Реферати українською » История » Сподвижник Петра1 П.А.Толстой


Реферат Сподвижник Петра1 П.А.Толстой

року міністерство освіти

Російської Федерації

Санкт-Петербурзький державний

инжененрно-экономический університет

інститут туризму й готельного господарства

Р Є Ф Є Р А Т

з дисципліни: історія Батьківщини

«Сподвижник Петра I П. А. Толстой»


Виконала

студентка

1 курсу, групи 5022

Смирнова Антоніна.

2002

План:

Кар'єра П. А. Толстого…3

Перші дипломатичні поручения…4

Річ царевича Алексея…7

Падіння Толстого…9

Кар'єра П. А. Толстого.

Життя Толстого примітна у багатьох відносинах. Петра Андрійовича був єдиним сподвижником Петра, який розпочинав своє кар'єру його противником, а закінчував його вірним слугою. Щоб зробити таку метаморфозу, потрібно здолати відсталість і консерватизм середовища, оскільки спочатку орієнтувався. До когорти сподвижників Петра Толстой влився в зрілі роки, і, попри це, разом з ретельністю став осягати нове, причому у процесі не навчання, як це робили його молоді сучасники, а переучування. Це складно як важко.

Навряд чи серед дипломатів, якими мав цар на початку XVIII в., можна було знайти підходящу кондидатуру посаду російського посла Стамбулі, чим Петро Андрійович. Навряд, далі, можна було проявити стільки наполегливості, спритності і гнучкості, як Толстой. Тут важливий підсумок його нелегкої служби, що вилився у цьому, що йому вдалося надати виступи проти Росії Османської Імперії той період Північної війни, коли це виступ таїло нашій країні найбільшу небезпека.

Перші дипломатичні доручення.

Лише 1671 р. Петро Толстой отримав придворний чин стольника, але двору ні близький не мав маєтків і вотчин. Можливість прилучитися до двірським інтриг в нього виникла в 1682 р., під час стрілецького бунту по смерті царя Федора Олексійовича. У боротьбі двох придворних партій — Милославских і Нарышкиных — Петро Толстой визнала правоту царівни Софії і Милославских; він складався з ними родинному зв'язку і користувався заступництвом їх прибічника Голіцина. Невідомо, як поводився Толстой під час подій 1689 р., коли закінчилося правління царівни Софії й дійшов влади Петро. Мабуть, доля його складалася особливо сприятливо — відомо лише, що у 1694 р. він був лише воєводою далекого північному місті Устюгу. Проте йому вдалося викликати в молодого царя — в 1696 р. він брав у взятті фортеці Азов і його було надано чин капітана гвардії. Толстой виявляв неабиякі на свої років енергію та активність. Він мав 52 року, коли він 1697 р. разом з іншими 39 стольниками — здебільшого молодими нащадками знатних сімейств — пішов у Італію вивчення військово-морського справи. Толстой їхав майже з тим самим маршрутом, як і Шереметєв, відвідував самі міста Київ і як і вів шляховий щоденник. Проте записи Толстого відрізнялися подробицею і мальовничістю, бо свідчить про наявність в їх автора літературного таланту. Увага його приваблювало все нове і незвичне. Сам Толстой на відміну багатьох сподвижників Петра позбавили пороку — пияцтва. Залишаючись типовим російським мандрівником XVII в., він дуже поверхово описував наукові установи, навчальними закладами, мануфактури, та заодно приділяв багато уваги дрібним подробиць оздоблення костьолів, опису Церков та монастирів, особливостей богослужіння. Морська ж практика, очевидно, дуже приваблювала Толстого, але він взяв участь у двох плаваннях і незабаром отримав відповідний атестат, у якому характеризувався як «чоловік сміливий, дбайливий і здатний». Йому не довелося служити на море. Коли на початку 1699 р. Толстой повернувся з подорожі, цар, побачивши цілком зміненого і котрий придбав європейського лиску людини, вирішив, що він найдостойніша кандидатура на вирішення одній із найскладніших дипломатичних завдань, завдань, які Росією. Йшлося про Туреччини, де Росія має вперше заснувати дипломатичне представництво. У 1702 р. Петро Толстой був першим російським дипломатом, який очолив постійне посольство у Стамбулі. Його завдання полягало у цьому, щоб уникнути війну Османської імперії проти Росії за Швеції чи навіть відтягнути її початок. Важко було знайти цієї мети уявити більш підхожого людини, ніж Толстой, який мав не лише розумом і енергією, а й великим терпінням, спостережливістю, обережністю і хитрістю. Ці якості були тим паче важливі, що від перших днів перебування посла при дворі султана османське уряд робив все, щоб ізолювати російське посольство і обгрунтованими аргументами спростувати обвинувачення, висунуті проти Росії. Послу було дозволено залишитися у Андрианополе, та був переїхати з двором до Стамбула. Багато тяжких випробувань довелося витерпіти Толстому: побутові незручності та хвороби, суворий режим ізоляції — послу заборонялося виїжджати до обідні — і навіть загрозу арешту і страти.

Російський дипломат навряд чи сумував і, попри складні умови, продовжував працювати — в 1703 р. надіслав у Москві твір «Стан народу турецького». Петро Толстой посилав докладні і точні донесення в Посольський наказ, зірко стежачи над поведінкою кримськотатарського народу та інших сил, здатних підштовхнути султана до війни Росією. Дипломатичні зусилля Толстого мали успіх до 1709 р., коли Туреччина, підбурювана втікачам її територію шведським королем Карлом XII, все-таки стала готуватися до війни. Військові дії почалися 1711 р. Проте, така велика відстрочка — 10 років від початку Північної війни — була незаперечним дипломатичним успіхом Росії. Толстому зірвалася домогтися укладання торгового договору з Портою. Турки не бажали надавати російським торговим кораблям право проходу з Азовського моря в Чорне. Але саме посол з допомогою своїх довірених осіб, насамперед купця з Рагузы Сави Владиславича (Рагузинского), переправляв куплені ним товари через турецькі заслони. У 1704 р. надіслав «сухим шляхом» через Молдавію «трьох молодих арапів». Двоє їх призначалися главі Посольского наказу боярину Федору Олексійовичу Головіну, а третій — самому Толстому. Після смерті Головіна арапи були у дворі Петра I. Одне з них, Абрам, отримав прізвище Ганнібал. Його правнук А. З. Пушкін став великим російським поетом.

Усі, навіть купівля арапів, діставалося Толстому у Туреччині з великою працею. Але страшні часи настали після проголошення війни Росії. У грудні 1710 р. Толстой був ув'язнений у Семибашенный замок (Едикул) у Константинополі. Вийшовши волю у квітні 1712 р. вже з закінченні війни, він разом із росіянами повноважними послами — віце-канцлером П. Шафировым і М. Шереметевым — вів переговори щодо умов світу. Але туркам не сподобалося, що росіяни всупереч обіцянкам вступили завезеними на територію Польщі. Знову Туреччина оголосила війну Росії, й у жовтні 1712 р. колишнього посла знову, цього разу вже разом із Шафировым і Шереметевым, був у Семибашенном замку. Послів із почтом, налічувала близько двохсот людина, ув'язнили на вельми невеличкому підземному приміщенні, де їх боялися померти «від смердоті і духу» (задухи). Однак усе владналося благополучно, й у березні 1713 р. усі вони нарешті здобули довгоочікувану свободу. На червні 1713 р. з участю Толстого уклали Адрианопольский мирний договір Росії із Туреччиною.

У 1714 р. Толстой повернулося на Росію, де на той час сталися великі зміни. Становище зобов'язувало його купувати дім у Петербурзі і оселитися там. Петра Андрійовича призначили сенатором і майже отримав високий чин таємного радника. У 1716-1717 рр. він супроводжував Петра I в закордонному подорож, де також виявив свої дипломатичні здібності. Але її зоряний годину припало на 1717г., оскільки саме йому цар доручив залагодити справа про повернення Росію царевича Олексія. Петро віддавна був незадоволений царевичем, особливо тим, що не не виявляв ані найменшого інтересу державних справам. Цей конфлікт зайшов не треба, що царевич виявився за противників батьківських перетворень. Стосунки між батьком і сином загострилися настільки, що Олексію довелося бігти і винних шукати порятунку у Європі.

Річ царевича Олексія.

Торішнього серпня 1717 р. цар у листі до сина настійно зажадав його негайного приїзду Копенгаген. Перелякана царевич за порадою своїх наближених зважився бігти до Відня до імператора Карлу VI. Інкогніто, у вигляді державного злочинця, він був ув'язнений у фортеця Эренберг. Петру вдалося знайти притулок сина з допомогою резидента у Відні Авраама Веселовського. Тоді царевича таємно перевезли в Неаполь. Доставити Олексія там Петро доручив досвідченому дипломату — Толстому, якому вдалося, зламавши опір віденського двору, одержати дозвіл побачитися із сином Петра I, щоб умовити царевича здатися на милість батька. І тому старий дипломат використав — підкуп, шантаж, брехня. Слабохарактерный Олексій, званий Толстим в листах «звіром», загалом був б легкою здобиччю. Йому обіцяли прощення і дозвіл жити у селі у разі добровільного повернення Росію. У 1717 р. понад рік скрывавшийся по закордонах царевич у супроводі Толстого виїхав там. Дорогою Толстой використав свій вплив, аби захистити Олексія небажаних зустрічей, насамперед — з імператором Карлом VI.

До Москви царевич прибув 31 січня 1718 р. Звісно, про будь-яке прощення неможливо було мови. Почалося слідство. Толстой, поставлений на чолі спеціально освіченою з цього приводу Таємної канцелярії, відіграв важливу роль розкритті антиурядового змови. Допити й моральні тортури, у яких він був присутній, довели винність як наближених царевича, а й деяких вищих сановників держави. Побоюючись поновлення змови, цар Петро зміг засудити свого сина до смерті. Під смертним вироком Олексію Толстой підписався однією з перших, що згодом сумно вдарило по його долі.

За старанність у викритті змови Петра Андрійовича був щедро винагороджений конфіскованими прихильники царевича вотчинами, йому вручили чин дійсного таємного радника й обійняв посаду президента новоствореної Коммерц-коллегии. Одночасно залишався главою Таємної канцелярії. За переказами, цар одній із гулянок зауважив притворившегося п'яним Толстого, який уважно спостерігав події, і йому: «Голова, голова, якби не була така розумна, б відрубати тебе велів». Саме розум зробив Толстого однією з перших вельмож у державі останніми роками царювання Петра. Жодна світське розвага не обходилося без Петра Толстого. Нерідко гостем він був й мешканці дому Меншикова, майбутнього свого ворога. У 1719 р. Толстому було доручено серйозна дипломатична місія в Пруссії. Після переговорів із прусським королем він отримав гарантії лояльності Пруссії стосовно Росії. Толстой супроводжував Петра в Каспійському поході, де зблизився з дружиною царя Катериною — майбутньої імператрицею. А двох років керував церемонією коронації імператриці. Того ж дня отримав графський титул. Не дивно, що коїлося після смерті Петра I Толстой разом із Меншиковим доклав всіх зусиль, аби спорудити на престол Катерину I.


Падіння Толстого.

Вплив Меншикова зростало, і протистояти цього міг собі Верховний Таємний рада, членом якого стала Толстой. Усвідомлюючи недовговічність правління Катерини, Меншиков задумав женити царевича для Петра Олексійовича у своїй доньки Раїса й перевести його на престол. Цьому підприємству противилися багато, і Петро Толстой, який хотів би бачити на троні жодну з дочок Петра — Ганну чи Єлизавету. Меншикову вдалося звинуватити Толстого та його прибічників — А. М. Девиера і І. І. Бутурліна — у державній зраді й влаштувати з них суд. Напередодні смерті — 6 травня 1727 р. — Катерина підписала указ про засланні Толстого разом із сином Іваном Сокульським у Соловецький монастир. Тут 30 січня 1729 р., після півтора року укладення сиром кам'яному мішку, помер 82-річний «колишній дійсний таємного радника і кавалер граф Петро Толстой».

Людина незвичайного розуму, внушавший побоювання противникам навіть у глибокій старості, він загинув жертвою заплутаною мережі придворних інтриг, яку сам ще незадовго доти сплітав з такою мистецтвом.

Схожі реферати:

Навігація