Реферати українською » Иностранный язык » Антична культура: Давній Рим


Реферат Антична культура: Давній Рим

Страница 1 из 5 | Следующая страница

Реферат із курсу: “Українська та зарубіжна культури” студента I-го курсу 1-ої групи відділення МЕВ Гапєєва Дмитра Сергійовича

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут міжнародних відносин

Київ – 1999

Вступ

Культура римської цивілізації має тисячолітню історію. Її значення для світової цивілізації важко переоцінити. Латинська мова, котра був носієм цієї культури, справила вплив на цілу групу мов, так званих романських. Ще два-три століття тому вон був мовою філософії, науки, медицини, юриспруденції, релігії й літератури багатьох європейських народів. Ще і сьогодні більшість наукових, медичних, юридичних термінів – латинського походження. Таке ж значення мають досягнення римлян в архітектурі, образотворчому мистецтві, в системі державного й приватного права, адміністративного управління та форм організації суспільного життя. Вивчення історії античної, й зокрема римської, культури дає змогу зрозуміти закономірності розвитку багатьох соціальних та культурних феноменів, робить можливим более грунтовний підхід до вивчення і розуміння сьогоднішніх соціальних й культурних процесів. Події та герої римської культури та історії осмислюються у зв’язку із цим як культурні символи, що допомагають глибше розуміти сучасність.

Історію Римської держави традиційно поділяють втричі великих періоди: ранній Рим, чи царський період, Римська республіка та Римська імперія. Вони мають ще й внутрішнє членування. У періоді раннього Риму виділяють етруську епоху і суто царську, тім понад, що деякі римські царі були етрусками за походженням. Римська республіка знала три епохи: рання республіка (кінець 6 століття – 256 рік до нашої ери), епоха великих завоювань (256 – 130 рокта до нашої ери), епоха громадянських воєн та кризи республіки (133 – 31 рокта до нашої ери). У історії римської імперії вичленовуються дві епохи: рання імперія, чи принципат (31 рік до нашої ери – 2 століття нашої ери), й пізня імперія (3 століття нашої ери – 476 рік).

На мою думку, саме у зв’язку із історичними подіями тихий часів слід розглядати культуру Римської держави, адже хід історії дає поштовх розвитку (чи занепаду) культури. Отже, коротко розглянувши основні віхи історичного розвитку Риму, перейдемо до опису культурних процесів, пов’язаних із цими подіями.

Історія Риму

Рим з’явився як один з землеробських полісів на південній периферії етруського світу. На протязі 6 століття до нашої ери він був под владою етрусків. Невелика кількість пам’яток цого періоду є складовою частиною цивілізації етруського типу. Потім почалася повільна, але й тривка експансія Риму, що перебував на кордоні двох великих італійських цивілізацій: етрусків й Великої Греції. Ця експансія привела Рим не дуже до Визволення, але й і дозволила йому зайняти ключові позиції в Центральній Італії.

Частиною Римської культури, безперечно, є легенда про заснування Риму. До нас дійшли твердження, що Рим був заснований між 754 й 753 роками до нашої ери латинськими колоністами зі стародавнього міста Альба Лонга[1]. За легендою, римляни пов’язували заснування Риму із Троянською війною. Легенда розповідає, що коли загинула Троя, деякі троянці на чолі із Енеєм повтікали на кораблях до Італії. Вони прибули в Лацій, де заснували місто Альба, в якому і зацарював Еней. Його нащадок, цар Альби Нумітор[2], був повалений своїм братом Амулієм. Побоюючись помсти дітей чи онуків Нумітора, Амулій примусив його дочку Рею Сільвію[3] статі весталкою[4]. Жриці богині Вести, берегині домашнього вогнища, помиляюся виходити заміж. Однак у Сільвії від бога Марса народилися два сини-близнюки, Ромул й Рем. Амулій доручивши кинути їхнього у Тибр. Алі малюки врятувалися: хвиля викинула кошику з дітьми до берега, де їхнього вигодувала молоком вовчиця. До речі, саму капітолійську вовчицю у 6 – п'ять століття до нашої ери римляни зобразили у вигляді бронзової скульптури, якої встановили на Капітолії. Вона відома і по сьогоднішній день. Потім братів виховував царський вівчар. Врешті-решт Ромул й Рем довідались про своє походження, вбили Амулія, повернули царську уладові своєму дідові й, зібравши дружину, заснували нове місто на Палатинському пагорбі, на березі Тибру. За жеребом місто дістало назву Рим[5] від імені Ромула. Під годину побудови міської стіни між братами виникла зварювання, Рем загинув від руки брата. А Ромул ставши першим римським царем. Він поділив громадян на патриціїв й плебеїв, усє населення – на курії й створив військо.

Легенда розповідає,що першими жителями Риму були юнаки – супутники Ромула та його дружина. Сусідні общини із недовірою ставилися до нових поселенців й не хотіли одружувати із ними своїх дочок. Тоді Ромул улаштував свято, на яку запросивши сусідів-сабінів. Під годину бенкету римляни викрали дівчат-сабінянок. Сабіни пішли війною на Рим, але й сабінянки зуміли помирити своїх батьків й чоловіків. як наслідок злиття латинської й сабінської громад утворилась єдина Римська держава, в якій стали спільно правити два царі – Ромул й сабінянин Тіт Тацій.

Інший римський цар, сабінянин Нума Помпілій, затвердивши кукси богів й зорганізував жрецькі й ремісничі колегії. Наступний цар, Тулл Гостілій, зруйнував Альбу Лонгу й переселивши її жителів до Риму. Його спадкоємець Анк Марцій побудував міст через Тибр й заснував у гирлі річки першу римську колонію – Остію.

Потім, за римською традицією, в Римі правили ще три царі, етруски за походженням. Тарквіній Давній побудував у Римі перший цирк, храм на Капітолії й підземний стічний канал – Велику клоаку, що існує дотепер. Його наступник Сервій Туллій провів важливі соціальні реформи й встановив довкола міста міцну кам’яну стіну. Останнього, сьомого, царя Тарквінія Гордого вигнало із Риму повстале населення. Від цієї події 510 року бере вушко історія Римської республіки.

Спеціальне вивчення легенд про ранній Рим й зіставлення їхні з результатами археологічних та лінгвістичних досліджень привели вчених до висновку, що відомості античних письменників у цілому заслуговують на довіру. Тепер визнано, що антична традиція містить поряд з вигадками й спомин про реальні історичні події та особини. Наприклад, достовірні у своїй основі відомості про етнічний склад населення на територї майбутнього Риму, зв’язок цого населення зі Східним Середземномор’ям ( греки, фінікійці, етруски ), приблизний годину виникнення Риму, зв’язок перших римських поселенців із Альбою Лонгою, злиття латинської й сабінської громад у Римі, загальні уявлення про діяльність перших римських царів, про етруське правління в Римі наприкінці царського періоду тощо.

На протязі 3 століття до нашої ери Рим утверджується як головна сила, що підпорядкувала собі весь Апеннінський півострів, включаючи й Етрурію, котра того годину уже вичерпала свій історичний потенціал, та більшість полісів Південної Італії. До кінця 3 століття до нашої ери Рим стає великою середземноморською Державою. Підкоривши в останній чверті 3 та в першій половині 2 століття до нашої ери Карфаген, Рим ставши керівною силою в Центральному та Західному Середземномор’ї. У 2 та 1 століттях до нашої ери Рим підкоряє собі багаті землі елліністичної Греції, Єгипту й Малої Азії.

Рим зростав, будуючи легендарні дороги й починаючи торгівлю із сусідніми країнами. Життя в ньому було б досить гідним, але й жителі Риму прагнули більшого. Вони створили величезні легіони, щоб підкорити собі нові землі. Імперія ставала сильнішою, й ніхто уже не міг зупинити Рим. Захоплені у сповнений війська противника ставали рабами, які купували багаті міщани, насолоджуючись усіма радощами життя в Римі. Алі не кожен римлянин живий у такій розкоші. Це призводило до повстань голодних нижчих класів. Алі Рим вижив. як доказ його величі, були збудовані величезні арени, де проходили захоплюючі небезпечні змагання (битви гладіаторів, кінний біг, поєдинки рабів із левами тощо). Усі це було б неодмінними атрибутами римського побуту.

На протязі 1 століття до нашої ери складається велика римська латиномовна література, закладаються основи власного римського образотворчого мистецтва і архітектури.

На рубежі старої й нової ери Рим перетворюється на величезну світову державу. Старий полісний устрій вступає у непорозуміння із тими завданнями, котрі необхідно було б розв’язувати у рабовласницькій стране. На зміну полісному республіканському улаштую приходити імперія. Так із 1 століття нашої ери починається заключний етап розвитку античного Середземномор’я.

Період із 1 по 5 століття нашої ери – епоха останнього розквіту античної культури. У 476 році нашої ери могутня Римська імперія впала под тиском напіводягнених голодних варварів, ставши жертвою своєї власної необачності, надмірної вишуканості та багатства. До культури варварам діла не було б – грандіозні палаци, монументи та скульптури, колони та форуми, сенати та префектури були знищені при взятті Риму. Загибель Риму означає й зазагибель великої античної культури в цілому. як образно відмітив Т.Момзен: “Над греко-латинским світом опустилася історична ніч, і відвернути був нездатна людських, але Цезар дав все-таки змученим народам доживати вечір свого розвитку на стерпних умовах. І коли, після довгої ночі, зайнявся новий історичний що і нові нації неслися новим, вищим цілям – в багатьох із них дало пишний колір насіння, посіяне ще Цезарем, і з саме зобов'язані своїм національної самобытностью”[6].

Критика Римської культури

У римської культури завжди було б багато як прихильників, то й противників. Дійсно, багато хто не міг пробачити римлянам войовничість їхні менталітету, що її смердоті успадкували від етрусків. Особливо не сприймали культуру Риму греки, що їхні римляни підкорили. Елліни перемагали своїм генієм, а римляни досягали успіху лише завдяки фортуні. Алі Рим зробив ті, чого не вдалося зробити еллінам. Він об’єднав народи та запровадив порядок на землях, приніс їм світ. Кожен міг, що у безпеці від нападу, працювати, сіяти, збирати врожай, мандрувати землями країни та торгувати. За щитом Риму елліни зі своїми поглядами на життя могли нескінченно довго сперечатися на філософські тими. Можливо, Рим не перевершив греків у галузях філософії та скульптури, але й він добро налагодив перекидання військ із одного кінця держави в інший та встановив справедливі закони. А це уже й є культурою. Рим якийсь на тієї годину був універсальною ідеєю. Досягнення в тихий галузях культури, в які римлянам не вдавалося створити щось особливе, були цілком запозичені у інших народів, у тихий ж самих греків. Алі в будь-якому випадку римська культура стає не просто цікава – вона грандіозна, без неї не можна уявити давній світло, як й не можна уявити Рим без впливу на нього грецької культури.

Культура Вілланови у Північній та Центральній Італії. Культура етрусків

1000 років до нашої ери. Початок колонізації Італії етрусками. Приблизно за годину, за підрахунками вчених, починається період залізного віку на територї майбутнього Риму. Відбувається перехід від апеннінської культури та культури террамар (“жирна земля”), від які залишилась велика кількість господарських відходів у вигляді кераміки, залишків бронзових виробів на свайних поселеннях біля водних просторів рік та озер. Субапеннінський період ставши перехідним, він визначається появою нових племен на територї Сучасної Італії, ці племена принесли особливу культуру, зокрема, смердоті померлих ховали на спеціальних полях-кладовищах. Змінився обряд захоронення, поширюється кремування. У Південній Етрурії продовжує існувати культура террамар. У Північній й Центральній Етрурії в результаті великих етнічних переміщень встановлюється основний тип культури цого періоду, що має назву культура Вілланови. По суті це землеробська культура. Схематично виділяють чотири етапи цієї культури, коли удосконалюється техніка виготовлення бронзових виробів, нові форми бронзових промов побуту, дещо прогресує залізообробка, не дивлячись на обмеженість запасів залізної рудій в Італії. Тільки в 6 столітті до нашої ери помічаємо перевагу в кількості залізних знарядь роботи над бронзовими. У археологічному асортименті з’являються нові форми фібул. Значним кроком вперед у розвитку технологічних навичок є виготовлення гончарного посуд. Археологічно можна інтерпретувати знайдені вироби як предмети торгівлі племен. Сюди відноситься грецька кераміка, фінікійське скло, предмети із золота і срібла, слонової кістки. Складніше сприймаються етнічні переміщення населення. Згадані террамари, як й оволодіння металом, пов’язують із індоєвропейським елементом, частковим його проникненням, можливо, морем, по територї Італії шляхом колонізації. Домінуючу масу носіїв індоєвропейських мов склали племена італіків, що проникають в Італію із кінця 2 тисячоліття до нашої ери й, як вважають, створюють культуру типу Вілланови.

Відкрита біля поселення Вілланова у передмісті Болоньї о 19-й століття культура знаходить аналоги в культурі залізного віку Лігурії (Голасекки), Венеції (Есте), Бруттії (Торре Галлі). Культура Вілланови проявляється в центрах Південної Етрурії, Лації (Альбанські міські), у відповідних прошарках римського поселення.

Піднесення етрусків у 8 столітті до нашої ери в Середній та Північній Італії є закономірним розвитком попередньої культури Вілланови. Проблема етруської мови породжує все нові і нові версії, котрі грунтуються на 9 тисячах етруських надписів, що збереглися. Весь масив етруського матеріалу дозволяє оцінити мовний запас, зміст епітафій, текстів-присвят та подарункових творів.

Алфавіт використовувався грецький. Однак для досліджень великим недоліком є одноманітність надписів епіграфіки, мала кількість текстів на широкі тими. Короткі етруські написи зустрічаються на урнах, глечиках, дзеркалах, гемах.

У 8 – 7 століттях до нашої ери етруски проживають

Страница 1 из 5 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація