Реферати українською » История » Передісторія зведення Берлінської Стіни. Серпня 1961 року.


Реферат Передісторія зведення Берлінської Стіни. Серпня 1961 року.

Страница 1 из 2 | Следующая страница

М.М.Платошкин

>Военно-исторический журнал, № 1, 2009 р.

Після закінчення «холодної громадянської війни» у світі, на жаль, дедалі більше стверджується думка, знає що спорудження стіни у Берліні у серпні 1961 року був актом розпачу збанкрутілої економічно світової соціалістичної системи. Насправді стіна стала давно очікуваним кроком уряду НДР для встановлення вразделенном Берліні нормального прикордонного порядку, які вже існував інших зовнішніх межах країни.

До того ж спорудження стіни стало відповіддю наусилившуюся з 1960 року економічну війну Заходу проти НДР. І це своєю чергою пояснювалося саме успіхами НДР економічному герці з ФРН на кінці 50-х років. Головним, хоча зовсім на єдиним зброєю економічної війни, стало активне переманювання кваліфікованою робочою сили з НДР ФРН через відкриту кордон на Берліні.

Ще 1958 року СРСР запропонував США, Англії та Франції вивести їх військові контингенти із Західного Берліна справив і перетворити їх у «вільний місто» на зразок Трієста. Аргументація Москви у сенсі була бездоганної: союзники запровадили свої військ уосвобожденний від Червоною Армією Берліниюле—августе 1945 року що саме у цьому місті, центрі радянської зони окупації, передбачалося розміщення об'єднаних структур управління Німеччиною — передусім Союзного контрольного ради. Однак це орган з 1948 рокубездействовал, при цьому після освіти ФРН та НДР для перебування у Берліні військових контингентів західних держав й не залишалося ніякої правової основи. Це побічно визнавали і колишні союзники СРСР з антигітлерівської коаліції, не які вирішувались прямо включити Західний Берлін склад ФРН. У той самий час західні держави відмовлялися визнавати НДР, хоча СРСР 1955 року визнав ФРН, і демонстративно ігнорували її прикордонників при переміщенні своїх військових вантажів територією республіки, пред'являючи документи ними лише радянським військовослужбовцям. У цьому все цивільні вантажі й обличчя,прибивавшие в Західний Берлін із боку ФРН, контролювалися прикордонниками НДР, що з США заперечень не викликало.

У умовах СРСР зробив цілком логічне дипломатичний демарш: якщо гарнізони США, Англії та Франції залишаться у Західному Берліні, то СРСР передасть контролю над їх постачанням владі НДР. У відповідь США заявили, що буде прориватися з ФРН на Західний Берлін силою, і вони розробляти конкретні плани бойових дій в біля Німеччини із застосуванням тактичної ядерної зброї, яке намічалося представити для розпорядження західнонімецького бундесверу.

Переговори між СРСР й західними державами по берлінському питання о 1958— 1960 рр. результатів не дали: колишні союзники відмовлялися обговорювати будь-які пропозиціями щодо демілітаризації міста Київ і одночасному виведенні з Німеччини усіх іноземних військ. Їх позиція була зрозуміла: Західний Берлін з його «>безграничьем» віддавна став дуже зручним плацдармом для підривних і розвідувальних дій проти як НДР, а й усього соціалістичного табору. Агенти берлінської резидентури ЦРУ практично безперешкодно проникали через відкриту кордон на обох напрямках. З іншого боку, використовуючи свободу пересування з «соціалізму» в «капіталізм», влади ФРН та їх покровителі активно перетягували з східної зони кваліфіковану робочої сили, провокували в НДР економічні труднощі. Постійно зростала та військова складова тиску Заходу на НДР та СРСР. Так, 20 серпня 1960 року керівний штаб бундесверу (назва «генеральний штаб» в західнонімецькій армії не застосовувалося, ніж викликати у світі неприємних історичних асоціацій) опублікував доповідну записку, у якій без будь-яких натяків обґрунтовувалася необхідність оснащення бундесверу ядерну зброю з правом його застосування. У цьому уряд ФРН офіційно схвалило ідеї своїхгенералов1, тим більше виникли де вони на порожньому місці. США справді могли озброїти бундесвер ядерними ракетами типу «>Поларис»2 з дальністю дії понад 2000 км. Додала тривог і випробування Францією 13 лютого 1960 роки своєї створення атомної бомби. У самій Москві не виключали, що Шарль Де Голь з бажанням насолити американцям може, поділитися ядерну зброю з німцями, що додало б французької бомбі статус європейської. Побоювання всілися аж ніяк небезпідставні:Па-риж тоді справді вів з цього приводу таємні переговори з Бонном.

Канцлер ФРН Конрад Аденауер, радіючи новому ускладнення радянсько-американських відносин, не забував підливати оливи у вогонь. 10 липня 1960 року він виступив наслете земляцтва німців із Східній Прусії й пообіцяв, що «прекрасна Східна Пруссія» (тобто. Калінінградська область СРСР) її повернуть німцям.

Що ж до Москви, вона намагалася впливати влади на рішення берлінського питання всіма доступними засобами, зокрема намагалася налагодити прямі економічні та культурні відносини з Західним Берліном, які до того часу здійснювалися через ФРН, тобто. вантажі і СРСР йшли спочатку у ФРН, тож якусь-там звідти доставлялися в анклав. У цьому пропонувалося в стислі терміни довести обсягсоветско-западноберлинской торгівлі до 150—200 млн рублів рахунок постачання у місто транзитом на території НДР нафтопродуктів, лісоматеріалів, зернових, кольорових металів. Передбачалося також розвиток прямих зв'язків у сфері культури, науку й туризму.

Хоча економічна вигода була очевидною, сенат Західного Берліна, підтримувався урядом ФРН та західними союзниками, прийняв радянських пропозицій.

Діючи суворо у правовому полі, НДР 1960 року вирішила запровадити громадянам ФРН візового режиму для під час відвідання Західного Берліна. Це торкався інтереси уряду ФРН, позаяк у порушеннямежсоюзнических домовленостей про статус Західного Берліна воно постійно проводило тут засідання й інші заходи своїх різних органів. Протести СРСР у своїй просто ігнорувалися. Візовий режим не торкався інтересами звичайних громадян. Жителі Західного Берліна як і могли переміщатися столицею безперешкодно. Та й громадяни НДР, особливо лікарі й інженери, підготовка яких НДР витрачала більше, ніж ФРН, як і зараз, безперешкодно йшли через прозору міську кордон на ФРН, куди їх цілеспрямовано переманювали вищими зарплатами. Після запровадження візового режиму берлінська резидентура ЦРУ наводила дані, що з 31 серпня до 6 вересня близько 1000 громадян ФРН ми змогли в'їхати в НДР. У цьому скоротився і потік переселенців в західний бік: тоді як попередній тиждень таких налічувалося 4544 людини, нині 3041человек3. Цікаво, що й розвідники ЦРУ, кому вже неможливо запідозриш в симпатій до СРСР і всього східному блоку, в резюме до свого аналізу обстановки вказали, що існування відкритої межі у Берліні для НДР категорично неприйнятно. Проте проблема залишаласянерешенной.

13 вересня 1960 року новий уряд НДР підтвердило, що урбанізовані жителі Західного Берліна можуть перетинати секторальну кордон, як й раніше, вільно. Але коли хтось у своїй на території НДР дотримувався зарубіжних країн, маєш був пред'явитизападноберлинское посвідчення особи, а чи не паспорт ФРН, як практикувалося досі. З правової погляду цей крок влади НДР був цілком бездоганним. Справді, чому громадяни міста, яка є частиною ФРН, мали подорожувати у світі з паспортами цієї країни? І усе ж таки криза німецькому питанні наростав. 30 вересня 1960 року новий уряд ФРН нібито у відповідь запровадження візового режиму на в односторонньому порядку денонсувало торгове угоду між двома німецькими державами. Лідер НДР ВальтерУльбрихт зі свого боку підтвердив свій намір укласти спеціальне економічне угоди з Західним Берліном і гарантував нормальне постачання цього міста. Пропозиція залишилося поза увагою. Керівництву ФРН та її партнерів потрібно було поліпшення, а погіршення обстановки як і Західному Берліні, і у НДР цілому.

Економічна війна проти НДР стала розгортатися у першій половині 1960 року. Фірми Західній Німеччини свідомо затримали відвантаження в НДР 28 тис. т металу ще торгового угоді 1959 року й стали затягувати переговори щодо укладанні відповідної угоди на 1960 рік. Відтак 5 місяців 1960 року замість 99 тис. т товстого прокатного аркуша НДР отримала лише 59 200 т, що призвело до простоїв у хімічній промисловості, перебоїв у постачанніелектроенергией4, зниження виробництва трансформаторів і холодильників.

Економічна війна проти НДР, за задумом її організаторів, мала загальмувати успіхи Східної Німеччини до реалізації що надійшла 1958 року мети: наздогнати ФРН до 1961 року заподушевому споживання основних продуктів харчування промтоварів. Наприкінці 1960 року НДР обійшла Західну Німеччину споживанням душу населення м'яса (57,1 кг проти 54,5), масла (13,6 кг проти 7,8), цукру (32,5 і 27,3), риби (14,3 кг проти 12,2), овочів (66,3 кг проти 42,1). Неухильно скорочувався розрив і з «елітним» продуктам типу сиру (3,9 кг проти 4,4), кави (1,1 кг проти 2,4) і какао (0,9 кг проти 1,5).

До того ж Держраду НДР, реагуючи на поліпшення політичну обстановку країни, 30 січня 1961 року ухвалив зміни ладу застосування «політичних» статей Кримінального кодексу: відтепер потрібно було наголошувати на профілактичні бесіди й умовні терміни покарання. Результат негайно позначився: у першому кварталі 1961 року був зареєстровано на 68,2проц. менше випадків антидержавної пропаганди проти аналогічним торішнім періодом 1960года5.

Керівництво ЦРУ розуміли, що, якщо згаяти час, НДР і натомість розпочатих до ФРН проблеми з економічним зростанням може бути для німців привабливим проживання країною. У 1959 року, наприклад, в НДР переселилося приблизно стільки ж західних німців, як у ФРН східних. І на ЦРУ вирішили почати підготовку в НДР масового повстання на кшталт 1953года6. Ставка робилася розширення еміграції зі Східної Німеччини до неприйнятних з цією невеличкий країни масштабів, що уряд вдатися до жорсткі заходи, які спровокують народні хвилювання. На початку 1961 року статистичні дані, як здавалося, повністю підтверджували аналіз ЦРУ. Якщо 1959 року з НДР ФРН переселилися 143 917 людина (найнижчий рівень за постійно існування НДР і по будівництва стіни в 1961 р.), то 1960 року цю цифру сягнула вже 199 188человек7. А загалом через Західний Берлін 1949—1961 рр. нелегально залишили НДР близько 1,6 млн людина. Втім, втечу з НДР тривав і після зведення стіни: її подолали майже 40 тис. людина, у своїй 192 людини загинули, близько 200 були поранені, понад 3000 заарештовані.

На нараді Політичної консультативного комітету (ПКК) Організації Варшавського договору (ОВС), що відбулося 28—29 березня 1961 року у Москві,В.Ульбрихт висловив стурбованість еміграцією населення НДР через Західний в Берлін і запропонував зміцнити кордон загородженнями з колючого дроту. ПротеН.С.Хрущев відкинув пропозицію східнонімецького колеги, оскільки закриття межі у Берліні завдало б, на думку радянського лідера, сильного удару престижу світового соціалістичного співтовариства.Условились так: східні німці таємно усе ж таки готуватимуться до устаткуванню кордону, аН.С.Хрущев тим часом зустрітися зі недавно обраним президентом США Джоном Кеннеді, що, можливо, стимулюватиме поліпшення взаємин між двома системами. Якщо жсоветско-американский саміт не принесе бажаних результатів, то Москва почне підготовку до висновку мирний договір з НДР, у якому знайде місце положення про передачі владі Східній Німеччині прав контролю за усіма комунікаціями Західного Берліна з зовнішнім світом.

Тим більше що протягом тижня до засідання ПКК у Москві східноєвропейський відділ ЦРУ становив меморандум, у якому пропонувалися конкретних заходів дестабілізації обстановки в НДР. Активну участь у підготовці плану підривних операцій прийняв професор Гарвардського університету Генрі Кіссінджер, став радником адміністрації Президента Д. Кеннеді по берлінському питання. ЦРУ випливало з те, що у разі підписання СРСР мирний договір з НДР західні позиції з Берліні настільки ослабнуть, що доведеться або виводити із міста війська, або визнавати НДР як суверенну державу. Щоб уникнути цієї важкій дилеми, ЦРУ пропонувало ще більше посилити економічного тиску на Східну Німеччину. У цьому розділі меморандуму, прямо названого «Як ситуація з (можливим)восстанием?»8, перераховувалися конкретні кроки щодо розхитуванню економіки Східній Німеччині: схиляти особі найважливішими для економіки НДР професіями втекти в західний бік; бойкотувативосточногерманские фірми, саботувати торгпредства НДР по закордонах.

У червні 1961 року у Відні відбулася зустріч Хрущова і Кеннеді. Американський президент заявив, що це революційні руху на світі є справою рук Москви, і навіть запропонував хіба що заморозити статус-кво: там, де комуністи вже в влади, Захід методично їх скидати, а й СРСР ні підривати прозахідні режими. Хрущов логічно заперечував, що Дж. Неру, Г.А. Насер і навіть Ф. Кастро комуністами є, і запекло боролися за національну незалежність своїх країн час без радянської допомоги. Яка ж Насер комуніст, коли він посадив за грати майже всю єгипетську компартію? Але критикував все революції, навіть Велику французьку. З іншого боку, американський президент багато розмірковував про боротьбу США за вільних виборів в усьому світі, але з міг нічого відповісти Хрущову, коли людина запитав, чому тоді США підтримують диктаторський режим Франка у Іспанії. Загалом,советско-американский саміт закінчився нічим, робота ЦРУ дестабілізації обстановки в НДР набирала обертів, процес знекровлення країни прийняв небачені розміри. Якщо лютому 1961 року в Захід через Берлін пішли 13 576 людина, тоапреле—уже 19 803. Провідні західнонімецькі концерни з допомогою кабінету Аденауера і американських «друзів» посилили роботу в терені вербування найперспективніших східнонімецьких кадрів. Так, фірма «>Машиненбау АГ» з Кіля тримала у Західному Берліні «генерального уповноваженого Берліном і Німецької Демократичної Республіці», який регулярно отримував списки найбажаніших у компанії професій і вербував працювати громадян НДР. Жителів в східній частині міста спеціальними пільгами заманювали працювати у його західну частина, що штучно творив у столиці НДР дефіцит робочої сили й завдавало економічних збитків у сумі в

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація