Реферати українською » Издательское дело и полиграфия » Російська книжка, і російський читач у Китаї


Реферат Російська книжка, і російський читач у Китаї

Страница 1 из 2 | Следующая страница

С.А. Пайчадзе, ГПНТБ ЗІ РАН

Використання мемуарів як историко-книговедческих джерел мало місце у роботах фахівців. У цьому розглядалися спогади людей, безпосередньо з книгою - видавців, книготорговців, бібліофілів тощо. Були спроби узагальнити цю практику, і навіть розглянути роль великих воєначальників як читачів творців книжок [1].

У цій статті обраний інший підхід. Вперше у ролі основних об'єктів дослідження, містять відомості историко-книжного характеру, розглядається досить специфічна група спогадів - мемуари свідків та учасників подій у Китаї 20 - 40-егг. нашого століття. У цьому автор спеціально не приділяє уваги конкретним досягненням чи недочетам у різноманітних галузях своєї діяльності: політичної, військової, економічної чи іншого. Не враховуються і різниця у підході очевидців до оцінок тих чи інших етапів китайської історії. Діяльність робиться лише спроба розповісти одного із важливих обставин закордонного буття наших співвітчизників. Таким обставиною було загальне, власне, бажання використовувати російську книжку, російське друковане слово.

Спершу Китай направлялися з Радянського Союзу фахівці різного профілю, сочетавшие практичного досвіду професіоналів із солідної теоретичної підготовкою. Чимало їх ми мали академічну і університетську підготовку, наукові ступені, володіли іноземними мовами: китайським, англійським, німецьким, французьким. Дуже нерідко згадується у їх мемуарах щодо книжки, читанні, роботі друкарень та інших питаннях, що з використанням вітчизняної і закордонної друкованої продукції. До творам що така ставляться, зокрема, мемуари В.В.Вишняковой-Акимовой, П.П.Владимирова, А.Я.Калягина, А.И.Черепанова та інших., використані у статті.

Автори цих інших спогадів серед осіб, знають книжку й із нею взаємодіючих, називали серед емісарів нашої країни представників найрізноманітніших соціальних груп. Це був колишні царські офіцери, перейшов бік радянської влади, більшовики з підпільним стажем і досвідом участі у робочому русі навіть Англії, учасники громадянської війни Росії із робітників селян, отримали потім вищу військову і востоковедную підготовку й т.п. Всім них книгу було знаряддям освіти і праці, найважливішим інструмент пізнання, що дозволяє долучитися до ідеям, хвилюючим для людини незалежно від соціального і національної походження.

Росіяни бібліофіли цікавилися як сучасними, зокрема європейськими виданнями, а й відвідували книжкові базари і книгарні китайських міст, де продавалися старі тогочасні книги й манускрипти. У харбинских магазинах, наприклад, можна було зробити дуже необхідні фахівцям придбання. Книги купувалися у яких як місцеві жителі, а й студентами-востоковедами і СРСР, які у Китаї практично. Тут були "...будь-які китайско-русские, русско-китайские (Попова, Палладия) словники... і навіть рідкісні книжки з Китаю.... Це був кращі подарунки нашим друзьям-китаистам", - згадував згодом М.И.Сладковский [2]. Одне з відомих радянських військових фахівців Н.И.Кончиц прагнув набувати літературу на китайської території там, де це можливо [3]. Інший військовий радник, М.И.Казанин, набув у Шанхаї історію Голландії. Він просто читав цієї книжки, але прагнув використовувати її матеріали для порівняльного аналізу політичну ситуацію. Зі спогадів М.И.Казанина випливає, що з наших співвітчизників мала місце та інформаційний процес паралельного читання (мабуть, і через нестачу видань), коли одну книжку передавалася читачами одна одній [4]. Іноді нашим фахівцям вдавалося ознайомитись і з дуже рідкісними даними историко-книжного характеру. Цінність є, наприклад, та рідкісні свідоцтво про стані друкарні російської духовної місії у Китаї. Місія, втративши урядової підтримки після Жовтня 1917 р., тягнула в Пекіні жалюгідне існування. Однак у друкарні місії все-таки проводилися деякі роботи (литографирование і друкування). Цікаво, що до послуг цієї друкарні вдавалися співробітники радянського повпредства, хоча устаткування був "просто архаїчним" [5].

Перші посланці в Радянській Росії, які у Китаї так можна трактувати за приклад діяльності політичних радників, належали до групи Г.Н.Войтинского, що прибула у країну на початку 1920г. Але історія планових і систематичних поїздок фахівців із Радянського Союзу до Китаю почалося з реалізації практично задумів Сун Ятсена, як у кінці літа 1923г. делегація китайського Народного революційного уряду на чолі з Чан-Кайши приїхала до Москви. Раніше, ніж переважна більшість спеціалістів з СРСР після зазначеного візиту відбула у цю країну, на китайську територію України у Китай прибув М.М.Бородин, призначений головною політичною радником Гоміндану. Після приїзду він уваги приділяв аналізу преси, та друкованої пропаганді. У його резиденції, в передмісті Кантона, було обладнання випуску літографованих видань. Тут у середині 20-хгг. було розпочато випуск журналу радянської колонії, котрий спочатку називався "Більшовик в Кантоне". Після виходу друком шести номерів назва змінили. Журнал став називатися "Кантон". До нього охоче писали та її охоче читали. У 1927г. журнал випускався в Ханькоу. Устаткування, яким мали радники, дозволяло випускати та інші праці. Так було в Кантоне М.Волин і Е.Йолк видали літографським способом наукова праця "Аграрні відносини у провінції Гуандун", що була знищена в 1927г. під час однієї з епізодів громадянської війни Китаї. Той самий працю готувався і з провінції Гуанси [6]. Cудя по мемуарами наших радників, вони були тільки читачами, а й авторами видань спеціального, наприклад, військово-політичного характеру. Ще школі Вампу, організованою біля Кантона, багато уваги гоминьдановским керівництвом країни та ними приділялося проблемі друку. З 1924г. тут видавалася газета "Вампуская хвиля". У друкарні школи друкувалися невеликі брошури, зокрема з відповідями викладачів на актуальні питання слухачів школи (революцію, Червоній Армії та ін.). Були тогочасні книги й у власному розпорядженні в українських фахівців. Деякі їх мали змогу збирати спеціальну літературу. М.Е.Шасс, наприклад, говорить про тому, що він працював у Китаї над літературою з економіки і фінансів і склав досить велику бібліотеку по названим питанням [7].

У різні роки советско-китайские державні контакти відчували хіба що припливи і відпливи дружелюбності і ділового співробітництва. У другій половині 30-хгг. спостерігався одне із таких припливів. Тільки 1939г. у Китаї перебувало 3665 радянських військових фахівців, як звідси згадує ряд авторів. Обставини характеризувалися, природно, як перебуванням на китайської території військовослужбовців, а й діяльністю численних цивільних осіб із СРСР. У цьому треба сказати, що з оцінці можливості використання тогочасні книги й інших вітчизняних видань російськими людьми, необхідно пам'ятати його присутність серед аналізований період Китаї значної частини радянських установ.

Навіть у 20-егг. були, наприклад, у Шанхаї, крім генерального консульства Радянського Союзу, і відділення торгового представництва (саме представництво розташовувалося в Тяньцзіні) контори "Центросоюза" і "Нефтесиндиката", представництво "Текстильторга", агентство "Совторгфлота" та інші установи.

Після цього десятилітті отримують розвиток контакти з китайською "глибинкою". Найважливішою базою ділового співробітництва двох десятків країн стає прикордонна провінція Синьцзян. З допомогою наших фахівців велися геологорозвідувальні, будівельні, монтажно-наладочные й інші роботи. У Урумчи побудували завод сільськогосподарського машинобудування, біля нього - самолетосборочный завод з житловим селищем, де була лікарня і клуб, в Тушанзы було споруджено нефтекомбинат. У провінції діяли також трести "Совкитнефть", "Совкитметалл" та інші установи. Були вони й у інших провінціях Китаю. Загальна кількість водіїв та обслуговуючого персоналу з Радянського Союзу тільки шосе Сыры-Озек-Ланьчжоу становить близько 4000 людина [8]. Але російська книга використовувалася як тут. Відомий кінематографіст Роман Кармен згадував, що з відвіданні оборонного заводи на Чунцине вона бачила величезну бібліотеку наукових книжок на тому тому числі й російській мові [9].

Потому, як і 1941-1942гг. настало різке охолодження у відносинах між гоминьдановским уряд і урядом СРСР, переважна більшість наших дипломатів і фахівців повернулося батьківщину. Природно, що зміни торкнулися читання книжок. Радянських читачів мало стало, а місцевого населення за читання не схваленої літератури іноді погрожували і репресії [10].

Спогади дозволяють одержувати інформацію також про те, що було гоминьдановскими владою в "добрі" 20-ті і 30-егг. задля забезпечення наших радників і фахівців книжками та періодичними виданнями. На жаль, відомості про це не тішать розмаїттям. Проте, серед фактів різноманітних можна назвати інформацію про надання нашим льотчикам колишнього японського клубу з багатою бібліотекою або про отриманні ними китайських газет. Серед цих видань була, наприклад, газета "Авіація Китаю". Іноді перекладачі знайомили добровольців з Радянського Союзу з англомовними періодичними виданнями, де у позитивному плані розповідалося про економічні успіхи нашої країни.

Традиції використання друкованого слова у сфері справи тривали. Радники із нашої країни був у Китаї й у авторами службових видань різної тематики й у 30-егг. Ними, наприклад, під час війни з японцями розроблялися "Головні правила навчання нових військ". Інженер А.Я.Калягин, про що його спогадам, широко застосовував регулярно працюють з китайським персоналом підготовлені їм схеми, креслення, діаграми. Той-таки А.Я.Калягин писав, що наприкінці 30-хгг. радянський статут ПУ-29 (швидше за все переданий кимось із радників) був в військово-навчальних закладах Яньнаня ("Особливий район Китаю"), де була основним навчальним посібником. Каже цей автор про використання статутів і за описі підготовки до оборони Уханя. Цікаво, що А.Я.Калягин (у майбутньому високопоставлений генерал, учасник Великої Великої Вітчизняної війни) стосовно питання про про використання спеціальної літератури звертається до своїх мемуарах досить часто. Після їхнього прочитання стає зрозуміло, що він цікавився і давньою китайською військової книгою. У той самий час А.Я.Калягин говорить про недостатності військової літератури японців, про німецьких брошурах, завезених Китай для пропаганди ідей насадження агентурної розвідки, про працю Шліффена "Канни" стосовно невдалої стратегії японських військ та ін. [11].

Проте наших співвітчизників, відряджені до Китаю, знали і захоплювалися як творами політичною, або спеціальної тематики. Командир для особливих доручень при М.В.Фрунзе полковник генерального штабу старої російської армії П.П.Каратыгин, відряджений головою Революційного Військової ради до Китаю, щоб зрозуміти обстановці, характеризувався сучасником як блискучий знавець красного письменства [12]. А.И.Черепанов писав про старшому льотчику В.Сергєєва, вспоминавшем дуже доречно "дідуся Крилова". Вечорами читали вірші у свій дім в Гуанчжоу професор А.И.Ильяшевич і науковий співробітник НДІ Наркомфина СРСР М.Е.Шасс [13]. Читали напам'ять наші люди й не лише любовну лірику чи твори, вспоминавшиеся під впливом екзотичної обстановки. Звучали з вуст і політичний лірика, та вірші М. Тихонова "Балада про цвяхах", "Поема про синьому пакеті". Великим знавцем видань різної тематики показав себе серед добровольцев-летчиков кінця 30-хгг. А.Шеминас. Він наводив незаперечні докази на суперечках на задану тему про мистецтво, літературі, медицині чи техніку. Одне з товаришів А.Шеминаса стверджував, що про як-от він, говорили: "носив енциклопедію за пазухою" [14].

Дуже важливого значення у духовному житті наших співвітчизників мали газет і журналів. У 30-егг. тоді як минулим десятиліттям їх роль не могло стати іншій у зв'язку з різким збільшенням кількості радянських добровольців у Китаї. Слід пам'ятати, що Чан-Кайши не дозволяв політичної діяльності військовим радникам. Тому, за відряджанні і СРСР політпрацівникам ставилося обов'язок орієнтуватися у політичної обстановці, з позиції газети "Щоправда". Получали наші фахівці й інші російськомовні радянські видання. Окремі фахівці привозили з собою на китайську територію окремі екземпляри газет, наприклад "Червону зірку".

У мемуарах радянських фахівців містяться, але навряд чи над мінімальних дозах, інформацію про книзі, читанні і читачів з середовища російських емігрантів і контактах людей і СРСР із нею. Ці дані носять при цьому іноді невідь що конкретний, а скоріш непрямий характер. До особам, які б використовувати видання російською, ставилися насамперед представники старої військової інтелігенції, вони виявилися у Китаї. До до їх числа, безумовно, слід віднести "білого" генерала Бехтеева, який служив китайці начальником бюро з будівництва доріг у Синьцзяні. До цієї категорії можна віднести вступило ділової контакти з радянськими льотчиками полковника Іванова - командира кавалерійського полку російських емігрантів, що були на службі в глави названої провінції [15].

Були військових чинів старої армії й генерали, прагнули повернутися до Росії. Так, разом із радянськими військовими радниками служив колишній військовий міністр колчаківського уряду Иванов-Ринов. Генерали Шалавин і Тонких (колишнього начальника штабу отамана Анненкова) також служили разом із радянськими військовими фахівцями та водночас і повернулися там.

Соціальні катаклізми, сотрясавшие світ, відбивалися, природно, і на взаєминах усередині російської діаспори. У аналізований період тисячі білогвардійців і молодих російських людей наймалися на службу в колоніальну поліцію або до китайським мілітаристам. Серед російських емігрантів відповідних настроїв на роки був популярний антирадянський роман генерала Краснова "Від білого орла до червоного прапора", в якій був поставлений кінофільм. Не розглядаючи через брак достатньої кількості фактів усі згадані у роки абзацах категорії російських людей ролі активних читачів релігійних, технічних чи інших видань, відзначимо, що й доля відбито у художньої літератури. Ситуація з російськими найманцями описана, наприклад, в повісті Вс.Н.Иванова "Дочка маршала" [16]. Психологічна достовірність твори обумовлена авторським знанням дійсності: як керівний співробітник преси Вс.Н. Іванов за правління адмірала Колчака вимушений був емігрувати до Китаю. Тут у 1931г. він домігся отримання громадянства СРСР, але Батьківщину зумів повернутися лише 1945г.

Сказане зовсім не від означає (і це читач), хоч і поетапного, але загального зміни поглядів в українських співвітчизників, колишніх у Китаї за своїй волі. Частина поривалася конфронтації із колишнім Радянським Союзом у цій зв'язку

Страница 1 из 2 | Следующая страница

Схожі реферати:

Навігація