Реферати українською » Государство и право » Правове положення господарських об'єднань (Україна)


Реферат Правове положення господарських об'єднань (Україна)

Страница 1 из 7 | Следующая страница

Тема: “Правове становище господарських об’єднань”

З м й з т

1. Вступна частина

2. Загальна характеристика організаційно-правових форм

2.1. Асоціація

2.2. Концерн

2.3. Корпорація

2.4. Конгломерат

2.5. Холдінг

2.6. Промислово-фінансова група

2.7. Франчайза

3. Правові аспекти створення, функціонування й ліквідації

    господарських об’єднань

4. Органи управління об’єднання

5. Відмінність об’єднань підприємств від господарських товариств

6. Висновки й пропозиції

1. Вступна частина.

          З розвитком ринкових відносин в Україні розвиваються й форми підприємницької діяльності. А щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції та реалізовувати значні фінансово-промислові проекти підриємствам вже недостатньо функціонування у межах окремих розрізнених господарських товариств, й тому смердоті прагнуть об’єднуватись у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом. Такі об’єднання підприємств в цивільному праві називають господарськими об’єднаннями. Останні мають свої специфічні ознаки, котрі відрізняють їхні від господарських товариств. Чинне законодавство України виділяє чотири основних види об’єднань підприємств, до які відносяться асоціації. корпорації, консоріуми й концерни.

          Необхідність створення в нашій стране об’єднань був визнана ще наприкінці 60-х років. Пізніше були прийняті Перші спроби створення виробничих й науково-виробничих об’єднань.

          На першому етапі реформи (1992-1993 рр.) було б по одній зруйновано багато виробничих й науково-виробничих комплексів, систем, котрі складалися із технологічно взаємопов’язаних підприємств. Велику роль зіграло надане колективам структурних підрозділів підприємств право приймати рішення про їхнього перетворення в самостійні акціонерні товариства. Найбільш наглядний результат таких дій - створення на базі “Аерофлоту” бульш ніж 400 самостійних авіакомпаній, із які лише 20 життездатні, а інші, маючи на балансі 1 - 3 літаки, не мають можливості нормальної організації польотів. як слідство - масова неплатоспроможність авіакомпаній, відсутність коштів для ремонту й обновлення техніки, різке зниження безпеки польотів. Для аеропортів - відсутність коштів на забезпечення й профілактику наземного устаткування. Для виробництва - відсутність замовлень про поставки авіаційної техніки. У результаті цого в порівнянні із 1991 р. об’єм перевезень авіаційним транспортом до 1995 р. зменшився вдвоє. З 1992 по 1994 рр. число загиблих на 1 млн. перевезених пасажирів збільшилось майже в розмірі 5 разів, знос авіаційної техніки досягнув 70%. Кількість діючих аеропортів знизилася із 1302 в1991 р. до 875 в 1995 р.

          Спроби виділення й перетворення в самостійні підприємства наукових й дослідно-конструкторських підрозділів провідних науково-виробничих комплексів привели їхнього до руйнування високотехнологічних галузей промисловості, що значно ускладнило умови функціонування наукоємних виробництв.

          Починаючи із 1994 р. все более підприємств мають наміри ввійти в склад великих об’єднань. Такі об’єднання, включаючи у собі промислові підприємства, наукові інститути, торгові фірми, банки, страхові компанії й інші фінансові структури, є своєрідним каркасом економіки провідних індустріальних країн й світового господарства в цілому, основою сучасного промислового виробництва.

          У розвинутих країнах такі структури займають головні позиції в більшості галузей економіки. Так основу економіки Японії складають шість провідних фінансово-промислових груп - “Міцубісі”, “Міцуі”, “Сутімото”, “Санва”, “Фує”, “Дай-іте-канге”. Підприємства, котрі входять в їхнього склад, забезпчують понад половини загальних продажу ряді важливіших галузей промисловості. Торгові фірми, котрі входять у склад цих груп, здійснюють понад половини експортно-імпортних операцій, а їхні частка у імпорті окремих, в основному наукоємних товарів, досягає 90%. Комерційні й трастові банки цих груп контролюють близько 40% загального капіталу бвнків, страховим компаніям належить 53-57 % всього страхового капіталу.

          Найбільшими із південнокорейських фінансово промислових груп є такі всесвітньо відомі фірми, як “Самсунг”, “Деу”, “Хенує”, “LG”. Починаючи із 1975 р. південнокорейський уряд на базі найбільших ФПГ створив 13 універсальних торгових компаній. Ці компанії стали важливішими експортерами продукціїі підприємницького капіталу, а їхні вплив на економічний розвиток Південної Кореї, на динаміку її зовнішньоекономічних зв’язків значно збільшився в середені 80-х рр. Вже тоді 11 провідних південнокорейських корпорацій володіли приблизно 40% статутного капіталу п’яти найбільших банків країни. Подібну ситуацію можливо спостерігати й в економіці інших країн - США, Німеччині, Італії, Франції.

          як свідчить світовий досвід, джерело стратегічних переваг для учасників об’єднань - це конкурентні переваги, в значній мірі в сфері технологічного розвитку, забезпечення ресурсами.

          У Україні також діяють специфічні фактори, котрі спонукають підприємства до об’єднання в великі структури:

n необхідність відновлення зруйнованих виробничо-технологічних зв’язків. Традиційно виробництво високотехнологічної продукції в СРСР було б сконцентровано на крупних НБО інтегруючих життевий цикл виробу від конструкторської розробки до його обслуговуваня у покупця. НБО включали у свій склад науково-дослідні оргнізації, конструкторські бюро, дослідні та серійні заводі. Руйнування цих науково-виробничих комплексів значно погіршило умови як наукових й конструкторських організацій, то й виробничих підприємств. Щоб виправити ситуацію, підприємства роблять спроби відновити об’єднання на новій основі чи створити структури, котрі понад підходять вимогам розвитку виробництва на сучасному етапі.

n Необхідність структурної перебудови виробництва, Яка неможлива без координації діяльності всіх ланок технологічного ланцюга й залучення великих фінансових ресурсів.

n Лобірування інтересів підприємств. Більш успішно це може бути зроблено не одним підприємством, а їхнього групою, котра має спільні інтереси.

2. Загальна характеристика організаційно-правових форм.

          Об’єднання підприємств здійснюється на добровільних засідках із метою спільної діяльності на основі комерційного розрахунку та самофінансування. Відповідно до ст. 3 Закону “Про підприємства в Україні” підприємці можуть об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. У зв’язку із цим, однією з важливих функцій Антимонопольного комітету України є проведення аналізу діяльності існуючих й створюванних об’єднань підприємств, для виявлення, запобігання, обмеження та недопущення в їхнього діяльності монополізму.

          Об’єднання є юридичними особами й діють на підставі договору чи статуту, який затверджується їхнього засновниками чи власниками.

          Підприємства, що входять у склад об’єднань, також зберігають за собою статус юридичної особини й не змінюють форми власності. Об’єднання не було за зобов’язаннями підприємств, що входять у склад й, навпаки, підприємства - члени об’єднань несуть субсідіарну відповідальність за зобов’язанням останніх, тобто якщо об’єднання над змозі виконати свої зобов’язання, то ці зобов’язання виконують підприємства засновники. Умови, розміри та порядок такої відповідальності визначаються, як правило, в межах внеску шкірного з засновників у статутний фонд, що відображається у засновницьких документах.

          Об’єднання виконує лише тих функції й має лише тих поноваження, котрі йому делегували підприємства-учасники.

          За учасниками об’єднання зберігається право виходу із його складу з збереженням взаємних зобов’язань й договорів, укладених з іншими підприємствами й організаціями.

          Основним принципом у взаємовідносинах між учасникми об’єднання є добровільність при створенні об’эднання. Юридичною формою її виразу є засновницький договір й затверджений всіма членами об’эднання статут.

          У ньому, окрім загальних, вміщуються відомості про склад об’єднання, основні цілі його діяльності, органи управління, порядок прийняття ними рішень, до того числі із питань, рішення, за які повинні прийматься одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів об’єднання. Це стосується, перш на, питань про порядок розподілу майна при ліквідації об’єднання.

          Об’эднання створюються для спільного вирішення завдань, що стояти перед його учасниками, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на основі об’єднання зусиль та засобів, організації спільної діяльності, розподілу роботи, спеціалізації й кооперації, а цілях проведення інших заходів виробничого, комерційного чи природоохоронного характеру.

          Об’єднання підприємств в межах делегованих йому повноважень може від свого імені укладати домов, користуватися послугами кредитно-банківських установ, здійснювати експортно-імпортні операції та інші види зовнішньоекономічної діяльності, проводити операції на фондового ринку.

          Об’єднання може створювати підприємства (фірми, центри, виробництва) для надання його учасникам виробничих, транспортних, технологічних, комерційних, проектно-конструкторських, зовнішньо-торгівельних, юридичних, інформаційних, консультативних й інших послуг; організовувати підготовку й підвищення кадрів, прокат обладнання, фірмове обслуговування споживачів продуктів учасників, інші роботи; здійснювати заходь соціального розвитку, поліпшення житлово-побутових умів робітників підприємств й структурних підрозділів, що увійшли в об'єднання.

Об'єднання здійснює право володіння, використання, розпорядження закріпленим його майном, у склад якого відноситься також майно, передане об'єднанню підприємствами-засновниками. Майно об'єднання є спільним майном учасників.

До числа основних видів об'єднань підприємств входять: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, холдінги, конгломерати, фінансово-промислові групи, франчайзинг.

Відповідно до чинного законодавства господарські об'єднання поділяються на договірні й статутні. До договірних об'єднань законодавець відносить асоціації та корпорації, а до статутних — консорціуми й концерни.

Першим виглядом договірного об'єднання є асоціація. Вона створюється учасниками із метою координації їхнього діяльності, тобто узгодження дій стосовно визначення цін, освоєння ринків збуту, захисту інтересів своїх членів тощо. Координація не вимагає централізації управління підприємствами — членами асоціації. Саме тому правління асоціації помиляюся втручатись у виробничу та комерційну діяльність своїх членів.

Такі об'єднання підприємств створюються, перш на, за галузевою, територіальною чи іншими ознаками із метою забезпечення спільних інтересів учасників на регіональному, національному чи міжнародному ринку. Асоціація представляє інтереси своїх членів у відносинах із державними та недержавними організаціями. Вона розробляє економічні та юридичні прогнози, узагальнює та розповсюджує передовий досвід підприємств, виборює право своїх членів, надає їм інформацію, скликає конференції, Веде видавничу діяльність в інтересах асоціації тощо. Алі головними в діяльності асоціації є функції виробничого характеру. До числа останніх відносяться функції координації виробничої діяльності між членами асоціації, поглиблення між ними кооперації, науково-технічного співробітництва, здійснення спільних підприємницьких проектів тощо.

Асоціація являє собою "м'яку" форму централізації зусиль її учасників, для неї характерні:

· менша централізація управлінських зв'язків порівняно із іншими видами об'єднань;

· можливість одночасно бути членом кількох асоціацій;

· на відміну від інших видів об'єднань, котрі мають здебільшого сервісний характер, асоціація централізує лише одну чи декілька з кількох виробничо-господарських та управлінських функцій.

Створюються асоціації суто на добровільних засідках. Засновниками можуть бути підприємства всіх форм власності, котрі укладають між собою багатосторонній установчий договір, де визначають усі необхідні умови діяльності об'єднання. Юридичною основою створення асоціації є волевиявлення сторін договору.

Ще один вид договірного об'єднання закон визначає корпорацію. Особливістю цого виду договірного об'єднання підприємств є побудова діяльності корпорації на повній фінансовій залежності від одного чи кількох її членів. Корпорації є досить розвинутою формою об'єднання, оскільки їхні діяльність грунтується на створенні системи управління, що відрізняється тісними фінансовими, організаційними, маркетинговими зв'язками між учасниками, функціонуванням розвитку правлінських структур на рівні об'єднання в цілому.

Порівняно із асоціацією корпорація має более жорстку організаційну структуру й являє собою договірне об'єднання, яку створюється підприємствами будь-яких форм власності на основі поєднання їхні спільних виробничих, наукових та комерційних інтересів та централізованого управління діяльністю членів об'єднання. Для централізації управління члени корпорації делегують правлінню частину своїх повноважень. У корпорації, то й в асоціації, зберігається принцип добровільного членства. Звідси випливає ті, що юридичною основою створення договірного об'єднання є волевиявлення сторін договору. Основним принципом у правовому становищі договірних об'єднань, який відрізняє їхні від статутних являється принцип добровільного членства. Підприємства, котрі добровільно входять у склад господарського об'єднання, так саме мають й право добровільного виходу із нього, але й по право у випадках виходу зберігають силу взаємні зобов'язання й домов, укладені підприємствами із об'єднанням й між собою.

Тепер розглянемо статутні об'єднання. На відміну від договірних статутні об'єднання не мають установчих договорів й діють на підставі статуту. Це пов’язане із тім, що юридичною основою цих об'єднань є не волевиявлення сторін, а фінансова чи адміністративна залежність членів об'єднання від одного чи групи підприємств. Основним виглядом статутного об'єднання підприємств є концерн. Утворення концернів значною мірою викликане необхідністю переміщення капіталу із менш перспективних галузей промисловості в более перспективні, а реалізації значних фінансових проектів.

У розділі ст. 3 Закону “Про підприємства в Україні” визначає концерн як статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного чи групи підприємств. Першою характерною ознакою концернів є ті, що їхнього зановниками є власники чи уповноважені ними органи, а чи не сам підприємства. Наприклад, концерни загальнодержавної власності створюються, реорганізуються й ліквідуються рішенням Кабінету міністрів України, Склад членів й статути цих об'єднань затверджують відповідні галузеві міністерства.

Територіальні статутні об'єднання комунальної власності створюються, реорганізуються й ліквідуються відповідними радами народних депутатів. За настільки ж принципом створюються концерни, котрі об'єднують підприємства, засновані на залученні приват ного капіталу. Підставою для об'єднання підприємств саме на основі статуту, а чи не установчого договору є повна фінансова залежність підприємств-членів концерну від одного чи групи підприємств.

На сучасному етапі розвитку економічних відносин концерни здійснюють значний вплив й на розвиток економіки високорозвинених країн Північної Америки й Західної Європи. Під словом “концерн” тут розуміють об'єднання групи підприємств (дочірніх фірм) навколо одного підприємства (материнської компанії), котра володіє контрольним пакетом акцій цих підприємств .

Другою ознакою концернів є ті, що смердоті діють на підставі статутів, затверджених власниками чи уповноваженими ними органами, й не мають установчих договорів. Отже, предмет й цілі їхнього діяльності визначають власники чи уповноважені ними органи, а чи не сам члени об'єднань.

Особливістю правового стану статутних об'єднань є обмежене право виходу із них підприємств-членів. Підприємства мають право вийти з статутного об'єднання лише

Страница 1 из 7 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація