Реферати українською » Иностранный язык » Організація і діяльність Українських Націоналістів /Укр./


Реферат Організація і діяльність Українських Націоналістів /Укр./

СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ

 

ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

  

 

Створення та діяльність ОУН

Визвольна боротьба 1914-1920-х рр. прискорила процес ідеологічного визрівання й призвела до створення Організації Українських Націоналістів, що започаткувала свій родовід із націоналістичної ідеології, націоналістичного світосприйняття. ОУН стала формальним завершенням модерного українського націоналізму.

Версальський договір 23 червня 1919 гарантував національним меншинам у Польській державі усі основні права. Крім того за Ризьким договором від 18 березня 1921 року Польща винна був поважати усі права української національності. З погляду на етнічний склад (приблизно 64 % українців, 25 % поляки, 10 % євреї, 1 % інші національності) Галичина винна був отримати статус автономії. Проте польські власті вважали негаразд й із 1919 року українці перебували в режимі репресій. Протягом періоду 19-21рр. був підданий жорстокому, навіть звірячому поводженню із боці польських влади: понад 100000 осіб було б заарештовано й близько 27000 українців було б згноєно в концтаборах. Терміни "українець", "Україна" були заборонені, а й у 1920 р. українській Галичині було б дано нову офіційну назву: "Східна Малопольща".

У такій ситуації українці розпочали довгу боротьбу за свої права. Вона точилася в інших формах. Політичні партії, товариства, соціальні й еконмічні організації використовували легальні методи.

 Важливою політичною силою в Україні було б Українське Національно-демократичне Об'єднання. Ця партія стала головною легальною силою у Західній Україні.

Інший щабель української політичної драбини займала Українська Соціалістично-Радикальна Партія. Були також й інші партії, що малі не менший вплив: Українська Соціал-Демократична Партія, Українська Національна Католицька Партія, й, нарешті, Комуністична Партія Західної України, що входила до КПП.

Перші намагання перенести націоналістичну ідеологію на грунт практичної політичної роботи зробив ще М. Міхновський на переломі ХІХ-ХХ ст. Вони були сформульовані в брошюрі "Самостійна Україна" й знайшли своє вивершення у створенні РУПу.

 Алі багато молоді, особливо колишні вояки повстанської армії, що не змирилися із поразкою й виступали проти політики репресій, вирішили продовжувати боротьбу нелегальними й насильницькими методами. Прихильники революційної боротьби в 1920 р. заснували підпільну військову організацію, що називалася Українська Військова Організація (УВО). УВО мала Начальну команду за кордоном й Крайову команду у Львові.

 УВО влаштовувала замахи на представників польської влади на Західній Україні (Замах на маршала Ю. Пілсудського, на. Грабського, Президента Польської Республіки Войцеховського й т. буд.). У своєму пресовому органі "Сурма" вона зазначала, що "УВО є організацією, для якої інтерес української нації і якщо рішальний у її діяльності…". "Сурма" був незвичайно сильним й впливовим органом пропаганди. Хоч передавалася "із хати до хати" й через ті іншого впливу як легальна преса, заті кожне слово сприймалося як свята істина.

Носієм ідеї організованого українського націоналізму стало покоління, що брала доля в світовій війні. Це бев чорний живого українського національного руху, що стихійно почав розгорятися в масах українського народу.

Сціборський вважав, що головними причинами, котрі спричинили рух українських націоналістів були:

·        Анархія й безлад у національно-політичній роботі різних центрів й партій;

·        Повна зневйра у "старих божках"

·        еликі зрушення й переломи, що супроводжували революцію

Всі ці явища піддавалися різкій критиці. Алі якщо б все залишилося на рівні критики, до створення ОУНу ніколи б не дійшло. Проте з'явилися такі ідеологи українського організованого націоналізму як Дмитро Андрієвський, який вважав, що

"Всі наші існуючі ідеології мають своє коріння поза національним грунтом у чужому несвоєму минулому чи засадничо нам ворожому сучасному…"

й Юліан Вассиян, згідно із яким:

"Український націоналізм не постає в порядку самої реакції на стан національного політичного поневолення, який у сучасній хвилі досягнув найрізкіше виражених форм всестороннього гноблення нації. Усвоїй глибині він є рухом органічно творчім із усіма ознаками автономної волі."

І вісь на цьому величезному й багатому ідеологічному підгрунті починають виникати більші і менші об'єднання.

Деякі із них як з'являлись то й зникали, а деякі зростали й набували значної сили.

Чотири таких організації набули найбільшого значення й стали фундаментом для формування організованого націоналізму:

Українська Військова Організація (УВО); Група української націоналістичної молоді у Празі; Легія українських націоналістів із центром у Падебрадах та союз української націоналістичної молоді на Західних землях України.

Усі ці більші чи менші організації розуміли, що далеко їм не йти поодинці й в розпорошенні. Першою переговори розпочала Група української національної молоді із легією українських націоналістів. Обидві організації діяли на одному терені й найближче стояли ідеологічно.

Розмови та обмін думками велися із 27 р. Під годину переговорів було б схвалено статут Союзу Організації Українських Націоналістів. Цей статут був затверджений обома керівництвами в червні 27 р. й із того моменту він набравши чинності.

Цілі Союзу ОУН були власне такі сам як й цілі обох організацій:

1.      Пропаганда й обгрунтування української визвольної та соборної державницької ідеї.

2.      Вироблення й поширення національної ідеології.

3.      Об'єднання всіх національних організацій шляхом скликання Всеукраїнського з'їзду.

Головою Союзу ОУН ставши Микола Сціборський.

Проте Союз ОУН не зіграв тієї ролі, на якої розраховували його члени.

Провід Українських Націоналістів (ПУН) вирішив провести конгрес, на якому були б вирішені усі запитання. Конгрес розпочався 28 января й скінчився 3 лютого 1929 р.. Для забезпечення вирішення поточних проблем було б створено 6 фахових комісій

Президія 1-го конгресу Українських націоналістів оголосила за підписами Сціборського та Маршанця звернення-маніфест із повідомленням про факт створення єдиної Організації Українських Націоналістів (ОУН).

Зіткнувшись з заворушеннями серед українського населення й намагаючись зупинити ріст патріотизму, а також підпільну діяльність, польська влада вирішила "пацифікувати" укра-їнські райони. Перша "пацифікація" відбулася напередодні виборів 1930р. й носила характер репресивної операції. Завдяки пацифікації польським владі вдалося зменшити кількість українців у парламенті.

     Наслідки виклику Польщі осбливо помітні в сфері освіти та в економічному житті. У 1918 р. на Західній Україні було б 3600 українських шкіл. За польського режиму їхнього кількість впала до 461, із які 41 був приватною. Українські школи заміняли на двомовні. Щоб зашкодити цій жахливій ситуації, українці за допомогою товариства "Рідна школа" розвинули приватну освіту.

     Українці значно розвинули економічне, соціальне й культурне життя: створювали банки, кооперативи, культурні товариства й товариства взаємодопомоги. Найважливішим українським банком був "Центробанк".

     Культурне товариство "Просвіта" в 1936 р. налічувало 275000 членів. Наукове товариство імені Шевченка проводило колоквіуми, видавало наукові роботи із української історії й культури.

     Слід відзначити, що в Польщі виходило 83 укра-їнські газета, 21 із які був політичною.  

     Саме в цих умовах безпрецедентного розвитку набув свого розвитку Український націоналізм. ОУН збільшувала число актів саботажу, збройних нападів, замахів. У період із 1931 по 1939 рр. відбулося багато процесів над украйнськими націоналістами. Найбільш відомим був процес над членами ОУН, котрі були причетні до вбивства польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького в червні 1934 р.   

      Незважаючи на репресії, ОУН швидко поширила свій вплив на різні верстви населення й, особливо, на молодь. Ця революційна організація стала найголовнішою політичною силою, що діяла на українських землях у Румунії та Чехо-Словаччині. Чималі зусилля були докладені у тому, щоб поширити вплив ОУН на землі Радянської України. 

     Німецькі і польські апетити щодо Східної Європи ані кому не були таємницею. Газета "Le Temps" в 1933 р. писала, що певні німецькі кола думають про експансію в країни Балтики й Східної Європи й водночас заохочують напад Польщі на Україну.

     Хоч нічого й не вказувало тих , що Берлін провадитиме політику, сприятливу для українців, протягом усього 1933 р. польська преса розгорнула широку програму дискредитації та звинувачення українців, особливо ОУН. Так, наприклад, у травні 1933 р. внаслідок конфлікту, що виник в Українському науковому інституті в Німеччині, польська преса повторювала, що голова ОУН Євген Коновалець знаходиться на утриманні німців. Алі на справді ця справа виглядала таким чином. У травні 1933 р. ОУН зробила спробу взяти под контроль Український інститут в Берліні, очолюваний прибічниками Скоропадського. Один з впливових членів ОУН, Ріко Ярий спробував увійти до заради управління Інституту. Його кандидатура був підтримана представником міністра культури, який тиснув на генерала Гренера. Алі генерал Гренер, маючи сильну підтримку із боці націонал-соціалістичної партії, рішуче відкинув кандидатуру Ярого.

Розголошений українськими політичними противниками ОУН, цей інцидент, який мовивши лише про боротьбу двох українських політичних течій за контроль над науковим закладом, був інтерпретований польською пресою як доказ, що Є. Коновалець й Р. Ярий є німецькими агентами. Польські газети стверджували, що ОУН керує Берлін, що ОУН запозичила свою ідеологію й програму у нацистів й отримує фінансову допомогу із Берліна.

     У відповідь на ці твердження офіційний орган ОУН "Розбудова нації" у січні 1934 р. написавши, що загарбнику потрібні не лише закони, тюрми й армія, а ще і брехня.

     Українські націоналістичні кола, зокрема голова ОУН Є. Коновалець та більшість членів головного Проводу (ПУН), усвідомлювали, що політика націонал-соціалістичної Німеччини не сприятиме вирішенню українського запитання. З 1933 р. Коновалець вирішив посилити свою діяльність в Англії, бо вважав , що для вирішення проблеми Східної Європи було б б бажано матір підтримку Англії та співробітничати із нею.

     Представник ОУН у Лондоні Є. Ляхович досяг там певного успіху. У квітні 1934 р. британський журналіст Л. Лотон привернув увагу англійських політиків доти факту, що Гітлер, на відміну від своїх попередників, не дивуватися одночасно на схід й на захід, але в схід. "Жоден, хто дивуватися карті Європи, не сумнівається, що існують великі можливості для німецько-польського компромісу",

Схожі реферати:

Навігація