Реферати українською » История » Становлення школи "Анналів" (1929-1947 рр..)


Реферат Становлення школи "Анналів" (1929-1947 рр..)

Страница 1 из 4 | Следующая страница

>СтановленняШколиАнналів

 


>Розділ І.Радянська тапострадянськаісторіографія школи „>Анналів

Феномен школи „>Анналів”викликавцікавість удослідниківісторіїісторичної науки практичновідразу послесвоєїпояви.Мабуть, прожоденісторіографічнийнапрямок ХХ ст. не написано так багато, як процю школу. „>Аннали”викликають йзахоплення, й ворожість,змушуючидумати йдискутувати.Такіпротиріччя невщухають усвітовійісторіографії й донашого години.

>Попри своюбезперечнуорієнтацію намарксизм-ленінізм,остороньвпливів „>Анналів” незмоглазалишитисянавітьрадянськаісторична наука. Школа „>Анналів” –це один іздуженебагатьохзарубіжнихісторичнихнапрямків, проякий в СРСР щось було бдостотувідомо.Стійкийінтерес до школи „>Анналів” тафранцузькоїісторіографії вціломусформувавсязавдякиіснуваннюсильноїрадянської школививченняфранцузькоїісторії,зокремаФранцузькоїреволюції,тяглістьякоїпоширюваласяще іздореволюційнихчасівзавдяки творчостивідомогоросійськогоісторика МиколиІвановичаКарєєва.Віндоситьґрунтовно вивчав як вціломуепохуФранцузькоїреволюції, то йїїісторіографію,переважнофранцузьку таросійську. У 1924–25 рр.вийшло в світлофундаментальнедослідженняМ.І.Карєєва проісториківФранцузькоїреволюції (3 млой), вякомумістивсяаналіззначноїкількостіпраць ізданоїпроблеми. Інший тому роботиприсвяченийфранцузькійісторіографіїдругоїполовиниХІХ–початку ХХ ст. Уньому дана характеристиканауковоїдіяльності А. Олара й Ж Жореса.

У 20-30 рр.традиціївивченняфранцузькоїісторіографії в СРСРпродовживН.М.Лукін.Великезначеннямав цикл його статей,присвячений А. Олару, Ж. Жоресу, А.Матьєзу, ЖЛефевру.

>Першазгадка провласне „>Аннали” в СРСРвідноситься до 30-х рр. ХХ ст.Вонаналежить перу В.М.Даліна,якийще в 1936 р. вжурналі „>Історик-марксист”опублікувавневеликузамітку, дезазначив,окрімвсьогоіншого, й проіснування школи „>Анналів”[1].

Однак вціломудовоєннарадянськаісторіографіяшколою „>Анналів” нецікавилася, як ііншимизарубіжними напрямами, котрі усіпереважнокваліфікувалися якбуржуазні, напротивагу марксизму, щосаме всвоїйленінсько-сталінськійформіутверджувавпозиції внауці СРСР.

>Початок новогоетапудослідження школи „>Анналів” врадянськійісторіографіїприпадає наполовину 50-х рр., коли всуспільному танауковомужиттінастаєперіод такзваноїхрущовської „>відлиги”.Певнепотеплінняспостерігається й вісторичнійнауці.Історикивідкривають для собінові тимидосліджень тановіметодологічніпринципи роботи.

У 1955 р. наМіжнародномуконгресіісторичних наук вРимівідбувсяперший контактрадянськихісториківзісвоїмизахіднимиколегами. Цесприяло бо на початку 60-х рр.значнопосилюєтьсяінтерес дотеорії таметодологіїісторичної науки. ЗаініціативиМ.Я. Гефтера, А.Я. Гуревича,Б.Ф.Поршнєва таіншихісториків в 1964 р. приІнститутіісторії АН СРСРвиник секторметодологіїісторії.Перша последовгих роківперервидискусіящодопроблемиметодологіїісторіївідбуласяміжісториками йфілософами всічні 1964 р.

Присекторі булиствореніпроблемнігрупитеоретичногоджерелознавства,соціальноїпсихології, структурногоаналізу йтипології,культурології. Таким чином, впереосмисленому наматеріалістичнійосновівиглядівідроджуваласядореволюційнатрадиціясистематичної розробкитеоретико-методологічних проблемісторичногопізнання. І хоч усіпроблеми, щообговорювалися всекторі,залишалися вмежахмарксистськоїконцепції, сама атмосферавідкритихдискусій, „>новепрочитання”теоретичногоспадкуосновоположників марксизму, було неможливо нестимулюватипевноїревізіїдеякихтрадиційнихпостулатів марксизму йсприятиусвідомленню йогонедостатності длядослідження новихнетрадиційних проблем тасюжетів.

Наційхвилізначноактивізуєтьсяінтересрадянськихдослідників дофранцузькоїісторіографії.Однією ізперших послевійни великихісторіографічнихпраць,присвяченійційтемі, був „>Політичні ідеїфранцузькоїісторіографії ХІХ ст.” М.А.Алпатова (1948).

У 1952 р.побачила світлоколективнапраця „>Революції 1848-49 рр.”, вісторіографічномурозділіякоїА.І.Молок йН.Є.Застенкер ужезгадувалиЖ.Лефевра йЕ.Лябрусса. Однакоцінювалиїхні подивися як „>антинауковутенденцію” й „>крайнюметодологічнубезпорадність”[2].

>Ця жтенденціязберігається й уфундаментальній роботиІ.С. Кіна, що чи невпершезнайомилачитачів ізвідомиминемарксистськими теоретиками ХХ ст,загальнаконцепціяякоїзводилася допрагненняпоказатиглибоку кризовінемарксистськоїісторіографії таїїворожість „>справжньомунауковомуісторичномузнанню”[3].

Однак,розглядаючирадянськіісторіографічні роботи вцілому йщодофранцузькоїісторіографії та школи „>Анналів”зокрема,слідобов`язкововраховувати однуважливуобставину.Пряміоцінкизарубіжнихісториків та їхніконцепційзагалом малі сутополітично-кон`юнктурний характер. Алікрізь призмумарксистської критики дочитачів, хоч й впрепарованомувигляді, доходиликонцепціїнемарксистськихісториків. Частосамеце і був Єдинийспосіб із нимиознайомитися широкомузагалуісториків.Справедливимданетвердженняє йщодо школи „>Анналів” врадянськійісторичнійнауці.

Удругійполовині 50-х рр.вийшладруком великастаття В.М.Даліна проЛюсьєнаФевра, де авторвпершекваліфікував школу „>Анналів” яккрок уперед, урозвиткуфранцузькоїісторіографіїдругоїчверті ХХст.[4].

Уцей ж одну годину наперекладі наросійськумову бувопублікована книгаМ.Блока „>Характернірисифранцузькоїаграрноїісторії” ізпередмовоюА.Д.Люблінської.ДаючидетальнийаналізпоставленихМ.Блоком проблемєвропейського тафранцузькогофеодалізму,підкреслюючи новизнупідходу автора доцихсюжетів йсвіжістьнаукових з висновками,А.Д.Люблінська писала, що книжка „>епохоюсередфранцузькихдосліджень нацютему”[5].Загальну характеристикунауковоїдіяльностіМ.Блокаміститьстаттяцієї жА.Д.Люблінської таІ.С.Кона[6].

У60-ті рр.потікісторіографічноїлітературипочавшвидкозростати. З 1963 р. вТомськомууніверситеті заініціативиА.І.Даниловапочинаєвиходитизбірник «>Методологічні таісторичні запитанняісторичної науки».ІсторіографічнізбірникипублікувалитакожуніверситетиКазані та Саратова.Проблемифранцузькоїісторії таісторіографіїрозглядалися насторінках «>Французькогощорічника».

У 60-х рр. побачили світлодекількапосібників ізісторіографії нового тановітнього години. Упершому із них,виданомуМосковськимуніверситетом в 1967 р., дварозділи,присвяченіфранцузькійісторіографії,написаніА.І.Молоком. Автор детальновисвітливпередумову таумови уфранцузькійісторичнійнауцікінця ХІХ ст., котрісприялизародженнюметодології школи «>Анналів»[7].

Унавчальномупосібнику ізісторіографії 1968 р. М. Н.Машкін одинрозділприсвятивоглядуфранцузькоїісторичної думи таісторичної наукипіслявоєнногоперіоду. Уньомувідслідковуєтьсязмістпроцесів, щовідбувалися уфранцузькійісторіографії ізкінця 20-х рр.,дававсяаналізідейно-методологічнихпозиційЛ.Февра,М.Блока,Ф.Броделя,П.Ренувена.Спеціальний параграфвисвітлював рольЖ.Лефевра та йогоучнів увивченніісторіїФранцузькоїреволюції[8].Г.Г.Ділігенський на початку 60-х рр. представивши додрукупершийогляд журналу «>Аннали»[9].

У 1970 р. остаточносформувалася якдослідницяфранцузькоїісторіографіїЛідія Таран, коливідбувся захистїїкандидатськоїдисертації «>Еволюціятрадиційного напряміфранцузькоїісторіографії татворчий шляхП’єраРенувена».Протягом 1966-75 рр. на задану темуісторіїфранцузькоїісторичної наукиЛ.Таран було бопубліковано 9науковихрозвідок насторінках «>Питаньнової тановітньоїісторії» та «>Французькогощорічника».

Доречі,останнєвиданнявідігралонадзвичайновелику рольдослідженні школи «>Анналів»,адже на йогосторінках нелишепостійнодрукувалисярозвідки ізцієї тимирадянськихнауковців, але й і систематичновиходилиперекладинауковихтворівфранцузькихвчених –представників школи «>Анналів»,наприклад, ФБроделя, Ж ЛеГоффа, атакож А.Собулятощо[10].

>ОкрімЛ.Таран, донауковогодоробкуякої мищезвернемося, якдослідникивласнефранцузькоїісторіографії, у томучислі школи «>Анналів» у70-80-ті рр.визначилися М. Н. Соколова,Ю.М.Афанасьєв й В.М.Далін.Всі смердоті практичноодночасно бачили своїмонографіїщодофранцузькоїісторіографії ХХ ст.,чимфактичнопідсумувалидослідженняцієїпроблемирадянськимиісториками.

М. Н. Соколовадосліджувала тривеликіпроблеми, надрозробкою якіпрацювалифранцузькіісторики ХХ ст.: глобальнаісторія; проблемакласів,класовоїборотьби тареволюції;співвідношення наук пролюдину таісторію. Усвоїймонографії «>Сучаснафранцузькаісторіографія.Основнітенденції впоясненніісторичногопроцесу» (1979)великуувагуприділила творчости Жоржа Лефевра,підкреслювала йогопрагнення до синтезуполітичної,соціальної таекономічноїісторії,природних йбіологічнихфакторів,індивідуальної тасоціальноїпсихології.ЩодозначеннянауковоїдіяльностіМ.Блока таЛ.Февра, то М. Н. Соколовавважала, що смердоті нестворилиновоїнаукової школи, алишенайбільшвдаловиразилиновівіяння всвоїй творчости.Відокремленим від «>Анналів» постав й Ф.Бродель,теоріяякого прорізнішвидкостіплинуісторичного години, на думку автора,пов’язана із «>Анналами»лише докладно йвзагаліоцінена якнауковонеспроможна[11].

>Протилежної думи всвоїймонографії „>Історизмпротиеклектики:Французькаісторична школа „>Анналів” всучаснійбуржуазнійісторіографії” (1980)дотримуєтьсяіншийвідомийдослідникЮ.М.Афанасьєв.Він виходив зконцепції «>Анналів» якнапряму ізвідносноціліснимуявленням проісторичний процес.Ю.М.Афанасьєв,висвітлюючи50-літнійрозвиток «>Анналів»,виділяє в їхньогоеволюції триетапи:періодстановлення ізкінця 20-х досередини 40-х рр.;кульмінаційнийперіодрозвитку в 40-60 рр.,пов’язаний ізтворчістюФ.Броделя йпрагненнямстворитиглобальнуісторію;періодкінця 60-70-х рр., колиз’являєтьсятретєпокоління школи «>Анналів» (>Е.Лє РуаЛадюрі,Ф.Фюре,П.Шоню, якурішуче повернуло, слова автора, в бік «>дегуманізації тапарцеляції»історичної науки. Укнизіпомітне вціломупозитивнеставлення доМ.Блока,Л.Февра,Ф.Броделя, але йважкопогодитися іздоситьрізкоюкритикоютретіх «>Анналів»,творчість та новаторствопредставників якізначноприменшено[12].

ЗаредакціїЮ.М.Афанасьєва та із йоговступноюстаттею в 1986 р.видана вросійськомуперекладіпрацяФ.Броделя «>Матеріальнацивілізація»,зокремапершийїї тому «>Структуриповсякденності:можливе танеможливе».

З приводуостаннього маємовідмітити, що всенсіперекладацької роботи тавиданняпраць чи статейанналістів, то школа «>Анналів» перебувала в порівнянопривілейованомустановищі врадянськійісторичнійнауці.Якщо роботивчених окремихметодологічнихнапрямків узарубіжнійісторіографії сталидоступними вперекладілише на початку 90-х рр., тонаукові творипредставників «>Анналів»подекудиз’являлися чи то, насторінках фаховоїперіодики, чи тонавітьокремимивиданнями, що було б врадянськійісторіографічнійнауцісправоювиключною.

1981-го р.з’явилася книгаВ.Даліна проісториківФранції таВеликоїфранцузькоїреволюції, вякій авторпроаналізувавісторичні роботи тарізніконфронтаційніконцепціїфранцузькоїреволюції назагальномуфонірозвиткуісторичної вФранціїХІХ–ХХ ст.Особливуувагу авторприділившколі «>Анналів»,їїпередісторії,становленню таподальшійеволюції.В.Даліннадзвичайновдало представившитворчіпортретиА.Матьєза,Ж.Лефевра,М.Блока йЛ.Февра,Е.Лябрусса,А.Собулятощо[13].

У 70-80-х рр. врозвиткурадянськоїісторіографіїпочалипроявлятисяновітенденції.Перш на смердотіпов’язані іздіяльністю такихвчених, як М.А.Барг, А.Я. Гуревич,Ю.Л.Бессмертний, О.Л.Ястребицька, котрі непростоосмислювали тадосліджувалипроцеси, котрівідбувалися уфранцузькійісторіографії, якпопереднідослідники, але й ітворчовраховувалицівисновки всвоїхнауковихпошуках.Завдяки цьому булизроблені Першікроки дооновлення тазбагаченняуявленьрадянськихвчених проісторичний процес, предметісторії, заподіяння таметодиісторичногодослідження.

М.А.Баргпочаввивченняфранцузькоїісторіографії ізаналізусоціально-економічних проблемсередньовіччя.Оцінкудосягненняфранцузькоїісторіографіїфеодалізмувіндає всвоїймонографії «>Проблемисоціальноїісторії увисвітлені Сучасноїзахідноїмедієвістики» (1973). Увступі доцієї книжки М.А.Баргвикладаєсвоєрозуміння Сучасноїбуржуазноїісторіографії якборотьбитрьохтенденцій: противникивпровадження методиксоціології вісторію;поміркованіпредставникиісториків, котріпропонуютьробитицевибірково; школа «>Анналів», котразакликала донегайноїперебудовиісторичної науки.Поприпевнумарксистську критику школи, М.А.Барг годину від годинивиявлявприхильність до «>Анналів»,зокремавінвизнавпослідовність таоригінальністьїїлідерів, особливоФ.Броделя із йогоконцепцією «>тривалого години» якнадзвичайноплідною дляісторичногодослідження[14]. Однакголовнимвнеском М.А.Барга до науки було бсучаснепереосмисленняпринципівісторизму,розробка такихнауковихкатегорій таметодівісторичної науки, якпростір, годину,історичнасвідомість,цивілізація тощо, при цьомувін,окріміншого,залучав йтеоретичнийдоробок школи «>Анналів»[15].

>Протягомдовгих роківуважно вивчавпроблеми Сучасноїфранцузькоїісторіографії ймедієвістики А.Я. Гуревич. У 1973 р.вперше, а 1986 р. повторновийшовросійський переклад книжки Марка Блоку «>Апологіяісторії» ізвключеними донеїрозділами із його роботи «>Феодального сус-пільство».А.Гуревичредагував книжку,супроводивїїпримітками, атакож написавшипіслямову, вякій давшидетальнийаналіззагальносвітогляднихпоглядів М. Блоку, особливо йогометодидослідженнясоціально-економічнихвідносин уфранцузькомуселі ізнайдавнішихчасів до нових й вціломувисокооцінив йоговисновки просутністьфеодалізму.Особливуувагувінзвернув напроблемисоціально-історичноїпсихології, їхні постановку тарозробкуМ.Блоком,Л.Февром та їхньогопослідовниками –представниками «>новоїісторичної науки» уФранції.Безперечно,саме подїївпливомісторик ставшизаглиблюватися в колопитань, котрістосувалисяпоняття «>менталітет»,тобто всоціальнупсихологіюсвітобаченнясередньовіччя.Післяробіт М.М.Бахтіна, щодосліджувавці жпроблеми в 60-х рр., його роботиєнайбільшзначнимвнеском врозробку цого нового длярадянськоїісторіографіїрозділуісторії[16].

А.Я. Гуревичробить багато дляузагальнення татворчогозасвоєннядосвідуметодологічнихпошуківсучаснихфранцузькихісториків, котріведуться врізнихнапрямках[17].

>Наприкінці 80-х рр. А.Я. Гуревичпочинаєкритикуватиформаційнуконцепцію До. Маркса, що малонадзвичайновагомезначення дляподолання догматизмумарксистсько-ленінськоїтеоріїСРСР[18]. У з статтею «УрокиЛюсьєнаФевра», щосупроводжуєросійський переклад книжкиЛ.Февра «>Бої заісторію» А.Я. Гуревичпише про кризовінашогоісторичногознання йвважаєнайголовнішоюумовою йогоподолання «>засвоєннядосвіду,накопиченогосвітовоюісторичноюдумкою заостаннідесятиліття», йпередовсімдосвідуфранцузькоїісторичноїдумки[19].

>Творчовраховувавдосягненняфранцузькоїісторіографії всвоїхпрацяхЮ.Л.Бессмертний.ПідвпливомпоглядівЖ.Дюбі ним таіншимимедієвістами буввідкоректованарозроблена врадянськійісторіографіїзагальнаконцепціяфеодалізму.Звернення до проблемісторичноїдемографії тасоціальноїпсихології,ментальностісередньовіччя вдослідженняхЮ.Бессмертноготакожвідбувалося подвпливом школи «>Анналів».Йомуналежитьпріоритет врозробціцихсюжетів врадянськійісторіографії[20].

>Ю.Л.Бессмертний вноситивагомийвнесок восмислення новихтенденцій врозвитку школи «>Анналів» йновоїісторичної вФранції[21].

У 1989 р. врадянськійісторичнійнауцісталася багато вчомувиключнаподія. 3-6жовтня цого року вМосквівідбуласяконференція «Школа «>Анналів»вчора йсьогодні»,присвячена 60-їрічниціцієї школи. Наній,окрімрадянськихісториків, булиприсутнізарубіжнівченні:Ж.Ле Гофф, Р.Шартьє,Ж.Ревель,Н.Земон-Девіс тощо.Середіншого наційконференції був детальнорозглянута проблемаметодологіївивченняментальності.Історикидійшли думи, що в СРСРскладаєтьсяособливийнапрямок, щосинтезуєісторико-матеріалістичні таіншітрадиційніметодипізнанняісторичноїреальності ізновиминетрадиційними, у томучислітими, котріпропонує школа «>Анналів»[22].

У 1989-90 рр. вагинабувають ііншіпочинаннярадянськихісториків.

У 1989 р. А.Я. Гуревичзапочатковуєвиданнящорічника «Одіссей», насторінкахякоговідбуваютьсяжвавіметодологічнідискусії. Тутдрукуютьсятакожрезультатидіяльностінауковогосемінару,організованогоА.Я.Гуревичем приІнститутівсесвітньоїісторії АН СРСР. Доредколегії Першоговипуску «Одіссея»увійшлиЮ.М.Афанасьєв,Л.М.Баткін,Ю.Л.Бессмертний, В.В.Іванов, С.В.Оболенська,В.І.Уколова,А.Л.Ястребицька таінші.

«Одіссей»виходить й донашого години (>останнійвідомий намвипуск 2003 р.).Надзвичайної вагийомунадає і ті, що із 1991 р. у складредколегії був уведень ЖакЛє Гофф. Насторінках його активнодрукувалися ііншізарубіжнідослідники – Ж. Ревель, До.Гінзбург, Ж.Дюбі, Р.Шартьє тощо.

>Перехід відрадянської допострадянської,зокремаросійськоїісторіографіїщодопроблеми школи «>Анналів» миможемоідентифікувати негаразд заякісними, як закількіснимипоказниками.

На початку 90-х рр.спостерігаєтьсязначнезростаннякількостіпублікацій із приводу школи «>Анналів» таперекладнихвиданьїї найвідомішихпредставників.Дослідники, котрінакопичили в70-80-ті рр.надзвичайнопотужнуфактичну,методологічну базу та малі практикузастосування методиканналістів, теперотрималиможливістьвільновисловлювати своїоціночні подивися.

У 1993 р.вийшламонографія А.Я. Гуревича «>Історичний синтез й школа «>Анналів». Уній школарозглянута внадзвичайно широкомуконтексті, але й вцентріувагидослідниказнаходиться проблемаісторичного синтезу. На думку автора, запитання провзаємодіюматеріальної тадуховної культуриє дляісторичногодослідженнявідправноюточкою. Це Веде допереосмислення зрозуміти «культура» й «>соціальне», входіякоговідбувається поворот відісторіїментальностей доісторичноїантропології чиантропологічноорієнтованоїісторії.Монографія А.Я. Гуревича –це книга про ті, як довирішального танайголовнішого, на його думку, заподіяння -проблеміісторичного синтезу -підходить рядпредставників школи й котрі ідеї смердотівисувають.Серед нихвінрозглядаєноверозуміннясоціальноїісторіїМ.Блоком, проблемузв’язкументальності та культури уЛ.Февра,створенняФ.Броделем „>геоісторії” таїїспіввідношення ізекономічнимматеріалізмом. Авторнадзвичайнорельєфно показавши колопошуківЖ.Дюбі, врізноплановихтворахякого так чиінакшепостійноприсутнєпрагненняорганічнопов’язатиісторіюментальностей ізіншоюісторією.Така жтенденція доглибокогодослідженнясистемилюдськихцінностей йуявлень й уробіт Є. Ле РуаЛадюрі та Ж. ЛеГоффа.Високийрівень книжки А.Я. Гуревича багато вчомузабезпечуєтьсязавдяки бовін показавшизагальніметодологічніпринципи й подивисялідерів „>новоїісторичної науки” над абстрактномутеоретичномуаспекті, а ще через їхньогоконкретніісторичніпраці[23].

А.Я. Гуревичпродовжуєпліднопрацювати надрозробкоюметодологіїісторичної в томучислі надшколою «>Анналів». Характерна рису всіх йогонауковихпраць –розглядатиісторію «>Анналів» неізольовано, авписатиїї в широкий контекстісторіографії ХХ ст. тазнайтиїїпрактичнезначення дляросійськоїісторичноїнауки[24].

А.Я. Гуревичзалишаєтьсянезмінним редакторомвидання «Одіссей»,коженвипускякогоприсвяченийпевнійтематицідослідження:наприклад, 1989-го р.випуск бувприсвяченийдослідженнямсоціальноїісторії таісторичної культури, 1990-го р. –особистості тасуспільству, в1991 р. –культурно-антропологічнійтеорії.

Уберезні 1995 р.редколегіящорічника провела «>круглийстіл» на задану тему «>Істориккінця ХХ ст. впошуках методу»,результатиякого були ужеопубліковані 1996-го р. Увступній з статтею до цоговидання А.Я. Гуревичформулюєпрограмуподальшихдослідженьфактично длявсієїросійськоїісторичної науки: «Насторінках «Одіссея»завждиприділяласяувагаметодологіїісторії,зокремаісторико-антропологічномупідходу…Тепер,однак, наставши годинуобговорити запитання более широко тавдумливо… Я болишедетальнийаналіз якпередовихтенденцій Сучасної науки, то йпаростківїї новихнапрямківздатнийдати нампевніорієнтири.»[25].

>Слідвизнати, щозаклик А.Я. Гуревича незалишився безвідповіді.Сучаснаросійськаісторична наукадемонструєпотужнуісторіографічну базущодотеоретичних таметодологічнихновацій вісторії.Середнапрямків татечій, котрівикликалинайбільшезацікавленьвиділимо:історіюментальностей[26],історичнуантропологію[27],переосмисленуполітичнуісторію[28],культурну таінтелектуальнуісторіютощо[29].

У 1990-х рр.,окрім А.Я. Гуревича,продовжував своюнаукову діяльністьіншийісторик, щопочавдосліджувати школу «>Анналів»ще зарадянськихчасів, - Ю. Л.Бессмертний. У 1998 р.вінвидає своюмонографію „якписатиісторію”,якийаналізуєнайновішіметодологічнівіяння уфранцузькійісторіографії в 1994-1997 рр.Основноюособливістю Сучасноїфранцузькоїісторіографії Ю.Бессмертнийвважаєїї свідомийвідхід від так званого «>мета-дискурсу», щопередбачаєглобальніпояснювальнісхеми.Після цоговінаналізуєпередумови цогопроцесу,зокрема критикуісторичноїантропології у80-ті рр.,занепадісторико-демографічнихдосліджень,глибоку кризовісоціальноїісторії.Натомість усучаснихфранцузькихісториківпосилюєтьсяінтерес домікроісторії,культуральноїісторії (Р.Шартьє),історії політики, все понадрозширюютьсямежізастосуваннянарративного жанру. УвисновкуЮ.Бессмертнийрадитьросійськимісторикам неігноруватижодну із парадигм Сучасноїфранцузькоїісторіографії,аджекожна із них, хоч й непіддається прямомузапозиченню,протеміститьнадзвичайнокориснийпізнавальнийдосвід[30].

якзразок длясвоєїтезиЮ.Бессмертний представивши уже івласнеісторичнідослідження,ґрунтовані наметодології Сучасноїзарубіжноїісторіографічнихтечій. За йогоредакцією 1996-го та 2000 рр.вихйшлизбіркипраць,кожна із якіприсвяченаісторії приватного життялюдини, чи токолісім’ї тадрузів, чи то сферіпочуттів таемоцій.Середавторівпрацьзнаходимо йН.Пушкарьову (коханняросійського дворянина ХІХ ст.), й П. Уварова (>старість йнемічність всвідомості французаХVI ст.), іІ.С.Свенціцьку (шлях донезалежностігрецькоїжінки,елліни вколідрузів), й самого Ю. Безсмертного (туга заблизькими в ХІІ – ХІІІ ст.) тощо.Ці роботимаютьнадзвичайновисокунауковуцінністьтакожзавдякивступнимстаттям, щорозкривають маємо якзарубіжнуісторіографіюназваних проблем, то й методудослідженняросійськихавторів[31].

На шкода, у 2000-му р. життяЮ.Л. Безсмертногопередчаснообірвалося. Напошанувидатномуісторикуколегивирішиливидрукуватизбірникпраць, доучасті вякому запросили якросійських, то йзарубіжнихавторів.Ю.Бессмертномувіддавшану Жак Ле Гофф,який в свої з статтеювідмітивзначимістьвнескуросійськогоісторика врозвитокпіслявоєнної нелишерадянської,пізнішеросійської, але й ізахідної,зокремафранцузькоїмедієвістики[32].

>Окрімвласне ужевідомихвчених ізрадянськихчасів,дослідженняфранцузькоїісторіографії тадолі школи «>Анналів»продовжує ймолодшепоколінняісториків.Серед нихвиділимо Л.Рєпіну, Яка 1998-го р. написаламонографію «Новаісторична наука» йсоціальнаісторія»[33].

В.А.Бабінцевочолюєвивченняісторії школи «>Анналів» вУральськомууніверситеті. У 2001 р.вінрозробивпрограму довідповідного спецкурсу.Надзвичайнопозитивноює й йоговидавнича діяльність.Наприклад, за йогоредакцієюлише у 2000-му р.вийшлоодразу 2 книжкифранцузькиханналістів - Жака ЛеГоффа «>Іншесередньовіччя» та Є. Ле РуаЛадюрі «>Монтайю». Доостанньоговидання В.А.Бабінцев написавшипіслямову «>Чарівник із країниОк», вякій давшидетальнийаналізжиттєвого йтворчого шляху Є. Ле РуаЛадюрі.

>Безперечно,знаходитьсямісце для школи «>Анналів» й всучаснихзагальнихісторіографічнихпрацях. Уколективніймонографії заредакцієюІ.П.Дємєнтьєва йА.І. Патрушева 2002 р.розділщодофранцузькоїісторіографіїміжвоєнногоперіоду писали А.В.Адо й У.П.Смірнов.Авторирозкрилиголовніетапикризипозитивістськоїісторіографії тапроаналізувалиформування школи «>Анналів».Французькуісторіографіюдругоїполовини ХХ ст.характеризував В.П.Смірнов.НайбільшеувагивінприділивФ.Броделю та йогометодологічнимпоглядам, атакожокресливзагальніриси «>Анналів»третьогопокоління[34].

>Крізь призмустановлення «>новоїісторичної науки»розглядає всюзарубіжнуісторіографіюдругоїполовини ХХ ст.відомий методологісторії, учредительтомськоїісторіографічної школиБ.Г.Могильницький. Друга книга йогомонографічногодослідження «Історіяісторичної думи ХХ ст.» практично всяприсвяченашколі «>Анналів».Б.Г.Могильницький детальнорозглядаєжиттєвий йтворчий шляхМ.Блока,Л.Февра,Ф.Броделя, атакож,спираючись наїхні роботи,характеризує їхньоготеоретичні подивисящодоісторичногопроцесу,методологіюісторичногодослідження тарезультатиїї практичноговтілення[35].

>Певнідослідження ізфранцузькоїісторіографії таісторії школи «>Анналів»проводяться й в Україні. На початку 90-х рр.відомаще зарадянськихчасівдослідниця Л. Таранвипустила тримонографії, в які вонапослідовнодосліджувала тапорівнювалафранцузьку,російську таукраїнськуісторичну думкукінця ХІХ-ХХ ст.Загалом,характеризуючифранцузькуісторіографію цого години,основнуувагу воназвернуласаме зазнала школа «>Анналів», якої справедливовважає одним ізнайголовнішихнапрямківфранцузькоїісторіографії ХХ ст. Нафонірозвиткузарубіжноїісторіографії вособі «>Анналів» Л. Тарананалізуєрозвиток української науки. До 1929-30 рр.російська таукраїнськаісторична думкарозвивалися вруслісвітової, афілософськими основамирозвиткугуманітарної науки булипозитивізм, марксизм танеокантіанство. Усучаснійукраїнськійісторіографії,вважаєдослідниця, ізвідходом від марксизмувідбулосяукріпленняпозиційпозитивізму. Дляподоланнякризи укра-їнськівченніповинніширшедолучатися досучаснихсвітовихнауковихдискусій, атакожзасвоюватидосвідзарубіжнихісториківдругоїполовини ХХ ст., у томучислі школи «>Анналів»[36].

>Іншимвідомимукраїнськимдослідникомфранцузькоїісторії таісторіографіїєвикладач УкраїнськогокатолицькогоУніверситету, докторантВищої школипрактичнихдослідженьПаризькогоуніверситету Вадим Ададуров. У 2001 р.спільно ізфранцузькимісторикомЖаном-БернаромДюпоном-Мениченомвінвидав грунтовнумонографію «>Французькаісторіографія ХХ ст.».Передмову допосібника написавшильвівськийпрофесор Ярослав Грицак.

>Центральнемісце вкнижцівідведеноаналізові «>новоїісторичної науки» та школи «>Анналів», атакож тімновим «>територіямісторії» тановимметодологіям, що їхньогоосвоїлифранцузькимиісторикамипротягомостанньогостоліття. На думкуавторів,вироблення новихконцептуальних йепістемологічних засідок длядосліджень українськоїісторіїнеможливе безґрунтовногоознайомлення й критичногоосмисленняздобутківсвітовоїісторичної думи ХХ ст.

>Оглядфранцузькоїісторіографії,здійснений умонографії,міститьспеціальнірозділи таекскурси,присвяченніновимипідходам, як від:історичнадемографія,колективнапам’ять,дискусійнавколофранцузькоїреволюціїкінця XVIII ст. тощо.Важливо, що книгаміститьтакожневеликуантологіюперекладіворигінальнихтекстів, котрідаютьбезпосередніуявлення проголовніметодологічніманіфести,ключові роботи танайважливішідебати уфранцузькійісторичнійнауці ХХст[37].

>Вженаступного 2002 р. тієї автора У. Ададуроввидрукував книжку «ІсторіяФранції», якоїдовів докінця XVIII ст.Особливістюцієї книжкиполягає до того, що дляїїнаписанняісториквикористав практичнолишеоригінальнідослідженняфранцузькихдослідників,тобтоохарактеризувавнайпомітнішіметодологічні,концептуальні,фактологічнідосягненняфранцузької науки ХХ ст.щодоісторіївласної країни.Монографія,побудована на такомутипідослідження,єбезперечноюновацією дляукраїнськогонауки[38].

>Інші укра-їнськіісторики, хоч й незупиняються нахарактеристицівласне школи «>Анналів»,протероблять Першіспробизапозичитиїї методикудослідження.

>Новітні напрямисвітовоїісторіографіїобговорюються насторінках такихвидань, як «Дух йЛітера», «Критика», «Україна модерну», «>Українськийгуманітарнийогляд» тощо. У 1992 р.Інститутархеографії НАН Українипочаввидаватизбірник «>MediaevaliaUcrainica:ментальність таісторіяідей» (>редактори Про. Толочко та М. Яковенко), вякомудрукувалисядослідження ізісторії середьновічноїсвідомості.Автори статейдоходятьвисновку, щоіснує великарозбіжністьміж нашимисучаснимиінтерпретаціямиминулихподій йбаченням тихий жподій їхнісучасниками.Давньоруськусвідомість,образи світу, держави,володарядосліджують Про. Толочко, Про.Александров[39].

>Заслуговують наувагу з статтеючеркаськогоісторика Ю. Присяжнюка,присвяченнівивченнюментальностіукраїнського селянства вумовахкапіталістичногорозвиткукінцяXIX–початку XX ст.Дослідник показавши, щоселянськасвідомість на початку ХХ ст.характеризуваласятрадиційністю,ворожістю доринковихвідносин,суперечилаформуваннюполітичної культури демократичногосуспільства[40].

>Протенайвизначнішоюпрацею цого напрямідослідженьвважаєтьсямонографіяНаталі Яковенко «>Паралельний світло».Вонаприсвячена, словасамоїавторки,аналізові того, як людина XVI - XVII ст.сприймаланавколишній світло та собі уньому. М. Яковенковважає, що не варто говорити проуніверсальнімотивації,властиві «усімукраїнцям», «усімкозакам», «усім шляхтичам»,протевважає заможливевіднайтиякісьпровіднімотиви, що «>впливали наповедінковістратегії й типсвітобаченняпевних групзагалу». М. Яковенко такоюгрупоюобралаукраїнську шляхту та,частково,козаків, й водинадцятинарисахреалізувалапоставлене заподіяння.Дослідженнякиївськоїавторкислугуєприладом длябагатьохсучаснихмолодихвчених[41].

>Згадані нами роботивідноситься донайкращихзразківновітніхдосліджень задопомогоюякісноіншихметодологічнихпринципів, у томучисліпропонованих «>Анналами». Однаквчений Ю.Зазулякзастерігає відіншогоявища, щовідслідковується вукраїнськійісторичнійнауці.Вінпише проформування „>апологетичної”традиції вцентральній йсхідноєвропейськійісторичнійлітературі,присвяченій «>Анналам». Дляпевного числанауковихробіт сталомайженормоюпрезентуватицю школу як чи неєдиноможливийметодологічно,новийспосібісторіописання,ігноруючи при цьомуіншіметодологічніальтернативи[42].

>Вважаємоцезауваженняцілкомслушним тапропонуємозвернутися до практикиросійськоїісторіографії, дляякої «>Аннали»єоднією ізнайважливіших, але й неєдиноможливихметодологійісторичногодослідження.

Отже,можемозробитивисновок, щоформування практикививчення школи „>Анналів” врадянській тапострадянськійісторіографіївідбувалося складно та неоднозначно.Післяпершоїзгадки про „>Аннали” в30-ті рр. ХХ ст.наступнепожвавленнядослідженьприпадає наполовину 50-х–60-ті рр. - годину, колиметодологіяфранцузькихісториків детальноаналізуєтьсярадянськимиколегами ізпозиціймарксизму-ленінізму.Починаючи із 70-80-х рр. процесвивчення „>Анналів”триває практичнобезперервно. Доти ж вцей жперіодвідбуваєтьсяунікальнеявище як длярадянськоїісторіографії.Радянськідослідники (А. Гуревич, М.Барг, Ю.Бессмертний, Л.Ястребицька)неофіційнопереймаютьпевніпринципи „>Анналів” длявласнихісторичнихрозвідок.Окреміпредставники школиоцінюютьсярадянськоюісторіографієюдосить позитивно, а роботи М. Блоку чи Ф.Броделявиходятьнавіть уперекладахросійською мовою.

>Перехід відрадянської доросійськоїісторіографічноїтрадиціївивчення „>Анналів”супроводжувавсязбільшеннямпитомої вагипублікацій таперекладів.Сучаснаросійськаісторіографіяорієнтована уже не так натеоретичнийаналізанналівськоїпарадигмиісторії, але впрактичнезапозиченняїї окремихконструктивних методик. Це жтенденція вцілому й уісторіографії української,проте тутцей процесвідбуваєтьсяменшінтенсивно тадещо однобоко –лишещодосфериісторіїментальності.


>Розділ ІІ.Становлення практикидослідження школи «>Анналів» уфранцузькійісторичнійнауці (1929 – 1947 рр.)

>Традиційно вісторіографіїзародження школи «>Анналів»відноситься до 1929 року –датизаснування Марком Блоком йЛюсьєномФевром журналу «>Анналиекономічної тасоціальноїісторії», апоявусамої школиасоціюють ізреволюцією вісторичнійнауціпершоїполовини ХХст.[43],різкимвідходом відпозитивістськоїісторіографії та абсолютноновимякіснимявищем внауці.

>Аналізостанніхпублікацій[44]показує, щодослідникифранцузькоїісторичної наукининіформуютьзовсіміншийпогляд назародження школи «>Анналів», котра, наїхню думку, був результатомпоступовоїеволюції відпозитивістської домодерноїнауковоїпарадигми тасвітогляднихуявлень. Тому мивважаємо запотрібнедещорозширитихронологічні рамкинашогодослідження йпочати із короткогоаналізуфранцузькоїпозитивістськоїісторіографіїкінця ХІХ – початку ХХ ст.

>Позитивізм якфілософськатечія поставивши передісторичноюнаукоюскладне заподіянняідентифікаційного характеру. Зпоглядупредставниківцієїтечії науками могливважатисялише тихгалузізнання, котрі всвоїх методикахдослідженнявикористовувалиприродничо-математичніметоди,тобто тих, котріпіддаютьсяверифікації убудь-якийспосібдослідником, щобажаєтакуперевіркуздійснити.Гуманітарні науки, до які тоді входила іісторія,такоїнадійної таоднозначноїверифікаціїзапропонувати незмогли.Відповідно до цого, смердотівтрачали статус науки,перетворюючись набелетристику.

>Такийпозитивістський постулат практично був стимулом у тому,щобісторикизамислилисястосовносвоїхнаукових методик тапіднялися на захистісторії як науки, котра такоює ймає право (бо і простонеобхідність) наіснування.

Необминулицібурі іфранцузькунауковуспільноту.Саме вколіфранцузькоїпозитивістськоїісторіографії йзароджуються тихревізіоністські ідеї, котрі сталипоштовхомподальшогопереглядунауковоїпарадигми ужеанналістами.

>Глибинні заподійпереглядуісторичнихконцепцій уФранції малі своюспецифічну форму,пов’язану ізособливостями національноїісторії у ХІХ ст.

>Післяпоразки увійні

Страница 1 из 4 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація