Реферати українською » История » Партизанський рух 1941-1944 рр.. на Україні


Реферат Партизанський рух 1941-1944 рр.. на Україні

Партизанський рух 1941-1944 рр. в Україні


ПЛАН

ЗАПРОВАДЖЕННЯ

1.ПАРТИЗАНСКОЕ РУХ 1941-1944 рр. НА УКРАЇНІ

1.1. Період становлення партизанки (>июнь1941- листопад1942гг).

1.2. Діяльність партизанки період із листопада 1943 до кінця 1943 років

1.3. Дії партизанів на завершальному етапі звільнення території України від німецьких окупантів

>ЗАКЛЮЧЕНИЕ

ЛІТЕРАТУРА


ЗАПРОВАДЖЕННЯ

Історія людства, що налічує тисячоліття, неодноразово була свідком кривавих збройних конфліктам та воїн, у ході гинули цивілізації, зникали здавалися незламними держави, йшли піти з життя мільйони людей. Не став винятком і ХХ століття. Страшний слід пам'яті людства залишила Другої світової війни1939-1945гг.

Однією з особливостей цієї війни стало широке антифашистське рух Опору, яке розгорнулося біля Європи та Азії, окупованих гітлерівської Німеччиною та її союзниками. Найефективнішою його формою стало партизанське рух. За опублікованими даними, біля Радянського Союзу діяло 1 млн., в Югославії – від 500 до 800 тис., Франції – 500 тис., Польщі – 130 тис., Греції – 122 тис., Албанії – 70 тис., Бельгії – 23 тис. партизанів і бійців опору. Їхню діяльність відіграла важливу роль дезорганізації тилу армій фашистського блоки і у тому остаточному розгромі.

Ареною безкомпромісного протиборства з гітлерівцями стала територія України із загальною чисельністю партизанів більш 500 тисяч.

Мета цієї роботи висвітлити становлення та розвитку партизанки в Україні в 1941-1944 роках, охарактеризувати бойову, диверсійну і розвідувальну діяльність народних месників і на остаточне вигнання нацистів з українських земель.


1.ПАРТИЗАНСКОЕ РУХ 1941-1944 рр. НА УКРАЇНІ.

1.1.     Період становлення партизанки (червень 1941- листопад 1942 рр.)

 

Напад нацистської Німеччини на СРСР застало партійно-радянське керівництво у Москві непідготовленим усвідомлення реалій у міжнародному становищі на той час, а Збройні сили країни – може масштабної реорганізації і технічного переоснащення новими видами бойової техніки. У разі відступу Радянської армії на основних стратегічних напрямах у Кремлі після перших тижнів жорстоких боїв, нарешті усвідомили, що агресія Німеччини – це широкомасштабна провокація, а справжню війну на цьому етапі ворог знайшовся сильніше ніж Радянський Союз перед. За цих умов, як показував досвід, ефективним засобом стримування і виснаження сил агресора, є партизанська війна.

Директивою від 29 червня 1941 року й постановою ЦК ВКП (б) від 18 липня 1941р. ставилося завдання створення окупованій території оперативних загонів і диверсійних груп для боротьби з частинами ворожої армії, розгортання партизанської війни" та створеннянестерпимих умов агресора та її посібників й організацію Опору на теренах німецько-фашистських військ.

Як засвідчили перші місяці війни, в організацію широкомасштабного й ефективного руху народних месників ні партійно-державне керівництво СРСР, ні органи державної безпеки, ні військове командування було виявлено фактично непідготовленими. У результаті невирішеність питань про централізованому управлінні партизанської боротьбою на тимчасово окупованій території, організацією збройних загонів займалися паралельно, фактично незалежні одне одного партійні організації різних рівнів від ЦК національних компартій і місцевих райкомів партії до органів закінчувався НКВС і політичних вимог і розвідувальних відділів армії.

Перший період партизанки хронологічно охоплює період від початку іракської війни й під кінець листопада1942г., ті оточення німців під Сталінградом. Цей період характеризується відсутністю стійких й погоджених поглядів різних радянських інстанцій на основну мету й завдання партизанки, пошуком найбільш доцільних форм керівництва бойовими і диверсійними діями його, створенням з великим запізненням спеціальних штабів для централізованого управління силами партизанського руху та організації виробництва їхньої дій у сфері Збройних сил Армії. Проте, перші дії партизанів переформують на тилу фашистів мали місце вже не в липні-серпні 1941р. біля Житомирської та суд Київської області, у зоні дислокації Південно-Західним фронтом.

За деякими даними, на 1 жовтня 1941р. в західних областях України була сформована 738 партизанських загонів (26 572 бійця) і 191 диверсійна група (1374 особи). У Західній Україні перешкодою організації радянського партизанки стало ОУН З. Бандери, яка користувалася широкої підтримкою місцевого населення. На хід партизанської боротьби в Україні вплинула дуже швидка окупація її території військами німців, і їх союзниками, що ні дозволило радянської влади провести у життя ряд заходів із розгортання руху Опору. З іншого боку, учасникам руху Опору протистояв добре навчені і озброєний противник.

Після поразки німців під Москвою на грудні1942г. намітилася активізація партизанки в Україні. Особливо відзначилися загони С.Ковпака, І.Копенкина, А. Сабурова, А. Федорова та інших командирів. За даними НКВС України, із серпня 1941 року до березня 1942 роки українські партизани знищили 1652 об'єкта військового призначення, зокрема підірвали 27 ворожих ешелонів. Втрати супротивника у боях й під час диверсій оцінювалися більш як 12 тисяч солдатів та офіцерів, власні – майже 600 бійців.

Перший період партизанки, зокрема і в Україні, був часом важких випробувань для партизанських загонів, гірких поразок і тяжких втрат. Учасники Опору, ризикуючи власним життям, виправляли помилки і недоліки вищого керівництва щодо організації збройної боротьби на окупованій території, набиралися досвіду ведення партизанської війни, вдосконалювали тактику і форми бойової, диверсійної і розвідувальної діяльності.

1.2.     Діяльність партизанки з 17 листопада 1942 до кінця 1943 року

 

Зазначений період руху Опору був часом його найбільшого розвитку біля СРСР і зокрема, в Україні. Цей період відзначений збільшенням кількості діючих партизанських формувань, зростанням їх чисельності та перетворення цього виду боротьби на чинник оперативно-стратегічного значення. Саме тоді було проведено широкі заходи щодо створення централізованого керівництва партизанським рухом, проведена підготовка кадрів, поліпшено їх матеріально-технічне забезпечення.

Основним змістом партизанської боротьби в Україні у другому періоді стала реалізація розроблених ЦККП(б)У оперативних планів бойових дій в на зимовий період 1942-1943 рр., на весняно-літній 1943 р., зокрема плану захоплення й утримання переправ через річки Десна, Дніпро, Прип'ять і допомоги Червоною Армією захоплення Києва.

У процесі виконання плану бойових дій в партизанів України із першого листопада 1942 по 1 квітня1943г. чисельність особового складу бойових формувань збільшилася майже втричі. У першій половині 1943 року у об'єднаннях і загонах, які пов'язувалися з радянським тилом, налічувалося до 30 тис. бійців. Вони воювали переважно у північних районах України, де були сприятливі природні умови – лісу й до болота. Звідси здійснювали рейди завезеними на територію, яка мала сприятливих умов постійної дислокації.

Гучний резонанс серед населення окупованих територій мали рейди об'єднань С.Ковпака, Я. Мельника,М.Наумова, А. Сабурова, А. Федорова з Лівобережної України в правий берег Дніпра, району українсько-білоруського Полісся. Приміром, об'єднання М. Наумова протягом двох місяців відбулося з боями територію семи областей.

Німецькі експерти констатували, що диверсійними діями партизанів завдані колосальних збитків з велику кількість людських жертв.

Особливо значних збитків було нанесено фашистам період із 1 квітня до 1 вересня 1943 року. На території України була підірвано 713 ешелонів, унаслідок чого пошкоджено 788 паровозів, 8030 платформ, цистерн, вагонів, зруйновано 108 допомогою залізничних і шосейних мостів, здійснено 8 нападів на залізничні станції. Під ударами партизанів переформують на цей період перебувало 40 та напрямів і ділянок залізниць загальної тривалістю близько чотирьох тис. км.

Під час Курській битви 26 серпня 1943 року, командуючий німецькими військами оперативного тилового району групи армій генералФредеричи доповідав у Берлін у тому, що дедалі більшу кількість диверсій, здійснювані на залізничних магістралях, призводить до надзвичайному становищу всієї транспортної обстановки і катастрофічного положення з поставками військ.

Німецьке командування змушений був через брак каральних військ зосередити їх у охороні основних транспортних магістралей, котрі рясно відбувалися за території України. Тому з під німецького впливу випадали величезні території, які у роки почали називати партизанськими зонами і краями. Начальник поліції безпеки і СД в Україні змушений був доповідати у Берлін: «Партизанський рух набуло такі розміри, значна частина областей потрапляє під сумнів їхню контроль».

Останній декаді 1943 року, Червона Армія наблизилась до Дніпру і розпочалося операція з руйнації ворожих комунікацій, яка отримала назву «Концерт». У результаті партизани домоглися призупинення руху на довгий час поїздів, що ще більше погіршило становище німецьких військ. Лише у грудні 1943 року було знищено 2270 кмодноколейного залізничної колії.

1.3. Дії партизанів на завершальному етапі звільнення території України від німецьких окупантів (січень-серпень1944г.)

 

Зазначений період став третім періодом руху Опору. Перед партизанами України стояло завдання і далі активними діями по дезорганізації тилу німецько-фашистських військ сприяти бойовим операціям Червоною Армією. У цьому пріоритетне значення надавалося виходу партизанських загонів завезеними на територію Волині та Галичини.

На початок 1944 року найвищою була концентрація партизанських сил біля Рівненській, Житомирської та Кам'янець-Подільській областей. Тут у зоні дислокації 13-й і 60-ї армій 1-го Українського фронту, перебувало 18 об'єднань у складі 115 загонів чисельністю понад 34 тис. людина. Це було використане радянським командуванням, яке за проведенніРовенско-Луцкой наступальної операції 27 січня – 11 лютого1944г. відвела у ній помітну роль партизанам, котрі за словами командуючого 13-й армією М.Пухова, стали грізної силою боротьби з окупантами. Загони об'єднання учасників Опору як активно взаємодіяли з наступаючими захоплювали радянські війська, а й самостійно вибивали фашистів з населених пунктів, утримували їх на підході частин Червоною Армією.Результативними було також диверсійні дії партизанів.

Коли територіїВолини-Полесья і Поділля партизанські формування загалом не впоралися із поставленими завданнями, їх спроби пройти Галичину виявилися невдалими. Крім об'єднань П.Вершигори, М. Наумова, М.Шукаева, до цього регіону не ввійшло, практично одне формування. Проте об'єднанняВершигори і Наумова недовго протрималися У Дрогобицької та послуг Львівської областях були змушені з утратами відступити польську територію, а формуванняШукаева перейшов у Словаччину.

Головна причина цих невдач полягало у активній протидії ОУН-УПА та не підтримки партизанів у місцевого населення.

Разом про те, перейшовши завезеними на територію Польщі й користуючись підтримкою польського населення, об'єднаннямВершигори, Наумова та інших партизанських командирів, завдали чимало клопоту гітлерівцям.

На завершальному етапі звільнення території України у січні – серпні1944г. партизанські формування та загони підірвали 1015 ешелонів противника, зруйнували 464 допомогою залізничних і шосейних мосту, розгромили 52 штабу і гарнізони противника, знищили 638 одиниць бронетехніки, 4647 автомашин, завдали ворогу втрати у живої силі. Оцінюючи діяльність українських учасників партизанки цьому етапі, можна послатися думку відомого гітлерівського воєначальника, генерал-полковника Р. Гудеріана: «…Дії партизанів наприкінці війни, - писав Пауль,- особливо активізувалися і охоплювали все райони бойових дій в. Це змушувало використовуватиме боротьби з партизанами цілі об'єднання, які необхідні на фронті».

Слід зазначити, що у своєму складу партизанські об'єднання і лави були багатонаціональними. У Русі Опору в Україні брали участь представники 62 національностей СРСР інших країн. Українці становили ядро партизанських загонів і об'єднань (59% від загальної кількості учасників).

За здійснення бойових операцій та диверсій 63,7 тис. партизанів і підпільників нагороджено орденами і медалями СРСР, 95 їх удостоєне звання Героя Радянського Союзу. Двічі Героями Радянського Союзу стали українці З. Ковпак й О. Федоров.


>ЗАКЛЮЧЕНИЕ

Партизанська боротьба в Україні на теренах окупаційних військ стала важливим стратегічним чинником. Партизанський рух в Україні відбулися своєму русі три періоду, чи етапу.

На перший етап розвитку руху Опору негативно вплинули швидкість захоплення фашистами українською територією, його бойова підготовленість і технічне оснащення, відсутність централізованого керівництва. Багато створені у період загони не зуміли розвинути своєї діяльності, розпалися чи ліквідовано німецькимиконтрразведовательними органами.

У результаті другого і третього періоду відбулися зміни у створенні і дієвості та ефективності партизанки в Україні. Це змушене визнавало навіть німецьке командування. Є ціла низка підтверджень із боку німців, що партизани сутнісно створили «другий регулярний фронт» і боротьбу проти них нацисти розглядали як бойові дії на фронті. На ліквідацію партизанки німецьке командування відтягало великі охоронні й регулярні сили, що негативно позначалося на проведенні німцями фронтових операцій. Отже, партизанське рух внесло вагомий внесок у звільнення від фашистських військ та у загальну перемогу над фашизмом у другій світовій війні.


ЛІТЕРАТУРА

 

1. Боярський В.І. Партизани і армія. Історія загубленихвозможностей.-Минск-Москва, 2001.

2.Кентій А.В.,Лозицький В.С.Партизанський рух 1941-1944 рр. в Україні //>Українськийісторичнийжурнал.-2005.-№3.-С.3-16.

3. Кучер У.Партизанський рух в Україні 1941-1944 рр.:погляд зсьогодення //Історія до шкілУкраїни.-2004.-№9-10.-С.48-54.

4. Литвин У. Україна в роктаокупації (із циклу статей «Україна вДругійсвітовійвійні» //Історія до шкілУкраїни.-2005.-№8.-С.50-55.

5. Українапартизанська 1941-1945.партизанськіформування таорганикерівництва ними:Довідково-науковевидання.-К., 2001.

6.Чайковський О.С.Невідомавійна (>Партизанський рух в Україні 1941-1944 рр. мовоюдокументів,очимаісторика) -До., 1994.


Схожі реферати:

Навігація