Реферати українською » Государство и право » Історико-філософський напрямок порівняльного правознавства в Німеччині і Франції


Реферат Історико-філософський напрямок порівняльного правознавства в Німеччині і Франції

Предыдущая страница | Страница 2 из 2
а необхідні:» для законодавчу діяльність висновків. У межах «класичної школи» вона дала максимальний ефект у "вдосконаленні галузевого законодавства. Це стосується майже всіх галузей права, насамперед до цивільному, кримінальному й процесуальному.

Однак поступово теоретичний рівень французької компаративістики відступає від рівняекзегезов і порозі XX в. у ній створюються значні теоретичні конструкції. Тут насамперед потрібно звернутися до робіт Р.Салеиля.

Погляди Р.Салейля на порівняльне право було зумовлено двома чинниками. По-перше, Кодекс Наполеона 1804 р. до кінця ХІХ ст. істотно застарів та її «стерильне» тлумачення представниками школиекзегезов зжило себе. По-друге, значний вплив на Р.Салейля справила вчення Р.Иеринга, і особливо теза у тому, що безперестану еволюціонує, пристосовуючи до динамізму соціального життя.

Столітній вікФранцузскою громадянського кодексу 1804 до мав наслідком те щоб практиці став особливо явним розрив його юридичними нормами і практично потребами суспільства. Школаекзегезов не могла подолати його. Навпаки, як зазначав Р.Салейль на I Міжнародному конгресі порівняльного права, вона лише «поглибила розрив і судової практики, офіційного права, права у книжках і живого права». Правові ре форми стали велінням часу, іСалейль безперестанку підкреслювати, що прогресивне розвиток французького права вимагаєиcпользования те, що дає при цьому розвитку порівняльне право. На думкуСалейля, це найбільш корисний інструмент у процесі відновлення законодавства. 

Р.Салейль вважав основною метою порівняльного права й не умоглядні наукові конструкції, засновані на окремих соціологічних і історичних даних, а передусім розвиток і удосконалювання національного права.   

Зрозуміло, значимість порівняльного права для законодавчої політики неодноразово підкреслювалася й раніше, зокрема А.Фейербахом і Ко.Миттермайером. Проте позиція Р.Салейля відрізнялася специфічним підходом до співвідношенню «порівняльне право – розвиток права». Специфіка зводилася до того, що у зміненій обстановці розвиток права пов'язувалося не тільки і так з діяльністю, законодавця, як із судової практикою. Її кордону, завдання й ефективність як джерела права трактувались тепер набагато ширше. Рух «вільного права» наділяло судову практику такими властивостями, через які її роль як самостійного формального джерела права дедалі більше зростала. У зв'язку з цим із допомогою порівняльного права Р.Салейль прагнув надати судової практиці провіднуправотворческую роль еволюції права.

Виходячи з розуміння що логічне тлумачення нездатна заповнити прогалини у праві, Р.Салейль шукав інші об'єктивні чинники, якими можна було б користуватися у процесі тлумачення права, без що це тлумачення було б віддано до влади суб'єктивних підходів і оцінок. Він дійшов висновку, що таких об'єктивним чинником тлумачення є іноземне право і порівняльне право. Вивчаючи італійське, швейцарське і німецьке зобов'язальне право,Салейль виявив велике подібність між тими системами та наявність таких рішень, Які цілком міг сприйматися і адаптовані французьким правом.

Порівняльне право дозволяло, в такий спосіб, знайти як спільність еволюції правових систем, які стосуються одному й тому ж цивілізації, і спільність рішень конкретних юридичні проблеми, подібність конкретних правових інститутів. Порівняння дозволяло виробити загальну модель, чи тип, інституту, наявного у багатьох правових системах, і це модель виступала стосовно даним системам як собі законодавча модель. Р.Салейль писав: «Порівняльне право прагне шляхом порівняння різних систем законодавства, його функціонування та досягнутих результатів виробити ідеальний, хоч і відносний тип певного інститути з урахуванням економічних та соціальних умов, яким вона має відповідати».

Виявивши з допомогою порівняння принципову спільність у вирішенні одному й тому ж соціальну проблему різними правовими системами, Р.Салейль думав, які можна цій основі домовленість створювати деяких галузях права щось на кшталт загального наднаціонального права, яка служитиме об'єктивним орієнтиром для судової практики у витлумаченні норм національного права. Він багаторазово проводив аналогію між діяльністю сучасногокомпаративиста і розширенням старих французьких інтерпретаторів звичайного права, виробили шляхом порівняння звичаївсубсидиарное загальне право.Салейль думав, що таких самим шляхом сучаснікомпаративисти можуть створення у деяких сферах приватного права загальне право цивілізованого людства. Це загальне право, очевидно, уявлялося йому покликаним замінити природне право. Проте на відміну від нього воно коренилося у чинному праві, а чи не піднімалося з нього. У судовому тлумаченні, так само як при законодавчих реформах загальна право мало гратисубсидиарную роль. Воно трохи скидається на те, що пізніше назвуть «загальні принципи права, визнані цивілізованими націями» (формула ст. 38Статута Міжнародного суду).

Уже тоді не про якісь абстрактних принципах, відкритих спекулятивним шляхом inabstracto, щодо тому, щоб визначити шляхом суто розумової операції якесь ідеальне право, яке потім можна було б (шляхом переконання чи шляхом демонстрації його переваг) вводити на якийсь позитивний закон, прийнятний всім. Р.Салейль висунув дві умови, у яких зарубіжні правові рішення й інститути з допомогою порівняльного аналізу можна використовувати як об'єктивні критерії у витлумаченні судом національного права. Перше умова зводилося до того що, що механізм тлумачення можна використовувати лише тоді прогалини у праві. Друге полягала у цьому, що рішення, які у іноземному праві, можна використовувати тільки тоді ми, коли суперечать принциповим настановам національного права. Зробивши з порівняльного права інструмент судової політики,Салейль відкрив проти нього нову сферу застосування. Порівняльне право вийшли з старих рамок, з умоглядної сталопрактико-прикладним, з історичного – повернений до сучасності. Його функції з абстрактних і розпливчастих стали конкретними. Разом про те це нове орієнтація звузила порівняльне право до простого методу, поставленого на службу судової політиці.


Література

1. АлексєєвС.С. Загальна теорія права. М., 2007. Т. 1.

2.Амеллер Ш. Парламенти:Сравн.исслед. структури та діяльності поставши, установ 56 країн світу. М., 2007.

3. БаскінЮ.Я., Фельдман Д.І. Міжнародне право: Проблеми методології. М., 2008.

4. ВиноградовП.Г. Римське право у середні віки. М., 2009.

5.Гойхбарг О.Г. Порівняльне сімейне право. М., 2008.

6.Графский В. Г. Досвідсравнительно-исторических досліджень права у СРСР 20-30-ті роки // Проблеми порівняльного правознавства. М., 2009.

7. Давид Р. Основні правові системи сучасності (>сравн. право). М., 2007.


Предыдущая страница | Страница 2 из 2

Схожі реферати:

Навігація