Реферати українською » Иностранный язык » Українська Центральна Рада /Укр./


Реферат Українська Центральна Рада /Укр./

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Національний університет

“Києво-Могилянська Академія”

кафедра історії та політології

Реферат на задану тему

“Українська Центральна Рада”

                

Виконав: студент ДЕН-ІІ Перегуда Максим

Київ –2000

План.

Вступ

Створення Української Центральної Ради.......................................................3

1-ї Універсал УЦР..............................................................................................5

Стосунки Української Центральної Заради із Тимчасовим урядом...................6

Посилення конфлікту із Тимчасовим урядом...................................................7

Жовтневі події 1917 р. у Києві. Проголошення Української Народної Республіки...........................................8

Українсько-більшовицька війна...................................................................... 10

Брестський мирний договір. Його результати................................................12

Висновки.

Вступ.

Наприкінці лютого 1917 р. несподівано для багатьох сучасників відбулася завершальна сцена в існуванні Ро-сійської імперії. 24 лютого в Петрограді здійнялася хвиля масового страйкового руху, Державна дума стала в опозицію до уряду. 27 лютого самодержавство впало, влада зосередилася до рук Тимчасового комітету Державної Думи. 2 березня члени цого комітету прийняли від царя акт про зречення й сформували новий Тимчасовий уряд країни.

Революція перемогла. Активну доля в петроградських подіях взяли укра-їнські вояки, котрі стали бік Державної Думи. На початку березня в Петрограді утворився Тимчасовий Український революційний комітет, який 2 березня опублікував відозву до українців Петрограда, закликавши їхнього спрямувати свою енергію „на завоювання власних національно-політичних прав", наповнити її „свідомістю власних національних інтересів". 

Досить своєрідною є та особливість Лютневої революції, що коли в столиці імперії поширювались політичні пристрасті, решта територї й населення країни перебували в стані політичної летаргії. Чи не найбільшою мірою це стосувалося України. Перша інформація про революційні події в Петрограді почала надходити в Україну 28 лютого.

З цого моменту можна починати відлік короткочасній історії української революції (так називають її сучасні історики); спроби відтворити незалежну Україну после багатьох століть поневолення. Саме цей період невпевненості Тимчасового уряду, нестабільності соціальної та політичної ситуації був найсприятливішим для відновлення української державності. Тому цілком закономірним ставши й наступний розвиток подій. Українська інтелі-генція зі своїми ідеями незалежності, що перебували у стані формування та усвідомлення, доклала всіх зусиль для організації майбутнього незалежного українського суспільства за принципами, що були притаманні саме народу України.

Спробуємо розглянути основні етапи цієї революції, заподій та наслідки поразки руху за незалежність української держави. Відзначимо, якої роль цих процесів відігравала Українська Центральна Рада.

1. Створення Української Центральної Заради.

Вранці 3 березня київська преса повідомила своїх читачів про крах самодержавства. У Києві одразу стали формуватися нові революційні органи влади. Найавторитетнішим серед них був Рада об'єднаних громадських організацій на чолі зі М.Страдомським. З 5 березня на територї України практично було б ліквідовано органи царської адміністрації, уладові отримали призначені Тимчасовим урядом губернські і повітові комісари.

Перемога революції відкрила шлях до легалізації політичних партій, створення різноманітних громадських організацій. У Україні, як й в Петрограді, в першій декаді березня виникають заради робітничих й солдатських депутатів, проте ми ці заради не відігравали провідної ролі і на уладові не претендували, тому про існування розмежування влади не доводитися говорити. 

Демократизація суспільства, що відбулася под впливом революційних змін, не могла не позначитися на українському русі. 3 березня в клубі „Батьківщина" Товариство українських поступовців (ТУП) зібралося понад 100 представників київських й деяких провінційних українських організацій. Якраз на цих зборах народилася ідея заснування Центральної Заради.

Гостра полеміка точилася коло принципів її творення, завдань й програмних гасел. Саме ТУП хотіло статі центром єднання українських сил. На противагу молодше покоління, сповідуючи соціал-демократичні подивися, наполягало на утворенні принципово нового центру, де були б представлені усі укра-їнські організації. За цим, власне, принципом 7 березня відбулися вибори керівного ядра Центральної Заради. Головою УЦР обрали М.С.Грушевського, заступниками голови стали: Ф.Крижановський, Д.Дорошенко, Д.Антонович. Крім того, було б обрано секретаря та скарбника Заради. 7 березня, очевидно, й слід вважати датою створення Української Центральної Заради.

Відразу Центральна Рада відігравала лише роль міської організації ще із несформульованою політичною платформою своєї діяльності. 9 березня Центральна Рада закликала Український народ домагатися від Тимчасового уряду „всіх прав, котрі тобі природно належати". У відозві не йшлося ані про місце, ані про роль Центральної Заради в цих домаганнях. Зауважимо, що в Перші дні свого існування ЦР переживала процес організаційного та ідейного становлення.

Центральна Рада, як, зрештою, й весь Український рух, був одним із лівофлангових у громадсько-політичному житті, поступаючись ініціативою російським політичним партіям й організаціям. Грушевський вирішив зламати цей статус-кво. Важливим кроком у цьому напрямку стало проведення у Києві 19 березня української маніфестації. Віче, що завершило маніфестацію, підтримало резолюції, підготовлені Центральною Радою, й насамперед про автономію України. 

Остаточно викристалізувати політичну програму Центральної Заради й завершити її організацію мав Всеукраїнський національний конгрес. Підготовка конгресу активізувала укра-їнські політичні сили, котрі вирішили негайно провести свої партійні з'їзди. Це зробили ТУП, партія соціалістів-революціонерів та соціал-демократична робітнича партія. 6 - 7 апреля после багаторічної перерви відновила свою діяльність Українська радикально-демократична партія. Тими самими днями в Києві було б створено Українську селянську спілку.

Провідні укра-їнські політичні сили продемонстрували одностайність програмної вимоги національно-територіальної автономії України, а також прихильність до ідей соціалізму. Усі ці з'їзди, безпосередньо пов'язані із підготовкою й проведенням Всеукраїнського національного конгресу, надавали йому ваги, політичної заангажованості та резонансу.

Конгрес відкрився 6 апреля у Києві в присутності дев'ятисот делегатів від різних українських політичних, громадських, культурно-освітніх й професійних організацій. Уся попередня українська історія не знала подібних форумів. Журналіст „Києвской думки" назвавши його „українським патріотичним паломництвом". Робота Конгресу зводилася врешті-решт до двох промов: обговорення різноманітних аспектів національнотериторіальної автономії України й виборів нового складу Заради. Обидва заподіяння вдалося блискуче вирішити. Учасники підтвердили своє рішення по формуванню української автономії. Також було б обрано новий склад УЦР, якої очолили Грушевський, Винниченко та Єфремов.

УЦР було б надане право розширювати свій склад. Таким чином кількість мандатів поповнилась представниками радий селянських та військових депутатів, а також національних меншин. Врешті-решт на серпень 1917р. розрахунковий склад Заради становив 798 мандатів.

Повний склад УЦР збирався лише на загальні збори (сесії чи пленум) Заради. Таких відбулося 9. Між загальними зборами діяв спочатку Комітет Центральної Заради, згодом реорганізований в Малу раду, котра відігравала ключову роль у діяльності УЦР - формувала її політику, виступала з законодавчими ініціативами. І Велика, й Мала заради формувалися на партійних засідках. Найчисельнішою у раді був фракція українських есерів; укра-їнські соціал-демократи дещо їм поступалися, але й тривалий годину відігравали у раді провідну роль.

Зробивши основною стратегічною метою Центральної Заради ідею національно-територіальної автономії, М.Грушевський доклав чимало зусиль, щоб розкрити її зформульований зміст. “Ся українська територія, - зазначав Грушевський, - має бути ор-ганізована на засадах широкого демократичного (нецензованого) громадського самоупорядкування, від самого споду („дрібної земської одиниці") аж догори - до українського сеймові. Вона має вершити у собі вдома всякі свої справ - економічні, культурні, політичні, содержувати своє військо, розпоряджатися своїми шляхами, своїми доходами, землями й усякими натуральними багатствами, матір своє законодавство, адміністрацію й суд". Отже, за Грушевським, автономна Україна винна матір усі державні атрибути.

Грушевський добро розумів імперські посягання „єдиної і неподільної" Росії, несумісність демократії із такою формою російської держави: „Ми усі стомлені і знеохочені страшним й прикрим централізмом старого російського режиму й не хочемо, щоб він живий далі, хоч бі і под республіканським червоним прапором. Ми хочемо, щоб місцеве життя своє могли будувати місцеві люди й ним порядкувати без втручання центральної власті". Він бачив майбутнє у федерації цілком незалежних держав. У ній центру він надав лише пріоритет в зовнішніх зносинах та у функціях забезпечення порядку в державі. Таким чином, можна говорити, що Грушевський розумів федералізм не як повне заперечення незалежної української державності, а як крок їй назустріч. У квітні 1917 р. йому здавалося можливим й реальним налагодити національно-державне життя України.

 

2. 1-ї Універсал УЦР

Центральна Рада намагалась на початку свого заснування вести лояльну політичну гру із Тимчасовим урядом. Інакше поводили собі інші політичні сили. На 1-ому Всеукраїнському військового з'їзді (5 - 8 травня 1917 р.) делегати однозначно закликали ЦР домагатися від Тимчасового уряду визнання національно-територіальної автономії України. З'їзд розгорнув кампанію боротьби за українізацію військових частин, створивши Український військовий генеральний комітет. Усі це сприяло зміцненню стану Заради.

До Всеукраїнського військового з'їзду УЦР виявляла нерішучість у стосунках із Тимчасовим урядом. Холодне ставлення уряду із його прагненням будь-що дистанціюватися від УЦР не створювали грунту для переговорного процесу. 

16 травня до Петрограда прибула повноважна представницька делегація УЦР на чолі із заступниками голови Заради В.Винниченком та С.Єфремовим. Головна із пропозицій ЦР полягала до того, щоб Тимчасовий уряд висловив своє позитивне ставлення в Україну. Сторони то й не порозумілися. Однак ця поїздка створила умови для переходу в наступ. Тепер треба було б йти по революційному шляху…

 На хвилі політичних пристрастей четверті загальні збори Української Центральної Заради З червня вирішили звернутися до українського народу з закликом „організуватися й приступити до негайного закладання підвалин автономного ладу на Україні". Збори зобов'язали Центральну Раду негайно підготувати універсал.

10 травня на засіданні Комітету Центральної Заради в залишковому читанні було б ухвалено і того 2-го Всеукраїнському військовому з'їзді оприлюднено документ, який дістав назву 1-го Універсалу Української Центральної Заради. Він юридично закріпив право України на незалежність.

  Проголошення Універсалу викликало бурхливе піднесення революційного ентузіазму мас. Російська революційна демократія в Україні змушена був переглянути свої позиції й визнати, що відкриту боротьбу із УЦР безпрецедентно програно.

 Таким чином небажання Тимчасового уряду принципово розв'язати проблему державного улаштую Росії означало прагнення російського політичного і державного істеблішменту зберегти Росію централізованою, єдиною й неділимою. Універсал Центральної Заради ставши провісником неминучої децентралізації Росії в разі її перетворення на країну демократичну.

3. Стосунки Української Центральної Заради із Тимчасовим урядом.

Бажаючи довести, що декларовані Універсалом слова „однині будемо творити наше життя" не пустопорожні, Комітет Центральної Заради 15 червня створив Генеральний секретаріат на чолі із Винниченком. Такі швидкий розвиток подій в Україні справивши відповідне враження на Тимчасовий уряд. 29 червня до Києва прибули три міністри Тимчасового уряду для налагодження взаємин із Центральною Радою. Уряд був готовий піти на серйозні вчинки, але й зберігши своє реноме. Вимагаючи закріпити за Всеросійськими установчими зборами право залишкового вирішення питань стосовно організації української автономії, Тимчасовий уряд заявивши, що не заперечуватиме її права на існування.

Зі свого боці делегація обіцяла, що уряд, приймаючи Закони стосовно України, узгоджуватиме їхнього із УЦР Вона висловилася за створення крайового органу влади, фінансування його із державного бюджету, запровадження при Тимчасовому уряді посади комісара із українських справ. Отримала декларація про життя ідея українізації військових частин.

Такий підхід створював грунт для порозуміння й конструктивного діалогу, хоч це і вимагало від УЦР певного компромісу й відступу.

Результатом переговорів стало офіційне визнання Тимчасовим урядом Генерального секретаріату, а також видання ЦР ІІ Універсалу. Зміст його - це обіцянки продовження курсу ЦР стосовно автономії України й створення для цого відповідної правової бази.

4. Посилення конфлікту із Тимчасовим урядом.

Після досягнення догоди із Тимчасовим урядом УЦР, ретельно дотримуючись узятих у собі зобов'язань, почала втілювати здобуті права.

15 июля мала Рада ухвалила новий склад Генерального секретаріату. Про те ж дня Винниченко виїхав до Петрограду для переговорів із Тимчасовим урядом. Передбачалося затвердити новий склад Генерального секретаріату, а також узгодити його Статут, текст якого Винниченко віз з собою. Статут закріплював основні засади діяльності Генерального секретаріату, його права та обов’язки.

Зміна керівництва в Росії, прихід до влади Керенського змінили ситуацію на непередбачену. Уряд Відмовив у затвердженні Статуту й запропонував натомість “Тимчасову інструкцію Генеральному секретаріату”, котра фактично позбавлювала українську бік ознак самостійності. Українська делегація звичайно не так на неї згоди. Конфлікт між двома сторонами то й залишився незалагодженим.

На Україні одразу ж з’явилися два рухи. перший, який представляли націонал-революціонери, вимагав негайно розірвати стосунки із Тимчасовим урядом й самочинно затвердити Статут. Проте, така ситуація могла призвести до повного краху ЦР, оскільки незгуртовані укра-їнські не малі б шансів на перемогу над Росією за таким сценарієм.

ЦР негаразд різко міняти свою політику, оскільки це підірвало б її авторитет серед українських мас, зважаючи на поширення ІІ Універсалу. Тому вон знову вдалася до низькі компромісів, на котрі йшла і досі. Українські політики-аматори сподівалися отримати автономію із рук Росії обмін на невеликі вчинки. У такій ситуації смердоті були просто неготові до незалежності, що і показала нерішучість їхніх дій. Опинившись у незвичному становищі переможців, розгублені провідники Заради вдалися до рефлексії - отих болісних роздумів, притаманних іноді творчій інтелігенції й згубних для політиків.

 „Інструкція" формально взяла гору над „Статутом". Щоправда, конструктивної співпрацю між Тимчасовим урядом й Генеральним секретаріатом, по суті, не було б. У жовтні внаслідок заяви УЦР про проведення Українських установчих зборів між ними спалахнув новий конфлікт. Цей акт уряд розцінив як намір УЦР підірвати державну уладові. В.Винниченка викликали до Петрограда для пояснень, пригрозивши розпустити Раду. 22 жовтня він виїхав із Києва, однак давати

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація