Реферати українською » История » Діпломатія у стародавніх Рімі


Реферат Діпломатія у стародавніх Рімі

>Вступ

>Дипломатіяз'явилася вдалекійстаровині. Зачаткиїї були уже в пологовомусуспільстві.Проте продипломатію всправжньомузначенні цого слова можна говоритилише ізрозвитком держави.Дипломатіяєчастиноюполітичноїнадбудови.Її характервизначаєтьсязагальнимивідносинами,властивимирізнимекономічнимформаціям йперш накласовоюприродоютієї держави,якій вона служити.Дипломатіяє одним ззасобівзовнішньої політики держави.

>Дипломатична діяльністьантичнихполісіввиражалася вжвавих переговорах,обміні посольствами,скликанніміждержавнихнарад,висновкомоборонних йнаступальнихсоюзнихдоговорів. Такпоступововироблялася організація,методи йзасобидипломатії.

НаЗаході, вримськійреспубліці,найбільшаактивністьдипломатіїспостерігається вперіодПунічнихвоєн йборотьби Риму ізсхідними державамиеллінізму.

Уостанні двастоліттяримськоїреспубліки й в Перші двасторіччяімперіїрабовласництводосяглощонайвищогорозвитку в античному світі. Уцейперіодримська державапоступовоскладається вцентралізовануімперію.Зовнішня політикаімператорського Римупереслідуваладвіосновніцілі:зміцнення йрозширеннясвітової держави,створеної вепохуреспубліки й щоувібрала у собімайже усі країнивідомого тоді римлянам "кола земель", й оборонуїї між від нападусусідніхнародів. У Першістоліттяімперіїзагарбницькіціліщедомінували вїїдипломатичнійдіяльності.Надаліімперіїдовелося перейти до оборони.


1.Основнірисиримськоїдипломатії

Зякнайдавнішихчасів йРимііснували правогостинності (>jushospitii),грецькупроксенію, щонагадувало.Булажрецькаколегіяфеціалів, котрарегулювалавиникаючіміж племенами йплемінними спілкамиспори йнепорозуміння.Жодневажливезовнішньополітичнепідприємство були бути ані почало, анікінчено безсанкціїфеціалів. До кола їхньогоповноважень входили:охоронаміжнароднихугод, обряд формальногооголошеннявійни йукладення світу.

>Колегіяфеціалівскладалася із 20 Чоловік, котрі належали достародавніхпологів йдовічноперебували всвоємузванні.Діяльністьфеціалівпротікала подпокривомглибокоїтаємниці.Скоювалисярізніобряди,вимовлялисямагічні слова,значення які було бзрозуміле однимлишеприсвяченим.Зовнішньоювідмінністюфеціалів служилаособливий вид шерстяногоодягу, атакожголовнапов'язка.

У такомуодіянні ізскіпетром йкременем, символомЮпітера –хранителя клятв,виборнийпредставникколегії, «>святий батько» (>paterpatratus), усупроводііншогофеціала,якийніс траву,вирвану ізкоренем накапітолійськомугорбі,відправлявся домежісусіднього народу дляврегулюванняспірнихпитань чиоголошеннявійни.

Уразінеможливості Дозволитиспірні запитаннямирним шляхомвдавалися дозброї.Оголошеннявоїни встародавньомуРимі було бнадзвичайноскладноюпроцедурою.Феціаликількаразіввідправлялися в місто, щопорушиломіжнароднівстановлення. При цьому щоразу смердотіскоювалиобряди йгучним голосомвимовлялимагічні слова йпрокляття заадресоюпорушникаміжнародного права.Потімкомісіяфеціалівповерталася до Риму йпротягом 33днівчекалавідповіді, Уразінеотримання такогофеціалидокладали Сенатові й народу,яким належало правооголошеннявійни.Після цого «>святий батько»востаннєвідправлявся домежіворожогоміста йкидав наворожу землю дротик ізобпаленим йскривавленимкінцем[1].

Процедураоголошеннявійни детально описано наісторіїТітаЛівія врозповіді провійну римлян ізальбанцями,вирішенупоєдинкомтрьохбратівГораціїв йКуріаціїв.

>Укладення світутежсупроводжувалосябагатьмацеремоніями й було б вельмискладноюсправою.Післявиконання всіхвстановленихцеремоній «>святий батько» читавши текст договору йвимовлявособливезакляттяфеціалів, якузакликаловсякібіди йнещастя на головупорушника світу. „>римляниніколи непорушатьпершими умів,накреслених нацихтаблицях, котрі я вам тепер прочитавши...якщо ж смердоті їхніпорушать, то тоді ганьбиуразить їхніЮпітер так, як я тепервражаюцюжертовнутварину, але й в скількиразівсильніше, в стільки богсильніше залюдину”.

З годиноювищеописаніформиоголошеннявійни йукладення світувидозмінювалися, але йніколи незникали абсолютно.Колегіяфеціалівзгадується вджерелахреспубліканського йнавітьімператорськогоперіоду.

До посадовців, що представлялиримську громаду й окремихїїгромадян встосунках ізіноплемінниками,відносилися й такзванірекуператори (>recurperatores). Це булиособливівиборні судье числом від 3 до 5,розбираючісуперечки провзаємніматеріальніпретензії, щовиникалиміж римлянами йпредставникамисусідніх міст й племен.Можнаприпускати, що вякнайдавнішийперіодримськоїісторіїрекуператоривибиралися не лише із числа римлян, але й й ізпредставниківіншихіталійських племен й буличимось назразоктретейського суду.Проте умірузростаннямогутності Римурекуператористалівибиратися лише із римлян.Згодом, вII–I рр. донашоїери, судрекуператоріврозглядавтакож заяви йскарги населенняримськихпровінцій на діїнамісників.

У зв'язку ізрозвиткомміжнароднихзв'язківз'являються вРимі й зачаткиміжнародного права.Вонимістяться уже уфеціальномуправі (>jusfetiale). Уміруускладненняекономічного життя, ірозвиткумирнихвзаємостосунків ізсусідами разом зстаровинним «>цивільним правом» (>juscivile), якурозповсюджувалося лише наримськихгромадян,з'являється «правонародів» (>jusgentium), щорегулюваловідносиниміж римлянином йіноземцем.Воно невідрізнялося такимформалізмом, якцивільне право, йполегшуваловисновоквсілякихторговихдоговорів йоперацій; «правонародів»містило разом із тімдеякіположення, щоторкалисяміжнароднихвідносин.

>Організація й структурадипломатичнихорганів античного Римувідображаєособливості йогополітичного улаштую.Якщо вГреціїкласичногоперіоду ізїїрозвиненоюдипломатієюзначну рользовнішнійполітицігралинароднізбори,тобтозбори всіхвільнихгромадян,уродженцівданогоміста, тоРимікласичногоперіодународнийзбірвирішувавлише запитання прооголошеннявійни йукладення світу,політичним жкерівникомзовнішньої політики був органримськоїрабовласницькоїзнаті – Сенат.

Уякнайдавніший (>царський)періодримськоїісторії правопосилати посольства належало царю, а послами булифеціали. Приреспубліціце правоперейшло до Сенатові.Посольськіфункціївважалисядужеважливими йприпускаливисокіякості людей, на які смердотіпокладалися.Внаслідок цогопризначенняособового складупосольськоїмісії вРимі було бдужескладноюсправою.Питанняобговорювалося вСенаті, й щоразу з цого приводувидаваласяспеціальнасенатськаухвала (>senatusconsultum). Чи «>чувхто-небудь,щобколи-небудь вРиміпослиобиралися безсенатськоїухвали?» –питає Цицерона водній ізсвоїхмов.

>Сенатус-консультумвстановлював лишенорми чипринципи, напідставі якістворювалося посольство.Послиназивалися легато (>legati) йоратори (>oratores).Самий жвибірпослівнадававсяголовуючому вСенаті – консулу чи претору.Інодіпосліввибирали подолі.Ніхто помиляюсявідмовлятися відучасті впосольстві.Послизвичайнообиралися ізсенаторського стану (>нобілей).

>Римські посольстваніколи нескладалися ізоднієїлюдини. Цесуперечило б духуримського правареспубліканськоїепохи.Делегаціїскладалися із двох,трьох,чотирьох,п'яти йнавіть десяти Чоловік. Алі їхнізвичайний склад –трьох людей.Всі посольства малі голову чи главу посольства (>princeps1еgationis).Ця роль належала сенаторувищого рангу.Особа посла бувзахищеназвичаєм й законом.

>Зовнішньоювідмінністюпослівслуживзолотий перстень, щодавав декларація пробезкоштовнийпроїзд йотримання вдорозівсьогонеобхідного. Дляпосилення престижупослів їхньогокорабельінодісупроводжуваливійськові судна (>квінквермери). Назмістпосольськихделегаційвідпускаласядорожнігроші (>vitaticum) й усінеобхідніобладнання –срібнийпосуд,одяг,білизна,похіднеліжко.Крім того, до послаприкріплявсяцілий штат обслуги (>вільні й рабі):секретарі,перекладачі, булочники,кондитери,м'ясники йінші слуги.

>Цілі посольства могли бути самимирізними:оголошеннявійни йукладення світу,підписаннядоговорів, організаціяскоренихпровінцій,третейськезалагоджуванняміжнароднихконфліктів йдозвілрелігійнихсуперечок. Посол за всіх умів винен бувпоступати увідповідності із «>гідністю йкористюримського народу».

>Післязакінченнясвоєїмісіїлегатиробилизвіт перед сенатом всвоїйдіяльності. Надипломатичніймові Римуценазивалося «>зробити доповідь про посольство» (>legationemrеfеrrе чиrеnutiаrе).

Сенатові належало право не лишевідправляти, але й йприймати посольства.Прибулі до Риму посольстваіноземних державділилися надвікатегорії: 1) посольства держав, щознаходилися із Римом уворожихвідносинах, й 2) посольствадружніх держав.Посливорожої держави в місто недопускалися.Їмвідводилиприміщення заміськоюмежею, наМарсовому поліособливій «>суспільнійвіллі» (>villapublica). Тут смердотічекализапрошення Сенатові дляотриманняаудієнції.Аудієнціявідбувалася вхраміБеллони (>богинівійни),який перебувавпоряд із «>суспільноювіллою».Буваливипадки, коли посламворожих державвідмовляли вприйомі.Тоді смердотіповинні були впризначенийтермінпокинутитериторіюІталії й не бутизнов без формальногодозволу.

>Зовсіміншим було б ставлення допослівдружніх держав йнародів,хоча й не було бповноїрівності.Делегації держав Першого рангузвичайнозустрічав квестор (>державнийскарбник).Вінсупроводжував їхні,слідуючи нашанобливійвідстані, под годинупроїзду поІталії й привід'їздідодому. Уперіодперебуванняпослів в стране нимвиявляласяповнаувага.Вонизупинялася недалеко від курни (>місцязасідань Сенатові) вособливій приміщення.Їхзапрошували насвяткування,театральні йцирковіуявлення йвідводилиїмпочеснімісця. УРимііснувавзвичайдарувати посламподарунки. На честь особливоважливих персоннавіть ставилистатуїбіляпідніжжяКапітолія.Посли, що із свого боціприїжджали до Риму, малізвичайробитидужекрупніприношення вримську скарбницю увиглядізолотих йсрібних промов.Відомий,наприклад, «>скромнийподарунок» Карфагена —золотийвінок, щоважив 25фунтів. Дар жсірійського царяАнтіохаскладализолотівазивагою на 500 гривеньфунтів.

Про мітку свогоприбуттяіноземнімісіїповідомлялиримськиймагістратпо-латині чи черезперекладача.Магістрат,звичайно квестор,робив доповідь Сенатові.Рішення Сенатові чиоголошувалося делегатам (>безпосередньо в самомузалізасідання чи увестибюлі), чи ждоводилося до їхньогозведення черезмагістрат. Уразіскладних йзаплутанихпитаньпризначаласяособливакомісія йкожне запитаннярозв'язувавсясамостійно.

2.Римськадипломатія вперіодреспубліки

>римськадипломатія

Історіяримськоїдипломатіїпочинається ізпершихсторічримської держави. Процесвідчать домов Риму ізіншимимістами, що входили вРимсько-італійськуфедерацію, йторгові домов ізКарфагеном.Текстидоговорівдійшли до нашійпередачіримськихісториків йюристів.Справжніхдокументівофіційного характеру вРимізбереглося порівнянотрохи.Пояснюєтьсяценаступноюобставиною,Матеріалом, наякому вРимівиготовлялисядержавнідокументи, служили полотно,дерев'яні,бронзові йміднідошки. Полотно й дерево легкопіддавалися дії години.Металеві ждошки у великомучислізагинули — смердотірозкрадалися под годинузахоплень Риму «варварами» йпереплавлялися назброю чиякі-небудьіншіпредмети. Тім годиною вГреціїофіційні записивирізувались намармурових плитах,майженепіддатливихруйнівній дії години.

>Переломним моментом вісторіїміжнароднихвідносин йдипломатії Римуєборотьба ізКарфагеном — такзваніПунічнівійни (вушкоПершоїПунічноївійнивідноситься до 264 р. донашоїери). Уцей годину Римвиходить наширокуміжнародну арену йвступає в болеетісністосунки ізкраїнамиеллінізмусередземноморського світу. У 272 р. донашоїеривінзав'язуєдружнівідносини ізЄгиптомПтолемєєв й ізсіцілійською Державоюсіракузськихтиранів.

>Поява римлян насхідних берегахАдріатічеського моря под годину такзванихІллірійськіхвоєн (229—219 рр. донашоїери) привела їхнього взіткнення ізМакедонією, котравіднеслася далеко ще недоброзичливо довтручання римлян вбалканські справ.

Укінці III в. Римзнову обійнявшизапеклуборотьбуКарфагеном. У 218 р.почалася ДругаПунічнавійна. котразакінчилася в 201 р.ПеріодДругоїПунічноївійнихарактеризується не лишекровопролитними битвами, йнапруженоюдипломатичноюборотьбою.Війна Риму ізКарфагеномперетворилася наконфлікт, врезультатіякого були так чиінакшезацікавленірізні держависередземноморського світузавдякипереплетенню їхніінтересів.Відзначаючице.Полібійпише: «>ранішеподії наземліскоювалися як бірозрізнено,бокожне із них малосвоєособливемісце,особливіцілі йкінець,починаючи ж із того години,історіястає як біоднієюцілою:події вІталії йЛівіїпереплітаються ізазіатськими йеллінськими, й всезводиться до одногокінця»[2].

>Керівникомсупротивників Риму бувкарфагенянинГаннібал –такий жталановитий дипломат, як й стратег.ВиступуГаннібалапроти Римупередувалитаємні переговори його ізпівнічноіталійськими галлами,незадоволенимипідкоренням їхні Риму, й колиГаннібал ізвійськамиперейшов Альпі,вінзустрівдружнє населення, якузабезпечувало йогоарміюпровіантом.Під годину військовихдійІталіїГаннібал всімазасобамипрагнувпривернути насвій бікіталійськихсоюзників.Післярозгромуримськоїармії под Каннами (216 р. донашоїери)віннамагавсязапропонувати римлянам світ, але й Сенатвідкинуввсяку думку промирні переговори.[3] СвоювійськовуперевагуГаннібалвикористовував длястворенняантиримськоїкоаліції.

>Підтримка,Ганнібалу, щонадається, його союзниками —князяминумідійських,іспанських йгаллських племен, бувнедостатня длязвитяжногозавершенняборотьби. При такомуположенніГаннібалудоводилосяшукативиходу де чи настороні, йвінспрямував свої подивися на схід, на світлогреко-еллінізму.

3.Організаціядипломатичногоапарату вепохуімперії

>Створенняримськоїімперіїготувалося впроцесіборотьби Риму ізКарфагеном й царствамиеллінізму.Цяборотьбасприялацентралізації державної влади.Республіканськіустанови вепохуімперіїзамінювалисяпоступовобюрократичнимиімператорськимиканцеляріями. Усіуправління Державоюперейшло до рукімператора,якийуправлявкраїною черезчисленнихзалежних відньогоурядовців (>прокураторів йлегатів). Сенатпродовжувавіснувати, але й ізкерівного органу держави,якимвін був приреспубліці,перетворився напораду приімператорі.

>Відповідним чиномзмінилося йуправліннясправамизовнішньої політики йдипломатії. Уімператорськийперіод (>І—V рр.нашоїери) усізовнішньополітичні запитання –оголошеннявійни,укладення світу,прийом йвідправлення посольств йін. —підлягаливеденнюімператора (>принцепса).Дипломатіяперетворювалася, таким чином, уфункціюімператорськихурядовців.Посли вімператорськуепоху невибиралися, апризначалися, як й усііншіурядовці, самимпринцепсом. Перед ним одним смердоті булизобов'язаніробитизвіт всвоїйдіяльності.Характерної дляреспублікигласності йпублічноїзвітності уже неіснувало. З годиниКлавдія (середина I в.)посольськимисправамивідала особістаканцеляріяімператора,очолюванаімператорським секретарем. разом із тімцяканцелярія був самимнайвищимадміністративним органомвсієїімперії.

>Законодавствовідноснопослівіноземних держав приімперіїзалишалося тім ж,яким воно та було б й приреспубліці.Особа посланавітьворожих державвважаласясвященною йнедоторканною.Порушенняпосольських правкваліфікувалося якпорушенняміжнародного права. «>якщохто-небудьзавдастьзбитку послуворожої країни, –помічає з цого приводу юристПомпоній, —цеповиннерозглядатися якпорушення праванародів,бопослипризнаютьсясвященними персонами (>sanctihabenturlegati)»[4].

Упам'ятникахімператорськогоперіодудуже багатоувагиуділяєтьсявідносинам Риму ізіноземними державами,союзними царствами,містами й громадами, атакожпитанняморганізації йдіяльності посольств. Усіцесвідчить проважливістьцієїчастини державногоапарату вримськійімперії.

4.Внутрішнядипломатія

>Своєрідну міжпізньоїантичноїсистемиміжнароднихвідносинпредставляєвнутрішнядипломатія.Своговищогорозвиткувнутрішнядипломатіядосягає вперіодримськоїімперії. Приневизначеностівідносинміжокремимичастинами й центром вримськійімперіїнеможливовстановититочну грань аніміжїївнутрішньою йзовнішньоюполітикою, аніміжвнутрішньою йзовнішньоюдипломатією.

>Перехід відреспубліки –міста-держави – досвітовоїсередземноморської держави бувтривалимпроцесом.Римська абсолютнамонархія, чиДомінат,склаласялише в III в.нашоїери.Попередні двасторіччяможуть бутирозглянуті якперехіднийперіод відреспубліки доДомінату. Навідміну відДоміната ПершістоліттяімперіїносятьназвучасівПрінципата. ПриПрінципатеримськаімперія представляласкладний світнайрізноманітнішихполітичниходиниць —провінцій,муніціпіїв,всілякихсоюзів йкорпорацій.ПравильнішевсьогоПрінципатрозглядати якфедераціюномінальнополітичнонезалежних міст, щонаділюютьрізними правами йпривілеями.Окреміміста й вепохуімперіїпродовжуваливважатисявільними,пов'язаними із Римомлишедоговірнимивідносинами. Такимимістами булиАфіни, Спарта,Мітілена йінші.

Зпогляду державного права Римукожне місто (>муніціпій) йнавіть болеедрібніодиницірозглядалися яксамостійніполітичнітіла, як бі держави вдержаві. Одним ізвиразівцієїсамостійності було б право посольства (>juslegations). Кожна ізназванихорганізацій моглапосилати посольства до центру,укладати домов ізсусідами йін., одне слово,діяти якюридичносамостійнаодиниця чи сторона. На цьомугрунті,власне, йрозвинулосяєдине усвоємуроді правонародів, про якузгадувалосявище.

Посольства приімперіїгралибільшу роль, ніж приреспубліці.Вонипов'язували центр ізпровінціями, апровінції — один із одним йзі усімсвітом.Дипломатичні ниткипротягувалися повсьому «колу земель» йвиходили далеко за йогомежі. Посольствавідправлялися ізнайрізноманітнішихприводів: ізнагодиякої-небудьважливоїподії вімператорськомупрізвищі,зі будь-якого родупроханнями,скаргами йсудовимисуперечками. ПриКалігуле,наприклад, до Римуприбулогрецьке посольство,щобпривітати новогоімператоразівступом на престол. У одномунаписізберегласявідповідь МаркаАврелія наврученейому посольством одногомалоазіатськогомістапоздоровлення із днемнародження.ВідоматакожвідповідьімператораДіоклетіана жителяммістаАфродізії, котріпоздоровляли його черезпослів із приходом до влади.

Разом ізвиразамивірнопідданськихвідчуттів йвідданостілегації частопереслідували й болеепрактичніцілі. Черезпослівміста йкорпораціїдобивалисязниженняподатків,грошовоїдопомогифіску – наспорудусуспільнихбудівель,храмів на честьімператора,лазень йдоріг,гімназій й т.д.Всякого родуконфлікти,судовіпроцеси йскарги нанеправильні дії центральних ймісцевих владитакождоводилися дозведеннявищої влади задопомогою посольств.

УтворіФілоназберігсядокладнийопис посольстваалександрійськихєвреїв доКалігуле ізскаргою наримськогонамісникаАвілліяФлакка.Одержавшидозвіл уалександрійських влади правовиїзду,депутаціявідправилася в шлях й благополучнодосягла Риму. НаМарсовому полідепутативпершезустрілиімператора,якийлюб'язновідповів на їхньогоуклін, що вважалосьхорошоюознакою.Даліописується самарозмовадепутатів ізпринцепсом, щовідбувалися у дитсадках Мецената.Набудованийспочаткуприхильно,імператорпочавгарячитися й,нарештіприйшов всильнезбудження,незадоволенийзапереченнямбожественності його влади. «ві –єдині, – мовившиКалігула, – котрі не шанували мене богом...Чому ві неїстесвинячогом'яса?» й т.д.Діалогпродовжувавсядовгий годину, але йзагаломмісіяалександрійськихєвреївуспіху не мала.Іншімісіївиявлялися болеевдалими. Так,Діон,очолюючий посольствомістаСмирні,повідомляє, щоімператор Траян бувнадзвичайномилостивий йлюб'язний «>Імператор по йоговищійдоброті йпрозорливостідарував Мені все, що япросив, як й усіміншим послам... У містополиласяцілахвиля золота».

>Обмін посольствамивідбувався не лишеміжпровінціями й центром, але й йміжокремимимуніціпіями йкорпораціями.Зв'язокміжхристиянськими громадамитежпідтримувався з допомогою посольств.

>Внутрішнядипломатія Римупройшла всвоємурозвиткудекількаетапів. Уреспубліканський йраннійімператорськийперіод посольства були порівнянорідкіснимявищем.Ніякихспеціальних знань від посла невимагалося.Брати ж доля впосольськійделегації,відвідати Рим й бути йприйомі біляімператора вважалосьнайбільшоючестю будь-когопровінціала.Обличчя,успішно щовиконалипокладені нимимісії,ставали патронамиданогоміста,користувалисяпольотом йпошаною, Тамвлаштовувалисясвяткування,споруджувалисяпам'ятники йстатуї.Обрання впосольськуделегаціюрозглядалося як вуховеликоїкар'єриданої особини. Головамипровінційних посольствзвичайно були членимуніципальнихкурій (>міськихсенатів), котрізгодомставалиімперськимисіноторою, членамиримського Сенатові.Всівитрати,пов'язані із посольством,покладалися самихделегатів; тому природно, що послами могли бутилишенайбагатші люди, що належали до Першого класумуніципальнихкурій.

>Першіімператори, котріще не особливоміцновідчували собі натроні,охочеприймалипровінційніделегації,заохочуючи їхнього, йвитрати назмістделегатів йРимі брали насвійвласнийрахунок чи нарахунок держави. З годиною,проте,щедрістьімператорів до тихий, щопритікали до Риму із всіхбоків легато сталаслабшати. Цепояснювалосядвомаголовними причинами:збільшеннямвитратімператорськогофіску (державної страти) йнадзвичайнимзростанням числа посольств. Приреконструкціїзгорілі под годинугромадянськоївійни 68–69 рр.будівель наКапітолії при Веспасіанавитягнули тритисячістародавніхбронзовихдощок, на які булизаписаністаровиннідержавнідокументи. Великучастину їхні, позасумнівом,складали домов (>foedera) й будь-якого родуіншідипломатичніакти. Тритисячібронзовихтаблиць булилишенезначноючастиноюколосального державногоархіву Риму, щопоміщався наКапітолії.

>Зважаючи навеличезнийнаплив посольствімператори буливимушеністягати заходьскороченнявитратфіску наприйоми йзмістпослів.Початок цьомупоклаведиктФлавія Веспасіана, щообмежував числочленів посольстватрьома особами[5].

>Подальшіімператорипродовжили йрозширилиобмежувальні заходь Веспасіана.Поступовосталі не лишерегулювати числочленів посольства, але й йобмежуватисаме «право посольства»муніціпіїв йіншихсуспільнихкорпорацій.Частковоцеробилося самихвищезазначенихорганізацій,головним ж чином поміркуванняхекономіїімператорськогофіску. Так, Траянзвільнив усімуніціпіїпровінціїМезії віднеобхідностіспоряджативітальні посольства донамісниканазваноїпровінції.

«Хай, —пишевін й одному ізсвоїхлистівПлінію, — начальникМозії (>Moesiaepraeses)вибачить,якщо йогопочитають ізменшимивитратами».

>Найважливішувіху йісторіїримськоїдипломатії йпровінційногоуправлінняскладаєедиктФеодосія I.Феодосій відповідальність завідправлення посольствпоклав на префектапреторія. Устолиціімперії, Рим й Константинополь,допускалисялише тихделегації, котрі булигідніувагаімператора.Обмеження права посольствзавдавало ударуавтономіїмісцевихсуспільних маленькихсвітів,перетворювалолегації на агентуру державногоапарату, алегатів – вдержавнихурядовців.

>Відповідно до цогозмінювався йособовий склад посольств. Умірузростання числа посольств йохолоджування перед тимімператорів доля впосольськійделегації ізвдачіперетворювалася наобов'язок.Багаті люди,сенатори Першого рангумісцевихкурій (>priores) подрізними приводамиухилялися відвисокоїчесті бути членами посольства. ПриДомінате у зв'язку ізпідвищеннямдержавнихподатків йпоборівлегаціїперетворилися однією ізнайважчих повинностейримськихгромадян.

>Особовий склад посольствмінявсятакож й бо примасі йрізноманітностіпитань відпослів булипотрібніпрофесійніякості,знання законів,посольськоїтехніки,красномовство.Всімцимвимогамкращевсього моглизадовольнитиосіб ізюридичноюосвітою (>адвокати), щозакінчилиюридичні школи й школикрасномовства.Муніципії йкорпорації ставилиадвокатів йриторів (>професорівкрасномовства) начолі посольств йдоручалиїмведеннядід.Всівитрати поспорядженню посольств йоплаті адвоката падали памуніципальнікурії йкорпорації.Багатохто ізадвокатів напосольськихсправахнаживав великий стан,удостоювалисявисокоїшани.

>Професія адвоката, ритора й дипломата вімператорськомуРимівважаласяоднією ізнайвигідніших,бо приносилавеликідоходи й доставлялависокесуспільнеположення.Цимпояснюєтьсяпрагненняримськоїмолодідістативищуюридичнуосвіту й пройтиобов'язкову юристовіриторську школу.Дипломатичномумистецтву до шкілнадаваласядуже великаувага.Ріторськіє школи у тійсамий годину були йдипломатичними школами.Учнівправлялися увимовленнімов нанайрізноманітніші тимидипломатичного характеру,частиноюісторичні,частиноювідвернуті.Давалисятакі тими, як «СвітміжАфінами йлакедемонянами» (445 р. донашоїери), «>Пілосськійконфлікт», «Проект оборонного союзугреківпроти ПилипаМакедонського».Інсценували диспутдемосфена ізЕсхином на задану тему про посольство вколегіїамфіктионів й т.д.

>Поступовосклалисяпевні правила (>praecepta)складаннядипломатичнихорацій (>мов) йманери їхньоговимовлення.Відступи відцих правилрозглядалися якпорушенняетикету йвідсутністьхорошої школидипломатичногомистецтва. Утворі Менандраприведені правиласкладаннярізнихдипломатичнихмов. Так,наприклад,мову,вимовну відіменіміста,потерпілого відземлетрусу чиякої-небудьіншоїстихійноїбіди,рекомендувалося будувати занаступними правилами.Орацияпочиналасязівступу,розрахованого назбудженнявідчуттягуманностіпринцепса.Постарайтеся,мовиться в названомукерівництві,перш наподіяти нависокіякостіпринцепса, на йогогуманність й доброту.Імператорутребавселитиідею про йогобогообраність.Потімсліднагадати ому про його доблесть навійні й под годину світу йвідновити про йогопам'ятьвиглядміста, відіменіякоговиголошуєтьсяпромова.Корисно при цьомупустити вхідриторичніконтрасти,вказати,наприклад, натрагічну часткуТрої:ніколизнамените місто, яку могло вестивійнупротивсієїЄвропи,ліг доповноїнікчемності. Цепорівняннявкажеволодарю накрихкість ймінливістьдолівсьогоіснуючого й всіх людей. Зариторичнимвведеннямслідувало,нарешті,самийвиклад мети посольства. Длябільшоговраження легаторекомендувалося впасти передпринцепсом наколіна ізмолитовнимигілками до рук[6].

>Зразокмови провстановленнядружбиміжмістамипредставляєсорокова моваДіонаХрізостома.Їїтемою служитипередбачуваний союзмістаПрузи ізАпамєєй.Ораторпочинає ззіставлення великих благдружби й великихнещастьворожнечі. «подумайте лише,громадяни, стількиприємно,подорожуючи по земляхсвоїхсусідів,зустрічатидрузівзамістьворогів,наскількикращекористуватисягостинністю,брати долясумісно врелігійнихсвяткуваннях,видовищах й молитвах, ніжобсипати один одногоганьбою й образами...Образливі словаличатьлишебезсоромним людям, але й смердотіневластивіблагородним людям й мудруємогромадянам».

Укерівництві поораторському додипломатичногомистецтваподібнорозроблялися не лишепланимов, але й ймістилисятакожзразки стилю йвизначалисярозміри. Мова дипломата не виннаперевищувати,мовиться одному ізподібногокерівництва, стап'ятдесяти чи максимумдвохсотрядків.


>Висновок

Надипломатіюантичнихреспублікнаклаливідбитокособливостіполітичного улаштуюрабовласницькоїдемократії.Послиреспубліквибиралися навідкритих зборахповноправнихгромадян й послезакінченнясвоєїмісіївіддавалиїмзвіт.Каедийповноправний громадянин,якщовінзнаходивнеправильними дії посла,мігвимагатизалучення його досудовоївідповідальності.Найбільшпослідовноціпринципи булипроведені вгрецькихреспубліках, уменшіймірі – вРимі, тутнароднийзбірвирішувавлишезагальні запитання увійні ймирі,постійним жкерівникомзовнішньої політики був органримськоїзнаті – Сенат.

>Одночасноримськійдипломатіїдоводилосядозволяти завданняпідтримкицілісностіімперії шляхомугодміжокремимичастинамиримської держави. У зв'язку ізцентралізацією державної владикерівництвозовнішньоюполітикоюімператорського Римуздійснювалося главою держави –імператором, припосередності йогоособистоїканцелярії.

>Технікадипломатіїімператорського Риму стояла надоситьвисокомурівні, вонавідрізняласяскладною йтонкоюрозробкоюприйомів й форм.Вже ізкінця IIстоліттян.е.з'являютьсяознакирозпадуримськоїімперії,пов'язаного ізкризоюрабовласницького способувиробництва: йоговитісняютьнові,напівфеодальні,способиексплуатації роботи. Усіцезагострюваловнутрішнісуперечностіімперії,підривалоїїгосподарську йвійськову силу йускладнювалоактивністьвнутрішньої політики Риму.Відповідно до занепадувійськової йполітичноїсилиримської державизнижувавсярівеньїїдипломатії.


Список літератури

1. Історія дипломатії в 3-х томах. Під. ред.акад. Потьомкіна В.П. – М., 1941-1945.

2. Хрестоматія з історії древнього світу.Тт.1-3. М., 1951-1953 рр.

3.Маммзен Т. Історія Риму. Т. - 1, -3, 5. М., - 1936-1949.

4. Машкін Н.А.. Історія Стародавнього Риму. – М., 1956.

5. Дипломатичне словник. У 3-х томах. Під ред. А.А. Громико Вид. 2-ге. – М., 1960-1964.



[1]TitusLivius,Aburbeconditalibri, I, 32.

[2]Polybius,Historiae, I, 3.

[3]TitusLivius,Aburbeconditialibri, XXII, 58.

[4]Digesta, L, 7, 17.

[5]Digesta, L, 7, 5 (4).

[6]RhetoresGraeci,Menandros, II.


Схожі реферати:

Навігація