, не дуже вдалим, позаяк різноманітні терміни вживаються для позначення тотожних понять. Фактично, пеня — це виняткова неустойка, а штраф — неустойка штрафна.

У зв'язку з цим виникає небезпека змішування різних понять, хоча йдеться про однакових за сутністю санкції. До того ж вживання термінів «неустойка», «штраф» і «пеня» по-різному значенні є невдалим з думку їх етимології: латинське «роеnае» таки означає «штраф» і тільки під впливом російської термінології і забуття назви оригіналу почали називати — «неустойка».

Як відзначалася, неустойка традиційно сприймається як поняття, які з своєї юридичній природі не лише засобом забезпечення виконання зобов'язань, але й одній з форм цивільно-правову відповідальність. Тому багато положень, регулюючих її застосування, перебувають у главі 51 ЦК України «Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність порушення зобов'язання». Зокрема, відповідно до ст. 611 ЦК України неустойка визнається одній з санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, а ст. 550 ЦК України встановлює, що кредитор немає права на неустойку у разі, якщо боржник і не відповідає порушення зобов'язання (ст. 617 ЦК України).

Торкаючись питання про неустойке, як спеціальної формі відповідальності, треба сказати, що саме, як утім і за іншими випадках застосування спеціальних форм відповідальності, часто не потрібно у наявності повного складу громадянського правопорушення. Наприклад, для стягнення виняткової неустойки не потрібно встановлювати наявність збитків у кредитора, отже, відпадає і питання причинного зв'язку між збитками і протиправних дій. Тож відповідальності тут досить протиправності і визнання провини боржника.

Про це свідчать і судова практика. Приміром, банки, пред'являючи на громадян позов про стягнення боргу кредиту і піні (неустойки) за прострочення його повернення, не зобов'язані доводити наявність в них збитків внаслідок прострочення повернення позики. Докази надаються лише щодо факту видачі кредиту та неповернення його вчасно. Сама прострочення є протиправним дією. Провина тут можлива як і формі наміру, і у формі необережності, проте до цієї категорії справ цю обставину практично немає ніякого значення.

Неустойка має інший додаткового обтяження для боржника і з загальному правилу, підлягає сплаті незалежно від наявності збитків (ст. 624 ЦК України). Вона покликана

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація