Реферати українською » Иностранный язык » Зміни в українському правопису у наше годину


Реферат Зміни в українському правопису у наше годину

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Зміни в українському правопису у наше годину.

Орфографічна комісія Академії наук України розробила третє видання “Українського правопису”. Обмеженим накладом (50 тисяч примірників) “Український правопис” було б опубліковано. Тривало його обговорення. Після розглядання зауважень, висловлених в пресі та усунення помічених помилок було б прийнято рішення видати “Український правопис” масовим тиражем. Ця робота велася 1990-го р., 1993 р.

З 1992 року постановою Кабінету міністрів правописні норми третього видання “Українського правопису” були запроваджені в мовну практику, діловодство, освіту, видавничу справу, радіо і телевізійне мовлення, інші сфери суспільного життя.

Одночасно продовжилась робота щодо дальшого вдосконалення правопису маючи на увазі вироблення в перспективі єдиного правописного кодексу для вжитку як в Україні, то й за її межами. Єдиний правопис має базуватися на всьому історичному досвіді його творення.

Отже про деякі зміни в правописі.

Ряд змін й уточнень внесено до розділу “Правопис слів іншомовного походження”. До прикладів, котрі ілюструють правило передачі іншомовних g, h літерою р, додано такі географічні назви, як Гельсінгфорс, Гельсінкі, Гіндустан. Разом з тім у цьому параграфі наведено кілька винятків з цого правила у які на місці англійського h виступає x: хобі, хокей, хол, Хемінгуей. Алі: гандбол, гінді (мова), Гарвард, Йоганнесбург й т. ін.

У загальних назвах іншомовного походження приголосні не повторюються.

Кількість винятків з загального правила, у які зберігається подвоєння зв, л, значно скоротилась. Серед винятків, що залишились: аннали, бонна, брутто, ванна (ванний), мадонна, манна (минний), мотто, мулла, нетто, панна, пенні, тонна, Білл, булла, вілла та подвоєний р у назві рослини дурра і у назві ароматичної смоли мірра.

З винятків вилучені зокрема: бароко, беладона, бравісімо, ват (хоч ватів), групето, гун (гуни), інтермецо, лібрето, піанісімо, піцикато, стакато, фортисимо, гето.

До прикладів, у які початкові іе (hіе) слід передавати через є, додано ще єна (грошова одиниця Японії), Ємен й Єна, а до прикладів, котрі ілюструють положення про ті, що іншомовні й, у (чи німецького дифтонга еи) в позиції між голосними (в іноземній мові) в загальних назвах не передаються окремим знаком, додано і такі, як конвеєр, параноя, секвоя, феєрверк; але й майя (народність), фойє.

Після префікса дез- пишеться й, а чи не і, як це було б в попередньому виданні Правопису; отже, слід писати: дезінформація, дезінфекція, дезінтеграція, тобто так, як после інших префіксів, що закінчуються на приголосний, напр.: безідейний, міжіригаційний.

У словах, запозичених з французької мови, после шиплячих ж, ш пишеться відповідно до французького u українське у, а чи не ю: брошура, журі, парашут; також у словах парфуми, парфумерія.

Англійське w у власних назвах передається через в: Вашингтон, Вебстер, Веллінгтон, Вільсон, Вільямс, Вінер, Вінніпег, Вістлер, Вітмен, Вотс, Вотсон, але й за традицією Уайльд, Уеллс, Уельс, Уолл-стріт, Голсуорсі, Хемінгуей; англійське th - через т: Ворт, Мередіт, Агата, але й: Голсуорсі, Резерфорд.

Якщо йдеться про передачу іншомовних й, у українськими і те досі діяло правило, що і пишеться после приголосних буд, т, із, з, ц, ж (дж), год, ш, р (т. зв. дев'ятка) перед наступним приголосним лише в загальних назвах, напр.: диплом, стимул, зиґзаґ, система, цистерна, джинси, чичероне, шифр, риф. Тепер ж це правило поширено і на низку власних назв, зокрема і пишеться: 1) в географічних назвах з кінцевими -ідо, -ика: Антарктида, Атлантида, Флорида, Адріатика, Америка, Антарктика, Арктика, Атлантика, Африка, Балтика, Корсика, Мексика; 2) у географічних назвах после приголосних дж, ж, год, ш, щ й ц перед приголосним: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшнр, Йоркшир, Лейпциг, Сан-Франциско, Чикаго, Чилі, але й перед голосним й в кінці слова пишеться й: Віші, Шіофок; 3) у географічних назвах з звукосполученням -ри- перед приголосним (крім j): Великобританія, Кріт, Мавританія, Мадрид, Париж, Рига, Рим, Цюріх та ін., але й Австрія, Ріо-де-Жанейро; 4) у ряді інших географічних назв после буд, т та в деяких випадках згідно із традиційною вимовою: Аддис-Абеба, Аргентина, Бастилія, Братислава, Бразилія, Вавилон, Ватикан, Единбург, Єгипет, Єрусалим, Китай, Кордильєри, Пакистан, Палестина, Сардинія, Сиракузи, Сирія, Сицилія, Скандинавія, Тібет та в похідних від них: аргентинець, аргентинський та ін.

Слов'янські чоловічі імена та прізвища на -про, як зазначено в примітці, відмінюються: Бранко — Бранка, Давичо — Давича, Костюшка — Костюшка, Тіто, — Тіта, Цветко — Цвіту.

Значно розширено розділ “Правопис власних назв”. Сформульовані правила про відмінювання українських імен. Грунтовніше розроблено фонетичні правила правопису слов’янських прізвищ.

Правило вживання апострофа в прізвищах поширено і на такі російські прізвища, як В'яземський, В'яльцева, Луб'янцев, Пом'яловський, Рум'янцев. Таким чином, зменшено кількість необгрунтованих. винятків з цого правила.

Новим є підрозділ «Складні особові імена та прізвища і похідні від них прикметники».

На початку 106 параграфу цого підрозділу сучасного Правопису сказано, що імена та прізвища (також прізвиська) людей, котрі складаються із двох чи трьох слів чи у склад які входять частки, артиклі тощо, можуть писатися окремо, разом й через дефіс. Далі наводяться правила таких імен, прізвищ й прізвиськ, котрі пишуться окремо.

а) Прізвиська (укра-їнські та перекладені іншомовні), котрі складаються із імені та прикметника, узгодженого із ним чи із наступним іменником: Іван Волове Око, Олена Прекрасна, Річард Левове Серце, Степан Тигряча Смерть; сюди належати й особові найменування американських індіанців: Маленький Вовк, Тупий Ніж й т. ін.:

б) псевдоніми, утворені із імені та прізвища: Джек Лондон, Жорж Занд, Леся Українка, Марка Вовчка, Панас Мирний;

в) давньоримські особові назви, що складаються із особового імені та прізвища: Гай Юлій Цезар, Марк Порцій Катон;

р) частки, артиклі та інші службові слова (ван, так, де, ді, дю, дер, од, ялина, ла, ле, фон й т. ін.) в іншомовних особових назвах: Людвіг ван Бетховен, так Вінчі, ді Вітторіо, дю Гар, Нур од Дін, ле Шапелье, фон дер Гольц. До цого правила маємо дві примітки: перша про ті, що скорочена частка буд та ірландська частка про пишуться із власними іменами через апостроф: Д'Аламбер, Д'Артаньян, Д'Обінье; О'Генрі, О'Кейсі, О'Коннейль; частки Ван-, Мак-, Сан-, Сен-, котрі передують прізвищам й без них вживаються, пишуться через дефіс: Ван-Дейк, Мак-Магон, Сан-Мартін, Сен-Сімон; друга про ті, у ряді випадків частки пишуться разом з прізвищами, бо в такій формі засвоїла їхнього українська мова: Декандоль, Деліль, Дерібас, Лагарт, Ламеттрі, Лафонтен, Лессаж, Фонвізін;

буд) слово дон («пан») перед особовим ім'ям як форма ввічливого звертання: дон Базіліо, дон Педро, дон Хосе. У власних назвах відомих літературних героїв це слово пишеться із великої Літери: Дон-Жуан, Дон Кіхот;

е) складові частини корейських, в'єтнамських, бірманських та індонезійських особових назв: Кім Ір Сен, Хо Ші Мін, У Ну Мунг, Фетай Чотінучит.

Разом пишуться укра-їнські прізвища: а) котрі складаються із дієслова в наказовій формі та іменника: Горицвіт, Непийвода, Убийвовк; б) котрі виникли на основі словосполучень з повнозначних й службових слів: Добрийвечір, Нетудихата, Панібудьласка; в) утворені із прикметника та іменника за допомогою сполучного звуку: Довгопол, Кривоніс, Скороход.

Разом пишуться також слов'янське особові імена, утворені від двох основ (Владислав, Володимир, Мечислав, Ярополк), складні китайські імена, котрі йдуть после прізвищ (Го Можо, Ден Сяопін, Сунь Ятсен), й тюркські, вірменські та інші особові назви із компонентами бий, заді, мелік, огли і під., що вказують на соціальний стан, родинні стосунки: Ізмаїлбен, Турсунзаде, Керогли. Алі арабське ібн пишеться окремо: Ібн Руста, Ібн Фадлан, а тюркське паша—через дефіс: Гедік-паша, Осман-паша.

Через дефіс пишуться: а) складні особові імена: Василь-Костянтин, Жан-Жак, Зиновій-Богдан, Марія-Антуанетта, Мартін-Лютер, Фрідріх-Вільгельм; б) складні прізвища: Альтаміра-і-Кревеа, Гулак-Артемовський, Жоліо-Кюрі, Квітка-Основ'яненко, Нечуй-Левицький, Новиков-Прибой, Римський-Корсаков; в) імена із кваліфікаційними прикладками: Іван-царенко, Кирик-мужичок. Алі якщо прикладка розгорнута, то слід ставити тирі: Іван — мужичий сін, рідше — кому: Іван, селянський сін.

Ряд уточнень, доповнень й змін внесено до підрозділу «Географічні назви». Так, до прикладів, котрі ілюструють передачу українських географічних назв згідно із нормами Правопису, додано назву міста Рівне, що донедавна неправильно називалось Рівно. Похідний ж прикметник від цієї назви — рівненський, тому область тепер називається Рівненська. Так саме виправлено перекручену назву міста Сєвєродонецьк на Сіверськодонецьк.

У 112-й параграф, де йдеться про відмінювання географічних назв, внесено певні уточнення та деякі нові правила порівняно із іншим виданням Правопису. Наприклад: у колишньому 4-му пункті відзначалось, що географічні назви, котрі складаються із прикметника та іменника, відмінюються в обох частинах: Гола Пристань — Голої Пристані, Кривий Ріг — Кривого Рогу, Єлисейські Поля — Єлисейських Полів. Тепер це положення поширено і на назви, котрі складаються із іменника та прикметника: Асканія Нова — Асканії-Нової, Асканії-Новій; Кам'янець-Подільський — Кам'янця-Подільського, Кам'янцеві-Подільському; Новгород-Сіверський — Новгорода-Сіверського, Новгороду-Сіверському; Новоград-Волинський — Новограда-Волинського, Новоградові-Волинському; Рава-Руська — Рави-Руської, Раві-Руській.

Зовсім новим є правило про ті, що географічні назви, котрі складаються із короткої форми прикметника, прийменника на та іменника, що вказує на місце розташування населеного пункту, відмінюються в першій частині: Ростов-на-Дону — Ростова-на-Дону, у Ростові-на-Дону; Франкфурт-на-Майні — Франкфурта-на-Майні, у Франкфурті-на-Майні.

Про творення прикметників за допомогою суфікса -ський від географічних назв й назв народів, що закінчуються на приголосний, у іншому виданні Правопису було б сформульовано п'ять правил, до які додано ще чотири примітки, у новому — їхнього три + одна примітка. Нові правила стислі, за фонетичними змінами приголосних, котрі відбуваються перед суфіксом -ський, викладені таким чином:

а) р, ж, із (дз) + -ський ® -зький (-дзький): Буг — бузький, Ветлуга — ветлузький, Виборг — виборзький, Волга — волзький, Гаага — гаазький, Гамбург — гамбурзький, Данциг — данцизький, Калуга — калузький, Ладога — ладозький, Люксембург — люксембурзький, Лейпциг — лейпцизький, Онега — онезький, Острог — острозький, Прага — празький, Рига — ризький, Страсбург — страсбурзький, Воронеж — воронезький (пір. назву українського селища Вороніж — воронізький), Запоріжжя — запорізький, Париж — паризький; Абхазія — абхазький, Кавказ — кавказький, Лодзь — лодзький, Сиракузи — сиракузький, француз — французький;

б) до, ц, год + -ський ® -цький: Баскунчак — баскунчацький, Великі Луки — великолуцький, Вишній Волочок — вишньоволоцький, Владивосток — владивостоцький, грек — грецький, Кагарлик — кагарлицький, Казбек — казбецький, калмик — калмицький, Кобеляки — кобеляцький, коряк — коряцький, Кременчук — кременчуцький, Прилуки — прилуцький, словак — словацький, таджик — таджицький, турків — турецький, узбек — узбецький,

Ніцца — ніццький, Суец — суецький, Череповець — череповецький; Бахмач — бахмацький, Галич — галицький, Гринвіч -- гринвіцький, Овруч — овруцький, Солигалич—солигалицький. Алі: Дамаск— дамаський, Мекка — меккський, тюрки — тюркський.

в) з, x, ш + -ський ® -ський: Арзамас — арзамаський, Одеса — одеський, Тбілісі — тбіліський, тунгус — тунгуський, Черкаси — черкаський, черкес — черкеський, Ясси — ясський; волох — волоський, Карабах — карабаський, Лепетйха — ле-петиський, Цюріх — цюриський, чех — чеський, Золотоноша— золотоніський, Кандалакша — кандалакський, латиш — латиський, Сиваш — сиваський, талиш — талиський, чуваш — чуваський.

Проте деякі винятки із цого правила перенесено із попереднього видання Правопису в нове, зокрема: баски — баскський, казах — казахський. У примітку до цого правила помилково потрапив прикметник від назви міста Перемишль — перемишльський, який за традицією (згідно із народною вимовою) слід бі писати перемиський.

Найбільших змін порівняно із старим зазнав “Правопис складних й складених географічних назв”.

З одного боці тут сформульовано ряд нових правил, котрі підказала видавничо-журналістська практика, а із іншого - старі правила поповнено новими ілюстраціями, чи такими, що зазнали правописних уточнень.

Незначні зміни відбулись у розділі “Найголовніші правила пунктуації”:

то в 1-му пункті (§115) зазначено, що крапка переносити не лише розповідного речення, а і спонукального, якщо воно та вимовлене без окличної інтонації, напр.:

як парость виноградної лози

Плекайте мову. Пильно і ненастанно

Політь бур'ян (Рильський).

Новим є положення про ті, що знак оклику переносити в кінці окличного називного речення (п. 2): Рідний край! На світі немає нічого дорожчого за нього, за землю, Яка породила тобі і виростила (Цюпа).

Трохи понад уточнень й змін маємо в 118-му параграфі про вживання комі. Так, доповнено склад протиставних сполучників, якими поєднуються однорідні члени речення і перед якими переносити кулі (п. 3): Хоч живемо із пучок, а нас є місце у церкві (Коцюбинський).

Новим е 4-й пункт про вживання комі перед сполучниками й, а також, ще і, бо і, та і, та ще, котрі приєднують до попередніх членів речення ще один елемент: Давид роздягся, шинель на ключці повісив, й будьонівку (Головко). Зазеленіли луги, ще і дібровонька (Пісня).

Уточнено також правило про тирі між підметом й присудком (пір. п. 1 § 120 старого Правопису і п. 1 § 121 нового). Отже, за новим виданням Правопису, тирі переносити між підметом й присудком тоді, коли останній виражений іменником чи кількісним числівником у називному відмінку, а дієслова-зв'язки немає, тимчасом як у старому формулюванні цого правила підкреслювалось, що підмет й присудок повинні

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація