Реферати українською » Иностранный язык » Основні етапи розвітку Теорії и методики анотування


Реферат Основні етапи розвітку Теорії и методики анотування

Страница 1 из 2 | Следующая страница
>Зміст

>Вступ

>Розділ 1.Теоретичні засадидослідженнярозвиткутеорії й методикианотування

1.1Аналітичнийоглядджерельноїбазидосліджень

1.2 Суть,призначення йфункціїанотацій

1.3Види такласифікаціяанотацій

>Розділ 2.Особливостіетапіврозвиткутеорії та методикианотування

2.1Розвитоктеоріїанотування у 18-ти та о 19-й ст.

2.2 XX ст. –новийтеоретичний йметодичнийрівеньанотування

2.3 сучаснийетапрозвиткутеоріїанотування

>Розділ 3.Розвиток методикианотуваннядокументів

3.1Основніположення методикианотування

3.2Складанняанотаційрізнихтипів длябібліографічних покажчиків

3.3Особливостіскладаннявидавничих такниготорговельниханотацій

>Висновок

СписоквикористанихджерЕЛ


>Вступ

Заформулюванням,наданим у ДСТУ 2394-94,анотація –це ">стислийкоментар чипоясненнящодо документа чи йогозмісту, аінодінавіть його короткийопис, щододається, як правило, увиглядіпримітки послебібліографічногоопису документа".Проте болеевдалимєвизначенняанотації із "Короткоїтермінологічногословника збібліографознавства тасоціальноїінформатики", згідно ізякиманотація – коротка характеристика документа ізпогляду йогозмісту,призначення,форми таіншихособливостей.Анотаціяміститьузагальнену характеристикупервинного документа, вон непереказує йогозміст, навідміну відреферату, арозкриває тематикутвору, йогочитацьку адресою,іншіознаки, котріможутьцікавитикористувачів.Більшістьанотаційдаютьоцінкупервинному документа,вказують на йогозначення,місцесередінших.Складанняанотацій,мабуть,найбільштворчий йсуб'єктивний процес із всіхпроцесіваналітико-синтетичноїобробкидокументів,віннайменшеформалізований й томувимагає віданотаторанайвищогопрофесіоналізму.

>Можнавважати, щоелементианотуваннявиникли вглибокудавнину, коливикористовувалирозгорнутіназвитворів, щомістилипевну характеристику їхнього.Багато книжок маліпередмови іпіслямови, в які часто подавалидетальну характеристикузмісту, заподійнаписання,призначення,розповідалося проавторів.

>Анотування всучасномурозуміннівиникло із потреббібліографічноїдіяльності. Зпоявоюзначноїкількостівидань,щобполегшитиорієнтаціючитачів уїхньомупотоці,виникланеобхідністьздійснюватикваліфікованийаналіз, короткийпереказ,авторитетнуоцінкупублікацій.

Таким чином,викладеневищезумовлюєактуальність тимидослідження.

>Об'єктомдослідженнякурсової роботиєінформаційна діяльність всуспільстві.

Предметдослідження –основніетапирозвиткутеорії й методикианотування.

>Метоюкурсової роботиєдослідженняосновнихетапіврозвиткутеорії й методикианотування.

Мета роботипередбачаєвиконання такихзавдань:

-охарактеризуватитеоретичніаспектидослідженнярозвиткутеорії й методикианотування;

-дослідитиособливостіетапіврозвиткутеорії та методикианотування;

-дослідитирозвиток методикианотуваннядокументів.

>Теоретико-методологічноюосновою роботиє роботи такихдослідників, якКушнаренко М.М. [12],УдаловаВ.К. [12], Ільюшенка М.П. [7],ВоробйовГ.Г. [2], Слободяник М.С. [20],Швецова-ВодкаГ.М. [24] таін.

>Головніметодидослідження –історико-типологічний, методтеоретичногоаналізу ісистематизації,соціокультурнийаналіз.

>Практичнезначення.Результати роботиможуть бутивикористані упідготовці досемінарських тапрактичних зайняти, а розробкиматеріалівконференцій,спецкурсів.

Структура роботи.Роботаскладаєтьсязівступу, 3розділів, з висновками, спискувикористанихджерел.


>Розділ 1.Теоретичні засадидослідженнярозвиткутеорії й методикианотування 1.1Аналітичнийоглядджерельноїбазидосліджень

 

Длянаписанняданоїкурсової роботивикористано таопрацьовано 25джереллітератури.Серед якіприсутнінормативнідокументи,підручники з предметаДокументознавство,науковівидання, з статтею таперіодичнівидання в якірозглянута дана тема.

>Опрацюваннядоситьвеликоїкількостірізноманітноїлітератури далозмогурозглянутидану тему, як із точкизорутеорії та й із точкизору практики.

Упрактичнійчастинікурсової наведено наконкретнихприкладах методикуанотування як всучасний годину то й від початкуісторіїданого запитання. Зданого запитання усітерміни тавизначеннянаписані в ДСТУ 2732:2004.Діловодство іархівна справа.Терміни тавизначення зрозуміти. – До., 2005.

Длядовідковиханотацій нехарактерні прямарекомендація, конкретнаоцінкатвору, але йце непередбачає формальногоставлення доанотованого документа, доти жоцінкаанотованоготворуможе матірнепрямий характер.Наприклад, сам собою фактуміщенняанотації вбібліографічномупокажчикуможесвідчити пропозитивнуоцінку документа.

Удовідковомуанотуваннізастосовуютьсяпевніособливіметодичніприйоми. Так, прискладаннідовідковиханотаційзагального характерууточненняназви документаздійснюється,якщоназвусформульованонечітко чинедостатньоповно.Якщо жбібліографічнийописдаєдоситьповнеуявлення прозміст документа, ванотації понадувагиприділяєтьсявідомостям про автора,обставинамнаписаннятвору, характерувикладуматеріалу.Саметакіанотації широковикористовуються впокажчикахзагальноїбібліографії.

>Горліс-Горський Ю.Холодний Яр: Роман. – Л.: Червона калина, 1992. – 341 з – (>Іст. б-ка).

Основу романустановлятьподії 1918-1922pp. у Холодного Яру наЧигиринщині.

Кулешов С.Г.Концепції документа якзасобусоціальнихкомунікацій //Бібліотекознавство.Документознавство.інформатика: 36. наук,праць. – X., 1999. – З 81-88. – (>Вісн.Харк.держ.акад. культури;Вип. 1).

>Відомий Українськийфахівець угалузідокументознавствавикладаєсвійпогляд на цю проблемувідмінності документа і книжки ззастосуваннямкомунікативногопідходу.Визначенопоняття ">динамічний" й ">статичний"документи [12, 231].

Длябібліографічнихвиданьспеціальноїбібліографіїважливимєвисвітлення проблематикианотованоготвору, томуосновнимелементомциханотаційвиступаютьвідомості, щорозкривають,уточнюютьназву.Всііншіознакитворуподають,якщо без нихнеможливозрозуміти його проблематику.

>Законодавство –бібліотекам України:Загальні засадидіяльності б-к /Нац.парлам. б-ка України; Уклад.: Т.Слепцова. – До, 2000.-200 з.

Ускладанніаналітичнихрекомендаційниханотаційважливоуникнутинаданнянеповного,однобічногоуявлення про документ уцілому. Тому ваналітичномурекомендаційномуанотуванніосновнаувагаприділяєтьсяхарактеристиціоб'єктаанотування взагальномуконтекстітвору.Наприклад:

>Канівець В.В.Віддавали батька в прийми: Комедію. – До.:Укр. письменник, 1997. – 355 з

>ВолодимирКанівець –відомий Українськийпрозаїк та драматург. Допропонованоїзбіркиувійшликомедії, щопорушують запитаннявзаєминміж людьми в нашомусуспільстві і ізуспіхом йдуть сьогодні на сценахтеатрів.

>Комедія, що даланазвузбірці,висвітлюєпекучу проблему, котрапостаєподекуди передстарими людьми. Непотрібні смердотігосподарствам, депрацювали не всепотрібнідітям таонукам,бо тихживуть умістах, астарим там немаємісця. Укомедіїпроявилосявміння драматургабачити всумному йтрагічномусмішне, йнавпаки: усмішному –сумне йжалісне [12, 234].

>Груповірекомендаційніанотаціїнайбільшдоречні врекомендаційнихбібліографічнихпосібниках.Вонидаютьзмогупорівнятианотовані твори,показатиїхнюподібність йсвоєрідність, але й при цьомууникнутибагатослів'я йповторів. їхньогоскладаютьздебільшого,характеризуючирізні твори чивидання,поєднанівидавничоюформою,тематикою чи авторством. У цьомувипадкуподаєтьсяузагальнена характеристикатворів ізвказівками навідмінності втрактуванні тими, навідмінністьщододоступностітворів, характерувикладуматеріалу тощо.Наприклад:

Косач Ю.РубіконХмельницького:Іст.повість. – Л.: Червона калина, 1992. – 215 з

>ПахучийО.О.ТимішХмельницький, сін Богдана:Іст. роман. – До.:Укр. письменник, 1992. – 430 з

>Кулаковський В.М.ІванСірко: Роман. – До.:Молодь, 1992. – 317 з.

Насторінкахтворівпостаютьдолі найвідомішихісторичнихосіб,визначнихвоєначальників таполітичнихдіячів України.Новіоцінкивідомихісторичнихподій таособистостейхарактеризують твори про БогданаХмельницького та йогосина.Цікавий сюжет,яскравезображеннябоїв тапоходів уромані проІванаСірказадовольнятьприхильниківпригодницького жанру.

1.2 Суть,призначення йфункціїанотацій

>Ознаки, заякимихарактеризується документ ванотації,називаютьсяінформаційнимиелементами.Зазвичайцевідомості про автора, тематикутвору,територіальні іхронологічнімежі, про структуру, форму йпризначення,мову, стиль,поліграфічнеоформлення,наявністьтаблиць,графіків,іншихдодатків тощо.Відбірінформаційнихелементівздійснюєтьсявідповідно до характерупервинного документа, атакожвідповідно до конкретногопризначенняанотації.Залежно відпризначення (длябібліографічних покажчиків,орієнтованих нарізнікатегоріїкористувачів; длявміщення впервинномудокументі; длябібліотечнихкаталогів й т.ін.)різнитьсязміст, характервикладувідомостей,їхнійобсяг ванотаціях. Тому не можнаперейматианотації із однихджерел длявикористання вінших.

>Анотаціїєзасобомповідомленнякористувачів проіснуваннядокументівпевногозмісту і характеру, смердотісприяютьорієнтації вдокументних потоках.Завдякиїмзначнополегшуєтьсяпошукпотрібнихдокументів,оскількикористувачзаздалегідьодержуєвідомості прозміст, форму йпризначення,особливості,наукову іхудожнюцінністьтворів.

>Анотуваннянайширшевикористовується для характеристикидокументів убібліографічнихпокажчиках,бібліотечних каталогах таінших сферахбібліотечноїдіяльності, а й увидавничійсправі,книжковійторгівлі ізметоюінформації тарекламитворівдруку [21, 57].

>Функціїанотацій остаточно невизначені і несформульовані, але йбільшістьфахівціввважають, що їмхарактерневиконаннязагальнихфункційбібліографічноїінформації, асаме:пошукової,комунікативної,оцінної.Пошуковафункціяздійснюється привизначеннімісцезнаходження документа,певніознакиякоговідомікористувачеві. Сутькомунікативноїфункціїполягає вповідомленнікористувача проіснуванняневідомихйомудокументів,зміст яківідповідає йогоінформаційнимпотребам.Обидвізазначеніфункціїреалізуютьсянасамперед черезнаявність ванотованомубібліографічномузаписібібліографічногоопису, але йнаявністьанотаціїсуттєвопідвищуєпошукові такомунікативнівластивостізапису.

>Оціннафункціявластивасамеанотації, вонпроявляється внаявностіпозитивної чинегативноїоцінки документа,рекомендації йогопевнійкатегоріїкористувачів. Уосновіанотації,складеної нависокомупрофесійномурівні,завждилежитьоцінкатвору.Об'єктивнийаналізпервинного документа, щоздійснюється впроцесіанотування,вимагає віданотаторавиявленняпозитивнихвластивостей йнедоліків цого документа.Оцінніелементиінодіє втекстіанотації, але й незавжди. Частооцінкапроявляється уже увиборідокументів дляанотування.Наявністьоцінноїінформації ванотаціїсприяєприйняттюкористувачембезпомильногорішеннящодонеобхідностізвертання допервинного документа [12, 214].

>Щобфункціїанотацій максимальнореалізувалися, смердотімаютьзадовольнятипевнівимоги,найважливішісеред якізмістовність йдоступність.Змістовністьпередбачаєповнотупередачізмісту документа,тобтовичерпнийперелікрозглянутих уньомупитань таособливостейїхньогорозгляду йвикладу. разом із тім ванотації неслідповторювативідомостей, щомістяться вназві документа ііншихелементахбібліографічногоопису.Змістовністьанотаціїневіддільна відїїоб'єктивності.Анотаціямає точнопередавати тематикутвору іпозицію автора, а чи не думкуанотатора. Уразіпринциповихнеузгодженьміж авторомтвору іанотатором ванотаціїподаютьспеціальнезастереження.

>Вимогадоступностізадовольняєтьсязавдякичіткості талогічностівикладувідомостей,використаннюзагальноприйнятої Сучасноїтермінології,простоті ізрозумілостімовианотацій.

>Анотаціямає бутилаконічною,конкретною, внійслідзазначитинеобхідніфакти,імена,дати.Обсяганотаційвстановлюєтьсязалежно відїхнього типу тапризначення [22, 63].

>Вимогуіндикативностірозуміють яквідповідність текстуанотаціїпотребамїї конкретногопризначення й характерупервинного документа.Вирішальнезначеннямає позначкаскладанняанотації, характеристики тогопосібника, уякомуїї якщовміщено. Так,складаючианотації длябібліографічногопокажчика ізпевної тими,доцільнозосередитися назмістітворів, для персонального – наїхньомумісці в творчости автора,історіїстворення. Увидавничиханотаціях, котрімаютьнасампередрекламну мітку,характеризують не лишезмісттворів, а івидання, тому смердотімістятьвідомості проілюстративніматеріали,науково-довідковийапарат й т.ін.


1.3Види такласифікаціяанотацій

>Розмаїття метискладанняанотацій,різноманітністьІПС, у які смердотівикористовуються, азвідси ііндикативністьанотаційпотребуютьїхньоїкласифікації.Розробкакласифікаціїанотаціймаєвеликетеоретичне йпрактичнезначення,оскількисприяєглибокомупізнаннюсутіанотування,опрацюванню його методики,уніфікації окремихпроцесів. Насьогодні немає єдиноїкласифікаціїанотацій.Фахівці вгалузібібліографії,інформатики,лінгвістики,книгознавствапропонуютьрізніпідходи довизначенняознактакоїкласифікації.Найбільшрозвинутакласифікаціяанотацій убібліографії.Більшістьбібліографівзгодні, щоголовноюознакою, заякоюдоцільноподілятианотації,має бутифункціональна. Зацієюознакоюанотаціїподіляються надовідкові тарекомендаційні [14, 67].

>Довідковаанотаціяперш науточнюєназву документа, вонаможеподаватидодатковівідомості про автора, атакож про форму, жанр,призначення таіншіособливостітвору, які немає вбібліографічномуописі.Такіанотації максимальнокороткі, неподаютьрозгорнутої характеристикипервинного документа,їмвластивіздебільшогопошукова такомунікативнафункції.Наприклад:

Шелест У.Образніасоціації впоезіїЛіни Костенко //Дивослово. – 1994. – № 2. – З 11-15.

>Розглядаєтьсяспецифікаобразотворчихзасобівпоетеси.

>Рекомендаційнаанотаціяподає нелише характеристику, а іоцінкутвору.її заподіяння –пропагувати йрекламуватикращі твори, томуїїскладають так,щобзацікавити,привернутиувагу до документа,сприяти йогопрочитанню.Такіанотації, як правило,маютьдидактичнуспрямованість йможутьміститипедагогічніелементи:різноманітніметодичнірекомендації,поради і т.ін.Зрозуміло, щооціннафункціявластива такиманотаціямбільшоюмірою, ніждовідковим.Обсягрекомендаційниханотаційбільший відобсягудовідкових. Вісь,наприклад,такуанотаціюскладено допідручникавсесвітньоїісторії длявищихнавчальнихзакладів:

Історія –обов'язкованавчальнадисципліна до вузів. За словами М.Г.Чернишевського, не можна бутиосвіченоюлюдиною, не знаючиісторії. Знанняісторіїінтелектуально йполітичнорозвиваєлюдину,даєзмогуформуватиїїсвітогляд йкінецькінцемформує вкожному із нас громадянина. Упідручникуузагальненийрозвитоклюдськогосуспільства відпервісноїепохи досучасності ізвиділеннямрозділів:Первіснаепоха,Давній світло,Середньовіччя,Новий годину іНовіший годину.

Длястудентіввищихнавчальнихзакладів, атакож широкого колачитачів.

За способом характеристикипервиннихдокументіврозрізняютьзагальні тааналітичніанотації.Загальнаанотаціяхарактеризує документ уцілому,аналітична – лише йогочастину (>розділ, главу, параграф і т.ін.) чи весь документ упевномуаспекті [5, 34].

Заглибиноюрозгортанняінформаціїанотаціїподіляють нарозширені тареферативні.Розширенаанотація,крімвласне характеристикитвору,подає ііншівідомості,наприклад, ізісторії йогостворення, ізлітературної критики, про йогозарубіжніпублікації,переклади,відгуксередчитачів,історико-бібліографічні ітекстологічніособливості.Наприклад:

>Олбі Є. Не боюсяВірджінії Вулф: Драма: Пер. із анг. //Всесвіт. – 1994. – № 10. – З 75-122.

>Пропонованап'єсавизначногоамериканського драматурга,якийувійшов улітературу на початку 60-х років, заодностайнимвизнаннямкритиків,євершиною його творчости йвважаєтьсякласичнимвзірцемамериканськоїдраматургії XX ст.

Темудуховноїспустошеності ібезплідності авторомвтілено угострому,жорсткому,інколинавітьбрутальномупоєдинкуголовнихгероївп'єси. З великоюхудожньою силоюрозкритомарнотувсьогоїхнього життя іостаточну втрачу нимибудь-якихілюзій [6, 132].

>Реферативнуанотацію можнарозглядати якпроміжну ланкуміжанотацією й рефератом.Вонаподаєлишеголовніположеннязмісту документа,висновки автора чипереказ окремихаспектівзмісту.

Заформоюанотаціїбуваютьтрадиційними ітелеграфними.Традиційнімаютьвиглядзвичайного текстовогоповідомлення,прикладисаме такиханотаційнаведенівище.Телеграфніанотаціїмаютьвиглядформалізованого тексту,зовнісхожого нателеграфнеповідомлення.Наприклад,телеграфнаанотація на книжку ">Сталевімонокристали"маєтакийвигляд:

>Методиодержаннямонокристалівнікелевихсуперсплавів.Впливпопередньоївисокотемпературноїобробкисплавів наструктури йвластивостіодержанихмонокристалів.Вивченняспрямованоїкристалізаціїаустенітових сталей.

>Залежно відкількостідокументів, щоанотуються,анотаціїподіляються намонографічні йзведені (чигрупові).Монографічнаанотаціяхарактеризує один документ, азведена чигрупова –кількадокументів.Груповіанотаціїможутьхарактеризуватиокремісамостійнідокументи одного автора чиблизькі затематикою чиіншимиознакамидокументи; смердотіможутьхарактеризуватикількатворів,об'єднаних в одномувиданні (>тематичнийзбірник);можутьхарактеризуватипевнийтвір йподавативідомості проінші твори, щопов'язані ізанотованимтематикою, жанром, автором чиіншимиознаками.Груповаанотаціядаєзмогу болеераціонально, безповтореньпоказатиспільніриси іособливостіпервиннихдокументів [12, 216].

Зарівнемвикористаннязасобівавтоматизаціїанотаціїподіляють наінтелектуальні,тобтоскладенілюдиною, йформалізовані –складені ізвикористаннямкомп'ютерноїтехніки.

>Крім того,анотаціїподіляють наавторські інеавторські.Першіскладаютьавторипервиннихдокументів,другі –інші особини.

>Іноді,типізуючианотації,звертаютьувагу тих, котріустанови, кому, ізякоюметоюанотуютьдокументи,потімвизначають,наприклад,видавничі,книготорговельніанотації.

>Важливоусвідомлювати, що напрактиціокремо узятаанотаціямаєознаки,властивірізнимїї типам. Тому,наприклад,довідковаанотаціяодночасноможе бути ізагальною, йтрадиційною, ймонографічною, іінтелектуальною, йнеавторською. Доти ж напрактиці непросточітковизначити типконкретноїанотації,оскількиіснуютьрізноманітніпроміжніформи.Інодіелементи,характерні,скажімо, длядовідковоїанотації,можуть бути й врекомендаційній.

>Сьогоднівідомірізноманітнікласифікаціїанотацій, тазазначенівищетипиїїнайхарактерніші інайбільшобґрунтовані. Уустановах, котріздійснюютьанотування, приобробцідокументівдодержуютьсязручної їмкласифікації йвідповіднихметодичнихположень.Протевирішенняпроблемикласифікаціїанотаційсприятимеподальшомурозвитку методикискладанняанотаційрізноманітнихтипів,уточненнюїхньоїструктури,формалізаціїприйоміввиявлення інаданняінформаційнихелементів, що, у своючергу,дастьзмогу підвищитиякістьанотацій таІПС.

Отже,анотація – коротка характеристика документа ізпогляду йогозмісту,призначення,форми таіншихособливостей.Анотаціяміститьузагальнену характеристикупервинного документа, вона непереказує йогозміст, навідміну відреферату, арозкриває тематикутвору, йогочитацьку адресою,іншіознаки, котріможутьцікавитикористувачів.


>Розділ 2.Особливостіетапіврозвиткутеорії та методикианотування 2.1Розвитоктеоріїанотування у 18-ти та о 19-й ст.

УРосіївиникнення ірозвитоканотуванняневід'ємні відрозвиткукритичноїбібліографії.Першимкритико-бібліографічним журналом, уякомувміщувалисяповідомлення проновулітературу ізїїаналізом йоцінкою, були "санкт-петербурзькі відомості"МЛ. Новикова (1777).Надалі їхньогопублікували ііншінаукові талітературно-художніжурнали.Середповідомлень булирецензії,реферати,відгуки ііншіматеріали, атакожанотації [13, 63].

>Анотаціївходять й добібліографічних покажчиків, про щосвідчить вжепершийхронологічнийпокажчикросійськихдрукованихвидань "Бібліотека Російська",складенийД.Є.Семеновим-Руднєвим (>Дамаскіним).Подані вньомуанотаціїдоситьдетальні ірізноманітні зазмістом. То в них подановідомості проавторіввиданиханонімно книжок, промісце й годинуїхньоїпублікації,їхнійзміст тощо.Прикладоманотаціїможе бути така:

У Академії,библиот. міститься сама частина, п'ять книжокМоисеевих у собізаключающая, де за кінці надруковано:Божиею допомогою, веліннямviпильностию учена Солов'яненка лікарських науках Лікаря Франциска Скорини з Полоцька. У великому місціПразском, поВоплощении Слова Божого 1519 [12, 218].

>Іноді ванотаціяхдаваласяоцінкакнизі,відзначаласяїїрідкісність: ">Сія книга дуже рідкісна...", "Усі згадані три книжкидостопамятни. Друга й третя тим примітки гідні, що переведення у них зовсім інший ніж...".

>Розвитоканотування як у XVIII, то й у ХІХ ст.здійснювавсяокремимибібліографами наосновінакопичення нимиемпіричних знань. Так,B.C.Сопіков уфундаментальній роботи "Досвід російської бібліографії" (1813-1821)використаворигінальніметоди характеристики книжок.Анотації, що тутвміщені,певноюміроюрізноманітніші тадосконаліші, ніж упопередніхукладачівбібліографічних покажчиків.Сучаснідослідникивважають, щоціанотації малімайже усінеобхідніскладові. B. З.Сопіковрозкривпсевдоніми, назвавшиавторіванонімних книжок,зазначив, коговважають авторамипевнихтворів чиперекладів,зауважив, що накнизівказані не тихавтори, що на самом делеїї написали, назвавшиперекладачів, видаців,друкарів, подавшиповніназви книжок,відомості ізісторіїстворення їхнього,відмітив книжкирідкісні,надрукованітаємно,знищені, тих, щозгоріли,зробиввказівки проприсвяти книжок, проіншівиданняанотованоготвору,визначивкращі танайповніші із них,звернувувагу назовнішнійвиглядвидання, шрифт,друк, папір,ілюстрації,портрети,виклавзміст книжок,зробиврозлогівиписки ізтворів,зауваження проїхній стиль, давшиїмоцінку,окремі книжкирекомендував особливо.Важливоусвідомлювати, щоанотації в цьомупокажчикурозраховані надостатньоосвіченого читача.Прикладоманотацій,складенихB.C.Сопіковим,можуть бутитакі:

2163 Байки (>новия) Івана Крилова;Спб. 1811 – в 75 до.

Р. автор виготовляє нове багате видання цих байок, яке вимикаючи поліграфічної чистоти, буде доповнене новими байками і оздоблено багатьма картинами.

2256Благоразумие, сполучене здобродетелию, чи політика мудрого: тв. Р.Экскартсгаузена; переведення з Німецького; Москва, 1795 – у вісім.

2257Тожь, видання друге; Москва, 1805 – у вісім. 2 р.

Цю корисну книжку молодики, котрі вступають у громадянське суспільство, зобов'язані читати щодня [12, 219].

Уціломуанотування впершійполовині тасередині XIX ст.відповідалозапитамосвіченого аматора й непереймалосяпотребами широкого колачитачів.Анотації такого характерупублікувалися вросійськихперіодичнихвиданнях, таких як "Син батьківщини" (із 1814р.),"Литературние поповнення" до газета "Російський інвалід" (1837-1840pp.), в "Вітчизняних записках" (із 1839 р.), апізніше й впокажчикуГ.Н.Геннаді "Література російської бібліографії" (1858), ">Указателю доВестнику Європи... 1802-1830",складеному М.П.Полуденським (1861) таін.

>Швидкийрозвитокрекомендаційноїбібліографії в 60-хроках XIX ст.сприявствореннюанотаційкритично-рекомендаційного характеру. Уцейперіодздійснюєтьсядиференціаціяанотаційзалежно відчитацькогопризначеннябібліографічнихпосібників.Здебільшого смердотімаютьяскравовираженийрекомендаційний характер,доступні хочтрохиграмотнимверствам населення.Прикладомможуть бутианотації впокажчику ">Систематичнийоглядросійськоїнародно-навчальноїлітератури" (1878),складеномугрупоюавторів задорученнямКомітетуграмотності приВільномуекономічномутоваристві, впокажчикуХ.Д.Алчевської "Количитати народу?" (1884-1906) таін. [15, 123]

У тієї годину,тобтонаприкінці XIX – на початку XX ст.,продовжуваловдосконалюватисьанотування,спрямоване назадоволення потребвисокоосвіченихчитачів,фахівців.Саметакіанотаціїподані,наприклад, упокажчиках: ">Російськафізико-математичнабібліографія" В.В.Бобиніна (1885-1893), ">Бібліотека Д.В.Ульянінського" (1915) тощо.

>Особливістюанотацій, щоскладалисямайже до початку XX ст., було бїхнєпоєднання ізбібліографічнимописом.

 

2.2 XX ст. –новийтеоретичний йметодичнийрівеньанотування

У XX ст.розвитоканотуванняпіднімається нановийтеоретичний йметодичнийрівень.Питання методикианотуваннявперше було б порушене наВсеросійськомуз'їзді ізбібліотечної справ (1911),зокремарозглядавсядосвіданотуванняхудожньоїлітератури внароднійбібліотеці-читальніХарківського товаристваграмотності.Перші правиласкладанняанотаційзафіксовані вкнизі О.М. Бєлова "Правиласкладаннякаталогівалфавітного,систематичного й предметного" (1915). Уній увиглядідодатка,якиймавназву ">Анотація, чибібліотечнабібліографія", подано правила, воснові якілежитьаналіздосвідуамериканських йанглійськихбібліотек,пристосований добібліотекРосії.Деякіположення О.М. Бєловамаютьзначення й у наше годину [12, 220].

У 20-хроках XX ст.активізуютьсядослідження ізанотування, щопов'язано ізпочаткомвидання в 1925 р.друкованихкарток, атакожпублікацією вцейперіодвеликоїкількостіанотованихбібліографічних покажчиків йвидавничихкаталогів.Потреба втеоретичнійрозробціпитаньанотуваннястимулювалапояву вцейперіодробітІ.П. Жука,М.Є.Мінчиної,Я.Є.Кіпермана,О.Г.Фоміна,присвяченихвизначеннюпоняття ">анотації",класифікаціїанотацій,їхньомуфункціональномупризначенню,методиціскладання тощо. Так,О.Г.Фомін у роботи ">Анотації:Теорія й практика їхньогоскладання" (1929) подавши багатоматеріалу,корисного дляпрактиків,зокремавінзапропонував схемуанотації, доякої входило до 33інформаційнихелементів.Серед них буливиділеніосновні,однорідні законструкцією йформою. На шкода,подавшивеликукількістьприкладів,О.Г.Фомін незмігпроаналізувати їхні нанеобхідномутеоретичномурівні ізробитиузагальнюючівисновки тавиробитизагальнірекомендації [12, 221].

>Основнепризначенняанотацій уцейперіодвбачалося внаданнічіткогоуявлення пропервиннідокументи,їхнюідейнуспрямованість.Особливуувагуприділяли максимально точномувизначеннюполітичноїоцінкизмістутвору,розкриттю йогосуті ізпозицій марксизму,оскількисаме цоговимагалиідеологибібліотечної справ. Накінець 30-х років сталазагальновизнаноюнеобхідністьоцінкитвору ванотації, але й незавжди було бзрозуміло, яксамеїїдавати.

У 30-40-хрокахбібліотеки ібібліографічніустанови активнонабувалидосвід ізанотуваннядокументіврізноманітногозмісту.Розробкаспеціальної методикианотуванняпереважаладослідженняпитаньзагальної методики,теоретичних проблем.Протенакопиченняпевногодосвіду,розробкаконкретнихметодичнихположень давалиматеріал дляподальшогорозвиткутеорії та методикианотування.

Упрацях До. Симона, Р.Кричевського, А.Кременецької,Є.Васильєвої, щовийшли вповоєннічаси, булисформульованіновівимоги доанотацій. Великуувагупродовжувалиприділятиобробцірізноманітнихтипівдокументів, атакожтворівдруку ізрізнихгалузейзнання. Так, методикаанотуваннягазетних йжурнальних статейрозглядалася впрацях Н.А.Дилевської таЄ.І.Шамуріна,персоналій – упрацях Р.Крендель й Б.Пєскіної,особливостіскладанняанотацій долітературикраєзнавчогозмісту – впрацях В.О.Ніколаєва,В.Т.Витяжкова,Л.А.Левіна [7, 74].

>Важливу роль урозробціспеціальної методикианотуваннявідіграли роботиЄ.І.Рискіної, котрірозкриваютьспецифікускладанняанотацій на творихудожньоїлітератури, Н.П.Зибіна,О.А.Лицкевич, А.В.Кремінецької, щовисвітлюютьанотуваннятехнічоїлітератури, М.С.Воїнова,якийпрацював наданотуваннямлітератури із проблемсільськогогосподарства, М.Яковлевої,котрадосліджувалаанотуваннялітератури ізекономіки, таін.ВизначнапрацяЄ.І.Шамурінамонографія "Методикаскладанняанотацій" (1959)підсумуваладосягненнявітчизнянихфахівців угалузіанотування за весьпопереднійперіод. Унійзробленотеоретичніузагальнення із практичногодосвідуанотування, атакож поданозагальну й спе-ціальну методикускладанняанотацій. Так,Є.І.Шамуріндаєвизначенняанотації,розкриваєїїзначення,обґрунтовуєзапропоновану нимкласифікаціюанотацій,загальніпринципианотування, детальнорозкриває процесанотування, йогометоди,особливостірізнихтипіванотацій,специфікуанотуваннярізнихтипівдокументів тощо. Не ізусімаположеннямиЄ.І.Шамуріна можнапогодитисясьогодні, але й,безсумнівно, йогопрацявідігралаважливу роль урозвитку Сучасноїтеорії та практикианотування.

 

2.3 сучаснийетапрозвиткутеоріїанотування

У 60-70-хрокахпочализдійснюватистандартизаціюпроцесіваналітико-синтетичноїобробки, у томучислі іпроцесуанотування. У 1970 р.набувчинності ГОСТ 7.9-70 ">Реферат йанотація",який уподальшомупереглядали іудосконалювали.Стандартизаціяанотування далазмогууточнитизмістпоняття,сприялауніфікаціїструктурианотації,їїформи,обсягу,видавничогооформлення і т.ін. [22, 12].

У тієїсамийперіоднабулаактуальності проблемаавтоматизаціїанотування. У зв'язку ізцимособливуувагупривернулиможливостіформалізаціїпроцесуанотування,зокремавивченняметодіврозкриттязміступервинного документа ізурахуванням його тематики, атакож характеруінформаційних потреб,удосконалення стилювикладуматеріалу ванотації,можливостіреалізаціїїїоцінноїфункції тощо.Спробиавтоматизаціїанотуваннявиявилисявдалими йсприяливиникненню новогонапряму врозвиткуанотування.

З цього урозвиткутеорії та методикианотування можнавизначити дванапрями. Один із нихорієнтувався настворенняанотаційтрадиційним шляхом,другий – настворенняанотацій ззалученнямкомп'ютерноїтехніки. першийнапрямхарактерний, в основному, длякраєзнавчоїбібліографії,бібліографіїхудожньоїлітератури ілітературознавства,бібліографіїмистецтва,бібліографіїлітератури длядітей, длявикористання увидавничійдіяльності прианотуваннінауково-популярної,художньої,дитячоїлітератури тощо. Іншийнапрямвластивий документам ізприродничих,прикладних наук,науковійлітературісуспільно-економічногозмісту. Насьогодніважливоюпроблемоюєвизначення між, у якіавтоматизованіметодипереважаютьручні [10, 41].

У Українірозвитоканотуванняздійснювався, в основному, вмежах йогорозвитку вРосії та СРСР, але йздебільшого впрактичній сфері:створеннірекомендаційної,видавничо-книготорговельної,каталожної таіншихвидівбібліографічноїпродукції.Середнауковців, котрізаймалисятеорією таметодикоюанотування,слідназвати доцентаХарківськогобібліотечногоінституту (>теперХарківськадержавнаакадемія культури)В.Т.Витяжкова.Йоговнесок урозвитоканотуваннявідзначалиЄ.І.Шамурін, М. В.Істріна,укладачінавчальнихпосібників йпідручників ізбібліографії [12, 224].

>Тепер в Україніфункціонує системацентрів, котрізаймаютьсябібліографуваннямдокументів йвідповідноїхніманотуванням. Ценайбільшідержавнібібліотеки. Умежахцієїсистемидієпевнаспеціалізація, Яказдійснюється напідставівидових тазмістовихознакдокументів,їхньогоцільового ічитацькогопризначення. Так,пропагуваннямкращоїлітератури длясамоосвіти,розширеннясвітогляду,вихованняорієнтації назагальнолюдські ціностізасобамирекомендаційноїбібліографії у сфері культури ймистецтва,художньоїлітератури, атакожпоширеннямсоціально-економічних йсільськогосподарських знаньзаймається Національнапарламентськабібліотека.Одеськадержавнанауковабібліотекаспеціалізується навиданнірекомендаційнихбібліографічнихпосібників угалузіприродознавства йрелігієзнавства,Харківськадержавнанауковабібліотека – угалузітехніки,Державнаісторичнабібліотека – угалузіісторичногокраєзнавства,Державнабібліотека длядітей –дитячоїлітератури,Державнабібліотека дляюнацтва –літератури дляпідлітків.Видавничі такниготорговельніустанови іорганізаціїздійснюютьанотуваннядрукованоїпродукції ізметоюїїреклами,поширеннясередзацікавленихкористувачів.

>Такийподіл роботизабезпечуєвисокуякістьанотацій, про щосвідчитьїхнійаналіз,насампередзавдякидосягненнюанотаторамивисокогопрофесіоналізму.


>Розділ 3.Розвиток методикианотуваннядокументів 3.1Основніположення методикианотування

>Процесанотування, один ізнайскладніших йнайбільштрудомістких вобробцідокументів,потребує нелишевідповідних знань йнавичок, а ітворчогопідходу.Загальна методикаанотуванняміститьосновніположеннящодоздійсненняпроцесуанотування йголовнівимоги до текстуанотації, котріслідураховувати,формуючи його. Ос-кількизагальна методика неможепередбачити всіхможливихваріантів, щопотребують укожномуокремомувипадкуконкретнихрішень,розробляютьспеціальні методикианотування.Вонирозглядаютьрізноманітніметодичніприйоми, котрідоцільновикористовувати,складаючианотації надокументирізнихвидів, ізрізнихгалузейзнання,документи, щомаютьрізнегромадське ічитацькепризначення.Протенеможливопередбачити усіможливі і найкращіспособивикладуінформації прианотуванні конкретного документа, тому неможе бутижорсткиходнозначних правил, йспеціальна методиказдебільшогоєрекомендацієющодо такихспособів,аналізомнакопиченогодосвіду [6, 51].

>Перш ніжрозпочатискладанняанотації,вирішуються запитання проїї тип,читацькепризначення, міткустворення. Ценеобхідно для забезпеченняєдностіобробкиодноріднихдокументів, що особливоважливо,якщоанотаціїскладаються длявідображення вбібліографічнихпокажчиках.Лишемаючивідповіді націзапитання, можнавизначатися ізінформаційноюструктуроюанотації.Інформаційну структурурозуміють якнабірінформаційнихелементів, щохарактеризуютьпервинний документ.Інформаційна структураанотаціїзалежить від типу,змісту йформипервинного документа, йогоцільового ічитацькогопризначення, метианотування.Якщоанотаціяготується длябібліографічногопокажчика,враховуютьсяцільовепризначення, тематика,ступіньохопленняматеріалу, форма цогопокажчика.

>Значнополегшує роботуанотатора привизначенніінформаційноїструктурианотаціїнаявністьзагальних схемїхньоїпобудови длярізнихгалузейзнання тавидівдокументів. Упрактиціанотуванняпоширенісхеми,створені наосновірізнихпідходів доструктуруванняінформаційнихелементів. Так, широковідома і активновикористовується структураанотації,запропонованаН.І.Гендіною, доякоївходять:

1.Відомості про авторатвору.

2.Стисладовідка протворчість автора.

3.Відомості прозмісттвору.

4.Оцінкатвору.

5.Стильовіособливостітвору.

6. Характеристикахудожньо-поліграфічного йредакційно-видавничогооформлення.

7.Читацька адреси [12, 225].

Уцілому можнасказати, щоанотації надокументинаукового характерунайчастішеподаютьвідомості про характертвору,основну тему,розглянутіпроблеми, прооб'єкти, міткудослідження таодержанірезультати, вонипідкреслюється, що нового вносититвір урозробку тими,чимвінвідрізняється відінших,близьких донього затематикою йпризначенням, аякщоцей документєперевиданням, товказується на йоговідмінності відпопередніхвидань. Уразінеобхідностіможуть бути наданіівідомості про автора. Уанотаціях на творихудожньоїлітературизазначається жанртвору,національнаналежність автора, годину його життя, тематика й проблематикатвору,хронологічна ітериторіальнаознакизмісту.

>Визначивши тип таінформаційну структуруанотації,переходятьбезпосередньо допроцесуанотування.Процесанотування можнаподілити втричіетапи:підготовчий,основний йзаключний. Напідготовчомуетапіприступають доаналізупервинного документа, уходіякогоздійснюютьзагальнеознайомлення із документом,виявляютьфрагменти тексту, щовідповідаютьінформаційнимелементаманотації,відокремлення йпервиннеосмисленняцихфрагментів.Аналізуючи документ,передусімознайомлюють із йоготитульнимаркушем,звертаючиувагу наформальніознаки: автора,назву,підназву,вихіднідані,потімпереглядаютьвидавничуанотацію,зміст,передмову,вступнустаттю,післямову,примітки,коментарі, резюме,побіжнопереглядають тексттвору.Особливукористьанотаторуможутьдативисновки,зроблені автором укінцітвору, вкінцірозділів, глав,оскільки у якихзосередженонайголовніші його думи,результати роботи.Важливорозуміти, що не усівідомості,одержані на цьомуетапіанотування,можутьвходити доанотації,аджецівідомостіможуть бутиповерховими,недостатніми дляглибокогорозкриттязмісту йзначення документа.Навітьназватвору йназви окремихрозділів незавждидаютьповнеуявлення про йогозміст. Томуважливоознайомитися ізповним текстомтвору, особливо прискладаннірекомендаційноїанотації. Для цогозвертаютьувагу нанеобхіднізмістовіелементи,цитати,осмислюютьпрочитане,з'ясовуютьідейніпозиції автора,головні тапобічні тими,логічну структурутвору, йогосоціальнуцінність йзначення,типологічні,жанрові тастильовіособливості,цільове йчитацькепризначення,якістьполіграфічногооформлення.

>Одночасно ізвиявленням окремихінформаційнихелементіванотаціївирішують запитання продоцільнізасобистимулювання дочитанняпервинного документа. їхнівикористовують, як правило, прискладаннірекомендаційниханотацій.Цізасобиподіляються втричігрупи:проблемні,аргументні іемоційні. Допроблемних належати як постановкапитань, щорозкриваютьосновні ідеї,концепції,конфліктитвору,наведеннярізнихпоглядів натвір,різних йогооцінок тощо.Використовуючипроблемнізасоби,намагаютьсянемовбизалучитикористувача допроцесуосмисленнятвору, додискусії із автором. Доаргументнихзасобів належатитакіприйоми, якпосилання наавторитетнихдіячів науки, культури,виробництва,фактичнівідомості, щосвідчать прозначеннятвору чи його тими. Уаргументнихзасобах широкозастосовуєтьсяцитування. Доемоційнихзасобіввпливуналежить лексика, щоміститьоцінкутвору,цікавіхудожнідеталі іфакти,інформація, щомаєпевнуновину,інтригу,являєінтерес тощо [12, 226].

>Навітьглибокопроаналізувавши документ, незавжди можнавиявити усівідомості,необхідні для його характеристики ванотації.Зазвичайцедодатковівідомості про автора,історико-літературнідовідки протвір,поясненнязначення науці читехнікипроблеми,якійприсвяченоанотованийтвір,різноманітнідані проконкретнихосіб, країни, реґіони, щорозглядаються утворі, тощо.Таківідомостіанотаторможезнайти вдовідковихвиданнях,бібліографічнихпокажчиках,видавничих проспектах йт.ін.Щобдатиоцінкутвору, доводитисязвертатися докритичних статей,рецензій,відгуків.Якісамеджереладоцільнозалучити,здійснюючизагальнийаналізтвору,залежить відскладності тими документа,цільового йчитацькогопризначенняанотації.

На основномуетапіскладанняанотаціїпереходять довивченнявиявленихключовихфрагментів тексту й болееглибокогоосмислення

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація