Реферати українською » Иностранный язык » Невласне-пряма мова у художньому дискурсі


Реферат Невласне-пряма мова у художньому дискурсі

Страница 1 из 4 | Следующая страница

>Вступ

Данадипломна роботаприсвяченаневласне-пряміймові ухудожньомудискурсі наматеріаліроманівнімецького автораЛіона Фейхтвангера.

>Невласне-пряма мова -особливалінгвопрагматичнакатегоріяхудожнього тексту,сформована наосновізлиття перспектив автора і персонажа, Якаособливим чиномвзаємодіє зсюжетноюлінієюоповідання івідрізняється наборомспецифічнихлінгвопрагматичнихознак.

>Актуальністьдослідженняобумовлена тім, що роботи, котріприсвяченірізновидаммови, асамевивченнюневласне-прямоїмови,носятьфрагментальний характер. Можнатакожстверджувати, щоінтересищодовивченняцієї тими взначніймірізросли. Томуактуальність роботизумовленаще інеобхідністюпоглибленоговивченняданої тими й проблем, які із неюпов’язані. Тієї,хтовивчаєнімецькумову якіноземну,зіштовхується ізтруднощами, котріповязанізістилістикою,аналізомтекстівіноземноїлітератури,різновидамимови тавибором правильногоматеріалу ізбезкінечноїкількостідопоміжноїлітератури.

>Об’єктомдослідженнявиступаєкатегоріяневласне-прямоїмови.

Предметомдослідженняєзасобиорганізаціїневласне-прямоїмови в романахнімецького автораЛіона Фейхтвангера.

>Матеріаломдослідженнявиступають твориЛіона Фейхтвангера:

1)DieBrderLautensack.

2)Erfolg,DreiJahreGeschichteeinerProvinz.

3)DieFchseimWeinberg

4)DieHsslicheHerzoginMargareteMaultasch

>Вибіркуприкладівздійснено ззагальногообсягутекстів 1991сторінок.

1

 
Придослідженні текстувиникають запитанняпов'язані ізокремимиреальними текстами,яким чином смердотіпередаютьзміст, не лишеслідуючи нормам,відомимграматиці йстилістицімови, але й й наосновізначущихвідхилень. Колитаке текст? Для чого служити текст?Якуінформаціювін собоюнесе, що собоюявляє?

>Видимови, як йпроблеми, щовиникають із нею,безпосередньоторкаютьсяпитань тексту бовидимовицерізновиди самого тексту.Сюдивходятьлінгвістичніявищарізновидівмови,категоріївидівмови,теорії,яким чиномвідокремлюєтьсяневласне-пряма мова втексті, заякимиознаками вонапроявляється втексті.

>Теоретичнезначення роботивизначається тім, щоїїосновніположення тависновкиможутьсприятипоглибленомурозуміннюбудь-якого ізвидів тексту тазастосуваннюнабутих знань прививченнінімецькоїмови,ліпшомурозуміннюспецифікинімецькоїлітератури й культури.

>Практичнацінність роботиполягає до того, щоїїрезультатиможуть бутивикористані принаписаннікурсових чидипломнихробіт, длярозробокметодичноїлітератури, а й упрактицівідпрацюваннянавичокрозуміння тарозбору тексту науроцінімецькоїмови.

>Наукова новизнаполягає у комплексномуаналізі практичногоуживанняневласне-прямоїмови ізвикористаннямтворівнімецького автораЛіона Фейхтвангера, що вдеякіймірірозкриваєіндивідуальний стиль цогописьменника.

Уданійдипломнійроботі,спираючись надосвіддослідників вобластілінгвістики,розглядаютьсятакіаспекти:поняття тексту,теорії тексту;поняття дискурсу, його структура йтипологія;різновидимови, яклінгвістичногоявища;невласне-пряма мова,концепціїневласне-прямоїмови,гострополемічніпроблемикатегоріальної йсутнісноїприродиневласне-прямоїмови.

Структура роботи.Дипломна роботаскладається ізвступу,трьохчастин, з висновками послекожноїчастини, тазагальних з висновками.Післязагальних з висновкамийдутьдодатки та списоквикористаноїлітератури.


>Розділ I.Теоретичні засадидослідження

1.1Концепції тексту уфілологічнихдослідженнях

>Стилістикамовививчаєокреміреальнітексти,розглядаючи,яким чином смердотіпередаютьзміст, не лишеслідуючи нормам,відомимграматиці йстилістикимови, але й й наосновізначнихвідхилень відцих норм.

Притлумаченні текстуважливопам'ятати, щоінформація вмовіможе бути двохвидів:

А)інформація був непов'язаною ізобстановкою актукомунікації, аскладовасамий предметповідомлення;

У)інформаціядодаткова,пов'язана ізумовами йучасниками актукомунікації.

>Події, ідеї,емоції, ставлення автора дозображеннякодуються влітературізасобамимови - смердотіперетворюються на текст. Для читача текст винензнову статіідеями й чинами, читач виненвідновитиповідомлення,користуючись своїмзнаннямкодів йкодовихкомбінаціймови йіншихсеміотичних систем. Прибудь-якомупідході читач винен бутиспроможнийбачитивнутрішнюєдність всіхелементів тексту,підлеглихєдинійхудожнійзадачі.Стилістика незабезпечує читача набором думок йготовихоцінних думок,позбавляючи його від роботитворчосприймативитвірмистецтва.

Колимає наувазі под собоюпоняття текст?Посилаючись на Ю. М. Лотмана й його школу - текстамиєбудь-яківитворимистецтва:поеми,картини,симфонії,архітектурніансамблі. Алі, тутпотрібнозвернутиувагу тих, що один й тієї жтермінвикористовується врізнихгалузях науки із схожим, але й нетотожнимзначенням, щодетермінуєтьсяцілямитієї науки, вякійвінзастосовується.Наприклад, текст,якийвикористовується влітературі,слідвважати, згіднотеорії Ю. М. Лотмана,літературно-художнім текстом, а вісь,наприклад, текстсимфонічноїмузикислідвважатисимфонічним текстом.

Будучипризначеним задляпередачі, але й й длязберіганняінформації,літературно-художній текстпредставляє собоювнутрішньозв'язанеціле, щоволодієідейно-художньоюєдністю.

>Головнимчинником текстує йогокомунікативнепризначення,тобто йогопрагматичнеєство,оскільки текстпризначений дляемоційно-вольової йестетичної дії на тихий, комуадресований, апрагматичним влінгвістиціназиваєтьсяфункціонуванняязиковиходиниць вїхньомуставленні доучасників актуспілкування.

>Внутрішнясмисловацінність тексту й йогоцільнооформленність, котразабезпечуєвиконання текстом його основногопризначенняпередачі йзберіганняінформації,створює йогозв'язністюлогічною,тематичною,структурною йзнову-такипрагматичною. як й на всіхіншихрівнях,значенняцілого неє простоюсумоюзначенькомпонентів; лише втекстіцяідиоматичність, природноскладніше, ніж уодиницьіншихрівнів.

>Внутрішняцілісність текстусприймаєтьсячитачем із самого тексту, вонзабезпечуєтьсятрьома типамивідносинміж йогоодиницями, асаме:відносинамипарадигматичними,синтагматичними йінтеграційними.Парадигматичнівідносини –це нелінійнівідносини, щозв'язуютьодиниці одногорівня ймаютьасоціативний характер.Синтагматичнівідносинитакожзв'язуютьодиниці одногорівня, але й смердотізасновані налінійномухарактері тексту, напослідовностіодиниць.Інтеграційнівідносинискладаютьсяміжодиницямирізнихрівнів.

>Головну опору привиявленнівнутрішньоїзв'язності тексту читачодержує відзначень, якіповторюються втексті, смердотіскладають йоготематичнусітку.Повторюватисяможутьзображення,символи, тими,окремісцени тощо.

1.1.1 Природа тексту

Текст, якнайкрупнішакомунікативнаодиниця,маєподвійну природу, будучи продуктом, результатоммовноїдіяльності, й у тій годину, аналогом «>відбитком» самогопроцесумовноїдіяльності [4:21]. Цеозначає, що втексті ізбільшим чименшимступенемточності,залежної від типу тексту,відображаєтьсяпослідовністьпротікання актукомунікації. Текст, як продуктмовноїдіяльності, якмовнийтвір,представляє собою недовільно, відвипадку довипадку,створюванийланцюжокпропозицій чиабзаців, аціліснуєдність, щобудується запевними правилами.Послідовнорозмежувавшимову, можнапередбачити, щоці правилаутвореннятекстівзакріплені всистемімови й лежати воснові схем, чи моделей,текстіврізнихтипів.Перетворення моделейтекстів вконкретнімовні твори (>породження тексту)відбувається впроцесімовноїдіяльності йскладаєїїосновнийзміст й одну ізцілей. Таким чином,початковоюціллю, прирозгляді тексту із точкизорузагально-лінгвістичних зрозуміти, служититріада:моделі тексту (планмови) –сукупністьспособівпородження тексту (>мовна діяльність) –текст/сукупністьтекстів (планмови) [12:16-18].

>Ґрунтуючись надеякихкласифікаціяхтекстів, всюсукупністьтекстів можна розбити надвівеликігрупи.Першугрупускладаютьтексти,побудовані по моделяхжорсткого,клішируваного типу, дерегламентуються не лише характер самихкомпонентівсхеми йїхняпослідовність, але й й характерзаповненнякомпонентівмоделі. Доцієїгрупивідносятьсятекстиофіційно-ділового стилю (заяви,довідки,протоколи,юридичнідокументи,афіші,оголошення,інструкції, тощо) йдеякітекстинауково-технічноїпрози, щоносятьінформативний (>анотації з статтею) чиюридичний (>патенти) характер. У другугрупувключаютьсятексти,побудовані по моделяхгнучкого типу, котрі, у своючергу,можуть матірузуальний чивільний характер. Наосновіузуальних моделей,достатньо суворорегламентуючих характеркомпонентівсхеми йчастковоїхняпослідовність,створюютьсятекстинауковоїпрози (з статтею,дисертації,автореферати,рецензії) йдеякігазетнітексти (>короткіінформаційніповідомлення,коментарі,репортажі).

Повільних моделях,несучи нерегламентуючий характер, аорієнтаційний характер,створюютьсяхудожнітексти йпубліцистичнінариси.

Таким чином текст якодиницямови уявлень моделями тексту, котріреалізуються з текстів одного ізтрьохуказанихтипів,маютьінваріантний характер йвступають впарадигматичнівідносини одне одним [33:60].Характеризуючи модель тексту в самомузагальномувигляді, можнапредставитиїї якдеякуфункціональну систему,тобтосукупністькомпонентів,представленихкомунікативними блоками, котрівступають усинтагматичнівідносини йрозрізняютьсясвоїмифункціями поставленню друг до друга, й повідношенню довсього тексту вцілому.Вониоб'єднанізагальноюфункціональноюспрямованістю навиконанняконкретноїязиковоїзадачі [9:20].

>Основна характеристика тексту –комунікативно-функціональна: текст дляпередачі йзберіганняінформації й дії наособистістьодержувачаінформації [23:31].Найважливішимивластивостями чиякого тексту (не лишехудожнього)є йогоінформативність,цілісність, йзв'язність. Текстможе бутиписьмовим йусним (фольклор) [5:165].Обсяг текстуможе бутидужерізним йзалежить від автора, жанру йіншихчинників. Умежаххудожньоїлітературиобсяг тексту й йогосегментаціяможуть бутирегламентованістосовнолітературного жанру [23:99]. У забезпеченнюзв'язності текстувелику рольвідіграютьрізнітипивисунення.Сприяючіекспресивності,емоційності йестетичномуефекту [44:121].Констатуючимчинникомєкомунікативне заподіяння,тобторозв'язаннявідправникаповідомлення чи,іншими словами,прагматичний аспект [5:36].

Тутпотрібнопочати ізостаннього запитання,тобтопотрібнозвернутися доспіввідношення тексту йіншиходиницьмови:фонеми,морфеми, слова,пропозиції. Чи можнавважати, що вмовііснуєтекстовийрівень, а текстєодиницею цогорівня?Мабуть, така схемавиправдана. Умовікожнийподальшийрівеньмаєелементи, щоскладаються ізелементівпопереднього:фонемиоб'єднуються,утворюючиморфеми;морфемиоб'єднуються в слова; слова – впропозиції, аостанні до тексту [25:77].Можна було б бщедобавитипроміжнірівні, асаме –рівеньсловосполучень йєдностіфразеології,рівеньзверхфазовоїєдності.Протеякщоморфемифункціонують вмові лише ускладі слова, а слово без морфем так і неможливе, як фонема без морфем, чипропозиція безслів, то й далеко не усітексти можнасегментувати взверхфразовуєдність.Розглянутавище схемарівнівєзагально-язиковою.

З точкизорустилістики,тобто вмові можна було б б в порядкуобговореннязапропонуватитакупослідовністьрівнів:графічнийрівень,звуковийрівень,лексичнийрівень,синтаксичнийрівень – й факультативно:рівеньстилістичнихприйомів,рівеньзображень,рівеньтипіввисунення,рівень тексту.

>Важливопідкреслитицікавуаналогіюміжодиницямирізнихрівнів йматематичнимпоняттямбезлічі.Подібно тому як вматематицібезлічзалишаєтьсябезліччю,навітьякщо вонамістить лише одинелемент, аможлива йпорожнябезліч, то й вмові словоможеполягати ізоднієїморфеми, апропозиція лише із слова й,відповідно, текст ізоднієїпропозиції.

1.1.2Теорії текстувітчизняних,російських,німецькихдослідників

М.Холлідейпише: «Текст –операційнаодиницямови,подібно тому якпропозиціяїсти йогосинтаксичнаодиниця; текстможе бутиписьмовим чиусним;вінвключаєспецифічнийрізновидлітературно-художній текст, чи це хайку чигомерівськийепос.Об'єктомстилістичногодослідженняєсаме текст, а чи неяка-небудьзверхфразоваєдність. Текст –поняттяфункціональносемантичне йрозміром невизначається».

Таким чином,визначення М.Холлідея, ізяким не можна непогодитися,даєвідповідьодночасно надекількавищеперерахованихзапитань, й,зокрема чиобов'язковаписьмова формапрезентації тексту.Дійсно,письмова формазустрічаєтьсячастіше, але й вонанеобов'язкова. Не лишегомерівськийепос, але й йбудь-яка народна пісня,навіть доти якїї записавши фольклорист,володіли великим числомхарактернихтекстовихознак -інформативністю,зв'язністю,комунікативноюспрямованістю тощо.

Недивлячись тих, щодослідження вобласті тексту протягом годинизначнопросунулися, багатопитаньзалишаютьсядискусійними. Усвоїйвідомійкнизі полінгвістиці тексту З. Я.Тураєвавизнає, щоможливерозуміння тексту й як продуктуусноїкомунікації.

>Теза про ті, щорозмір неможеслужитикритерієм дляобмеження тексту від не текстустає все болеезагальноприйнятим йпідтверджуєтьсябезліччюробіт промасовізасобикомунікації,наприклад,рекламоведенні. Ухудожнійлітературітексти ізоднієїпропозиції, йкрімназванихХоллідеєм хайку,зовсім нерідкість.

>Цікаво, щохоча длявизначенняпоняття «текст» й у тому,щобвідрізнити текст від не тексту,довжина доуваги неприймається й нерелевантна, вонмаєістотнезначення длякласифікаціїтекстів по жанрах йлітературних формах. Так,наприклад,стислість входитиобов'язковим компонентом увизначенняприслів'їв –майже усіприслів'яполягають ізоднієїпропозиції. Роман,напроти,характеризується як велика формаепічного жанру,відмінна великим, впорівнянні ізіншими жанрами,об'ємом.

>Важливозвернутиувагу й наставленнялінгвістики тексту допідрозділу науки промову, семантику,синтактику й прагматику. У роботів потеорії тексту Є. З.Азнаурової й З. Я.Тураєвойпідкреслюється, що втеорії текступереплітаються триаспекти.Семантикаураховується вдослідженнях тексту,оскільки текстєязиковоюреалізацієюдеякоїреальної чивигаданоїситуації взовнішньому світі йспіввідноситься ізоточуючоюдійсністю,утілюючи процесїїпізнання.Цей аспект невідокремлюється відсинтактики,оскільки текстєінтеграцієюфонетичних,морфологічних йлексичнихзнаковихкомпонентів, йодиниці йогоможуть бутиінтерпретовані не сам пособі, а й увзаємодії ізіншимиодиницями – вконтексті.Прагматичний аспект укладатитеорію текстуорганічно,оскільки текст -цеосновнаодиницякомунікації й разом ізфункцієюпередачінаочно-логічноїінформаціїволодієфункцієюпередачіоцінної йіншоїпрагматичноїінформації, аотже,має йфункцію дії.Урешті,прагматичневимірюваннявизначається тім, що текстбудується покомунікативному планувідправника,реалізуючистратегіюкомунікаціїміж ним йчитачем,одержувачемінформації .

>Зовнішняцілісністьлітературного текстусигналізується для читачарізнимизакріпленими вісторії культуризасобами:публікаціяокремою книгою чи наокремомулисті,наявністьокремоїназви, заголовка,вказівкаімені автора йіншихвихіднихданих,титульний лист,зміст, тощо - всецезовнішні,констатуючі текстчинники.

>Рішення прозакінченість текстуухвалюється його автором.Публікуючи тієї чиінший роман,повість,поему тощо, авторобов'язковоінформує читача про ті, чивважаєвінповідомленнязакінченим чипередбачає йогопродовження (для цогоіснуєпевна формула «далі якщо»).Відповіднерішення, задомовленістю із автором, принеобхідностітакоїсегментації, припублікаціїможеприймати й редактор чивидавець.Можнанавітьстверджувати, щозі всіхвиразівзадуму авторасамецерішення про вухо йкінець,тобтоцілісності тексту,єнайобов'язковішим для читача.

>Вище ужеговорилося про тобі й маєшвідміну віддеякихіншихнапрямів,стилістиказвертаєперш наувагу тих, що втексті дійсно сказано, а чи не тих, щоможливохотівсказати автор,оскільки автору далеко ще незавждивдаєтьсяреалізуватисвійзадум. Алі впитанніцілісності тексту й його окремихчастин всезалежить від автора.

1.2Аспекти дискурсу

1.2.1 Дискурс якмисленнєво-комунікативна діяльність

Дискурсєскладнимбагатоплановим феноменом, щознаходиться уцентріуваги Сучасної вцілому йлінгвістикизокрема. Однак врізних науках й врізних парадигмахсамоїлінгвістики втермін «дискурс»вкладаютьсярізнізначення, щоутруднюєспілкуванняміжнауковцями. У з статтею І. З. Шевченка та Про. І.Морозової «Дискурс якмисленнєво-комунікативна діяльність» представленачисленнакількістьвизначень дискурсу, щопідтверджує: насьогоднішній день неіснуєєдиноговизначення,якийохоплює усіконтексти йоговживання.Звернімось довизначень дискурсу:

1)еквівалентпоняття «>мовлення»,тобтобудь-якеконкретневисловлення;

2)одиниця, що зарозміромбільша за фразу,висловлення в глобальномусенсі,послідовність окремихвисловлень(граматика тексту);

3)впливвисловлення на йогоодержувача,внесеннявисловлення вмовленнєвуситуацію, щовключаєсуб’єкта та адресата, годину тамісцемовлення (прагматика);

4)бесіда якосновний типмовлення (>аналіздіалогу);

5)мовлення, щопривласнюєтьсямовцем, напротивагу «>оповіданню», щорозгортається безекспліцитноговтручаннясуб’єкта (Є.Бенвеніст);

6)еквівалентпоняття «>мовлення» якактуалізація,диверсифікованість наповерхневомурівні, напротивагу «>мові» яксистемі малодиференційованихвіртуальнихзначень (>дослідженнямовниходиниць «умові» й «умовленні»);

7) системаобмежень, щонакладаються нанеобмежене числовисловлень у силупевноїсоціальної чиідеологічноїпозиції (>наприклад, «>феміністський дискурс», «>адміністративний дискурс») (>напрямок критичногоаналізу дискурсу);

8)висловлення/текст зпоглядудискурсногомеханізму (>французька школааналізу дискурсу). (>ДИСКУРС;22)

Знаведенихвизначень видно, що дискурсінодіототожнюється ізмовленням – напротивагумові (>визначення 1 й 6); при такомупідході дискурсомможе бути іокремевисловлення.Визначення 2 – дискурс яклінійнапослідовністьвисловлень –єзвуженнямпопередньоговизначення, але йтакож структурноорієнтованим,тобто воно та не було замежідихотомії деСоссюра. При прагматичномупідході дискурсвизначається яквисловлення вкомунікативнійситуації (>визначення 3); при цьомуформою дискурсуможе бути якдіалог, то й монолог. Дискурспередбачаєнаявність двохфундаментальних ролей – автора й адресата. При цьомуролі автора й адресатаможуть почерзіперерозподілятисяміж особами –учасниками дискурсу; у такомувипадкуйде мова продіалозі.Якщо протягом дискурсу (чизначноїчастини дискурсу) роль авторазакріплена заоднієюособою,такий дискурсназивається монологом.Невірновважати, що монолог –це дискурс із однимучасником: умонолозі адресаттакожнеобхідний.Визначення 4виходить зпопереднього,звужуючипоняття дискурсу додіалогу –висловлень,породженихрізнимимовцями. Увизначенні Є.Бенвеніста (5) природа дискурсууточнюється:це «>мовлення, щопривласнюєтьсямовцем», якупротистоїть «>оповіданню, щорозгортається безекспліцитноговтручаннясуб’єктависловлення» тавиводиться замежі дискурсу. Увизначенні 7уводитьсяпоняттясоціального контексту, подякимрозуміється системасоціальнихобмежень/ідеологічнихпозицій. Увизначенні 8 доувагиприймаютьсямеханізмисприйняття іпородження дискурсу. (>ДИСКУРС;23)

>Визначеннязмістутерміну «дискурс»вимагає йоговідмежування відсуміжних, до які, упершучергу, належати «текст» і «>мовлення». (>ДИСКУРС;24)Термін дискурс, яквінрозуміється усучаснійлінгвістиці,близький зазмістом допоняття «текст»,однак подчеркиваетдинамічний характермовногоспілкування,якийрозвивається учасі. Напротилежність цьому, под текстомрозумієтьсястатичнийоб’єкт, результатмовноїдіяльності. Утійсамій з статтею наводитися цитата Р. Р.Почепцова,якийвважає, що текст й дискурс можнарозглядати зааналогією ізреченням йвисловленням: «>Речення –звичайний намелементструктури.Висловленняпоєднує всобі яквласнеречення, то йсоціальний контекст йоговикористання. Навищомурівні тих жвідносиниповторюються втексті ідискурсі.»(ДИСКУРС;24)Основнавідмінність дискурсу від текступолягає увластивихпершомуідеяхрозвитку тазумовленостіекстралінгвістичнимичинниками, авідмінністьміж дискурсом ймовленням – учітковираженійсоціальнійорієнтації Першого ііндивідуальномухарактерові іншого. Дискурс –цесвоєрідне “>віддзеркалення” тексту всвідомості конкретногоіндивіда уконкретнійситуації вконкретний момент. Навідміну від тексту,вінєносієм не лишеінформації, а іусього, щоїїспричинило:чинників, щопороджуютьновуінформацію йновітексти.

>Міждисциплінарнийнапрям,якийвивчає дискурс, атакожвідповіднийрозділлінгвістикиназиваютьсяоднаково –дискурсивниманалізом (>discourseanalysis) чидискурсивнимидослідженнями (>discoursestudies).Середпопередників дискурсивногоаналізу якокремоїнауковоїдисциплінислідзгадатипринаймнідвідослідницькихтрадиції.По-перше,цетрадиціяетнолінгвістичнихдосліджень,орієнтованих назапис йаналізусних текстіврізнихмов;середнайбільшвідомихпредставниківцієїтрадиції – школаамериканськоїетнолінгвістики, заснована ФранцомБоасом.По-друге,цечеськалінгвістична школа,створенаВілемомМатезіусом, Якавідродилазацікавленість до таких зрозуміти, як тема йкомунікативна організація тексту.Термінdiscourseanalysisвперше буввикористан у 1952роціЗеллінгомХаррісом. Однакоформлення дискурсивногоаналізу якдисциплінивідноситьсяскоріш до 1970-х років. Уцей годину булиопублікованіважливі роботиєвропейської школилінгвістики тексту (Т. ван Дейк, У. Дресслер, Я.Петефі таін.) йосновоположніамериканські роботи, котріпов’язуютьдискурсивністудії із болеетрадиційноюлінгвістичноютематикою (У.Лабов, ДД.Граймс, У.Чейф).

1.2.2Одиниці й структура дискурсу

>Центральне колопитань, котрідосліджують у дискурсивномуаналізі, - запитанняструктури дискурсу. Длявисвітлення цого запитаннявізьмемо в основістаттю І. З. Шевченка «>Когнітивно-прагматичнідослідження дискурсу», уякійавторовівдалосявиділити йсистематизувативажливіскладовіструктури дискурсу йсформуватибільш-меншєдинеїїпоняття.Лінгвістипоки недійшли доспільної думи йкоженмає своїуявлення із приводуструктурування дискурсу. І. З. Шевченкабачить проблему до того, щовідоміспробизмоделювати структуру дискурсунерідкозмішують воднійтипологіїодиницімовлення йодиниці дискурсу (>ДИСКУРС;111).Різницяміжодиницямимовлення йодиницями дискурсу представлена утаблиці.

>Одиницімовлення >Одиниці дискурсу
текст дискурс
>макродіалог >мовленнєваподія
>мікродіалог >трансакція
>діалогічнаєдність >крок,обмін
>репліка >хід
>висловлення >мовленнєвий акт

Отже,мінімальноюодиницею дискурсуслідвизнатимовленнєвий акт –мовленнєвувзаємодіюмовця й слухача длядосягненняпевнихперлокутивнихцілеймовця шляхомконструювання ними дискурсивногозначення уходіспілкування.Мовленнєвий актскладається ізаспектів адресанта й адресата (>однаковоактивних удискурсі),іллокутивного, денотативного,локутивного,інтенційного, ситуативної, контекстуального (у широкомусенсі), позначкакомунікативногоаспектів тарозгортається запевнимкогнітивнимсценарієм ізурахуваннямпрагматичнихпресупозицій.(ДИСКУРС; 113)

>Поєднані упослідовність,мовленнєвіактиутворюютьмовленнєвийхід,хочамовленнєвийхідможескладатися з одногомовленнєвого актумовця.Мовленнєвийхідвідповідаєпоняттюрепліки й вдіалозівизначається межамимовлення одногомовця.Послідовністьзв’язанихмовленнєвихходівскладаємовленнєвийкрок чиобмін,якийздебільштрактується яксуміжна парареплік,інтерактивний блок чидіалогічнаєдність.Послідовністьдекількохмовленнєвихкроків,з’єднанихтематично й котріслужать длядосягненняпоставленої метиспілкування,позначається яктрансакція –відповідникпоняття (>мікро)діалога вмовленні. Уфактичномуспілкуваннітрансакції дискурсуспівпадають з фазамикомунікації.Найбільшимелементомструктури дискурсуємовленнєваподія, якоївизначають якзакінченемовленнєвеспілкування,розмову,інтеракцію, щовідповідає умовленнімакродіалогу чи (>мікро)тексту.Прикладоммовленнєвоїподіїслужатьусні іписьмовідискурси: переговори,телефоннірозмови,бесідихворого ізлікарем,текстилистів таін.. (>ДИСКУРС;114)

Засвоєюструктурою дискурсможе бути вибачимо таскладним.Прикладамискладнихдискурсивнихкомплексів, дерозгортання дискурсувідбуваєтьсяпоступово,слугуютьпарламентськіслухання чидебати ізпевноїпроблеми, щотриваютькількаднівпоспіль,телевізійнийсеріал, книга ізпродовженням таін..Доказом того, щотакікомплексисправдіутворюють Єдинийскладний дискурс,слугуєнаявністькатегорійнихознак дискурсу: протягомусього годинирозгортання у складного дискурсузберігаєтьсяадресант/адресанти йадресат/адресати із їхнінезміннимиінтенціями,зберігаєтьсяпресупозиція,топік,стилістикамовлення, тих чиіншіконверсаційністратегіїкооперації таввічливості,загальна позначка дискурсу тощо.

1.2.3Типологія дискурсу

Прививченні дискурсу, якбудь-якого природного феномену,постає запитання прокласифікації: котрітипи йрізновиди дискурсуіснують. Великакількістьрізнихтипологій дискурсу,пропонованихсучаснимидослідниками,єнаслідком цього у основукласифікаційпокладенорізніпринципи. Уданійроботіпредставимотипологію дискурсу,критеріївиділенняякоїпов’язані ізкатегоріями дискурсу (>адресатністю,ситуативністю,інформативністю,інтенціональністю, йогостратегіями і тактиками,когезією,когерентністю,інтертекстуальністю таширше –інтердискурсивністю) таможуть бутирозрізнені утермінахсеміотичноїмоделі –формальних,функціональних,змістовнихкритеріїв.Увесьзагал дискурсу можналогічнорозділити за тім чиіншимокремимкритерієм. В частности, наційпідставівиділяютьсятакітипи іпідтипи дискурсу:

· закритеріємформи дискурсувиділяємоусний йписьмовийтипи дискурсу;

· за виглядоммовлення –монологічний чидіалогічний;

·протиставленняспілкування,зорієнтоване наіндивіда чи на йогостатусну роль (>адресантнийкритерій)дозволяєвиділитиінституційний йперсональнийтипи дискурсу. Упершому адресатомта/абоадресантомвиступаютьсуспільніінститути, чи людина,чия рользумовленаїї статусомпредставника такогоінституту;він жобмежує йнабірситуаціїспілкування. Уостанньомумаємісцеспілкування,зорієнтоване наособистість,здебільш унеофіційнихситуаціях;

· за уміврізнихзагальнихнастанов,комунікативнихпринципівреалізуютьсяаргументативний (переговори,обмін думками),конфліктний (лайка, зварювання,бійка тощо) тагармонійний (>унісон)типи дискурсу;

· засоціально-ситуативним параметромлогічновиділятитакіпідтипиінституційного дискурсу, як політичний,адміністративний,юридичний,військовий,релігійний,медичний,діловий,рекламний,педагогічний,спортивний, науковий,електронний (>інтернет-дискурс),медійний дискурс (>засобівмасовоїінформації) таін.;

· фокус на окремихвластивостях адресанта й адресатазумовлюєвиділеннядискурсівпевнихкомунікантів та груп: засоціально-демографічнимикритеріямивиділяютьсядитячий,підлітковий та дискурс людейпохилоговіку, чижіночий тачоловічий, дискурсмешканцівміста і села тощо. Засоціально-професійнимкритерієм можна говорити продискурсишахтарів таморяків йт.ін., засоціально-політичним – про дискурс окремихпартій;

·функціональна іінформативнаскладові дискурсурозрізняютьтакі йоготипи, якінформативне тафатичнеспілкування, де упершомувипадку дискурсфункціонує дляпередаваннякогнітивноїзначущої, а й у іншому – позначкакомунікативноїінформації.Середінформативнихтипів можна, у своючергу,такожвичленуватиокреміпідтипи дискурсу, щореалізують тих чиіншіфункціїмовлення:емотивний,оцінний,директивнийдискурси тощо;

·застосування формального ізмістовногокритеріїв вфункціонально-стильовомуаспектімає результатомвиділеннярізних за жанромтипів дискурсу, котріприпускаютьсявважатижанровими «форматами дискурсу»відповідно дожанрів йрегістрівмовлення:художній,публіцистичний йт.ін.,офіційний танеофіційнийтипи дискурсу. (>ДИСКУРС;235-236)

У реальномуспілкуваннітипи іпідтипи дискурсу нечастозустрічаються у «чистомувигляді», смердотіздебільшогоперемішуються інакладаються одного одного. Отжевиділеннятипів йпідтипів дискурсуєевристичнимзавданнямдослідника,якийобирає ту чиіншутипологію згідно ізконкретнимицілями свогоаналізу.

1.3Чужа мова ухудожніх текстах яклінгвістичнеявище

1.3.1 Характеристикачужоїмови таїїоцінність ухудожньомумовленні

>Підпоняттям «>непрямачужа мова» миоб’єднуєморізні устилістичному,комунікативному тасемантичномупланіконструкції йпротипоставляємопряміймові не лишенепряму, але й йсукупністьспособівнепрямоїпередачі чужоговисловлення.(давидова, стор 5)

>Переходимо до характеристикисемантичнихвідтінків (>різновидів)оцінкичужоїмови.Потрібновідзначити, щооцінкачужоїмовиможехарактеризувати:

1) ужеіснуючу думку прочужумову.

2)безпосередньо уявленьвислів.

Приописісемантичнихрізновидівоцінкичужоїмовивикористовуваласякласифікація У. У.Лопатіна [15:86]. Наоснові йогоробіт було бвиявлено 12семантичнихрізновидівоцінкичужоїмови.Іноді,важко точноохарактеризуватирізновидоцінногозначення,оскільки, на думку М. Д.Арутюнової «>оцінкатакожневловима, стільки йвсюдисуща» [2:270].Найчисленнішийсемантичнийрізновид – «>інтенсивністьвиявуавторськоїоцінки» (43 факту – 14,3%), анайчисленнішийрізновид – «>темпоральна» (10фактів, 3,3%) (див.додаток 1):

1.Інтенсивністьвиявуавторськоїоцінки (>позитивної чинегативної)чужоїмови:

«Лессінґ ізнезвичайноюгостротоювідчував, щоцемистецтво –породженняненависногойому царствапривілейованого». (У.Днєпров.Проблемиреалізму).

«>Від з статтею до з статтеюгадкаБелінськогоробиться всерізкіше,рельєфніше тачіткіше». (У.Днєпров.Проблемиреалізму).

«>Ще болееяскравийвислівналежить Є.Віхерту,нині несправедливозабутомунімецькомуфізику». (Ю.Чирків. Полювання за кварками).

2.Уточнення авторомчужоїмови:

>Звичайноуточнюється не весьвислів, алишеокремі йогомоменти. При цьому,уточнюючичужумову, автор невиражає донеї свого ставлення із точкизоруїїправильності/неправильності, а й за все,виступає яккоректор стилю:

«>КрімцихспостереженьБелінськийзробивтакийвисновок: ««Мираптомпереживаємо усімоментиєвропейського життя, котрі назаходірозвинулисяпослідовно»». Незовсім точно сказаномоментиєвропейського життя». (У.Кожинов. Книжка проросійськуліричнупоезію XIXстоліття).

«У МихайлаПрішвінаєдужеістотнезауваження: «…>необхіднозламатицей стильповністю,щобпотімвінвідродився. Тут,мабуть,невдале слово «>зламати»». (У.Кожинов. Книжка проросійськуліричнупоезію XIXстоліття).Такеуточненнячужоїмови носитияскравовиразнийсуб'єктивний характер йєзасобомрозвиткуполемікиміж автором йчитачем: читачможе непогодитися ізавторськоюпоправкою.

3.Зацікавленість/байдужістьколективногосуб'єкта дочужоїмови

3.1Зацікавленістьколективногосуб'єкта вчужіймові

Таким чином, автор подчеркиваетістинністьвисловлюваного йвизнаннячужоїправоти:

«>Відкриття Резерфорда було бвисокооціненобільшістювчених світу» (Ф.Кедров.Ернест Резерфорд).

«Прозначення цоговідкриття написанодуже багато й лише узахоплених тонах, щоцілком справедливо». (Ю. А. Рябов, Є. А.Гребінників.Пошуки йвідкриття планет).

3.2Байдужістьколективногосуб'єкта дочужоїмови.

У такомуразі автор нецікавитьсяістинністюоцінюваної думи, акцентробиться наемоціях, котрі вонвикликає:

«>Вченієвропейського континентузустріли ідеї Ньютона вельми холодно, але йцепродовжувалося недовго». (Ю. А. Рябов, Є. А.Гребінників.Пошуки йвідкриття планет).

4.Посилання автора начужумову.

>Приводячичужумову,чужу думку, автороцінюєїхнюважливість для собі йчитачів:

«На їхнього думку,єдиноюформоюбагатстваєблагородні метали». (>Економічнатеорія вшколі).

«>Відповідно дозгаданогоостаннього принципу,Анненській,кажучи словамиЯкобсона ««із двохаспектів предметаробитьдвісамостійніречі»». (У. П.Грігорьев, М. М.Іванова.Нарисиісторіїмовиросійськоїпоезії).

«>Однівважають, що недивлячись набагатообразнурусифікацію, нашалітературна мовазалишилася всвоїйосновістарослов'янською. (>Цієї точкизорудотримувалисятакіавторитети, як І. І.Срезневській й А. А. Шахматов)». (У.Кожинов. Книжка проросійськуліричнупоезію XIXстоліття).

>Посилання начужумовудодаєпереконливістьвласноїмови автора йпоказуєчитачу,чию точкузорувінрозділяє [30:39].

5.Практичназначущістьчужоїмови.

У цьомуматеріаліподібнаоцінкачужоїмови, бридкі,відкриттямає лишепозитивний характер:

«>Його подивисязробили великийвплив нарозвитокекономічної думи». (>Економічнатеорія вшколі).

«>Потрібносказатище проподальшу частку «>генеалогічнихдерев»,званихтеперрадіоактивними рядами (смердотігралинайважливішу роль увивченнірадіоактивногорозпаду)». (Ф.Кедрів.Ернест Резерфорд).

6.Справедливістьчужоїмови,чужої думи.

>Оцінюючи таким чиномчужу думку, авторпоказує, щовінповністюїїрозділяє:

«Б. А.Ларін,видавцюграматику в 1937 р., справедливо писавши: «>Лудольф

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація