Реферати українською » История » Похід М.Г. Дроздовського з Румунського фронту на допомогу Добровольчої армії Корнілова навесні 1918 р.


Реферат Похід М.Г. Дроздовського з Румунського фронту на допомогу Добровольчої армії Корнілова навесні 1918 р.

Страница 1 из 5 | Следующая страница

>Оглавление

 

Запровадження

1. Передісторія і почав походу

1.1 Обстановка на Румунському фронті до початку 1918 р. Бригади добровольців

1.2 Діяльність Авт. Дроздовського. Формування загін (з 12 грудня 1917 р.)

1.3 Підготовка та виступ у похід. (26 лютого – 5 березня)

2. Похід: від Дубоссар до Дону

2.1Дроздовци і «>австрогерманци»

2.2 Взаємини загону з українською військами

2.3 Місцеве населення і більшовики: наведення порядку чи каральні акції?

2.4 «Командна воля» й інші якості Авт. Дроздовського в поході і на підлеглих

3. Вступ у донські землі. Результати походу

3.1 Обстановка на Дону: якісно інші умови походу

3.2 Ростов іНовочеркасск: тріумфальне завершення походу

Укладання

Список використаної літератури

 


Запровадження

Достовірно не відомо, хто першим помітив, що Громадянська війна у Росії триває по сьогодні – над військовому, звісно, плані, а ментальному. Сучасне культурне простір Росії справді вже об'єктивно розколоте на «червоних» і «білих», з численними варіаціями. Відповідно, йде масштабний процес героїзації діячів часів громадянської війни, лише у героїзованим в радянський час «червоним командирам» (Будьонний, Чапаєв, Фрунзе) тепер активно додаються їх противники (Колчак, Денікін, Юденич, Врангель). У цьому ті, хто ставить на п'єдестал «білих» героїв, повністю перекреслюють, зазвичай, заслуги «червоних», самі, хто досі схиляється перед звершеннями Радянської країни, роблять з точністю до навпаки. Тема занадто животрепетна, щоб у найближчим часом цілком критично і це об'єктивно підданою науковому аналізу, занадто відчутна у масовій свідомості, щоб перейти остаточно на суто історичне простір…

Проте, у межах даної роботи взяти він праця викладачів у різні аспекти вивчити одне із, безперечно, яскравих і героїчних (і занадтогероизированних «білими» публіцистами сучасності) епізодів початку громадянської війни. Це правда званий «похіддроздовцев» -тисячедвухсотверстний двомісячний перехід 1000 бійців загону полковника М.Г. Дроздовського з Румунського фронту допоможе воюючою Кубань Добровольчої армії Корнілова навесні 1918 р. (відомий як «Похід Ясси - Дон» і «Румунськийпоход»[1]). Ця воєнну операцію, як побачимо, організована «знизу» з великими труднощами іоказавшая неоціненну послугу білому руху Півдня Росії стала однією з символів всього «білого справи» і було увінчана неменшою славою, чому він найвідоміший трагічний «Крижаний похід»корниловцев наКубань[2], а організатор і творець походу, полковник Дроздовський, отримав усі у тій захопленої «білої» історіографії і публіцистиці визначення гордого «>воина-аскета», і ще – «хрестоносця розтятоїРодини[3]». Втім, про сприйнятті походу ми теж ще згадаємо.

Оскільки похід тривав усього трохи більше двох місяців, спробуємо у межах даної роботи всебічно розкрити умови, обставини та перебіг подій під час походу, включно із зовнішньою обстановку моральний клімат всередині загону. Виключимо з розгляду, мабуть, лише військовий аспект – озброєння, формування частин, хід битв протягом походу, тактичні військові рішення – оскільки він потребує окремого вивчення, благо в цьому плані є й численні свідчення на джерелах, адже дивитися їх писали люди військові. Але як побачимо, і за нашому підході свідоцтва сучасників і особливо учасників походу дають великий матеріал для аналізу.

Досить очевидно, що хто б міг і, відповідно, описати реалій походу краще, ніж його вождь і натхненник, Авт.. Дроздовський. Про цю видатну людині відомо, що 7октября[4]1881г. в У Києві, у ній небагатих потомствених дворян Полтавської області. Дванадцятирічним років вже залишився без матері, але у справах навчальних виявляв «самостійність», «допитливість», у своїй виявився доситьзамкнут[5].

Навчався Дроздовський спочатку уПолоцком, потім у Київському кадетському корпусі (1892-1899), потім у Павловськом військовому училище (1899-1901), після закінчення був прикомандирований молодшим офіцером до 8-ї роті Волинського полку, що стояв у Варшаві, де й прослужив до 1904г[6].

У тому ж року М.Г. Дроздовський подав документи у Академію генерального штабу і був зарахований туди 4 жовтня 1904 р., але піддався патріотичному пориву і пішов добровольцем на російсько-японську війну (1904-1905), де отримав перші нагороди, поранення, а головне – цінний бойового досвіду. Після закінчення війни Михайло Гордійович повернулося на Академію і закінчив їх у 1908 р. у чиніштабс-капитана[7].

Надалі Дроздовський служивштабним офіцером, хоча виказав щиру «нелюбов до канцелярськоїработе»[8]. У «Велику війну» (мають на увазі вибухнула Перша світова) служив у штабі Північно-Західного фронту, в 1915 р. стає підполковником і рветься на передову. Йому довіряють командування військами, Дроздовський здійснює його охоче і вже за рік виробляється у чин полковника. Після одній з атак нашого героя пише у власному щоденникові про «моральному задоволенні» від виконаногодолга[9], що завжди нього головним і визначальним.

Вражений зреченням Миколи Стражеска та розвалом армії, тим паче приходом до повалення влади більшовиків, Дроздовський, опинившись на Румунському фронті, усвідомлює, що потрібно переключати увагу до «внутрішній фронт», вимагає «дуже багато», як він пише у листі до сестри Юлії. Поступово у ньому народилася ідея боротьби з «ярмом гірше татарського» (це у щоденнику він їх назвав більшовизм) своїмисилами[10]

Впевненість у власній правоті, поривчастість і навіть стриманість, упевненість у собі та своїмнакативающее часом розпач – всі ці відчуття провини та якості Дроздовського позначилися у його щоденнику, який ми взяли його в ролі головного джерела. Будучи збереженим по смерті Дроздовського, що виникла 1 січня 1919 р. від поранення, він потрапив зарубіжних країн і він видано вперше у Берліні 1923 р. Форма щоденника типова при цьому жанру: під кожної датою із зазначенням місця написання слід чітке, і аж ніяк сухе опис подій минулого дня, з вкрапленнями емоцій, роздумів про долю походу - й про соратників. Дивно, як цього стриманому і суворому людині часом спалахують сильні почуття туги, розпачу («Важко передбачити й важко! І тривога живе у душі,нервит і мучить» – 9 березня), і особливо боргу («Та все ж вперед; втрачено все, залишається тільки можливість виграти, допомогти нещасної країні. Нам залишився тільки — зухвалість, нахабність і рішучість» – запис від 13 березня).

Дроздовський критично належить як себе, і до оточуючих, наполягає на виконанні боргу, на підпорядкуванні (той самий «>отвичка коритися» революційного часу, що він успішно викорінив у своїй загоні). Це межа знов-таки проявляється в нього здавна – ще «Велику війну» він критикує підготовку російської армії й навітькомандование[11].

Одне слово, щоденник Дроздовського – універсальний й має повний джерело з нашої теми, адже охоплює все аналізовані нами аспекти і проблеми організації та проведення походу.

Ще однією свідченням звершеньдроздовцев є записки А.В.Туркула, учасника походу, відомого згодом діяча білої еміграції, зібрані їм у книжку «>Дроздовци загинув у вогні». Ці 24 оповідання носять мемуарногохорактера, вони живі при цьому, «романтичні і водночастрагични»[12]. Основою них послужили запискиТуркула, що він вів протягом усього громадянської війни і втратив «по бойовоїслучайности»[13], вже у 1930-х рр. в Галліполі він пробував їх відновити з допомогою літератора І.С. Лукаша,придавшему хороше літературне оформлення першого видання книжки - у 1937 р. вБелграде[14].

Можна сміливо сказати, що А.Туркул був значно більш емоційний, ніж Дроздовський, що позначилося записках: характерні риси цієї книжки - художність, «любов до простого люду» і щире прагнення блага своєїстране[15] – усе було притаманно вождів білого руху.

Слід зазначити, що у цій роботі нами використовуватиметься тільки першою главою книжки «>Дроздовци загинув у вогні», присвячена самому походу («Наша зоря»). Річ у тім, щоТуркул писав про всім історичному шляхудроздовцев: після походу вони почали окремої дивізією у складі Добровольчої армії, відбулися з ній війну, евакуювалися із Криму Галліполі… До рис ж складною і суперечливою постатіТуркула слід додати, що наприкінці Другої світової війни він зробив співробітництво з РВА та генерал Власовим, намагався сформувати окремий корпус для боротьби з СРСР, вбачаючи уколлаборационистском русі продовження «своєї»борьби[16]. Можна сміливо сказати, щоТуркул був однією з небагатьох емігрантів, котрі і не «охолонули», не змирилася з існуванням більшовицької держави, вбачаючи у ньому втілення світового зла.

На лютий запал А.В.Туркула вказували сам Дроздовський у власному щоденникові, коли символізував причини жорстокості своїх підлеглих: «Треба зрозуміти них, їх багато втратили близьких, рідних, розтерзаних черню, сім'ї та чиє життя розбиті, майно знищено чи розграбовано <…> Що вимагати відТуркула, втратив послідовно трьох братів, убитих і замучених матросами (Одеси, зайнятою червоними – прим. Моє – Г.С.)?». СамТуркул також наводить висловлювання командира з його щоденника, які надихали бійців загону боротьбі (зокрема, знамените "Через загибель більшовизму до відродження Росії. Ось наш єдиний шлях, і від нього ми звернемо".)Пилкий розповідь молодого офіцера про його входження у загін, почуттях і думках в поході, радісною зустрічі мирними жителями в Ростові тощо. чудово доповнить стриманіші і докладні нотатки Дроздовського.

На додачу до вказаних спогадам учасника походу нам здалося можливим залучити й спогади «з іншого береги ріки» - людини з армії Корнілова, якого прагнув Дроздовський. Це відомі «Нариси російської смути» А.І. Денікіна, що є після загибелі підЕкатеринодаром Корнілова главою Добровольчої армії. Це багатотомне, докладне твір, неодноразовоиздававшееся по закордонах (перше видання – Париж, 1922), містить у собі у 30-й главі 2-го томи цікаві відомостей про загоні. Мабуть, Денікін багато спілкування здроздовцами після їх возз'єднання з армією, тому стислий розповідь (настільки стислий, щоБортневский навіть говорить про тому, що Денікін «незаслужено залишив без уваги» Дроздовського в «Нарисах російськоїсмути»[17]) ведеться розмірено і збігається пофактологии з щоденником Дроздовського. Особливо цікаві описи Денікіним зустрічідроздовцев в Ростові і Новочеркаську наприкінці походу: подив ростовцев у разі людей,називавших себе «>корниловцами», захоплення жителів Новочеркаська, коли «>дроздовци стрункими рядами брали місто», наснагу козачого населення. Завдяки цим та близьким поясненням глава «Похіддроздовцев» має нам певне значення джерело.

Крім спогадів та мемуарів учасників громадянської війни, нами притягнуті також двавоззвания-листовки, що прояснюють сутність, і сенс походудроздовцев. Перше їх – «Заклик 1-ї бригади російських добровольців Румунського фронту», з якої у результаті вони й виріс загіндроздовцев. Воно поширювалося в Яссах і містечках навколо цього міста після 24 січня 1918 р. – дня появи наказу № 1344 фронтом формування бригаддобровольцев[18]. Це відозву (до речі, вперше опубліковане разом із щоденником Дроздовського 1923 р.) цікаво багатьма моментами: декларованої аполітичністю, мотивом порятунку Батьківщини, вимогою дисципліни для котрі вступили, обіцянкою «гідного змісту» і навіть бажанням привернути увагу до службі як офіцерів, а й солдатів (прохання до офіцерів навести бригаду з собою «найдостойніших ізсолдат»[19]). Загалом, це відозву, до написання яких доклав руку сам М.Г.. Дроздовський, мали результат: чисельність 1-ї бригади було доведено до 900 людина, що дозволило у результаті розпочати похід.

За силою і характерові впливу з цим документом і перегукується інший, що входить вже вчасно завершення походу – відозву до офіцерів Ростова і Новочеркаська травня 1918 р. У ньому Дроздовський вже я з висот пройденого шляху стверджує, що «початок перемозі належить», але для подальшої боротьби потрібно широка мобілізація офіцерів, «фахівців» (фельдшерів, музикантів), мирних громадян, і солдатів.Уклонившихся від призову офіцерів Дроздовський оголошує «>дезертирами»[20].

Ще одна використаний нами документ, за часом примикає до першого з відозв, носить інший характер: це «передплата» для що надійшли до бригаду Дроздовського з переліком вимог до добровольцю: заборона мародерства, «партійної ворожнечі», твердість у перенесенні злигоднів іт.д[21]. Ці умови послужили основою ладу у загоні і є ще однією складової успіху просування.

Отже, можна стверджувати, що маємо досить джерел для всебічної характеристиці причин, ходу і наслідків виступидроздовцев.

Усвідомлення і осмислення подій громадянської війни почалося майже безпосередньо відразу після прибуття залишків військ Врангеля на чужину.Исследовались причини поразки, хоча перші 10 років існував якийсь лад уевакуировавшихся військах, і маячила надія повернення Росію безкультурну й боротьби.

У статті А.І. Денікіна, одній з опублікованих у честь 10-річчя походу «Віснику суспільствагаллиполийцев у Болгарії» (№ 10-11, лютий-березень 1928 р.), переважає «бравурний» характер: автор оцінює Дроздовського як видатного вождя білого руху, подолання їм усіляких перепон до формування загону і ролі його своєчасного приходу наДон[22].

Інший автор ювілейної статті у тому самому журналі, Н.А,Цуриков, наголошує на колективному подвигдроздовцев у цілому добровольців, що його істинної свободою були «обов'язок і пильнували підпорядкування». Завдяки ним навіть у 1928 р. можна було заявити, що дух добровольчества неумер[23].

У такий спосіб - як «символ боротьби» - оцінюєдроздовцев і А.А. Філіппов. Понад те – самедроздовци принесли на еміграцію бойову мораль і «віру вбудущее»[24] як одне з боєздатних сполук за Громадянську війну.

Нарешті, іще одна автор,К.М. Александров, виходячи з спогадах соратника ДроздовськогоМесснера, наголошує на понятті боргу, персоніфікованому, зокрема, вДроздовском. І ще вводить поняття «командної волі»Дроздовского[25], пронизує весь важкий шляхдроздовцев навіть по її смерті.

Навіть дещо раніше всіх таких статей побачила світ книжка генерала Я.Слащова «Крим на 1920 р.», випущена, до речі, у союзі, оскількиСлащов щиро визнає поразка білого руху, і аналізує його причини. Хоча книга немає безпосередньо до нашої темі, вона все-таки роз'яснює деякі положення, актуальні для початкового періоду громадянської війни. Наприклад, він каже, що у Дону хто б рвався воювати «за Батьківщину», як «безпідставніидеалисти-офицери», козаки воювали за економічні інтереси й проти перших більшовицькихекспроприаций[26].

Слід зазначити, що радянська історіографія не звертала особливої уваги за показ такої «незначний» епізод білого руху, як

Страница 1 из 5 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація