Реферати українською » История » Економічне диво Німеччини, Японії, Південної Кореї


Реферат Економічне диво Німеччини, Японії, Південної Кореї

Страница 1 из 3 | Следующая страница

1. Коротко опишіть суть економічного дива: «німецького», «японського», «>южно-корейского» та інших

 

1.1 «Німецьке» економічного дива

Якщо після I Першої світової територія Німеччини мало пошарпана бойових дій, то після II Першої світової країна лежала практично в руїнах. Промислового виробництва було в рівні третини від довоєнного, гостро стояв житлових питання, більшість житлового фонду була порушено в часи війни, тоді як більше 9 мільйонів німців були вислані до Німеччини зі СхідноїПрусии і земель поОдер і Нейсе. Життєвий рівень упав 1/3. Гроші знецінилися, грошова маса вони мали товарного покриття, поширювався бартерний товарообіг. Союзники почали вивезення промислового обладнання рахунок репарацій. З іншого боку Німеччина не існує як незалежну Українську державу, вона була окупована. Частина її територій відірвана. Це була країна де, як один сучасник, «серед голоду та холоду померла надія». Фактично було дві шляху подолання кризи. Перший це йти шляхомплановое економіки, з можливою націоналізацією власності. Інший йти шляхом ринкової економіки. Перший шлях підтримували соціал-демократи і профспілки. Другого шляху підтримувалися християнські демократи. Позаяк у виборах до рейхстагуХДС-ХСС в коаліції, із ВДП опинилися у більшості та сформували уряд, економічні плани саме цих партій та було наведено у життя. Християнські демократи, попри невдоволення трьох окупаційних держав, відмовилися від будь-яких видів тиску економіку.Претворялись у життя такі принципи ринкової економіки як, свобода економіки, свобода конкуренції; уряд впливало на економіку, передусім наданням кредитів, податкових пільг, і запровадженням премій за експорт. Також діяли і антимонопольні закони. Усе це а як і, незначні військових витрат, відсутність величезних витрат за зміст колоніального апарату, приїзд мільйонів біженців втратили все Сході, і виявили завидну енергію на на новому місці Ї усе це зумовило швидке розвиток Німеччини. 1950-го припинилося розподіл продуктів за картками. У 1956 року ФРН справила продукції утричі більше, ніж уся Німеччина перед війною. Особливо на високі темпи зростання західнонімецький експорт. Близько половини усієї виробленої у ФРН продукції йшла експорту. Доходи від цього дозволили, ФРН розплатиться з боргами, здійснити виплати жертвам нацизму і створити великі золотовалютні резерви, зробили марку однією з найбільш стабільних валют у світі. Значну увагу держава, приділялося також соціальним політиці, при вільної конкуренції неминуче хтось залишається за бортом, та державна мала допомагатимемо їм. Закони 1950-х років мали поліпшити становище жертв війни, біженців, інвалідів, старих. З допомогою податків і компенсацій, держава намагалося згладити тягар труднощів, розділяючи її серед населення. Такий навальний розвиток економіки ФРН почали називати німецьким економічним дивом. У 1960-х років намітився певний спад (-0,1%), безробітних знову збільшилася. Хоча на початковому етапі таке гальмування здавалося тимчасовим У 1966 року міністром економіки став соціал-демократ. Хоча успіхи, ринкової економіки, були безперечними, іогосударствлевание економіки, вже була нереальною, але соціал-демократи усе одно залишалися прибічниками збільшення впливу у політиці. Проведена ними політика називалася глобальним регулюванням і полягало у налагодження тісніших перетинів поміж урядом, банками, промисловістю і профспілками. Така політика виявилася досить вдалою і допомогла перебороти економічну кризу1967года. До середини 1970-х років економіка розвивалася досить енергійно, але в зв'язку зі всесвітнім енергетичну кризу економічна ситуація погіршилася. Стала досить енергійно зростати безробіття. І на початку 80-х. ВДП доходить висновку, що повернення до старих засад ринкової економіки неминуче. Хоча економіка ФРН дещо загальмувався в у 70-80 роках і кілька сповільнився, тим щонайменше, темпи розвитку ФРН на період із закінчення I Першої світової до 90-х вражають. ФРН на кінці 80-х залишилася однією з найбільш індустріально розвинених країн світу.

1.2 «Японське» економічного дива

Цим терміном позначається ривок би в економічному розвитку Японії, який стався протягом 1955–1973 рр., коли середньорічні темпи її економічного зростання становили 9,5%. За роки обсяг промислового виробництва виріс у 6,6 разу, національний дохід душу населення збільшився більш ніж 8 разів, і досяг рівня Англії й Італії. Японія опановувала технології переробки сировинних і паливних ресурсів немає і масового стандартизованого випуску готових виробів. У 50-х рр. століття металургійні заводи, вугільні й електростанції і знову побудований зруйноване під час війни торговий флот. У 60-х з урахуванням конверсії військових підприємств і нового будівництва практично від початку були відтворено виробництво електропобутових приладів та радіоприймачів, автомобільна промисловість. Почалося створення галузей повоєнного покоління: нафтохімії, виробництва синтетичних волокон і смол, електроніки. Цей процес відбувається стимулювався поєднанням наступних чинників: наявність дешевої та добре навченої робочої сили в, інженерно-технічних кадрів; доступність нових технологій; достатні внутрішні джерела накопичення та механізми фінансування капіталовкладень. У Японії був хоч трохи значної зовнішньої заборгованості, крім декількох цільових позик від Світового банку, вона користувалася великими зовнішніми кредитами. Бюджет зводився із профіцитом протягом 1949–1968 рр., і запас міцності грошової системи дозволяв Банку Японії підтримувати низькі відсоткові ставки кредиту. Капіталовкладення підприємств фінансувалися переважно банками. Індустріалізація викликала масовий відтік робочої сили з сільського господарства. Цей процес відбувається супроводжувався безпрецедентно швидким зростанням найманих працівників (загалом на 10% на рік) і масовим створення нових малих підприємств, кількість яких виросло у півтора рази. Період високих темпів створив Японії сучасний середній клас. На економічного зростання витрачалося майже 30% ВВП, зокрема 18–20% складали інвестиції на устаткування й виробниче будівництво.

Для цього періоду характерне активне втручання у розподіл ресурсів між галузями й у організацію галузей з формування певної структури промисловості. Найважливішим інструментом промислової політики була система валютних квот на оплату необхідного імпорту, тобто карткове розподіл валютних ресурсів немає і дозвіл доступу для іноземних інвесторів лише з індивідуальних засадах.

Тим самим було полягала в мінімуму іноземна конкуренція на ринку. Протекціонізм був складовою тодішньої промислової політики. Іншими складовими були податкові пільги пріоритетних галузей.

Наприкінці 60-х рр. у Японії створили промисловий потенціал для конкурентоспроможного експорту.

Принаймні того, як продукція оновленої промисловості виходила на міжнародних ринках, внутрішній ринок відкривався для іноземних товарів. У 1970-х рр. два світових нафтових кризи викликали у Японії гострі спалахи інфляції і різке уповільнення темпи зростання. «Економічне диво» закінчилося, але завдяки нього Японія досягла західних стандартів добробуту.


2. «>Южно-Корейское» економічного дива

Про швидкому економічному зростанні Республіки Корея говорилося чимало. Цю "історію успіху" пов'язують із на високі темпи зростання ВНП, які склали 8,6% період із1962-1988г і перетворення країни з традиційно сільськогосподарської на цілком індустріальну, серед досягнень якої рівень ВНП душу населення більш 5000$ і 13 у списку провідних торгових держав світу.

На стрімке зростання економіки Південна Корея надавали надають вплив найрізноманітніші чинники - об'єктивні і суб'єктивні, економічні та політичні, внутрішні і його зовнішні, такі як:

 - орієнтована експорту, на взаємодію Космосу з зовнішнім світом стратегія розвитку;

 - сприятливий міжнародний економічний клімат

 >60-х-первой половини 1970-х років,облегчивший доступом до зовнішнім джерелам ресурсів;

 - сильне та їхнє ефективне керівництво від імені авторитарних

 урядів,отложивших демократичні й політичніпре-

 освіти у користь економічного розвитку;

 - щодо малі утримання військово-промислового комплексу (2-3% проти 60-70% північнокорейських витрат);

 -залучення іноземних капіталовкладень - як фінансових, і технологічних: устаткування і ">now how";

 -етнічна та культурна однорідність, і навіть конфуціанська традиція, особливої цінності що надає працьовитості, освіті, життєвому успіху й відданості своєї нації.

 Ці та багато інших чинників багато в чому визначили швидкі темпи розвитку Республіки Корея

Однією з чинників, пояснюють стрімке зростання економіки Південна Корея, стало сильне і запропонував ефективне керівництво від імені авторитарних урядів,отложивших демократичні й політичні перетворення на користь економічного розвитку. У Кореї досягненню фінансово-грошовій збалансованості приділялося першочергову увагу я. Навіть у роки значних господарських труднощів грошове звернення, інфляція, дефіцитність державного бюджету не виходили з-під контролю держави. Центральну роль цьому грала державну монополію в кредитно-фінансовій системі. Інший важливий напрямок державного регулювання Південна Корея пролягає в валютної сфері. У різні варіанти примусу до того що, щоб тримати іноземної валюти на спеціальні рахунки в ЦБ, чи діє у Кореї з 1949 року.

Висока активність державного регулювання з великою виразністю знаходять у формуванні галузевих пропорцій. Наприклад, під час проведення аграрній реформі найважливішою складовою стало примусове роздрібнення великих земельних наділів більш дрібні - міра, неможлива без прямого активного втручання. У цьому слід послатися на програму "цільового розвитку". Починаючи з 1970-х років, спеціальними законами виділялися 7 галузей першочергового уваги:

-машинобудування

-електроніка

-текстильна промисловість

-чорна металургія

-кольорова металургія

-нафтохімія

-кораблебудування

Цим галузям чинився комусь явну перевагу у постачанні ресурсами, вони користувалисяпреимущественними податками, і іншими пільгами.

Так само жорстко держава робить у Південній Кореї контролює іноземний капітал. Важливо, що прямі іноземні капіталовкладенняс1967-1986гг. становлять не менше2%от сукупних валових інвестицій. Південну Корею прагне залучити не всякі іноземні інвестиції, лише ті, які вписуються у загальну стратегію його розвитку. Тому щонайменше 2/3 іноземних капіталовкладень концентруються в пріоритетних галузях, як хімія, машинобудування електроніка.

Поруч із залученням іноземних інвестицій, починаючи з 80-х, економічна політика Південна Корея була залучення з-за кордону сучасних технологій. Хоча б через різноманітні причини обсяги запозичень у сфері технологій були такими великими, як і сферах позикових засобів і прямих капіталовкладень, її роль перекладі південнокорейської економіки на сучасні рейки й у прилученні країни - до досягненням НТР була, тим щонайменше, досить висока.


3. Історія економічного співробітництва в Росії і близько США

 

Історія торгово-економічних відносин же Росії та США налічує понад 200 років. На початку ХІХ ст. з-поміж них встановилися масштабні і стійкі торговельні зв'язки, що протягом цілого століття розвивалися за наростаючою. Революція 1917 р. і глибока громадянська війна перервали перебіг економічних відносин двох країн та довгі роки перевели в політико-ідеологічну площину. Наприкінці листопада 1917 р. уряд США прийняв рішення не відвантажувати з Росією продовольство та інші товари «поки більшовики залишаються в влади», і у 1922 р. після стабілізації політичну обстановку, під тиском ділових кіл адміністрація дала дозвіл приватному бізнесу на торгівлю з СРСР. Вже на початку 1930-х він став найбільшим імпортером американського устаткування, що допомогло деяким американським фірмам полегшити тяготи «великої депресії».

16 листопада 1933 р. там було встановлено дипломатичних відносин між СРСР та, а липні 1935 р. укладено офіційне торгове угоду на міждержавному. Торішнього серпня 1937 р. СРСР та надали одна одній на взаємної основі «безумовний і необмежений режим найбільшблагоприятствуемой нації з усіх питань, що стосується мит, зборів, правив і формальностей, причетних до ввезення, у продажу і використанню товарів». Прямим наслідком цього став вихід США перевищив на перше місце обсягу експорту до СРСР. Напередодні війни з Німеччиною СРСР здійснював на американському майже третину своїх закупівель імпорту. У 1942 р. навіть СРСР уклали угоду пролендлизе, загальна сума поставок яким становила 9,8 млрд. дол.

Як відомо, у радянськійамериканистике існувала стійка думка, що дипломатичне визнання Білим домом Радянського Союзу було наслідком зацікавленості ділових кіл США в розширенні ринків збуту американської продукції умовах глибокої економічної кризи. Справді, економічну кризу, що вибухнула кінці 20-х, виявився для Америки однією з руйнівних й більш тривалим, ніж більшість країн Європи. Але якщо проаналізувати обсяг, структуру і надасть динаміки торгово-економічних відносин нашої країни знайомилися з США, виявляється, що за більшістю показників товарообіг у середині 1930-х не перевищував рівня передкризового періоду. Причини цього різні, але головна у тому, що особливості підходів США до СРСР завжди визначалися переважно політичними міркуваннями, й головним спонукальним мотивом до встановлення дипвідношень між нашими країнами був новий баланс сил, який складався у Європі зрештою навів до Другої світової війни.

У післявоєнний період двосторонніх відносинах знову почали загострюватися. Наприкінці 1947 р. уряд США заборонило поставки технологічного обладнання СРСР. У 1949 р. запроваджено систему ліцензування експорту до Європу та створено Координаційний комітет з експортного контролю (>КОКОМ). У 1951 р. з'явився закон «На контроль над допомоги у цілях взаємної оборони», відомого як законБетла. І, нарешті, було денонсовано торгове угоду 1937 р. Тільки 70-ті роки, під час розрядки, як уже почалися нормалізації, у результаті якого у жовтні 1972 р. укладено торгове угоду, що передбачає надання режиму сприяння і від дискримінації у відносинах. Було досягнуто домовленості про врегулювання розрахунків злендлизу, підписано угоду про взаємне надання кредитів. 1974 р. боку уклали довгострокове угоду посприяти економічному, промисловому і технічного співробітництву між двома країнами. Успішно почали своєї діяльності спільна міжурядовасоветско-американская комісія з питань торгівлі, створена 1972 р., іАмерикано-советский торгово-економічний рада (>АСТЭС), заснований діловими колами двох десятків країн через рік. Сумарний товарообіг у період 1971-1975 рр. перевищив 5,4 млрд. дол. (увосьмеро більше, ніж у попереднє п'ятиріччя).

Але у другій половині 70-х - початку 80-х проблема еміграції радянських євреїв, події у Афганістані й Польщі стали для США основою поновлення санкцій щодо СРСР. У грудні 1974 р. конгрес схвалив законопроект про торгової реформі з поправкамиДжексона–Веника і Стівенсона, які пов'язували надання режиму сприяння країн із неринковою економікою з вільною еміграцією з цих країн. У 1980-х р. адміністрація Дж. Картера запровадила ембарго продаж збіжжя і встановила жорсткіший контроль

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація